ЗАКОН УКРАЇНИ Про забезпечення функціонування української мови як державної принятый от 25.04.2019 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 21, ст.81) Верховна Рада України, ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якими було відновлено незалежну національну державність України; керуючись Конституцією України, що визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; діючи відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99, яким встановлено, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом; зважаючи на Концепцію державної мовної політики, затверджену Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 161/2010, яка визначає стратегічні пріоритети в подоланні спричинених багатовіковою асиміляційною політикою колонізаторів та окупантів деформацій національного мовнокультурного і мовно-інформаційного простору та відповідно до якої повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та зміцнення державної єдності України; усвідомлюючи, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість населення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації; прагнучи до посилення державотворчих і консолідаційних функцій української мови, підвищення її ролі в забезпеченні територіальної цілісності та національної безпеки України; маючи на меті створення належних умов для забезпечення і захисту мовних прав і потреб українців; а також беручи до уваги Висновок Європейської комісії за демократію через право, відповідно до якого за особливих умов, що склалися в Україні, збалансована політика у мовній сфері вимагає належних гарантій для збереження державної мови як інструмента єднання суспільства, та Рекомендацію Європейської комісії за демократію через право українському законодавчому органу віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві, ухвалює цей Закон. Стаття 40. Державна мова в іменах 1. Прізвища, імена та по батькові громадян України виконуються державною мовою відповідно до правил українського правопису, передаються шляхом транслітерації за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою та не перекладаються іншими мовами. 2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища, імені та по батькові відповідно до своєї національної традиції. УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018 р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 10/4-13 від 24 жовтня 2018 р.) ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису (протокол № 5 від 22 жовтня 2018 р.) 2019 2 ПЕРЕДМОВА Мова — запорука тривкої ідентичності нації, основа її етнокультурної цілісності. Однією з найсуттєвіших ознак такої цілісності є функціонування в різних суспільних сферах літературної мови, яка має кодифікований правопис. Правописна кодифікація мови завжди вписана в соціолінгвістичний контекст. Коли разом з тоталітарним періодом нашої історії відійшов у минуле адміністративний контроль над дотриманням правописних стандартів, ціла низка засобів масової інформації, видавництв, освітніх закладів і т. ін. стали користуватися орфографічними правилами, відмінними від офіційних. Це дезорієнтує широке коло користувачів української мови, спричиняє непевність у власній мовній компетенції, перешкоджає розширенню суспільних функцій української мови і врешті розхитує мовну норму. Завдяки сучасним ЗМІ сьогодні маємо змогу почути усне українське слово не тільки з різних куточків України, а й з усього світу. Чуємо розмаїття акцентів, вимов, інтонацій, бо це усне українське мовлення з його природними територіальними, соціальними, віковими особливостями. На противагу некодифікованому усному мовленню, правопис — це еталон писемної літературної мови, яка, за слушним спостереженням Юрія Шевельова, є штучним витвором високорозвиненого суспільства, а не відтворенням почутого «з уст народу». Правопис складається з ……родові поняття: департа́мент Аверо́н (Франція), штат Теха́с (США), о́бласть П’ємо́нт (Італія), префекту́ ра Тоя́ма (Японія), земля́ Ни́жня Саксо́нія (Німеччина). 10. Назви сторін світу: за́хід, пів́ день, пі́вніч, схід, норд-о́ст, півде́нний за́хід — звичайно пишемо з малої букви. Якщо ці назви вживаються на означення країн, народів, регіонів, тоді їх пишемо з великої букви: краї́ни За́ходу, Дале́кий Схід, За́хідна Украї́на, наро́ди Пі́вночі, Півде́нне Полі́сся, Північ́ на Букови́на. 11. Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), майданів (площ), парків, шляхів (залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських) і т. ін. пишемо з великої букви, а їхні родові найменування — з малої: Андрії́ вський узвіз́ , бульва́р Тара́са Шевче́нка, ву́ лиця 295-ї Херсо́нської Диві́зії, Льві́вська пло́ща, майда́н Незале́жності, Музе́йний прову̀ лок, Жито́мирська автостра́да, Стри́йський парк, Північ́ ний морськи́й шлях, Придніпро́вська залізни́ця, течія́ Куросіо́ . § 49. Власні імена людей, міфологічних осіб, клички тварин З великої букви пишемо власні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська: НАПРИКЛАД: 1. Тарас 2. Григорович 3. Шевченко, Іва́н Петро́вич Котляре́вський, Володи́мир Іва́нович Верна́дський, Ле́ся Украї́нка (Лари́са Петрів́ на Ко́сач), Марко́ Вовчо́к (Марі́я Олекса́ндрівна Вілі́нська), Дніпро́ва Ча́йка (Людми́ла Василе́вська-Бере́зіна), Ю́ рій Клен (О́свальд Бу́ ргардт), Не́стор Літопи́сець, Клір́ ик Остро́зький, також: Кобза́р (про Тараса Шевченка), Каменя́р (про Івана Франка) та ін. 2. Службові слова (артиклі, прийменники та ін.) у складі прізвищ та імен іншомовного походження пишемо з малої букви: Абд ель Кері́м, Брето́н де лос Ерре́рос, Варнго́ген фон Е́ нзе, Жа́нна д’Арк, Леона́рдо да Ві́н́ чі, Лю́двіг ван Бетхо́вен, Нур ад Дін. Про написання службових слів, ужитих перед прізвищем, див. § 146, п. 1 4). Примітка. У деяких власних назвах службові слова традиційно пишемо з великої букви відповідно до написання в мові оригіналу: Ван Гог, Д’Аламбе́р, Ель Гре́ко. 3. Китайські та корейські прізвища та імена, які завжди стоять після них, пишемо з великої букви: Сі Цзіньпі́н, Ван Мен, Лі Чжаода́о, Пак Вансо́ , Чхве Чхвіво́н, Пан Гіму́ н. § 50. Географічні та адміністративно-територіальні назви 6. Назви держав пишемо з великої букви. Якщо назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі слова пишемо з великої букви: Украї́на, Руму́ нія, Уго́рщина, Ара́бська Респу́ бліка Єги́пет, Королі́вство Бахре́йн, Кита́йська Наро́дна Респу́ бліка, Респу́ бліка Коре́я, Князі́вство Мона́ко, Респу́ бліка Болга́рія, Соціалісти́чна Респу́ бліка В’єтна́м, Сполу́ чені Шта́ти Аме́рики, Францу́ зька Респу́ бліка
