Сфера кримінальних покарань та боротьби з кримінальними злочинами охоплює помітну частку суспільного життя. Однак, незважаючи на те, що питання виконання покарань є дуже важливим елементом національного правоохоронного механізму України, оскільки реформування пенітенціарної системи України є надзвичайно важливою складовою демократичних змін у суспільстві, зорієнтованих на сучасні гуманістичні тенденції та міжнародні стандарти поводження з ув’язненими і засудженими. Отже, цілком зрозумілим є те, що сфера реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань потребує вдосконалення, яке є неможливим без використання досвіду провідних країн світу. Для того щоб мати уявлення про підходи до організації виконання кримінальних покарань у різних регіонах світу, необхідно відмітити як вирішуються ці питання у Франції та Великій Британії. У Франції, як представниці континентальної системи права, історичним джерелом кримінальних, кримінально-процесуальних і пенітенціарних норм є кодифікований закон і підзаконні акти. Пенітенціарна система Франції регламентується положеннями Кримінально-процесуального кодексу 1958 р. зі змінами і доповненнями, внесеними законом від 11 липня 1975 р., Декретом 1958 р., що містить приписи щодо умов відбування покарання у пенітенціарних установах, Законом «Про застосування покарання» 1986 р., Указом про дисциплінарні покарання 1996 р., Пенітенціарним законом 2009 р., а також нормативно-правовими актами Міністерства юстиції. Крім того в останні роки у Франції формується пенітенціарне право на базі судової практики, зокрема рішень національних судів та Європейського суду з прав людини [2; 6, с. 15; 7]. Тюрми у Франції поділяються на центральні (для засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік) і місцеві. У Франції нараховується 14 центральних тюрем з яких одна жіноча. Новоприбулі засуджені до центральної тюрми, повинні відбути 45 діб карантину в одиночній камері тим самим адаптуючись до умов життя в тюрмі після чого їх переводять до загальних камер. Місцеві тюрми знаходяться в підпорядкуванні департаментів в яких тримають засуджених різних категорій: підслідних; осіб, які засуджені на невеликі строки позбавлення волі; засуджених до смертної кари; осіб, засуджених за несплату боргів. Як і в інших країнах, є пенітенціарні установи, де утримають осіб, засуджених на невеликий строк (який не перевищує шести місяців). Для неповнолітніх засуджених створюються окремі пенітенціарні установи: центри спостереження, центр виховання під наглядом. У пенітенціарних установах Франції застосовується прогресивна система відбування покарання, організовується праця засуджених, професійне і загальноосвітнє навчання. Управління пенітенціарними установами Франції здійснює Дирекція пенітенціарної адміністрації у складі Міністерства юстиції. Директор призначається указом президента республіки за поданням міністра юстиції. Загалом в’язнична служба Франції охоплює: центральне управління, 9 міжрегіональних дирекцій та заморську місію, установи виконання покарань, службу адаптації та пробації, службу пенітенціарної зайнятості та Національну школу пенітенціарної адміністрації, що проводить навчання персоналу та його перепідготовку [7]. Франція достатньо обережно (втім, як і більшість інших європейських країн) застосовує до своїх громадян таку міру покарання, як позбавлення волі, і такий запобіжний захід, як утримання під вартою, справедливо вважаючи, що в більшості випадків ізоляція людини від суспільства зовсім не сприяє його виправленню і ресоціалізації. Дуже широко у Франції застосовуються такі заходи, як умовне засудження з випробувальним терміном, суспільно корисні роботи, штрафи. Особливість здійснення пенітенціарної політики у Франції зумовлюються: наявністю тісних зв`язків центральних органів управління з питань реалізації пенітенціарної політики з регіональною владою; чітким розподілом завдань і функцій між центральним апаратом та його регіональними, місцевими управлінськими ланками. При цьому основний обсяг планування та безпосередньої реалізації пенітенціарних заходів покладається саме на місцеві ланки відповідної служби, тоді як центральний апарат у межах своїх повноважень вирішує питання нормативно-правового, кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення досліджуваної системи; залученням представників усіх гілок влади та громадськості для вирішення най більш гострих проблемних питань у сфері виконання кримінальних покарань; ретельним та змістовним підходом до формування кадрового складу пенітенціарної системи. Сьогодні