Київський національний університет імені Тараса Шевченка КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Філософський факультет РЕФЕРАТ до складання заліку з інформатики “Концепт комунікативно-структурованого життєсвіту за Ю. Габермасом” Виконав аспірант 1 року навчання за фахом 23.00.02 кафедри політології Косенко Дмитро Васильович ________________________ Науковий керівник доктор філософських наук, професор Кирилюк Федір Михайлович _________________________ Київ – 2011 1 Зміст Вступ……………………………………………………………………………….2 Розділ 1. Введення: підходи до розуміння проблем раціональності і деякі особливості міфічних та сучасних способів розуміння світу………………….4 Розділ 2. Теорія раціоналізації Макса Вебера…………………………………..6 2.1 Західний раціоналізм……………………………………………………….....7 2.2 Розчаровування релігійно – метафізичних картин світу…………………...8 2.3 Модернізація суспільної раціональності: Роль протестантської етики…...9 2.4 Раціоналізація закону. Діагноз часів Вебера………………………………10 Розділ 3. Макс Вебер в традиції західного Марксизму і Критика інструментального розуму ……………………………………………………...10 Висновки…………………………………………………………………………13 Abstract……………………………………………………………………………15 Список оригінальної літератури, яка прочитана англійською мовою та викладена в рефераті……….……………………………………………………17 2 Вступ Для обґрунтування вибору літератури прочитаної англійською мовою до дисертаційного дослідження на тему: “Концеція політичної влади в комунікативній теорії Ю. Габермаса”, спробуємо виділити проблематику, актуальність та новітність даної роботи. Наукова проблема полягає в тому, що сьогодні вітчизняна й світова наукова думка не має достатнього теоретичного досвіду вивчення пізнавального, теоретико-методологічного потенціалу цієї концепції. Відтак на сучасному етапі розвитку науки практично відсутні ґрунтовні знання про можливості, структуру, механізм реалізації цього потенціалу теорії комунікативної раціональності. В системі політологічно та філософського знання фактично ще не вироблено конкретних теоретичних засобів для опису, пояснення і прогнозування, що закладено до потенціалу концепції комунікативної раціональності Габермаса. Також проблематика даної теми дослідження підсилюється тим, що вчення комунікативної дії є недостатньо дослідженим, в політичному контексті аналітичної літератури, особливо з огляду на глобальні процеси, які спрямовані на розвиток світової системи, та тенденції до утворення політичних інститутів глобального рівня, що підсилюється розвитком та зростаючою роллю інформаційних технологій. Доцільність здійснення аналізу комунікативної теорії Ю.Габермаса постає у зв’язку із недостатньою дослідженністю даної проблематики у наукових колах, і також тому, що завдяки активному залученню передових комунікаційних технологій, їх активному використанню, особливо в політиці, зокрема під час виборчих процесів усіх рівнів, у засобах масової інформації, організації пропагандистської діяльності сучасних партій та громадських організацій, зростає інтерес до комунікативної теорії з боку суспільства. Актуальність даної теми дослідження зумовлено тим, що на сучасному етапі розвитку людства в період становлення нової 3 інтелектуальної епохи однією з найбільш значущих її особливостей стає нагальна потреба вивчення всезростаючих масштабів глобалізації й соціальної інтеграції індивідів, що охоплюють практично всі аспекти життєсвіту соціуму. Ці соціальні феномени є неможливими без піднесення ролі комунікації в суспільстві, досягнення мовного взаєморозуміння між культурно неоднорідними представниками міжнародної спільноти. Переосмислення теоретичних підвалин, завжди буде актуальним завданням, адже опанування досвіду вирішення теоретико – методологічних проблем класиками, є фундаментом для продовження дослідження та вирішення комплексу сучасних проблем. Так як суперечливе оцінення теорії комунікативної раціональності зарубіжними, а особливо вітчизняними науковцями у радянські часи, не сприяло повноцінному розкриттю теоретико – методологічнго потенціалу даної теорії. Тому концепція комунікативноструктурованого життєсвіту за Ю. Габермасом складає для нас надзвичайно великий науковий інтерес. Новітність: вперше робиться спроба розкрити науковий внесок Габермаса у розвиток політологічної теорії, так, як в межах його концепції комунікативної раціональності окреслено пізнавальні обмеження класичних і сучасних політологічних підходів, здійснюється наукова спроба більш цілісного, багатоаспектного розгляду проблематики раціональності на основі інтеграції цих підходів. Комунікативна концепція раціональності поглиблює міждисциплінарні зв’язки раціоналізацію політичної політологічного уявлення в науці, сфери а положення життєсвіту комунікації й Ю.