Міністерство освіти і науки України Чернівецький національний університет ім. Ю Федьковича Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи Кафедра практичної психології Реферат на тему: Психолого-юридичні особливості усиновлення Виконала: Студентка 404 групи Чукля Надія Викладач: Чернописький Олександр Миколайович Чернівці – 2019 ВСТУП Проблема правового захисту сім’ї і дитинства ось уже тривалий час перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти. Особливого значення надається забезпеченню прав дітей як частини населення, що внаслідок своєї вразливості, фізичної і розумової незрілості потребує особливої охорони і піклування з боку батьків і суспільства. Вислів «Діти – наше майбутнє» – це не просто гарна фраза. Доля будь-якої спільноти, нації, держави в майбутньому залежить від того, якими будуть люди, які населятимуть її. Найкращим способом захисту прав дитини є збереження та зміцнення її біологічної родини. На жаль, трапляються випадки, коли рівень кризи в сім’ї загрожує безпеці дитини, і тоді постає питання про її вилучення із сім’ї та влаштування до альтернативних форм сімейного виховання. Міжнародний досвід доводить, що усиновлення є найкращою формою сімейного влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Саме усиновлення дає можливість дитині виховуватися в постійній сім’ї. Що ж таке усиновлення? Згідно зі статтею 207 Сімейного Кодексу усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Закон передбачено чіткі умови усиновлення, додержання яких є обов'язковим під час здійснення зазначеного юридичного акта. Період усиновлення є досить тривалим, це пов’язано з тим, що між першим офіційним зверненням сім’ї щодо бажання усиновити дитину до моменту юридичного оформлення дитини в сім’ю проходить певний термін, що пов’язано з необхідністю оформлення необхідного пакету документів, проведення процедури підбору дитини, призначення та проведення судового засідання. Усиновлення є одним із соціальних інститутів, що забезпечують дітямсиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, юридичну можливість мати умови життя і виховання в сім'ї. Усиновлення в сучасному праві розглядається в числі найбільш значущих форм захисту дітей, що залишились без батьківського піклування, в рамках якої встановлюються родинні зв'язки між дитиною, що залишилися без батьківського піклування, з одного боку, і подружньою парою або людиною, яка не є дитині рідним батьком чи матір'ю, з інший. Пріоритетність усиновлення в порівнянні з іншими формами виховання дітей сиріт – (приміщенням в державні дитячі виховні установи будинки дитини, дитячі будинки, інтернати) - очевидна, оскільки лише сім'я може забезпечити дитині оптимальні умови для гармонійного особистісного розвитку. Юридичні аспекти усиновлення в Україні Норми сімейного законодавства, які визначають умови і судовий порядок усиновлення, спрямовані на те, щоб у результаті його здійснення дитина опинилася в сім’ї, де мають бути створені усі необхідні для її повноцінного розвитку умови. Водночас усиновлення відповідає й інтересам усиновлювачів. Адже воно дає можливість людям, які не мають своїх дітей, задовольнити природне почуття батьківської любові й створити повноцінну сім’ю. Справа усиновлення є надзвичайно важливою та суспільно значущою, оскільки діти, які є сиротами чи позбавлені батьківського піклування, як правило, не мають законних представників і їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів. Більше того, встановлення усиновлення є фактичним вирішенням долі дитини. Згідно з законом, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст.207 Сімейного Кодексу України). Тому закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до я кого воно має здійснюватися не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду. Компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами (ч 2, ст.4 Європейської конвенції про усиновлення дітей). Усиновленою може бути дитина, або ж, у виняткових випадках, суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. Крім того, у Сімейному Кодексі чітко визначено хто може бути усиновлювачем. Отож, усиновлювачем дитини може бути: o дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини; o особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років, а у разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років; o подружжя; Усиновлювачами не можуть бути: o особи однієї статі; o особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.(Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини); 2 якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Відповідно, якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.(Але, якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини); Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується. (ст.211 Сімейного кодексу України) До осіб, що не можуть бути усиновлювачами належать особи, які: обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; та інше (повний перелік осіб наведений у ст.212 СК України). Законодавством врегульовано всі можливі випадки та обставини, котрі можуть трапитися, або ж мають місце в соціумі, в тому числі, якщо вони є курйозними чи нестандартними. Так, важливим моментом є порядок усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку, яка була підкинута чи знайдена. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.Крім того, дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення. Іншим, поширеним випадком, є питання усиновлення братів та сестер. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити (ст. 224 СК України). При дотриманні всіх умов, встановлених СК України, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. o Важливу роль відіграє таємниця усиновлення. Це дає змогу дитині у повній мірі відчувати себе членом сім’ї, перш за все, на психологічному рівні. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам (ст.227 СК України). Таким чином, кожному з нас варто замислитися над таким важливим питанням як усиновлення, і, можливо, саме цей шлях стане щасливою альтернативою як для осіб, котрі, на жаль, не можуть мати своїх дітей, так і для тих дітей, які залишилися без батьківського піклування. Варто зауважити, що наведений вище матеріал не є вичерпним. Питання усиновлення та його правове регулювання є досить широким та багатогранним. Детально з аспектами правового регулювання процесу усиновлення можна ознайомитися в Сімейному Кодексі України ( Розділ 4, Глава 18), Європейській конвенції про усиновлення дітей, Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення. Психологічні аспекти усиновлення дитини Доля дитячо-батьківських відносин у новій сім'ї в значній мірі визначається наступними мотивами усиновлення: • мотив, що задовольняє потребу в продовженні роду. Як правило, причини усиновлення пов'язані з безпліддям подружжя, безуспішно намагаються протягом ряду років за допомогою лікування вирішити цю проблему. Усиновлення дитини сприймається бездітними подружжям як єдиний спосіб створити повноцінну сім'ю. Зазвичай ініціатором усиновлення виступає дружина чинності вираженою «спонтанної тяги» до материнства. Факторами ризику у вихованні дитини є розбіжності подружжя у бажанні усиновити дитину, у поглядах на виховання, страх «поганій спадковості», упереджене сприйняття індивідуальнопсихологічних особливостей прийомної дитини; • мотив «сенсу життя» - прийомна дитина надає осмисленість існування батька, дозволяє йому визначити життєві цілі і завдання; • мотив подолання самотності - дитина розглядається як значущий партнер, з яким можна встановити відносини близькості й довіри, джерело позитивних емоційних переживань, опора в старості. Подібна мотивація превалює у самотніх людей, з різних причин не зуміли створити або зберегти сім'ю. Факторами ризику в цьому випадку є надмірність і неадекватність очікувань щодо особистісних якостей дитини (чуйності, доброти, дбайливості і т.