Розпад Радянського Союзу та відтворення незалежності України Фото ліквідаторів аварії травня 1986 року Напевно, справді було важко зрозуміти, що в атмосферу потрапило радіації еквівалентом, за різними підрахунками, від 300 до 500 бомб, скинутих на Хіросіму. Лише в Україні радіонукліди забруднили приблизно 50 тисяч км², що становить площу цілої Словаччини. 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У перші тижні після аварії з неї виселили орієнтовно 90 тисяч мешканців. Зокрема, Прип'ять — молоде місто інженерів та атомників, що будували для робітників Чорнобильської АЕС. Нині це вічно молоде містопривид, де в центрі зі стін дев'ятиповерхівки обсипається гасло «Хай буде атом робітником, а не солдатом». Чорнобильська катастрофа мала значний вплив на соціально-політичне життя, а дехто називає її початком кінця Радянського Союзу. Обставини та наслідки Чорнобилю намітили формування двох опозиційних до московського центру груп. Главою УРСР все ще лишався Володимир Щербицький, вірний соратник і ставленик Брежнєва. Конфлікт між ним та новим лідером Союзу Горбачовим наростав. Другою групою стала українська опозиційна інтелігенція, для якої питання екології стали початком формування організованого національно-демократичного руху. Згодом обидві ці групи стануть несподіваними союзниками у боротьбі за здобуття самостійності і, вже зовсім неочікувано, незалежності. Михайло Горбачов став Генеральним секретарем ЦК КПРС у 1985 році. Він був по-своєму «шістдесятником» — прихильником хрущовської «відлиги». Тому розпочав кампанію реформ, що мали б вивести Радянський Союз з економічної та політичної стагнації і проголосив курс на перебудову. Горбачов пішов на зближення з Заходом у мирних ініціативах задля згортання «гонки озброєнь», спробував включити елементи ринкової економіки в радянську планову економіку та демократії в суспільнополітичне життя. Насамперед проголосив необхідність прискорення економічного розвитку. Горбачов хотів заручитися підтримкою населення, а не партійної номенклатури. Тому у міністерств забрали контроль над ухваленням господарських рішень, і передали напряму окремим підприємствам. Їх перевели на госпрозрахунок. Це відібрало владу як у центру, так і у республіканських керівників. Також дозволили дрібне підприємництво на засадах приватної ініціативи. Одним з найвідоміших економічних заходів доби перебудови став «сухий закон». В УРСР кількість торговельних точок, які реалізували спиртні товари зменшилась удвічі. У Закарпатті та Криму знищили виноградники. Це призвело не до зменшення пияцтва, а до розгулу підпільного самогоноваріння. «Сухий закон» провалився. Як і спроби ввести принципи ринкових відносин в планову економіку зі збереженням командно-адміністративного апарату. Падіння цін на нафту на світовому ринку добило економіку СРСР. Реформи перебудови були сміливими, проте недостаніми, щоб врятувати корабель, що тоне, наповнений баланстом проблем, що накопилися з часів застою. Він впевнено прямував на дно. Розпочалася стрімка інфляція. Знецінення рубля тягло за собою падіння зарплат та соціальних виплат. Замість знецінених грошей люди перейшли до бартеру. З осені 1990 року в Україні ввели карткову систему та продаж товарів за купонами. Дефіцит та черги стали не лише звичними, а й постійними явищами. Постер антиалкогольної кампанії Іншу реформу, що була стовпом перебудови — гласність — спрямовували на те, щоб врятувати СРСР. Натомість вона відкрила скриньку Пандори. Гласність передбачали як своєрідний замінник повній свободі слова. Вона передбачала максимальну відкритість у діяльності державних установ і свободу інформації, на противагу неправдивості та закритості епохи «застою». Разом з тим, гласність не повинна була «завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і правам людини». Інтересам держави, насамперед. Початок кінця Однак гласність вийшла з-під контролю. Як і економіка. Як і ядерний реактор. Гласність мала ефект вибуху. Після довгого мовчання радянські громадяни хотіли говорити, хотіли критикувати і робити це публічно. Відбувається сплеск творчості та неформальної культури. Публікують раніше заборонені твори, обговорюють раніше заборонені теми. І не лише на кухні. В Україні піднімали теми Голодомору 1932-33 років, сталінських злочинів, націоналістичного підпілля, публікували твори діячів розстріляного відродження та Української революції. Відбувся сплеск історичних розвідок та досліджень — заповнення, так званих, «білих плям». Хоча офіційно цензура в СРСР існувала до 1990 року, до кінця 1989 року гласність переросла, по суті, в необмежену свободу слова. Лібералізація суспільного життя дала можливість для низової самоорганізації громадян. Розпочинаються національний, демократичний та соціальні рухи. 1989 рік став знаковим для української історії. Починаються масові страйки