ЗМІСТ ВСТУП ..................................................................................................................... 2 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ............................................................................ 4 1.1 Форми, види та рівні соціально-педагогічної технології ........................ 10 1.2 Загальні соціально-педагогічні технології ................................................ 11 1.3 Приватні та спеціальні соціально-педагогічні технології ....................... 19 1.4 Структура соціально-педагогічної технології........................................... 20 РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .......... 23 2.1 Соціально-педагогічна діяльність як засіб реалізації соціальної політики держави ............................................................................................................... 23 2.2 Процес технологізації діяльності ............................................................... 27 2.3 Аналіз теоретичних підходів до визначення та змісту соціальнопедагогічної роботи в громаді .......................................................................... 29 Висновки. ............................................................................................................... 33 Література .............................................................................................................. 38 Додаток 1............................................................................................................. 40 ВСТУП Людина лише там чогось домагається, де вона сама вірить у свої сили Л. Фейєрбах Модернізація системи освіти, як це визначено в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямовується на забезпечення розвитку і соціалізації дітей і молоді, виховання особистості, здатної орієнтуватися в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовленої до життя і праці в суспільстві. Водночас держава визнає одну з найважливіших умов модернізації освіти – підготовку і професійне вдосконалення педагогічних кадрів. Вихідні концептуальні положення щодо професійної підготовки майбутніх учителів закладено в законах України “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”. Реформування сучасного українського суспільства супроводжується загостренням соціальних проблем. В Україні зростає кількість дітей та молоді, які вживають алкоголь, наркотики, ведуть асоціальний спосіб життя, вчиняють злочини, а значна частина тих, хто отримує освіту відчуває труднощі у навчанні та соціалізації в цілому. В останні десятиліття зріс інтерес до дослідження проблеми соціалізації, соціально-педагогічних технологій. Проблемі соціально-педагогічної діяльності (СПД) присвячені дослідження багатьох сучасних науковців: М. Галагузова, О. Глузмана, С. Литвиненко, О. Нікітіна, Р. Овчарова, В. Семенова, М. Шакурової та ін. Робота виконана відповідно до плану НДР Бердянського державного університету. Мета, завдання роботи, матеріал і методи. Мета нашої роботи: проаналізувати теоретичні засади розробки соціально-педагогічних технологій. Результати дослідження. У широкому розумінні технологія – це спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального поділу на процедури і операції з їх наступною координацією та вибором оптимальних засобів і методів їх виконання [1; с. 278]. Основу технологічного процесу утворює алгоритм дій, а процедуру – сукупність операцій і процедур, об'єднаних спільною метою. У вітчизняній і зарубіжній теорії і практиці термін «технологія» з'явився та набув широкого уживання передусім в інженерно технічній сфері. Однак у походженні терміну від двох грецьких слів – techne (мистецтво, майстерність, уміння) та logos (наука, вчення) криється можливість більш широкого його використання як науки про майстерність, мистецтво практичної діяльності [1]. Саме це стало причиною поступового розширення сфери застосування терміну «технологія» в інших галузях, зокрема в педагогічній. Педагоги повинні володіти відповідними знаннями, уміннями і навичками розв'язувати нагальні проблеми дітей та молоді, однак відчувають недостатню підготовку до виконання соціально-педагогічної діяльності. Освітяни загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів на інтуїтивному рівні надають їм допомогу і соціальну підтримку в подоланні існуючих проблем, мінімізують негативний вплив факторів, які призводять до десоціалізації особистості. їм стає дедалі важче самотужки проводити процес виховання учнів і студентів. Саме тому у систему закладів освіти введено посаду соціального педагога як повноцінного суб'єкта соціально-педагогічної діяльності. Отже, особливістю соціально-педагогічної роботи соціального педагога є його вміння визначати проблеми та потреби особистості на різних рівнях, здійснювати посередницьку роботу, використовувати ресурси різних закладів та установ, які працюють з дітьми, і знання суміжних професій РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Оскільки соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, тому носить адресний, локальний характер і належить до розряду гуманних професій. Гуманність, як моральна якість, характеризує взаємини соціального педагога і клієнта. У вітчизняному досвіді початки педагогічних технологій можна зустріти в роботах А. Макаренка, який розглядав виховний процес як особливим чином налагоджене педагогічне виробництво [4]. Проте спроби розвитку педагогічних технологій у той час не мали належного втілення. Увага до педагогічних технологій навчання і виховання посилилася з 60-х років, коли почали створюватись авторські методики, школи. У педагогічній науці тривають дискусії щодо сутності педагогічних технологій (Ш. Амонашвілі, І. Бех, В. Беспалько, С. Гончаренко, О. Пєхота, Г. Селевко, В. Сластьонін, І. Смолюк, Н. Щуркова та ін.), що відображається у великій кількості тлумачень згаданого поняття. У широкому розумінні педагогічні технології розглядають як системну сукупність і порядок функціонування усіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, що використовуються для досягнення педагогічних цілей; організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу [3; с. 278]. Систематизація різних підходів дозволяє виокремити серед них найбільш типові: педагогічна технологія – це сукупність методів (науково обґрунтованих способів діяльності), спрямованих на досягнення мети [1]; педагогічна технологія – це програма (проект педагогічної діяльності), що послідовно розгортається на практиці [3]; педагогічна технологія – це сукупність дій, операцій і процедур, що інструментально забезпечують одержання прогнозованого результату [9]. Педагогічна технологія функціонує, на думку Г. Селевко, як наука, що вивчає та розробляє цілі, зміст і методи навчання й виховання, проектує педагогічні процеси (науковий аспект); як алгоритм педагогічного процесу, системи способів, принципів і регулятивів, методів і засобів для досягнення запланованих результатів (процесуально-описовий аспект); як реальний навчально-виховний процес функціонування усіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів (процесуальнодійовий аспект). Технологія відрізняється від методик відтворюваністю та стійкістю результатів [11]. Отже, педагогічні технології передбачають ефективність роботи при найменших затратах часу та ресурсів, вони відтворювані в різних умовах, мають чітко окреслені, пов’язані між собою етапи, підлягають коригуванню на основі зворотного зв’язку. До цього слід додати, що при розгляді структури процесу реалізації соціально-педагогічної технології в неї включаються як складові – суб'єкт, об'єкт та умови соціальнопедагогічних реалізації. технологій Теоретичне засвідчує вивчення відсутність проблеми загальної їх класифікації, виокремлення різних основ і критеріїв класифікації. Предмет соціально-педагогічної діяльності - процес соціалізації і технологія діяльності фахівців з людьми і різними соціальними групами, які зазнають негативного впливу соціально-педагогічних факторів і потребують допомоги.. Метою соціально-педагогічної діяльності є створення сприятливих умов для фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального розвитку людини, попередження негативних явищ, надання їй комплексної соціальнопсихолого-педагогічної допомоги в саморозвитку і самореалізації в процесі соціалізації. Суб'єктом