МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
КАФЕДРА ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ №2
Практикум з охорони праці в медичній галузі
за редакцією академіка Яворовського О. П.
Київ - 2019
Рекомендовано вченою радою Національного медичного университету ім. О. О.
Богомольця
за редакцією академіка Яворовського О. П.
Автори:
акад. НАМН України О.П. Яворовський, проф. Ю.О. Паустовський, проф. Ю. М.
Скалецький, доц. В.І. Зенкіна, доц. Г.А. Шкурко, доц. М.І. Веремей, ас. Л.О. Куюн, ас.
Т.О. Зінченко, ас. М.Л. Марченко, ас. Н.В. Солоха, ас. Р.П. Брухно, асп. К.С. Різник,
2
Зміст
Вступ
Правові та організаційні основи охорони праці
Організація охорони праці в медичних установах та закладах вищої медичної освіти.
Гігієна та фізіологія праці, значення для створення безпечних умов праці
Професійні шкідливості при виконанні функціональних обов’язків медичних працівників
Гігієнічна характеристика умов праці та стану здоров’я медичних працівників
Нещасні випадки та аварії в ЛПЗ, їх розслідування та облік
Гігієна та охорона праці в медичних закладах
Охорона праці в окремих структурних підрозділах ЛПЗ та вищих медичних навчальних
закладах
Небезпечні інфекційні захворювання в роботі медичних працівників
Основи виробничої безпеки медичних працівників
Охорона праці жінок, підлітків та осіб з інвалідністю в медичних установах
Стан виробничого травматизму серед медичних працівників та шляхи його
профілактики
3
Тема
ПРАВОВІ ТА ОРГПНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
4
1. Актуальність теми:
Охорона праці - це система заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та високої
працездатності людини у процесі трудової діяльності. Забезпечення реалізації вимог з охорони праці
базується на цілий низці законодавчих, директивних та нормативно-технічних документів, які регулюють
відносини між роботодавцями та працівниками у цій важливій для працюючих сфері.
Проте наявність відповідної нормативно-правової бази не гарантує виконання вимог з охорони
праці. Для цього має бути вирішений цілий ряд організаційних питань, що, в свою чергу, можливе лише
при наявності чітко налагодженої системи управління охороною праці та навчання працівників
безпечним способам здійснення трудової діяльності.
Усі ці положення стосуються не тільки робітників промислових підприємств і сільського
господарства, а і медичних, фармацевтичних працівників та усіх інших категорій працюючого населення.
•
•
•
•
•
2. Конкретні цілі:
Засвоїти основні поняття та визначення в галузі охорони праці.
Знати та тракт увати основні види законодавчих і нормативних актів щодо охорони
праці в Україні.
Ознайомитися з основними видами міжнародних документів та міжнародним співробітництвом в
галузі охорони праці.
Знати структуру управління охороною праці та навчання безпечним методам трудової діяльності.
Запропоновувати необхідні заходи забезпечення виконання законодавства щодо охорони праці,
включаючи відповідальність посадових осіб і працівників за його порушення.
3. БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
(МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ).
Назви попередніх дисциплін
Отримані навички
1. Анатомія людини
Застосовувати інформацію про анатомічну будову людини
при визначенні негативного впливу факторів трудової
діяльності на працівників.
2. Медична хімія
Володіти знаннями про фізико-хімічні закономірності, що
є в основі процесів життєдіяльності людини.
Застосовувати хімічні методи кількісного та якісного
аналізу при виявленні можливого негативного впливу на
людину хімічного фактору оточуючого середовища.
3.Медична і біологічна фізика
Застосовувати знання про загальні фізичні та біофізичні
закономірності, що лежать в основі життєдіяльності
людини, та пояснювати механізми їх можливих порушень
в процесі трудової діяльності людини.
4. Нормальна фізіологія
Визначати стан здоров’я та працездатності людини за
різних умов на підставі фізіологічних критеріїв.
Робити висновок про стан фізіологічних функцій організму
людини, його систем та органів при різних видах трудової
діяльності.
5. Мікробіологія, вірусологія і Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та
імунологія
умовно
патогенних
мікроорганізмів,
вірусів
та
закономірності їх взаємодії з макроорганізмом, з
популяцією людини і зовнішнім середовищем
6. Загальна гігієна та екологія Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив
людини
його факторів на здоров’я різних груп населення.
Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки
впливу факторів виробничого середовища та трудового
процесу на здоров’я працюючого населення.
Планувати заходи по оздоровленню умов праці та
впроваджувати їх у практику.
5
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та загальні
закономірності зв’язку здоров’я з фа корами виробничого
середовища та трудового процесу.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при
підготовці до заняття:
Термін
Охорона праці
Визначення
Система правових, соціально-економічних, організаційнотехнічних,
санітарно-гігієнічних
i
лікувальнопрофілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження здоров'я i працездатності людини в процесі
праці
Гігієна праці
Галузь практичної i наукової дiяльностi, що вивчає стан
здоров'я працiвникiв у його обумовленостi умовами працi i
на цiй основi обгрунтовує заходи i засоби щодо збереження
i змiцнення здоров'я працiвникiв, профiлактики
несприятливого впливу умов працi
Ризик
Імовiрнiсть заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості
Виробничий ризик
Імовiрнiсть ушкодження здоров'я працiвника пiд час
виконання ним трудових обов'язкiв, що обумовлена
ступенем шкiдливостi та (або) небезпечностi умов працi та
науково-технiчним станом виробництва.
Безпека
Стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати
шкоди
Рівень безпеки
Оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик
Промислова безпека
Безпека вiд аварiй на виробничих об'єктах i наслiдкiв цих
аварiй
Шкода
Фiзичне ушкодження i/або збитки, заподiянi здоров'ю
людей i/або майну чи навколишньому середовищу
Небезпека
Потенцiйне джерело шкоди
Промислова продукцiя пiдвищеної Машини, механiзми, обладнання, технiчнi системи
небезпеки
(комплекси),
iншi
технiчнi
засоби
працi,
що
характеризуються
пiдвищеним
ступенем
ризику
виникнення аварiй, пожеж, загрози життю, заподiяння
шкоди здоров'ю чи майну або навколишньому природному
довкiллю
Небезпечний (виробничий) чинник
Виробничий чинник, вплив якого на працiвника в певних
умовах призводить до травм, гострого отруєння або iншого
раптового рiзкого погiршення здоров'я або до смертi.
Шкідливий (виробничий) чинник
Виробничий чинник, вплив якого за певних умов може
призвести до захворювання, зниження працездатностi i
(або) негативного впливу на здоров'я нащадкiв
Примiтка. Залежно вiд кiлькiсної характеристики (рiвня,
концентрацiї тощо) i тривалостi впливу шкiдливий
виробничий чинник може стати небезпечним
Гранично допустиме значення Граничне значення величини шкiдливого виробничого
шкiдливого
(виробничого) чинника, вплив якого на людину в разi його щоденної
чинника
регламентованої тривалості не призводить до зниження
працездатностi i захворювання в перiод трудової дiяльностi
6
та у наступний перiод життя, а також не справляє
несприятливого впливу на здоров'я нащадкiв
Травма
Порушенiсть анатомiчної цiлiсностi органiзму людини, або
його функцiй внаслiдок дiї чинникiв зовнiшнього
середовища
Виробнича травма
Травма що сталася внаслiдок дiї виробничих чинникiв
Виробничий травматизм
Явище, що характеризується сукупнiстю виробничих
травм i нещасних випадкiв на виробництвi
Нещасний випадок
Непередбачений збiг обставин i умов, за яких заподiяна
шкода здоров'ю, або настала смерть людини
Нещасний випадок на виробництві Раптове погiршення стану здоров'я чи настання смертi
працiвника пiд час виконування ним трудових обов'язкiв
внаслiдок короткочасного (тривалiстю не довше однієї
робочої змiни) впливу небезпечного або шкідливого
чинника.
Професійна
небезпека; Небезпека, яка може виникнути пiд час виконування
шкідливість
роботи та призвести до травми, хвороби або смерті.
Умови праці
Сукупність чинників виробничого середовища i трудового
процесу, які впливають на здоров'я i працездатність
людини під час виконування нею трудових обов’язків
Виробниче середовище
Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та
інших чинників, що діють на людину під час виконування
нею трудових обов’язків.
Робоча зона
Визначений простір, в якому розташовано робочі місця
постійного або непостійного (тимчасового) перебування
працівників.
Робоче місце
Місце постійного або тимчасового перебування працівника
під час виконування ним трудових обов’язків.
Працездатність людини
Здатність людини виконувати певну роботу, яка
визначається рівнем її фізичних i психофізіологічних
можливостей, а також станом здоров'я i професійною
підготовленістю.
Професійна хвороба
Патологічний стан людини, обумовлений надмірним
напруженням організму, або дією шкідливого виробничого
чинника під час трудової діяльності.
Виробнича санітарія
Система органiзацiйних, гігієнічних i санітарно-технічних
заходів та засобів запобігання впливу шкідливих
виробничих чинників на працівників
Законодавство з охорони праці
Система взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що
регулюють відносини у галузі охорони праці між
роботодавцями і працівниками. Складається з законів
України
та
спеціальних
нормативно-правових
(підзаконних) актів.
Нормативно-правовий акт
Офіційний документ компетентного органу державної
влади, яким встановлюються загальнообов’язкові правила
(норми).
Нормативно-правові
акти
охорони праці (НПАОП)
Нормативно-технічна
документація
з Правила, норми, регламенти, положення, стандарти,
інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання,
які вміщують вимоги до безпечної організації трудового
процесу.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби
праці та технологічні процеси (повинні обов’язково
7
включати вимоги щодо охорони праці та погоджуватися з
органами державного нагляду за охороною праці).
Відомчі документи з охорони праці Документи, які розробляються на основі НПАОП з метою
конкретизації їх вимог для певної галузі з урахуванням її
специфіки. Затверджуються міністерствами, відомствами,
асоціаціями, корпораціями, підприємствами тощо.
Державний нагляд за охороною Дiяльнiсть уповноважених державних органiв i посадових
праці.
осiб, що спрямована на забезпечення виконання органами
виконавчої влади, суб'єктами господарювання i
працівниками вимог актiв законодавства та інших
нормативно-правових актiв про охорону праці.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Мета, завдання та основні терміни охорони праці.
2. Статті Констит уції України, на яких баз ується законодавство України з охорони
праці, та основні закони з охорони праці.
3. Основні положення Закон у України „Про охорон у праці“.
4. Підзаконні нормативно -правові акти з охорони праці, їх види та значення.
5. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
6. Охорона праці, як невід’ємна складова соціальної відповідальності.
7. Принципи, на яких баз ується державна політика в галузі охорони праці.
8. Державне управління охороною праці.
9. Державна служба України з питань праці, її структ ура і функції.
10. Система управління охороною праці на підприємствах.
11. Планування роботи з охорони праці.
12. Державний нагляд, відомчій і громадський контроль за дотриманням вимог
законодавства з охорони праці.
13. Колективний договір та його значення в регулюванні відносин з питань охорони
праці між роботодавцем і працівниками.
14. Навчання та інструктажі з питань охорони праці посадових осіб та робітників
15. Відповідальність посадових осіб та працівників за порушення законодавства з
охорони праці
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Виконати завдання:
Завдання 1.
Пояснить значення цифрових позначень НПАОП 85.11-1.06-70 «Правила обладнання,
експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів)».
Завдання 2.
Пояснить значення цифрових позначень НПАОП 85.0-3.01.88 «Галузеві норми безплатної видачі
спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, а також норм санітарного одягу і
санітарного захисту, а також норм санітарного одягу і санітарного взуття працівникам установ,
підприємств і організацій системи охорони здоров’я».
2. Вирішить ситуаційні задачі:
Задача 1.
Представник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з охорони праці перевіряв стан
8
охорони праці на машинобудівному промисловому підприємстві, на якому працює 526 осіб. При
перевірці було встановлено, що функції служби охорони праці на даному підприємстві в порядку
сумісництва виконує інженер-технолог. Раніше він працював на іншому підприємстві на посаді інженера
з охорони праці і має відповідну підготовку з охорони праці. З часу останньої перевірки у нього знань з
охорони праці пройшло 5 років.
Після ознайомлення з результатами перевірки директор підприємства звільнів інженера-технолога
з посади інженера з охорони праці за сумісництвом і ліквідував службу охорони праці.
Вкажіть:
1.
Порушення вимог з охорони праці, що були допущені на цьому підприємстві.
2.
Необхідні заходи для приведення стану охорони праці на підприємстві у відповідність з
законодавством
Задача 2.
Працівником служби охорони праці промислового підприємства був проведений первинний
інструктаж з охорони праці особи, яка працевлаштовувалась на дане підприємство. Після прийняття на
роботу робітник відразу приступив до виконання своїх трудових обов’язків і пропрацював після цього 1
рік і 2 місяці. За цей період ніяких інструктажів з ним не проводилось.
Вкажіть:
3.
4.
Види інструктажів з охорони праці, які повинен був отримати за цей період даний працівник
і необхідні терміни їх проведення
Осіб, які повинні проводити ці інструктажі.
5. Зміст теми:
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Основні складові охорони праці наведені
на схемі 1.
Схема 1.
Складові охорони праці.
9
Державна політика в галузі охорони праці визначена Верховною Радою України відповідно до
статті 43 Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці,
запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Принципи, на яких базується державна політика в галузі охорони праці:
• пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних,
безпечних і здорових умов праці;
• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за
станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні
безпечних та нешкідливих умов праці;
• комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих,
регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної
політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької
діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
• адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та
психологічного стану;
• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні
заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;
• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації
працівників з питань охорони праці;
• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань
громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх
представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на
місцевому та державному рівнях;
• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки
праці на основі міжнародного співробітництва.
Сфера дії вимог з охорони праці. Реалізація вимог з охорони праці базується на нормативних
правових основах, що є сукупністю норм права, регулюючих відносини між роботодавцями та
10
працівниками у цій сфері. Вимоги з охорони праці поширюються на всі підприємства, установи і
організації, незалежно від форм їх власності та видів діяльності, а також на усіх громадян, які працюють.
За порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як
роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).
Законодавство України з охорони праці – це система взаємопов’язаних нормативно-правових
актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці між роботодавцями і працівниками. Воно
складається с законів України та спеціальних нормативно-правових (підзаконних) актів, розроблених на
основі цих законів.
Основні закони, в яких відображені положення з охорони праці:
- Конституція України.
- Кодекс законів про працю України (КЗпП).
- Кодекс цивільного захисту України.
- Закон України “Про охорону праці”.
- Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
- Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.
- Закон України “Про колективні договори і угоди”.
- “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.
- Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”.
- Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” та інші.
В Конституції України питанням охорони праці присвячений ряд статей: стаття. 43 проголошує
право усіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці та заборону використання праці
жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах; стаття 45 гарантує право усіх
працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення
скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний
час; в статті 46 вказується про право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення
їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; в статті 49 вказано на те, що кожен має
право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а в статті 57 йдеться про те, що
кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Найбільш повно вимоги щодо охорони праці при здійсненні трудового процесу відображені в
законі «Про охорону праці». В ньому визначені основні положення щодо реалізації конституційного
права працівників на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і
здорові умови праці. Цей закон регулює за участю відповідних державних органів відносини між
роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та стану виробничого середовища,
встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. В законі враховано переважну кількість
вимог директив ЄС, основні вимоги конвенцій та рекомендацій МОП, документів ООН і ВООЗ з охорони
праці, визначені основні засади державної політики в галузі охорони праці. Усі інші (підзаконні)
нормативні акти з охорони праці (НПАОП), які вміщують вимоги до безпечної організації конкретних
трудових процесів, повинні відповідати перш за все цьому закону.
Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні наведене на схемі 2.
Схема 2.
Система взаємопов’язаних нормативно-правових актів з охорони праці в Україні.
11
Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Україна активно співробітничає з
міжнародними організаціями: Організацією Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародною організацією праці
(МОП). Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Радою Європи, Європейським Союзом з
питань вирішення проблем охорони праці.
Метою міжнародної співпраці є вивчення досвіду інших країн в сфері охорони праці і
впровадження сучасних світових досягнень з охорони праці в своїй країні. Декларації, пакти, конвенції,
хартії, рекомендації ООН, МОП, ВООЗ, РЕ та ЕС визначають принципи правового регулювання праці та
основні трудові права громадян, міжнародно-правові стандарти у сфері праці.
Міжнародно-правові стандарти у сфері праці - це впорядкована система міжнародних трудових
норм, які розроблені на основі взаємних угод між державами з питань, пов'язаних із визнанням і
закріпленням основних прав людини у сфері праці. Зараз проводиться робота щодо забезпечення
упровадження міжнародних та європейських стандартів з метою гармонізації законодавства України із
законодавством Європейського Союзу.
Кабінетом Міністрів України здійснюються заходи щодо запровадження міжнародних стандартів
серії OHSAS 18000 «Системи управління професійною безпекою та здоров’ям»; розроблення та
затвердження методики оцінки ризиків об’єктів підвищеної небезпеки з метою створення системи
раціональної превентивної безпеки.
Реєстри нормативно-правових (підзаконних) актів про охорону праці.
Спеціальні нормативно-правові (підзаконні) акти з охорони праці (НПАОП) розроблені з метою
конкретизації вимог законів щодо охорони праці для певних видів трудової діяльності. Різноманітність
12
існуючих трудових процесів обумовлює велику кількість підзаконних актів з охорони праці і, відповідно,
певні складнощі в процесі пошуку необхідного документу.
З метою систематизації таких документів і полегшення їх пошуку згідно з Постановою КМУ №64
від 27.01.93 р. було створено Реєстр міжгалузевих і галузевих державних нормативно-правових актів
з охорони праці (ДНАОП). Реєстр вміщував 2631 нормативний акт, в тому числі: 234 міжгалузевих, 2014
галузевих, 344 міждержавних стандартів безпеки праці (ССБП) і 39 ДСТУ (державні стандарти України).
Окрім того до реєстру було також віднесено 697 правил, 94 норм, 200 положень і статутів, 327 інструкцій,
162 керівництв або вказівок, вимог, рекомендацій; 75 технічних умов (ТУ), 49 переліків та інших
нормативних документів, що стосувались питань охорони праці.
В 2004 р. згідно з Наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 №151 цей реєстр був
переглянутий і одержав назву Реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП).
Зараз він містіть більше 1200 документів з охорони праці. До реєстру були включені нормативні
акти, затверджені відповідними органами нагляду в період з 1993 по 2004 роки, внесені офіційні зміни і
доповнення.
На відміну від попереднього реєстру (ДНАОП) до реєстру НПАОП не були включені: ССБТ
(стандарты системы безопасности труда), ДСТУ (державні стандарти України) , ДСанПіНи (державні
санітарні правила і норми), інструкції. Переліки цих видів нормативно-правових актів з охорони праці
були створені Держспоживстандартом України та відповідними галузевими міністерствами.
Система позначення (кодування) НПАОП
Кодування НПАОП здійснюється з метою систематизації, обліку цих документів, створення
необхідних умов для ефективного зберігання та використання інформації про ці нормативно-правові
акти, зручності їх обробки з використанням персональних електронно-обчислювальних машин.
Структура позначення
НПАОП ХХ.Х- Х.ХХ- ХХ
|
|
| |
| ----- рік затвердження
|
|
| |
|
|
| ---------- порядковий номер у межах даного виду
|
|
|
|
|
------------ вид нормативно-правового акта
|
|
|
------------------ вид економічної діяльності згідно з
|
таблицею 1
|
-------------------------- скорочена назва НПАОП
Порядковий номер у межах виду визначається згідно з даними Реєстру.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таки цифрові позначення:
правила - 1
переліки - 2
норми
- 3
положення - 4
інструкції - 5
порядки - 6
інші
- 7
Від економічної діяльності (група, клас), в залежності від дати затвердження нормативно-правового
акту, встановлювався відповідно до “Національний класифікатор України. Класифікація видів
економічної діяльності“ ДК 009:2005 або ДК 009:2010. Наприклад, діяльність в сфері охорони здоров’я
людини згідно класифікатору ДК 009:2005 має цифрове позначення - 85,1. Якщо нормативно-правовий
акт поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, зазначається код 0.00.
В таблиці 1 наведені коди деяких видів економічної діяльності відповідно до ДК 009:2005.
13
Таблиця 1
Коди основних видів економічної діяльності (відповідно до ДК 009-2005) (витяг)
Код КВЕД
Вид економічної діяльності
(група, клас)
Виконання фоторобіт, пакування
74.8
Освіта
80.0
Початкова загальна освіта
80.1
Середня загальна освіта
80.2
Вища освіта
80.3
Навчання дорослих
80.4
Охорона здоров'я
85.1
Ветеринарна діяльність
85.2
Асенізація, прибирання вулиць, оброблення
відходів
90.0
Діяльність у сфері культури, спорту, відпочинку
і розваг
92.0
Державне управління охороною праці здійснюють: Кабінет Міністрів України, спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Державна служба з
питань праці), міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації
та органи місцевого самоврядування.
До 2014 року спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який здійснював
управління та нагляд за дотриманням вимог законодавства з охорони праці, був Державний комітет
України з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного
регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення
(Держгірпромнагляд), діяльність якого спрямовувалася та координувалася Кабінетом Міністрів України.
Проте в 2014 році згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 « Про
оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» била утворена Державна служба України з
питань праці (шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду
та промислової безпеки), на яку були покладені функції з реалізації державної політики органів,
діяльність яких була припинена (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а
також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення
дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників. .
Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до своїх функцій сприяє
формуванню культури охорони праці через комплексне управління охороною праці та перевірку її
ефективності на різних рівнях шляхом здійснення державного нагляду за станом охорони праці, а саме:
координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних та місцевих
державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб’єктів
господарювання в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Постанови КМУ від 11 лютого 2015
р. № 96 «Положення про Державну службу України з питань праці» є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра
соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці,
гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного
гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю,
зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне
соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання
14
соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій
застрахованих осіб. Структура Держпраці представлена на схемі 3.
Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента
України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів
України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Серед основних завдань Держпраці є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки,
охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення,
здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням
законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування в
частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та
інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;
15
Схема 3.
Основні функції управління охороною праці: прогнозування і планування робіт, їх
фінансування; організація та координація робіт; облік показників стану умов і безпеки праці;аналіз та
оцінка стану умов і безпеки праці;контроль за функціонуванням СУОП (сукупність органів управління
підприємством щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних
і високопродуктивних умов праці); стимулювання робіт з вдосконалення охорони праці.
Система управління охороною праці на підприємствах (СУОП) організовується таким чином,
щоб ефективно керувати професійними ризиками виробничої діяльності з метою попередження
можливих негативних наслідків.
• У Положенні про СУОП, а також у посадових інструкціях та інструкціях з охорони праці за
професіями та видами робіт визначаються загальні й конкретні права та обов’язки кожного
працівника, його повноваження у сфері охорони праці.
• В організаційних заходах, що забезпечують функціонування СУОП, передбачається можливість
впливу громадських об’єднань працівників підприємства (комісії з питань охорони праці,
уповноважених найманими працівниками, профспілок тощо).
• Структура, завдання СУОП, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці,
періодичність і порядок внутрішніх перевірок, відповідальність керівників служб та підрозділів, а
також працівників викладаються в Положенні про СУОП підприємства, затвердженому наказом
або розпорядженням роботодавця.
• Система управління охороною праці на підприємствах є складовою частиною загальної системи
управління охороною праці на галузеву, регіональному та державному рівнях. Вимоги положення
обов’язкові для виконання всіма найманими працівниками.
Відповідно до статті 13 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити
на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових
актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони
праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а
саме:
16
створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних
питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання
покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; (Наказ Державного комітету України з
нагляду за охороною праці від 15.11.2004 р. № 255 «Про затвердження Типового положення про службу
охорони праці» НПАОП 0.00-4.35-04)
розробляє за участю сторін проект колективного договору, а після його схвалення загальними
зборами (конференцією) трудового колективу та підписанням уповноваженими представниками сторін,
реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня
охорони праці.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї
сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим
колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і
уповноваженими трудовим колективом.
Колективний договір, угода укладається відповідно до Закону України „Про колективні
договори та угоди” від 01.07.1993 № 3356-XII, на підставі прийнятих сторонами зобов'язань з метою
сприяння регулюванню трудових відносин та соціально економічних інтересів працівників і власників.
Відповідно до статті 20 Закону України „Про охорону праці” у колективному договорі, угоді
сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не
нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення
встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня
охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і
пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Для виконання комплексного плану заходів для досягнення встановлених нормативів та
підвищення існуючого рівня охорони праці визначаються шляхи мінімізації факторів виникнення ризиків
у виробничому середовищі.
У випадках, якщо усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для
здоров’я умовами праці, або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, до цього плану
заходів також відносяться гарантії роботодавця для працівників, зайнятих на таких роботах, встановлення
компенсацій, пільг, та таких, що не передбачені законодавством (зміни в організації виробництва і праці,
скорочену тривалість робочого часу, додаткові оплачувані відпустки, необхідні засоби колективного та
індивідуального захисту, санітарно-побутові умови, лікувально-профілактичні заходи, нормування і
оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат
(доплат, надбавок, премій та ін.) тощо.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від
того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу,
так і для працівників підприємства.
Служба охорони праці підприємства створюється відповідно до «Типового положення про
службу охорони праці», НПАОП 0.00-4.35-04 при кількості працюючих 50 і > осіб. При кількості
працюючих <50 осіб – функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи,
які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих <20 осіб – для виконання функцій служби
охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну
підготовку.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці
проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один
раз на три роки.
Працівники служби з охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів
обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні
відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які
не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних
робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю
працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може
17
скасувати лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі
ліквідації підприємства.
Планування роботи з охорони праці. Існує три основні види планування: перспективне, поточне і
оперативне. Перспективне - вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном
виконання заходи з охорони праці. Основною формою є розроблення комплексного плану підприємства
щодо покращення стану охорони праці. Поточне - здійснюється в межах календарного року шляхом
розроблення відповідних заходів у розділі “Охорона праці ” колективного договору. Оперативне здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві
в цілому. Оперативні заходи, щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі
власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до
наказу.
Державний нагляд, відомчий i громадський контроль за охороною праці на виробництві.
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці
відповідно до Закону «Про охорону праці» здійснюють:- спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади з нагляду за охороною праці;- спеціально уповноважений державний орган з питань
пожежної безпеки.
Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації
вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні
спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за: а)додержанням законодавства про
охорону праці, б) створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарнопобутових умов, в) забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами
індивідуального та колективного захисту.
У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від
роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших
структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах в цілому на період, необхідний для
усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці на виробництві. Працівники під час
прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, навчання
з питань: охорони праці; надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадку; а також з
правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
Види інструктажів з охорони праці. «Типовим положенням про порядок проведення навчання і
перевірки знань з питань охорони праці», НПАОП 0.00–4.12.05, затвердженим наказом
Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15, передбачено проведення інструктажів з охорони праці.
Інструктаж, навчання та перевірку знань з охорони праці зобов’язаний організувати роботодавець за
власний рахунок.
Перевірку знань працівників з питань охорони праці на підприємстві проводить комісія, склад якої
затверджує своїм наказом керівник. Законодавством заборонено допускати до робіт працівників, у т. ч.
посадових осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці.
Відповідальність за організацію і проведення інструктажів несе роботодавець.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний,
первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж з охорони праці на підприємстві проводять: - з усіма працівниками, яких
беруть на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; - з
працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у
виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; з учнями та студентами, які
проходитимуть на підприємстві трудове або професійне навчання; - з учасниками екскурсії на
підприємство.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем
відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням
порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з
18
працівниками: - новоприйнятими на постійну чи тимчасову роботу; - відрядженими з іншого
підприємства; яких перевели з іншого структурного підрозділу підприємства; - які виконуватимуть нову
роботу; - з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів: - до початку трудового
або професійного навчання; перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з
використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.
Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху
за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або
групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного
інструктажу. Терміни проведення повторного інструктажу встановлюються згідно НПАОП, які діють у
галузі, або роботодавцем з урахуванням конкретних умов праці, проте не рідше: одного разу на три місяці
— для робіт з підвищеною небезпекою; одного разу на шість місяців — для інших робіт.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони
праці: у тому разі, якщо на підприємстві: - введено в дію нові або переглянуті НПАОП, внесено зміни та
доповнення до них; - змінено технологічний процес, замінено або модернізовано устаткування, прилади,
інструменти, вихідну сировину, матеріали тощо; - працівниками порушено вимоги НПАОП, й це
призвело до травм, аварій, пожеж тощо; - у разі перерви понад 30 календарних днів у роботі виконавця
робіт з підвищеною небезпекою та понад 60 днів - у роботі виконавця інших робіт.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: - при ліквідації аварії або стихійного лиха; при проведення робіт, на які потрібен наряд-допуск, наказ або розпорядження. Цільовий інструктаж
проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового
інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводяться безпосередніми
керівниками робіт (начальниками відповідних структурних підрозділів).
Після проведення первинного, повторного, позапланового і цільового інструктажів проводиться
перевірка знань у формі усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевірка
набутих навичок безпечних методів праці. Якщо результати перевірки після первинного, повторного чи
позапланового інструктажів незадовільні, протягом 10 днів додатково проводять інструктаж і
повторну перевірку знань. У разі незадовільних результатів перевірки після цільового інструктажу особу
не допускають до виконання робіт (у цьому разі заборонено й повторну перевірку знань).
Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства з охорони праці.
Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів
про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна,
адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих
працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види
покарання, як догана та звільнення.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед
органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення
до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні
правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних
актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:
на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на
громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з
безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цих
органів розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні
стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень
законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП
тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.
Законом України «Про охорону праці» та «Положенням про порядок накладання штрафів на
19
підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці» встановлено
відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:
- порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими
для виконання ;
- невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на
підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:
- головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого
стягується штраф;
- начальниками територіальних управлінь — до 1 %;
- начальниками інспекцій — до 0,5 %.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 %
місячного фонду зарплати.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне
захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
- нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі,
визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової
непрацездатності;
- нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного
захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого
за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
- смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному
розмірі.
За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та
проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації
сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами
працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135,
218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта
злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи,
організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена
ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про
охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило
небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або
штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні
випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення
може полягати у відсутності відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів
для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів,
спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Вкажіть назву Департаменту в Державній службі України з питань праці до складу якого входять
«Відділ з питань охорони праці» і «Відділ з питань гігієни праці».
2. Пояснить, що означає абревіатура НПАОП та назвіть основні види НПАОП.
3. Розкрийте значення абревіатури СУОП та вкажіть функції цієї структури.
4. Вкажіть основні види нагляду за виконанням вимог охорони праці.
20
5. Назвіть види документів, які регламентують питання охорони праці, але не включені до реєстру
НПАОП.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський, М.І.Веремей,
В.І.Зенкина та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва, О.П.Яворовського .- К..:
ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-578.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський, В.М.Шевцова,
В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред. В.Ф.Москаленка,
О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
Додаткова:
1. Войналович О.В. Довідкові матеріали з охорони праці / О.В. Войналович. – К.: НУБіП, 2011. – С.
9-33, с.141-143.
2. ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
3. Закон України «Про охорону праці».
4. «Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги»: ДСТУ ОНSAS 18001:2010 –
[Чинний від 2011-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2011. – 20 с. – (Національний стандарт
України).
5. Постанова КМУ від 11 лютого 2015 р. № 96 «Положення про Державну службу України з
питань праці».
6. Закон України „Про колективні договори та угоди”.
7. Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 р. № 255 «Про
затвердження Типового положення про службу охорони праці», НПАОП 0.00-4.35-04.
8. «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці»,
затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15, НПАОП 0.00–4.12.05.
9. «Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за
порушення нормативних актів про охорону праці», затверджене Постановою КМУ від 17 вересня 1993 р.
за № 754, ДНАОП 0.00-4.04-93.
10. "Положення про розробку інструкцій з охорони праці", затверджене Наказом Комітету по
нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року за
№9, ДНАОП 0.00-4.15-98.
21
Тема заняття
Організація охорони праці в медичних установах та
закладах медичної освіти
22
1. Актуальність теми:
В процесі своєї трудової діяльності працівники медичних установ, а також студенти
закладів вищої медичної освіти під час навчання можуть піддаватись впливу різних
шкідливих і небезпечних чинників: фізичних (несприятливий мікроклімат, шум, вібрація,
ультразвук, лазерне та електромагнітне випромінювання, іонізуюча радіація та ін.),
хімічних (лікарські препарати, наркотичні, дезінфікуючи засоби та ін.), біологічних
(патогенні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності), психофізіологічних (фізичні
та нервово-емоційні перевантаження). Все це обумовлює високий ризик виникнення у
зазначених осіб професійних, виробничо-зумовлених захворювань та травм.
Медики в процесі своєї діяльності не створюють матеріальних чи духовних
споживчих вартостей, проте вони забезпечують необхідні умови для їх створення. Важко
підрахувати ту кількість цих вартостей, створених людьми, які були повернути зусиллями
медиків до повноцінного життя та продуктивної праці.
Але якість і ефективність медичної допомоги хворим залежить не лише від
кваліфікації медиків, оснащення їх сучасною технікою, обладнанням, медикаментами, а і
від стану здоров’я самих медичних працівників – лікарів, медичних сестер, допоміжного
персоналу.
Усе це обумовлює важливість і актуальність забезпечення високого рівня охорони
праці як працівників медичних установ так і студентів, що навчаються у вищих
навчальних медичних закладах.
•
•
•
•
•
2. Конкретні цілі:
Знати основні види законодавчих і нормативно -правових актів, які
стосуються охорони праці медичних працівників і студентів вищих
навчальних медичних закладів (ВМНЗ).
Засвоїти структуру, основні функції та завдання управління охороною праці в
медичних установах та закладах.
Трактувати методи виявлення, оцінки та зменшення ризиків небезпечних подій в
медичних установах та закладах.
Оволодіти знаннями про принципи організації, види навчання та перевірки знань з
питань охорони праці.
Запропонувати та обґрунтувати основні заходи щодо забезпечення охорони праці
медичних працівників та студентів і співробітників ВМНЗ..
23
3. БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
ТЕМИ (МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ).
Назви попередніх дисциплін
Отримані навички
1. Анатомія людини
Застосовувати інформацію про анатомічну будову
людини.
2. Медична хімія
Володіти
знаннями
про
фізико-хімічні
закономірності, що є в основі процесів
життєдіяльності людини.
Застосовувати хімічні методи кількісного та
якісного аналізу.
3.Медична і біологічна фізика Застосовувати знання про загальні фізичні та
біофізичні закономірності, що лежать в основі
життєдіяльності людини.
4. Нормальна фізіологія
Визначати стан здоров’я та працездатності
людини за різних умов на підставі фізіологічних
критеріїв.
Робити висновок про стан фізіологічних функцій
організму людини, його систем та органів.
4. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПРАЦІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО
ЗАНЯТТЯ
4.1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ, ПАРАМЕТРІВ, ХАРАКТЕРИСТИК, ЯКІ
ПОВИНЕН ЗАСВОЇТИ СТУДЕНТ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ЗАНЯТТЯ:
Термін
Визначення
1
2
Управління охороною праці
Підготовка, прийняття і реалізація рішень щодо
здійснення організаційних, технічних, санітарногігієнічних та лікувально-профілактичних заходів,
спрямованих на створення безпечних умов праці,
збереження здоров’я і працездатності людини у
процесі роботи.
Система управління охороною Регламентована нормативними і організаційнопраці
методичними
документами
діяльність
по
здійсненню заходів, спрямованих на гарантування
безпеки. збереження здоров’я і високої
працездатності людини у виробничому процесі.
Безпечні умови праці (безпека Стан умов праці, при яких вплив на працівника
праці)
небезпечних і шкідливих виробничих факторів не
перевищує гранично допустимих рівнів
Заклад охорони здоров'я
Юридична особа будь-якої форми власності та
організаційно-правової
форми
або
її
відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне
обслуговування населення на основі відповідної
ліцензії та професійної діяльності медичних
(фармацевтичних) працівників;
24
Комісія з питань охорони Постійно діючий спільний консультативнопраці
дорадчий
орган
трудового
колективу
підприємства, установи, організації та власника
цього підприємства, установи, організації чи
уповноваженого ним органу, який створюється
згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону
праці» (1992) з метою забезпечення пропорційної
участі працівників у вирішенні будь-яких питань
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Кабінет охорони праці та Навчально-методичний
та
організаційний
промислової безпеки.
осередок пропаганди знань з питань охорони праці
та промислової безпеки серед працівників, а також
центр поширення досвіду з профілактики
професійних
захворювань,
виробничого
травматизму та аварій.
Система управління охороною Сукупність органів управління підприємством
праці й ризиком
(структурним підрозділом), які на підставі чинних
нормативно-правових
актів
здійснюють
планомірну діяльність щодо виконання завдань
охорони праці, спрямованих на усунення
неприпустимого
ризику
для
здоров'я
і
працездатності людини в процесі праці.
Імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її
Ризик
важкості.
Оцінювання ризику
Аналіз ризику
Припустимий (допустимий)
ризик Базовий ризик
Залишковий ризик
Заснована на результатах аналізу ризику
процедура перевірки, що встановлює, чи не
перевищується припустимий ризик.
Систематичне використання інформації для
виявлення небезпеки та оцінки ризику.
Ризик, що зменшений до рівня, який організація
може допустити, з огляду на її легальні
зобов'язання та її власну політику в галузі
професійної безпеки і здоров'я.
Значення ризику (і відповідне значення його
ступеню, що визначають на основі якісних
критеріїв,
через
процедури
експертного
оцінювання тощо), яке визначають перед
впровадженням заходів управління ризиками.
Ризик, що залишається після застосування
захисних заходів.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Шкідливі та небезпечні чинники, які можуть зустрічатися в медичних
закладах.
25
3. Основні види законодавчих документів про охорону праці в системі
МОЗ України.
4. Основні положення законодавчого акту про охорону праці в закладах
вищої медичної освіти України.
5. Управління охороною праці та організація охорони праці в медичних
установах.
6. Управління охороною праці та організація охорони праці в закладах
вищої медичної освіти.
7. Державний нагляд за охороною праці в медичних установах.
9. Державний нагляд за охороною праці в вищих медичних навчальних
закладах.
10. Права і обов’язки працівників служби охорони праці.
11.Коміссія з питань охорони праці в медичних установах, основні її
завдання і права.
12. Облік і аналіз показників охорони пра ці та планування заходів з
охорони праці.
13. Виявлення, оцінка та зменшення ризиків небезпечних подій.
14. Навчання та інструктажі з питань охорони праці робітників медичних
закладів та студентів, викладачів і співробітників вищих медичних
навчальних закладів..
4.3. Практичні роботи (завдання), які необхідно виконати для засвоєння
практичних навичок.
Вирішить ситуаційні задачі:
Задача 1. До штату служби охорони праці МОЗ України були зараховані 3
спеціалісти, з яких 1 має вищу медичну освіту і стаж роботи 4 роки, в тому числі 1
рік на посаді інженера з охорони праці; другій – був зарахований до відповідної
служби після отримання диплому про вищу спеціальну освіту з охорони праці, а
третій – має спеціальність інженера-технолога і стаж роботи 5 років, в тому числі 2
рокі на посаді інженера з охорони праці.
1. Вкажіть наявність чи відсутність порушень законодавства про охорону праці
при організації служби охорони праці МОЗ України.
2. Назвіть документ, в якому наведені вимоги до служби охорони праці МОЗ
України.
3. Вкажіть до якого виду служб МОЗ України відноситься дана служба.
Задача 2. Під час перевірки службою охорони праці дотримання вимог охорони
праці в гуртожитку були виявлені порушення. За результатами перевірки працівником
служби був складений Припис щодо усунення виявлених порушень. Проте за
розпорядженням проректора ВНЗ з адміністративно-господарської роботи цей Припис був
скасований.
1. Вкажіть правомірність такого рішення проректора ВНЗ.
2. Назвіть документ, в якому наведені права і обов’язки працівників служби
охорони праці.
26
3. Вкажіть особу, відповідальну за дотримання вимог охорони праці та пожежної
безпеки у гуртожитку
Задача 3. Під час перевірки службою охорони праці дотримання вимог охорони
праці в стоматологічній клініці було встановлено, що медична сестра кабінету лазерного
лікування хвороб ротової порожнини була зарахована на цю посаду і працює в цьому
кабінеті 7 місяців після одержання вступного інструктажу з охорони праці. Також були
виявлені допущені нею окремі порушення правил безпечного ведення робіт.
1. Вкажіть наявність чи відсутність порушень законодавства про охорону праці
в даному випадку.
2. Назвіть основний документ, який регламентує проведення навчання і
перевірку знань з охорони праці в ЗОЗ.
3. Вкажіть. яким чином фіксується проходження працівником того чи іншого
виду інструктажу з охорони праці та назвіть види інструктажу з охорони
праці, які повинна пройти медсестра лазерного кабінету.
5. Зміст теми.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону праці» в кожній галузі
розробляються програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища підприємств. Головною метою таких галузевих програм є розробка та
реалізація заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємствах,
в установах та організаціях галузі шляхом виконання конкретних завдань організаційного,
матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення діяльності у сфері охорони
праці, подальшого удосконалення управління охороною праці.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний
створити на кожному робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці
відповідно до чинних нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець
забезпечує функціонування системи управління охороною праці.
Управління охороною праці повинно бути викладено у Положенні про систему
управління охороною праці (СУОП) підприємства, закладу, установи. В ньому
викладаються загальні структури системи, основні цілі та завдання, докладно
пояснюються процеси і заходи, які необхідно виконати для досягнення поставлених
завдань у сфері охорони праці, посилаючись при цьому на державні, міжгалузеві та
галузеві нормативно-правові акти з питань охорони праці, а також на нормативні акти з
охорони праці, що діють в межах підприємства.
Положення про СУОП найчастіше має таки основні розділи: 1. Загальна структура –
в ньому визначаються відповідальність і пов'язані з нею обов'язки посадових осіб,
керівників підрозділів та працівників, політика охорони праці, функції та структура
системи управління охороною праці. 2. Документація СУОП - в цьому розділі
визначається перелік нормативних актів, що діють на підприємстві, наводиться перелік
документації, яку необхідно вести на підприємстві, та порядок ведення обліку та стану
виконання приписів наглядових органів. 3. Завдання СУОП та їх вирішення - в даному
розділі наводяться можливі шляхи вирішення завдань у сфері охорони праці, питання
професійного добору і навчання, організації та управління персоналом, заходи з охорони
27
праці при плануванні та постачанні, введенні в експлуатацію, поточній експлуатації,
виведенні з експлуатації, проведення контролю та порядок стимулювання.
Універсального положення, прийнятного для всіх підприємств, закладів і установ,
не існує. Це обумовлено наявністю різних виробничих структур та специфічних
виробничих умов кожного з них. Проте наведена вище зразкова структура положення
дозволяє привести його у відповідність до фактичних вимог і потреб кожного окремого
об’єкту.
Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети роботи
об’єкта і органів управління, завдань і заходів з охорони праці, функцій і методів
управління, побудови організаційної структури управління, складання організаційнометодичної документації.
Метою управління охороною праці є збереження здоров’я і працездатності
людини в процесі праці, поліпшення виробничого побуту, попередження травматизму,
виникнення професійних та виробничо-зумовлених захворювань .
