Психологічна характеристика особистості вимушено переміщених осіб
реклама
1.2. Психологічна переміщених осіб характеристика особистості вимушено Дослідивши сутність, зміст та структуру особистості ВПО, приступимо до їх психологічної характеристики. Передусім потрібно розглянути поняття «біженець» та «внутрішньо переміщена особа». Для цього звернемося до наявних визначень даних термінів в нормативно-правових документах, а також енциклопедичних словниках. Відповідно до (ч. 1 ст. 1.) Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI, біженцем називають особу, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [2]. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (зі змінами та доповненнями від 08.02.2018 року №2279-VIII), який визначає правовий статус внутрішньо переміщених осіб, встановлює економічні, соціальні та правові гарантії захисту їх прав та законних інтересів на території України відповідно до Конституції України, міжнародних договорів України, а також принципів і норм міжнародного права. За даним Законом внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру [1]. У міжнародному праві єдиним загальновизнаним терміном на позначення поняття «внутрішньо переміщена особа» є “Internally displaced persons” (далі - IDP) – внутрішньо переміщені особи [3 - Знайти]. В енциклопедичному словнику з психології та педагогіки, терміни «біженець» і «вимушені переселенці» визначено спільно, як категорія вимушених мігрантів, які з'явилися в результаті економічної нестабільності, конфліктів на національному підґрунті, поглиблення процесів розпаду державності. Біженцям притаманні певні психологічні особливості, що виражаються в специфічному світосприйнятті, пригніченості психіки, підвищеної сензитивності до несправедливості та ін. Етнопсихологічний словник дає аналогічне трактування даної категорії осіб [4]. Словник з соціальної статистики свідчить про те, що біженці та вимушені переселенці, завжди є жертвами вимушеного переселення. Виходячи з цього, звернемося до визначення поняття «вимушена міграція» це зміна місця проживання людей постійно або тимчасово, з причин, які від них не залежать, найчастіше, всупереч їх бажанням. До таких причин належать: військові дії, порушення прав і свобод громадян, стихійні лиха, екологічні катастрофи та промислові аварії. Виходячи з даних визначень, вивчення синдрому жертви особистості внутрішньо переміщених осіб, має бути одним із пріоритетних напрямків роботи психологів, при цьому необхідно враховувати, що при вимушеній зміні місця проживання та соціального оточення віктимізація особистості залежить від великої кількості об'єктивних і суб'єктивних факторів, а також процесу адаптації до нових умов. Ситуація вимушеного переселення, є сама по собі стресовою. У науковій літературі виділяється ряд аспектів переживання ситуації вимушеного переселення: по-перше, вимушене переселення, як переживання негативних подій життя - втрати, позбавлення, стрімкі зміни, що відбуваються до і під час переселення; по-друге, вимушене переселення, як переживання змін соціального оточення, включаючи культурні відмінності; і, по-третє, вимушене переселення, як переживання часткової ізоляції і можливої депривації. Зарубіжні дослідники Bendek [5], Lasarus [6] та ін. У другій половині XX століття розглянули проблему пристосування переселенців до нового культурного середовища, приділяючи при цьому увагу девіантній та делінквентній поведінкі мігрантів, їх психосоматичних розладів. У свою чергу, дослідники встановили, що показником успішності адаптації переселенців є суб'єктивне відчуття гармонії з найближчим оточенням. Тут відкривається феномен акультурації в соціальному і психологічному сенсах, яка характеризується змінами соціальних установок особистості, ціннісних орієнтацій і її рольової поведінки. Крім вивчення проблем адаптації вимушено переміщених осіб, широке поширення також отримала