д.), вік усиновителів (передпенсійний та пенсійний), не дозволяє повністю реалізувати виховну функцію в період високої професійної та соціальної активності усиновителя ; • альтруїстична мотивація, прагнення захистити дитину, надати йому допомогу і сприяти в створенні сприятливих умов розвитку, «вирвати» дитину з «жаху» дитячого будинку. Цей вид мотивації представляється особливо важливим, оскільки в даному випадку прийомний батько фокусом своїх зусиль робить благополуччя та інтереси дитини, а не задоволення власних інтересів і потреб. Небезпека такого виду мотивації криється у прагненні батька з самих благих намірів побудувати асиметричні відносини, в яких дитині неусвідомлено нав'язується роль «споживача» тих умов, які створює для нього батькоблагодійник. Очевидно, що при такій потворствующей гиперпротекции дитина вивчиться лише брати, нічого не віддаючи натомість; • мотив компенсації втрати власної дитини. Батьки, що пережили смерть дитини, прагнуть якомога швидше заповнити життєву порожнечу і смисловий вакуум усиновленням. Подібна мотивація може стати причиною труднощів дитячо-батьківських відносин і навіть відкидання прийомну дитину. Ідеалізація минулого і постійне порівняння батьком свого власного та усиновленої дитини, здійснюване як на усвідомленому, так і неусвідомленому рівні, призводять до розчарування, дистанціювання, відчуженості і навіть відмови від усиновлення.Психологи, які працюють з подібними випадками, рекомендують батькам, що бажають усиновити дитину, тимчасово відкласти усиновлення для того, щоб впоратися з горем і скорботою втрати. Зазвичай усиновителі прагнуть взяти в сім'ю дитину, максимально схожого на свого сина чи дочку - того ж віку, статі, схожою зовнішності. Подібність у цих випадках не допомагає, а навпаки, ускладнює прийняття дитини-сироти, який, природно, за всіма показниками буде в очах батьків поступатися їх рідної дитини. Тому рекомендується всиновлювати дитину іншої статі й молодшого віку, ніж рідна дитина ; • мотив стабілізації подружніх відносин. У цьому випадку, як і в попередньому, дитина виступає в першу чергу як засіб налагодження «дали тріщину» подружніх відносин. Важко пророкувати успіх у вирішенні такого завдання, оскільки виховання прийомну дитину зі своїми проблемами і труднощами розвитку стане швидше ще одним приводом для конфліктів та охолодження, ніж для згуртування подружжя. Разом з тим за певних умов варіант об'єднання подружжя на грунті спільної мети виховання також можливий; • прагматичний мотив поліпшення матеріального і житлового становища. Облік мотивації усиновлення дозволяє прогнозувати успішність взаємної адаптації батьків і дітей і коригувати у випадку необхідності як психологічну готовність подружжя до усиновлення, так і дитячо-батьківські взаємодію. Психологічна адаптація - двосторонній процес, в якому і батьки і дитина повинні вирішити завдання, пов'язані зі зміною складу і функціонально-рольової структури сім'ї. Під психологічною адаптацією дитини до нової сім'ї слід розуміти включення його у сімейну систему, прийняття ним приписаних ролі, норм і правил, формування прихильності до батьків і налагодження ефективних форм спілкування і співпраці. Психологічна адаптація батьків передбачає прийняття та освоєння нових функціональних ролей (матері та батька), становлення продуктивної батьківської позиції, формування адекватного образу дитини. Динаміка процесу адаптації - фази адаптації, їх зміст і послідовність, тривалість - визначається наступними чинниками: • віком дитини: чим старша дитина, тим вище ймовірність виникнення труднощів у процесі його адаптації. Проблеми адаптації також будуть відрізнятися в залежності від віку дитини. Так, для усиновленої в дитячому віці дитини основними проблемами стануть перехід на новий режим дня, годування, прогулянок і пр. Для підлітка - встановлення емоційних і партнерських відносин з батьками, прийняття та виконання норм і правил, які приписані новою сім'єю при збереженні самостійності та автономії поведінки ; • індивідуальними та особистісними особливостями дитини. Діти раннього віку з «важким темпераментом», молодші школярі та підлітки з вираженими характерологічними рисами і акцентуацією характеру, безумовно, є «групою ризику» для успішності протікання адаптації до усиновлення. Історія їх життя і пережиті події різко збільшують ймовірність виникнення небажаних рис характеру та особливостей поведінки. Здатність батьків підлаштувати свою поведінку під особливості дитини, якими б вони не були, здійснювала-вити акомодацію виховних методів і впливів згідно ситуації визначає характер і ступінь благополуччя адаптації. У цьому сенсі немає «хорошою / поганий» середовища і немає «хорошою / поганий» спадковості (біологічного статусу) індивіда з точки зору ефекту розвитку. Ефективність адаптації буде визначатися відповідністю сімейного середовища і поведінки батьків спадковим конституційним і набутим особливостям дитини; • історією розвитку дитини. Особливого значення набуває питання про те, виховувався чи дитина раніше в сім'ї або з моменту народження перебував у дитячому закладі (т.