МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Катедра української мови імені професора Івана Ковалика План-конспект лекції з курсу «Сучасна українська літературна мова» на тему: «Просте ускладнене речення. Різні підходи у мовознавстві. Вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. Класифікація засобів ускладнення. Граматичні та комунікативно-стилістичні засоби», проведеної в групі ФЛУм-11з 30 листопада 2021 року Склала: Студентка групи ФЛУм-11з Роксолана Рибак Перевірила: доц.Сколоздра-Шепітко О.Р. Львів - 2021 2 І. Мета: поглибити знання про просте ускладнене речення та засоби його ускладнення. Завдання: - аналізувати й осмислювати синтаксично ускладнені прості речення, їх семантичну складність; - диференціювати моделі ускладнення; - проаналізувати засоби ускладнення в академічній та шкільній граматиці; - вироблення вмінь виокремлювати граматичні та комунікативностилістичні засоби. ІІ. Методи, прийоми, засоби Методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією: розповідь, пошукова бесіда, дискусія Методи, прийоми переконування: проведення доказів. Методи, прийоми узагальнення розвитку мислитель них дій: аналіз, синтез, ІІІ. Наочність: схема. IV. Основні питання лекції: 1. Теоретичні аспекти простого ускладненого речення. 2. Вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. 3. Класифікація засобів ускладнення. 4. Граматичні та комунікативно-стилістичні засоби. V. Рекомендована література: Основна Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К., 2010. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. О. Пономаріва. К., 1994. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. –С.186-188. 5. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ – 2-е вид. – К.: Вища школа, 2000. – С. 291-296. 6. Вольська Ю. В. Основні теоретичні засади ускладнення в сучасному українському мовознавстві // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2004. - №19 – С. 230-234. 1. 2. 3. 4. 3 7. Кучеренко І.К. Вокатив як виразник функціонуючого члена речення // Проблеми синтаксису. Вид. ЛДУ, 1963. – С. 64–73. 8. Кучеренко І.К. Логіко-граматична природа речень з узагальнюючими словами при однорідних членах // Мовознавство. 1977. № 6.С.3–12. 9. Кучеренко І.К. Логіко-синтаксична природа речень з однорідними членами // Мовознавство. 1976. № 4. С.29–37. Кучеренко І.К. Речення з кількома присудками // Мовознавство. 1975. № 5. 10.Кучеренко І.К. Синтаксичні функції вокатива і так зване звертання // Міжвуз. наук. конф. з питань синтаксису. Львів, 1962. – С.39–43 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. Додаткова Висоцький А. В. З історії вивчення вставних і вставлених частин речення // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: НПУ ім.. М. П. Драгоманова, 1998. – С. 218-223. Гмир І. С. Вивчення дієприкметникового звороту // Українська мова і література в школі. – 1973. – №9. Комарова З. І. Формально-синтаксичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення. – К., 2003 (Автореф). Кульбабська О. В. Вторинна предикація та засоби її вираження у простому реченні // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2006. - №27 – С. 108-111. Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні: Монографія. – Чернівці, 2011. – 627 с. . Павлович П. І. Вживання дієприслівників // Українська мова і література в школі. – 1965. – №12. Скаб М. С. Функціональна сфера апелятивності у слов’янських мовах та її інтерпретація лінгвістами // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті К.Трофимовича. – Том 1. – Львів: Літопис, 1998. – С. 230-234. Скаб М. С. Функціональна сфера апеляції в українській мові (семантика, граматика, прагматика, стилістика): Автореф. дис… дра філол. наук: 10.02.01 / НАНУ Ін-т української мови. – К., 2002. – 34 с. VI. Основні питання, що розглядаються під час лекції: 1. Теоретичні аспекти простого ускладненого речення. 2. Вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. 3. Класифікація засобів ускладнення. 