проблема культурного шоку. Даний термін був введений в науку К. Обергом, який вважав, що пристосування до мінливого соціокультурного середовища обумовлює психологічний дискомфорт, втрату соціального статусу, втрату особистісної та групової ідентичності [7]. Дану проблему розкривали й інші дослідники (Р. Лінтон, Р. Рендфілд [8] та ін.), які його проявами у мігрантів вважали тривожність, невпевненість в собі, різні фобії, зловживання алкоголем або наркотичними речовинами, депресію і суїцидальні спроби. Дані симптоми культурного шоку виникають внаслідок втрати контролю над ситуацією і відсутності необхідних навичок для діяльності в новому середовищі і несуть в собі загрозу їхньому психологічному та психічному здоров'ю. Це підтверджують дані, отримані С. Бочнер і А. Фернхем, які встановили, що психічні захворювання у переселенців зустрічаються частіше, ніж у корінного населення. При цьому існує значущий зв'язок між вимушеним переселенням та психічним здоров'ям населення [9]. Специфічний досвід, що виникає у переселенців і виходить за рамки буденного і повсякденного світосприйняття, формується під дією фактів, що послужили причинами вимушеного переселення, наприклад, військові та політичні конфлікти, що склалися негаразди і позбавлення, пов'язані з втратою батьківщини та відриву від родинних коренів. Тому психологічна допомога, так необхідна ВПО, та має будуватися на проведенні психологічної роботи з їх травматичним життєвим досвідом, і, в першу чергу, з переживаннями різних депривацій (втрата родини, позбавлення матеріальних благ і комфорту). Не менш важливим є процес соціокультурної адаптації, через який повинен пройти кожен вимушений переселенець. Потрапляючи в відмінну від рідної культуру, переселенець змушений відмовитися від звичного способу життя, освоювати інші соціальні норми і правила, що регулюють поведінку в суспільстві. Зміни зазнають всі сфери життєдіяльності: соціальні, економічні і психологічні відносини громадянина з громадськістю та всередині певної мікрогрупи, часто, навіть природа і клімат, звички, пов'язані з уподобаннями в одязі і їжі. Особливу роль, в процесі соціальної адаптації, грає культура і пов'язані з нею проблеми в освоєнні іншої мови і звичаїв, традицій і ритуалів, норм і цінностей. Подібні відмінності можуть послужити фактором нерозуміння корінними жителями мігрантів, які прибули в їхню країну. Тоді, як сам факт нерозуміння сприяє негативному сприйняттю ситуації, що склалася, почуття самотності і відчуття непотрібності самими переселенцями. Соціальні перешкоди, які можуть бути споруджені між переселенцями і населенням, викликають неоднозначну реакцію перших відносно других: вони ізолюються і замикаються в собі. Таким чином, ми приходимо до висновку, що ВПО, в першу чергу потрібні підтримка і участь суспільства, а потім матеріальна допомога. Кожен день на людину впливають різні негативні чинники, стикаючись з проблемними ситуаціями, потрапляючи в незвичні умови життєдіяльності, нові системи соціальних норм та ін.. Що не може не відображатись на особистості. Але одночасно з цим, такі умови створюють можливість кожній людині для особистісного розвитку, прийняття на себе відповідальності за певний вид діяльності, формування нових патернів поведінки і способів вирішення проблемних ситуацій, що підштовхує особистість до розуміння її ролі у своєму житті. Тому ніколи не можна забувати про індивідуальнопсихологічні особливості особистості, що складають той чи інший набір якостей і характеристик кожної людини. Не кожна людина здатна відмовитися від усього, що є, або залишилося у неї в рідній домівці і покинути її, отримавши статус внутрішньо переміщеної особи. У дослідженнях В.