зв. «відмовні діти»). Якщо дитина потрапила в дитячий заклад з родини, то в ході адаптації до прийомних батьків він постійно буде порівнювати новий сімейний уклад, традиції, правила, ставлення до нього дорослих зі своєю колишньою родиною. Якщо він був «вилучений» з асоціальної і алкогольної сім'ї та поміщений до дитячого закладу внаслідок позбавлення батьківських прав, то, швидше за все, порівняння буде на користь нової сім'ї. Якщо ж дитина втратила сім'ю з причини смерті, загибелі батьків, то дуже ймовірним протест проти всього устрою нової сім'ї як прояв гострої афективної реакції на не пережите горе. Дітисироти, що зовсім не мають досвіду проживання, зіткнуться з проблемою освоєння тих норм і правил поведінки, які «домашні діти» буквально вбирають з молоком матері, і спробують привнести в нову сім'ю досвід колишніх дитбудинківських відносин, далеко не завжди адекватно відповідають нормам взаємної поваги , прийняття та кооперації; • тривалістю знайомства з усиновителями. Чим краще пізнають один одного члени майбутньої сім'ї, тим легше вирішуватимуться проблеми, пов'язані з адаптацією. Має значення не тільки час знайомства і кількість зустрічей, але і зміст спілкування, його емоційна насиченість, взаємна орієнтація партнерів на особистість один одного. Афективний і діловий досвід відносин дитини з усиновителями в період знайомства створює основу для розвитку сімейного взаємодії і кращого пізнання один одного; • психологічною готовністю батьків до усиновлення. Очевидно, що саме усиновителю належить ініціатива у створенні нової сім'ї, зазвичай саме він визначає правила і норми її життя. Тому ступінь психологічної готовності батьків до виконання виховної функції, облік і повагу індивідуальності дитини, прийнятого в сім'ю, і, відповідно, готовність до співтворчості у розвитку нової сім'ї будуть детермінувати швидкість і успішність психологічної адаптації; • можливістю збереження дитиною системи колишніх соціальних та міжособистісних відносин. У практиці усиновлення існують дві протилежні позиції в питанні про доцільність збереження дитиною контактів з дитячим закладом, кожна з яких має свої раціональні аргументи «за» і «проти». Перша позиція - «піти від минулого" - наполягає на необхідності якомога швидше покінчити з «важким минулим», забути його як кошмарний сон і будувати нове життя і нові відносини «з чистого аркуша». Звідси вимога припинити всі колишні контакти і відносини. Додатковим аргументом прихильників позиції розриву з минулим є збереження таємниці усиновлення. Чим швидше забуде дитина своє детдомовское минуле, чим менше ймовірність випадкової зустрічі з ним, тим більш надійно, на думку прихильників такої позиції, можна зберегти таємницю усиновлення. Психологічні стадії прийняття дитини в сім`ю З моменту, коли прийомна дитина в перший раз бачить свою нову сім'ю, і до того, як він починає відчувати себе її повноцінним членом, проходить зазвичай чимало часу. Це досить складний період: адаптація іноді займає близько року. Розглянемо стадії адаптації дитини. 