Види гнійних захворювань. Лікування. Основними видами гнійного запалення є абсцес (відокремлене гнійне запалення) та флегмона (невідокремлене або поширене гнійне запалення). Абсцес розвивається більш повільно; фаза інфільтрації добре виражена. Відокремлюванню гнійного вогнища сприяють анатомічні особливості ділянки запалення - наявність достатньо невеликих клітковинних просторів (комірців), що відокремлюються один від одного фасціями, м язами, сполучнотканинними перетинками (долонна поверхня кисті та пальців, часточки молочної залози та ін.). Розвиток флегмони перебуває значно швидше, фаза інфільтрація дуже коротка, слабо виражена або не визначається. Гнійно-запальний процес уражає значні ділянки - кисть (клітковинні простори), передпліччя тощо. Яскраво вираженими є класичні ознаки гнійного запалення. Захворювання швидко прогресує. Особливо тяжко та небезпечно розвиваються анаеробні флегмони, що викликаються анаеробними мікробами (розмножуються у безкисневому середовищі). Технологія операцій при гнійних захворюваннях мʼяких тканин. 1. Розріз поверхневих тканин (шкіра, підшкірна клітковина, поверхнева фасція) у місці гнійного вогнища здійснюється згідно з анатомічною будовою враженої ділянки. 3 метою профілактики ушкодження судин, нервів та ін. структур розріз виконують обіч від них або паралельно ним. У глибині рани у зоні судиннонервових структур тканини розʼєднують (не розрізають !) «тупим шляхом», тобто за допомогою затискачів, пінцетів, браншів ножиць, дисектора тощо. Цей етап обовʼязково виконують в умовах доброго гемостазу, «під контролем зору». У випадках глибокого розташування гнояку мʼязи розʼєднують проміж волокнами. 2. Гнояк розкривають; з його порожнини видаляють гнійний ексудат шляхом промивання антисептичними розчинами (перекис водню, хлоргексидин, декасан тощо). 3. Надалі виконують ревізію гнійної порожнини візуально та пальпаторно з метою уточнення розташування, розмірів та форми гнояку, наявності додаткових порожнин та ін. У разі необхідності розріз продовжують у потрібний бік або роблять додаткові розрізи. 4. Операцію завершують виконанням гемостазу та у утворену гнійну порожнину вводять антисептичні препарати (марлеві тампони та турунди, змочені розчином димексиду або мазями на водорозчинній основі діоксіколь, левомеколь, діоксізоль тощо). Для забезпечення вільного спорожнення рани від ексудату дренують гумовими випускниками; а при більш глибокому розташуванні трубчастими дренажами, через які надалі продовжують вводити антисептики. 5. Первинний шов після розкриття гнояку як правило на гнійну рану не накладають, щоб запобігти розвиткові рецидиву та прогресування гнійнозапального процесу; що може розповсюджуватися за ходом лігатур шовного матеріалу та внаслідок недостатньо вільного відтоку з рани ексудату. У випадках поширених та глибоких ран після остаточної ліквідації активного гнійного запалення (звичайно через кілька діб після розкриття гнояка) доцільним є застосування вторинних швів з метою забезпечення більш сприятливих умов для загоєння рани внаслідок зменшення раньового каналу; що дозволяє прискорити раньовийпроцес та поліпшити віддалений анатомо-функціональний результат. При оперативному лікуванні абсцесів зазвичай виконують відносно невеликі за розміром розрізи точно у місці локалізації гнояка. Розріз повинен бути достатнім для повного видалення гною, півноцінної ревізії гнійної порожнини та доброго дренування рани. При флегмонах необхідно виконувати більш довгі та більш глибокі розтини, відповідно всьому обсягу уражених тканин, або навіть дещо більші за розміром («попереджуючи розрізи», у межах здорових тканин). Однак у всякому разі під час операції необхідно враховувати анатомічну будову враженої ділянки, проводити операцію обережнопід контролем зору та при доброму гемостазі; щоб уникнути під час операції ушкоджень судин, нервів, сухожилок та мʼязів. Це необхідно для отриманнясприятливого перебігу подальшого процесу лікування та доброго віддаленого анатомо-функціонального результату.
