Латино - Американський культурний регіон Латинська Америка – відносно молодий регіон її зародження припало на епоху великих географічних відкриттів. Вперше на цю землю ступили європейці в 1492 році, що поклало зародженню нових етнічних груп та культур. Корінним населенням слід вважати індіанців, але через колонізацію європейцями та завезення ними рабів з Африки відбулося витіснення корінного населення війнами та гнобленням. Згодом з’явилися нові расові – етнічні утворення – метис, самбо, мулат. Саме такі змішання етносів створили проблему визначення, тому на наш час немає нащадків корінного населення Латинської Америки. Географія. Геополітично Латинська Америка поділяється на 20 незалежних держав і декілька незалежних територій. Латинською Америкою називають територію Західної півкулі розташований між США і Антарктидою. Латинську Америку поділяють на кілька субрегіонів: Середня Америка, Андські країни, Країни Басейну Ла-Плати та Бразилія. Каста населення. Жодна частина світу не бачила такого гігантського змішування рас починаючи з 1492 року. Тут прямим шляхом або ж через імміграцію відбулося змішання майже всіх етносів людства. Наслідками таких шлюбних зв’язків стало утворення понад 20 нових етнічних груп: 1. Креоли 2. Метиси 3. Мулати 4. Самбо 5. Меланджени 6. Кастіса 7. Него-фіно 8. Морено 9. Моріско 10.Албіно 11. Санта-атрас 12.Апіньонодо 13.Чоло 14.Чіно 15. Камбухо 16. Арніс 17. Лобо 18. Хібаро 19. Альбаразадо 20.Камбухо Релігія. Релігійна структура населення Л. А. відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90%), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов’язковою релігією, а належність до інших віросповідань переслідувалась інквізицією. Після війн за незалежність стала визнаватися і конституційно закріплятися свобода віросповідання, а в низці держав (Бразилія, Гватемала, Гондурас, Еквадор, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Уругвай і Чилі) було проголошено відокремлення церкви від держави. Але в Аргентині, Болівії, Венесуелі, Гаїті, Домініканській Республіці, Колумбії, Коста-Ріці, Парагваї та Перу залишилося в силі так зване право на патронат, яке дає уряду підставу втручатися у церковні справи та надавати церкві державну допомогу. Колумбія (з 1887 р.) і Домініканська Республіка (з 1954 р.) зв’язані з Ватиканом конкордатом – угодою щодо правового регулювання католицької церкви. Католицькі собори Мексики – велетенські, щедро прикрашені високохудожнім декором і, попри свою помпезність, насичені атмосферою духовності. В рамках підготовки до Різдва на папертях багатьох із них уже були виставлені фігурні композиції, які зображували народження Ісуса. Проте ні величність цих храмів, ані масштаби паломництв не мусять навіювати враження, нібито нація звіряє зі Святим Письмом ледь не кожний свій крок - «на щодень» сучасні мексиканці є людьми не надто побожними. 12 грудня 2019 року – храмовий празник найбільшої святині країни, базиліки Святої Діви Марії Гвадалупської, який зібрав того року рекордну кількість людей – 4,7 млн! Аби повною мірою оцінити наведену цифру слід пояснити, по-перше, що паломництво до Гвадалупської Діви традиційно передбачає активний спосіб пересування (пішки, на велосипедах абощо), а по-друге – значна кількість прочан, з різних причин не дійшовши до головної мети, завершують свої паломництва біля місцевих святинь, перед тим теж здолавши десятки або й сотні кілометрів. Проте в середовищі індіанців майя однаковим пошануванням користуються як католицькі святі, так і місцеві традиційні божества. Про цей бік індіанських релігійних практик відомо в містечку Сантьяго-деАтитлан місцеві пошановувачі індіанських традицій возвеличують Максимону – синкретичному божеству, якому вклоняються й в якого просять про заступництво місцеві мешканці. На даний момент католицизм в Л.