Моя думка про КПІ На сьогоднішній день багатьох випускників, ще й не так давно – простих учні, цікавить наступне питання – а що далі робити, куди йти навчатися? В нашій країні є дуже багато ВНЗ, які пропонують свої послуги. Одним з таких ВНЗ є Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського. Інколи коробити починає, коли чуєш, що майже всі студенти України вчаться в „універах”, адже колись їх було лише п’ять. Нині – сотні. Університетів більше ніж інститутів, і жоден з них не дає університетської освіти. Навіть універ імені Шевченка не зовсім універ, адже не має медичного факультету. Що вже казати про інші... Але Київський політех, КПІ, це заклад якому не потрібно бути університетом, адже він й без цієї наліпки просто супервуз. Найбільший в Україні (кажуть, що найбільшим є аграрний НУБІП, але це лише за рахунок величезної кількості нових філіалів, які колись були окремими вузами і технікумами), один з найбільших у Європі, всесвітньовідомий навчально-науковий центр і рушій українського прогресу (від музики до нанотехнологій). В його склад входять 21 факультет, 7 навчально-наукових інститутів, 2 військових інститути, філіали в Славутичі і Полтаві, 12 науково-дослідницьких інститутів й 14 наукових центрів. Серед викладачів КПІ 10 академіків і членкорів НАН України, 260 професорів, 1250 доцентів. Сила! Монстр. І не потрібно йому бути університетом, бо він вище більшості університетів. Це КПІ. Цей вуз має найбільше в Україні студмістечко (крупніше за сотні справжніх міст), а ще він один з найгарніших. Хоча про це знають далеко не всі. І навіть кияни, роздивляючись фотографії старих інститутських корпусів, часто не вірять, що це у Києві. Але щоб переконатись у цьому, варто лише вийти на станції метро „Політехнічний інститут” і пройтись до головного корпусу на проспекті Перемоги. А поряд із головним ще кілька корпусів, що заворожують фанатів архітектури й звичайних туристів. Хто б міг подумати... Ініціатором створення технічного інституту в Києві був міністр фінансів Російської імперії Сергій Вітте. З його подачі у 1897 році було створено комітет, який у короткий термін зібрав понад мільйон рублів. 300 тисяч виділила Міська дума, 150 тисяч дав Микола Терещенко, 100 тисяч пожертвував Лазар Бродський. Провідні київські вчені та інженери розробили навчальні програми та статут. Отже справу було майже зроблено. Залишалося збудувати інститут. Київський політехнічний інститут імені Олександра ІІ. Будівництво вирішили здійснити на Шулявці, на колишньому військовому полігоні. Урочисте закладення відбулося 30 серпня 1898 року. Через день почалися заняття... для цього тимчасово використали будівлю Першого комерційного училища. Власні корпуси інститут отримав у 1902 році. Першим директором призначили Віктора Кірпічова. Скільки відомих людей викладало й навчалося у КПІ за його понад вікову історію. Перерахувати важко. І не буду цього робити, але скажу, що більше не було в жодному з українських вузів. Студенти КПІ завжди були особливою кастою. Вони завжди відрізнялися активною участю у громадському житті й вільнодумством (далеко не останню роль вони відіграли навіть у «Помаранчевій революції» 2004 року). Дивує кількість пам’ятників, розташованих на території КПІ. Це в пам’ять про видатних людей, які навчались, або викладали тут. Мендєлєєв і Корольов, Патон і Кірпічов, Тімірязєв, Сікорський та інші. А ще є тут паровоз, вертольот (теж пам’ятники) і величезний палац культури (теж найбільший серед вузів України). Що казати. Це КПІ. А скільки тут студентів. Аж страшно. Колись вони прибували сюди цілими електричками. У п’ятницю ввечері повні станції та перони кпішників очікували потяги із Києва. А нині студентів стало ще більше (близько 22000).