Служба охорони праці в системі Міністерства охорони здоров'я України була
створена за Наказом МОЗ України від 30.09.1994 № 268 про затвердження «Положення
про службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров'я України» з метою
запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням і аваріям в
процесі роботи».
Згідно цього «Положення…» служба охорони праці центрального апарату
Міністерства охорони здоров’я України комплектується спеціалістами, які мають вищу
освіту і стаж роботи не менше 3 років, в тому числі 2 роки на посаді інженера з
охорони праці. Обмеження не стосується стажу осіб, які мають спеціальну освіту з
охорони праці. Служба підпорядковується першому заступнику Міністра охорони
здоров'я і входить до структури апарату Міністерства охорони здоров'я як одна з основних
інженерно-технічних служб. Ліквідація служби допускається тільки в разі ліквідації
Міністерства.
Працівники служби охорони праці МОЗ України у своїй діяльності керуються
Законом України "Про охорону праці", державними, міжгалузевими і галузевими
нормативними актами з охорони праці, Положенням про Міністерство охорони здоров'я,
а також вказаним «Положенням...». Вони не можуть бути залучені до виконання функцій
не пов’язаних з охороною праці.
Структура управління охороною праці в медичній галузі наведена на схемі 1.
28
МОЗ України на підставі положень Закону України "Про охорону праці",
нормативних актів чинного законодавства України з питань охорони праці розроблений та
затверджений ряд нормативних документів з питань охорони праці для медичної галузі:
а) з техніки безпеки і виробничої санітарії; б) про працю жінок та молоді; в) про спецодяг,
санітарно-гігієнічний одяг; г) про відшкодування збитків працівникам у зв'язку з
нанесеною шкодою їх здоров'ю; д) з нагляду та контролю за дотриманням законодавства
про охорону праці.
У 2001 р. набули чинності вітчизняні будівельні норми "Заклади охорони здоров'я"
ДБН В.2.2.-10-2001, які містять багато вимог щодо охорони праці. Ці вимоги повинні
виконуватись при проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації будинків, в
яких розміщуються медичні заклади охорони здоров’я.
МОЗ України, як і інші міністерства: а) проводить єдину науково-технічну політику
в галузі охорони праці; в)розробляє і реалізує комплексні заходи щодо поліпшення
гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в
галузі загалом; г) здійснює методичне керівництво діяльністю установ у галузі охорони
праці;д) укладає з галузевою профспілковою організацією медичних працівників угоди з
питань поліпшення умов і безпеки праці; е) фінансує опрацювання і перегляд нормативних
актів з охорони праці;ж) організовує навчання та перевірку знань норм і правил з охорони
праці керівниками, працівниками та спеціалістами галузі;з) здійснює внутрішньовідомчий
контроль за станом охорони праці;и) створює з метою координації та вдосконалення
29
діяльності з охорони праці управління (відділи служби) охорони праці на місцях.
Більшість викладених положень поширюються і на управління охорони здоров'я
обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з
технічного нагляду та охорони праці).
Служба охорони праці медичної установи, організації, закладу (далі - установа)
створюється згідно «Типового положення про службу охорони праці» НПАОП 0.004.35-04 при кількості працюючих 50 і більше осіб. Таку службу повинен представляти
один спеціаліст (головний або провідний) з охорони праці з інженерно-технічною
освітою. В установі з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці
можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. В
установі з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони
праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають
відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові установи. За
своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби прирівнюється до
керівників основних інженерно-технічних служб установи. Такий принцип зберігається
при визначенні посадового становища та окладів і для інших працівників служби.
Основні функції служби охорони праці: а) опрацювання ефективної цілісної
системи управління охороною праці, сприяння удосконаленню діяльності у цьому
напрямку кожного структурного підрозділу установи і кожної посадової особи; б)
проведення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці; в) складання
разом з структурними підрозділами установи комплексних заходів щодо досягнення
встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення
існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнені), а також розділу
"Охорона праці" у колективному договорі; г) проведення для прийнятих на роботу
працівників вступного інструктажу з питань охорони праці, а також первинних,
позапланових і цільових інструктажів працівників.
Завдання служби: а) забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами,
положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; б)
паспортизація відділень, цехів, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони
праці; в) облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також
шкоди від цих подій; г) підготовка статистичних звітів установи з питань охорони праці;
д) розробка перспективних та поточних планів роботи установи щодо створення
безпечних та нешкідливих умов праці; е) організація роботи методичного кабінету
охорони праці, пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення
консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації,
оформлення інформаційних стендів тощо; є) допомога комісії з питань охорони праці
установи в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; ж)
підвищення кваліфікації і перевірка знань посадових осіб з питань охорони праці; з)
методична допомога керівникам структурних підрозділів установ у розробці заходів з
питань охорони праці; у) підготовка проектів наказів та розпоряджень з питань охорони
праці, загальних для всієї установи.
Адміністративний контроль за дотриманням вимог з охорони праці в лікувальнопрофілактичному закладі (ЛПЗ) наведений на схемі 2:
30
Керівники служб і підрозділів медичного закладу зобов’язані: а) розробляти
інструкції з охорони праці і пожежної безпеки; б) проводити роботу з виконання завдань
і функцій управління, передбачених посадовими інструкціями;
в) виконувати
ідентифікацію, оцінку й усунення неприпустимих ризиків; г) вживати заходи щодо
приведення діяльності працівників, устаткування, приміщень і оточуючого середовища
працівників у відповідність з вимогами існуючих нормативно-правових документів з
охорони праці; д) приймати участь у розслідуванні аварій, нещасних випадків,
профзахворювань і отруєнь, що сталися в структурному підрозділі і забезпечувати
здійснення заходів щодо їх попередження; е) вживати заходи щодо зменшення
соціальних, економічних і моральних втрат, пов’язаних з травматизмом і
профзахворюванням; ж) враховувати дисциплінарну, адміністративну і кримінальну
відповідальність за нещасні випадки і профзахворювання; з) забезпечувати
функціонування системи управління охороною праці й ризиком у своїх підрозділах.
Працівники зобов’язані: а) дбати про безпеку і здоров’я оточуючих людей і
особисту в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території
закладу; б) знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці,
правила поводження з приладами, механізмами, машинами, устаткуванням та іншими
засобами праці; в) користуватися, при необхідності, колективними та індивідуальними
засобами захисту; г) проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди та ін.
Керівники підрозділів і працівники за порушення законодавчих та інших
нормативних актів з охорони праці згідно з Законом України «Про охорону праці» несуть
наступні види відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та
кримінальну. Порядок накладання певного виду відповідальності вирішується згідно
Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України (ст. 147),
Кримінального кодексу України (ст.271-275).
До найважливіших процесів ефективного функціонування СУОП відноситься
31
планування заходів з охорони праці, яке полягає в обґрунтуванні рішень з охорони праці
та розподілу матеріальних, фінансових, людських, інформаційних та інших ресурсів для
їх реалізації.
Планування робіт з охорони праці передбачає розробку перспективних (на 5 років)
і поточних річних і оперативних (квартал, місяць, декада) планів. Оперативні
квартальні і місячні плани складаються для вирішення повсякденних актуальних завдань,
а також для усунення виявлених недоліків і вживання заходів для попередження причин
нещасних випадків.
Керівних медичного закладу забезпечує розробку і реалізацію: заходів, спрямованих
на доведення умов і безпеки праці у відповідність до нормативних вимог та підвищення
існуючого рівня охорони праці; розділу «Охорона праці» колективного договору;
оперативних планів робіт з охорони праці відділу охорони праці та керівників
структурних підрозділів.
Планування заходів з охорони праці наведене на схемі 3.
32
Колективний договір (угода) відноситься до важливих документів, що регулюють
відносини між працівниками і роботодавцем в сфері охорони праці. Він обов’язково
повинен мати розділ: «Комплексні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни
33
праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці,
запобігання випадкам виробничого травматизму, профзахворюванням і аваріям».
Організаційно-методичну роботу щодо складання перспективних, поточних та
оперативних планів здійснює служба охорони праці.
З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких
питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в медичному закладі за
рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Це
право проголошено у статті 16 закону України «Про охорону праці».
До складу комісії входять представники роботодавця та професійної спілки, а також
уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалісти з безпеки, гігієни праці та
інших служб закладу відповідно до типового положення, що затверджується центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони праці. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового
колективу та власника або уповноваженого ним органу і створюється з метою залучення
представників власника та трудового колективу до співробітництва в галузі управління
охороною праці на підприємстві та узгодженого вирішення проблем, що виникають у цій
сфері.
Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк
повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за
поданням власника, органу трудового колективу та профспілкового комітету. Загальні
збори (конференція) затверджують Положення про комісію з питань охорони праці
підприємства, яке розробляється за участю сторін.
Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, міжгалузевими і
галузевими нормативними актами з охорони праці, а також Положенням про комісію з
питань охорони праці підприємства.
Основні завдання комісії:
— захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;
— підготовка, на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві,
рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та
професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики н області
охорони праці на підприємстві; узгодження, шляхом двосторонніх консультацій, позицій
сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою;
–– забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу,
кожного працівника, запобігання конфліктам;
— вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань
з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.
Комісія має право:
— звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування
трудового колективу, профспілкового комітету з пропозиціями щодо регулювання
відносин у сфері охорони праці;
— створювати робочі групи з числа членів комісії для вироблення узгоджених рішень
з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на договірній основі за
34
погодженням
сторін
фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;
відповідних
— одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету
(комітетів) інформацію, необхідну для виконання функцій і завдань, передбачених
Типовим положенням;
— встановлювати ступінь вини потерпшого та винуватця (в т.ч. і власника) нещасного
випадку в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та
профспілкового
комітету,
при
вирішенні питання про розмір одноразової допомоги, коли нещасний випадок стався
внаслідок невиконання потерпшим вимог нормативних актів про охорону праці і факт
наявності його вини встановлено комісією по розслідуванню нещасних випадків;
— здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці
безпосередньо на робочих місцях, забезпечення працюючих засобами колективного та
індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувальнопрофілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою підсоленою водою та станом використання санітарно-побутових приміщень;
— знайомитись з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан
умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних
договорів;
— вільного доступу на усі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань
охорони праці.
Комісія може делегувати своїх представників для участі:
— у розв'язуванні разом з представниками державного нагляду за охороною праці
конфліктів, пов'язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів
небезпечної для його здоров'я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня
профспілкова організація;
— в обговоренні питань охорони праці власником або уповноваженим ним органом,
профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за
погодженням з цими органами).
Члени комісії виконують свої обов'язки, як правило, на громадських засадах. При
залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнятися від
основної роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними
середнього заробітку.
Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляють на квартал,
півріччя чи рік і затверджуються нею. Рішення комісії оформляються протоколами і мають
рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами власника. При незгоді
власника з рекомендаціями Комісії він дає аргументовану відповідь. Комісія не менше
одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового
колективу.
35
На підприємствах з чисельністю понад сто працівників, а також таких, чия специфіка
вимагає проведення з персоналом великого обсягу робіт з питань охорони та безпеки
праці, рекомендується створення Кабінету промислової безпеки та охорони праці. На
підприємствах з меншою кількістю працівників та в структурних підрозділах можуть
створюватись Куточки охорони праці та промбезпеки . Держгірпромнаглядом 16 січня
2008 року затверджено «Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової
безпеки та охорони праці».
Кабінет охорони праці та промислової безпеки – це навчально-методичний та
організаційний осередок пропаганди знань з питань охорони праці та промислової безпеки
серед працівників, а також центр поширення досвіду з профілактики професійних
захворювань, виробничого травматизму та аварій.
Для кабінету виділяють, як правило, окреме приміщення, яке складається з одної
або кількох кімнат, оснащених відповідними технічними засобами, зразками та
навчальними посібниками, інформаційними та наочними матеріалами з питань
промбезпеки та охорони праці.
Куточок охорони праці та промбезпеки може бути у вигляді стенда, екрана,
комп’ютера з відповідним програмним забезпеченням тощо. Він може розміщуватися в
окремому приміщенні або в частині приміщення загального призначення.
Обов’язковим і важливим розділом роботи з забезпечення охорони праці медичних
працівників є облік і аналіз показників охорони праці. Він є основою для розробки та
прийняття управлінських рішень з охорони праці керівниками усіх рівнів управління. На
основі аналізу отриманих даних та встановлення причин недотримання вимог законів та
нормативно-правових актів з охорони праці розробляються заходи по усуненню виявлених
недоликів.
Основни показники обліку: рівень виробничого травматизму; рівень
профзахворювань; рівень захворювань, пов'язаних з умовами праці; кількість працюючих
у незадовільних умовах праці; кількість обладнання, що не відповідає вимогам
нормативних актів про охорону праці; кількість технологічних процесів, що не
відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; кількість аварійних будівель
і споруд; забезпеченість засобами індивідуального захисту; забезпеченість санітарнопобутовими приміщеннями; витрати на поліпшення стану безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища; витрати на повне відшкодування збитків потерпілим від
нещасних випадків та профзахворювань (або витрати на соціальне страхування від
нещасних випадків та профзахворювань); витрати на розслідування та ліквідацію
наслідків аварій та нещасних випадків і профзахворювань.
В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та
уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці.
Важливим аспектом при обліку і аналізі стану охорони праці в медичному закладі є
виявлення, оцінка та зменшення ризику небезпечних подій. Оцінювання ризику базується
на результатах аналізу процедури перевірки, що встановлює, чи не перевищується
припустимий ризик. Припустимий (допустимий) ризик- це ризик, що зменшений до
рівня, який організація може допустити, з огляду на її легальні зобов'язання та власну
політику в галузі професійної безпеки і здоров'я.
Міжнародний стандарт OHSAS 18001:2007 «Системи управління охороною праці.
36
Вимоги». визначає кілька етапів управління ризиками.
Перший етап - це виявлення можливості виникнення небезпечних ситуацій для
працівників з урахуванням їх можливих дій. Процедура передбачає всебічний розгляд
технологічного процесу з погляду на безпечність та нешкідливість для працівників з
урахуванням усіх аспектів, а також виявлення шкідливих і небезпечних виробничих
чинників, що діють у виробничому середовищі та можуть призвести до небезпечної події.
На другому етапі визначається ступінь базового ризику виникнення небезпечних
ситуацій. Оцінка базового ризику – загальний процес оцінки ступеню ризику, при якому
ігнорується існуюче управління ризиками.
Базовий ризик - це значення ризику (і відповідне значення його ступеню, що
визначають на основі якісних критеріїв, через процедури експертного оцінювання тощо),
яке визначають перед впровадженням заходів управління ризиками. Ступінь базового
ризику (відносна оцінка в балах) виникнення небезпечної ситуації визначається за
формулою:
R= Т×П×Вр,
у якій:
R- ступінь ризику, балів;
Т - ступінь важкості та можливих наслідків небезпечної події, балів;
П - ступінь інтенсивності контакту працівника з небезпекою, балів;
ВР -індекс імовірності виникнення небезпечної події, балів.
Характеристика імовірності виникнення небезпечної події в балах, тобто індекс
імовірності небезпечної події визначається шляхом експертного оцінювання на основі
якісної оцінки імовірності за таблицею 1. Експертиза проводиться групою призначених
фахівців.
Таблиця 1.
Характеристика індексу імовірності небезпечної події ВР
Ступінь імовірності
небезпечної події
Кількість
балів, Вр
Якісна оцінка
імовірності
Коментар
5
Регулярно або
майже напевно
Подія спостерігається регулярно.
Подія трапляється в більшості випадків.
4
Досить
імовірно
Подія спостерігається періодично.
3
Імовірно
Подія трапляється інколи.
2
Малоймовірно
Подія спостерігається рідко.
1
Майже
неймовірно
Подія трапляється лише при винятковому
збігу обставин
37
Оцінку важкості можливих наслідків небезпечної події (в балах) визначають на основі
експертного оцінювання за таблицею 2, а оцінку ступеня інтенсивності контакту
працівника з небезпекою за таблицею 3.
Таблиця 2.
Визначення ступеню тяжкості небезпечної події Т.
Ступінь тяжкості
небезпечної події
Можливі наслідки
Кількість Якісна оцінка
балів, Т
можливої події
Можливе реагування та
заходи з ліквідації
наслідків
5
Катастрофічна
Груповий нещасний
випадок;
Нещасний випадок із
смертельними
наслідками
Розслідування
державними органами
влади. Кримінальна
відповідальність.
Штрафні санкції.
Зупинення робіт.
Анулювання ліцензії.
4
Суттєва
Стійка втрата
працездатності
(каліцтво).
Тимчасова втрата
працездатності понад
60 днів.
Профзахворювання.
Розслідування
державними
органами
влади.
Кримінальна
відповідальність.
Штрафні санкції згідно
Кодексу
про
адміністративні
правопорушення (КпАП).
Можливе призупинення
робіт.
3
Незначна
Травма,
профзахворювання з
втратою працездатності
до 60 днів.
Розслідування.
Штрафні санкції.
Можливе призупинення
робіт.
2
Мінімальна
Травма без втрати
працездатності,
потреба у стаціонарній
медичній допомозі,
переведення на легшу
роботу.
Внутрішнє розслідування.
Адміністративна
відповідальність.
Штрафні санкції згідно
КпАП.
1
Несуттєва
Інцидент.
Дисциплінарна
відповідальність
Таблиця 3.
Характеристика інтенсивності контакту з небезпекою, П
38
Кількість
балів, П
Характеристика
Інтенсивність контакту працівника з
небезпекою
3
Постійний контакт Постійно або декілька разів протягом
знебезпекою
робочої зміни при виконанні виробничих
"актз
операцій.
2
Епізодична
Один чи декільк разів на місяць при
можливість контакту виконанні небезпечних виробничих
з небезпекою
операцій.
1
Мінімальний
Один чи декілька разів на рік
контакт з небезпекою
Третій етап - розробка, планування та впровадження заходів щодо зменшення
ризиків, які враховують результати оцінки ступеню базового ризику.
Планування заходів щодо зменшення ризиків потребує урахування способів
реагування на визначений ступінь ризику (таблиця 4).
39
Таблиця 4.
Планування заходів управління ризиками в залежності від ступеню базового ризику
Ступінь
базового ризику,
R
Реагування на ситуацію, планування заходів щодо
управління ризиками
Екстремальний Потребує невідкладних дій вищого керівництва із
(55-75 балів)
обов'язковим складанням плану заходів та призначенням
відповідальних осіб. При необхідності - призупинення
ведення робіт.
Високий
(25-54 балів)
Середній
(10-24 балів)
Низький
(1-9 балів)
Потребує уваги вищого керівництва. Терміново
проінформувати працівників та їх безпосередніх керівників,
керівника відповідного підрозділу та начальника служби
охорони праці. Вжити заходи по забезпеченню безпеки
працівників.
Проінформувати працівників та безпосередніх керівників,
керівника відповідного підрозділу та начальника служби
охорони праці. Вжити заходи щодо зменшення ризику.
Управління шляхом виконання існуючих процедур.
Звичайно не потребує додаткових ресурсів. Проінформувати
керівника підрозділу та начальника служби охорони праці по
закінченню робіт для визначення ступеню ризику.
Аналіз може проводитися також за іншими кількісними та якісними показниками, які
найбільше відповідають особливостям технології і організації виробництва на
підприємстві.
Кількість показників, що застосовуються для оцінки ризиків та їх регулювання,
залежить від стану умов і безпеки праці на конкретному підприємстві, наявності та стану
об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та кількості працюючих.
Регулювання ризиків повинно здійснюватись з урахуванням пріоритетів заходів, що
застосовуються, а саме: вилучення небезпечної роботи, застосування інженерних методів
контролю (діагностики), забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту,
посилення адміністративних методів контролю.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час
прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця
інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварійних
ситуацій, пожеж і стихійних лих. Інструктаж з охорони праці - один із найбільш
ефективних видів навчання з питань безпечного виконання робіт.
Порядок проведення навчання та перевірки знань працівників і посадових осіб з
питань охорони праці визначається «Типовим положенням про навчання, інструктаж
і перевірку знань працівників з питань охорони прац»і, затв. наказом
Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 року №15, та «Положенням про
40
порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах,
установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і
науки України, затв. наказом Міністерства освіти і науки України 18.04.2006 року
№304. Згідно до цих положень допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань
охорони праці забороняється.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на
вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж одержує особа, яка працевлаштовується. Він проводиться
спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем (відповідно до наказу,
розпорядженню по підприємству), який в установленому Типовим положенням порядку
пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Запис про проведення
вступного інструктажу робиться в Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань
охорони праці, який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає
за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на
роботу. Журнал реєстрації вступного інструктажу є документом постійного зберігання.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить
безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу) або фізична особа, яка
використовує найману працю.
Первинний інструктаж проводиться
безпосередньо на робочому місці..
з
працівником
до
початку
роботи
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з кожним
працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і
змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться в
терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, не рідше:
• на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на 3 місяці;
• для решти робіт — 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в
кабінеті охорони праці:
• при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони
праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів
та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан
охорони праці;
• при порушенні працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці,
що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;
41
• при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт
з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
• при ліквідації аварії або стихійного лиха;
• при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряддопуск, наказ або розпорядження.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються
перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а
також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила
інструктаж.
Після проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів
особа, яка проводила інструктаж, обов’язково вносить запис до Журналу реєстрації
інструктажів з питань охорони праці на робочому місці.
Організація роботи з охорони праці в закладах вищої медичної освіти.
Організація роботи з охорони праці в закладах вищої медичної освіти здійснюється
згідно з «Положенням про організацію роботи з охорони праці учасників навчальновиховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого Наказом
міністерства освіти і науки України від 01.08.2001р. № 563 (Із змінами, внесеними згідно
з Наказом Міністерства освіти і науки України №782 від 20.11.2006 р.).
