Лекція 5. Ділові та наукові комунікації в організаціях. Форми ділових комунікацій План 1. Особливості комунікацій в організаціях і колективах. 2. Форми ділових комунікацій. 3. Інноваційні форми ділових комунікацій. Тенденції розвитку інформаційних технологій і мультимедіа. 4. Можливості й особливості Інтернету для комунікацій. Роль Інтернету у внутрішніх комунікаціях організацій. Література 1. Головій В.М., Кузькін Є. Ю., Піддубна Л.В., Кузніченко В. М., Ярмак О.В. Основи наукових досліджень: методологія, організація, оформлення результатів. Навч. посібник – К.; «Хай-Тек Прес», 2010. – 344. 2. Д. Кенері, М. Коді, В. Манусов. Міжособистісна комунікація: цільовий підхід / [Електронний ресурс] — Режим доступу: www. trove.rla.gov. au/ work/30120657 3. Cурмін Ю.П. Майстерня вченого: Підручник для науковця. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. – 302 с. 4. Шейнов В. П. Где найти недостающее время и нестандартные решения. Все успеть и преуспеть / [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.livelib.ru/book/1002458133-gde-najti-nedostayuschee-vremya-inestandartnye -resheniya-vse-uspet-i-preuspet-viktor-shejnov. 1. Особливості комунікацій в організаціях і колективах. Сьогодні поширені такі типи комунікацій у організаціях: - міжособові комунікації; - комунікації в системах зв`язку та командах; - комунікації в організаціях та між організаціями; - електронні засоби комунікацій. Окрім того, комунікації можуть бути усними та письмовими. 1 Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов тощо, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв`язок і взаємний обмін. Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження змісту; якісь перешкоди, що переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистачає часу на виважені відповіді тощо). Письмові комунікації — це звіти, записки, листи, записи тощо. Недоліком цих комунікацій є те що вони затримують зворотній зв`язок та взаємообмін, крім того вони складніші за усні й потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Зазвичай їх використовують, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося. Вибираючи засіб комунікації, аналітики повинні зважати на всі аспекти. Комунікативні зв`язки в організаціях. Організації користуються найрізноманітнішими засобами комунікацій як із зовнішнім середовищем, так і всередині організації. Керівники повинні завжди мати прямий та зворотній контакт з менеджерами нижчих ланок і, як наслідок, з усіма працівниками організації. Загалом існують вертикальні та горизонтальні комунікаційні зв`язки в організаціях. Вертикальні комунікації відбуваються вгору й униз у ієрархічній структурі організації. У цих комунікаціях беруть участь менеджери, їхні керівники та підлеглі. Вертикальні комунікації можуть — і повинні бути — двонаправленими (спрямовані зверху вниз і знизу вгору), оскільки тоді вони (з активним зворотнім зв`язком) є ефективніші, ніж однонаправлені. Горизонтальні комунікації відбуваються між колегами та співробітниками на одному рівні. Вони сприяють координації між підлеглими ланками й відіграють головну роль у робочих командах, де є працівники різних відділів. Комунікації між рівнями організації (вертикальна структура). Інформація пересувається в організації з рівня на рівень у межах вертикальних комунікацій. Вона може передаватися по спадній, тобто з 2 вищих рівнів на нижчі. Таким шляхом підлеглим рівням управління повідомляється про поточні задачі, зміни пріоритетів, конкретні завдання, рекомендовані процедури тощо. Окрім обміну по спадній, організації необхідні комунікації по висхідній. Передача інформації з нижчих рівнів на вищі може суттєво впливати на продуктивність. Комунікації керівник – підлеглий. Напевно, найбільш наочним компонентом комунікацій у організації є відносини між керівником і підлеглим. Ці відносини є елементом по горизонтальній схемі, але часто їх виділяють окремо, оскільки вони складають більшу частину комунікативної діяльності керівника. Досліди показали, що 2/3 комунікативної діяльності реалізується між тими, хто управляє, й тими, ким управляють. До сфери цих комунікацій належить велика частина питань, зокрема делегування, поставлення задач, пріоритетів і очікуваних результатів. Через ці комунікації в значному обсязі реалізуються функції мотивації та контролю. Комунікації між різними підрозділами (горизонтальна структура). Додатково до обміну інформацією по спадній або висхідній організації ще потребують горизонтальні комунікації. Майже всі організації складаються з багатьох підрозділів, тому обмін інформацією між ними потрібний для координації задач і дій. Оскільки організація — це система взаємно пов`язаних елементів, керівництво повинно домагатися, щоб спеціалізовані елементи працювали пов`язано для просування організації в необхідному напрямі. Неформальні комунікації. Як відомо, будь-яка організація складається з формальних і неформальних компонентів. Канал неформальних комунікацій можна назвати каналом розповсюдження чуток. Сфера розповсюдження чуток — це місця великої скупченості працівників: їдальні, коридори, автомати з кавою тощо. Оскільки по каналах чуток інформація передається значно швидше, ніж по каналах формального спілкування, керівники цілеспрямовано можуть використовувати чутки для запланованого витоку й розповсюдження певної інформації. Часто чуткам приписується репутація неточної інформації. Але за дослідженнями, від 80 до 99% чуток є правдивими, якщо інформація 3 стосується самої компанії. Однак не варто звертати увагу на чутки про чиєсь особисте життя або емоційно забарвлену інформацію. Електронні засоби комунікацій. Суттєвий вплив на комунікації в організаціях мають електронні засоби комунікацій. Інформаційні технології можуть використовувати комп`ютери, комп`ютерні мережі, телефони та інше устаткування. Існує шість найпоширеніших видів інформаційних систем: - операційно-виконавча система — з її допомогою виконують рутинні та поточні операції; - інформаційна система менеджменту — збирає дані, організовує й систематизує їх у формі, зручній для менеджерів, а тоді забезпечує цих менеджерів інформацією, необхідною для їх роботи; - система підтримки рішень — автоматично знаходить, опрацьовує та підсумовує інформацію, необхідну для специфічних рішень; - адміністративна інформаційна система — призначена для спеціальних потреб опрацювання інформації менеджерами вищого рівня; - інтранет-мережі — комунікаційні мережі, які діють у межах однієї організації; - експертні системи — створені за принципом визначення усіх можливостей "якщо-тоді", які стосуються конкретної ситуації. Останні досягнення в галузі інформаційних технологій можуть сприяти покращенню обміну інформації в організаціях. Персональний комп`ютер уже зробив великий вплив на інформацію, яку керівники, допоміжний персонал і працівники розсилають і отримують. Електронна пошта дає працівникам можливість направляти письмові повідомлення будь-якій особі в організації. Це має зменшити традиційно невичерпний потік телефонних розмов. Крім того електронна пошта — ефективний засіб зв`язку між людьми, що вони знаходяться в різних приміщеннях, різних містах і навіть різних країнах. Перешкоди та комунікативні бар’єри на шляху комунікативного процесу. Перешкоди, що виникають у сфері комунікацій, поділяють на перешкоди в комунікаціях між особами та в організаційних комунікаціях. До бар`єрів на шляху міжособових комунікацій відносять: - перешкоди, що зумовлені сприйняттям; 4 - семантичні бар`єри; - невербальні перешкоди; - поганий зворотній зв`язок; - невміння слухати. Перешкодами в організаційних комунікаціях є: - викривлення повідомлень; - інформаційні перевантаження; - незадовільна структура організації. Види комунікативних бар’єрів. Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення: Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів. Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності. Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в даний момент слухає. Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів. Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь. Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти. 5 Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає. Викривлення повідомлень. Коли інформація рухається всередині організації вгору й униз, зміст повідомлень дещо викривлюється. Таке викривлення може бути зумовлено низкою причин. Повідомлення можуть викривлятися випадково через труднощі в контактах між особами. Свідоме викривлення інформації може мати місце, коли якийсь керівник не згоден з повідомленням. У такому разі він модифікує повідомлення таким чином, щоб зміна змісту відбувалася в його інтересах. Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок. Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наукових результатів. Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі 6 неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження. Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі. 2. Форми ділових комунікацій. Сьогодні жодна організація не може обійтись без проведення ділових заходів. Адже кожний такий захід є ефективним інструментом для досягнення певної мети і вирішення посталених завдань. Отже, в діяльності будь-якого фахівця передбачається не тільки організація роботи з документами, а й ряд заходів, які забезпечують відповідний рівень організації виробничого, адміністративного і діловиробничого процесу. Це, як правило, організація та проведення виробничих нарад, зборів, засідань, ділових переговорів, презентацій всередині самої організації, а також участь певних підприємств в ряді заходів колегіального характеру поза межами установи типу конференцій, семінарів, симпозіумів, прес-конференцій та ін. Деякі заходи вимагають документального забезпечення, що передбачає клопітку та досить об'ємну роботу з підготовки пакета документів, які повинні відображати підготовку, хід та результати роботи певного заходу. Розглянемо найпопулярніші ділові заходи більш докладно. Очевидно, що для будь-якої професії успішне володіння таким ефективним і потужним інструментом, як вміння майстерно і результативно провести ділову бесіду є надто важливим. Адже від того вміння знову ж таки багато що залежить: репутація, імідж, фінансова стабільність організації, зрештою, авторитет самого секретаря. Отже, що ми розуміємо під поняттям «ділова бесіда». Ділова бесіда — це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем. Бесіда — чи не найскладніший з усіх жанрів усного ділового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромтів 7 треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом [5]. Щоб досягти успіху під час бесіди, треба ретельно готуватися до неї, бути уважним, тактовним до співрозмовника, постійно стимулювати в нього зацікавленість розмовою, враховувати погляди співбесідника, висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо. Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції: • обмін інформацією; • формування перспективних заходів; • контроль і координацію певних дій; • взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем; • підтримку ділових контактів на різних рівнях; • пошук, висунення нових ідей; • стимулювання дій у новому напрямку; • розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування. Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на: • індивідуальні; • групові. Зазвичай бесіда складається з таких етапів: 1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території). 2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії — вираз обличчя, поза, вітальний жест. 3. Формування мети зустрічі. 4. Обмін думками та пропозиціями. 5. Закінчення бесіди. Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості [5]. Загальні правила підготовки і проведення бесіди. Правила подаємо з досвіду відомого російського практика В. П. Шейнова[5]. Його досвід показав ефективність наступних правил: 1. Формулювання конкретної мети бесіди (отримати завдання, проінформувати про виконання, підписати договір, вирішити спірне питання, отримати інформацію тощо). 8 Чим конкретніше сформульована мета, тим більше визначеності в подальших кроках. 2. Складання плану бесіди. Для серйозної бесіди скласти план лише «в голові» не зовсім правильно. Записуючи тезиси бесіди, ми: - відшліфовуємо формулювання питання, знаходимо ключові слова; - вибудовуємо почерговість аргументів в найбільш переконливій послідовності; - продумуємо аргументи, групуючи їх в систему; - підбираємо необхідні документи, матеріали; - визначаємо склад учасників. Легше всього вести бесіду вдвох , без сторонніх. Наявність слухачів створює «ефект театру», коли ми говоримо, враховуючи, що нас чують інші слухачі. Збільшення активних слухачів бесіди збільшує її тривалість. 3. Вибирайте час, зручний і вам, і вашому співбесіднику, а також достатній для розмови. Ризиковано розпочинати бесіду, не маючи в запасі резерву часу. Не рекомендується включатися в бесіду після події, що викликала душевне хвилювання, нервове потрясіння, гнів тощо. 4. Виберіть місце, що підходить для бесіди. Воно повинно відповідати двом умовам: - щоб ніщо не заважало, не відволікало; - щоб максимально сприяло меті розмови. Часто заважають сторонні люди, телефонні дзвінки, телевізор. Потрібно потурбуватися, щоб зазначені чинники не відволікали від розмови. Не секрет, що багато домовленостей досягається в неформальній обстановці: за дружньою вечерею, на прогулянці, в сауні і т. д.. Запрошення вести розмову в неформальній обстановці справляє благоприємне враження на співрозмовника. 