шахтарів Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну. Уряд УРСР був вимушений задовольнити основні вимоги щодо збільшення зарплат та соціального забезпечення. Наприкінці року, під тиском міжнародної спільноти Горбачов погодився скасувати заборону на діяльність Української греко-католицької церкви. Розпочалася легалізація УГКЦ, що перебувала в підпіллі зі сталінських часів. Національні та культурно-освітні вимоги висуває українська інтелігенція. У 198788 років вони гуртуються навколо різних клубів у Києві та Львові, зокрема навколо «Українського культурологічного клубу», «Товариства Лева», історикопросвітницької організації «Меморіал», «Товариства української мови ім. Т. Шевченка». У 1988 на базі Української Гельсінської групи формують Українську Гельсінську спілку, що береться за координування спільних дій української інтелігенції. Її очолив Левко Лук'яненко, який нещодавно повернувся з ув'язнення, як і В'ячеслав Чорновіл. Зрештою, у вересні 1989 року, виникає «Народний рух за перебудову» — перша масова політична організація національно-демократичного спрямування. На той час кількість членів Руху становила близько 300 тисяч, а наступного року подвоїлася. Першим успіхом стало те, що 28 жовтня Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про державний статус української мови». 21 січня 1990 року, щоб відзначити Акт злуки ЗУНР і УНР, вдалося залучити десятки тисяч людей до «живого ланцюга», що простягнувся від Івано-Франківська через Львів до Києва. У вересні 1989 року Горбачов відправив у відставку консервативного очільника УРСР Володимира Щербицького. Він був останнім представником старої гвардії на чолі республіки. Через це УРСР навіть називали «заповідником застою». Його місце першого секретаря ЦК КПУ зайняв Володимир Івашко. Щербицький помер через півроку після відставки. Існують версії, що він міг покінчити життя самогубством, бо не хотів бачити як руйнується система, яку він так ревно будував. Наступні два роки довершили те, що розпочалося у 1989. Для Радянського Союзу проблеми накочувалися сніжним комом. У березні 1990 року внесли зміни до Конституції СРСР за яким, комуністична партія втрачала керівну роль у суспільстві (згадувана нами 6та стаття). Компартія втратила свій ексклюзивний статус. В СРСР з'явився політичний плюралізм та багатопартійність. Розпочалося формування українських політичних партій. Першою з них стала Українська республіканська партія на чолі з Левком Лук'яненком на базі Української Гельсінської спілки, а за нею пішли інших. Установчий з'їзд Народного Руху У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. На кожне місце мало бути принаймні два кандидати. В результаті, у новій Верховній Раді 125 місць з 450 можливих отримали депутати демократичного спрямування, що сформували блок «Народна рада» на чолі з Ігорем Юхновським. Більшість депутатських крісел передбачувано здобули комуністи. Проте в їхньому середовищі намітився розкол. Так звані суверен-комуністи прагнули політичної та економічної автономії України (суверенітету). Вони сформували групу з 239 депутатів під назвою «За радянську і суверенну Україну». ЦК КПУ шаленими темпами втрачав авторитет, і від нього воліли дистанціюватися. Суверенкомуністи гуртувалися навколо Леоніда Кравчука. Про нього ходив анекдот, що у дощ він може не брати парасольку, адже пройде між краплями. Це вміння дозволило йому у липні 1990 року стати головою Верховної Ради УРСР і найвпливовішим політиком. Леонід Кравчук Борис Єльцин Ці події відбувалися на фоні, так званого, «параду суверенітетів». Суверенітет, тобто самостійність, проголосили балтійські республіки, Грузія, Азербайджан, Росія, Узбекистан і Молдова. У Москві все більше ваги набирав основний конкурент Горбачова, Борис Єльцин, який очолив Росію. Радянський Союз затріщав по швах. Рухи за самостійність та незалежність набирали сили. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України». 3 серпня декларацію доповнили законом «Про економічну самостійність Української РСР», а також скасували цензуру. «Декларація про державний суверенітет України» Революція на граніті та проголошення незалежності України Горбачов бачив останній шанс зберегти СРСР у підписанні нового союзного договору, що надав би республікам більше автономії, але втримав їх у межах Союзу. Наляканий наростаючими рухами за незалежність, він погодився на позицію консервативних прихильників сильної руки згорнути демократичні свободи, щоб зупинити відцентрові тенденції. Гайки спробували прикрутити. Проте в Україні консерватори наштовхнулися на несподіваний опір. У жовтні 1990 року в Києві на нинішньому Майдані Незалежності розпочалася, так звана, «Революція на граніті». На протест вийшли студенти, частина з яких розпочала голодування. Серед іншого вони вимагали відставки голови радянського уряду та виходу України з переговорів щодо нового союзного договору. Студентів підтримала