Це Положення визначає єдину систему організації роботи з охорони праці, а також
обов'язки керівників та посадових осіб щодо забезпечення здорових і безпечних умов
навчально-виховного процесу {система організації навчально-виховної, навчальновиробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (лекції,
лабораторні, практичні заняття, науково-дослідні роботи, тощо)}, запобігання
травматизму негативного впливу на здоров’я його учасників.
Навчальні заклади у своїй діяльності керуються чинним законодавством,
нормативно-правовими актами з охорони праці, та вищенаведеним «Положенням...».
Організація роботи з охорони праці в навчальних закладах покладається на їх керівників.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності
студентів, аспірантів, працівників навчальних закладів проводяться відповідно до
«Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань
охорони праці», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005
№15 та «Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань
охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих
Міністерству освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти і
науки України від 18.04.2006 №304.
Контроль за станом умов і охорони праці в закладі спрямований на: виявлення і
усунення недоліків, пов’язаних з використанням технічних засобів, інвентарю, оснащення,
42
інструментів, матеріалів, засобів колективного та індивідуального захисту; координацію
діяльності структурних підрозділів щодо охорони праці; управління ризиками, тобто
факторами, які істотно впливають на підвищення рівня травматизму та розроблення
заходів щодо їх усунення.
Внутрішній безперервний контроль за станом охорони праці здійснюється:
керівником закладу; службою охорони праці; відповідальними особами; керівниками
структурних підрозділів; громадським інспектором з охорони праці, уповноваженими від
трудового колективу, представниками профспілки.
Обов'язки посадових осіб та організація роботи з охорони праці в вищих
медичних навчальних закладах.
Ректор ВМНЗ: відповідає за створення безпечних умов навчально-виховного
процесу згідно з чинним законодавством, міжгалузевими і галузевими нормативними,
інструктивними та іншими документами з охорони праці; не дозволяє проведення
навчально-виховного процесу за наявності шкідливих та небезпечних для здоров'я умов
учасників навчально-виховного процесу; відповідно до «Типового положення про службу
охорони праці» створює в навчальному закладі службу охорони праці, яка безпосередньо
підпорядковується йому; призначає відповідальних за організацію роботи з охорони праці
та пожежної безпеки, визначає їх функціональні обов'язки; забезпечує функціонування
системи управління охороною праці в навчальному закладі; призначає наказом осіб,
відповідальних за стан охорони праці в структурних підрозділах, навчальних корпусах,
гуртожитках; затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів,
факультетів, кафедр з обов'язковим блоком питань охорони праці; створює і визначає
порядок роботи постійно діючої технічної комісії з введення в експлуатацію нових,
реконструйованих навчальних приміщень, обладнання, затверджує акти приймання;
вживає заходи щодо приведення інженерно-технічних комунікацій, устаткування,
обладнання у відповідність до чинних стандартів, правил, норм з охорони праці; щорічно
укладає колективний договір (угоду), що містить розділ охорони праці та забезпечує його
виконання; забезпечує виконання законодавчих, нормативних актів, наказів, рішень,
розпоряджень, інструктивних матеріалів з питань охорони праці Міністерства освіти і
науки України, місцевих органів управління освітою, приписів органів державного
нагляду за охороною праці, пропозицій профспілкового комітету; на засіданнях ради
навчального закладу, нарадах керівників структурних підрозділів, інших осіб,
відповідальних за стан охорони праці; організовує звітування з питань профілактики
травматизму, виконання заходів розділу з охорони праці колективного договору (угоди),
видає накази, розпорядження з цих питань; організовує роботу з розробки програми
вступного інструктажу та забезпечує проведення всіх видів інструктажів з охорони праці;
організовує роботу щодо розроблення та періодичного перегляду: інструкцій з охорони
праці для працівників відповідно до ДНАОП 0.00-4.15-98 "Положення про розробку
інструкцій з охорони праці", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України
від 29.01.98 № 9; інструкцій з безпеки (порядок виконання вимог безпеки навчання і праці
для учасників навчально-виховного процесу в навчальних закладах) для студентів,
аспірантів (перегляд цих інструкцій здійснюється один раз на 5 років); контролює
забезпечення учасників навчально-виховного процесу спецодягом, спецвзуттям та іншими
43
засобами індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 "Положення про
порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та
іншими
засобами
індивідуального
захисту",
затвердженим
наказом
Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 № 170; забезпечує навчання з питань
охорони праці учасників навчально-виховного процесу відповідно до
чинного
законодавства; забезпечує виконання організаційно-технічних заходів упровадження
державної системи стандартів безпеки праці, проведення атестації робочих місць за
умовами праці; здійснює постійний зв'язок з державними органами та громадськими
організаціями щодо запобігання травматизму серед учасників навчально-виховного
процесу; повідомляє за підлеглістю Міністерству охорони здоров’я України та
Міністерству освіти і науки України протягом доби про кожний груповий нещасний
випадок або випадок із смертельним наслідком, що трапився з студентом, аспірантом під
час навчально-виховного процесу, на виробництві та у побуті; організовує розслідування
нещасних випадків з учасниками навчально-виховного процесу, затверджує акт про
нещасний випадок під час навчально-виховного процесу відповідно до чинних
документів, проводить аналіз причин та розробляє заходи щодо попередження
травматизму.
Служба охорони праці та пожежної безпеки ВМНЗ контролює дотримання вимог
охорони праці та пожежної безпеки в усіх структурних підрозділах, кафедрах, навчальних
корпусах, гуртожитках, а також своєчасність проведення навчань з питань охорони праці.
При виявлені порушень або недоліків щодо забезпечення вимог охорони праці
працівник служби охорони праці складає Припис, в якому наводяться виявлені недоліки і
порушення та вказуються терміни для їх усунення. Цей припис є обов’язковим для
виконання. Відмінити Припис має право тільки ректор ВМНЗ.
Відповідальність за дотримання вимог охорони праці та пожежної безпеки на
кафедрах несуть їх завідувачі, які призначають особу (або осіб) відповідальну за охорону
праці та пожежну безпеку на кафедрі, а також за безпечну організацію навчальновиховного процесу.
За дотримання вимог охорони праці та пожежної безпеки в інших структурних
підрозділах ВМНЗ (віварій, навчальні корпуси, гуртожитки тощо) несуть відповідальність
їх завідувачі.
На кафедрах, в структурних підрозділах, гуртожитках ВМНЗ створюються куточки з
охорони праці, в яких можна ознайомитися з інформацією, інструкціями щодо заходів з
створення безпечних умов праці, навчання, побуту та пожежної безпеки.
Завідувачі кафедр, навчальних корпусів, гуртожитків та інші керівники повинні
проходити навчання з питань охорони праці не рідше 1 разу на 3 роки, а відповідальні за
охорону праці на кафедрі – кожний рік
При проведенні навчально-виховного процесу у випадку, якщо при цьому існує
потенційна небезпека для здоров’я студентів, з ними проводяться інструктажі:
вступний (на початку заняття); первинний (в ході заняття), позаплановий (при виявленні
порушень, при зміні умов виконання навчання).
Відомості про проведення інструктажів з питань охорони праці студентів фіксуються
в спеціальних журналах.
Працівники структурних підрозділів ВМНЗ під час прийняття на роботу і в процесі
роботи проходять інструктажі та навчання з питань охорони праці, надання першої
медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі
44
виникнення аварії. небезпеки. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці,
проводяться відповідно до «
Матеріалы для самоконтролю:
Завдания для самоконтролю:
1. Вкажіть нормативний документ, відповідно до якого створено службу охорони
праці в системі Міністерства охорони здоров'я.
2. Назвіть спеціалістів, які входять до служби охорони праці центрального органу
Міністерства охорони здоров'я України.
3. Вкажіть обставини, при яких може бути ліквідована служба охорони праці
медичного закладу або ВМНЗ.
4. Укажіть нормативний документ, відповідно до якого створюється служба охорони
праці вузу.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна:
1. Охорона прці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський,
М.І.Веремей, В.І.Зенкина та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва,
О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-577, 810-854.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський,
В.М.Шевцова, В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина»,
2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред.
В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
Додаткова:
1. Безопасность труда в медицинских учреждениях Электронный ресурс: Справочное
пособие Автор: Д. В. Зеркалов. / Изд-во: К .: Основа / Год: 2011 / Стр .: 695 | 598 / Формат:
doc, pdf / Язык: украинский / русский
2. Наказ МОЗ України від 30.09.1994 № 268 «Про затвердження положення про
45
службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров'я України».
3. «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я». ДБН В.2.2.-10-2001.
4. «Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги»: ДСТУ ОНSAS
18001:2010 – [Чинний від 2011-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2011. – 20 с.
– (Національний стандарт України).
5. Закон України «Про охорону праці».
6. «Типове положення про службу охорони праці». НПАОП 0.00-4.35-04
7. «Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з
питань охорони прац», затв. наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 року
№15.
8. «Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони
праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству
освіти і науки України», затв. наказом Міністерства освіти і науки України 18.04.2006 року
№304.
9. ДНАОП 0.00-4.15-98 "Положення про розробку інструкцій з охорони праці".
10. ДНАОП 0.00-4.26-96 "Положення про порядок забезпечення працівників
спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту".
46
Тема
Гігієна та фізіологія праці, значення для створення безпечних
умов праці
47
1.Актуальність теми
Початок 21-го сторіччя характеризується новим етапом технічної революції, основним елементом
якої є розвиток комп’ютерних технологій. Застосування нових методів управління процесами, обробки
та передачі даних, матеріалів, видів енергії супроводжується значним інформаційним та емоційнопсихологічним навантаженням на організм людини і збільшенням його негативного впливу на здоров’я
працівників. В зв’язку зі зміною соціально-економічного устрою суспільства, переходом до ринкової
економіки та появою підприємств різних форм власності ще актуальнішим стало питання покращення
умов праці, забезпечення високої працездатності та збереження здоров’я працюючого населення.
Тенденція до погіршення показників здоров’я працюючого населення України обумовлена не
тільки небажанням власників вкладати кошти в сучасні технології та створювати безпечні умови праці;
пізнім зверненням працюючих до лікарів у зв’язку з відсутністю на підприємствах достатнього
соціального пакету, а й впливом на організм значних інформаційних, нервово-емоційних
(психоемоційних) чинників в комплексі з факторами демографічного, соціально-економічного,
медичного та гігієнічного характеру, що призводить до розвитку професійного стресу, синдрому
хронічної перевтоми під час роботи, професійних захворювань, підвищення рівня смертності, в тому
числі раптових смертей на робочому місці, аварійних ситуацій.
Згідно з гігієнічними критеріями оцінки умов праці за показниками шкідливості і небезпечності
виробничого (лікарняного) середовища, складності та напруженості трудового процесу, поява двох або
більше шкідливих виробничих факторів (хімічних, фізичних тощо) при роботі медичного персоналу
підвищує ризик розвитку професійних захворювань, зростання загальної хронічної захворюваності та
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. У структурі загальної захворюваності медичного
персоналу 46 % складають хвороби органів дихання; 14 % — серцево-судинні захворювання; хвороби
органів травлення, нервової, кістково-м’язової та сечостатевої систем, які становлять 5–6 % від усіх
захворювань.
Тому в практичній діяльності лікарів різних спеціальностей велике значення має наукове
обґрунтування і забезпечення застосування комплексу заходів, спрямованих на збереження та
підвищення рівня їх працездатності, профілактику захворювань медичних працівників. Серед цих заходів
чільне місце займають заходи щодо попередження розвитку втоми, розробки раціональних режимів праці
та відпочинку на основі визначення функціонального стану організму працівників. Для вирішення цих
завдань необхідні знання методів фізіологічних досліджень в умовах виробництва та критеріїв оцінки
результатів досліджень, знання нормативної документації.
Підвищення якості підготовки студентів з теоретичних питань фізіології праці, розробки заходів
охорони праці та впровадження їх в практику буде сприяти ефективному та кваліфікованому вирішенню
проблеми збереження здоров’я медичних працівників та підвищення їх працездатності у практичній
площині.
2. Конкретні цілі:
Трактувати поняття про фізіологію праці як складову частину профілактичної медицини.
Класифікувати форми праці в залежності від ступеня м’язової активності, навантаження на
центральну-нервову систему (ЦНС), відношення працівника до предмету праці.
Аналізувати динаміку працездатності людини і причини її зміни протягом робочого дня.
Трактувати фізіологічну суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення.
Демонструвати володіння методами фізіологічної оцінки впливу виробничих факторів на здоров’я
працівників.
Пропонувати шляхи профілактики розвитку втоми, давати оцінку раціональності режиму праці і
відпочинку.
Пропонувати заходи, спрямовані на підвищення працездатності і профілактику захворювань при
виконанні фізичної та розумової праці.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна
інтеграція)
Назви попередніх дисциплін
Отримані навики
48
Анатомія людини
Застосовувати фізіологічне трактування будови і функції органів
людини. Визначати антропометричні показники людини та
аналізувати їх роль у трудовій діяльності
Нормальна фізіологія
Визначати функціональний стан органів та фізіологічних систем
організму на основі фізіологічних критеріїв, виявляти особливості
його змін в процесі трудової діяльності
Біологічна хімія
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування організму в
динаміці робочого дня та в період відпочинку в процесі трудової
діяльності
Трактувати загальні фізичні закономірності, що лежать в основі
життєдіяльності та трудової діяльності людини
Біологічна фізика
Медична біологія
Пояснювати закономірності проявів життєдіяльності людського
організму на організменному, органно-тканинному, клітинному,
субклітинному та молекулярно-біологічному та рівні
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент
при підготовці до заняття:
Термін
Фізіологія праці
Праця:
- як соціальна категорія
Визначення
Складова частина гігієни праці та розділ загальної фізіології, що
вивчає закономірності зміни функціонального стану організму
людини під впливом різних видів трудової діяльності та
виробничого середовища, обґрунтовує наукові основи організації
та фізіологічної регламентації факторів трудового процесу і
розробляє заходи, спрямовані на попередження втоми,
підтримання високого рівня працездатності та збереження
здоров’я працівників
Це процес, в якому людина своєю свідомою діяльністю
опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою,
створює додаткову вартість;
- як біологічна категорія
Це важлива функція організму, що характеризується певною
фізіологічною вартістю.
Умови праці*
Сукупність факторів трудового процесу та виробничого
середовища, у якому здійснюється діяльність людини
Характеристика трудового процесу, що відображає переважне
навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи
організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують
його діяльність.
Характеристика трудового процесу, що відображає навантаження
на ЦНС, органи чуттів, емоційну сферу працівника.
Важкість праці*
Напруженість праці*
Категорія (вид) робіт**
Фізична праця***
Поділ робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
Вид праці, при якій переважає значна м’язова діяльність –
переміщення і підтримка положення тіла та його частин у просторі
49
завдяки роботі м’язів, що забезпечується координацією всіх
фізіологічних процесів в організмі
Розумова праці***
Вид праці в сфері матеріального та нематеріального виробництва,
при якій переважає навантаження на центральну нервову систему,
аналізатори, психічні процеси (мислення, увага, пам’ять), полягає
у сприйнятті і переробці інформації, реалізації прийнятих рішень і
яка виконується за заздалегідь розробленим алгоритмом
Інтелектуальна (творча)
праця ***
Вид праці в сфері нематеріального виробництва, яка пов’язана зі
сприйняттям та переробкою значного обсягу інформації,
напруженням уваги та пам’яті, творчим мисленням і передбачає
створення нових алгоритмів.
Працездатність*
Стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і
емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу
визначеного змісту, обсягу і якості
Втома***
Функціональний стан, що спричиняється інтенсивною чи
тривалою роботою і характеризується тимчасовим зменшенням
кількості і якості роботи та погіршенням координації робочих
функцій
Динамічний стереотип
Стійка система умовних рефлексів, що формується в результаті
(вчення І.П.Павлова)****
багаторазового повторення умовних подразників у визначеній
послідовності і через визначені проміжки часу і забезпечує
автоматизм дій без участі функції уваги
Режим праці і
Чергування періодів праці і перерв (відпочинку) в різні відрізки
відпочинку****
часу (робоча зміна, доба, тиждень, місяць, рік)
Раціональний режим праці і Визначене чергування періодів праці і регламентованих перерв, що
відпочинку****
встановлюється на основі аналізу динаміки працездатності і
передбачає скорочення фази входження в роботу, подовження фази
стійкої працездатності, віддалення фази зниження працездатності
внаслідок
розвитку
втоми,
і
забезпечує
підвищення
продуктивності праці та збереження здоров’я
Властивість психічної діяльності, свідомості людини, спрямована
Увага***
Пам’ять***
Емоції в умовах трудової
діяльності***
на вибіркове сприйняття певних предметів та явищ.
Властивість психіки людини запам'ятовувати, зберігати та
відтворювати у свідомості явища, дії, предмети, емоції, які мали
місце в минулому
Психічні процеси, пов’язані з оцінюванням людиною трудової
обстановки. В трудовій діяльності емоції виражаються радістю
праці, почуттям взаємодопомоги, впевненості та ін.
Професійні захворювання* Захворювання, у виникненні яких вирішальна роль належить
впливу несприятливих факторів виробничого середовища і
трудового процесу
Виробничо обумовлена
Захворюваність (стандартизована за віком) на загальні
захворюваність*
захворювання різноманітної етіології (переважно поліетіологічні),
що має тенденцію до зростання при збільшенні стажу роботи у
несприятливих умовах праці і перевищує таку у професійних
групах, що не контактують зі шкідливими факторами
* Наказ Міністерства охорони здоров’я України 08.04.2014 № 248 Державні санітарні норми та правила
50
«Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу»
**ДСН 3.33.6042-99 Санітарні норми мікроклімату робочих приміщень.
*** *** Гігієна праці: підручник: А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін.: за ред. А.М.
Шевченка. – К.: Інфотекс, 2000. – 608 с.
**** Кодекс законів про працю України, 1971року (зі змінами).
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Фізіологія праці – визначення, поняття, мета, завдання, методи досліджень.
2. Основні фізіологічні ознаки фізичної та розумової праці. Класифікації.
3. Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
фізичної праці.
4. Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
розумової праці.
5. Фази функціонального стану центральної нервової системи під час роботи.
6. Працездатність людини, динаміка і причини її зміни протягом робочого дня.
7. Фізіологічна суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення та
формування.
8. Процеси, які відбуваються в організмі людини у відновний період (після закінчення
роботи).
9. Методи фізіологічних досліджень в умовах виробництва.
10. Шляхи попередження розвитку втоми. Методика розробки раціональних режимів праці та
відпочинку.
11. Система заходів, спрямованих на збереження і підвищення працездатності, профілактику
захворювань при виконанні фізичної та розумової праці.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Вирішити ситуаційні задачі:
Задача 1.
У лікаря-хірурга середня величина енерговитрат упродовж робочого дня становила 270 Дж/с. При
вивченні функціонального стану лікарів встановлено: середня частота серцевих скорочень за зміну
становить 85 за 1 хв; м’язова витривалість в кінці робочої зміни зменшилась на 25% , обсяг оперативної
пам’яті – на 20%, латентний період простої та складної зоровомоторної реакції збільшився відповідно на
25 і 35%, а час концентрації уваги – на 30%.
Завдання:
Дайте оцінку напруженості фізіологічних функцій у лікаря за шкалою ДУ «Інститут медицини
праці АМН України».
Задача 2.
Тривалість робочого дня лікаря-стоматолога становить 6 годин, щільність завантаження робочого
часу роботою - 90%. Середнє значення ЧСС (показник втоми) під час роботи – 95 уд./хв., під час
відпочинку – 75 за 1 хв. Гранично допустима величина середньо змінної ЧСС – 100 уд./хв. (відповідає
роботі середньої важкості).
Завдання:
Розрахувати необхідний загальний час регламентованих перерв на відпочинок для проектування
раціонального режиму праці і відпочинку при даному виді роботи.
Задача 3
Медична сестра хірургічного відділення разом із санітаркою перекладають хворих, яким було
проведене хірургічне втручання під загальною анестезією, з операційного столу на медичне ліжко. У
процесі вони піднімають хворих приблизно на висоту 10 см, далі рухають хворого по горизонталі на 65
51
см і опускають на ліжко. Всього за робочу зміну медична сестра разом із санітаркою виконують вказану
роботу 6 разів, середня вага, яку переміщає кожна працівниця за один раз складає 35 кг.
Завдання:
Розрахуйте виконану роботу окремої медичної працівниці в джоулях за робочу зміну.
Задача 4
При дослідженні стійкості та концентрації уваги лікаря хірурга-офтальмолога із застосуванням
таблиць з кільцями Ландольта було встановлено, що його показник уваги відповідає 35%.
Завдання:
1. Дайте оцінку стійкості та концентрації уваги у лікаря.
2. Запропонуйте заходи, які дозволять покращити рівень стійкості та концентрації уваги лікаряофтальмолога.
Задача 5
Дослідження простої зоровомоторної реакції (ПЗМР) у лікаря стоматолога-терапевта показали, що
час його реакції на світловий подразник складає 240 мс, а на звуковий – 175 мс.
1. Зробіть висновок про що свідчать вказані показники.
Зміст теми:
Гігієна та фізіологія праці – визначення, мета, задачі, методи досліджень
Гігієна праці – галузь гігієни, що вивчає вплив на організм людини трудових процесів і виробничого
середовища, розробляє гігієнічні нормативи і заходи для забезпечення нормальних умов праці та
запобігання професійним хворобам.
Предмет (об’єкт) вивчення ФП – організація трудового процесу та робочого місця; фізіологічні
зміни в організмі працівників в умовах праці та відпочинку; здоров’я працівників.
