Кошовий отаман Іван Сірко – козак-легенда Іван Сірко (1610р. – 1680р.) – славний кошовий отаман Війська Запорізького. За свою військову кар’єру провів близько 60 битв, жодного разу не зазнавши поразки. Дванадцять разів Низове товариство обирало Сірко своїм отаманом. Кошовий Іван Сірко мав шалену популярність серед козаків та був відомий далеко за межами України. Жоден український гетьман і отаман не здобув стільки перемог над кримськотатарськими і турецькими ордами, як кошовий Іван Сірко, за що отримав безмежну любов та визнання сучасників. Головною метою своїх походів він ставив визволення співвітчизників з полону Османської Порти та Кримського ханства. Безмежна любов до Батьківщини поєднувалася в ньому з особистою мужністю, хоробрістю та яскравим талантом полководця. Про Івана Сірка ходить багато легенд та переказів, деякі з яких з’явилися ще за життя отамана. За ним закріпилося прізвисько «руський чорт» – Урус-шайтан. Так турки прозвали славетного отамана, вкладаючи в ці слова одночасно і жах, і повагу. Багато хто засилав до нього вбивць, але всі замахи розкривалися. Точно невідомо коли і де народився Іван Сірко. Історики наводять дату приблизно між 1605 і 1610 роками. Про це свідчать в першу чергу дослідження останків отамана – йому на момент смерті було трохи більше 70 років. Одні дані свідчать, що кошовий отаман Іван Сірко родом з Поділля з родини шляхтичів. Інші стверджуюсь, що він народився на Слобожанщині, у слободі Мерефі. Перша легенда про Івана Сірка з’явилася ще при його народженні – немовля народилося з зубами. Побачивши Івана, батько сказав що син «буде зубами гризти ворогів». Люди побоювалися малого Сірка, який з юних років міг робити надприродні речі і ці вміння з роками тільки вдосконалювалися. Наприклад, казали що він перевертень, якого не можна вбити ні кулею, ні мечем. Одного разу до села зайшли запорожці. Малому Івану на той момент було 12 років. Козаки розповіли: далеко на півдні, за порогами Дніпра, є славний Острів Хортиця і кожен чоловік, здатний тримати шаблю в руці, після складання іспиту може стати козаком. Новачків тренуватимуть маги – козакихарактерники. Почувши про них, малий Сірко зрозумів, що він володіє такою ж силою і мусить потрапити на Хортицю, аби навчитись керувати нею. Іван Сірко, як кожен козак, завжди стояв за православну віру. «Не бійтеся, що я не православний: я є православний християнин!», казав кошовий Іван Сірко людям, які вважали його чаклуном. Часто його згадують як козака характерника. Так запорожці називали людей, які мали надприродні здібності, чаклунів. Вважалося, що козаки-характерники володіють таємними знаннями: вміють зцілювати рани, і «мертвих на ноги ставити, ядра полами жупанів ловити на льоту, і миттєво переноситися з одного краю степу в інший». Характерник Іван Сірко перемагав своїх ворогів навіть після власної смерті. Він заповів відрізати йому праву руку після смерті та брати її в походи. Запорожці виконали заповіт свого отамана і перед битвами виставляли до ворогів руку кошового зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!», бо були впевнені, що рука приносить вдачу і гарантує перемогу у бою. Тому вороги боялися Івана Сірка навіть після його смерті. З 1663 року Іван Сірко обирався кошовим отаманом Запорізької Січі дванадцять разів (отамани на Січі обиралися один раз на рік, іноді – і два рази). Сірко був кошовим запорізьким отаманом в той жорстокий і страшний час, коли Правобережну і Лівобережну Україну роздирали міжусобні пристрасті, посилені втручанням сусідів – Польщі, Московії, Туреччини і підвладного їй Криму. У цьому кипінні пристрастей сучасники та історики відзначають абсолютну мінливість Сірка, його миттєві емоційні пориви. Він встиг побувати союзником всіх без винятку сторін, інтригував і сварився з вчорашніми приятелями. У відповідь доноси сипались на Сірка як з Правобережжя так і з Лівобережжя. Кошовий Іван Сірко виступав проти Павла Тетері, Івана Виговського та сина Богдана Хмельницького – Юрія, яким закидав пропольську та антиукраїнську політику. Після підписання Андрусівського перемир’я, яке завершило польсько-московську війну 1654-1667 років, зайняв чітку антимосковську позицію. За тісні зв’язки зі Степаном Разіним, ватажком козацько-селянського повстання в Росії, став ворогом московського царя. Тому коли в квітні 1672 року він опинився на Гетьманщині майже без охорони, після чергового доносу, Сірко був заарештований лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем і відправлений до Москви і потім засланий до Сибіру, звідки повернувся на початку 1673 року. Запорізькі козаки під керівництвом Івана Сірка не раз брали Перекоп, Ізмаїл, Очаків та інші міста і фортеці на узбережжі Чорного моря та Криму. зміг здобути Чигирин підчас першого походу та був змушений безславно повернутися. Одна з найвідоміших перемог кошового отамана – “Різдвяне побоїще” 1675 року. Тієї зими султан Оттоманської Порти, Магомед IV, задумав знищити Запорізьку Січ. 50-тисячна армія, в тому числі 15 тисяч турецьких яничар та кримські татари, таємно підійшла до Січі в Різдвяну ніч, але трапилось диво, в результаті якого, майже всі яничари були перебиті козаками, а татари ледве встигли втекти. Картина Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, описує як раз епізод з життя Сірка, складання відповіді султану незабаром після “Різдвяного побоїща”. Старий отаман помер у серпні 1680 року на власній пасіці в селі Грушівка. Його тіло доставили на Чортомлицьку Січ (тепер село Капулівка Дніпропетровської області) і поховали з усіма почестями. 1967 року його перепоховали в іншій частині села, через те, що води Каховського сховища підійшли занадто близько до могили. Але немає точної впевненості в тому, що то саме прах славетного отамана – підчас розкопок знайшли обидві руки, а Іван сірко, як відомо, заповідав після смерті відрубати собі праву руку.