4 4. Граматичні та комунікативно-стилістичні засоби. Хід лекції: I. Вступна частина (до 10 хвилин). – Добрий день, шановні студенти! Сьогодні ми розглянемо просте ускладнене речення. Тема нашого заняття – «Просте ускладнене речення. Різні підходи у мовознавстві. Вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. Класифікація засобів ускладнення. Граматичні та комунікативно-стилістичні засоби». Питання ускладнення структури простого речення попри тривалу історію вивчення залишається актуальним, оскільки воно тісно пов’язано з наявністю різних теоретичних засад на моделі ускладнення та їх реалізації в методичному забезпеченні майбутніх учителів української мови та літератури. Тема «Просте ускладнене речення» є важливою для опанування Вами в контексті формування синтаксичних умінь, оскільки за семантичними і граматичними ознаками ускладнені речення займають проміжне місце між простим і складним. Метою нашої роботи буде поглибити знання про ознаки, будову, інтонаційні особливості простих ускладнених речень, проаналізуємо засоби ускладнення цих речень. Отже, тема нашого лекційного заняття – «Просте ускладнене речення». Запишемо план-лекції, він складається з 4 таких питань: 1. Теоретичні аспекти простого ускладненого речення. 2. Вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. 3. Класифікація засобів ускладнення. 4. Граматичні та комунікативно-стилістичні засоби в простому ускладненому реченні. – А зараз запишемо основну і додаткову літературу до теми, якою ви зможете користуватися під час підготовки до практичного заняття. 5 Рекомендована література: Основна 1. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К., 2010. 2. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004. 3. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. О. Пономаріва. К., 1994. 4. Вольська Ю. В. Основні теоретичні засади ускладнення в сучасному українському мовознавстві // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2004. - №19 – С. 230-234. 5. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. –С.186-188. 6. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ – 2-е вид. – К.: Вища школа, 2000. – С. 291-296. 7. Сучасна українська літературна мова. /За заг. ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – С. 200-208. Додаткова 1. Висоцький А. В. З історії вивчення вставних і вставлених частин речення // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: НПУ ім.. М. П. Драгоманова, 1998. – С. 218-223. 2. Гмир І. С. Вивчення дієприкметникового звороту // Українська мова і література в школі. – 1973. – №9. 3. Комарова З. І. Формально-синтаксичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення. – К., 2003 (Автореф). 4. Кульбабська О. В. Вторинна предикація та засоби її вираження у простому реченні // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2006. - №27 – С. 108-111. 5. Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні: Монографія. – Чернівці, 2011. – 627 с. . II. Основна частина (70 –75 хвилин). – Починаємо з першого питання «Теоретичні аспекти простого ускладненого речення». Просте ускладнене речення – синтаксична одиниця, що має один предикативний центр, де ускладнювальні моделі доповнюють зв’язки і 6 відношення між членами простого неускладненого речення. Орієнтуючись на пунктуаційні особливості відокремлені члени та опосередковані другорядні члени (уточнювальні) деякі дослідники не розмежовують їх. Однак слід памֹ’ятати, що синтаксис не зумовлений пунктуацією, а є лиш її виявом. На сьогодні вже з’ясована різниця між відокремленими та опосередкованими компонентами, а отже, є необхідність у коригуванні підручників та посібників, де тему опосередковані (уточнювальні речення) мають розглядати не в контексті відокремлених членів речень, а окремо. Просте ускладнене речення – це синтаксична конструкція, що характеризується синтаксичними і семантичними зв’язками та відношеннями, які доповнюють зв’язки й відношення між членами простого неускладненого речення. У сучасному українському мовознавстві розрізняють два підходи до ускладнення: семантико-синтаксичний та формально-граматичний. Перший реалізує декілька пропозицій у реченні, а останній розширює його структурну схему. У зв’язку з названими підходами моделі ускладнення речення розмежовують. Одні дослідники виокремлюють чотири моделі: 1) відокремлені члени (напівпредикативні конструкції) та опосередковані другорядні члени (уточнювальні) (далі – ОДЧ); 2) однорідні члени; 3) звертання, що не перебувають у позиції підмета; 4) вставні та вставлені слова або конструкції (Дудик; Шульжук). Інші мовознавці відокремлені члени пропонують п’ять моделей, розмежовуючи та