демократична громадськість та Леонід Кравчук, що дозволило «Революції на граніті» завершитися успішно. Більшість вимог студентів виконали. Проте, Горбачов не покладав надій на новий союзний договір. У березні 1991 року провели всесоюзний референдум за збереження СРСР. Основним питанням було: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свобода людини будь-якої національності?». Балтійські республіки, Грузія, Вірменія та Молдова не проводили референдуму. В Україні проштовхнули ще одне запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». «Революція на граніті». По факту, вони суперечили одне одному. Хоча, це нікого не змусило сумніватися: приблизно 70% учасників в УРСР проголосували за збереження СРСР. Водночас, трохи більше 80% громадян ствердно відповіли на запитання про суверенітет. Референдум не дав необхідної підтримки Горбачову. Він залучив міжнародну підтримку. 1 серпня 1991 року у Верховній Раді УРСР виступив президент США Джордж Буш-старший. Він намагався переконати українських парламентарів залишитися в складі СРСР. Промова отримала назву «котлета по-київськи». Президент США Джордж Буш-старший США боялися втратити надійного союзника в особі Горбачова, а також наслідків розпаду СРСР. Враховуючи наявність ядерної зброї у кількох республіках (зокрема й в Україні), вони були непередбачуваними. На початку року Горбачову не вдалося придушити рух за незалежність у країнах Балтії. Він уклав угоду з лідерами Росії Борисом Єльциним та Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим. Вирішальною була позиція України. Леонід Кравчук схилявся до союзу, але на власних умовах. Позиція США укріпила позицію комуністичної більшості та викликала розчарування у демократичної меншості. Угода була за крок до підписання. Уже через місяць увесь розклад сил змінить одна подія. Як і у вересні минулого року, консерватори спробували все взяти у свої руки та не допустити підписання союзного договору, що призвів би до розпаду СРСР та втрати монополії на владу КПРС. У середині серпня вони посадили під домашній арешт Горбачова, коли той перебував на дачі в Криму. 19 серпня у Москві створили Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який оголосив про введення надзвичайного стану в усьому СРСР. На протистояння зі змовниками у Москві Борис Єльцин вивів на вулиці людей. Розпочалися сутички між армією та протестувальниками. В Україні Верховна Рада зайняла вичікувальну позицію: не виконувала наказів, але й не організовувала протидії. В результаті, спроба захоплення влади змовниками провалилася, і ця подія увійшла в історію як серпневий путч. Лише коли результати протистояння стали відомими, українська компартійна верхівка наважилася на рішення. 24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховної Ради УРСР прийняли «Акт проголошення державної незалежності України»: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, — продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні. — виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, — здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». Текст акту написав і проголосив Левко Лук'яненко. Результати голосування були здивуванням для усіх: 346 депутатів проголосували «за», лише 5 — «утрималися» і двоє — «проти». Зал вибухнув оплесками. До Верховної Ради внесли синьожовтий прапор. 1 грудня 1991 року «Акт проголошення державної незалежності» під час референдуму підтримали 90,3% населення. На голосування прийшло 84% виборців. Разом з референдумом відбулися вибори президента, на яких впевнену перемогу з результатом 62% здобув Леонід Кравчук. Далі за ним розташувалися лідери демократичного руху В'ячеслав Чорновіл та Левко Лук'яненко. Приголомшливі результати референдуму не залишали жодних аргументів у противників незалежності і забивали цвях у домовину Радянського Союзу. Уже наступного дня, Україну визнали Канада та Польща, а до кінця січня 1992 року — 91 держава. Українські комуністи, представники націонал-демократичного руху та українське суспільство в цілому зуміли об'єднатися, щоб покінчити з Радянським Союзом. Їхній вибір став ключовим для долі СРСР. «Акт проголошення державної незалежності» 8 грудня у Біловезькій пущі, що у Білорусі, лідер України Леонід Кравчук, Росії Борис Єльцин та Білорусі Станіслав Шушкевич підписали угоду про утворення нового міжнародного об'єднання Співдружності Незалежних Держав (СНД). 25 січня 1991 року Михайло Горбачов склав повноваження. Наступного дня факт припинення існування Радянського Союзу констатували остаточно. Радянський Союз рівно рік не дотягнув до свого 70-ліття і залишив молодим незалежним республікам важкий і неоднозначний спадок. Україна вступала у довгоочікуваний, але від того не менш складний, період державотворення. Підписання угоди про утворення нового міжнародного об'єднання Співдружності Незалежних Держав Дякуємо за увагу