Габермаса сприяє теорії про збагаченню комунікативно- структурованого життєсвіту. Тому для повноцінного висвітлення дисертаційного дослідження ми змушені звернутися до основної праці мислителя: Habermas J. The theory of communicative action, а саме до Volume one – Reason and the rationalization of society [1.]. 4 Розділ 1. Введення: підходи до розуміння проблем раціональності і деякі особливості міфічних та сучасних способів розуміння світу Основною ідеєю теорії комунікативної дії є система раціональності, що являється процесом до комунікативно-структурованого суспільства, яка пронизує весь життєсвіт має двоїсту структуру – інструментальностратегічну та комунікативну раціональність. Поділ суспільства на систему і життєсвіт, сферу цілераціональної та комунікативної дії необхідно Габермасу, щоб внести корективи у вирішення проблеми раціональності, яку почав розробляти ще М. Вебер для визначення форм капіталістичної господарської діяльності, руху буржуазного приватного права і панування бюрократії. Поняття раціональності повинно було застосовуватися до тих сфер суспільства, які підпорядковані цілераціональній дії. Габермас вважає, що це поняття потребує історичного коригування, оскільки життєсвіт людини зазнає постійної структурної “колонізації”. Габермас розглядає історичний процес як розвиток раціоналізації суспільства, тому поділ практики на комунікативні та інструментальні дії необхідно, щоб уникнути змішання обох процесів раціоналізації, які визначають історичну еволюцію, при цьому раціоналізація впливає не тільки на продуктивні сили, але певним чином і на нормативні структури. Категоріальна відмінність між “інструментальною” та “комунікативною” дією має розділити два історично не залежать один від одного процесу можливої раціоналізації. Тільки тоді, вважає Габермас, можливо більш точно визначити зміст веберовского поняття “раціоналазація”, і тим самим виявити відмінність між “раціоналізацією” та “емансипацією”. Інструментальні дії можуть розглядатися в двох аспектах: в тактичному аспекті емпіричної діяльності технічними засобами і в стратегічному аспекті консистенції вибору відповідних засобів. Вони можуть бути раціоналізовані у розвитку засобів, що вимагає розвитку технічно використовуваних знань, а вибір засобів та раціональність рішень вимагають 5 пояснення і внутрішньої консистенції систем цінностей і максимумів рішень, а також коректних висновків у вибіркових діях. Комунікативна дія, зазначає Габермас, може бути раціоналізована в декількох аспектах: в нормативнорегулятивному контексті спілкування, в особистісному аспекті вибору оцінок, у морально-практичному аспекті. Виходить, що раціоналізація традиційного життєсвіту - це закономірна необхідність. Разом з тим, згідно Габермасу, раціоналізація посттрадиційного життєсвіту являє собою загрозливий процес, бо в нього проникають за допомогою своїх функцій та імперативів системи господарства і влади. Відбувається колонізація життєсвіту: з повсякденного життя витісняються морально-практичні елементи, посилюється бюрократизація цього світу, відбувається культурне збіднення життєсвіту. Порівнюючи міфічний і сучасний спосіб розуміння світу, Габермас приходить до висновку про те, що різниця між ними грунтується на фундаментальній відмінності понятійних систем, в яких вони інтерпретують світ. Грунтуючись на роботах К. Леві-Стросса та Ш. Годеля, Ю. Габермас характеризує міфічний спосіб розуміння світу як нерозривну єдність, у якій кожен пункт досвіду метафорично або метонімічні асоціюється з будь-яким іншим пунктом. Це асоціювання проводиться за допомогою бінарних відносин схожість і відмінність. Асоціативна природа міфічного розуміння світу діаметрально протилежна аналітичному поділу об'єктивного, суб'єктивного та соціального світів, основоположного для сучасного розуму. Ю. Габермас показує, що недостатність розрізнення сфер віднесення життєсвіту і відсутність рефлексії характерно не тільки для міфічної стадії розвитку так званих примітивних народів, але існує і в розвинених країнах, особливо у дітей та підлітків. Протиставлення “закритого” (міфічного) і “відкритого” (сучасного) поглядів на світ дає Ю. Габермасу можливість стверджувати, що друге розуміння світу є більш