опосередковані другорядні члени (уточнювальні) (Вихованець; Загнітко; Мойсієнко). Такий підхід вимагає поглиблення, оскільки питання розмежування та виявлення таких ускладнень потребує індивідуального підходу щодо його вияву. Деякі дослідники розглядають опосередковані другорядні члени як пояснювально-уточнювальні звороти. Таке потрактування аргументовано недостатньою з’ясовністю деяких особливостей, а отже, неможливістю 7 зарахувати їх до членів речення (Слинько). Не заперечуючи доцільності та необхідності нових підходів до проблем відокремлених другорядних членів речення, І. Вихованець трактує ускладнювальні компоненти як відокремлені та опосередковані другорядні члени. А. Загнітко вважає, що опосередковані другорядні члени (уточнювальні) та відокремлені члени відрізняються між собою і семантично, і структурно. Перші мають конкретизувальну семантику, можуть стосуватися головних і поширювальних компонентів – членів речення, поєднуються лише опосередкованим або пояснювальним зв’язком. Натомість відокремлені (напівпредикативні конструкції) містять додаткове повідомлення, співвідносяться з відповідними типами структурою висловлення особливим напівпредикативним зв’язком . На підтвердження означеної думки наведу речення з опосередкованими другорядними членами (уточнювальними) Слава Богу наробився, завтра прийде, розкине покоси, щоби різуха сохла, а тоді рушить виорати поле їхнє коло річки, біля дороги, що веде до міста (Лис,2016). У цьому реченні виділений другорядний член речення, пов’язаний із реченням опосередковано, через наявність ще одного члена речення тотожної семантики: …а тоді рушить виорати їхнє поле коло річки + …а тоді рушить виорати їхнє поле біля дороги, що веде до міста (Лис, 2016). Означена конструкція є конкретизувальною (уточнювальною), де другий член, уточнюючи попередній, розвиває думку в новому напрямі. – Тепер перейдемо до другого питання і розглянемо питання про вивчення засобів ускладнення в академічній та шкільній граматиці. Описуючи моделі простого ускладненого речення для закладів загальної середньої освіти, лінгводидакти уникають дефініцій “просте ускладнене речення”, деякі не вживають термін “ускладнене речення” (Заболотний) або вживають його лише для зазначення теми (Караман; Глазова) та під час зразків розбору (Авраменко). 8 У шкільному дискурсі більшість лінгводидактів орієнтуються на чотиримодельну структуру ускладнення (Караман; Заболотний; Глазова). Однак є і ті, що презентують п’ятирівневу модель (Авраменко). Розглядаючи уточнювальні члени як окрему модель, О. Авраменко зазначає, що уточнювальні члени конкретизують або пояснюють значення інших членів речення; здебільшого уточнювальними бувають обставини й прикладки; їх на письмі відокремлюють комами, а в усному мовленні – інтонацією. Зауважимо, що уточнювальні члени відокремлюються ще тире (після переліку однорідних членів перед таким вказівним словом) та двокрапкою (коли вказівник-займенник стоїть перед іменником узагальнювального значення). У підручнику автор не тільки не подає різновидів уточнювальних членів (власне-пояснення, конкретизацію (уточнення), включення), а й під час пояснення їх відокремлення не диференціює власне-пояснення та включення, що виявляється в об’єднанні сполучників та сполучних слів таких як: тобто, або (=тобто), чи (=тобто) (власне-пояснення) та наприклад, особливо, зокрема, у тому числі (включення). Зазначена тема у шкільному дискурсі спрямована на формування в учнів таких знань, умінь та навичок: 1) розрізнення ускладнювальних моделей (поняття, виражальні можливості); 2) правильне вживання розділових знаків та обґрунтування їх; 3) використання таких речень в усному та писемному мовленні; які формують як синтаксичні, так і пунктуаційні вміння. Однак слід звернути увагу на те, що не всі дослідники прописують означені категорії в підручниках (Авраменко; Глазова). У ЗВО методичне забезпечення, у якому висвітлено основні питання синтаксису простого ускладненого речення, представлено підручниками та посібниками: “Граматика української мови. Синтаксис”, “Нариси з функціонального синтаксису” І. Вихованця (1993/1992), “Український синтаксис: теоретикоприкладний аспект” А. Загнітка (2009); “Синтаксис української мови” К. 9 Шульжука (2004), “Сучасна українська мова” М. Плющ (2009), “Синтаксис української