5. Завдання першої частини розмови: привернути увагу і створити атмосферу взаємної довіри. Привернути увагу непросто, бо ми всі – погані слухачі. Більше любимо говорити, ніж слухати. Як же досягти уваги співбесідника? Подумайте, як зв’язати ваше питання з проблемами співбесідника, або найдіть, що його може зацікавити у вашій пропозиції, отже починайте розмову з теми, що цікавить співрозмовника. Атмосфера взаємної довіри створюється нескладними прийомами: - пунктуальність ініціатора бесіди (якщо обставини не дозволяють своєчасно розпочати бесіду, необхідно своєчасно повідомити про це співрозмовника, вибачитися, перенести зустріч, запитати, який час підійде наступного разу) - сприяють довірі такі слова як «радий Вас бачити», «добре, що зайшли», похвалити, зробити комплімент. 6. Підпорядковуйте свою тактику меті. Спрямування бесіди можна регулювати за допомогою запитань. Логіка послідовних запитань така, щоб після кожної відповіді звузити ступінь свободи відповідаючого, так як відповідаючи на запитання, опонент окреслює свою позицію і таким чином стає полоненим уже зробленого вибору. Мистецтво бесіди включає в себе і вміння не відволікатись від поставленої мети. 7. Намагайтесь, щоб говорив в основному ваш співбесідник. Із двох людей, що бесідують, психологічну перевагу має той, що задає питання, а не той, що багато говорить. Давши можливість говорити співрозмовнику, регулюючи його розповідь запитаннями, ви отримаєте: - максимально здобудете прихильність до себе (люди так люблять, щоб їх вислухали!) - отримаєте найбільш повну інформацію про стан справ, про співбесідника, його ставленні до вас, його стосунках з оточуючими людьми тощо; - вам буде легше переконати співбесідника: ви маєте довіру співрозмовника і отримали максимум інформації про нього. Найважливіше в цьому правилі – щоб все, що хоче сказати співрозмовник, він сказав! 8. Будьте на висоті свого становища! 9 Вислухайте пояснення, тримайте рівний тон, перш ніж критикувати, знайдіть за що похвалити і похваліть. Це дуже ефективний прийом. Стрес, що викликаний критикою, псує настрій, взаємостосунки, знижує працездатність. Не даремно в багатьох японських фірмах заборонено критикувати співробітників. 9. Фіксуйте отриману інформацію. Відомості, отримані під час бесіди, стрімко зникають з пам’яті. Тому рекомендується робити записи по ходу ділової розмови, а по закінченні його записати цифри, факти, прізвища, телефони в блокнот. Особливо швидко втрачається інформація, отримана по телефону, тому піднімаючи слухавку, ділова людина зазвичай готує папір для запису інформації. 10. Зупиняйте бесіду відразу після досягнення поставленої мети. Вирішивши по-дружньому поговорити про щось після ділової бесіди, ви тим самим знижуєте ефект своїх попередніх зусиль, адже з пам’яті співрозмовника зітруться багато деталей розмови. [5]. Дванадцять «ні» в діловій бесіді (за В. П. Шейновим): 1. Не сидіть на краю стільця: це створює враження, що ви хочете скоріше позбутися співбесідника; 2. Не крутіться на стільці: вертіння свідчить про невпевненість і нерішучість; 3. Не тягніть час: затримка бесіди розцінюється як небажання обговорювати ваажливі питання; 4. Не поспішайте: краще не проводити бесіди взагалі, ніж поспіхом вирішувати серйозні питання; 5. Ставте запитання так, щоб вони не наводили на відповіді і не нав’язували висновків; 6. Менше використовуйте слово «Я»: воно створює негативне враження; 7. Не дивіться на співрозмовника звисока, вважайте його рівним з вами; 8. Не гарячкуйте: гарячність часто руйнує теплоту взаємовідносин; 9. Не грайте роль провидця і розумника; 10. Не робіть висновків за співбесідника; 11. Не давайте швидких обіцянок. Може трапитись так, що із-за об’єктивних причин ви не зможете їх виконати; 12. Не чіпайте питання, до яких ви не готові. [5]. Найпоширенішим видом колективних заходів в організаціях є нарада. Нарада – це спільна діяльність колективу, об'єднаного однією метою і керована особою, у функції якої входить розпорядча діяльність. Основне завдання колективних масових заходів – залучення працівників до вирішення господарських, виробничих, організаційних питань та проблем організації. Якраз нарада і вирішує це завдання. Колективне розв'язання поставлених завдань привчає працівників підходити до проблеми широко, а інколи і глобально, дивитися на явища очима інших, підвищує колективну відповідальність за прийняті рішення та втілення їх у життя. Тому колективні рішення, прийняті на нарадах, - це засіб підвищення ділової кваліфікації не тільки окремо взятого працівника, але й всього колективу. Перевагою ділової наради, у порівнянні з іншими заходами та методами управління, є те, що тут, як правило, присутні якщо не всі, 10 то переважна більшість майбутніх виконавців тих рішень, які можуть бути прийняті. На ділових нарадах легше вирішуються саме ті питання, які стосуються всього колективу, - його успіхів або невдач. До того ж ідея, яка виникає в процесі багаторазового колективного обговорення, може набути більш конкретного і детального вигляду. Окрім того, ділова нарада - досить ефективний метод управління, саме тому не слід вдаватися на нарадах до розгляду дрібних і другорядних питань, які можуть бути вирішені в робочому порядку на рівні міжособистісних стосунків керівників та підлеглих. При цьому слід пам'ятати, що: - наради не слід скликати з одного й того ж питання кілька разів, бо якщо питання не було вирішене за першим разом, значить, нарада не була результативна і слід шукати інші методи та варіанти його вирішення; - нараду не слід перетворювати на універсальний засіб розв'язання всіх питань (проблем). З огляду на мету такого колективного заходу як нарада, їх розрізняють: - навчальна (інструктивна) - форма наради, яка має чітке призначення - ознайомлення працівників з окремою ділянкою роботи, новими положеннями та законами уряду і відомчих інстанцій та ін.; - інформаційна - на ній учасників знайомлять з певними даними, які вводяться в діловиробничий процес або стосуються окремих ділянок роботи. При цьому може бути заздалегідь підготовлений у письмовому вигляді ряд документів (витягів з них), які є носіями інформації з певного питання (питань); - диспетчерська ("п'ятихвилинка") - найбільш стихійний вид наради, яка має на меті охопити всі три стадії процесу управління: збір інформації, її переробку і прийняття рішень. Вона має завершуватися повідомленням конкретних розпоряджень. Подекуди така форма наради супроводжується попередньою підготовкою 11 рапортів в усній чи письмовій формі (доповідних записок), що значно економить робочий час та зусилля; - дискусійна - це найдемократичніший за структурою вид нарад. На такому засіданні кожен може вільно висловити свою думку, навіть якщо така думка розходиться з думкою більшості і думкою керівника. Така нарада - творчий процес, в результаті якого, почасти, народжуються цікаві пропозиції, які можуть, після глибокого аналізу та остаточного формулювання, стати справді цінним надбанням підприємства; - диктаторська - особливий вид наради, організація та проведення якої є ініціативою керівництва з певного питання чи з певної ділянки роботи і призначена для вузького кола працівників (наприклад: відділ фінансів, маркетингу, кадрів та ін.); - автократична - вид наради, яка наперед передбачає чіткий хід її проведення і готується всіма учасниками заздалегідь. Діє за принципом: "Запит керівника - відповідь підлеглого (учасника)"; - сегрегативна (відокремлена) - заздалегідь повідомляється особа та тема її виступу. Це - найконкретніша форма наради, яка має чітко встановлені межі регламенту та коло питань, які повідомляються і можуть бути представлені для обговорення.