діяльності (діяльність того, хто її здійснює) - соціальний педагог. Об'єктом соціально-педагогічної діяльності (на кого спрямована діяльність) - людина-суб'єкт, людина-об'єкт і людина-жертва. Проблема визначає напрям і різновид діяльності соціального педагога, а саме соціально-педагогічну роботу. Соціально-педагогічна робота - різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у соціальній установі і спрямовується на точно визначений об'єкт впливу. Оскільки соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, тому носить адресний, локальний характер і належить до розряду гуманних професій. Гуманність, як моральна якість, характеризує взаємини соціального педагога і клієнта. Окремі спроби систематизації соціально-педагогічних технологій належать М. Галагузовій, А. Капській, Л. Мардахаєву, Л. Никитіній, М. Шакуровій. Необхідність класифікації всього розмаїття соціально-педагогічних технологій зумовлена: потребою впорядкування соціально-педагогічних технологій за певними критеріями задля спрощення їх відбору і практичного використання; потребою цільового використання соціально-педагогічних технологій для різних категорій об'єкта та різних умов практичного застосування; створення банку соціально-педагогічних технологій із урахуванням їх специфічних особливостей. Основою класифікації виступають ті якісні характеристики, що дозволяють систематизувати технології відносно розв'язання проблем об'єкта з урахуванням цілей технологій та особливостей їх практичного застосування. Ми поділяємо думку С. А. Литвиненко, яка на підставі аналізу та систематизації різних підходів до розуміння сутності технології в цілому, а також соціальної і педагогічної технології зокрема, виділяє два напрями соціально-педагогічних технологій (СПД): прикладні та теоретико- дослідницькі [4]. Згідно першого, що ґрунтується на розумінні технології як науки про майстерність, мистецтво практичної діяльності (М. Галагузова, Л. Мардахаєв, В. Нікітін, М. Шакурова та ін.), соціально-педагогічна технологія виступає як наука про мистецтво досягнення прогнозованої соціальнопедагогічної мети. Такі технології набувають теоретико-дослідницького характеру і включають: теоретичну соціально-педагогічну технологію та дослідницьку соціально-педагогічну технологію. Теоретична соціально-педагогічна технологія виступає як вчення про найбільш оптимальні методи, засоби та прийоми (дії, операції, процедури), необхідні в даній ситуації для розв'язання соціально-педагогічних проблем. Такий тип технологій у вигляді підручника, навчального посібника, теоретичної розробки технології використовують задля опису, аналізу, обґрунтування варіантів розв'язання соціально-педагогічної проблеми в певних умовах щодо конкретного об'єкта діяльності [5]. Дослідницька соціально-педагогічна технологія – це спеціально створена, науково обґрунтована програма, експериментальна розробка, що описує систему послідовного розгортання соціальнопедагогічної діяльності та забезпечує пізнання соціально-педагогічного явища, його складових і особливостей прояву, розвитку, якісної зміни і т. ін. Такі технології використовуються в дослідженні соціально-педагогічних проблем і дозволяють не тільки пізнавати соціально-педагогічне явище, але й проектувати процес його якісних змін. Згідно другого підходу (Г. Вороніна, П. Шептенко, Р. Овчарова та ін.), соціально-педагогічна технологія розглядається як цілеспрямована, найбільш оптимальна соціально-педагогічна діяльність (впорядкована сукупність дій, операцій і процедур) щодо реалізації спеціалістами методів (сукупності методів), засобів і прийомів, що забезпечують досягнення прогнозованої мети в індивідуальній або груповій роботі в певних умовах. Такі технології створюються на основі спеціальних теоретичних розробок або попереднього досвіду розв'язання соціально-педагогічних завдань, а цільові настанови, які набувають загального або часткового (функціонального) характеру, є визначальними щодо призначення технології. За своєю суттю такі технології мають прикладний (практикозорієнтований) характер, тісно пов'язані з реалізацію провідних функцій СПД [8; 13]. Серед них можна виділити прикладну технологію загального і часткового типу. Технології загального типу охоплюють повний цикл роботи з клієнтом щодо вияву його соціальнопедагогічної проблеми (проблем) і забезпечення її повного або часткового розв'язання. Прикладна технологія загального типу або загальна соціально- педагогічна технологія – це цілеспрямована, спроектована та планомірно реалізована оптимальна послідовність соціально-педагогічної діяльності спеціаліста (спеціалістів) щодо реалізації сукупності методів, методик, засобів і прийомів, що забезпечують досягнення прогнозованої мети в роботі з людиною або групою в певних умовах середовища [2; 5]. Технології такого типу можуть мати комплексне призначення (застосовуються у розв'язанні комплексу соціально-педагогічних завдань у роботі з конкретними об'єктами) або цільове призначення (зорієнтована на певну категорію об'єкта з урахуванням його соціально-педагогічної проблеми та індивідуальних можливостей їх розв'язання), що постають у вигляді: програми соціально-педагогічної діяльності, яка містить обґрунтування і опис етапів соціально-педагогічної діяльності та їх послідовності у забезпеченні досягнення прогнозованого результату; методики роботи спеціаліста (спеціалістів) щодо розв'язання соціально-педагогічних завдань, із описом використаних методів, їх послідовності та особливостей застосування; методичних розробок. Цільові технології вважаються базовими більшістю дослідників (Б. Алмазов, М. Галагузова, Л. Мардахаєв, Г. Штинова та ін.). Прикладна технологія часткового типу або часткова (функціональна) соціальнопедагогічна технологія – це впорядковані, сплановані та послідовно реалізовані дії, операції та процедури, що інструментально забезпечують досягнення прогнозованої цілі в роботі з людиною або групою в певних умовах середовища. Такі технології виділяються із структурних компонентів загальної технології або із окремих функцій соціально-педагогічної діяльності, а тому їх називають функціональними соціально-педагогічними технологіями. До них належать технології розв’язання окремих соціально-педагогічних завдань, якот: діагностики і прогнозування, адаптації і реабілітації, профілактики і корекції. З певною мірою припущення структуру загальної соціально-педагогічної технології можна застосовувати й до часткових (функціональних) технологій, однак слід ураховувати особливості її змісту та реалізації. В контексті нашого дослідження використовувались прикладні технології часткового типу щодо реалізації провідних функції соціально-педагогічної діяльності, що зародились як складові в межах загальної технології, і набули самостійності у процесі практичної реалізації. Підкреслимо, що розвиток людини (групи) відбувається нелінійно, спонтанно, під впливом стихійних і керованих чинників. У таких умовах застосування загальних технологій стає недоцільним, тому необхідна комбінування часткових технологій і методів, постійне внесення змін. Не можна обминути й той факт, що багато дослідників не погоджується з тотальною технологізацією соціально-педагогічної діяльності. Так, Л. Нікітіна вважає, що у світовій практиці здебільшого склалися підходи щодо технологізації діяльності соціальних працівників. Дотично соціально-педагогічної діяльності актуальними залишаються традиційні методи виховання та виховної роботи, тому тут слід вести мову лише про комплекс методів і прийомів, що використовуються в сукупному професійному досвіді педагога [7]. Досягнення мети соціально-педагогічної діяльності потребує в кожній конкретній ситуації розв’язання певного кола завдань і передбачає конкретний зміст соціально-педагогічної діяльності, використання різних методів, методик, технологій. Теоретичний аналіз соціально-педагогічних технологій дозволяє виокремити типову структуру соціально-педагогічних технологій у роботі вчителя початкових класів. Типова технологія розкриває загальний механізм практичної соціальнопедагогічної діяльності, проте кожен етап має свої цілі і зміст, розв’язує відповідні завдання, передбачає досягнення певних (прогнозованих) результатів. У загальному вигляді структура технології соціально-педагогічної діяльності обіймає такі етапи: діагностико-аналітичний – здобуття та осмислення вихідної (діагностичної) інформації і формулювання проблеми; етап вибору способу розв’язання проблеми; прикладний (практичний) – практична діяльність щодо розв’язання проблеми з використанням відповідних методів і засобів; експертно-оцінний – підсумковий аналіз та оцінка досягнутих результатів. 