(1) ТУБЕРКУЛЬОЗ І СЕРЦЕВО-СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ (2) Туберкульоз легень впливає на стан системи кровообігу, який можна розглядати у таких аспектах: 1) специфічні (туберкульозні) ураження серця та судин; 2) функціональні порушення, спричинені неспецифічними захворюваннями серцевосудинної системи, зумовлені туберкульозом легень; 3) супутні туберкульозу легень захворювання серцево-судинної системи, етіологічно не пов'язані з туберкульозом. (3) 1. Специфічні (туберкульозні) ураження серця та судин. Туберкульоз може вражати ендокард, міокард та перикард. Туберкульоз ендокарда зустрічається дуже рідко, що пов'язано з особливістю гістоанатомічної будови клапанів. Клінічна симптоматика туберкульозного ураження ендокарда надзвичайно мізерна і зустрічається в основному при важких формах туберкульозу, які приховують і без того маловиражені симптоми. (4) Туберкульоз міокарда спостерігається також дуже рідко. Розрізняють міліарну, великовузлкову його форму, а також дифузно-інфільтративний міокардит. Клінічна симптоматика цих форм схожа. Вона може варіювати від безсимптомної клінічної картини до серцевої декомпенсації, що прогресує. (5) Туберкульоз перикарда – специфічне ураження серозної оболонки серця, вісцерального (епікард) та парієтального (власне перикард) листків перикарду. Це запалення виникає при проникненні МБТ у порожнину перикарда лімфогенним, гематогенним та контактним шляхом із уражених туберкульозом органів середостіння. (6) За перебігом хвороби розрізняють гострий, підгострий та хронічний туберкульозний перикардити. За характером випоту перикардит ділять на ексудативний та сухий (фібринозний). Ексудативний перикардит, що становить 60% усіх перикардитів туберкульозної етіології, у свою чергу поділяють на серознофібринозний, гнійний та геморагічний. Туберкульозні ексудативні перикардити нерідко є одним із проявів полісерозиту, іноді – це поєднання з туберкульозним ураженням інших серозних оболонок. (7) Симптоматологія перикардиту обумовлена тиском ексудату на серце, великі судини, стравохід, легкі та дихальні шляхи нижніх відділів. Розвиток гострого перикардиту супроводжується різкими болями в ділянці серця, що нагадують ангінозний напад. Болі в області серця також можуть носити давить, ниючий характер, іррадіювати в шию, плече, руку, епігастральну ділянку, ззаду в підлопаткову ділянку (зазвичай ліворуч). Швидке накопичення навіть невеликої кількості ексудату посилює декомпенсацію серця. (8) При рентгенологічному обстеженні ексудативних перикардитів визначається збільшення розмірів серцевої тіні, яка в залежності від кількості рідини в порожнині перикарду може бути трикутною, кулястою, квадратною. У разі, якщо гострий туберкульозний перикардит неспроможна повністю розсмоктатися, розвивається підгостра чи хронічна форма захворювання. Відмінною особливістю хронічних туберкульозних перикардитів є утворення спайок між пелюстками перикарда та зрощень перикарду з іншими органами грудної клітки. (9) При сухому фібринозному перикардиті на листках серцевої сумки та поверхні серця, за наявності невеликої кількості рідини, виявляються рясні відкладення фібрину, що досягають товщини від 0,5 до 1,5 см. Під дією тертя листків шар фібрину збирається у тяжі та сітку. Накладення на епікарді можуть мати ворсинчастий характер (cor villosum). Надалі зрощення, що утворилися з сусідніми органами (accretio cordis) у вигляді тканини фібринозної навколо серця, можуть його здавлювати. У разі відкладення у цій тканині солей кальцію розвивається картина «панцирного серця». (10) Лікування перикардиту у туберкульозного хворого вимагає великої уваги до перебігу туберкульозу легень з його швидкого зворотного розвитку. Одночасно проводиться симптоматична терапія серцевої патології: полегшення симптомів перикардиту, запобігання тампонаді серця, недостатність кровообігу, а також утворення спайок та зрощень. При перикардиті, що здавлює, показано хірургічне лікування. (11) 2. Функціональні порушення, спричинені неспецифічними захворюваннями серцево-судинної системи, зумовлені туберкульозом легень. Туберкульозна інтоксикація та гемодинамічні порушення в системі малого кола кровообігу легень можуть спричинити тяжкі ускладнення перебігу туберкульозу. Вони пов'язані з обширністю ураження легень, гіпертонією в системі легеневої артерії, деформацією грудної клітки, спайками, зміщенням серця та гіпоксією. (12) Одним із найбільш важливих, неспецифічних уражень при туберкульозі є синдром легеневого серця (cor pulmonale). Збільшення кількості хворих на туберкульоз легень з легеневим серцем пояснюється зростанням тривалості життя хворих на хронічні поширені форми туберкульозу. Сучасні методи функціональної діагностики серцево-судинної системи (ультразвукова ехолокація, комп'ютерна томографія та ін) з більшою достовірністю здатні виявити ступінь ураження. (13) 3. Супутні туберкульозу легень захворювання серцево-судинної системи, етіологічно не пов'язані з туберкульозом. Супутнє перебіг туберкульозу легень з ішемічною хворобою серця (ІХС) та гіпертонічною хворобою зустрічається часто, нерідко у молодому віці. При проведенні хіміотерапії перебіг атеросклерозу та гіпертонічної хвороби ускладнюється, особливо у хворих на туберкульоз у похилому віці. (14) Поєднання атеросклерозу та гіпертонічної хвороби з туберкульозом легень зустрічають приблизно у 25% випадків. Гемодинаміка таких пацієнтів перебуває в особливо несприятливому стані, вінцеві судини серця страждають від атеросклеротичного та токсико-алергічного факторів. У них однаково порушуються функції як правого, так і лівого шлуночка, тоді як у пацієнтів із ізольованою легеневою патологією функція лівого шлуночка серця починає страждати на фазу декомпенсації легеневого серця. У дослідженнях 80-х років було показано, що системну артеріальну гіпертензію у хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз зустрічають приблизно в 1,5 рази рідше, ніж при інфільтративному туберкульозі. Частота прикордонної та артеріальної гіпертензії у хворих на туберкульоз виявилася меншою, ніж при ХНЗЛ та хронічному холециститі. Це пов'язують із гіпотензивним впливом туберкульозної інтоксикації та високою частотою зниження функції кори надниркових залоз при туберкульозі. Системна артеріальна гіпертензія у поєднанні з туберкульозом органів дихання може бути головною причиною виникнення кровохаркання та легеневої кровотечі. У таких хворих гемостатична терапія без адекватного зниження артеріального тиску часто буває неефективною. (15) Хворі старшого віку із системною гіпертензією можуть погано переносити внутрішньовенні ін'єкції ізоніазиду, а також лікування аміноглікозидами. Деякі гіпотензивні та антиаритмічні препарати можуть бути небезпечними при обструктивних порушеннях вентиляційної здатності легень – препарати, що містять похідні раувольфії (резерпін, раунатин та ін.) та особливо адреноблокатори. Сучасні схеми лікування ІХС та гіпертонічної хвороби застосовні і до хворих на туберкульоз. Ефективне лікування ІХС та гіпертонічної хвороби, що досягається за допомогою лікарських засобів, веде до поліпшення стану хворих на туберкульоз та гіпертонічну хворобу, до нормалізації функції серцево-судинної системи, що дозволяє проводити тривалу хіміотерапію протитуберкульозними препаратами та сприяє лікуванню туберкульозу. (16)