[5]. Ділові переговори, їх етапи. Проблема, з якою постійно зіштовхуються ділові люди, як успішно провести ділові переговори. Важливо розуміти загальні закономірності ділового спілкування, що дозволить аналізувати ситуацію, враховувати інтереси партнера, говорити зрозуміло. Майстерність у будь-якій справі приходить із практикою, і ділове спілкування не є винятком. Для початку зясуємо саме поняття «переговори». Переговори - це вид спільної з діловим партнером діяльності, як правило, спрямованої на вирішення якої-небудь проблеми. Вони завжди припускають, принаймні, двох учасників, інтереси яких частково збігаються, а частково - розходяться. Зрозуміло, що при повному збігу інтересів сторін проводити переговори не потрібно, учасники просто переходять до співробітництва. При повній розбіжності поглядів учасників на 12 проблему шанси на успіх в переговорах різко зменшується, оскільки ми спостерігаємо яскраво виражену конкуренцію, змагання, протиборство, конфронтацію. І все ж, надія завжди є навіть у цьому випадку. Отже, подобається нам чи ні, але ми сьогодні повсякчас є людиною, що постійно веде переговори – на роботі, в родині, в сфері обслуговування тощо. Переговори - це факт нашого повсякденного життя, основний засіб одержати від інших людей те, чого ви хочете. Методи ведення переговорів. Вести ділові переговори завжди нелегко, бо навряд чи хто добровільно хоче поступатися інтересами, амбіціями, планами. Науковці виділяють окремі методи ведення ділових переговорів. Є, принаймні, три методи: м'який, твердий і принциповий. М'який метод. Як правило, «слабша» за характером людина завжди бажає уникнути особистого конфлікту з «сильнішим» партнером (справа може не обмежуватися характером, часто причина поступливості у вагомішій посаді, суспільному становищі, фінансових можливостях суперника). Отже, заради досягнення угоди «слабший» охоче йде на поступки, бо хоче полюбовної розв'язки, уникнення конфлікту. Але справа найчастіше закінчується тим, що «слабший» партнер залишається в образі на «сильнішого» і почуває себе приниженим. Твердий метод. Наполегливий, з сильною волею учасник переговорів розглядає будь-яку проблемну ситуацію з позиції сили, нав’язує протилежній стороні власні переконання, погляди, займає непримириму безкомпромісну позицію і завзято наполягає на своєму. Розрахунок простий – отримати якомога більше. Ситуація, коли є бажання перемогти будь-якою ціною, коли непоступливість пересилює здоровий глузд, часто закінчується тим, що «тверда» позиція викликає таку ж тверду реакцію партнера по переговорах. В результаті вимотуються, знесилюються обоє, безглуздо витрачається час і ресурси, надовго псуються їхні взаємовідносини. Метод принципових переговорів, як видно з логіки викладу, насьогодні є найприйнятнішим варіантом ділового спілкування. Учасники в цих переговорах звичайно намагаються знайти розумний баланс між власними прагненнями, планами, амбіціями, власною метою і бажанням зберігати стійкі, дружні взаємини з діловими партнерами. Тобто для цього типу переговорів характерний принцип 13 розумного компромісу. Це третій шлях ведення переговорів, що передбачає позицію, засновану не на слабості або твердості партнера, а скоріше він об'єднує і те й інше. Тут проблеми вирішуються на основі їхніх якісних властивостей, тобто виходячи із суті справи, а не ведеться торг з приводу того, чим може чи не може поступитися партнер. Зрештою, навіть чимось поступившись у другорядних речах, учасники виграють обоє, бо зберегли головне: дружні взаємовигідні стосунки, фінансову стабільність, можливість ефективно розвивати свій бізнес, свою справу. Презентації і прийоми. Для заохочення партнерів, клієнтів, встановлення ділових стосунків, створення відповідного іміджу фірми широке розповсюдження набули презентації та прийоми. Презентації необхідні під час відкриття нового офісу, філіалу фірми, демонструванні нового виробу тощо. Дуже важливо, щоб презентації і прийоми були добре продумані, сплановані, оскільки на них в гостей складається враження про компанію, фірму, підприємство, яке потім дуже важко змінити. Для організації презентації необхідно насамперед: - визначити терміни проведення; - спланувати місце проведення; - скласти програму презентації; - з’ясувати коло учасників і розіслати запрошення (не пізніше ніж за 4 дні). Найкращий час для проведення презентації – о 15-16 год. Після обіду, щоб після її проведення можна було організувати коктейль чи фуршет. Персонал компанії (підприємсва) виступає в ролі господарів, отже, повинен мати на грудях іменні карточки (бейджики) з прізвищем ім’ям та по батькові, а також із зазначенням посади учасникагосподаря. Такі карточки допомагають учасникам-гостям виділити серед інших господарів і в разі необхідності - звернутися за допомогою. Господарі повинні зустрічати прибулих гостей, представляти їх керівництву компанії (організації), іншим гостям. Розмір приміщення для презентації повинен відповідати кількості запрошених. Велике приміщення і пусті столи створюють ілюзію невдалого заходу, хоча насправді це не завжди так. Отже краще, щоб приміщення було трохи замалим, і в разі необхідності персонал 14 повинен мати можливість знайти необхідні місця і столи (завчасно підготовлені). Приміщення, де проходить презентація, оформлюють символікою компанії (підприємства), плакатами, стендами, рекламними проспектами, буклетами. Після завершення презентації гостям даруються сувеніри, рекламні буклети компанії тощо. Завершується презентація, як правило, коктейлем чи фуршетом. Прийоми. Для влаштування прийому слід спочатку визначити вид прийому, що відповідає ситуації, час проведення, місце, програму прийому і список запрошених. Найвідоміші види прийомів: Сніданок. Час проведення – о 12-14 год. Форма проведення – сидячи за столом, форма одягу – ділова. На стіл подаються гарячі блюда, холодні страви, кондитерські вироби, фрукти. Серед напоїв шампанське, сухе вино, іноді віскі, кава, чай. «Бокал шампанського». Час проведення – о 13 – 15 год. Форма проведення- стоячи , форма одягу – ділова. Подається шампанське, сухі вина, фрукти. «Фуршет». Час проведення – о 17 – 20 год. Форма проведення – стоячи, форма одягу – ділова. На стіл подаються холодні страви (інколи – гарячі), кондитерські вироби, кава, чай. Використовуються ріноманітні коктейлі і прохолодні напої. «Коктейль». Час проведення – о 17 – 19 год. Форма проведення – стоячи, форма одягу - ділова. Подаються дрібнопорційні страви, різноманітні коктейлі і прохолодні напої. Обід. Час проведення – о 19 – 21 год. Форма проведення - сидячи за столом, форма одягу – вечірня. На стіл подаються холодні і гарячі страви, зокрема, суп, рибні і мясні страви, десерт. Широкий асортимент напоїв: горілка, сухе вино, шампанське, коньяк, лікер, мінеральні води, соки, кава, чай. Вечеря. Час проведення – о 21 год і пізніше. Форма проведення сидячи за столом, форма одягу – вечірня. На стіл подаються холодні і гарячі страви, рибні і мясні страви, десерт. Серед напоїв: горілка, сухе вино, шампанське, коньяк, лікер, мінеральні води, соки, кава, чай. Серед інших видів ділових заходів виділимо: 15 Конференція (конгреси, симпозіуми і т.