Мета фізіології праці – підвищення працездатності і продуктивності праці працівників; збереження
і зміцнення здоров’я працюючих; профілактика професійних захворювань, пов’язаних з фізичним
перенавантаженням, перенапруженням окремих органів і систем та впливом факторів виробничого
середовища, подовження трудового довголіття;
Завдання фізіології праці:
а) розробка теоретичних основ фізіології праці: вивчення фізіологічних механізмів втоми, динаміки
працездатності, розвитку компенсаторно-відновлювальних процесів; вивчення факторів трудового
процесу; вивчення закономірностей змін фізіологічного стану людини в умовах трудової діяльності;
наукове обґрунтування вимог до фізіологічної організації трудових процесів, робочих рухів, робочого
місця, раціональних режимів праці та відпочинку, оптимальних умов роботи системи "людина-машина"
з урахуванням антропометричних та психофізіологічних параметрів людини, методів і критеріїв оцінки
важкості та напруженості праці, методів і критеріїв професійного відбору, психофізіологічних основ
профорієнтації.
б) розробка практичних завдань: проведення оцінки важкості та напруженості праці; проведення
фізіолого-ергономічної оцінки системи "людина-машина"; розробка раціональних режимів праці і
відпочинку; розробка системи фізіолого-гігієнічних заходів щодо профілактики фізичного та нервовоемоційного перенапруження, в тому числі на етапі проектування та застосування нових технологій,
устаткування.
Праця є передумовою людського існування і розглядається як соціальна і біологічна категорія.
Праця як соціальна категорія – це процес, в якому людина своєю свідомою діяльністю
опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою, створює додаткову вартість.
Праця як біологічна категорія – це важлива функція організму, що характеризується певною
фізіологічною вартістю.
Умови праці – це сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому
здійснюється діяльність людини.
Фактори виробничого середовища: фізичні, хімічні, біологічні.
Фактори трудового процесу - психофізіологічні фактори: фізичне навантаження (динамічне
навантаження, маса вантажу, що підіймається і переміщується, стереотипні робочі рухи, статичне
52
навантаження, робоча поза, нахили корпусу більше 30º, переміщення у просторі); нервово-психічне
навантаження (інтелектуальне, сенсорне, емоційне, монотонність, режим праці).
Характеристика факторів трудового процесу визначає відповідно важкість та напруженість праці.
Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на
опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), які
забезпечують його діяльність
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження
на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника
В залежності від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії фактори виробничого середовища
і трудового процесу можуть бути шкідливими та небезпечними.
Шкідливий виробничий фактор – фактор виробничого середовища і трудового процесу, вплив
якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне
захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і
інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.
Небезпечний виробничий фактор – фактор виробничого середовища і трудового процесу, що може
бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров’я або смерті.
Методи дослідження
У зв'язку з тим, що одним із центральних завдань фізіології праці є вивчення
фізіологічних процесів у організмі людини, яка працює, важливе місце посідають
фізіологічні та біохімічні методи дослідження функцій центральної нервової системи
(ЦНС), аналізаторів, серцево-судинної (ССС), дихальної (ДС) та кістково-м'язової систем,
системи крові тощо. Також широко використовуються методи визначення ефективності
праці, часових характеристик трудових процесів, робочих рухів та поз.
Ряд питань, які стосуються окремих сторін трудової діяльності, в фізіології праці
вирішується на лабораторних моделях, що відтворюють трудові процеси або окремі його
елементи. Це, наприклад, моделі робочих меблів, пультів управління, тренажери тощо.
Основні фізіологічні ознаки фізичної та розумової праці. Класифікації.
Розрізняють працю фізичну та розумову. Поділ праці на фізичну і розумову є умовним, оскільки будьяка діяльність не може відбуватись без участі вищих відділів ЦНС, а розумова діяльність – без участі
м’язової системи.
Фізична робота за характером роботи м’язів поділяється на динамічну і статичну.
Динамічна фізична робота пов’язана з переміщенням тіла та його частин у просторі, виконанням
робочих рухів. При цьому відбувається зміна довжини м’язових волокон, періодичне скорочення та
розслаблення скелетних м’язів.
В залежності від участі певних груп м’язів та об’єму м’язової маси розрізняють загальне фізичне
навантаження (участь м’язів рук, корпуса, ніг, тобто більше 2/3 загальної м’язової маси), регіональне
фізичне навантаження (з переважною участю м’язів рук і плечового поясу), локальне фізичне
навантаження ( за участю м’язів кистей і пальців рук).
При виконанні динамічної роботи відбувається збільшення частоти серцевих скорочень,
артеріального тиску, ударного і хвилинного об'ємів крові, споживання кисню, енерговитрат, зміна
судинних опорів.
Динамічна робота позитивна, коли рух здійснюється в напрямку, протилежному дії сили тяжіння
(підняття вантажу). Динамічна робота негативна, коли рух здійснюється в напрямку дії сили тяжіння
(опускання вантажу).
Потужність зовнішньої роботи визначається за формулою:
A
N=
T
Робота розраховується за формулою:
РН 1 PL
А = ( РН +
+
)6 K ,
2
9
де N – потужність зовнішньої роботи, Вт;
53
А – робота, Дж;
Т – час виконання даної роботи, с;
Р – маса вантажу, кг;
Н – висота піднімання вантажу, м;
H1 – висота опускання вантажу, м;
L – відстань переміщення вантажу по горизонталі, м;
6 – коефіцієнт переведення корисної механічної роботи у зовнішню механічну роботу;
К=9,81 – коефіцієнт переведення значення показника роботи в одиницях кгс·м (кілограм-сила-метр) в
одиниці CI в джоулях.
1 Вт=1Дж/с; 1 Вт=0,102 кгс·м/с; 1 кгс·м=9,81 Дж.
Статична фізична робота – вид м’язової роботи, коли відбувається безперервне напруження м’язів
без зміни довжини скелетних м’язів (утримання вантажу, докладання зусиль до нерухомих об'єктів). При
статичному навантаженні до рухового аналізатора, який регулює діяльність м’язової системи, надходить
потік імпульсів, що призводить до виснаження функціонального потенціалу організму людини та
розвитку втоми. Крім того, при статичному навантаженні м’язів відбувається механічне стиснення
кровоносних судин, результатом чого є порушення кровообігу та зниження функціональної можливості
відповідних груп м’язів. При статичній роботі незначно підвищується потреба організму в кисні,
хвилинний об’єм крові, енерговитрати, збільшується робота м’язів.
Змішана (статично-динамічна) робота – це послідовне чергування в часі динамічного і статичного
навантажень одних і тих же груп м’язів.
Класифікація фізичної праці
Форми праці, які потребують значної м’язової активності. Ці роботи характеризуються
безпосереднім зв’язком працівника з предметом праці, загальним фізичним навантаженням, зокрема
опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.
Така робота потребує підвищених енерговитрат (понад 21 кДж/хв.). При раціональному режимі
праці час регламентованих перерв на відпочинок повинен складати близько 50% оперативного часу
робочої зміни. Ця форма фізичної праці відзначається низькою продуктивністю, мало приваблива у
соціальному плані, створює несприятливі умови для гармонійного розвитку особистості.
Механізовані форми праці. Енерговитрати – в межах 10,5-21 кДж/хв.
Роботи виконуються із застосуванням машин, станків, малої механізації та ін. Характеризуються
переважно регіональним та локальним фізичним навантаженням, потребують високої точності та
швидкості рухів.
Виконання роботи може бути пов’язано з вимушеною робочою позою, монотонністю, тривалим
навантаженням на дрібні м’язи кистей .
Форми праці, які пов’язані з напівавтоматизованим виробництвом. Робота характеризується
практично повним виключенням людини із процесу обробки самого предмета праці – виготовлення
деталей, виробів та ін. і полягає у виконанні нескладних, одноманітних операцій. Супроводжується
локальними та регіональними м’язовими навантаженнями, підвищенням напруженості зорового
аналізатора, підвищеним ритмом і темпом роботи. Характеризується монотонністю, нерідко вимушеною
робочою позою. Енерговитрати складають 8-13 кДж/хв. Втрата творчого компоненту в роботі призводить
до прогресивного зниження активності різних структур ЦНС.
Форми праці, які пов’язані з автоматизованим виробництвом. Роль людини при виконанні таких
форм праці полягає в безпосередньому управлінні механізмами і трудовим процесом. При цьому
повністю виключається зв’язок людини з предметом праці. Основна задача працівника – забезпечення
безперебійної роботи автоматів, характеризується фактором монотонності та очікування. Робота
потребує участі вищих кортикальних центрів з переробки інформації.
Форма групової (конвеєрної) праці. Характеризується розділенням виробничого процесу на окремі
дрібні операції, які виконуються кожним працівником групи в процесі автоматичного переміщення
виробу (деталі) за допомогою конвеєрної стрічки, лінії. Синхронізація роботи працівників обумовлена
нав'язаним темпом та ритмом роботи конвеєра. Висока продуктивність праці забезпечується доведенням
до автоматизму рухових навичок працівників. Виконання роботи пов’язано з фізичним динамічним
54
навантаженням, вимушеною робочою позою стоячи або сидячи, напруженням аналізаторів,
монотонністю.
Форми праці, які пов’язані з дистанційним керуванням виробничим процесом, механізмами.
Керування виробничим процесом здійснює оператор з пульта керування за допомогою приладів
керування та засобів відображення інформації. Робота пов’язана з переробкою значного об’єму
інформації або з її дефіцитом на фоні високої відповідальності. Значне напруження аналізаторів,
необхідність концентрувати увагу може призвести до нервово-психічного, емоційного перенапруження.
Малорухома робота обумовлює гіподинамію. Удосконалення форм праці з дистанційним керуванням має
бути спрямоване на звільнення людини від ролі оперативної ланки шляхом створення промислових
роботів та ін.
М’язову роботу характеризують показники "важкість праці"
Розумова (інтелектуальна) праця – це вид праці, при якій переважає навантаження на ЦНС,
аналізатори, психічні процеси. Вона відображає пізнавально-раціональну сторону процесів мислення
людини, тобто систему розумових операцій, пов'язаних з вирішенням завдань, що вимагають швидкої
пізнавальної діяльності і дій відповідно до заданої мети. Переважають процеси переробки інформації,
накопичення нових знань і формування висновків, прийняття рішень, контроль за їх реалізацією.
Розумову працю характеризують низькі енерговитрати (8-8,2 кДж/хв), незначна м’язова
активність, складність та мінливість програм дії, підвищені вимоги до уваги, пам’яті, емоційної сфери.
Основними негативними характеристиками розумової (інтелектуальної) праці можуть бути нервовоемоційне напруження, перенапруження аналізаторів і психічних процесів, гіподинамія.
Роботу ЦНС, аналізаторів, психо-емоційне навантаження характеризують показником
"напруженість" праці.
Класифікація розумової праці
Розумову працю класифікують за різними критеріями:
1. В залежності від сфери діяльності підприємства, закладу:
Форма розумової праці в сфері матеріального виробництва – конструктори, інженери, майстри,
техніки, диспетчери, оператори та ін.
Форма розумової праці в сфері нематеріального виробництва – наукові працівники, викладачі,
лікарі, перекладачі, письменники, композитори, артисти та ін.
2. За способом переробки інформації і прийняття рішення:
Форма репродуктивної розумової праці – в діяльності використовуються відомі вимоги з
фіксованими алгоритмами операцій і дій (лічильні операції, порівняння, ідентифікація, декодування
сигналів тощо) в професіях інженерно-технічних працівників, економістів, операторів, контролерів та
ін.
Форма продуктивної, творчої (інтелектуальної) розумової праці – в діяльності превалює творче
мислення (при сприйнятті та переробці інформації), створення нових алгоритмів, ініціативне і
відповідальне рішення різного характеру задач у професіях науковців, конструкторів, управлінців,
інженерно-технічних працівників, письменників, композиторів, артистів та ін.
3. За ергометричними характеристиками (ergos-робота, metro-вимірювати):
Розумова праця, яка потребує нервового напруження – виконавчий вид розумової праці.
Виконується за заздалегідь розробленим алгоритмом при достатньому обсязі інформації, невисокій
щільності сигналів і повідомлень із застосуванням відомих стереотипних дій. Вимагає значного
напруження функцій уваги і пам’яті.
Нервово-емоційна розумова праця. Особливістю цієї праці є висока емоційна напруженість, яка
пов’язана з великою відповідальністю, можливістю виникнення несподіваних ситуацій, необхідністю
прийняття правильних рішень і їх реалізації в умовах дефіциту часу, недостатності інформації або
надзвичайного її збільшення та ін. Емоційні компоненти пов’язані з реакціями вегетативної нервової
системи і проявляються в настрої людини – відчуття радості, гніву, роздратуванні, печалі і т.п.
До цієї форми праці відносять такі підвиди:
- операторська праця. Діяльність пов’язана з управлінням (безпосереднім або дистанційним)
технікою, автоматизованими лініями. Нервово-емоційне навантаження залежить від виду операторської
діяльності: сенсомоторний вид – оператори-виконавці; сенсорний вид – оператори-спостерігачі
(диспетчери різних пультів управління.).
55
- управлінська праця. Праця керівників установ, колективів, підрозділів, бригад характеризується
нервово-емоційним навантаженням, обумовленим нерегулярністю робочого дня, можливими
конфліктними ситуаціями; необхідністю переробки великого обсягу інформації та прийняття
нестандартних рішень в умовах дефіциту часу; високою особливою відповідальністю за прийняття
рішень; високими вимогами до професійної підготовки та загальної ерудиції, організаторських і ділових
якостей, вмінням працювати з людьми тощо.
- праця медичних працівників. Характеризується нервово-емоційним навантаженням, обумовленим
підвищеною відповідальністю за здоров’я та життя пацієнтів, необхідністю прийняття правильних рішень
в умовах недостатньої інформації та дефіциту часу, спілкуванням з хворими людьми та членами їх сімей,
можливими негативними результатами лікування.
- праця учнів та студентів. Характеризується необхідністю сприйняття та запам’ятовування
значного обсягу інформації; відтворення знань в умовах дефіциту часу під час залікових занять та
екзаменів, в тому числі при недостатньому рівні знань; підвищеною індивідуальною реакцією на стресові
ситуації.
- творча (інтелектуальна) розумова праця. Вид праці в сфері нематеріального виробництва, яка
пов’язана зі сприйняттям та переробкою значного обсягу інформації, в т.ч. в умовах дефіциту часу,
напруженням уваги та пам’яті, творчим мисленням і передбачає створення нових алгоритмів. Нервовоемоційне напруження обумовлене продовженням творчого мислення поза робочим часом.
Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
фізичної праці
Виконання фізичної роботи супроводжується розвитком функціональних змін в органах і
системах, які працюють, тобто в кістково-м’язовій системі, серцево-судинній, дихальній. Крім того, зміни
відбуваються у нервовій та гуморальній системах, які регулюють, координують діяльність усіх систем
організму –.
Характер і рівень функціональних змін залежить від виду фізичного навантаження (динамічне,
статичне) та рівня навантаження (легка, середньої важкості, важка робота).
М’язова система. При виконанні динамічної роботи відбувається розширення кровоносних судин
(робоча гіперемія), збільшується кровотік у м’язах для насичення крові киснем. При легкій роботі
кровотік відповідає потребам м’язів, обмін речовин і одержання енергії здійснюється аеробно з
використанням вуглеводів або жирів. При виконані важкої праці швидкість кровотоку може збільшитись
до 30 разів, але не відповідати потребам м’язів. Серцевий викид може досягати до 30 л/хв. Скорочення
скелетних м’язів веде до затискання судин, які проходять між м’язовими волокнами. В результаті
зменшується кровоток, який не задовольняє потреби м’яза в поживних речовинах, кисні (виникає
кисневий борг), погіршується виведення метаболітів. Збільшується розщеплення глікогену і отримання
енергії анаеробним шляхом з утворенням молочної кислоти при гідролізі аденозинтрифосфату (АТФ).
При накопиченні у клітинах і крові значної кількості молочної кислоти (близько 5 ммоль/л) розвивається
метаболічний ацидоз, який сприяє розвитку втоми. Після закінчення скорочень м’язовий кровоток
зростає вище рівня, що був до скорочень. Розвивається реактивна гіперемія, завдяки якій відновлюється
біохімічний та функціональний стан м’яза.
При виконанні статичної роботи зменшення кровотоку обумовлено збільшенням внутрішньо
м’язового тиску, який перевищує капілярний тиск. Тому обмін речовин і вироблення енергії здійснюється
анаеробним шляхом з утворенням молочної кислоти в м’язах. В зв’язку з цим при статистичній роботі
дуже швидко наступає втома.
Дихальна система. При фізичній роботі зміни у дихальній системі (ДС) обумовлені підвищеним
споживанням кисню працюючим організмом та необхідністю видалення із організму надлишків СО 2.
Об’єм легеневої вентиляції (ОЛВ) може зростати до 100 л/хв. у той час, коли у стані спокою ОЛВ
знаходиться в межах 4-8 л/хв. Збільшення ОЛВ або хвилинного об’єму дихання (ХОД) відбувається за
рахунок збільшення глибини та частоти дихання. Збільшення ОЛВ переважно за рахунок глибини
дихання є сприятливою реакцією на виконання фізичної роботи, яка спостерігається у тренованих осіб, а
за рахунок переважно частоти дихання – при відсутності тренування, а також у разі виконання роботи у
незручній робочій позі.
56
Ступінь збільшення ОЛВ, як правило, прямо пропорційний збільшенню споживання О 2 і
виділенню СО2. При важкій м'язовій роботі активно здійснюється видих, тобто за участю м'язів,
скорочення яких також може зменшувати ЖЄЛ. Зменшення ЖЄЛ за цих умов компенсується
перерозподілом об'ємів легень. Об'єм альвеолярного повітря може зростати за рахунок резервного об`єму
вдиху.
Серцево-судинна система. Під час фізичної динамічної та статичної роботи основними
показниками адаптаційних змін з боку серцево-судинної системи (ССС) є частота серцевих скорочень
(ЧСС), ударний об’єм серця (УОС), хвилинний об’єм крові (ХОК), час серцевого циклу, артеріальний
кров’яний тиск.
У спокої ЧСС становить 60-80 за 1 хв. При виконанні легкої роботи або роботи середньої важкості
ЧСС збільшується протягом перших 10 хв.; досягає постійного рівня до 90-100/хв.), який зберігається до
завершення роботи та в нормі відновлюється протягом 5 хвилин. При важкому фізичному навантаженні
ЧСС постійно збільшується (по мірі розвитку втоми) до максимального значення, що може досягати 200
ударів за 1 хвилину. Період відновлення при цьому може досягати декількох годин. Інтенсивність
фізичної роботи і ЧСС мають лінійну залежність. Збільшення ЧСС при роботі обумовлене впливом
імпульсів від м’язових рецепторів, які різко стимулюють центр кровообігу в умовах анаеробного
метаболізму.
Ударний (систолічний) об’єм серця у спокої становить 60-80 мл за одне скорочення. На початку
роботи УОС збільшується на 20-30%, а в процесі роботи може збільшитися у 2 - 3 рази, досягаючи у
нетренованих осіб 200 мл. При максимальному фізичному навантаженні УОС може незначно знизитись,
оскільки в умовах значного збільшення ЧСС серце не встигає повністю заповнитись кров'ю.
ХОК – об’єм крові, який викидається серцем в аорту за 1 хвилину. У спокої ХОК становить 3-6 л,
а при м’язовій роботі може досягти 30-40 л. ХОК збільшується у нетренованих людей переважно за
рахунок ЧСС, а у тренованих – переважно за рахунок УОС. Під час важкої фізичної роботи до серця може
притікати крові більше ніж виштовхується в аорту. При цьому частина крові залишається у порожнині
шлуночка, що веде до розширення його і може призвести до розвитку фізіологічної гіпертрофії лівого
шлуночка, коли кількість позаклітинної тканини пропорційна гіпертрофії міокардів.
Час серцевого циклу в умовах значного фізичного навантаження може скорочуватись, так як
тривалість систоли передсердь та шлуночків зменшується на кілька сотих секунди, а тривалість діастоли
може зменшитися у 1,5-2 рази. Зміна ХОК тільки за рахунок ЧСС є несприятливою.
АТ при помірному фізичному навантаженні і нормотонічній реакції організму характеризується
збільшенням систолічного і незначним зниженням діастолічного АТ. В середньому АТ підвищується.
Можливі гіпертонічна і гіпотонічна реакції , які можуть свідчити про серцеву недостатність.
Водний обмін. Під час фізичної роботи водний обмін (співвідношення введеної і виведеної
рідини) змінюється за рахунок підвищення потовиділення. Підвищення потовиділення залежить не тільки
від важкості праці, але й від мікрокліматичних умов і може бути пов’язане з підвищеною
теплопродукцією під час м'язової роботи і (або) з недостатньою тепловіддачею в зв’язку з нагрівним
мікрокліматом. Під час виконання важкої фізичної роботи в нормальних мікрокліматичних умовах
середня швидкість секреції поту складає близько 1 л/год. При важкій фізичній роботі за одну робочу зміну
працівники можуть втрачати за рахунок профузного потовиділення 6-10 л рідини.
Втрата10-15% рідини організмом людини веде до втрати працездатності.
Система крові. Під час роботи відбувається збільшення числа еритроцитів та вмісту гемоглобіну
в крові в результаті зниження об’єму плазми в зв’язку з підсиленою капілярною фільтрацією. При важкій
тривалій роботі може відбуватися зменшення вмісту гемоглобіну при збільшенні кількості еритроцитів у
зв'язку із надходженням з депо незрілих форм.
Число лейкоцитів і їх форм змінюється в залежності від важкості та тривалості роботи:
лімфоцитарний лейкоцитоз – при легкій і короткочасній роботі; нейтрофільний лейкоцитоз – при роботі
середньої важкості, тривалій; значне (інтоксикаційне) збільшення кількості лейкоцитів (30∙10 9 в 1 л і
більше) - при важкій та інтенсивній роботі.
Вміст солей молочної кислоти та вуглекислоти в крові збільшується при важкій роботі. При легкій
роботі вуглекислота видаляється легенями. В умовах спокою концентрація солей молочної кислоти в
артеріальній крові складає близько 1 ммоль/л, а при важкій тривалій роботі може досягти 2-15 ммоль/л.