раціональним. Доводячи раціональність сучасного 6 світорозуміння, він вказує логічну перевагу пізнавального потенціалу сучасної людини над міфічним і релігійно-метафізичним пізнанням. Отже різниця між міфічним і сучасним розумінням світу базується на різниці поняттєвих систем, у яких вони інтерпретують світ. Сучасний розум аналізує світ, розділяючи об'єктивне, суб'єктивне та соціальне, що свідчить про більш раціональне світосприйняття. Розділ 2. Теорія раціональності Макса Вебера В центрі 1-го тому дослідження Габермаса покладена теорія раціоналізації М. Вебера. Габермас аналізує “модернізацію суспільства” як диференціацію капіталістичного господарства і держави епохи модерн, “культурну раціоналізацію” - як розвиток сучасної науки і техніки, автономного мистецтва, етики принципів та норм, вкоріненої в релігії. Розбирається “практична раціональність” (постановка цілей, застосування засобів, ціннісна орієнтація), досліджується раціональність дії на трьох рівнях – інструментальної раціональності, раціональності вибору та нормативної раціональності. Для пояснення мовних аспектів комунікативної дії Габермас використовує логіко-семантичну літературу (проблематика значення і сенсу в працях Вітгенштейна, Строссона, Остіна та ін.). Макс Вебер - єдиний серед класиків соціології, хто порвав як з передумовами історико-філософського мислення, так і з основними допущеннями еволюціонізму, поставивши при цьому завдання зрозуміти модернізацію давньоєвропейського суспільства як результат універсальноісторичного процесу раціоналізації. Макс Вебер зробив процеси раціоналізації доступними для широкого емпіричного вивчення, не змінив їх, таким чином, щоб аспекти раціональності розчинилися в суспільних процесах навчання. Макс Вебер залишив свою роботу у незавершеному стані, проте керуючись його теорією раціоналізації, можна реконструювати проект в цілому. Ця перспектива витлумачення, котра вже домінувала в дискусіях 20-х років - головним чином філософських - але потім була витіснена на задній план на користь суворо соціологічної інтерпретації, 7 орієнтованої на “Господарство і суспільство”, знову отримала визнання в дослідженні творчості Вебера. Саме тоді, коли основною перспективою розгляду стає сукупність його праць, стають видні суперечності. За допомогою комплексного, хай і далеко не проясненого поняття раціоналізації Вебер аналізує той релігійно-історичний процес розвороження, який повинен створити необхідні внутрішні передумови для виникнення західного раціоналізму, але аналіз громадської раціоналізації, коли вона розгортається в епоху модерну, він веде, виходячи з обмеженої ідеї целераціональності. Це поняття цільової раціональності Вебер розділяє, з одного боку, з Марксом, з іншого боку -з Хоркхаймером і Адорно. 2.1 Західний раціоналізм У відомих “Попередніх зауваженнях” до зібрання своїх творів з соціології релігії, Макс Вебер, підбиваючи підсумок, вказує на “універсально-історичну проблему”, над проясненням якої він працював усе життя, а саме питання про те, чому за межами Європи “ні науковий, ні художній, ні державний, ні економічний розвиток не пішов по тому - ж шляху раціоналізації, який характерний для Заходу”. У зв'язку з цим Вебер перераховує безліч феноменів, які вказують на “специфічний раціоналізм, властивий західній культурі”. Вебер називає насамперед сучасне природознавство, що надає теоретичному знанню математичної форми і перевіряє його за допомогою контрольованих експериментів, він додає систематичне професійне виробництво в рамках університетських організованих наук; згадує вироблену для ринку друковану літературну продукцію і інституалізовані в театрах, музеях, журналах і т.д. професійне художнє виробництво; гармонійну музику з її формами сонати, симфонії, опери і такими інструментами, як орган, фортепіано, скрипка; застосування лінійної та повітряної перспектив у живопису та конструктивні принципи великих монументальних споруд. Він перераховує далі: науково систематизоване вчення про право, інститути формального права і відправлення правосуддя юридично освіченими професійними чиновниками; 8 сучасне державне управління з раціональною організацією чиновників, що діє на основі встановленого права; далі, піддаються обчисленню приватноправові відносини і що працює з орієнтацією на прибуток капіталістичне підприємство, що припускає відділення домашнього господарства від виробництва (тобто поділ особистого та виробничого майна) та раціональне ведення бухгалтерського обліку, формально вільна праця, організований з точки зору економічної ефективності та використовує наукові пізнання для поліпшення виробничого обладнання та організації підприємства. Нарешті, він вказує на капіталістичну господарську етику, яка є частиною раціонального способу життя, «бо в такій же мірі, як від раціональної техніки та раціонального права, економічний раціоналізм у своєму виникненні залежить і від здібності і схильності людей до певних видів практично-раціонального способу життя взагалі. 