д.) - захід, направлений на обмін поглядами з наукових та інших питань. Конференція передбачає наявність програми заходу, наперед підготовлений список доповідачів та участь експертів з питань конференції. Якщо рамки заходу не вміщають обговорення конкретних питань, проводяться додаткові круглі столи. Конференції - один із найскладніших видів корпоративних заходів. Забезпечити потрібний рівень і зробити конференцію цікавою подією - ось головна мета організаторів. Семінар - захід, метою якого є інформування або навчання цільової аудиторії в інтерактивному руслі. Семінари відрізняються від конференцій меншою академічністю тем. Семінари проводяться професіоналами і експертами, кількість учасників обмежена. Семінар передбачає навчання. Господарям необхідно продумати програму і теми навчання, підібрати професіоналів, котрі будуть вести цей захід. Тренінг - захід, спрямований на навчання конкретним навичкам чи вмінням. Тренінги можеть бути академічними або професійними. Організація тренінгу частіше всього потребує менше зусиль та часу, якщо говорити безпосередньо про організаційну частину. Можливі варіанти проведення тренінгів в офісі у компанії, у орендованих конференц-залах та навіть на виїзді. Вклад у навчання персоналу інвестиції, які можуть згодом принести дивіденди. Конгрес - з'їзд, збори (як правило, з питань міжнародного значення). Має складну структуру заходів, велику кількість учасників, широкий суспільний резонанс. Форум - масові збори, з'їзд. За структурою і технологіями підготовки схожий з конгресними заходами. Симпозіум - нарада, конференція з приводу спеціальної наукової проблеми. Предметом симпозіуму може стати вузькоспеціальний аспект двосторонніх відносин, економічного співробітництва та ін. Припускають наявність професійної аудиторії. «Круглий стіл» - обговорення, дискусія з актуальної теми, проблеми, події. Принцип організації - рівноправ'я учасників. Прес-конференція - організація заходу для засобів масової інформації в різних форматах: прес-конференція, прес-брифінг, «круглий стіл», прес-ланч і т.д. Кожний з форматів має свій план, структуру, включаючи послідовність ряду подій. 16 Банкет влаштовують з особливого приводу такого, скажімо, як ювілей фірми, корпоративні свята і т.д. Банкет передбачає велику кількість гостей, тому важливо розташувати столи так, щоб усім було зручно. Таке свято повинно відрізнятися від інших. Святковий стіл важлива частина свята. Обрати ресторан і ознайомитися з меню необхідно заздалегідь, щоб не вийшло, що в цей прекрасній день вегетаріанці будуть насолоджуватись стравами грузинської кухні. Також необхідно звернути увагу на оздоблення зали, що повинно підкреслити урочисту атмосферу. «Шведський стіл» - невід’ємна частина сучасного етикету. Столи, за котрими розсідаються гості, не сервірують. Їжа, напої, а також посуд розташовують на окремих столах. Гості самі обирають собі страви. Меню включає в себе і гарячі, і холодні страви, закуски, салати, десерти, фрукти та кондитерські вироби. 3. Інноваційні форми ділових комунікацій. Тенденції розвитку інформаційних технологій і мультимедіа. Сучасний стан інформаційних систем та технологій можна охарактеризувати наступними тенденціями: 1. Наявність великої кількості промислово функціонуючих баз даних великого обсягу, що містять інформацію практично по всіх видах діяльності суспільства. 2. Створення технологій, що забезпечують інтерактивний доступ масового користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою даної тенденції з'явилися державні та приватні системи зв'язку та передачі даних загального призначення і спеціалізовані, об'єднані в національні, регіональні і глобальні інформаційно – обчислювальні мережі. 3. Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, що забезпечують паралельну одночасну обробку баз даних з різноманітною структурою даних, мультиоб'єктних документів, гіперсередовища, в тому числі реалізують технології створення та ведення гіпертекстових баз даних. Створення локальних, багатофункціональних проблемно- орієнтованих інформаційних систем різного призначення на основі потужних персональних комп'ютерів і локальних обчислювальних мереж. 17 4. Включення в інформаційні системи елементів інтелектуалізації інтерфейсу користувача, експертних систем, систем машинного перекладу, автоіндексування та інших технологічних засобів. В наслідок чого, виділяють п'ять основних тенденцій у розвитку інформаційних систем та технологій: Ускладнення інформаційних продуктів (послуг). Інформаційний продукт у вигляді програмних засобів, баз даних і служб експертного забезпечення набуває стратегічного значення. Здатність до взаємодії. З ростом значущості інформаційного продукту можливість провести ідеальний обмін цим продуктом між комп'ютером і людиною або між інформаційними системами набуває значення ведучої технологічної проблеми. Також ця проблема стосується сумісності технічних і програмних засобів. Всі проблеми обробки і передачі інформаційного продукту перебували в повній відповідності щодо сумісності і швидкодії. Ліквідація проміжних ланок. Розвиток здатності до взаємодії веде до вдосконалення процесу обміну інформаційним продуктом, а отже, при взаємовідносини постачальників і споживачів у цій області ліквідуються проміжні ланки. Не потрібні посередники, якщо є можливість розміщувати замовлення безпосередньо за допомогою інформаційних технологій. Глобалізація. Фірми можуть за допомогою інформаційних технологій вести справи де завгодно, отримуючи вичерпну інформацію. Глобалізація ринку інформаційного продукту націлена на отримання переваг за рахунок розподілу постійних і напівпостійних витрат на більш широкий географічний регіон. Конвергенція. Зникають відмінності між виробами та послугами, інформаційним продуктом та засобами, використанням в побуті і для ділових цілей, інформацією і розвагою, а також серед різних режимів роботи, таких як передача звукових, цифрових і відеосигналів. Внаслідок глобальної інформатизації суспільства активізуються нові геополітичні процеси, такі як: • глобалізація економіки, що проявляється у створенні транснаціональних корпорацій, міжнародному розподілі праці та ринків збуту продукції; • глобалізація науки, що активізує створення розподілених міжнародних творчих колективів учених, які працюють над спільними 18 науковими проектами, а також процес інтенсифікації міжнародного обміну науковою інформацією, проведення міжнародних телеконференцій; • глобалізація освіти, що активізує процес