Лужні резерви крові знижуються при роботі середньої важкості на 10-12%, а при важкій роботі – до 60%.
Газовий та енергетичний обмін. При фізичній роботі, як правило, виникає прямо пропорційна
57
залежність між споживанням кисню організмом та величиною фізичного навантаження. Споживання
кисню у стані спокою складає 0,2 - 0,3 л/хв., а при важкій фізичній роботі може досягати 3-4 л/хв.
Кількість кисню, яка необхідна організму для окиснення, утворених під час роботи недоокиснених
продуктів обміну речовин, є кисневим запитом. Стан рівноваги між утворенням недоокиснених
продуктів та їх окисненням називається стійким станом. Недостатня активізація дихання та кровообігу
на початку роботи (період входження в роботу) є причиною того, що надходження кисню не відповідає
зростаючому кисневому запиту. Такий стан організму визначають як кисневий борг, величина якого
залежить від важкості виконуваної роботи. Після активізації роботи ДС та ССС надходження кисню при
роботі середньої важкості досягає необхідного для виконання роботи рівня і встановлюється стабільна
рівновага. Після закінчення роботи споживання кисню та кисневий борг поступово знижуються.
Під час виконання важкої роботи кисневий запит може перевищувати функціональні можливості
ДС та ССС організму.
Під час виконання статичної роботи рівень надходження в організм кисню є нижчим, ніж
кисневий запит, що обумовлено зниженням кровотоку пов’язаним з підвищенням внутрішньом’язового
тиску при ізометричному скороченні м’язів. Після закінчення роботи споживання кисню зростає та
наступає період відновлення організму працюючого. Така динаміка споживання кисню при статичній
фізичній роботі відома як феномен Лінгарда (рис. 1).
При виконанні фізичної динамічної роботи енерговитрати організму збільшуються, що є критерієм
визначення категорії робіт і одним із показників важкості роботи. Легкі фізичні роботи (категорія I)
охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія
Iа та 141-175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються
сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб належать роботи, що виконуються сидячи,
стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням. Фізичні роботи
середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176-232
Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) - категорія IIб. До категорії IIа
належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в
положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать
роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та
супроводжуються помірним фізичним напруженням. Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють
види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291-349 Вт (251-300 ккал/год.). До категорії III
належать роботи, пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які
потребують великих фізичних зусиль (Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН
3.3.6.042-99).
Рис.1 Динаміка споживання кисню при фізичній статичній роботі.
Феномен Лінгарда
58
Гормональна система (симпато-адреналова, гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова). В процесі
адаптації організму до фізичної роботи суттєва роль належить симпато-адреналовій та гіпофізарноадреналовій системам.
При виконанні роботи активується симпато-адреналова система. Дія адреналіну на ядра
гіпоталамуса стимулює активність гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи. Ліберини (рилізинггормони), які утворюються у гіпоталамусі, з током крові потрапляють у передню долю гіпофізу та
приблизно через 20 хвилин посилюють секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), який
протягом 10 хвилин викликає викиду у кров гормонів коркового шару наднирників глюкокортикоїдів та
альдостерону. Разом із соматотропним гормоном та норадреналіном ці гормони обумовлюють
мобілізацію енергетичного обміну та інших обмінних процесів, підвищення тканинної резистентності.
Виконання короткочасної та легкої роботи не викликає значних змін рівня гормонів у плазмі та
сечі.
Значні м'язові навантаження (при яких перевищення споживання кисню зростає на 50 - 70% від
його нормального споживання) викликають стан напруги в організмі і підвищену секрецію
соматотропного гормону, кортикотропіну, вазопресину, глюкокортикоїдів, альдостерону, адреналіну,
норадреналіну і паратгормону. Адреналін мобілізує глікоген і жир з депо, активізує діяльність ССС та
ДС.
Через 1-2 хв. після початку фізичної роботи відбувається збільшення виділення гіпофізом АКТГ,
який стимулює виділення кортикостероїдів із кіркової речовини наднирників. Кортикостероїди сприяють
підсиленню мобілізації глікогену.
У людей не підготовлених до фізичних навантажень відбувається швидкий і дуже помітний викид
в кров вказаних гормонів (запаси яких невеликі), і незабаром настає їх виснаження, що обмежує
працездатність. У тренованих людей функціональні резерви наднирників істотно збільшені. Секреція
катехоламінів не є надмірною, вона більш рівномірна і набагато триваліша.
Активність щитоподібної залози і статевих залоз у більшої частини працівників, у яких превалює
фізичне навантаження, змінюється незначно. Продукція інсуліну і тироїдних гормонів особливо
збільшується після закінчення роботи, що забезпечує поповнення енергоресурсів в організмі.
Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
розумової праці
Фізіологічні зміни під час розумової праці за своєю спрямованістю в основному не відрізняються
від змін при фізичній роботі.
Основна особливість розумової праці полягає в тому, що головний мозок є працюючим органом,
а не тільки регулюючим. Невелике підвищення енергетичного обміну відбувається з причин підвищення
м’язового тонусу, а не активації центрів працюючого органу. При розумовій праці джерелом енергії,
необхідної для ресинтезу макроергічних сполук у нервовій тканині, є процес окиснення глюкози, на
відміну від м’язової роботи, коли основним постачальником енергії є глікоген.
Виконання розумової праці при нервовому напруженні. Нервове напруження
визначається ступенем активізації певних нервових структур. В основі процесу активізації
лежить підвищення рівня енергетичного обміну, імпульсної активності, сили
збуджувального процесу. Нервове напруження обумовлюється інтелектуальним і
сенсорним навантаженням, сприйняттям та переробкою інформації, сенсорною
монотонністю та монотонністю дій, режимом праці та ін.
В ЦНС відбувається зміна співвідношення процесів збудження і гальмування.
Підвищується біоелектрична активність в локальних ділянках мозку, які відповідають
специфічній професійній діяльності: при виконанні операцій, пов’язаних з мисленням: у
лобних, тім’яних ділянках; при зорових навантаженнях – у потиличній ділянці.
Стан умовно-рефлекторної діяльності (сенсомоторні реакції), психічних функцій
(увага, пам’ять, швидкість переробки інформації) на початку роботи підсилюється.
59
Тривала та напружена робота викликає зменшення кількісних і якісних показників цих
функцій.
Розумова праця, яка потребує нервового напруження і відзначається незначними
м’язовими навантаженнями, характеризується більш низьким рівнем енергетичного
обміну (на рівні 25% кДж/доба).
Разом з цим у головному мозку енергетичний обмін дуже інтенсивний і потребує
20-25% кисню, який споживає організм у цілому у стані повного спокою. 100 г кори
головного мозку потребує для свого функціонування в 5 разів більше кисню, ніж скелетні
м'язи такої ж ваги при максимальному фізичному навантаженні.
Розумова діяльність характеризується збільшення стресового навантаження, гіподинамією та
перебування працівника у вимушеній позі. Механізм функціональних зрушень при гіподинамії та
гіпокінезії полягає у зменшенні потоку аферентних пропріоцептивних імпульсів у ЦНС, що призводить
до порушення регуляції та несприятливих змін у багатьох фізіологічних системах. Підвищується тонус
симпатичної нервової системи. Наступає зниження ударного та систолічного об’єму крові, збільшення
периферичного опору судин у зв’язку зі звуженням судин м’язів, які не працюють, підсилюється кровоток
у шкірі зі зменшенням електричного опору. Збільшується виділення адреналіну з сечею. Підвищується
потовиділення.
Зміни в дихальній системі характеризуються нерівномірністю дихання (прискорення,
уповільнення, затримання, поглиблення).
У цілому спостерігається зниження загального тонусу організму, порушення обміну речовин,
підвищення чутливості до дії емоціогенних факторів.
Виконання
нервово-емоційної
розумової
праці.
Нервово-емоційне
напруження
супроводжується підвищенням активності симпато-адреналової та гіпоталамо-гіпофізарнонаднирникової систем. Збільшується секреція катехоламінів і глюкокортикоїдів, підвищується виділення
з сечею 17-оксикетостероїдів. Підвищення секреції катехоламінів може зберігатися до наступного дня.
Катехоламіни в невеликих концентраціях сприяють відновленню працездатності м'язів, покращенню
постачання кров'ю головного мозку та серця, стимулюють діяльність у цілому ЦНС, ССС. Тому незначне
та нетривале позитивне емоційне напруження сприятливо впливає на організм, покращує функціональні
можливості, підвищує працездатність.
При значному нервово-емоційному напруженні підвищується тонус симпатичної нервової
системи, що викликає суттєве підвищення ЧСС, АТ. Вплив значної кількості катехоламінів обумовлює
збільшення потреби серцевого м'язу в кисні, розширення вінцевих судин, кисневе голодування,
погіршення обмінних процесів. Зміни в системі крові характеризуються еозинопенією, підвищенням
рівня глюкози, неорганічного фосфату, холестерину, креатиніну, зниження лужних резервів крові. Ці
зміни при нервово-емоційному напруженні сприяють розвитку гіпертонічної хвороби, атеросклерозу,
інфаркту міокарда.
Працездатність людини, динаміка і причини її зміни протягом робочого дня
Сучасні уявлення про працездатність ґрунтуються на теорії функціональних систем П.К. Анохіна.
Згідно з цією теорією працю можна розглядати як завдання, що постає перед всіма фізіологічними
системами і, відповідно, усіма функціональними одиницями організму. В процесі роботи формується
основна робоча функціональна система і відновлювальна
функціональна система. Різні їх
співвідношення зумовлюють різний рівень працездатності і фазність у динаміці працездатності.
Індивідуальні відмінності рівня працездатності залежать від фізичного та розумового розвитку, стану
здоров’я, віку, статі, рівня функціонального стану всіх систем організму.
Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну (професійну).
Для оцінки працездатності використовують дві групи показників:
*
виробничі – кількість виробленої продукції, час виконання трудової операції, кількість
робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз , наявність браку в роботі тощо;
60
*
фізіологічні, психологічні – показники функціонального стану центрально-нервової,
ендокринної, серцево-судинної, дихальної, м’язової систем, системи крові, психічних функцій тощо.
Найбільш адекватними є фізіологічні та психологічні показники працездатності.
У зміні працездатності у динаміці робочого дня (зміни) виділяють 3 стадії:
Перша стадія – входження в роботу. Полягає у переході функціональних систем організму до
робочого стану і поступовому підвищенні працездатності. Перехід організму до робочого стану
супроводжується налагодженням координаційних зв’язків між нервовими центрами та робочими
органами основної функціональної системи, поступовим досягненням робочого рівня вегетативних та
соматичних функцій (дихальної, серцево-судинної, м’язової та інших систем) та забезпеченням
постачання достатньої кількості кисню до робочих органів.
В механізмі фізіологічних змін на стадії входження в роботу суттєва роль належить системі
умовних рефлексів, які формуються у відповідь на подразники виробничої обстановки (словесні, чуттєві),
закріплюються у вигляді динамічного робочого стереотипу. Зовнішнім проявом стадії входження в
роботу є поступове підвищення виробничих показників, активізація психофізіологічних показників
працездатності. Тривалість її від декількох хвилин до 1,5 години і більше.
Друга стадія – стійка працездатність. Характеризується високим стабільним рівнем фізіологічних
функцій . Напруженість їх може бути нижче порівняно зі стадією входження в роботу. Цьому сприяє
збереження динамічного робочого стереотипу і формування в ЦНС домінанти. Стадія стійкої
працездатності може тривати 2-2,5 години і більше в залежності від важкості та напруженості праці.
Третя стадія – зниження працездатності, розвиток втоми. В результаті розвитку втоми знижується
функціональна спроможність основних працюючих структур організму і працездатність починає
зменшуватись. Зменшення працездатності проявляється зменшенням швидкості сенсомоторних реакцій,
уваги, появою зайвих рухів та помилкових дій, погіршенням функціонального стану серцево-судинної
системи. З’являється суб’єктивне відчуття стомленості.
Працездатність протягом часу обідньої перерви може відновитися цілком або частково. У другій
половині робочого дня рівень працездатності може бути нижчим, а час розвитку втоми більш раннім.
Працездатність людини в певній мірі залежить від природних (біологічних) ритмів
психофізіологічних функцій - добові (циркадні), тижневі, місячні, річні. Так, циркадний ритм обумовлює
два періоди високого рівня фізіологічних функцій – від 8 до 12 та від 16 до 18 годин. Більшість людей
проявляють більш високу працездатність у ранковий час (ранковий тип, «жайворонки»), тоді як певна
кількість людей відрізняється високою працездатністю увечері та вночі (вечірній тип, «сови»).
Протягом робочого тижня спостерігаються більш високі рівні працездатності на другий і третій
день роботи (вівторок, середа).
Фізіологічна суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення
Проблема втоми є найскладнішою у фізіології і психології праці. Розв’язання її має не тільки
теоретичне, а й практичне медико-біологічне та соціально-економічне значення.
Втома – це функціональний стан, що спричиняється інтенсивністю чи тривалістю процесу роботи
і характеризується тимчасовим зменшенням працездатності, яке виражається погіршенням кількісних та
якісних характеристик працездатності, в тому числі і координації робочих рухів.
Вирішення проблеми втоми охоплює 3 кардинальні питання:
* з’ясування причини та механізму розвитку втоми;
* діагностика втоми, перевтоми та оцінка працездатності;
* розробка заходів профілактики перенапруження і перевтоми.
Вивчення механізму розвитку втоми стало причиною виникнення кількох теорій.
Гуморально-локалістична теорія висунута Пфлюгером, Лінгардом, Вейхардтом. За цією теорією
втома розглядалась як процес , що відбувається локально у робочому органі – м’язі. Причиною втоми
вважалось отруєння м’язової тканини продуктами обміну речовин, насамперед, молочною кислотою.
Центрально-нервова теорія втоми розроблена І.М. Сєченовим і його учнями. Згідно із цією теорією
в механізмі втоми головна роль належить не периферійним, а центральним процесам у корі головного
мозку.
Сучасна теорія втоми – центрально-коркова теорія, яка обґрунтована на основі робіт М.Є.
Введенського, О.О. Ухтомського, М.І. Виноградова, В.В. Розенблата, О.О. Навакатікяна та ін. Полягає в
61
тому, що первиною ланкою розвитку втоми є коркові центри. Розвиток в коркових центрах процесу
гальмування сприяє стимулюванню відновлювальних процесів.
Сучасні дослідження показують, що під час одночасного виконання розумових та фізичних задач
у людини активується область префронтальної кори головного мозку (PFC), що призводить до розвитку
втоми.
Гальмування є наслідком і одним із проявів втоми. Поняття втоми і гальмування ототожнювати не
можна. Процес гальмування сприяє інтенсифікації процесів відновлення. Ю.В. Фольборт зазначав, що в
органі, який працює, процес відновлення починається вже в процесі роботи, а потім продовжується в
період відпочинку.
При роботі великих м’язових груп, інтенсивних силових навантаженнях, коли кисневий запит
перевищує фактичне споживання кисню, а робота м’язів здійснюється в анаеробних умовах з
накопиченням великої кількості недоокиснених продуктів (молочна кислота), втома розвивається в
зв’язку з потужними імпульсами від пропріо- та хеморецепторів м’язів та хеморецепторів кровоносних
судин.
При динамічній роботі, коли періоди збудження певних нервових центрів чергуються с періодами
їх гальмування, втома розвивається повільніше.
При роботі помірної інтенсивності недоокиснені продукти не накопичуються. Відбувається
тривале збудження коркових центрів, які регулюють роботу м’язів та вегетативні функції. Наступає
гіпоглікемія, порушення терморегуляції.
На основі вивчення особливостей розвитку втоми в різних умовах трудової діяльності М.І.
Виноградов виділів 2 типи втоми.
Первинна втома (втома зі швидким розвитком). Наступає в умовах максимально інтенсивної
роботи м’язів, коли при незначному падінні функціонального потенціалу розвивається надпороговий
гальмівний процес у кортикальних центрах. При цьому відновлення працездатності наступає швидко.
Вторинна втома (втома з повільним розвитком). Наступає при мало інтенсивній, але тривалій
роботі, коли відбувається виражене виснаження функціонального потенціалу, падіння лабільності і
розвиток охоронного гальмування. В цьому випадку працездатність відновлюється після тривалого
періоду відпочинку.
Таким чином, фізіологічна суть втоми полягає в зниженні лабільності нервової системи у зв’язку
з витратами енергетичних ресурсів і розвитком процесу гальмування, внаслідок чого порушуються
робочий динамічний стереотип і координація робочих функцій.
Біологічна суть втоми – це нормальна фізіологічна реакція, яка виконує захисну роль в організмі,
оскільки захищає його системи і органи від перевантажень.
В реальній трудовій діяльності втома є однією із стадій у динаміці працездатності, а тому
характеризується суб’єктивними ознаками – відчуттям стомлення і об’єктивними показниками в різних
варіантах поєднання виробничих і фізіологічних, психологічних показників:
• зниження виробничих показників при збереженні оптимального рівня робочого
напруження, його фізіологічних функцій;
• збільшення робочого напруження фізіологічних функцій при незмінних високих
показниках кількості та якості праці;
• зниження виробничих показників з одночасним збільшенням ступеня робочого
напруження.
Для відновлення функціонального стану організму до початку наступного трудового періоду
потрібен ефективний тривалий відпочинок. Коли відпочинок недостатній, робоче напруження
фізіологічних функцій збільшується, при продовженні роботи відбувається кумуляція втоми і поява ознак
хронічної втоми. Подальше виконання роботи в умовах недостатнього відпочинку супроводжується
розвитком перенапруження фізіологічних функцій організму працівника.
Перенапруження визначає граничний між нормою і патологією функціональний стан організму.
Подальше подовження діяльності без достатнього відпочинку і активних заходів профілактики
призводить до розвитку перевтоми. Перевтома – це патологічний стан, який супроводжується різким
падінням продуктивності праці і потребує лікувальних та реабілітаційних заходів.
Фізичні перевантаження, які обумовлені вимушеною робочою позою, можуть викликати зміну
нормальної конфігурації хребта, та тонусу м’язів, деформацію склепіння стопи, сприяти розвитку
остеохондрозу, перенапруженню в системі кровообігу, а також можуть призвести до розвитку
62
професійних захворювань.
Нервово-емоційні перевантаження можуть призвести до розвитку загальної соматичної патології
(вегето-судинна дистонія, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця,психічні захворювання, раптова
смерть на робочому місці та ін.), а також професійних захворювань (неврози).
Психо-емоційне навантаження сприяє формуванню феномену" burnout syndrome" – "вигоряння",
який описано вченими США, Японії, Фінляндії. В США стрес-обумовлені захворювання визнані
професійною патологією.
Процеси, які відбуваються в організмі людини у відновний період (після закінчення роботи)
Після закінчення роботи всі фізіологічні функції поступово повертаються до
початкового робочого рівня.
Тривалість відновного періоду залежить від сили і тривалості передуючого
фізичного або нервово-емоційного напруження під час роботи та від умов, у яких вона
проходила, тренованості та вихідного стану організму працюючого. Так, в умовах високої
температури повітря, інтенсивного шуму, дії токсичних речовин відновлення всіх функцій
уповільнюється. У нетренованих працівників відновний процес триває довше ніж у
тренованих.
Після легких робіт відновлення йде досить швидко і закінчується, як правило, після
30-40 хв. Під час роботи середньої важкості відновний період затягується до кількох
годин. І, нарешті, після тривалої важкої роботи відновлення функцій організму може не
закінчуватись до початку наступної зміни. Насамперед повертаються до вихідного рівня
пульс та частота дихання, потім ударний об'єм серця та глибина дихання, разом з ними
ХОК, ОЛВ, AT, концентрація О2 і СО2 в крові, ліквідується кисневий борг. Пізніше
відновлюються функціональний стан ЦНС, зміни м'язової системи, морфологія крові,
лужні резерви, водний обмін, вміст катехоламінів.
Методи фізіологічних досліджень в умовах виробництва
Фізіологічні дослідження в умовах виробництва проводяться з метою оцінки функціонального
стану організму, діагностики втоми та визначення ступеня розвитку втоми, оцінки працездатності
працівників та ін.
Обов’язково застосовують методи дослідження стану ЦНС, аналізаторів, вегетативних та
психічних функцій.
В залежності від мети проводять визначення стану 3-4 фізіологічних систем, які забезпечать
одержання об’єктивних результатів.
Методи дослідження функціонального стану:
- центральної нервової системи: рефлексометрія – латентний період простої сенсомоторної реакції
на світловий та звуковий подразник, латентний період складної (диференційованої) сенсомоторної
реакції; критична частота злиття світлових мерехтінь (КЧЗСМ);
- психічних функцій: короткострокова та довгострокова пам’ять на числа та геометричні фігури,
концентрація та стійкість уваги, швидкість переробки інформації, пропускна спроможність зорового
аналізатора (таблиці Анфімова, таблиця з кільцями Ландольта), об’єм, розподілення та переключення
уваги (чорні та червоні таблиці, таблиця Шульте-Платонова);
- аналізаторів: звукового, вестибулярного, шкірного, зорового (слухова, вібраційна та больова
чутливість, гострота зору);
- м’язової системи: динамометрія – максимальна м’язова сила та витривалість до статичного
зусилля м’язів рук, сила м’язів тулуба (станова сила ); тремометрія – координація рухів, тремор м’язів
рук;
- серцево-судинної системи: частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, електрокардіографія;
63
- дихальної системи: спірометрія – частота дихання, хвилинний об’єм дихання, дихальний об’єм,
ЖЄЛ, легенева вентиляція за методом Дугласа чи іншим методом, енерговитрати шляхом визначення
газообміну, споживання кисню.
Дослідження латентного періоду простої та складної (диференційованої) сенсомоторної реакції
Час від моменту подання світлового, звукового подразника до умовної рухової реакції на нього (
після попередньої мовної інструкції) визначається за допомогою рефлексометрів різної конструкції
(рис.2).