Н. Павленко наведений аналіз моделі трансформації ідентичності у мігрантів [10]. Де виявлено, що потрапляння особистості в іншу соціокультурну середу, призводить не тільки до загального погіршення психічного здоров'я, але і до серйозних змін ідентичності особистості. Що, в свою чергу, як один з негативних чинників міграції, криза ідентичності, стає головною перешкодою на шляху успішної соціальної та психологічної адаптації особистості до змінених умов життєдіяльності. У вузькому сенсі, ситуація вимушеного переселення розуміється, як вид екстремального впливу на людину. Такий характер ситуації визначається стресогенністю причин, що сприяли переселенню (політичні конфлікти, військові дії, природні катаклізми та інші катастрофи), і тривалістю процесу соціальної адаптації в іншому соціальному середовищі. Негативні події життя, зміни, різного виду депривації та ізоляції, здатні викликати кризу ідентичності, що включатиме ідентифікаційну сплутаність, пов'язану з неприйняттям нового соціального середовища і одночасним відкиданням власної. Все це веде до відчуття вимушеними переселенцями власної неповноцінності, руйнування базових структур особистості, світогляду. Структурованість «Я-концепції», є гарантом збереження ціннісної системи і особливостей взаємин із зовнішнім світом. Природно, що ситуація вимушеного переселення порушує баланс між внутрішнім і зовнішнім світом особистості, знижує адаптивні здібності індивіда, веде до рольової плутанини. Відмічається залежність форми і глибини змін ідентичності вимушених переселенців від успішності процесу адаптації в іншому соціокультурному середовищі, яке, в свою чергу визначається: наявністю об'єктивних умов для самоактуалізації і вирішенню першочергових потреб ВПО, політичними і економічними особливостями приймаючих громад, ступенем відторгнення внутрішньо переміщених осіб корінними жителями, індивідуально- особистісними особливостями і наявністю соціальної підтримки. Аналіз змісту ідентичності особистості в ситуації вимушеного переселення здійснила Л.А. Шайгерова [11]. Було встановлено, що піддаються впливу всі сфери особистості: мотиваційна, емоційна, когнітивна та поведінкова. При цьому в мотиваційній сфері знижується рівень домагань особистості, самооцінка характеризується як нестійка, виникають екзистенційні проблеми, що може привести до втрати сенсу життя. В емоційній сфері може проявлятися байдужість, пригніченість, втрата інтересу до життя, агресивні тенденції, нерідко схильність до депресії. У когнітивній сфері особистості можливе погіршення всіх пізнавальних психічних процесів. У поведінкової сфері присутні труднощі у встановленні позитивних соціальних контактів. Дані порушення в комплексі призводять до кризи ідентичності, яка у вимушених переселенців може виражатися у множинних перетвореннях структури особистості. Також Л.А. Шайгерова виділяє основні захисні механізми і стратегії подолання поведінки вимушених переселенців, такі як агресивний, стриманий, транзитний, відзначаючи, що вони несуть як позитивні, так і негативні наслідки для особистості. Без сумніву, вагомий внесок в розуміння природи міжкультурної взаємодії, внесла Н.М. Лебедєва, яка провела такі емпіричні дослідження, як: психологічна адаптація груп переселенців до іншого етнокультурного та природного середовища, акультурація мігрантів і міжкультурна взаємодія в полікультурних регіонах, а також дослідження, присвячені психологічним проблемам еміграції і трансформації, етнічної самосвідомості у мігрантів та їхніх нащадків [12]. Однак, саме проаналізовані в наукових працях соціально-психологічні Т.Г. аспекти Стефаненко, етнічної детально ідентичності, міжетнічних відносин та психологічної адаптації в іншокультурному середовищі [13]. Автор вказує, що обумовленість формування етнічної ідентичності представлена такими значущими компонентами соціального контексту, як: етноконтактного статусом етногрупи середовища, в наявністю суспільстві, ситуації особливостями гострої соціальної нестабільності. У своїх роботах Т.Г. Стефаненко обгрунтувала взаємозв'язок етнічної ідентичності з особливостями мовної поведінки. Одним з дослідників проблеми благополуччя мігрантів є З.