розвитку систем дистанційного навчання, створення відкритих територіальне розподілених університетів, коледжів, інших навчальних закладів; • глобалізація культури, яка проявляється у створенні електронних бібліотек, картинних галерей та інших творів мистецтва і літератури. Усе це активізує розвиток таких інформаційних технологій, як робота із сховищами даних, WАР-технології, цифрові фото та носії інформації, ІР-телефонія, створення кишенькових комп'ютерів, нові принципи побудови дисплеїв, робота над створенням систем штучного інтелекту, виникнення дата-центрів, дистанційна освіта. WAP – технології. Комп'ютерні технології та технології стільникового зв'язку нестримно зближуються, відкриваючи перед користувачами нові можливості. Все більше компаній орієнтуються на мобільний Internet.. В Україні володарі мобільних телефонів із функцією WAP-доступу можуть користуватися такою інформацією, як офіційні курси валют, курси обміну валют у конкретному банку або пункті обміну. WAPресурс містить версії російською та англійською мовами. До цієї новітньої технології належить також напрям перетворення телевізорів на мультимедійні апарати з доступом до Interenet. Ця технологія називається MHP (Multimedia Home Platform). Системи штучного інтелекту. Системи штучного інтелекту, або штучні нейронні мережі (Atrificial Neural Network, скорочено ANN), — перспективний напрям розвитку інформаційних технологій. Ці системи широко застосовуються при розв'язуванні неформалізованих задач або задач із неповними даними. Першу штучну нейронну мережу створив у 1958 р. психолог Франк Розенблатт. Ця система на підставі візуальних даних моделювала роботу людського мозку і намагалася розпізнавати образи. Робота штучної нейронної мережі ґрунтується на організації зв'язку між множиною елементів, які обробляються. Кожен нейрон одержує велику кількість сигналів на вході, аналізує їх відповідно до вагових коефіцієнтів та формує свій сигнал, що подається на вхід іншого 19 нейрона. Всі нейрони взаємозв'язані між собою та організовані в шари. Кожний шар, у свою чергу, одержує вхідний сигнал і формує власний для іншого шару. Якщо систему штучного інтелекту реалізовано на одному комп'ютері, то вона працює досить повільно, але при використанні кількох процесорів її швидкодія значно зростає. Такі системи використовують для розпізнавання та синтезу мовної інформації, рукописного тексту, у фінансовій сфері, а також там, де треба аналізувати потужні інформаційні потоки. До систем штучного інтелекту належать також широко відомі експертні системи. Основою їх є база знань, в якій зберігаються потрібні для розв'язання поставленої задачі відомості та методи. Знання відображаються в експертній, описовій формі. База знань містить самонавчальний алгоритм, що спирається на процедурні знання оцінок рішень. Дуже важливий компонент експертної системи — розвинутий інтерфейс із користувачем, який дає змогу наповнювати базу знань новою інформацією, виводити логічні висновки тощо. Використовуючи накопичені знання з кількох проблемних сфер, такі системи можуть розв'язувати задачі, складність яких перевищує людські можливості. Експертні системи широко застосовуються в таких сферах, як навчання, медицина, прогнозування, планування, геологія, військова справа, створення програмних продуктів та багатьох інших. Дата-центри. Із розвитком комп'ютерних мереж створюються спеціальні дата-центри для надання клієнтам будь-яких послуг, пов'язаних із роботою в Internet. Сюди належать: • зберігання великих обсягів інформації клієнтів у спеціальному розподіленому сховищі даних, яке має надійний апаратний і програмний захист; • використання потужних апаратних засобів та високошвидкісного каналу передачі даних, які значно підвищують швидкість обміну інформацією; • проектування та розробка програмних систем замовника на високому професійному рівні; • графічний дизайн, консалтинг висококваліфікованих спеціалістів; • оренда сучасного ліцензійного програмного забезпечення. 20 Інформаційні технології в освіті. Наслідком об'єктивного процесу інформатизації суспільства та освіти є поява дистанційного навчання як найбільш перспективної, гуманістичної, інтегральної форми освіти, орієнтованої на індивідуалізацію навчання. Передумовами розвитку дистанційного навчання є: • бурхливий розвиток інформаційних технологій; • поступове і неперервне зниження вартості послуг на підключення та використання глобальної мережі Internet, її ресурсів і сервісів; • суттєве поглиблення процесів упровадження інформаційних технологій в освітню практику; • значне поширення засобів комп'ютерної техніки серед населення. Дистанційне навчання — нова організація освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як кращих традиційних методів навчання, так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, а також на принципах самостійного навчання, і призначається для широких верств населення незалежно від матеріального забезпечення, місця проживання, стану здоров'я. Дистанційне навчання дає змогу впроваджувати інтерактивні технології викладення матеріалу, здобувати повноцінну освіту, підвищувати кваліфікацію співробітників у територіальне розподілених місцях. Характерними рисами дистанційних курсів є: • гнучкість — можливість викладення матеріалу курсу з урахуванням підготовки, здібностей студентів. Це досягається створенням альтернативних сайтів для одержання більш детальної або додаткової інформації з незрозумілих тем, а також низки питаньпідказок тощо; • актуальність — можливість упровадження новітніх педагогічних, психологічних, методичних розробок; • зручність — можливість навчання у зручний час, у певному місці, нерегламентованість у часі для засвоєння матеріалу, можливість здобуття освіти, без відриву від основної роботи; • модульність — розбиття матеріалу на окремі функціонально завершені теми, які вивчаються у міру засвоєння і відповідають здібностям окремого студента або групи в цілому; 21 • економічна ефективність — метод навчання значно дешевший, ніж традиційні, завдяки ефективному використанню навчальних приміщень, полегшеному коригуванню електронних навчальних матеріалів та мультидоступу до них; • можливість одночасного використання великого обсягу навчальної інформації будь-якою кількістю студентів; • інтерактивність — активне спілкування між студентами групи і викладачем, що значно підвищує мотивацію до навчання, рівень засвоєння матеріалу; • більші можливості контролю якості навчання. Це і проведення дискусій, чатів, і використання самоконтролю, і відсутність психологічних бар'єрів; • відсутність географічних кордонів для здобуття освіти. Різні курси можна вивчати в різних навчальних закладах світу. Дистанційну освіту забезпечують такі технології: • кейстехнологія — видача портфеля з повним набором навчально-методичних матеріалів із кожної дисципліни. Інформація подається як у вигляді книжок, методичок, так і на СD-дисках, аудіо- та відеокасетах, у вигляді мультимедійних програм; • мережна — використання засобів віддаленого доступу для одержання потрібної навчальної iнформації, проведення індивідуальних консультацій з викладачами, контролю знань. Ця технологія значно ефективніша за традиційну, тому що вона орієнтується на індивідуалізацію навчання; • телевізійна — можна одночасно охопити процесом навчання велику кількість населення. Ця технологія має більш інформативний характер. Внутрішня мотивація студентів до навчання зростає з використанням комбінованої технології (традиційної та дистанційної). 