1.1 Форми, види та рівні соціально-педагогічної технології Соціально-педагогічні технології існують в двох основних формах: - У вигляді програм, що містять конкретні процедури та операції соціально-педагогічної діяльності; - У вигляді самої діяльності, побудованої відповідно з такими програмами. Крім того, соціально-педагогічні технології існують на декількох рівнях: 1) управлінському, на якому реалізація конкретних завдань здійснюється в рамках конкретної соціальної території за допомогою модернізації зв'язків і функцій готівки соціальних інститутів; 2) груповому, на якому відбувається послідовна реалізація соціально- педагогічних завдань в руслі певного соціального інституту допомогою вибору спектра типових для даного інституту і типу клієнта технологій. Очевидно, що одна і та ж технологічна операція, наприклад діагностика проблеми клієнта, різна за своєю структурою, тривалості і змістом в умовах, скажімо, кризового (суїцидологічного) відділення та шкільної соціальнопедагогічної служби; 3) індивідуальному, на якому відбувається реалізація у своєрідній послідовності конкретної діяльності щодо вирішення соціально-педагогічної задачі. Даний процес здійснюється частіше через модернізацію небудь технології в цілому, або її окремих компонентів. Практично кожен соціальний педагог, здійснюючи свою професійну діяльність, так чи інакше привносить в стандартну послідовність технологічних процедур специфіку, обумовлену особистим підходом до розуміння проблеми. Ця специфіка залежить від індивідуальних особливостей фахівця, його рівня професіоналізму, досвіду роботи тощо У відповідності з рівнем технологічного дії можуть бути виділені загальні, приватні і спеціальні соціально-педагогічні технології. 1.2 Загальні соціально-педагогічні технології Загальні соціально-педагогічні технології охоплюють діяльність з дослідження закономірностей процесу взаємодії фахівця з клієнтом, компонентів цієї діяльності; розробці загальних принципів і методів ефективного соціально-педагогічного дії. Зокрема, технологія діагностики проблеми клієнта в ході попереднього обстеження і індивідуальної співбесіди може являти собою одержання відповідей на якусь послідовність питань. Питання, на які соціальний педагог шукає відповіді в ході попереднього обстеження: - Хто є реальним клієнтом? - Які демографічні та соціально-психологічні характеристики клієнта? - Які проблеми у зв'язку з почутим турбують а) клієнта, б) людей із соціального оточення клієнта, в) соціального педагога? - Яким чином, коли і хто з найближчого оточення помітив проблему або потребу клієнта в отриманні допомоги і що цьому передувало? - Наскільки адекватно клієнт виконує свої ролі в тій системі, частиною якої є? - Які основні внутріособистісні, міжособистісні, групові стресові фактори, що заважають клієнтові адекватно або оптимально виконувати свої соціальні функції? - Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б послужити відправною точкою для надання допомоги? - Хто з оточення клієнта приймає значимі рішення і до якої сфери життєдіяльності вони відносяться? - Якими можливостями для надання допомоги клієнту у вирішенні його проблеми розташовують він сам, його сім'я, група неформального спілкування і т.д.? - Які цінності та норми визначають поведінку членів сім'ї або групи клієнта і через які механізми забезпечується дотримання цих норм? - Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на клієнта? - Яка можлива взаємозв'язок психофізіологічних особливостей клієнта, що оточують його соціальних умов і цілей в ході вирішення проблеми? Питання, безпосередньо задаються клієнтові при особистій зустрічі: - Як клієнт визначає, пояснює і сприймає стоїть перед ним? - Наскільки сильний дискомфорт або стрес викликає проблема у клієнта? - Які заходи вживалися клієнтом або його оточенням для зміни ситуації? Які результати спроб? - Наскільки сильна у клієнта мотивація для прийняття допомоги від соціального педагога або інших людей? Якщо цієї мотивації немає, то яка природа опору? - Які дії щодо вирішення проблеми з точки зору клієнта і з точки зору соціального педагога щонайкраще будуть відповідати інтересам клієнта і сім'ї? Система загальних соціально-педагогічних технологій крім діагностики включає в себе: - Профілактику; - Адаптацію; - Реабілітацію; - Корекцію; - Соціальну терапію; - Соціальну експертизу; - Прогнозування; - Проектування; - Посередництво; - Консультування і т.д. Соціальна адаптація - це технологія, що забезпечує успішність пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольову пластичність поведінки, інтеграцію особистості соціальні групи, прийняття норм і цінностей нової соціального середовища, що склалися в ній форм соціальної взаємодії і т. п. Соціальна реабілітація - це технологія відновлення соціальної дієздатності людини як члена суспільства. Її нерідко застосовують у відношенні людей, в силу яких-небудь причин втратили частину здібностей, функцій і т.д. Наприклад, відновлення людини, що стала інвалідом в результаті автокатастрофи, не обмежується лише медичною реабілітацією (виготовлення протезів, научіння користуватися ними та ін.). Важливою складовою відновного процесу є соціальна реабілітація: допомогу людині інтегруватися в суспільство, підтримання активного способу життя, збереження професійної активності і т.п. Соціально-корекційна робота - це діяльність соціального суб'єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам. Соціально-корекційна робота спрямована на відновлення, часткове зміну або виправлення недоліків і, як правило, пов'язана з певними групами клієнтів соціальних служб, що мають відхилення від існуючих норм в тій чи іншій соціальній сфері. Це можуть бути люди з обмеженими можливостями та девіантною поведінкою; люди в силу різних обставин втратили соціальні зв'язки в суспільстві або соціальний статус. Скажімо, корекційна робота з клієнтами, що мають фізичні вади, в основному буде спрямовано розвиток фізичних функцій, які можуть компенсувати каліцтво, а робота з важкими підлітками в першу чергу передбачає виправлення негативних негативних установок. У корекційної роботи з особами, що відбули термін покарання, пріоритетним напрямком буде відновлення соціальних зв'язків і соціального статусу. Соціальна психотерапія - це система впливу на психіку, а через неї і на весь організм людини. Психотерапія давно вже вийшла за межі клінічного лікування. Вона застосовується в роботі кабінетів сімейних відносин та соціально-психологічної допомоги, різних соціальних служб. З великої кількості методів психотерапії на практиці соціально-педагогічної діяльності можуть застосовуватися суггестивная, групова, поведінкова, сімейна, ігрова, раціональна психотерапія, психоаналіз, трансактний аналіз, гештальт-терапія та ін. Так, поведінкова психотерапія заснована на принципах біхевіоризму. Головне тут - зміна поведінки клієнта під впливом позитивного стимулу. Соціальний педагог навчає клієнта таким способам поведінки, зняті дискомфорт або неадекватну реакцію. Зокрема, до методів поведінкової терапії можна віднести тренінг впевненості в собі, широко поширений в первинній профілактиці адиктивної (залежного) поведінки підлітків. Раціональна психотерапія як засіб включає у собі роз'яснення, навіювання, емоційний вплив, вивчення і корекцію особистості, логічний аргументацію. Використовуючи прийоми раціональної психотерапії, аргументуючи чи спростовуючи становища, пов'язані з уявленнями клієнта про посталої проблемі, можна прояснити справжню суть конфлікту, й здійснити корекцію поглядів клієнта на причини, хід та шляхи його дозволу. Безперечна перевага раціональної психотерапії є участь клієнти на процесі здійснення психотерапевтичного впливу. Соціальна експертиза проводиться при розробці та реалізації різних соціальних проектів, будь-яких соціально значимих нововведень, рішень про початок або призупинення будь-якої діяльності, що супроводжується прямими і непрямими, фактичними та потенційними соціальними наслідками, і т.