Х Лепшокова, яка в своїх роботах, за допомогою порівняльного аналізу складових психологічного благополуччя особистості і показників психологічного здоров'я між групами переселенців і корінного населення, показала: що у переселенців менш виражені такі компоненти психологічного благополуччя, як: «самоприйняття», «Позитивні відносини з іншими» і «Автономія». При цьому виявлено, що у переселенців менше виражений рівень депресії і тривожності, ніж у представників приймаючого суспільства. Автор у своєму дослідженні зробила висновок про те, що: «стратегії акультурації, обрані переселенцями, взаємопов'язані з психологічним благополуччям і психологічним здоров'ям особистості: інтеграція до приймаючого суспільства позитивно взаємопов'язана з усіма компонентами психологічного благополуччя, стратегії асиміляції, сепарації, маргіналізація має переважно негативний зв'язок з психологічним благополуччям і психологічним здоров'ям»[14]. В ситуації вимушеного переселення, важливо відзначити взаємозв'язок процесів дезадаптації та адаптації. Що характеризується блокуванням спочатку засвоєних норм, звичних установок і, в цілому, патернів поведінки. Однак рівень дезадаптації визначається можливими варіантами зазначеного блокування, крайні форми якого виражаються: або в зацикленні на звичних нормах поведінки і запереченням прийняття нової інформації, яка широко поширена в новому середовищі і відсторонення колишніх стратегій поведінки. Наприклад, в дослідженнях В.В. Константинова відображена залежність швидкості і ступеня адаптації від типу поселення, в яке змушені переїхати переселенці. А саме: в умовах дифузного поселення - досить швидка і змістовно глибока, в компактних поселеннях - повільна, з істотними проблемами [15]. Відчуваючи емоційний дискомфорт і стрес, піддаючись дезадаптації та інших негативних наслідків процесу переселення, ВПО можуть шукати вихід з ситуації що склалася в девіантній поведінці. І, такий результат подій може спричинити вкрай згубні наслідки для держави, наприклад, зростання злочинності. Таким чином, актуальною проблемою сучасного суспільства є здатність держави надати допомогу ВПО, а саме створення таких умов життя, які сприятимуть успішній адаптації та комфортному проживанню в новому середовищі. Проведений нами аналіз психологічних проблем і психічних розладів ВПО, показує, що це явище має комплексний характер, впливаючи на основні сфери особистості. В першу чергу, зачіпаючи емоційну і когнітивну, надалі, впливаючи на поведінкову, мотиваційно-потребову і комунікативну сфери. Можливі порушення в різних особистісних сферах, включаючи психічне здоров'я ВПО, нашаровуючись одне на інше, як наслідок, призводять до глобальних проблем особистості, таким, наприклад, як криза ідентичності, психосоматичні симптоми і невротичні розлади. Таке може відбуватися тому, що особистість, потрапляючи в іншу середу, переживає у зв'язку з цим когнітивний, емоційний і мотиваційний дисонанс. Адже, ВПО росли і виховувалися в іншому середовищі, і механізми адаптації, які у них виробилися протягом колишнього життя, можуть в новому оточенні не діяти, через що буває складно пристосуватися до нового навколишнього середовища. Людина за період свого життя, отримавши певний життєвий досвід, звикає спілкуватися з людьми і реагувати на оточуючих певним чином, а тепер вона приходить в інше оточення і відчуває, що відрізняється від більшості, що на нього звертають надмірну увагу, що вона робить щось не так, і головне, що колишній досвід і спосіб дій не допомагають їй вирішити ситуацію, що склалася. Напевно, в такому випадку будь-яка людина буде відчувати стрес. І тільки в міру засвоєння нових стилів поведінки і адаптації до нового соціуму вона долає цей кризовий період її життя. Тут необхідно провести межу між тим, коли людина бажає переїхати в іншу країну і ставить