4.Можливості й особливості Інтернету для комунікацій. Роль Інтернету у внутрішніх комунікаціях організацій. У сучасному суспільстві відбувається та нарощує темпи у своєму розвитку процес глобальної інформатизації. За останні роки в цій галузі трапився значний стрибок. Провідне місце у цьому процесі займає виникнення та функціонування Інтернету. Інтернет – це глобальна комп'ютерна мережа, що охоплює весь світ. Сьогодні Інтернет має близько 15 мільйонів абонентів у більш ніж 150 22 країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10 %. До речі, можна припустити, що згодом ці відсотки можуть збільшуватись через конкуренцію між провайдерськими компаніями, які надають своїм потенційним клієнтам цікаві з точки зору ціни за надані послуги пропозиції. У свою чергу, це надає можливості все більшій кількості людей підключатись до мережі Інтернет та поповнювати лави вже існуючих користувачів. Швидкий розвиток глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, який ми спостерігаємо протягом останніх років в Україні, впливає на різні галузі життя та діяльності людини. Зарубіжні дослідники [2-4] вважають, що одним із найбільш важливих факторів впливу Інтернету на соціальну активність є кількісні змінювання в умовах для обміну інформацією між людьми, а, отже, і в можливостях для їх інформаційних взаємодій у віртуальності. Завдяки Інтернету, комп’ютерні комунікації сьогодні формують нову сферу інформаційної взаємодії, яка призводить до виникнення нових видів суспільних відносин. Інтернет перестав бути просто системою схову та передачі величезних об’ємів інформації, як це було раніше, та став шаром нашої повсякденної реальності та сферою життєдіяльності великої кількості людей. Особливість Інтернету як системи доступу до інформації обумовлена безмежністю інформаційних ресурсів, доступних користувачам. Кожен користувач може знайти для себе в мережі необхідну йому інформацію, яка може носити суто приватний, науковий, суспільний характер. Безсумнівною перевагою мережі є потенційна можливість кожного користувача розміщувати в мережі та робити доступною для необмеженої кількості інших користувачів власну інформацію. Мережа є напевно є найдемократичнішим засобом масової інформації, що не потребує жодних капіталовкладень та є доступним кожному. Ще однією перевагою є можливість зворотного зв'язку між користувачем і суб'єктом, що надав інформацію. Особливість Інтернету як кола для комерційної діяльності обумовлена його відкритістю. Комерційна діяльність в Інтернеті розвивається за напрямками, безпосередньо або опосередковано стосовними до роботи самої мережі. Опосередковане відношення до мережі реалізується в створенні onlіne-ресурсів, що імітують звичайні види комерційної діяльності: рекламних сторінок, магазинів, аукціонів, 23 електронних дошок оголошень, бірж тощо. Безпосереднє відношення реалізується в створенні Інтернет-ресурсів, що приносять прибуток шляхом реклами інших сайтів, провайдерською діяльністю, послугами по створенню web-сторінок, програмних продуктів. Легкість доступу до цих ресурсів є визначальним чинником зросту комерції, і, як наслідок, доступності її для користувачів. Додатковим фактором є електронна система розрахунків і неповний контроль з боку держави за комерційною діяльністю в мережі. Професійна діяльність у мережі інспірується, у першу чергу, високими можливостями Інтернету як засобу комунікації. У даному контексті уявляється необхідним зупинитися на здійсненні професійної діяльності в мережі та на користуванні послугами onlіne. Спілкування є одним із поширених видів діяльності людини в мережі. Дійсно, Інтернет є універсальним засобом комунікації, що надає можливість спілкування в режимі реального часу та одночасно підтримувати зв'язок відразу з декількома співрозмовниками, дозволяє обирати аудиторії та теми для дискусії. На сучасному етапі розвитку стало можливим говорити про формування Інтернет-субкультури, що володіє практично повним набором необхідних ознак: власним сленгом, внутрішньою ієрархією, ідеологією, визначеними етичними нормами, достатньою кількістю формальних і неформальних лідерів, що формують навколо себе стійкі співтовариства користувачів. Як усяка субкультура, Інтернет поєднує великі групи населення, формує коло інтересів і спілкування, стимулює розвиток міжособистісних відносин. У наукових публікаціях зустрічаються спроби узагальнення класифікації можливостей Інтернету, які приваблюють користувачів. Коротко розглянемо кожну таку можливість: Інтернет для вчених у першу чергу - це засіб спілкування з колегами по всьому світові. Наука давно виросла з національних границь, але тільки Інтернет надав вченим надійного, оперативного та зручного засобу спілкування. Для прогресивних політичних діячів Інтернет є ефективним засобом спілкування з виборцями, проведення опитувань суспільної думки, для публікації своєї передвиборчої програми, роз'яснення проведеної політики і т.ін. Політики можуть одержати значний виграш 24 у часі та підкріпити свої дії та слова, користуючись мережними базами даних різної документації. Студенти, як сама прогресивна частина людства та найбільш активні користувачі мережі, активніше за всіх використовують усі ресурси Інтернету: для навчання, дистанційної роботи, спілкування з однолітками. Спілкування з однолітками з інших країн світу поширює світогляд молодих людей, вчить відкидати стереотипи, мислити нетривіально, глобально - саме ці якості найбільш цінні для молоді XXI століття. Для бізнесменів Інтернет є ефективним засобом зробити власний бізнес більш результативним. Інтернет широко використовується багатьма компаніями як засіб зв'язку - як усередині фірми, так і з іншими організаціями; як засіб зв'язку з відділами підтримки та супроводу продукції, як ЗМІ для поширення інформації про нові розробки та продукти фірми, для спілкування з клієнтами та для пошуку нових кадрів, а багато бізнесменів використовують мережу для здійснення угод, проведення переговорів. Для пересічних громадян найважливішим із усіх можливостей є спілкування, можливості використання Інтернету як ЗМІ, можливості Інтернету у діловій сфері - для здійснення дрібних комерційних справ, а взагалі - для придбань і т.