2.2 Розчаровування релігійно – метафізичних картин світу Габермас показує, що фоном для веберовской теорії раціоналізації виступає неокантіанська філософія цінностей, імпліцитно спираючись на яку Вебер аналізує процес релігійно-метафізичного розчаровування картин світу як результат диференціації культурних ціннісних сфер. Саме ця теоретична перспектива дозволяє Веберу здійснити свій аналіз одночасно на двох рівнях: з одного боку, з точки зору універсально-історичного виникнення сучасних структур свідомості, з іншого боку - з точки зору втілення цих структур раціональності в громадських інститутах. Габермас піддає систематичній реконструкції встановлені Вебером комплексні взаємозв'язку між цими двома рівнями, підкреслюючи, що лише з урахуванням конститутивного значення філософського поняття “втілення цінностей” може бути адекватно схоплена логіка веберовского історико-емпіричного аналізу процесу розчаровування релігійних картин світу. При цьому Габермас виявляє два основні обмеження, властивих даному аналізу. По-перше, розгляд раціоналізації картин світу лише в етичному аспекті (з точки зору формування сучасних уявлень про право і моралі), без урахування 9 трансформації когнітивних і експресивних складових (тобто змін у сфері сучасної науки і мистецтва). По-друге, реконструкція історії формування уявлень про право та мораль не з точки зору структур релігійної етики взагалі, а виходячи з виникнення цілком конкретної історичної форми капіталістичної господарської етики. 2.3 Модернізація суспільної раціональності: Роль протестантської етики В третій частині другого розділу Габермас зупиняється на логіці веберовского аналізу модернізації, показуючи, що саме взята Вебером за вихідну точку аналізу (інституціоналізація підсистем целерациональної дії у формі капіталістичного підприємства і сучасного державного апарату) дозволяє Веберу розглядати модернізацію як суспільну раціоналізацію. Габермас доводить, що веберовский аналіз модернізації не вичерпує пояснювального потенціалу його власної теорії. Систематично слідуючи останньої (чого сам Вебер, з точки зору Габермаса, не робить), ми повинні, в кінцевому рахунку, констатувати, що обраний Європою шлях суспільної раціоналізації являє собою лише приватну історичну форму раціоналізації, одну з багатьох систематично можливих, яку, однак, Вебер ототожнює з громадською раціоналізацією взагалі. Також Габермас звертає увагу на те, що в теорії Макса Вебера, сучасне право лише раз згадується в контексті державного порядку в якості організаційного засобу, позбавленого якої б то не було морально-практичної суті. Проте сучасне право відіграє для інституціоналізації целерациональних орієнтацій дій таку ж роль як і протестантська професійна етика. Без надання правового характеру капіталістичним господарським зв'язкам не може бути осмислена автоматизація або само стабілізація що звільнилася від своїх етично-мотиваційних підстав підсистеми целерациональної дії. Тому поставлений в “проміжному розгляді” діагноз сучасності може підтвердитися лише в тому випадку, якщо Веберe вдасться відокремити розвиток сучасного 10 права від долі морально-практичної раціональності і тлумачити його як подальше втілення когнітивно-інструментальної раціональності. 2.4 Раціоналізація закону. Діагноз часів Вебера Основою тих суспільних теорій, в яких дано діагноз часу, і які, виходячи з теорії Вебера, ведуть, з одного боку, через Лукача до Хоркхеймеру і Адорно, з іншого - через Фрейера до Гелену і Шельскі, служить зіммелевска філософія культури. Макс Вебер розвиває у своєму відомому “Проміжному розгляді” («Zwischenbetrachtung») парадоксальне розуміння раціоналізації, що спирається на неокантіанські елементи зіммелевского діагнозу, а саме, на конфліктний потенціал диференційованих за власним змістом сфер цінності і життєвих структур. Наукова раціоналізація веде до того, що Вебер називає “втратою сенсу та внутрішньої потреби”. У своєму діагнозі сучасності він, таким