пенітенціарна система Великобританії включає місцеві (відбувають покарання засуджені тієї місцевості, де вони проживали до арешту та засуджені на незначний строк) та центральні тюрми. Діяльність пенітенціарних прецедентів, установ норм Великобританії кримінального, регламентується сукупністю кримінально-процесуального і пенітенціарного права, спеціальним законом «Про тюрми» від 1952 р. та законами «Про кримінальне право» від 1967 р., «Про кримінальне право» від 1977 р., «Про поліцію і докази з кримінальних справ» від 1984 р., «Про кримінальну юстицію» від 1988 р., «Про кримінальну юстицію» від 1991 р., «Про кримінальну юстицію» 1993 р. У тюрмах Великобританії підтримується суворий порядок та жорсткі заходи безпеки. Втім, як справедливо зазначає Р. А. Андреященко, положення даного закону хоча й описують систему органів пенітенціарної системи, які здійснюють керівні, законотворчі та контрольні функції, втім не можна сказати про те, що вини роблять це повною мірою, оскільки в законі немає норм, що регулюють конкретні правовідносини всередині системи і встановлюють той або інший режим. Законом передбачено, що більш детальне регулювання системи прописується в Тюремних правилах, регулюють загальні питання відбування покарання ув’язненими, такі як робота, освіта, права й обов’язки, релігійні обряди і т. п. Тюремні правила, незважаючи на більш розгорнутий опис прав і обов’язків ув’язнених і працівників в’язниць, не є вичерпним документом. Що стосується організаційно-управлінського механізму у пенітенціарній системи Англії, то формально керує роботою пенітенціарної системи міністр внутрішніх справ, згідно зі статтею 4 Закону про в’язниці, він відповідальний за «загальний контроль» над тюремною системою і має право «діяти і видавати розпорядження», необхідні для цього. Однак безпосередню роботу проводить Тюремна служба Її Величності – багаторівнева організаційна структура, якій дозволяється здійснювати оперативний контроль за всіма елементами системи. У Великобританії серйозно ставляться до релігійних переконань ув’язнених, тому при в’язницях часто функціонують цілі релігійні комплекси–храми для протестантів, католиків і мусульман. Крім того, молоді англійці, що знаходяться в місцях позбавлення волі, мають нагоду дистанційно вчитися в коледжах, опановувати професію. Тому, вийшовши на свободу, колишні ув’язнені мають шанс знайти пристойну роботу. Стосовно досвіду Великобританії щодо здійснення пенітенціарної політики можемо зробити такі висновки: для якісної та ефективної реалізації пенітенціарної політики служби необхідна розгалужена система контролю за даним процесом, який забезпечить належний рівень прозорості та відкритості останнього; контроль повинен мати не лише внутрівідомчий характер, але й активно здійснюватися іншими, окрім виконавчої, гілками влади; окрема та доволі суттєва роль у здійсненні контролю за реалізацією означеної політики відводиться громадським організаціям, з якими керівник Тюремної служби з даних питань взаємодіє напряму; попри те, що спеціальний орган із питань здійснення пенітенціарної політики формально підпорядковується Міністру внутрішніх справ, перший має відносно самостійний характер; суб’єкт безпосередньої реалізації пенітенціарної політики повинен мати широке коло повноважень у кадровій та фінансовій сферах. Вважаємо за доцільне виокремити такі позитивні моменти їхнього досвіду, які мають бути враховані в ході вдосконалення української пенітенціарної політики, а саме: – потрібен всебічний контроль за реалізацією даної політики, тобто він має відбуватися не лише на відомчому рівні, а передбачати залучення представників усіх гілок влади і, що найважливіше, громадськості; – необхідно активно співпрацювати з регіональною та місцевою владою з питань забезпечення реалізації пенітенціарної політики. Це дасть змогу враховувати у ній специфіку розвитку відповідних регіонів і організовувати її реалізацію більш ефективно; – компетенція центрального апарату органу влади, який займається реалізацією державної політики у сфері виконання покарань, та його територіальних ланок має бути чітко визначеною та розмежовуватися; – слід більше уваги приділяти підготовці кадрів спеціально для роботи в пенітенціарній системі; – повинен переважати цивільний характер служби в органах і установах виконання покарань. Таким чином, різноманітність зарубіжного пенітенціарного досвіду дає дуже багато цікавих думок на предмет вдосконалення як діючого кримінально-виконавчого законодавства України, так і практики діяльності кримінально-виконавчих установ.
