АПОЛОГЕТИКА ЖІНОЧНОСТІ В МАЛІЙ ПРОЗІ О.КОБИЛЯНСЬКОЇ В українському літературознавстві творчості О. Кобилянської присвячено чимало наукових студій. Доробок української письменниці припадає на кінець ХІХ – початок ХХ століття. Саме в цей час у європейській та українській літературах посилюється інтерес до явища психологізму, в зображенні героїв і подій. О. Кобилянська була добре обізнана з усіма передовими тенденціями світової та вітчизняної літератури [1, c.27]. З іменем О. Кобилянської в українській прозі пов’язане опрацювання нової теми – долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення характерів, особливо жіночих. За це дослідники літератури називають її твори енциклопедією жіночої душі. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор [5, c.33]. Ольга Кобилянська жваво цікавилася й переймалася проблемами жіноцтва, свідчення чому – її твори, де тема емансипації й жіночого самовдосконалення та самовираження майже наскрізна. У творчості Ольги Кобилянської постала ціла галерея нових жіночих образів, які в своїй сукупності є складною формою відображення й вираження думок, прагнень і почуттів письменниці, що вдумливо ставилася до життя, всюди шукаючи гармонії та втілення вищих ідеалів краси [8, c.10]. Героїні Ольги Кобилянської часто є проекціями її власного „я”, доповненими й великою мірою ідеалізованими. Письменниця передусім сама була однією з тих „нових жінок”, які хоча й не заперечували цілком шлюбну інституцію, проте сенс свого життя вбачали не лише в завоюванні чоловічих сердець, а прагнули нарівні з ними здобути гарну освіту, віднайти й зреалізувати себе в суспільно-корисній діяльності, щоб осягнути незалежне становище. Для патріархальної свідомості такі погляди на життя межували з аморальністю; щоб відновити порушену гармонію, потрібні були також і „нові чоловіки”, які б зрозуміли й підтримали жіночі починання. Мета роботи – з’ясувати особливості художньої реалізації апологетики жіночності в малій прозі О. Кобилянської. Завдання: - визначити поняття «апологетики», її теоретико-методологічну основу дослідження; - окреслити основні жанри реалізації малої прози О. Кобилянської; - проаналізувати риси жіночності як стильові домінанти творчого доробку української письменниці; - визначити засоби і прийоми відтворення жіночності у малій прозі О. Кобилянської; Об’єкт дослідження – твори малої прози О. Кобилянської. Предметом дослідження виступають засоби, прийоми і методи відтворення жіночності художнього тексту, світоставні орієнтири персонажів, психологічна організація героїв, роль пейзажів у творенні психологічної канви творів О. Кобилянської. Основні методи дослідження. Мета і завдання дослідження зумовили використання таких методів: загальнонаукові (індуктивний, дедуктивний); літературознавчі: історико-літературний, що сприяє дослідженню літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст.; психологічний; історикобіографічний, що дозволив зʼясувати вплив особистісно-психологічних чинників на формування специфіки стилю О. Кобилянської; герменевтичний; рецептивний. Довгий і складний шлях пройшла О. Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування художніх традицій народу, реалістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, О. Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу [6, c.33]. Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні поривання, О. Кобилянська утверджувала передові погляди на життя. Письменниця виявила високу художню майстерність і в малих оповідних жанрах, і в широких повістевих формах. Проза О. Кобилянської в її кращих зразках – високоінтелектуальна, в ній відбилися ідейні й художні пошуки світової літератури кінця XIX – початку XX століття, складовою частиною якої є українська література [2, c.13]. Отож, Ольга Кобилянська як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10 – 20-х роках ХХ століття. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Білоус Н. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської [Текст] / Н.Білоус // Українська мова і література в школі. – 1999. - №1. – С.36-38. 2. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. / І. Денисюк – К.: Вища школа, 1981. – 215 с. 3. Дзюба І. Читаючи Кобилянську (кілька зіставлень) / І. Дзюба // Українська мова і література в школі. – 1986. – №2. – С. 20 – 27. 4. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / О. Кобилянська. ― К.: Дніпро, 1982. – 359 с. 5. Луців Л. Природа О. Кобилянської / Л. Луців // Літературно-науковий вісник. 1930. Кнг. 10. 6. Островська Т. Модерний герой в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. [Текст] / Т.Островська // Східнослов’янська філологія: здобутки та перспективи: Зб.матеріалів ІІІ Всеукр.студ.наук.конф. – Кривий Ріг, 2005. – С.297-300. 7. Погребенник В. Золоте пасмо художньої прози Ольги Кобилянської / В. Погребенник // Кобилянська О. Людина. – К., 2000. – С. 5 – 14. 8. Яценко Т. Проза Кобилянської – найяскравіша модель раннього українського модернізму [Текст] /Т.Яценко // Українська мова і література в школі. – 2005. - №3. – С.17-21.
