МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОЛЕДЖ Реферат на тему „Механізм захисту прав людини” Підготував ст.гр. 2-ТЕ-1 Коваленко І.В. Перевірив викладач Ірина Олександрівна Київ 2020 ЗМІСТ Вступ…………………………………………………………………………...…..3 1. Роль ООН у захисті прав і свобод людини…………………………………...4 2. Загальна декларація прав людини 1948 року…………………………………5 3. Захист прав людини на регіональному рівні....................................................5 4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини.....………….7 Висновок…………………………………………………………………………11 Питання до реферату............................................................................................12 2 Вступ Держава в якості суб’єкта міжнародного права характеризується наявністю двох матеріальних складових, а саме, території та населення. Фізичні особи, які проживають на території держави і знаходяться під її юрисдикцією в сукупності складають населення даної держави. В склад населення не входять особи, які мають дипломатичний імунітет. В сучасному міжнародному праві, на відмінно від класичного міжнародного права, є ціла галузь, присвячена правам людини. Сучасне міжнародне право має загальновизнані, і відповідно, обов’язкові для всіх держав норми, які визначають основні права і свободи людини не залежно від громадянства, раси, статті. Крім цих загальновизнаних основних норм, існують також велика кількість загальних договорів з спеціальних питань прав людини, таких наприклад як Конвенція з політичних прав жінок, Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Конвенція про статус біженців, численні конвенції Міжнародної організації праці, а також релігійні договори з прав людини. 3 1. Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Організація Об'єднаних Націй (ООН) глобальна міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945р. на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Згідно зі ст. 13 Статуту ООН, вона покликана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН приймає рекомендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомогу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина допоміжних органів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини. У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея прийняла постанову про заснування Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних регіонах. На 48-й сесії 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про запровадження посади Верховного комісара ООН з прав людини. Він вважається посадовою особою ООН і під керівництвом та егідою Генерального секретаря несе основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини. Фактично ж Верховний комісар ООН з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини. Він забезпечує ділове співробітництво між органами ООН і конвенційними контролюючими механізмами. Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще п'ять органів: Комітет з питань ліквідації расової дискримінації (1970); Комітет з прав людини (1977); Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982); Комітет з економічних і культурних прав (1985); Комітет проти катувань (1988); Комітет з прав дитини (1990) та ін. Однією з найважливіших форм захисту прав людини є право звертатися до судових і несудових органів і таким чином незалежно від держави захищати 4 свої права. Такий механізм передбачений як універсальними, так і регіональними міжнародними угодами. Економічна і соціальна рада за рекомендацією Комісії з прав людини 27 травня 1970 р. спеціальною резолюцією визначила процедуру розгляду повідомлень щодо порушень прав людини й основних свобод. 2. Загальна декларація прав людини 1948 року Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року «в якості задачі, до виконання якої повинні прагнути всі народи і всі держави », тож декларація містить рекомендовані норми. В декларацію внесений достатньо широкий спектр загальнодемократичних прав і свобод людини. Хоч сама по собі Декларація і не містить обов’язкових норм, але її роль значна. Перш за все, вона стала основою для розробки Пактів з прав людини, далі Конституцій деяких держав визнали положення Декларації обов’язковими для них, насамкінець великий моральний вплив Декларація мала на розвиток прав людини в світі. Саме в цьому плані необхідно розуміти прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1950 року резолюції, в яких вона призвала всі держави і зацікавленні організації день проголошення Декларації 10 грудня – святкувати щорічно як День прав людини. 3. Захист прав людини на регіональному рівні. Поряд із системою міжнародного співробітництва держав у сфері прав людини така діяльність здійснюється і на основі регіональних угод. Відповідно до ст. 52 та ст. 53 Статуту ООН регіональні організації повинні 5 були створюватися для мирного розв'язання «місцевих суперечок», а також для застосування примусових заходів під керівництвом Ради безпеки. Але після прийняття Статуту ООН почали виникати й організації, мета яких полягає в захисті прав і свобод людини на регіональному рівні. Спеціальні структури захисту прав людини існують в Європі, Африці, Латинській Америці. Винятком є лише Азія. Найдавнішою і найефективнішою регіональною міжнародною організацією є Рада Європи, створена 1949 р. У Римі 4 листопада 1950 р. її члени прийняли Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод, яка вступила в силу 3 вересня 1953 р. Через 25 років учасниками конвенції стали всі члени Ради Європи. Держави-учасники цієї конвенції зобов'язалися гарантувати кожній людині, яка підлягає їхній юрисдикції, права і свободи, чітко визначені в першому розділі. Крім Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, найбільш відомими є Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція щодо запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорстокого поводження і приниження людської гідності, Європейська конвенція з питань культури. Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод передбачає громадянські та політичні права, а також механізм і процедуру їх захисту та контролю. Проте основна цінність конвенції полягає в тому, що на її основі були створені два органи — Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини. Комісія наділена повноваженнями для розгляду скарг як держав про те, що інша держава порушує положення конвенції, так і окремих осіб. Отже, інтеграційні процеси в рамках Європейського континенту сприяють створенню і відносно успішному функціонуванню регіональної системи, яка забезпечує надійний захист прав і свобод людини та громадянина. Створений правовий механізм забезпечення цих прав, що своєю чергою прискорює аналогічні процеси на Латиноамериканському і Африканському континентах. Проте різнорідність політичних і правових 6 систем та різний рівень соціально-економічного розвитку, не дають можливості створити дієвий механізм захисту прав людини на цих континентах. Поза полем дії такого механізму перебувають Азія та мусульманський Схід. Спеціалізовані установи й органи ООН, покликані захистити права і свободи людини та громадянина у всесвітньому масштабі, мають недостатню ефективність. 4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Одним із основоположних принципів демократичного суспільства, беззаперечною цінністю людського буття є справедливість, її забезпеченню й дотриманню у демократичних державах має слугувати судова влада — специфічна гілка державної влади, що чинить правосуддя уповноваженими на те державними органами (судами) шляхом справедливого розв'язання правових конфліктів між громадянами, між громадянами та органами влади й організаціями. Захист громадянських прав і свобод — визначальна характеристика судочинства у правовому суспільстві. Перші згадки про діяльність судів на теренах теперішньої України належать до княжої доби (X-XIV ст.). Обов'язок чинити суд, розсуджувати підданих вважався головною місією володаря. Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних, часто-густо конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між 7 групами громадян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадянином та державою. Винятковість судової влади характеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади й управління не має права брати на себе повноваження судової влади. По-друге, винесення рішення у конкретній справі є прерогативою суду і це положення підкреслює винятковість судових рішень. Держава тільки суду надає право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі, визнавати особу винною у скоєнні злочину та призначати покарання у кримінальній справі. По-третє, винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування суддівського корпусу і за потреби притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю специфічні і чітко окреслені у законах. По-четверте, зазначена ознака стосується й особливого правового становища учасників судового процесу. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями. Наприклад, громадянин вважається невинним у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Моделі судових систем. Судова система кожної країни залежить від історичних, правових традицій, національних особливостей, політичної системи. Структура судових органів визначається й тим, який устрій має держава — унітарний чи федеративний. Серед розмаїття судових систем виділяються дві основні моделі: система країн континентального або романогерманського права (більшість європейських країн, що історично зазнали впливу римського права) та система країн загального або англоамериканського права (Велика Британія, США, Канада та інші країни, правові системи яких будувалися під впливом британських традицій). 8 Правові системи країн континентальної сім'ї побудовані на писаних законах, у той час коли загальне право ґрунтується на судових рішеннях (прецедентах), що мають силу норми права. Саме це визначає роль судових органів у системі державних органів та загальні засади здійснення судового провадження. Отже, провадження у судовій справі в країнах континентальної системи права є слідчим, а у країнах загального права — змагальним. Такі форми здійснення судового провадження впливають також на роль суду і учасників у справі. Так, за континентальною моделлю сторони є пасивними, а суд — активним учасником процесу, за англо-саксонською моделлю, навпаки, сторони — активні, а суд — пасивний. Останнім часом спостерігається тенденція конвергенції різних форм здійснення правосуддя, про що свідчить посилення ролі прецедентів та суддів у судовому процесі у країнах-членах Європейського Союзу. Судова система та захист прав людини. Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист. Залежно від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. 9 Питання захисту прав людини тісно пов'язане з обсягом повноважень суду — єдиного органу в державі, до компетенції якого Конституцією віднесено здійснення правосуддя. Європейська спільнота, заклавши фундаментальні основи прав людини, постійно вдосконалює і розширює теоретичні засади та механізми практичної реалізації, які стають обов'язковими і для України. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., що стала складовою частиною правової системи. Таким чином, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим виникла потреба звернути більшу увагу на ті аспекти діяльності національної судової системи, які можуть викликати негативні рішення Європейського суду з прав людини щодо державних органів. 10 ВИСНОВОК Організація Об'єднаних Націй була заснована 24 жовтня 1945р. на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року «в якості задачі, до виконання якої повинні прагнути всі народи і всі держави », тож декларація містить рекомендовані норми. Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод передбачає громадянські та політичні права, а також механізм і процедуру їх захисту та контролю. Судова система кожної країни залежить від історичних, правових традицій, національних особливостей, політичної системи. Структура судових органів визначається й тим, який устрій має держава — унітарний чи федеративний. Серед розмаїття судових систем виділяються дві основні моделі: система країн континентального або романо-германського права та система країн загального або англо-американського права. 11 ПИТАННЯ ДО РЕФЕРАТУ 1. У якому році була заснована ООН? 2. У якому році була прийнята загальна декларація прав людини? 3. Від чого залежить судова система кожної країни? 4. Що передбачає Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод? 5. Назвіть дві основні моделі судових систем. 12