1. Стадія «Медового місяця» - Цей етап починається ще до остаточного приходу дитини в сім'ю - під час його перших візитів в гості. Така проміжна стадія зручна для розвитку відносин між дитиною і батьками, тому що не передбачає великої відповідальності. На даному етапі все зазвичай йде просто чудово: батьки намагаються, щоб дитині було добре, підбадьорюють його, дарують подарунки, а дитина, в свою чергу, з усіх сил намагається сподобатися. Під час «Медового місяця» прийомні батьки повинні ставитися дбайливо до почуттів дитини: не варто називати його сином або дочкою, претендувати на батьківство, намагатися швидше зблизитися. Також не треба завантажувати дитину новими враженнями - його психіка може не впоратися з великим обсягом свіжої інформації. Буває, що нові переживання негативно відбиваються на дитині. В результаті він починає відчувати тривогу, погано спати, піддаватися перепадів настрою. У такій ситуації треба бути максимально уважним до малюка. Ще один важливий момент, який необхідно враховувати: з точки зору дитини він втрачає свою кровну сім'ю не в той момент, коли потрапляє на «нейтральну територію» - в дитячий заклад, а коли приходить в прийомну сім'ю. Часто дитина відчуває провину, відчуває себе зрадником. У будь-якому випадку йому необхідна підтримка його нових батьків 2. «Вже не гість» . Для другого етапу адаптації характерний криза взаємин. Прийомним батькам може здатися, що хорошу і милу дитину раптом немов підмінили. Він перестає слухатися, веде себе не так, як хочеться дорослим. В такий момент прийомні батьки можуть злякатися, не вчинили вони помилку? Чи правильно зробили, що взяли цю дитину в сім'ю? подібні ситуації - закономірний процес. Причому в більшості випадків він свідчить про те, що відносини в родині розвиваються правильно. Розглянемо основні причини кризи. - Поява довіри до прийомних батьків і ослаблення «емоційної пружини». - Неготовність дитини до нових вимогам і очікуванням. -Наростання дитячої тривоги через неповне розуміння свого місця і своєї ролі в приймаючій сім'ї. - Попередній травмує життєвий досвід дитини Криза необхідна прийомній сім'ї. Криза допомагає батькам виявити проблеми дитини. Неможливо перейти на наступний етап адаптації в прийомній сім'ї, минаючи кризовий період. Невирішені емоційні проблеми будуть знову і знову нагадувати про себе і тягнути сім'ю назад. Пройшовши через кризу, прийомні батьки набувають необхідну впевненість, що, безсумнівно, допомагає їм досягти великих успіхів у зміцненні сім'ї. Дитина теж починає відчувати себе в родині більш впевнено: він точно знає, що його не проженуть, навіть якщо він зробить що-небудь неправильно. При успішному проходженні кризи у дитини знижується рівень тривожності і підвищується самооцінка, що дозволяє йому будувати більш гармонійні відносини з членами сім'ї. Зрештою, ніщо не згуртовує сім'ю краще, ніж спільне подолання труднощів! 3.«Вживання». На цьому етапі прийомна сім'я теж може відчувати деякі проблеми. Часто трапляється так, що батьки приділяють недостатньо уваги кровним дітям, якщо вони є в родині. Підвищена увага до прийомної дитині може нервувати кровних дітей, викликати неприйняття, ревнощі, бунт. Вони, подібно до прийомного, так само можуть почати погано себе вести, у них може знизитися настрій, успішність в школі. Однак проблеми з прийомною дитиною допоможуть батькам краще зрозуміти і проблеми кровних дітей. Але, на цьому етапі, як правило, і прийомні батьки та дитина зітхають вільно. Дитина починає відчувати себе дійсно як вдома, приймає правила поведінки, що склалися в сім'ї. Змінюється і зовнішність дитини: він додає у вазі, поліпшується стан його шкіри і волосся, припиняються алергічні реакції. Дитина стає більш самостійною і впевненою у собі. І все ж слід пам'ятати, що будь-яка зміна, що відбувається в родині, може надати на тільки-тільки почавшу звикати дитини травмуючий вплив. 4.«Стабілізація відносин». На цьому етапі сім'я остаточно стає сім'єю. Всі знають, яке місце вони займають у житті один одного. Прийомна дитина поводиться так само, як і кровні діти, вона спокійна за себе і за своє майбутнє, хоча її може турбувати доля кровних батьків і інші проблеми. Адаптація прийомних батьків «Ні в якому разі прийомним батькам не варто забувати про себе і свої почуття!» - нагадує психолог організації «Лікарі дітям», Абросово Л. М. Адже адаптація в новій сім'ї відбувається з двох сторін: дитина звикає до нової обстановки, але ж і прийомні батьки повинні до неї звикнути. Потрібно пам'ятати, що як би там не було, бути прийомним батьком це робота, яка вимагає певних витрат: емоційних, тимчасових і інших. І, як і будь-яка інша робота, вона вимагає відпочинку. Авторская статья Статья предоставлена сайтом «Врачи -детям»