мови” П. Дудика (2010), “Сучасна українська мова: синтаксис” А. Мойсієнка, І. Арібжанова, В. Коломийцева (2013), “Синтаксис сучасної української мови” І. Слинька (1994) та ін. І. Вихованець та А. Загнітко синонімічно використовують терміни “просте ускладнене відокремлені члени речення” та “неелементарне”, розмежовуючи та опосередковані другорядні члени (уточнювальні). А. Загнітко наголошує, що така відмінність виявлювана й на основі зв’язків, де відокремлені члени речення виявляється на основі субординації, опосередковані другорядні члени (уточнювальні) – координації. Чотири моделі ускладнення пропонують К. Шульжук та П. Дудик. Відокремлені члени речення зазначають, що відокремлення слід розглядати як ускладнення синтаксичної структури, де воно набуває більшої самостійності. Вони звертають увагу на те, що уточнювальні члени речення не становлять окремого різновиду та можуть бути всіма членами речення, а саме поняття уточнення інтерпретують як: 1) речення, що конкретизує поняття та звужує його (Шульжук, 2004); 2) інтонаційне виділення одного другорядного члена речення, який пояснює, деталізує значення іншого (Дудик, 2010). У підручнику “Сучасна українська мова” М. Плюща у темі “Просте ускладнене речення” опосередковані другорядні члени (уточнювальні) не розглянуто. Розмежування уточнення та відокремлення з’явилося в середині ХХ століття, де уточнювальні члени речення потрактовані як ті, що пов’язані з реченням опосередковано через наявність ще одного члена речення тотожної семантики (Загнітко, Миронова, 2013). Отже, просте ускладнене речення – це синтаксична конструкція, що характеризується синтаксичними і семантичними зв’язками та відношеннями, які доповнюють зв’язки й відношення між членами простого неускладненого речення. 10 – Друге питання нашої лекції «Класифікація засобів ускладнення». У сучасній українській мові наявні декілька семантико-синтаксичних моделей ускладнення: 1) речення з відокремленими членами (або напівпредикативними конструкціями): Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть… (В. Сухомлинський); Доба наша, підіймаючись на висоти духовної напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому (О. Ольжич); Поезія Сосюри, довірлива, шира. безхмарна, справді була співом душі і душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях (О. Гончар); 2) речення з однорідними членами: Наші поети співали про Ігоря. Галайди. Вишенського. Крути та взагалі України — а тамті про Трою, французьку революцію. Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (О. Ольжич); Здригаюся і залишаю форум. Де гурт сенаторів, пурпурів тог рвучи, Готовий ворогові винести ключі. Віддати місто на ганьбу і сором (О. Ольжич); Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер, Піливались при зорях ночами, На крутих узбережжях озер (В. Симоненко); 3) речення із звертаннями, що не перебувають у позиції підмета: Де зараз ви, кати мого народи? (В. Симоненко); Милий друже, як тяжко зносив я Той абсурд, що й тобі ось несу: Ні за що, ні про що полюбив я, А одну полюбив за красу (О. Ольжич); 4) речення із вставними словами або конструкціями: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, — цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, — хоча, власне. думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар); Назагал треба ствердити, що звучність літератури стоїть у прямому відношенні до сили державної нації, але ця, здавалось би. наша трагедія, не мусить нас так сильно боліти, бо що торкається творчої сили, літературної активності та пристрасного 11 переживання національних змагів, то в цьому наша література не має вже такої великої причини завидувати… (О. Ольжич); 5) речення з опосередкованими другорядними членами: Отут в роздоллі, біля гаю. Хороші дні пливуть мої (М. Стельмах). Схематично просте ускладнене речення виглядає так: І останнє питання нашої лекції «Граматичні та комунікативностилістичні засоби в простому ускладненому реченні». Формально елементарне і формально ускладнене просте речення розрізняються: 1) складом другорядних членів речення (синтаксичних позицій); 2) характером синтаксичних відношень; 3) типами синтаксичного зв’язку; 4) формальними засобами і побудови речення. Синтаксичних позицій в ускладненому реченні більше, ніж в елементарному. Просте речення характеризується