п. Експертиза включає в себе три змістовних компонента: об'єкт (що оцінюється), процедури (способи оцінювання), критерії (вихідні підстави оцінки). Як приклад варіанта впровадження експертизи в соціально орієнтовану діяльність може бути приведена Технологія суспільно-громадської експертизи та оцінки ризиків (ОГЕОР). Це інноваційна технологія, спрямована на зниження соціальної напруженості на локальній території. Відмінною особливістю ОГЕОР є обговорення нс самого факту відсутності тих чи інших соціальних благ і не пошук винних у виникненні тих чи інших соціально-економічних проблем на території і в регіонах, а колективна оцінка ризику дії (або бездіяльності) і прийняття присутніми особистого відповідального рішення але обговорюваної темі. Іншими словами, кожним обговорюється власна персональна відповідальність за прийняття рішення в даній області і виникаючі при цьому загальні колективно розподілені ризики. Своєчасно проведена експертиза - ефективний спосіб оперативної корекції планових заходів, основа для внесення в соціальні проекти коректив, розробки нових, раніше актуальних напрямків і т.д. Соціальне прогнозування являє собою процес визначення напрямів розвитку та вибору найбільш прийнятного варіанта функціонування соціальної сфери. Ця технологія також широко застосовується на етапі коригування процесу діяльності з урахуванням новопосталих фактів, подій, що відбулися, ситуації, що змінилася і т.п. Загальна типова методика прогнозування містить наступні основні етапи: 1) передпрогнозна орієнтація - визначення предмета, мети, завдань, часу попередження, робочих гіпотез, методів, структури та організації дослідження; 2) прогностичний фон - збір готових даних по суміжних джерелами прогнозування; 3) вихідна (базова) модель - система показників, параметрів, що відображає характер і структуру об'єкта; 4) пошукова модель - проекція в майбутнє системи показників вихідної моделі па дату попередження по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогностичного фону; 5) для керованих явищ також нормативна модель - проекція в майбутнє системи показників вихідної моделі відповідно до заданих цілей і норм по заданих критеріях; 6) оцінка ступеня достовірності (верифікація) і уточнення попередніх моделей з допомогою паралельних, контрольних методів, зазвичай опитуванням експертів; 7) вироблення рекомендацій для оптимізації прийняття рішень у плануванні, управлінні і т.п. на основі зіставлення прогностичних моделей. Соціальне проектування - це технологія створення моделі передбачуваного об'єкта, стану, процесу. Основна мета соціального проектування як специфічної управлінської діяльності - створення соціальних проектів, які призначається для відображення майбутнього бажаного стану системи, що виникає внаслідок певних дій людей при наявності певних фінансових, трудових, матеріальних, паливно-енергетичних та інших ресурсів. Основними етапами проектування як діяльності є: 1) формулювання проблеми - визначення проблемної ситуації, що вимагає цілеспрямованих дій для її перетворення; 2) соціальне замовлення - з'ясування необхідності дозволу деякої соціальної проблеми за допомогою моделювання можливих варіантів преобразуемой соціальної ситуації; 3) паспортизація об'єкта - отримання точних даних про систему, процесі чи явищах, опис їхніх станів, функціонування та розвитку. Паспорт це зведений документ, в якому відображаються кількісні та якісні параметри системи, що впливають на функціонування і розвиток, на основі яких проводиться аналіз структури елементів; 4) визначення цілей - планування дій, необхідних для досягнення певної мети, а також встановлення термінів, витрат, оціночних критеріїв, що дозволяють спостерігати ступінь адекватності процесу досягнення поставленої мети; 5) встановлення основних завдань, які повинні бути досить конкретними, будучи етапами наближення до поставленої мети соціального проекту; 6) вибір стратегії проектної діяльності - сформульовані завдання повинні реалізовуватися за допомогою конкретних засобів, заходів, дій, послідовність і взаємозалежність яких повинна бути визначена на етапі, що передує складання організаційної програми і робочого плану проектної діяльності; 7) складання організаційної програми, що забезпечує цілеспрямовану і узгоджену діяльність соціальних суб'єктів. Протягом усього процесу проектування за допомогою програми створюється і підтримується організація проектної активності як динамічної структурної цілісності; 8) прогнозування - передбачення тенденцій і перспектив можливого розвитку соціальних систем, об'єктів, суспільних явищ, процесів. Прогноз описує майбутній стан системи; 9) моделювання - на основі численних варіантів верифікації та коригування прогнозів проводиться моделювання майбутніх станів систем і процесів. В даний час моделювання виступає як один з найбільш поширених прийомів пізнання і обов'язкова частина будь-якого дослідження; 10) конструкт - вибір з безлічі моделей найбільш ефективною, забезпечує найменші витрати при досягненні запланованого результату; 11) проект - це оформлений відповідно з тими чи іншими вимогами текст, що містить соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в змінилася середовищі продукту (матеріальної, духовної цінності, здійснення комплексу дій, створення умов та ін.). Соціальне нововведення має просторово-часові і ресурсні кордону, його вплив на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням. Соціальне проектування дозволяє: - Оцінити обґрунтованість прогнозу; - Розробити науково обгрунтований план соціального розвитку; - Врахувати можливість невдалого експерименту з перевірки ідей, тобто так званий негативний результат. При його одержанні необхідний ретельний аналіз причин, з'ясування, чим викликане невідповідність у вирішенні поставлених завдань, і т.д. Часто в соціально-педагогічної діяльності конкретні технології об'єднуються за того чи іншого критерію в групи, в залежності від сфери застосування, етапу професійної взаємодії, цілей діяльності та ін. Так, наприклад, аналіз існуючих технологій індивідуального взаємодії в соціальнопедагогічної діяльності дозволяє говорити про декілька варіантах технологій соціально-педагогічного супроводу неповнолітніх (табл. 1). Додаток 1 1.3 Приватні та спеціальні соціально-педагогічні технології Приватні соціально-педагогічні технології в основі своїй містять певні технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним верствам, які потребують підтримки. Групу приватних технологій утворює такі технологічні процедури, як соціально-педагогічна робота з особами девіантної поведінки, з дітьми-інвалідами, засудженими та ін. Спеціальні соціально-педагогічні технології, як правило, націлені на оптимізацію соціальних процесів в умовах спеціалізованих установ, центрів тощо Наприклад, технології соціально-педагогічної діяльності у позашкільному досуговом установі, робота соціального педагога в школі, у притулку, в місцях позбавлення волі і т.д. До числа спеціальних технологій можна віднести і такі не настільки часто згадувані технології, як створення чисто фізичних умов для клієнтів (наприклад, архітектура позашкільної дозвіллєвого установи), застосування технічного обладнання (встановлення кабельного телебачення в будинку для дітей-інвалідів), використання інформаційних систем (комп'ютери для забезпечення збереження документів та їх систематизації в соціально педагогічних службах) та ін. Крім перерахованих, існують також: • екстрені соціально-педагогічні технології, спрямовані на виживання індивіда (екстрена допомога, термінова соціальна допомога, негайне видалення з сім'ї дітей, які перебувають в небезпеці або залишених без піклування батьків, тощо); • безперервні (постійні) соціально-педагогічні технології, спрямовані на підтримку стабільності дитини, профілактику можливих негативних відхилень. Стосовно до всього різноманіттю технологій, що використовуються у сфері соціальної педагогіки, сьогодні можна говорити про формування комплексу технологій в галузі соціально-орієнтованої діяльності. 