чином, стикається з проблемами “безглуздості”. У сфері цінностей йде боротьба всіх протии всіх. Результат цієї боротьби не може бути вирішений наперед раціональними аргументами і критеріями. Подібно екзистенціальним філософам, Вебер стверджує, що ми повинні робити вибір у цій боротьбі, який, проте, ніколи не може бути раціонально обгрунтований. У цьому полягає так званий децизионізм Вебера. В своєму діагнозі часів Вебер тісно додержується теоретичної перспективи, в якій раціоналізація уявляється як продовження світового історичного процесу розшаровування. Розділ 3. Макс Вебер в традиції західного Марксизму і критика інструментального розуму Застосування розуму як інструмента - основна риса європейської цивілізації, динаміка якої представлена в “Діалектиці Просвітництва” як динаміка саморуйнування цивілізаційного процесу. Ставлячи діагноз стану сучасності і намагаючись знайти відповідь на питання, чому людство замість того, щоб вступити в справді людські відносини, переходить у новий стан, схожий на варварство, Хоркхаймер і Адорно відповідали: людина Нового 11 часу переоцінює свої можливості. Висуваючи претензії технічного панування над природою, він відчужувався від природи взагалі і своєї природи зокрема: “Просвітництво відноситься до речей як диктатор до людей, воно знає їх як об'єкти маніпуляції” На відміну від М. Вебера, який уявляв процес історії як розміфологізацію світу через його раціоналізацію, Хоркхаймер і Адорно вважали, що існує органічна єдність міфу і раціо. Тому веберовский підхід ними споконвічно відхилявся. Виходячи з тотальних домагань інструментального розуму, людина зруйнувала багатство особливого. Такий песимістичний діагноз часу дали творці “Діалектики Просвітництва”. Адорно вважав, що тільки всеосяжна практика розуму здатна трансцендидувати суспільство в цілому як несправжнє. Вона зможе повернути філософії хоч деяке значення в пошуку нормального життя. Ця постановка питання виявляє інтенцію критичної теорії Хоркхаймера і Адорно як практичної філософії, яка прагне, виходячи з суспільної практики, знайти такі діалектичні положення, які сприяли б відходу від повного усуспільнення і уречевлення людини. Під зняттям упредметнення розуміється звільнення від залежності з боку зовнішніх сил. Правову основу своєї теорії Адорно вбачає в ідеї примирення, в запереченні горя і придушення як способі знайти розраду і надію в цьому житті, бо людина смертна. Хоркхаймер і Адорно виходили з того, що людина не в змозі визначити ті чи інші взаємозв'язки в суспільстві своєю волею і свідомістю, і посилалися при цьому на такі явища, як пізньокапіталістичному масова культура і фашизм, що обмежили простір можливості автономного політичного формування волі, що призвели до того, що людина тільки утопічно може розглядатися як суб'єкт суспільного життя. Габермас, проголосивши зміну парадигми від цілеспрямованого до комунікативного дії, реконструював поняття раціональності, виходячи з умов децентралізації світорозуміння: інтерсуб'ектівний по своїй природі комунікативний розум не дає змоги беззаперечно підпорядкувати себе осліплого самозбереження. Сфера його дії поширюється не на самозберігається суб'єкта, що вступає у відношення з 12 системою, що обмежує його від навколишнього світу, а на символічно структурований життєсвіт, що конституюють виходячи з інтерпретаційних успіхів його учасників і відтворюється через комунікативну дію. При цьому Габермас вказує, що інтеграція членів суспільства, що здійснюється через процеси розуміння, знаходить свої межі в силі стикаються інтересів і у вазі системних імперативів (про це мова йде у другому томі «Теорії комунікативної дії»). Тому на противагу Хоркхаймер і Адорно, Габермас, відмовившись від трактування суспільної раціоналізації як уречевлення свідомості, що приводить до парадоксів, що демонструє непридатність філософії свідомості для побудови теорії суспільства, переформулював проблематику упредметнення в термінах комунікативної дії. Габермас показав, що політична взаємозв'язок дій координується через акти колективного розуміння, а комунікація та дискурс окреслюють простір свободи демократичного суспільства, звідси й різні підходи до трактування історичного процесу: Хоркхаймер і Адорно впадають у нестримний песимізм, будуючи «Діалектику Просвітництва» як негативну філософію історії.Негативною константою історичного процесу для них є зростання влади інструментального розуму. Епоха фашизму для них - це момент зеніту репресивної раціональності. Для Габермаса неправомірні такі узагальнення.