ін. Найбільший інтерес в мережі для користувачів уявляє спілкування. Дійсно, Інтернет – це новий рівень комунікації. В Інтернеті не існує жодних границь: вільно спілкуються люди різних континентів; дві людини або відразу група людей. Людство тільки зараз стрімко намагається усвідомити, що ж трапилось з ним після будування та входження до глобальної мережі. Тому що це абсолютно нове, а для України все ще й неочікуване явище: новий засіб сприйняття та мислення, новий засіб будування відносин. Теоретичне вивчення психологічних аспектів віртуального спілкування допоможе у подальших практичних дослідженнях даної проблеми. Саме особливості Інтернету визначають його величезний потенціал і все зростаючу роль в сучасному світі. Інтернет є таким технічним засобом і каналом комунікації, який характеризується відсутністю централізованої організаційної структури. Саме це обумовлює відсутність в Мережі загальною для всіх цензури і поширення в ній інформації випадковим чином. 25 Також цей канал характеризується великою швидкістю поширення інформації. Так, що з'явилося на інформаційному сайті повідомлення може бути миттєво распространяемо далі мережевими виданнями, а потім навіть друкованими та використано телевізійними програмами новин. Ще одна важлива особливість - розміщення інформації в Мережі і її поширення не вимагає значних матеріальних витрат. Узагальнюючи дані різних досліджень з вивчення інтернетаудиторій, можна зробити висновок, що великий відсоток аудиторії Інтернету складають активні верстви населення, які беруть участь у процесі прийняття рішень. Комунікація в Інтернеті інтерактивна. Це передбачає можливість активної взаємодії між сторонами - учасниками комунікації. Інтерактивність означає можливість вступати в прямий діалог з користувацької аудиторією, а також те, що представники даної аудиторії також можуть спілкуватися між собою. Інтерактивність дозволяє отримувати швидку зворотний зв'язок, вчасно аналізувати сформовану ситуацію і своєчасно реагувати у разі потреби. Психологічна схильність користувачів Інтернету до отримання інформації, їх налаштованість на це сприяє більш позитивному сприйняттю і високої воспринимаемости повідомлень. Можливість швидкого пошуку потрібної інформації. Можливість оперативного отримання інформації, яка забезпечується наявністю інформаційно-пошукових систем, є однією з найважливіших особливостей сучасної цифрової середовища. Розвиток цієї можливості відбулося поступово. Найважливішим кроком стало створення гіпертекстового проекту - "Всесвітньої павутини" World Wide Web. Гіпертекстові документи у запропонованій моделі мають зв'язок у вигляді гіперпосилань. Ці зв'язки заклали великі можливості для пошуку інформації. Наступний важливий крок - це апаратно-програмний комплекс, застосовуваний для додавання сайтів в електронний каталог (індекс). Індексація сайтів з'явилася наступній можливістю, полегшує і прискорює пошук інформації. Індекс (каталог) є основою для функціонування інформаційно-пошукових систем. 26 Інформаційно-пошукова система - це програмний комплекс, що забезпечує пошук і відбір необхідних даних у спеціальній базі з описами джерел інформації (індексі) па основі інформаційно-пошукової мови і відповідних правил пошуку. Головним завданням будь інформаційно-пошукової системи є пошук інформації, релевантної інформаційним потребам користувача. Релевантність це відповідність результатів пошуку сформульованому запиту. Онлайн - (англ. Online - термін, дослівний переклад якого означатиме - що знаходиться в стані підключення), як правило, до Інтернету - підключений в даний момент, але може мати значення "підключений" до іншої мережі. Відносно Інтернет термін онлайн означатиме "підключений до мережі Інтернет", той, хто функціонує в даний момент часу при підключенні до Інтернету. Може застосовуватися щодо комп'ютерів, смартфонів, планшетів і т.д., тобто online означатиме, що той чи інший з них підключений до мережі Інтернет. Під цим терміном розуміються також такі явища: "що відбувається в Інтернеті", "існуюче в Інтернеті". Online може також означати "підключений до соціальної мережі" або до локальної мережі організації. Інтранет - це внутрішня локальна приватна комп'ютерна мережа організації. Переваги використання Інтранет: - Підвищення продуктивності праці; - Легкий доступ персоналу до необхідних даних у цифровому вигляді; - Підвищення ефективності взаємодій; - Миттєва публікація даних дозволяє підтримувати актуальність специфічних корпоративних знань. Наприклад: службові інструкції, внутрішні правила, стандарти, служби розсилки новин і навіть навчання на робочому місці; - Полегшує впровадження і підтримка загальної корпоративної культури; - Дозволяє використовувати переваги сучасних інформаційних технологій для підвищення ефективності управління [2]. 27 Як правило, Інтранет-системи впроваджують у великих (і особливо, в географічно розподілених) компаніях. Інтранет може функціонувати не тільки в одному офісі, а й об'єднувати кілька філій компанії, а також надавати доступ до корпоративного господарству віддаленим співробітникам (через інтернет-канал). Соціальна мережа (social networking service) - комунікативні засоби в мережі Інтернет, призначені для побудови, відображення та організації різних соціальних взаємин між його користувачами. У найпростішому технологічному варіанті соціальна мережа - це сайт (ще соціальна мережа може бути створена як платформа, а також онлайн-сервіс), який об'єднує користувачів по якихось ознаках і дає їм можливість спілкуватися всередині цього сайту. Сайт соціальної мережі можна визначити по наявності наступних можливостей. 1. Створення інформаційного профілю користувача (наприклад, профіль може містити дату народження, школу, вуз, хобі та ін.). 2. Користувач може задавати і підтримувати список інших користувачів, з якими у нього є деякі відносини (наприклад, дружби, спорідненості, ділових і робочих зв'язків і т.п.). 3. Можливий перегляд і обхід зв'язків між користувачами всередині системи (наприклад, користувач може побачити друзів своїх друзів). В соціальних мережах є багато потрібних і цікавих можливостей. Можна завантажувати улюблену музику або відео, складати фотоальбоми, дізнаватися останні новини, організовувати і вступати в групи за інтересами, грати в ігри, фіксувати важливі події та багато іншого. Особливе значення мають соціальні мережі, створені спеціально для професійного спілкування. Період високої популярності соціальних мереж почався в 1995 р з появи американського порталу Classmates.com. Проект виявився досить успішним, що в наступні кілька років спровокувало появу безлічі аналогічних сервісів. Але офіційним початком буму соціальних мереж прийнято вважати 2003-2004 рр., Коли були запущені Linkedln, MySpace і Facebook. Мережа Linkedln створювалася вже не як розважальна, а з метою встановлення та підтримання ділових контактів. Отже, соціальні мережі стали свого роду Інтернет-притулком, де кожен може створити свій віртуальний образ або декілька таких 28 образів. При цьому кожен користувач отримав можливість не просто спілкуватися і творити, по і ділитися плодами своєї творчості з багатомільйонною аудиторією тієї чи іншої соціальної мережі. 29