1.4 Структура соціально-педагогічної технології Структура конкретної соціально-педагогічної технології зазвичай включає в себе кілька обов'язкових компонентів: 1) визначення мети діяльності; 2) відбір і побудова змісту діяльності; 3) вибір основного способу організації діяльності; 4) підбір методів і засобів діяльності; 5) визначення людей і установ, чиє залучення необхідно для вирішення проблеми; 6) підбір методів контролю правильності здійснюваної діяльності і оцінки досягнутих результатів. Наприклад, технологія профілактики наркотичної залежності підлітків та молоді в місті може включати в себе наступні операції: 1. Попередня оцінка "наркотичної" ситуації в місті (проведення пілотажного дослідження поширеності наркотиків у молодіжному середовищі, характеристика основних типів психоактивних токсичних речовин і способів їх вживання). 2. Складання "наркотичної карти" міста (місця розповсюдження, кількісний і якісний склад наркотичних спільнот). 3. Вивчення ступеня ознайомлення підлітків і населення міста в цілому з найбільш "популярними" видами наркотиків. 4. Виявлення і демографічна характеристика потенційних груп ризику щодо можливого прилучення до наркотичних засобів. Зі змісту наведених операцій видно, що подальша діяльність повинна будуватися за двома базовими напрямами: 1) робота щодо запобігання впливу наркоманів зі стажем на недосвідчену в цьому сенсі частина молоді, тобто профілактика насильницького залучення до наркотиків. Цей напрям діяльності може бути реалізовано за рахунок активізації діяльності підрозділів органів внутрішніх справ та розгортання різноманітних форм реабілітації для бажаючих вилікуватися ( наприклад, створення міського товариства анонімних наркоманів чи реалізація програми "12 кроків"); 2) власне робота з профілактики прилучення молодих людей до наркотиків. Реалізація даного напрямку може бути здійснена шляхом використання всього комплексу засобів і ресурсів території (освітніх, психологічних, медичних, культурно-просвітницьких, економічних тощо) з метою надання підліткам з групи ризику альтернативних способів і засобів по вирішенню проблем різного характеру. Це може знизити ймовірність виникнення почуття безвиході і тим самим запобігти формуванню мотивації для звернення до наркотиків. Критерієм ефективності виконання конкретних заходів щодо названим вище напрямками (як і технологій в цілому) можуть служити показники збільшення біологічного віку наркоманів при зниженні їх среднечісленного складу. Таким чином, в цілому реалізація практично будь-якого програмного заходи в руслі соціально-педагогічної діяльності припускає наявність двох обов'язкових компонентів: 1. Технологія здійснення конкретного проекту, заходу, дії і т.д. 2. Компетентний консультант - старший товариш, колега, який володіє навичками спілкування і знаннями, необхідними для ефективного проведення роботи в умовах соціуму. У якості такого найчастіше виступає соціальний педагог, який має досвід проведення програм та акцій відповідного змісту. У ряді випадків в якості консультанта може виступати колишній клієнт соціально-педагогічної служби, який пройшов ту чи іншу програму. До числа основних функцій консультанта зазвичай відносять: o а) підбір основних виконавців проекту, проведення методичної та тренінгової підготовки виконавців; o б) розподіл обов'язків і функцій всередині групи виконавців проекту; o в) організацію контрольних зустрічей виконавців (не рідше одного разу на місяць) протягом терміну реалізації проекту; o г) оцінку ефективності діяльності виконавців в ході здійснення програмних заходів; o д) надання індивідуальної допомоги і підтримки виконавцям проекту. РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 2.1 Соціально-педагогічна діяльність як засіб реалізації соціальної політики держави Зміни у суспільстві завжди негативно впливають на поведінку людей, їх взаємодію з суспільством. Люди стають жертвами суспільства, а відтак потребують від держави соціального захисту і підтримки. Це означає, що потрібно виробляти стратегію соціальної політики щодо розробки механізмів регуляції сприятливих умов для розвитку особистості, виховання і навчання, професійного становлення, та допомоги в її соціалізації. Виконати поставлені завданні допоможе соціально-педагогічна діяльність. Правильно організована соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність людини, надання їй комплексної соціально-психологопедагогічної допомоги у розв'язанні особистісних проблем, усвідомленні себе творцем власного життя. Теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень (Василькової Т.А., Василькової Ю.В., Безпалько О.В., Галагузової М.А., Звєрєвої І.Д., Капської А.И., Мардахаєва Л.В., Міщик Л.І., Овчарової Р.В., Харченка С.Я., Шакурової М.В. та ін.) дає можливість зрозуміти сутність соціальнопедагогічної діяльності, яка полягає у допомозі людині в успішній інтеграції у суспільство і зміні тих обставин, які цьому заважають. Теоретичний аналіз переконливо засвідчує, що поняття педагогічна технологія активно увійшло в теорію і практику навчання і виховання, однак залишається невизначеним його місце і взаємозв’язки в тезаурусі сучасної педагогіки, не сформована єдина позиція щодо розмежування понять “методика” і “технологія”. Призначення деяких технологій визначається саме за провідними методами (групою методів), які в ній використовуються. Наближення педагогічної діяльності до мистецтва зумовлює збереження способів дій, що однозначно не можна віднести до технологій. Інтерес до технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою технологічної революції у світі науки і практики (С. Анісімов, Н. Данакін, Л. Дятченко, В. Дудченко, О. Зайцев, Л. Іонін, В. Іванов, М. Марков та ін.). Соціальні технології як важливий елемент механізму управління, пов’язані з можливістю програмування та відтворення результатів, що закладена в розвитку соціальних процесів. Однак застосування терміну “технологія” дотичне соціальних процесів усе ще залишається інновацією для соціальної дійсності нашої країни. Соціальна технологія – сукупність операцій, процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального соціального результату (зміцнення соціальної організації, покращення умов життя людей, запобігання конфліктів і т.ін.) [12]; спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального поділу на процедури й операції з їх наступною координацією та синхронізацією, вибором оптимальних засобів, методів виконання [10]; певна, спеціально підготовлена діяльність, що послідовно реалізується, спрямована на розв'язання соціальної проблеми [5]; сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовують соціальні служби, окремі установи соціального обслуговування та соціальні працівники для розв’язання різних соціальних проблем і забезпечення соціального захисту населення [8]. Класифікація соціальних технологій здійснюється за різними підставами, здебільшого видами діяльності та характером завдань, що розв’язуються. На відміну від виробничо-промислових технологій, що передбачають чітко дібрану послідовність технологічних процесів і операцій, коли зміна їх послідовності або ж заміна одного процесу іншим, призводять до зниження загальної результативності, в педагогічних і соціальних технологіях процедура не є жорстко детермінованою, вона є більш гнучкою. Очікуваний результат не може бути детально конкретизований, оскільки вихідним і кінцевим результатом виступає людина як система, на яку впливає велика кількість суперечливих факторів, а головним параметром зміни є певні особистісні властивості та якості, які важко спрогнозувати остаточно; необхідна послідовність навіть найбільш результативних процесів або заходів не гарантує досягнення цілковитої ефективності. Великого значення набуває зворотний зв'язок, що надає можливість вибіркового повтору окремих частин процесу. Отже, в соціальній сфері технологічний процес не може бути лінійним, а тому набуває творчого характеру. Доктор педагогічних наук С.