перед собою мету пристосуватися до нових умов життя, і тим, коли вона змушена переїхати, враховуючи умови проведення бойових дій. Адже вимушене переселення людей викликане війною, збройним конфліктом, вбивством близьких людей. Таким чином, психологічне здоров'я ВПО може страждати не тільки від негативних емоцій і горя, яке вони відчувають, а й від наявності посттравматичних стресових розладів. В цілому це ситуація, здатна викликати у особистості безліч проблем, пов'язаних з адаптацією до нового життя, депривації і ізоляції в суспільстві, а також переживань тривоги, страху, депресії, що може перерости в психосоматичні захворювання. Таким чином, на основі проведеного аналізу ми можемо зробити наступні висновки: 1) Біженець і вимушено переміщена особа - це вимушений переселенець, який залишив свою домівку в результаті військових дій, насильства, пов'язаного із загрозою для життя і здоров'я, і інших надзвичайних обставин, яким характерні певні психологічні особливості, що виражаються в специфічному світосприйнятті, пригніченості психічних функцій, наявності психологічного збитку (травмування), що потребує допомоги і не має можливості або бажання повернутися в рідні краї, внаслідок вищевказаних загроз. 2) Наслідки психологічних проблем, з якими стикаються ВПО, характеризуються комплексним впливом на особистість, зачіпаючи її основні сфери в такому порядку: спочатку емоційну і когнітивну, потім мотиваційнопотребову, когнітивну і комунікативну. 3) При відсутності необхідної підтримки від держави, приймаючих громад та допомоги фахівців-психологів, можливі порушення в особистісних сферах, включаючи психічне здоров'я ВПО, які в кінцевому результаті можуть привести до різних форм девіації вимушених переселенців. ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706­VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 2. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Від 08.07.2011 № 3671-VI) 3. Англ 4. Этнопсихологический словарь. – М.: МПСИ. В.Г. Крысько, 1999. 5. Bendek, E.P. The silent scream: counter transference reaction to victims / Е.Р. Bendek // American Journal of Social Psychology. – 1984. – V. 4. – Pр. 49-52. 6. Lazarus, R.S. Patterns of adjustment / R.S. Lazarus. – N.Y.: McGraw-Hill, 1976. – 429 p. 7. Oberg, K. Culture shock: Adjustment to new cultural environments / К. Oberg // Practical Anthropology. – 1960. – № 7. – Pр. 177-182. 8. Redfield, R., Linton, R., Herskovits, M.J. Memorandum on the study of acculturation / R. Redfield, R. Linton, M.J. Herskovits // American Anthropologist. – 1936. – P.150. 9. Furnham, A., Bochner, S. Culture Shock: Psychological reactions to unfamiliar environments. – London and New York, 1986. – 278 p. 10. Павленко, В.Н. Аккультурационные стратегии и модели трансформа-ции идентичности у мигрантов / В.Н. Павленко / Психология беженцев и выну-жденных переселенцев: опыт исследований и практической работы / Под ред. Г.У. Солдатовой. – М.: Изд-во «Смысл», 2001. – С. 25-39. 11. Шайгерова, Л.А. Психология идентичности личности в ситуации вынужденной миграции: Дисс. ...канд. психол. наук: 19.00.01 / Л.А. Шайгерова. – М., 2002. – 218 c. 12. Лебедева, Н.М. Социальная психология этнических миграций: монография / Н.М. Лебедева. – М.: Социс, 2013. – 355 с. 13. Стефаненко, Т.Г. Социальная психология этнической идентичности: Дисс. ...д-ра психол. наук: 19.00.05 / Т.Г. Стефаненко. – М., 1999. – 528 c. 14. Лепшокова, З.Х. Взаимосвязь аккультурационных ожиданий представителей принимающего населения с компонентами их психологического благополучия / З.Х. Лепшокова / Альманах современной науки и образования. – Тамбов: Грамота, 2012. – С. 12-67. 15. Лепшокова, З.Х., Ефремова, М.В. Аккультурационные стратегии и психологическое благополучие: на примере северокавказских этнических меньшинств / З.Х. Лепшокова, М.В. Ефремова. – М.: Московский психологосоциальный университет. – М., 2014.