А переживає не найкращі часи, станом на 2020 рік тільки 63% населення вважають себе католиками а кількість інших релігій зросла до 17%, а рух атеїзму дійшов до рекордних 10%. Архітектура. На руїнах знищеної індійської культури колоністи споруджували церкви і монастирі і навіть міста в європейському стилі, а саме пануючим на той час – бароко. Історію розвитку архітектури можна поділити на умовні періоди: 1. Стародавній 2. Колоніальний 3. Період незалежності На основі змішування місцевих та європейських мотивів формувався неповторний стиль, прикладом буде Площа Армас у Куско, Перу. Зараз це місце внесене до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Змішання цих стилів отримало назву – ультрабароко Особливостями цього стилю є гігантські масштаби та багатство скульптурного декору та оздоблення язичницькими емблемами і символами. Поєднання романсько-готичного стилю з елементами мавританського та іспанського декору Зразком цього стилю є церква БонЖеуз-ду-Конгоньяс та Базиліка Лас-Лахас Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці в Мехіко – один з найбільших та найдавніших католицьких храмів у Л. А. Для країни справжній розвиток архітектури припав на 19-20 ст. після здобуття незалежності більшості країн. Саме на той період головним архітектурним стилем став класицизм – який уособлював відмову від колоніального спадку. На архітектуру вплинуло мистецтво Франції – театри споруджувалися в стилі паризької «Гранд-Опери». Театр Колон, оперний театр Амазонії в Манаусі. До періоду модернізму можна віднести Кафедральний собор храми Діви Марії та Святого Себастьяна. Перлиною сучасної культури Південної Америки стало наймолодше місто Бразилія яке входить до світової спадщини ЮНЕСКО. В місті Ріо-Де-Жанейро яке оточене горами та морем височить одне з чудес світу символ містастатуя Христа Спасителя. Живопис. Протягом колоніального періоду суміш корінних традицій та європейських впливів (головним чином завдяки християнським вченням братів францисканців, августинців та домініканців) сформувала особливе християнське мистецтво, відоме як індохристиянське мистецтво. Окрім мистецтва корінних народів, на розвиток латиноамериканського візуального мистецтва вплинули іспанський, португальський, французький та голландський живопис у стилі бароко. На живопис бароко часто впливали італійські майстри. Школа Куско вважається першим центром живопису в європейському стилі в Америці. У 17-18 століттях іспанські викладачі мистецтва навчали художників кечуа писати релігійні образи у класичному стилі та стилях Відродження. Традиції. Традиції Л.А це поєднання індіанських, африканських і португальських елементів. В даний час в її розвитку спостерігаються дві тенденції. Перша з них — збереження місцевих традицій та звичаїв Південної Америки. Друга тенденція строго спрямована на заміну їх культурних загальнонаціональних традицій. До традицій народів Південної Америки відносять — ритуали. Приміром, шлюб повинен обов’язково освячуватися церквою, але на свято запрошують і «чаклуна», який береже молодих від пристріту. Широке поширення набули легенди і знаменитий «цикл пісень індіанців», зокрема міфи, про царя змій, танці. Свята, карнавали є улюбленою розвагою бразильців. В них бере участь майже все населення Південної Америки і в них особливо відчутно вплив загальних культурних традицій. Бразильці досить музичні. Свята. Бразильський карнавал – одне з наймасштабніших шоу в світі в якому приймають участь більше 2 млн чоловік. Місто прикрашають найяскравішими декораціями. Проведення цього фестивалю залежить від католицького календаря, а білети на нього закупляють зарання ціна якого починається від 500 доларів. День коктейля «Писко-сур» в Перу. Зазвичай святкують в першу суботу лютого включає в себе ярмарки, концерти. Головним атрибутом є «самий елегантний коктейль» на основі виноградної горілки. В день празника напій роздають безкоштовно на вулиці. День мертвих святкують 2 листопада в цей день люди згадують про