А. Литвиненко зауважує, що поняття “соціально-педагогічна технологія” у вітчизняній науковій літературі з'явилося в 90-х роках разом із появою інституту соціальної педагогіки. У цей період соціальна педагогіка як сфера професійної діяльності та самостійна галузь знань, паралельно з соціальною роботою, почала розвиватись в Україні. Технологічний підхід дозволяє будувати соціальнопедагогічну діяльність на наукових засадах, поетапно і послідовно розв’язувати широкий спектр педагогічних завдань. У практичному вжитку досить часто вираз “соціальнопедагогічна технологія” замінюється термінами “методика”, “програма”. Методи виступають складовими будь-якої соціально-педагогічної технології, а комплексне їх використання забезпечує ефективне розв'язання соціально-педагогічних проблем. Соціально-педагогічна технологія передбачає певну програму діяльності, що може існувати в готовому вигляді або спеціально розроблятися з урахуванням індивідуальних особливостей об’єкта. Кожна технологія включає: особливості об’єкта та соціальнопедагогічну проблему; опис обраного варіанту діяльності; рекомендації щодо реалізації. Соціальнопедагогічні технології, як і будь-які педагогічні технології, вибудовуються згідно критеріїв технологічності: системності (наявність логіки процесу, взаємозв’язку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу); ефективності (побудова згідно до результатів і оптимальних затрат, гарантія певного стандарту); відтворюваності (можливість застосування в подібних умовах іншими суб’єктами) [4] . За змістом соціально-педагогічні технології можна розглядати як: обґрунтування (опис) етапів, методів і засобів соціально-педагогічної діяльності в роботі з конкретними категоріями людей; доцільну послідовність етапів роботи з людиною, яка дозволяє досягнути оптимального результату [5; 6; 8; 12]. Перший підхід має теоретичний характер – обґрунтування найбільш прийнятного варіанта досягнення педагогічної мети; другий – практичний – доцільна діяльність, спрямована на досягнення мети. У теорії соціально-педагогічної діяльності різними авторами розроблені замкнені цикли технологічного процесу соціально-педагогічної діяльності (Т. Василькова, М. Галагузова, А. Капська, Л. Мардахаєв, Р. Овчарова, М. Шакурова та ін.). Варіант Л. Мардахаєва передбачає алгоритм структури соціальнопедагогічної технології (незалежно від суб'єкта та об'єкта її реалізації) у вигляді п'яти взаємозв'язаних етапів: діагностико-прогностичний; етап вибору (роз- 160 робки оптимальної) технології; етап безпосередньої підготовки до реалізації обраної технології; реалізаційний; експертно-оцінний [5]. Соціально-педагогічна діяльність - різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Соціально-педагогічна діяльність володіє тільки їй притаманною сукупністю цінностей, яких потрібно дотримуватися в процесі практичної діяльності. Вони закладені в Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи: - цінності, які відображають специфіку професійної діяльності - допоможи іншому, який потребує твоєї підтримки чи захисту; - цінності етичної відповідальності перед професією - соціальний педагога захищає гідність і цілісність професії, примножує її етичні норми тощо; - цінності, пов'язані з потребами самореалізації самоствердження, самовдосконалення особистості соціального педагога. При реалізації соціально-педагогічної діяльності потрібно керуватися такими та іншими правовими документами захисту особистості: 1. Конституція України 2. Загальна декларація прав людини. 3. Декларація прав дитини. 4. Конвенцією про права дитини. 2.2 Процес технологізації діяльності Технологізація діяльності - це застосування конкретним соціальним педагогом (поряд з самостійними технологіями соціально-педагогічної діяльності та технологічними процедурами) комплексу заходів, спрямованих на підвищення технологізації ефективності здійснюваної соціально-педагогічної ним діяльності діяльності. дозволяє Процес раціонально розділити її види на окремі відносно однакові процедури та операції, дії і результати яких скоординовані між собою. Так, складна багаторівнева проблема клієнта може бути розділена на декілька більш простих проблем, кожна з яких вирішується більш-менш стандартними методами. У загальних рисах процес технологізації соціально-педагогічної діяльності включає кілька етапів: 1. Теоретичний етап - обгрунтування мети та об'єкта технологічного дії, розщеплення його на складові компоненти (елементи) і з'ясування зв'язків між ними. 2. Методичний етап, пов'язаний: o - З вибором методів, засобів діяльності, збором і обробкою інформації, її аналізом; o - Проектуванням і плануванням власне практичної діяльності; o - Підбором системи діагностики, що дозволяє змістовно інтерпретувати одержувані результати; o - Вибором принципів трансформації результатів аналізу в конкретні висновки та рекомендації; o - Розробкою системи профілактики труднощів, можливих у процесі здійснення діяльності. 3. Процедурний етап, пов'язаний з процесом безпосереднього здійснення конкретної діяльності. Основними факторами технологізації будь-якої діяльності з метою підвищення її ефективності виступають визначеність об'єкта діяльності, однозначність його характеристик, принципових для здійснення процесу впливу; чітка заданість умов здійснення діяльності. Чим більш однозначні і стабільні вихідні елементи технологізіруемого явища, тим простіше розробити технологічний ланцюжок по його видозміні. Перераховані вище аспекти технологізації не слід розглядати як певне обмеження особистості клієнта і соціального педагога, втрати їх активності в самостійної життєдіяльності, прагнення до вузькопрофесійних "штампу". Елементи технологізації (і окремі технології) в соціально-педагогічної діяльності покликані виконувати орієнтовну функцію. Іншими словами, вони повинні допомагати соціальному педагогу: - Точно охарактеризувати проблему або ситуацію; - Оперативно вибудувати загальну логіку допомоги клієнту у вірному напрямку; - Вчасно використати спектр найбільш типових методів і способів діяльності для однотипних ситуацій, з яких фахівець може вибрати найбільш відповідають конкретного випадку; - Попереджати про найменш ефективних (а іноді і неприпустимих) процедурах і діях в певних випадках. 2.3 Аналіз теоретичних підходів до визначення та змісту соціальнопедагогічної роботи в громаді Сьогодні соціально-педагогічна робота в громаді як один із різновидів професійної соціально-педагогічної діяльності перебуває на етапі теоретикометодологічного обгрунтування, вивчення та узагальнення існуючого практичного досвіду. Слід зазначити, що робота в громаді як напрямок соціально-педагогічної роботи оформилась значно пізніше від індивідуальної чи групової роботи. Американські вчені визначають її як метод втручання, з допомогою якого індивіди, групи та організації залучаються до цілеспрямованих організованих дій для вирішення соціальних проблем. Соціальна робота в громаді у США отримала назву „макропрактики соціальної роботи” [5, 22]. За визначенням американських авторів вона реалізується через участь соціальних працівників у діяльності щодо: розвитку місцевої спільноти через стимулювання, координацію індивідуальних і групових відносин щодо вирішення наявних проблем; соціального планування, формування політики і стратегії дій різних організацій з питань соціального захисту, освіти та охорони здоров'я; організації публічних соціальних акцій та суспільних кампаній, спрямованих на зміну існуючої законодавчої та організаційної практики, що стоять на заваді реалізації основних громадянських прав соціально незахищених груп населення тощо. Особливість канадської моделі соціальної роботи в громаді полягає в тому, що вона визначається як локальний рівень практичної соціальної роботи, і передбачає надання соціальних послуг членам різних територіальних і громадських об’єднань орієнтуючись, в першу чергу, на потреби членів таких громад. Представник німецької школи соціальної роботи І.Нойфельд значно розширює змістове наповнення соціальної роботи в громаді, характеризуючи її не лише як метод, але й як принцип соціальної діяльності, який, на відміну від індивідуалізованих підходів, спрямовує соціальну роботу на досягнення певних суспільних змін. На його думку, соціальна робота в громаді інтегрує різні методи не лише з арсеналу соціальних працівників та соціальних педагогів, а й окремі політичні методи. Посилаючись на досвід німецьких фахівців, І.Нойфельд зазначає, що головною метою соціальної роботи в громаді має стати кооперація діяльності регіональних спеціалістів та активізація різних груп населення (дітей, молоді, літніх людей, домогосподарок тощо). Для цього потрібно охоплювати всі проблеми повсякденного життя людей та залучати їх до солідарних дій [3, 143-44]. Позиції, близькі до викладених, розділяє російський вчений М.