елементарною формальною структурою тільки за умови наявності в ньому предикативного зв’язку, детермінантних поширювачів предикативного ядра та прислівних поширювачів, функції яких визначаються у складі словосполучення, і дуплексивів. Формально елементарне речення може бути перетвореним на предикативне ядро: Хлопець читає нову книжку » Хлопець читає. Ускладнене речення на відміну від формально елементарного речення не може бути зведеним до головних членів: у ньому наявні відносно самостійні 12 синтаксичні позиції, які займають слова або цілісні групи слів. Поширення в ускладненому реченні відбувається за іншим принципом, ніж в елементарній структурі: поширювач безпосередньо включається в речення, пор.: По узбіччю, поритім від злив. Кілька хмурих ялиць поп’ялось (О. Ольжич). Відокремлене означення поритім від злив співвідноситься із загальним змістом речення і його функція визначається безпосередньо в реченні. Таке речення не може бути згорнутим тільки до головних членів речення, оскільки поритім від злив являє собою окрему, самостійну пропозицію, пор.: Лиш тобою, мудрою. дано Цьому життю пінитись та іскритися, Кінцевосте, незрівняне вино! (О. Ольжич); Ніч кричала мені, розтерзана. Оперезана громом навхрест (В. Симоненко); / небезпечно це бажання дляти, збираючи благочестивим рихом знайомі губи, очі, підборіддя, аби інкрустувати білу тінь (В. Стус). Семантико-синтаксичні відношення в семантично елементарному реченні охоплюють предикативні, прислівні, що репрезентують себе через словосполучення. Наявність у реченнєвій структурі детермінантних, подвійних (дуплексивних) та опосередкованих семантико-синтаксичних відношень сигналізує про семантичну неелементарність речення. У формально та семантично неелементарному реченні наявні поряд із названими також відношення напівпредикативності, синтаксичної еквівалентності, приєднувальності та ін. В організації формально елементарного простого речення використовуються форми слів (аналітичні і синтетичні), порядок слів, інтонація, а в організації формально ускладненого простого речення використовуються також власне-синтаксичні засоби: сполучники, частки та інші слова службової функції (займенники, вставно-модальні слова). Сполучник завжди є показником ускладненого речення і сполучникам належить головна роль в ускладненні простого речення. Одним із основних засобів ускладнення формально елементарного речення виступає зворот, кваліфікацію якого можна здійснювати за семантичним призначенням (порівняльний, цільовий), 13 або за його синтаксичним відношенням (приєднувальний, уточнювальний, напівпредикативний та ін.) З формального погляду засоби ускладнення можна розділити на конструктивні і неконструктивні. Конструктивним є ускладнення речення за допомогою якої-небудь конструкції. Конструкція — це відносно самостійна, цілісна (неподільна на частини без втрати загального значення) й оформлена за певною граматичною схемою синтаксична єдність. Вона складається із компонентів, кількість і характер яких визначаються абстрактно. Конструкція існує тільки у мовленнєвих реалізаціях. Так, є конструкція, що складається з двох незалежних одна від одної словоформ, з’єднаних сполучником: батько і мати; літній, але прохолодний тощо. Неконструктивними є ускладнення речення додатковими семантикосинтаксичними відношеннями, що оформляються за допомогою інтонації та порядку слів. Неконструктивний спосіб ускладнення ґрунтується на моделях зв’язку слів, що діють у простому неускладненому реченні, пор.: Дні, повесняному теплі, наступили раптово. Ускладнення по-весняному теплі неконструктивне. Воно побудоване на ґрунті сполучення слів весняний день, але оформлене за допомогою інтонації та порядку слів, пор. без ускладнення: По-весняному теплі дні наступили раптово. Основним, найпоширенішим і функціонально навантаженим способом ускладнення речення за допомогою службових слів є сполучникове ускладнення. При ускладненні речення можуть виникати відношення внутрішньорядності та додаткової предикативності (напівпредикативності). III. Заключна частина (5-10 хвилин). – Отже, ми розглянули з вами тему: «Просте ускладнене речення». Що незрозумілого Ви почули? Які труднощі у Вас викликав цей матеріал? На практичному занятті ми докладніше розберемося в цій темі, готуйте теоретичні та практичні питання. Дякую за увагу!