загиблих та прикрашають їх могили оранжевими кольорами, в будинках роблять вівтар та дарують один одному цукрові черепи. В Никарагуа люди проводять ніч на кладовищі, а жителі Еквадора готують цілий бенкет. Фієста-дель-Фуего, свято вогнів Фестиваль вогню на Кубі. Триває він з третього по дев'яте липня. На вулицях міста виступають місцеві вокально-інструментальні ансамблі, які своєю музикою надають свята незвичайне настрій. На кожному кроці розташовуються лотки з їжею і традиційним кубинським напоєм - ромом. З настанням ночі місто освітлюється безліччю палаючих факелів. Починається найцікавіша частина заходу: вогняне шоу та виступи факірів. Завершується святковий день пишним салютом. Це свято е відмінна можливість познайомитися з незвичайним колоритом Куби, побачити Парад вогню і взяти участь в ритуальному спаленні символічної фігури диявола. Одяг. Бразилія славиться своїми карнавалами, і неймовірно привабливими костюмами. Чоловіки носять широкі сорочки, які не заправляючи їх у штани, шовкові тюрбани - торс, а на ногах дерев'яні сандалі - таманко. Одяг бразильської жінки складається з безлічі спідниць, нижні зазвичай трохи коротше, обов'язково накрохмалена, верхні яскраві і прямі. Зверху носять блузи вільного крою - вата, закріплені на плечі брошкою або вузлом, прикрашені квіткою. Пано-да-коста - елемент гардеробу для прохолодної погоди, це вовняне пальто, в яке прийнято завертатися. На голові бразилійки споруджують кольорові тюрбани, що мають різні форми, прикрашаючи їх, пір'ям, намистом, коралами, муляжами екзотичних фруктів. Одяг бразильців яскрава, строката, як карнавал, підходить сміливим, впевненим екстравагантним особистостям. Мексика - країна з латиноамериканськими країнами. Гарячих мексиканців в традиційному костюмі представляють так: Сомбреро - крислатий солом'яний капелюх, що має закруглені вгору краю. Пончо - яскрава кольорова накидка, облямована бахромою. Це квадратний відріз матерії з отвором посередині для голови. Вуса - обов'язковий атрибут, що надає статус. Насправді національний костюм жителя Мексики – складається лиш з чорної куртки і брюк з сріблястим малюнком – Чарро ,такого ж кольору крислатому капелюхи і червоної хустки у вигляді банта на шиї. Жіночі сукні дивують своєю строкатістю і великою кількістю візерунків. Довгі в підлогуспідниці, блузки або плаття переповнені квіткової вишивкою, орнаментами. Завершує образ мексиканська жінка яскраво червоними туфлями і аналогічного кольору хусткою. Страви. Кухні країн Латинської Америки багато в чому схожі між собою. У цих країнах широко використовують кукурудзу, різні овочі, боби, квасоля, сир, соуси з великою кількістю перцю, страви з натурального м'яса. Не менш популярні в цих країнах страви з риби, морських тварин, раків, креветок, восьминогів, крабів національні страви дуже гострі і солоні. Одні з таких найвідоміших страв – це: Аргентина — країна скотарства, тому вона споживає величезну кількість м'яса, особливо яловичини. «Біфе» (біфштекс), «кюрраско» (печеня з яловичини) є її основними стравами. За способом приготування багатьох м'ясних страв кухня Аргентини нагадує кухню народів Кавказу. Парагвай. У країні поширена аргентинська і, у меншій мірі, бразильська кухні. У Парагваї багато дичини, особливо дикі індики і куріпки. Виростає кукурудза трьох різновидів: біла, червона і тверда. З твердої кукурудзи готують «локро», поширене майже у всій Південній Америці. Популярними стравами є «бори-бори» (великі фрикадельки з кукурудзи або м'яса, які кладуть в бульйон) і «гуизо» (шматочки м'яса з рисом). «Шаркун» — це в'ялене м'ясо, мелене або нарізане широкими смугами. Воно є основою багатьох страв, зокрема збитої яєчні — дуже поширеного в Чилі страва. Найбільш популярна страва з кукурудзи — «шоклотанда» (пиріг з кукурудзяного борошна, молока і сиру). Його ріжуть на шматки, після цього завертають в листя кукурудзу і у такому вигляді подають.