В. Ромм, характеризуючи роботу в громаді як різновид методів соціальної роботи, підкреслюючи, що вона базується на взаємодії соціальних служб та соціального працівника з представниками різних соціальних груп на місцевому чи регіональному рівні. При цьому до пріоритетних завдань роботи в громаді він відносить: розвиток соціальних зв’язків у громаді та організацію системи взаємодопомоги і координації дій спільноти; підтримку та розвиток громадських ініціатив, спрямованих на зміну ситуації; розробку, впровадження та оцінку ефективності соціальних програм і планів діяльності організацій, робота яких пов’язана з питаннями соціального добробуту населення на локальному рівні. Реалізація цих завдань спрямована на досягнення мети – активізації розвитку громади і покращання моделі її життєдіяльності [4]. Його співвітчизниці Т.Золотарєва та М.Мінгалієва визначають соціальну роботу в громаді як метод, що дозволяє розширити масштаб соціальної допомоги населенню в місцевих кварталах, громадах. Частіше всього вона є інтеграцією всіх інших методів, коли перед соціальним працівником стоїть завдання досягти того, щоб клієнт розумів тісний взаємозв’язок особистих і суспільних проблем [1,19]. Як засіб соціально-педагогічного задоволення інтересів, потреб та очікувань людей, розглядає роботу в громаді Л.Є. Нікітіна. Вона наголошує, що це метод, який має бути спрямований на визначення суті проблем, аналіз причин, розробку планів, стратегій, пошук ресурсів, виявлення та залучення громадських лідерів, розвиток взаємодії між членами громади [6]. Результати проведеного аналізу свідчать про те, що в працях вітчизняних та зарубіжних науковців наявні два підходи до розуміння соціальної роботи в громаді. У першому підході вона розглядається як метод, у другому – як рівень соціальної роботи. Перший підхід в тій чи іншій мірі базується на класифікації Мері Річмонд, яка визначила три класичні методи соціальної роботи у своїй праці ”Соціальні діагнози”: індивідуальний, груповий та метод роботи в громаді. При цьому вона наголошувала, що „соціальний діагноз можна описати більш точно, коли є можливість охарактеризувати особистість відносно інших людей, від котрих вона залежить і котрі залежать від неї, а також відносно соціальних інституцій громади” [2, 90]. Представники іншого підходу (В.Г. Бочарова, М.П. Гур’янова, Т. Демідова, Є. І. Холостова) виходять з того, що залежно від напрямів та змісту соціально-педагогічної роботи вона може бути реалізовані на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях. Зміст соціальнопедагогічної роботи на державному рівні обумовлюється законодавчою базою та соціальною політикою держави, розробкою та впровадженням системи соціального захисту населення в межах країни. Цими авторами відмічається, що саме на регіональному рівні соціально-педагогічної роботи відбувається реалізація законодавчих та нормативних актів у соціальній сфері з урахуванням різноманітних особливостей певного регіону: економічних, природничих, етнонаціональних тощо. На місцевому рівні соціальнопедагогічної роботи можна найбільш повно врахувати особливості соціальних проблем, властивих для даного соціуму, а також визначити організації та спеціалістів, які можуть брати участь у їх вирішенні. Індивідуальний рівень соціально-педагогічної роботи – це безпосередня робота з конкретною особистістю, чи групою, які звернулися за допомогою у певні соціальні служби [6, 21]. Слід зазначити, що соціально-педагогічна робота в громаді згідно такого підходу розглядається окремими авторами як локальний (місцевий) рівень соціальної роботи (Т.Демидова, Т.Семигіна, Є.І. Холостова) або як робота в мікросоціальному середовищі (В.Г.Бочарова, М.П. Гур’янова). Ми поділяємо погляди цих науковців і вважаємо, що роботу в територіальній громаді доцільно розглядати як локальний рівень соціально-педагогічної роботи, яка здійснюється з використанням відповідних форм та методів. Соціально-педагогічна робота в громаді забезпечується діяльністю державних та неурядових організацій, що надають соціальні послуги різним цільовим групам. Діяльність соціальних працівників та соціальних педагогів в громаді має бути, перш за все, спрямована на створення широкої мережі взаємозв’язків як між різними соціальними інституціями територіальної громади, органами влади, так і між самими членами громади. Стрижнем соціальної роботи в громаді є активізація діяльності її членів, стимулювання їх до різних ініціатив шляхом залучення до визначення та вирішення проблем спільноти на місцевому рівні. Висновки. Поняття "соціально-педагогічна технологія" пов'язане з такими поняттями як "педагогічна технологія" та "соціальна технологія". На сучасному етапі педагогічна технологія (від rp..techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів, засобів (схем, креслень, діаграм, карт) у навчальновиховному процесі Термін "педагогічні технології" вперше з'явився у працях В. Бехтєрева, І. Павлова, А. Ухтомського, С. Шацького та ін. як наслідок використанням технічних засобів навчання у школі в 20-х роках XX століття. З плином часу сутність терміну досліджувалася і змінювалася (В. Беспалько, І. Лернер, В. Паламарчук, Г. Селєвко та ін.). У даний час під педагогічними технологіями у широкому розумінні цього слова розуміють застосування людських і технічних методів навчання з метою досягнення ефективності навчання і виховання. За твердженням М.А. Галагузової педагогічні технології передбачають системний аналіз, відбір, конструювання і контроль усіх компонентів педагогічного процесу з метою досягнення кінцевого результату. Поняття "соціальні технології" виникло у соціології і пов'язується з відтворення і програмуванням результатів, які закладені у соціальних процесах. Різновидністю соціальних технологій є технології діяльності соціального працівника, які найбільш близькі до діяльності соціального педагога. Зміст, принципи, функції, методи соціальних технологій вивчали Н.Ф. Басов, І.М. Грига, А.И. Капська, М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, П.Д. Павленок, В.І. Полтавець, Т.В. Семигіна, В.Н . Сидоров, Л.Т. Тюптя, СІ. Холостова та інші. Шляхом досліджень дійшли висновку, що соціальні технології складні та багатопланові. Під соціальною технологією будемо розуміти сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. Вимогами до соціальної технології є: - наявність стратегічної програми, у межах якої буде розв'язуватися проблема; - алгоритм послідовності операцій для досягнення поставленої мети; - неперервність зв'язку з клієнтом; - динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи; - наявність критеріїв оцінки ефективності діяльності фахівця. До спеціальних технологій соціальної роботи належать: - соціальна діагностика виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків розвитку соціальної проблеми; - соціальна адаптація - підтримка людей у процесі їх соціалізації чи пристосуванні до нових соціальних умов; - соціальна профілактика - попередження виникнення основних причин відхилень негативного характеру; - соціальний контроль - нормативне регулювання; - соціальний патронаж - захист прав і свобод особистості, її майна; - соціальна реабілітація - відновлення здатності людини до життєдіяльності у соціумі; - соціальна терапія - корекція соціальних відносин чи соціальних дій; - соціальне консультування - допомога шляхом застосування інформаційної дії; соціальне страхування; соціальне опікунство та ін. Поняття "соціально-педагогічна технологія" з'явилося у 90-х роках минулого століття у зв'язку із становленням соціальної педагогіки як науки. Технологічний процес досліджували і розробляли відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, зокрема Вороніна Г., Василькова Ю., Василькова Т., Галагузова М, Капська А., Мардахаєв Л., Овчарова Р., Шакурова М., Шептенко П. Однозначності у визначенні терміну немає. На підставі аналізу різних підходів до визначення технології соціальнопедагогічної діяльності у малій енциклопедії соціального педагога визначено, що технологія соціально-педагогічної діяльності - це практична діяльність соціального педагога, для якої характерна раціональна послідовність використання різних методів та засобів з метою досягнення ефективних результатів. Основу технологічного процесу складає алгоритм дій (операцій). Розробники соціально-педагогічних технологій пропонують п'ять взаємозалежних етапів: 1)діагностико-прогностичний; 2)вибір (розробка) оптимальної технології; 3)безпосередня підготовка до реалізації обраної технології; 4)реалізаційний; 5)експертно-оцінний Соціально-педагогічні технології - це інтеграція педагогічної та соціальної технології, яка має свою структуру і вимагає від фахівця алгоритму виконання всіх операцій. А це означає, що соціально-педагогічна діяльність повинна мати власні технології. Розробити класифікацію соціально-педагогічних технологій допоможуть спільні ознаки (критерії): o характер, який допомагає виділити тип технології - загальні чи спеціальні технології; o мета діяльності визначає цільове призначення технології - цільові чи комплексні технології; o об'єкт застосування. Таким критерієм може виступати наступні характеристики клієнта: - соціальна - школяр, студент, сім'я, ув'язнений, військовослужбовець та ін. - вік - дитина, підліток, молодь, люди похилого віку тощо; - особливості відхилення від норми - поведінка, емоції, побут та ін. - кількість - особа, група, колектив, спільнота; o місце застосування - освітні установи, спеціалізовані центри, місце проживання та ін.; o спосіб реалізації: - провідний метод - гра, діяльність, психодрама, консультації тощо; - сукупність основних методик; - авторські методики. Наведені критерії класифікації дозволяють виділити такі дві соціальнопедагогічні технології. 