Проста зорово-моторна реакція (ПЗМР). З пульта подаються послідовно з інтервалом 2 або 3 с 10
світлових сигналів білого кольору. Досліджуваний повинен якомога скоріше натиснути на кнопку
відповідного кольору. Час кожної реакції фіксують, а потім розраховують середнє арифметичне значення.
В нормі час реакції на світловий подразник 160-220 мс, на звуковий – 140-160 мс. Збільшення часу реакції
в процесі роботи до 20% – розвиток гальмівного процесу (втоми) в межах норми, 21-50% – помірна втома,
більше 50% – виражена втома.
Складна (диференційована) зоровомоторна реакція (СЗМР). Визначають час реакції на позитивний
подразник – світловий сигнал білого кольору (10 сигналів) при чергуванні з диференціювальним
(негативним) сигналом червоного кольору (5 сигналів). Одна половина позитивних сигналів подається
після позитивних, а інша – після негативних.
Рис.2. «Активаціометр» моделі АЦ-9К
Електроміорефлексометр ЕМР-01 (вимірює
прихований період рухової реакції в
діапазоні від 1 до 9999 мс)
Середнє значення часу реакції на позитивні сигнали характеризує рухомість гальмівного процесу, а
кількість помилок – рухомість збуджувального процесу.
Дослідження обсягу короткочасної пам’яті на геометричні фігури
Досліджуваному пред’являють набір із 6-ти трикутників з різною штриховкою (рис.3) і звертають
його увагу на різницю між ними.
Пропонують протягом 8 с (або 1 хв.) сприймати, потім протягом 1 хв. їх запам’ятовувати (фігури
при цьому закриті) і протягом 1 хв. відтворити шляхом пошуку в блок-касі із великої кількості фігур.
Об’єм пам’яті визначається кількістю правильно відтворених фігур (абсолютним значенням або у
відсотках).
Зменшення об’єму пам’яті впродовж робочого дня може свідчити про домінування у ЦНС процесів
гальмування внаслідок розвитку втоми різного ступеня.
Дослідження обсягу короткочасної пам’яті на двозначні числа
64
Досліджуваному пред’являють таблицю із 12-ма двозначними числами (числа без нуля).
Пропонують протягом 8 с (або 1 хв.) сприймати, потім протягом 1 хв. запам’ятовувати (таблиця при
цьому закрита) і протягом 1 хв. відтворити цифри шляхом запису їх на папері. Об’єм пам’яті визначається
кількістю правильно відтворених цифр (абсолютним значенням або в відсотках).
Зменшення об’єму пам’яті упродовж робочого дня може свідчити про домінування у ЦНС
процесів гальмування внаслідок розвитку втоми різного ступеня.
Рис. 3. Набір трикутників
Дослідження концентрації уваги
Метод надає можливість оцінювати обсяг і темп психічних процесів. Його принцип полягає в тому,
що досліджуваний повинен якнайшвидше відшукати в таблиці числа, які розташовані довільно, назвати
та показати їх у зростаючому та у зворотному порядку.
Для проведення дослідження необхідно мати секундомір, указку і три таблиці з числами (рис. 4).
Рис. 4. Таблиця для дослідження концентрації уваги
Таблиці показують на відстані 70 см від очей при рівномірному освітленні. Досліджуваному
дається інструкція: "Ви повинні на таблиці показати і вимовити вголос усі числа по черзі від 1 до 25.
Намагайтесь зробити це найскоріше. Почали!» Дослідник показує таблицю і вмикає секундомір. Після
виконання завдання секундомір зупиняють і записують час. Результати дослідження оцінюють таким
чином: середній час пошуку чисел до 45 с – хороша концентрація уваги, 45-55 с – задовільна, більше 1 хв
65
– незадовільна.
Дослідження обсягу, розподілення і перемикання уваги
Застосовується двокольорова таблиця Шульте-Платонова (рис.5). Вона містить 49 чорних і
червоних цифр(по 7 цифр в кожному рядку), які розташовані у довільному порядку: чорні цифри від 1 до
25, червоні – від 1 до 24. В дослідженнях використовують набори таблиць з різним порядком
розташування цифр.
Досліджуваному надається інструкція: "Ви бачите таблицю, на якій безсистемно розташовані 25
чорних і 24 червоних цифр. Ви повинні показати і назвати поперемінно чорні числа у зростаючому
порядку, починаючи з одиниці, а червоні – в зворотному , починаючи з 24. Колір називати не треба.
Намагайтесь працювати якнайскоріше". Дослідник контролює правильність та час виконання завдання за
допомогою секундоміра.
При проведенні оцінки результатів враховуються час виконання завдання, кількість і характер
помилок. Виконання завдання за дві хвилини говорить про достатню якість уваги, більше 3 хв. – про
недостатність функції уваги. Помилки – заміна чисел за кольором, якщо їх небагато, не є серйозними.
Більш важливим є помилки порядку лічби чисел. Наприклад, декотрі досліджувані на середині таблиці
починають називати числа обох рядів у спадаючому чи зростаючому порядку. Подібні помилки, якщо
вони не виправляються досліджуваним і продовжуються до закінчення дослідження, свідчать про
важкість перемикання уваги та стомленість.
2 6 18 10 6 8 15
22 15 9 17 24 1 3
13 5 19 12 21 7 4
19 2 8 24 23 14 10
11 22 21 18 14 20 7
3 4 16 25 23 12 1
16 11 5 13 20 9 17
Рис. 5. Таблиця Шульте-Платонова
Цифри темні – чорні, світлі – червоні
Дослідження стійкості та концентрації уваги, швидкості сприйняття та переробки інформації в
зоровому аналізаторі
Застосовується коректурна таблиця з кільцями Ландольта. Вона складається із 660 або 900 кілець.
Кожне із них має розрив в одному із 8-ми можливих напрямків за положенням часової стрілки.
Таблиця може бути використана в 4-х орієнтаціях, що передбачає різну кількість кілець з
відповідним напрямком розриву.
Досліджуваному надається інструкція розпізнати та закреслити в таблиці кільця з одним
визначеним напрямком розриву. Результат оцінюється за показниками: кількість правильно підрахованих
кілець, кількість пропущених кілець, час виконання завдання.
Розраховують показники:
- Показник стійкості та концентрації уваги – КП–А (точність виконання коректурної проби).
КП–А=(n/N)·100%
- Показник уваги менше 37% – низький, 37-51% – середній, більше 51% – високий.
- Швидкість сприйняття та переробки інформації
S= (0,5936·N–2,807·n) /Т
66
S – швидкість сприйняття та переробки інформації, біт/с;
N – фактичне число підрахованих кілець;
n – кількість помилок (пропущених кілець);
Т – час виконання завдання, с.
Методи визначення стану м’язової та нервово-м’язової системи
Динамометрія. Для визначення м’язової сили кисті використовують електронний ручний
динамометр (рис.6 а.). Максимальну силу кисті визначають по шкалі динамометра в кг. Статичну
витривалість м’язів кисті оцінюють шляхом визначення часу, протягом якого досліджуваний здатний
утримувати зусилля, яке докладається до пружини динамометра, і становить 75 % максимальної сили
кисті.
М’язову силу та статичну витривалість м’язів спини визначають становим динамометром (рис.6, б).
Динамометрію проводять на початку і в кінці робочої зміни. На лабораторному занятті – до і після
навантаження.
Визначення сили і статичної витривалості м’язів проводять також за допомогою спеціального
приладу – динамохронорефлексометра.
67
Рис. 6. а. Електронний ручний динамометр
б. Становий динамометр
Електротремометрія, координація рухів. Визначення частоти довільного тремтіння рук або
координації рухів дозволяє оцінити ступінь не лише фізичної стомленості, але і функціонального стану
нервової системи. Дослідження проводять за допомогою спеціальних приладів – електротремометру та
координиметру (рис.7).
Рис. 7. Електротремометр- координометр
При дослідженні координації рухів досліджуваному пропонують якомога скоріше, намагаючись не
торкатись стінок лабіринту, провести щупом по простору прорізів у визначеній послідовності.
Електролічильник фіксує та відображає на табло кількість дотиків, час дотиків та загальний час
виконання тесту (мс) за певний термін дослідження.
При дослідженні тремора рук досліджуваному пропонують тримати щуп в отворі, намагаючись не
68
торкатись його стінок, протягом певного терміну. Електролічильник фіксує кількість дотиків щупом.
Кількість дотиків не стомленої людини становить не більше 3-5, а при стомленні – 8-12 і більше за 1
секунду.
Методи дослідження функціонального стану серцево-судинної системи
Частота серцевих скорочень (ЧСС). Визначають зазвичай пальпаторно або дистанційно за
допомогою радіотелеметричної апаратури. Підраховують ЧСС за 20 с кожної хвилини протягом всього
часу робочої операції, коли тривалість її не перевищує 10 хв, або через кожні 20-30 хвилин при більш
значній тривалості робочих операцій з подальшим розрахунком ЧСС за 1 хв. Визначають ЧСС також у
період відпочинку. Потім розраховують середнє арифметичне значення ЧСС для окремих робочих
операцій та за період відпочинку.
Артеріальний тиск (АТ). Вимірюють на плечовій артерії правої, а при необхідності і лівої руки за
допомогою тонометра (при можливості – механокардіографа). За показниками АТ, ЧСС та часу
відновлюваного періоду визначають типи реакції ССС на навантаження: нормотонічний, гіпертонічний,
гіпотонічний, дистонічний, ступінчастий.
Стан гемодинаміки. На основі показників ЧСС, АТ, пульсового тиску розраховують ударний об’єм серця
за формулою Старра, середній динамічний тиск в артеріях за формулою Хікема, периферичний опір
судин за формулою Пуазейля.
Електрокардіографія. Дослідження проводять у трьох стандартних відведеннях (відведення за Небом) за
допомогою електрокардіографа або радіотелеметричної апаратури (рис.7).
Рис.8. Електрокардіограма
Аналіз ЕКГ включає підрахунок ЧСС, виміру вольтажу зубців P, Q, R, S, T, визначення тривалості
інтервалів PQ, QRS, QT, RR.
Здійснюють також запис інтервалограм на портативних магнітних носіях – "Холтерівський
моніторинг".
Оцінка напруженості фізіологічних функцій при фізичній роботі
за шкалою ДУ "Інститут медицини праці НАМН України"
Ступінь
напруженос
ті
фізіологічн
их функцій
І
ІІ
ІІІ
Середня
Середн
величина
я
енерговитра частота
т, Дж/с
пульсу
за 1
хв., за
зміну
До 174
До 80
175-290
291-406
81-95
96-110
Зміна функцій по завершенні робочого дня (зміни), %.
зменшення
збільшення
М’язова
Обсяг
Латентни Латентни
Час
витриваліс оперативн й період
й період розрізнення
ть
ої пам’яті
ПЗМР
СЗМР
(концентрац
ія уваги)
До 10
До 5
немає
збільшенн
я
До 5
До 5
11-30
31-50
6-25
26-50
1-25
26-50
6-30
31-60
6-25
26-50
69
IV
407 і >
111 і >
51 і >
51 і >
51 і >
61 і >
51 і >
70
Шляхи попередження розвитку втоми. Методика розробки раціональних режимів праці та
відпочинку
Попередження розвитку втоми в процесі роботи базується на визначенні втоми як нормального
фізіологічного стану і передбачає вирішення наступних завдань:
• віддалення розвитку втоми, попередження перенапруження і перевтоми;
• прискорення відновлення фізіологічних функцій.
Основними шляхами вирішення цих завдань є:
а) розробка та впровадження раціональних режимів праці і відпочинку – внутрішньозмінних,
добових, тижневих, місячних, річних;
б) раціональна організація відпочинку протягом робочого часу і поза ним.
Раціональний внутрішньо-змінний режим праці і відпочинку – це визначене чергування періодів
праці і регламентованих перерв, що встановлюється на основі аналізу динаміки працездатності і
передбачає скорочення фази входження в роботу, подовження фази стійкої працездатності, віддалення
фази зниження працездатності внаслідок розвитку втоми і забезпечує підвищення продуктивності праці
та збереження здоров’я.
Таким чином, основним завданням раціоналізації внутрішньо-змінного режиму праці і відпочинку
є скорочення фази входження в роботу, збільшення фази стійкої працездатності, скорочення фази
розвитку втоми.
В робочий час включаються регламентовані перерви науково обґрунтованої тривалості, перерви
на особисті (природні) потреби тривалістю 10-15 хв за зміну, мікропаузи. Кількість і тривалість
мікропауз (від декількох секунд до 1-2 хвилин) залежить від «вільного» чи «нав’язаного» (конвеєрне
виробництво) режиму роботи і свідчить про розвиток втоми (при «нав’язаному» режимі – зниження
тривалості мікропауз, а при «вільному» режимі - збільшення їх кількості та тривалості ). Час обідньої
перерви в робочий час не входить.
Оцінка ефективності режиму праці і відпочинку здійснюється за наступними критеріями:
1. Критерії працездатності за фізіологічними та виробничими показниками:
а) Тривалість фаз працездатності. При раціональному режимі праці і відпочинку і сприятливих
умовах праці фаза стійкої працездатності повинна складати не менше 75% робочого часу першої
половини і 65% другої половини робочої зміни; фаза входження в роботу – не більше 40 хвилин на
початку зміни і не більше 50% цього часу після обідньої перерви (в залежності від складності роботи).
б) Стійкість фізіологічних функцій протягом робочої зміни, показником якої є статистичний
показник – коефіцієнт варіації. Зростання його свідчить про підвищення напруження фізіологічної
функції і недостатньо ефективний режим праці і відпочинку. При значенні коефіцієнта варіації менше 10
варіабельність невелика; 10 - 20 – середня; більше 20 – висока.
в) Час відновлення функціональних показників після закінчення роботи і повернення їх до
вихідного рівня. Якщо відновний період становить не більше 10 - 15 хвилин – ступінь втоми невисокий;
16 – 30 хвилин – середній, відновлення не закінчується до початку наступного робочого дня – високий
ступінь, кумуляція втоми.
2. Медичні критерії: захворюваність з тимчасовою втратою працездатності; професійна
захворюваність; виробничий травматизм.
3. Соціологічні критерії:
− кількість працівників, задоволених і незадоволених режимом праці і відпочинку;
− кількість працівників, які пред’являють скарги на швидкий розвиток втоми;
− кількість працівників з ознаками перевтоми (скарги на розлад сну, головний біль, втрата
зацікавленості до роботи та ін.).
4. Економічні показники: продуктивність праці; кількість та якість продукції (зменшення браку
та ін.); використання робочого часу (витрати часу на одиницю продукції або операцію, простої, аварійні
ситуації та ін.).
Розробка раціональних режимів праці та відпочинку включає наступні етапи:
− оцінка існуючого режиму праці та відпочинку за вище наведеними критеріями;
− проектування експериментального режиму праці і відпочинку;
71
− апробація експериментального режиму праці і відпочинку протягом не менше 3 місяців і
оцінка його ефективності за основними критеріями працездатності та соціально-економічними
критеріями;
− впровадження в практику раціонального режиму праці та відпочинку як типового для певної
професії.
Для одержання вихідних даних про трудовий процес використовуються хронометражні
спостереження: фотографія робочого дня; детальний вибірковий хронометраж окремих операцій. За
одержаними результатами розраховуються показники: щільність робочого дня, фактичний час
регламентованого відпочинку, час мікропауз, продуктивність праці в одиницю часу, середня тривалість
робочих операцій, кількість браку та помилкових дій та ін.
Необхідний загальний час регламентованих перерв на відпочинок розраховують за формулою:
ФПр − ФПв
− 1 )∙ 100, де:
Т в/оп = (
ГДВзм − ФПв
Т в/оп – відношення часу відпочинку до оперативного часу (тривалість усіх робочих операцій за
зміну, виключаючи час відпочинку), %;
ФПр – фізіологічний показник робочий (середньозважене значення фізіологічного показника під
час роботи);
ФПв – фізіологічний показник під час відпочинку (приймають для ЧСС- 70 за 1 хвилину, для ХОД
– 6 л, для енерговитрат – 4,18 кДж/хв);
ГДВзм – гранично допустима величина середньозмінного показника (для ЧСС – 100 за 1 хвилину,
відповідає роботі середньої важкості).
Тривалість періодів роботи і відпочинку залежить від важкості та напруженості праці, умов
виробничого середовища, можливості забезпечення відновлення функцій і збереження динамічного
робочого стереотипу.
Раціоналізація добових, тижневих, місячних, річних режимів праці і відпочинку здійснюється з
урахуванням природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій: підвищення фізіологічних
показників у денні години і зниження їх рівнів у нічні; підвищення фізіологічних показників у 2 і 3 дні
робочого тижня і більш низькі їх рівні у 1, 4, 5, 6 дні тижня.
Організація перерв на відпочинок може передбачати активний відпочинок, впровадження
виробничої гімнастики, проведення самомасажу, гідромасажу рук (ніг), функціональну музику, пасивний
відпочинок.
Система заходів, спрямованих на збереження і підвищення працездатності, профілактику
захворювань при виконанні фізичної та розумової праці
Режими роботи закладів охорони здоров’я передбачає роботу у ненормований робочий час, вечірні
та нічні години. Медичні працівники чергують змінно рівномірно. Перехід з однієї зміни в іншу повинен
відбуватися, як правило, через кожен тиждень у години, визначені графіком змінності. Система заходів,
спрямованих на підвищення працездатності та збереження здоров’я медичних працівників при виконанні
фізичної та розумової праці, ґрунтується на профілактиці поєднаного несприятливого впливу факторів
фізичного та нервово-емоційного перевантаження, шкідливих факторів виробничого середовища
хімічного та біологічного походження.
Доведено, що такі фактори виробничого середовища, як підвищені температура
повітря, рівень шуму, недостатня освітленість пришвидшують розвиток втоми та
знижують працездатність відповідно на 50, 20 та 10% порівняно з оптимальними умовами
. В той же час забезпечення ритмічної трудової діяльності підвищує працездатність та
продуктивність праці на 20-25%, застосування активного відпочинку – на 3-15%,
оптимізація робочої пози – на 10%, застосування раціональних режимів праці та
відпочинку з чергуванням виконання різних технологічних операцій – на 17%, вплив
позитивних емоцій – на 8-11%.
Основними в системі заходів щодо підвищення працездатності та збереження
здоров’я працівників є наступні:
72
1. Технологічні та санітарно-технічні заходи: механізація та автоматизація
виробничих операцій, застосування технологій та технічних засобів.
2. Забезпечення гігієнічного, ергономічного та естетичного рівня виробничого
устаткування: відповідність конструкцій медичних приладів і механізмів, робочого
місця, засобів керування, статичних зусиль, засобів відображення інформації
антропометричним, фізіологічним, психологічним особливостям людини, її кваліфікації
та практичним навичкам роботи.
3. Організаційні заходи: впровадження науково обґрунтованих раціональних
режимів праці і відпочинку медичних працівників – внутрішньо змінних, добових (графіки
змінності), тижневих, річних; застосування в режимах праці чергування робіт з різним
характером та умовами праці; заходи щодо зниження монотонності праці; запровадження
функціональної музики, виробничої гімнастики; раціональна організація перерв на
відпочинок протягом робочого дня та після закінчення роботи, активний відпочинок.
Слід чергувати: основні і допоміжні роботи; роботи різної складності і рівня
монотонності; фізичну і розумову працю.
Оскільки робота медичних працівників дуже часто потребує чергування у нічні
зміни, доцільно таким категоріям робітників дозволити години сну, які входять до
робочого часу. За виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність
у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань у ненормований
робочий час, законодавство передбачає надання щорічної додаткової відпустки до 7 днів.
Залучення лікарів до роботи протягом 24 годин підряд є невиправданим. Тривалість
робочої зміни повинна враховувати як фізіологічні, так і соціальні потреби медичного
працівника.
Заходи щодо підвищення працездатності та віддалення розвитку втоми при
розумовій праці передбачають виконання 5 умов, висунутих М.Є. Введенським:
1) поступове входження в роботу;
2) рівномірність та ритмічність у роботі, можливий індивідуальний ритм роботи;
3) послідовність та систематичність в роботі, що забезпечує формування робочого
динамічного стереотипу;
4) правильне чергування періодів праці та відпочинку зі зміною одних форм праці
іншими, застосування регламентованих перерв після 3-4 годин розумової праці,
використання функціональної музики;
5) підвищення соціального значення результатів праці, формування позитивного
емоційного стану.
Функціональна музика – це музика, яка супроводжує процес праці з метою
підтримання високого рівня та підвищення працездатності.
4. Соціальні заходи: створення на виробництві сприятливого мікроклімату в
колективі, організація технологічного процесу, що сприяє психологічному спілкуванню
працівників; формування сприятливого ставлення до виконуваної роботи з боку
суспільства, економічна та соціально-психологічна мотивація.
5. Медико-профілактичні заходи:
− забезпечення умов для раціонального харчування;
− забезпечення своєчасної професійної орієнтації при виборі професії, проведення
професійного відбору при прийнятті на роботу, формування колективу за психологічною
сумісністю;
73
− з метою профілактики загальних, виробничо-обумовлених та професійних
захворювань необхідно забезпечити проведення попередніх при прийнятті на роботу та
періодичних в процесі трудової діяльності медичних оглядів працівників.
Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю:
1. Намалюйте схему сучасної коркової теорії механізму розвинення втоми.
2. Намалюйте графік динаміки працездатності людини протягом робочої зміни.
В. Задача для самоконтролю:
У лікаря-хірурга після тригодинної операції систолічний артеріальний тиск
збільшився зі 120 мм рт.ст. (на початку роботи) до 130 мм.рт.ст., ЧСС відповідає 90 уд.хв..
Завдання:
Назвіть фізіологічні чинники, які призвели до вищезазначених змін.
Література:
О с н о в н а:
1. Гігієна праці: Підручник / Шевченко А.М., Яворовський О.П., Гончарук Г.О. та ін.: За ред.
А.М. Шевченка.- К., Інфотекс, 2000.- 608 с.
2. Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд) / За ред. А.М.