Він вважає, кожен історичний момент містить у собі єдність суперечливих тенденцій, не вміщується у прокрустове ложе «прогресу» чи «регресу» 7. Він прагнув інтегрувати у своїй теорії та аспект панування, і аспект емансипації.Габермас розрізняє різні типи координації дії: або через консенсус учасників, або через функціональні взаємозв'язки дій. Він виходить з того, що існує залежність між зростом складності системи і структурною диференціацією життєсвіту. Але він вважає, що неможливо такий стан суспільства, коли соціальний контроль цілком перейшов би до системних механізмів, а саме з такої точки зору виходять автори «Діалектики Просвіти» у своїй критичній теорії суспільства. 13 Висновки Отже опрацьовану дисертаційній роботі, літературу тому-що необхідно праця Ю. використати Габермаса в “ТЕОРІЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЇ” є результатом багаторічних пошуків автора щодо комунікативної дії в суспільстві, і задумана як основа широкомасштабної теорії суспільства. При всій значимості, та грандіозності поставлених в ній задач, а це: прагнення по новому осмислити теорію суспільної раціоналізації М. Вебера; прояснити основні поняття етики; теорії мови та дії; поняття раціональності, дана праця Габермаса лежить в руслі критичної філософії. Вона бере свій початок у Канта, та в ХХ ст. знаходить своє втілення в критичні філософії Франкфуртської школи, представником другого покоління якої і є Юрген Габермас. Теорія комунікативної дії, це беззаперечно продовження критичної теорії суспільства М. Хоркхаймера і Т. Адорно. Але Габермас не розділяє їх песимістичного діагнозу сучасності, протиставлячи цьому мотив Просвітництва і вбачаючи в труднощах класичного Просвітництва не симптом його приреченості а швидше необхідність його оновлення шляхом переосмислення класичного поняття раціональності. Очевидно, що “Теорія комунікативної дії” Габермаса вивела дискусію про природу раціональності та проблемі раціоналізації, про її протиріччях на новий рівень, акцентувавши увагу на те, що раціональне виникає і розвивається саме у сфері комунікації і що процеси, які відбуваються у цій сфері, є визначальними факторами суспільного розвитку. Сааме комунікативний дискурс, на думку Габермаса, створює той простір свободи, в якому індивіди на основі згоди здатні впливати на хід історичного процесу, бути його реальними суб'єктами. На цьому висновку засновані історичний оптимізм і віра в Просвітництво, і розум, який реабілітується критичної теорією, втіленої в «Теорії комунікативної дії». Своїм оптимістичним настроєм ця теорія разюче відрізняється від ранньої критичної теорії Хоркхаймера іАдорно. 14 Основною ідеєю теорії комунікативної дії є система раціоналізації, що являється процесом до комунікативно-структурованого суспільства, яка пронизує весь життєсвіт має двоїсту структуру – інструментальностратегічну та комунікативну раціональність. Стратегічна (цілераціональна) діяльність має місце під час вибору серед конкурентних стратегій і зорієнтована на власний успіх, а також готовність задля цього прийняти будь-які зовнішні мотиви. У соціальній діяльності раціоналізація та вибір засобів означає підвищення продуктивних сил, а саме – соціально успішну імплементацію знань, із допомогою яких можна поліпшити технічне обладнання, організаторські настанови та кваліфікацію наявної робочої сили, що існує. Комунікативна раціональність зорієнтована на виконання інтерсуб’єктивно значущих норм діяльності і стосується взаємних очікувань певної поведінки її акторів. Саме в комунікативній діяльності стає передбачуваним мовленнєвий базис значущості із його універсальними вимогами щодо істинності, правдивості та правильності. Ці вимоги, які приймають на себе та взаємно визнають учасники комунікативної діяльності, тільки й уможливлюють консенсус, що його несе в собі спільна діяльність. Тобто комунікативно-структурований життєсвіт – це результат процесу комунікативної раціоналізації, а комунікативна діяльність не може бути раціоналізованою ні в технічному, ні в стратегічному аспектах засобів, що вибираються, а лише в морально-практичному аспекті осудності суб’єкта діяльності та правомірності норм діяльності, не в сфері закону, а в полі права. 