1. Соціально-педагогічні технології загального типу (соціально- педагогічна робота). 2. Спеціальні соціально-педагогічні діагностично-прогностичні, консультативні, технології: діагностичні, реабілітаційні, корекційні, виховні, профорієнтаційні, патронажні та ін.. Отже, виходячи із теоретичного аналізу соціальнопедагогічних технологій і дефініції соціальнопедагогічної діяльності, соціально-педагогічна технологія розглядається нами як послідовна, поетапна реалізація скоординованих педагогічних дій, операцій, процедур, що забезпечують досягнення мети і одержання оптимальних прогнозованих результатів соціально-педагогічної діяльності. У сучасних умовах триває процес розробки технологій соціальнопедагогічної діяльності, відбувається уточнення і доповнення, класифікація соціально-педагогічних технологій із урахуванням нових критеріїв і потреб реальної практики. Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем розробки соціально-педагогічних технологій. Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально- педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами. Соціальні технології – це спосіб реалізації конкретного складного процесу шляхом взаємозалежних розчленовування процедур і його операцій, що на систему виконуються послідовних однозначно; стандартний комплекс методично описаних і практично впроваджених дій і/чи процедур, які об'єднанні у певній послідовності або сполученні і дають вимірюваний або інший відчутний соціальний результат у соціальній сфері. Література 1. Беcпалько В.П. Слагаемые педагогической технологии / Владимир Павлович Беспалько. – М.: Педагогика, 1989. – 302 с. 2. Василькова Ю.В. Социальная педагогика / Ю.В. Василькова, Т.А. Василькова. – М.: Академия, 2000. – 440 с. 3. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе / Михаил Владимирович Кларин. – М.: Знание, 1989. – 80с. 3. Золотарева Т.Ф., Минигалиева М.Р. Основы психологической самопомощи социального работника: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГСУ, 2001. – 182с. 4. Литвиненко С. А. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня д-ра пед. наук: спец. 13.00.04 «Професійна освіта» / С.А. Литвиненко. – К., 2005. – 40 с. 5. Лоренц Уолтер Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам – Киев, 1997. – 199с. 6. Макаренко А.С. Избранные произведения: В 3-х т. / Антон Семенович Макаренко. – К.: Рад. шк., 1985. 7. Методика м технологии работы социального педагога / [Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева]. – М.: Академия, 2002. – 192 с. 8. Методология и методика социально-педагогического исследования / [Под ред. С.Я. Харченко, Н.С. Краснова]. – Луганск, 2001. 9. Никитина Л.Е. Социальное воспитание детей – фактор стабилизации общества / Л.Е. Никитина // Педагогика. – 1998. – №7. – С. 36 – 41. 10. Нойфельд И. Методы социальной работы. //Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. В 2т. Т.1. – МоскваТула, 1993. – С.135-145. 11. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога / Раиса Викторовна Овчарова. – М.: ТЦ Сфера, 2001. – 480 с. 12. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / С.А. Смирнов, И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов, Т.И. Бабаева и др. / [Под. ред. С.А. Смирнова]. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 1999. – 544 с. 13. Рабочая книга социального педагога / [Под ред. Н.Ф. Масловой]: В 2-х ч.– Орел, – 1994. 12. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии / Герман Константинович Селевко. – М., 1998. – 256 с. 14. Ромм М.В., Ромм Т.А. Теория социальной работы. Учебное пособие. – Новосибирск, 1999. – 64с. 15. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. – К.Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 180с. 16. Социальная работа: теория и практика: Учеб. Пособие / Отв. ред. Е.И.Холостова, А.С.Сорвин. – М.: ИНФРА-М,2001. – 427с. 17. Шакурова М.В. Методика и технологии работы социального педагога / Марина Викторовна Шакурова. – М.: Академия, 2002. – 272 с. 18. Шептенко П.А. Методика и технологии работы социального педагога / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина. – М.: Академия, 2001. – 208 с. Додаток 1 Таблиця 1 Технології соціально-педагогічного супроводу неповнолітніх Ситуація використання Існуючі обмеження Рішення завдання через розвиток здатності клієнта до вирішення життєвих проблем в результаті спільної договірної діяльності Клієнт усвідомлює проблему, погоджено участь фахівця в допомоги щодо її вирішення При відсутності визнання проблеми та її узгодження метод не працює, він також малоефективни й при роботі з клієнтами молодше 10 років Наставництво Рішення завдання через обмін досвідом Є люди, компетентні у вирішенні тих чи інших питань, необхідна і можлива передача вже накопиченого досвіду від більш досвідчених до менш досвідченим В основному передаються "готові" рішення і "мудрість минулого". Це рідко сприяє розвитку особистої активності щодо ефективної діяльності Шефство Профілактика виникнення проблем за рахунок ефекту постійної присутності У ситуації встановлення глибоких емоційних взаємин між клієнтом і фахівцем Великі тимчасові і кадрові витрати (фактично: 1 спеціаліст - 1 клієнт) Технологія Робота з випадком (метод вирішення проблем) Мета Професійне консультування Коучинг Рішення завдання через "покупку" цього рішення Рішення завдання через розвиток самостійності і відповідальност і за результати майбутньої діяльності у клієнта Проблема знаходиться у певній "експертної області" і не може бути ефективно вирішена клієнтом (відсутні час, знання; вигідніше купити рішення "на стороні") Витрати повинні бути ретельно прораховані. Як правило, не відбувається (або відбувається обмежено) підвищення компетентності клієнта щодо способів вирішення проблеми. Повинна бути особиста мотивація звернення за консультацією Для успіху супроводу критичні здатність клієнта до змін і почуття персональної відповідальності за результат Вимагає спеціальних навичок у "коуча". Великі тимчасові і кадрові витрати (фактично: 1 фахівець - один клієнт, рідко міні група зі схожими проблемами) Для афективного виконання дій клієнтові не вистачає знань і навичок Необхідність створення умов для "перенесення" навичок з аудиторії в реальність і відстеження ефективності цього процесу Придбання конкретних "Тренінг" * навичок, зміна відносини до діяльності, проблемі та ін. Рішення проблеми: Координуванн я Контрольноінформаційне супровід Рішення завдання клієнта через координацію взаємодії команди актуальних фахівців та суб'єктів оточення клієнта Володіння оперативною інформацією про стан справ клієнта і динаміку його розвитку o - Необхідний високий рівень особистої зацікавленості o всіх членів Клієнт "команди" у особисто спільній абсолютно діяльності щодо не зацікавлений вирішення проблеми у її вирішенні, у клієнта відмінності від оточуючих (сім'я, вчителі, близькі, друзі та ін.) Вимагає міжвідомчого підходу або Необхідність збору регулярної оперативної інформації на велику кількість осіб Мінімальна кількість часу на особисте спілкування з конкретним клієнтом і його оточенням * У даному випадку назва "тренінг" вельми умовно і не передбачає здійснення процедури, відомої з психологічної практики: йдеться про своєрідний тренінгу тих чи інших навичок в мікрогруп осіб (3-5 чоловік) зі схожою проблемою.