15 Abstract The choice of research issue is determined by Communicative action study that is not sufficiently explored in the political aspect today. Especially from the point of view of global processes that aimed at world system development and political institution foundation. Reconsideration of theoretical backgrounds will always remain as an actual objective because the resolving of theoretic and methodological problems by scholars is the main basis to continue research and resolving of existing complex problems. The contentious evaluation of The theory of communicative rationality by foreign scholars and especially by native scholars at Soviet times doesn’t further the full-fledged disclosure of theoretic and methodological capacity of this theory. Thus The theory of communicative rationality is very interested for us. The volume I named as “Reason and the rationalization of society” consists of three parts, which we have considered: Approaches to the problem of Rationality; Max Weber’s Theory of Rationalization; Some characteristics of mythical and the modern ways of understanding the World; The author attacks M. Weber’s Theory of Rationalization. Habermas makes the systematic reconstruction of rationality meaning on the basis of Weber’s Religious sociology work in which he describes the main characteristics of western rationalism and shows the opposing view specific to Weber’s Theory of Rationalization. Habermas explains this opposition because of narrow conceptualization of Weber’s Theory from the one side and confusion of ideas of action theory and system theory from the other side. The main idea of Communicative action theory is the system of rationalization, which is the process, related to communicative structured society. Strategic rationality means increment in productivity, notably socially successful knowledge implementation, and as a result the possibility to improve technical facilities, managerial abilities and level of skills of existing manpower. 16 Communicative activity is the only field where collaboration consensus can be reached. Communicative structured way of life is the result of communicative rationality process, so communicative action can’t be rationalizes neither in technical nor in strategic aspects, but only in moral practice aspect of action. 17 Список використаних джерел 1. Автономова Н. С. Рассудок, разум, рациональность [текст] / Н.С. Автономова – М.: Наука, 1988. – 254 с. 2. Арендт X. Vita activa, или О деятельной жизни [текст] / Пер. с нем. и англ. В. В. Бибихина; Под ред. Д. М. Носова. — СПб.: Алетейя, 2000 г. — 437 с. 3. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К., 1999 4. Буржуазная социология на исходе ХХ века. Критика новейших тенденций [текст] – М.: Наука, 1986. – 218 с. 5. Вебер М. Аграрная история древнего мира [текст] / М. Вебер – М., 1923. – 546 с. 6. Вебер М. Избранные произведения [текст] /М. Вебер – М.: Прогресс, 1990. – 801 с. 7. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости. – Львів, 2000. – 319 с. 8. Габермас Юрген постметафізичне мислення [текст] / Пер. З нім. В. Купліна. – Київ: Дух і Літера, 2011. – 280с. 9. Громов И.А., Западная соціологія [текст] / И.А. Громов, А.Ю. Мацкевич, В.А Семенов. – СПб.: Ольга, 1997. – 372 с. 10.Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная философия. Введение в феноменологическую философию [текст] / Гуссерль Э.. Пер.с нем. – СПб.: «Владимир Даль», Фонд Университет, 2004. – 399 с. 11. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична Філософія. Підручник [текст] / А. М Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488с. 12.. Мертон Р., Американская социологическая мисль [текст] / Р. Мертон, Дж. Мид, Т. Парсонс, А. Шюц – М.: МГУ, 1994. – 560 c. 18 13. Новітня політологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів [текст] / Ф. М.Кирилюк; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 564 с. 14.філософський енциклопедичний словник [текст] / голова редколегії В. І. Шинкарук; за ред. Л. В. Озадовська, П. П. Поліщук. – К.: Абрис 2002. – 742 с. 15.Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне [текст] / Пер. с нем. М. М. Беляева и др. – М.: Весь мир, 2003. С. 209 16. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность [текст] / Ю. хабермас. – М.: Наука, 1992. – 176 с. 17.Habermas J. The theory of communicative action / Translated by Thomas McCarthy. – Volume one: Reason and the rationalization of society. – Boston : Beacon Press, 1984. – 465 p. 18.Habermas J. The theory of communicative action / Translated by Thomas McCarthy. – Volume two: Lifeworld and system. – Boston : Beacon Press, 1987. – 457 p.