Шевченка, О.П. Яворовського.- Вінниця: Нова книга, 2005.- 528 с.
3. Охорона праці в медичній галузі / Яворовський О.П., Веремей М.І., Зенкіна В.І та ін. – К.:
ВСВ «Медицина», 2015. – 208 с.
4. Наказ МОЗ України від 21.05.2007 р. № 246 «Про затвердження порядку проведення
медичних оглядів працівників певних категорій».
Д о д а т к о в а:
1. Производственная эргономика/Под ред. С.И. Горшкова.- М.: Медицина, 1979.- 312 с.
2. Руководство по физиологии труда / Под ред. М.И. Виноградова.- М.: Медицина, 1969.- 407
с.
74
Тема заняття
Професійні шкідливості при виконанні функціональних
обов’язків медичних працівників
75
1. Актуальність теми
Медичні працівники виконують важливу роль для збереження здоров’я працюючого населення,
а, отже, і підвищення ефективності трудового потенціалу держави та добробуту її громадян.
У процесі виконання трудових обов’язків медичним працівникам доводиться контактувати з
багатьма професійними шкідливостями і, на відміну від працівників інших категорій, не завжди можна
врахувати всі виробничі чинники, що впливають на організм лікарів та медичних сестер, і визначити їх
інтенсивність. Слід зазначити, що поєднана дія різних за своєю природою виробничих чинників у
діяльності медичних працівників виявляється частіше ніж в умовах виробництва. У деяких випадках з
безлічі чинників, що впливають на організм лікаря, важко виділити найвагоміші, провідні, тому
важливо врахувати дію саме комплексу чинників виробничого середовища і трудового процесу, які
впливають на організм.
Рівні захворюваності, інвалідності і смертності працівників охорони здоров’я є дуже високими.
Крім того, для медичних працівників характерна наявність “прихованої” захворюваності внаслідок
самолікування або звернення по допомогу колег (кількість медичних працівників, що мають хронічну
патологію, за даними медичної документації на 15-20% нижча, ніж за результатами анкетного
опитування). За даними дослідників, середня тривалість життя лікаря у світі становить всього 54 роки.
Середня тривалість життя стоматолога — 51 рік, 80 з 100 чоловіків-стоматологів не доживають до
пенсійного віку.
Тому нині набувають особливого значення знання про шкідливі чинники виробничого
середовища та трудового процесу медичних працівників, особливості їхнього впливу на організм, і
визначення основних способів запобігання цьому негативному впливу.
2. Конкретні цілі
1. Класифікувати шкідливі і небезпечні виробничі фактори, що діють на медичних працівників.
2. Аналізувати та оцінювати шкідливі і небезпечні фактори виробничого середовища, які діють
на медичних працівників під час виконання ним професійних обов’язків.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна
інтеграція)
Назви
попередніх
дисциплін
Набуті навички
Анатомія
людини
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його складають,
органи і тканини. Визначати топографо-анатомічні взаємозв’язки органів і систем
людини
Медична та
біологічна
фізика
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх факторів на
системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, які лежать в основі
життєдіяльності людини
Медична хімія
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного фізико-хімічного
підходу до вивчення процесів життєдіяльності організму. Застосовувати хімічні
методи кількісного та якісного аналізу.
Класифікувати хімічні властивості та перетворення біонеорганічних речовин у
процесі життєдіяльності організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі процесів
життєдіяльності людини
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та умовно патогенних
мікроорганізмів, вірусів та закономірності їх взаємодії з макроорганізмом, з
популяцією людини і зовнішнім середовищем
76
Фізіологія
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на основі фізіологічних критеріїв
Біологічна та
біоорганічна
хімія
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та його регуляції в
забезпеченні функціонування органів, систем та цілісного організму людини
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент під
час підготовки до заняття
Термін
Визначення
Гігієна праці
галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я
працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунтовує
заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров’я працівників,
профілактики несприятливого впливу умов праці.
Охорона праці
система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,
спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі
праці.
Умови праці
Сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які
впливають на здоров’я і працездатність людини під час виконання нею
трудових обов’язків
Безпечні умови праці
Стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих
виробничих чинників усунуто, або дія шкідливих виробничих чинників не
перевищує гранично допустимих значень
Шкідливий виробничий
чинник
Виробничий чинник, дія якого на працюючого за певних умов може
призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного
впливу на здоров’я нащадків
Небезпечний
виробничий чинник
Виробничий чинник, дія якого на працівника в певних умовах призводить до
травми, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення
здоров’я або до смерті
Гранично допустиме
значення шкідливого
(виробничого) чинника
Граничне значення величини шкідливого виробничого чинника, вплив якого
на людину в разі його щоденної регламентованої тривалості не призводить
до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та
у наступний період життя, а також не чинить несприятливого впливу на
здоров’я нащадків
4.2. Теоретичні питання до заняття
1. Визначення понять “гігієна праці”, “охорона праці”, “умови праці”, “шкідливий виробничий
чинник”, “небезпечний виробничий чинник” тощо.
2. Класифікація праці медичних працівників.
3. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
4. Психофізіологічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан
здоров’я медичних працівників.
5. Фізичні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
77
6. Хімічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
7. Біологічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
8. Особливості гігієнічної оцінки шкідливих чинників виробничого середовища.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті
Ситуаційні завдання
Завдання 1
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
впливати на лікарів-хірургів під час проведення оперативних втручань.
Лікарі-хірурги при проведенні оперативних втручань знаходяться в положенні стоячи з нахилом
тулуба під кутом 350 протягом 70% робочого часу. При цьому вони вимушені виконувати 100 нахилів
тулуба на кут 320 (енерговитрати становлять 180 ккал/год). Робота хірургів характеризується значним
нервово-емоційним напруженням.
При проведенні санітарно-гігієнічних досліджень встановлено, що температура повітря в
операційних (на постійних робочих місцях) в теплий період року становить 320С, відносна вологість
78%, швидкість руху повітря – 0,01 м/с, рівні інфрачервоного випромінювання становлять 50 Вт/м2
(опроміненню піддається не більше 25% поверхні тіла працюючого).
2. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці лікарів-хірургів.
3. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-хірургів, що можуть виникати під впливом
шкідливих виробничих чинників.
Завдання 2
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
впливати на лікарів-стоматологів.
Трудовий процес лікарів-стоматологів являє собою поєднання розумової та фізичної праці, яка
потребує напруження функцій зорового аналізатора та координованих рухів кистей рук. Щільність
робочого дня становить 92,8%.
Лікарі-стоматологи при виконанні більшості своїх функціональних обов’язків знаходяться в
положенні стоячи з нахилом тулуба під кутом 35-400 протягом 80% робочого часу. При цьому вони
вимушені виконувати 100 нахилів тулуба на кут 320. Іншу частину робочої зміни (20%) лікарістоматологи працюють в положенні сидячи. Їх робота також характеризується значним нервовоемоційним напруженням.
Санітарно-гігієнічні дослідження показали, що при роботі швидкісних бормашин і турбіни, на
робочих місцях лікарів-стоматологів створюються такі рівні шуму:
Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах за
середньогеометричними частотами, Гц
Робоче місце
Робоче місце лікаря-стоматолога
31,5 63
125 250 500 1000 2000 4000 8000
96
74
83
68
63
60
57
55
54
Рівні шуму,
дБА.
65
2. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці лікарів-стоматологів.
3. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-стоматологів, що можуть виникати під дією
шкідливих виробничих чинників.
5. Зміст теми
Медична галузь є однією з найбільш поширених сфер трудової діяльності людини. У ній
78
нараховується більше 170 лікарських спеціальностей. За даними ВООЗ (2009, 2013 рр.) у системі
охорони здоров’я України працювало понад 143 тис. лікарів (31 на 10 тис. населення — у 2009 р., 35,2
на 10 тис. населення — у 2013 р.), понад 388 тис. сестринського та акушерського персоналу (85 та 64,1
на 10 тис. населення), більше 19 тис. осіб стоматологічного персоналу (4 та 6,7 на 10 тис. населення) та
22 тис. інших поставників послуг охорони здоров’я (5 на 10 тис. населення).
За даними ВООЗ, у 2013 р. загальні витрати на охорону здоров’я на одну особу в Україні
становили 234 дол. США (для порівняння: у США — 8233, Норвегії — 8039, Швейцарії — 7699,
Польщі — 851, РФ — 670, Науру — 596, Кубі — 583, Лівані — 574, Маврикії — 465, Колумбії — 407,
Габоні — 309, Намібії — 269, Свазіленді — 243, Сальвадорі — 238, Ліберії — 41, М’янмі, Нігері — 17,
Ефіопії, Мадагаскарі — 15, Еритреї — 13, Пакистані — 10 дол. США).
Класифікація праці медичних працівників
Трудову діяльність медичних працівників поділяють на такі види:
—
працю лікарів;
—
працю медичного персоналу середньої ланки (помічники лікарів, фельдшери, медичні
сестри, зубні техніки тощо);
—
працю молодшого медичного персоналу (санітарів).
Виділяють такі види праці лікарів і медичних сестер: терапевтичного, хірургічного,
стоматологічного, гігієнічного профілю, зі спеціальними методами досліджень та ін.
На характер праці медичних працівників одного і того ж профілю значно впливає тип медичної
установи (стаціонар, поліклініка, відділення швидкої допомоги), відділення, в якому вони працюють.
Основні шкідливі й небезпечні чинники виробничого середовища і трудового процесу
медичних працівників
Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
1.1. Небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяються за природою впливу на такі групи:
фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
1.1.1. Фізичні небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяють на такі види:
—
підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони;
—
висока або понижена температура повітря робочої зони;
—
підвищений рівень шуму на робочому місці;
—
підвищений рівень вібрації;
—
підвищений рівень ультразвуку;
—
підвищена або знижена вологість повітря;
—
підвищений рівень іонізуючого випромінювання в робочій зоні;
—
підвищений рівень електромагнітних випромінювань;
—
недостатня освітленість робочої зони;
—
підвищений рівень ультрафіолетового випромінювання тощо.
1.1.2. Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяються на такі види:
1) за характером впливу на організм людини на:
—
токсичні;
—
подразнюючі;
—
сенсибілізуючі;
—
канцерогенні;
—
мутагенні;
—
такі, що впливають на репродуктивну функцію;
2) за шляхом проникнення в організм людини: через органи дихання; травний канал; шкірні
покриви і слизові оболонки.
1.1.3. Біологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники включають біологічні об’єкти: патогенні
мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) і продукти їх життєдіяльності.
1.1.4. Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники за характером дії поділяють на:
а) фізичні перевантаження: статичні та динамічні;
б) нервово-психічні перевантаження:
79
—
—
—
—
розумове перенапруження;
перенапруження аналізаторів;
монотонність праці;
емоційні перевантаження.
Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники, їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Праця медичних працівників характеризується значним інтелектуальним напруженням, а в
окремих випадках вимагає фізичної витривалості, уваги і високої працездатності в екстремальних
умовах.
Нервово-емоційне напруження. Для більшості професійних груп медичних працівників нервовоемоційне напруження є одним з основних шкідливих виробничих чинників, що несприятливо
впливають на їх здоров’я. Причому вплив цього чинника за останні роки не тільки не зменшився, а й
продовжує зростати. Наприклад, у 80-х роках ХХ ст. 60 % лікарів вважали, що їх робота
супроводжується нервово-емоційним напруженням. Нині кількість лікарів, які визнали наявність цього
чинника, збільшилася до 74 %, а медичних сестер — до 82 %. Насамперед нервово-емоційне
напруження відзначають персонал психіатричних стаціонарів і диспансерів, відділень інтенсивної
терапії, а також акушери-гінекологи, хірурги стаціонарів, невропатологи, працівники швидкої медичної
допомоги.
Основні причини нервово-емоційного напруження:
—
постійна відповідальність за здоров’я і життя людей (власне, пацієнтів, колег);
—
щоденний контакт із людьми різного віку (дітьми, особами літнього віку тощо),
соціального положення (хворими та їх родичами, керівниками різних установ, населенням), різними
психологічними характерами;
—
необхідність терміново приймати рішення, часто єдино правильні, в умовах дефіциту
інформації та часу;
—
велика кількість стресових ситуацій;
—
змінність роботи (з нічними змінами);
—
соціально-економічні фактори (відсутність стабільного і повного фінансування медичної
галузі, і як наслідок, відсутність необхідних лікарських засобів, устаткування, апаратури, невчасні
виплати і низька заробітна платня тощо).
Праця медичних працівників, і особливо лікарів, характеризується значним інтелектуальним
навантаженням, вимагає великого обсягу оперативної і довготривалої пам’яті, містить елементи
творчості, є відповідальною за здоров’я і життя інших людей.
За даними психофізіологічних досліджень, працю різних виробничих груп медичних працівників
можна умовно поділити на дві основні категорії: розумову і розумово-емоційну. До першої категорії
належить праця лікарів терапевтичного профілю, окрім лікарів відділень інтенсивної терапії, гігієністів,
наукових співробітників. До другої — праця лікарів хірургічного профілю стаціонарів, анестезіологів,
відділень інтенсивної терапії, лікарів відділень швидкої допомоги та ін.
У осіб, які виконують розумово-емоційну роботу, нервово-емоційне напруження особливо
високе. Так, у хірургів у процесі виконання операції спостерігається збільшення ЧСС порівняно з
терапевтами, що ведуть прийом хворих. У найвідповідальніші моменти операції у хірургів може
збільшуватися латентний період зорово-моторної реакції, кількість помилок при всіх видах реакцій, до
кінця робочого дня знижується швидкість сприйняття і опрацювання інформації, що свідчить про
розвиток значної втоми. Втома лікарів терапевтичного профілю стаціонару характеризується
зниженням розумової працездатності, причому особливо страждає функція стійкої уваги.
Багатьом лікарям, медичним сестрам та іншому персоналу закладах охорони здоров’я (ЗОЗ)
доводиться працювати не тільки в денну, а і у вечірню, і навіть, в нічну зміни. Це пов’язано з
необхідністю цілодобового обслуговування хворих.
Перехід медичних працівників з однієї зміни в іншу супроводжується руйнуванням або
перебудовою добових біоритмів. Зміна добового ритму функціональної активності може викликати у
працівників стійкі порушення сну, зниження надійності механізмів гомеостатичного регулювання, стати
пусковим механізмом у патогенезі багатьох соматичних і нервово-психічних захворювань.
Окрім роботи по змінах, на медичних працівників може істотно впливати і тривалість зміни. Так,
80
хоча для різних категорій медиків і встановлена певна тривалість робочого дня (5—8 год), реальна
тривалість робочої зміни в багатьох стаціонарах становить 12 год, і навіть 24 год. Понад 30 % лікарів і
50 % медичного персоналу середньої ланки працюють додатково за сумісництвом на основному місці
роботи або в інших ЗОЗ, що збільшує сумарний час контакту з шкідливими чинниками виробничого
середовища.
Для праці ряду професійних груп медичних працівників (лікарі відділень швидкої допомоги,
стоматологи, хірурги та ін.) характерне поєднання високої нервово-емоційної напруги з фізичним
навантаженням.
Фізичне навантаження. Рівень фізичного навантаження при виконанні різних видів праці у
медичних працівників неоднаковий. Так, у лікарів-лаборантів, лаборантів, офтальмологів,
отоларингологів тощо, які виконують роботу сидячи, воно незначне. Для цієї групи осіб характерна
наявність гіподинамії. Наприклад, рухова активність отоларингологів становить тільки 4,7 % часу
прийому. Особливо несприятливе поєднання гіподинамії з високим рівнем нервово-емоційного
напруження.
Водночас робота масажистів, травматологів, хірургів, дільничних лікарів, лікарів-гігієністів,
санітарів, деяких груп медичного персоналу середньої ланки пов’язана зі значною витратою енергії.
Причому для одних груп медичних працівників характерне виконання динамічної роботи (підйом і
перенесення тягаря персоналом швидкої допомоги, санітарами в стаціонарах та ін.), а для інших —
статичного навантаження (хірург під час проведення операції, стоматолог та ін.). Тривалість робочого
часу за операційним столом становить у отоларингологів 94 % від тривалості робочого дня, у акушерівгінекологів — 83 %, у хірургів — 77 %.
Значні статичні навантаження часто поєднуються з незручними вимушеними робочими позами.
Так, у вимушеній позі (нахиленим тулубом) терапевт виконує перкусію, пальпацію, аускультацію,
вимірює артеріальний тиск, досліджує шкірні покриви.
Лікарі і медичні сестри працюють в основному сидячи або стоячи, а при виконанні деяких
операцій можливе комбінування поз. Під час роботи стоячи підвищується навантаження на м’язи
нижніх кінцівок, спостерігається перерозподіл крові і можливе погіршення кровообігу. Робота в позі
сидячи менш несприятлива, оскільки зменшується висота центру ваги над площею опори, підвищується
стійкість тіла, знижується напруження м’язів, навантаження на серцево-судинну систему. Проте при
тривалій роботі сидячи часто спостерігається статична напруга м’язів шиї, плечового пояса, спини.
Зміна пози призводить до перерозподілу навантаження на групи м’язів, покращує кровообіг, обмежує
елементи монотонності.
Часто обране нераціональне положення тулуба пов’язане з тим, що медичне устаткування (столи,
медичні кушетки, каталки тощо), яке використовується зараз у медичних установах, не відповідає
основним ергономічним вимогам за параметрами і конструктивними особливостями (стільці з твердою
фіксацією, відсутність регулювання висоти устаткування, відсутність підлокітників та ін.).
Позу з легким нахилом вперед при письмі багато фахівців вважають фізіологічною. Проте, якщо
робоче місце неправильно організоване під час оформлення медичної документації, лікар часто
вимушений розвертати навкруг осі верхню частину тулуба, що веде до утворення кута повороту
корпусу до фронтальної лінії. У такому штучно викликаному вимушеному положенні лікар іноді
перебуває майже третину робочого часу.
Фіксоване зігнуте положення сидячи спричиняє значне напруження м’язів спини і шиї. Крім
того, при цьому погіршується кровопостачання внутрішніх органів, особливо в ділянці таза,
утруднюються дихальні рухи, послаблюються м’язи черевного преса і тазового дна. У зв’язку з цим у
працівників, які виконують роботу сидячи, можуть розвиватися викривлення хребта (кіфоз, сколіоз,
лордоз); у жінок, зокрема, зміни положення матки, порушення менструальної функції, слабкість
пологової діяльності, часті розриви промежини під час пологів тощо.
Фіксоване положення стоячи може призвести до захворювань органів нижньої частини тіла —
застійних явищ в органах малого тазу і судинах нижніх кінцівок, що може призвести до плоскостопості,
розширення вен нижніх кінцівок, опущення внутрішніх органів, зміни положення матки у жінок тощо.
У медичних працівників, які виконують роботу в положенні стоячи з нахиленим тулубом та
витягнутими руками (лікарі-стоматологи та інші фахівці, які здійснюють хірургічні види діяльності
(торакальна і абдомінальна хірургія тощо), може формуватися порушення постави — зокрема, розвиток
кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в м’язах у ділянці спини, попереку, шиї і плечей,
81
викликає появу остеохондрозу.
Захворювання кістково-м’язової системи й ушкодження м’яких тканин типу тендиніту виникають у
результаті використання меблів і устаткування, які не відповідають індивідуальним анатомофізіологічним особливостям. Тендиніт також може розвинутися в результаті посиленої рухової
активності (виконання стереотипних рухів окремих частин тіла) і мікротравматизації. Він проявляється
болем у грудній клітці, а також у пальцях рук від тривалого писання, друкування на клавіатурі
комп’ютера тощо.
У осіб, які довго працюють за комп’ютером, існує дуже високий ризик виникнення синдрому
зап’ясткового каналу, а також астенопії, яка може стати причиною істотних порушень функцій зорового
аналізатора.
Тривале психоемоційне навантаження може стати причиною важких хвороб серцево-судинної
системи – гіпертонічної хвороби, стенокардії, інфаркту міокарда, серцевої недостатності тощо, а також
інсульту, цукрового діабету. Всі ці хвороби часто призводять до передчасної смерті.
Невротичні розлади також часто зустрічаються серед медичних працівників, їх виникнення також
пов’язане з дією психофізіологічних чинників. Серед них: найпоширенішими є неврастенія (психічний
розлад, що проявляється у підвищеній дратівливості, стомлюваності, втраті здатності до тривалого
розумового і фізичного напруження), синдром хронічної втоми (проявляється у таких симптомах, як
почуття пригніченості і безвиході, потреба в самоті, безпричинна стомлюваність, розлад сну, апатія,
зниження пам’яті і м’язова слабкість), депресія (характеризується постійним поганим настроєм,
втратою здатності відчувати радість, загальмованістю, апатією, порушенням сну і мислення, зміною
маси тіла тощо), нервовий зрив (характеризується хронічною втомою, гострим головним болем,
безсонням, різкими перепадами настрою, неадекватною поведінкою, розладом серцевої діяльності та
вегетативних функцій).
Але найбільш несприятливі наслідки дії психофізіологічних чинників проявляються у медичних
працівників у вигляді “синдрому вигорання”. В 1974 році американський психіатр H.J.Freundenberger
для опису психологічного стану у волонтерів служб психічного здоров’я, що проявлявся у вигляді
виснаження, розчарування та відмови від роботи, вперше застосував термін “синдром вигорання
персоналу” (“staff burnout syndrome”). Такий синдром він визначив як “ураження, поглинання або знос,
що відбувається в людині внаслідок різко насичених вимог до власних ресурсів і сил”. S.T.Meier (1983)
визначив його як “стан, в якому людина не має очікуваної винагороди від виконаної роботи, але
навпаки очікує покарання, що відбувається внаслідок недостатньої мотивації, контрольованих
результатів або недостатньої компетенції”.
З одного боку, “синдром емоційного вигорання” – це певний тип реакції на хронічний
професійний стрес, який дозволяє людині дозувати і заощадливо витрачати енергетичні ресурси. Але, з
іншого боку – соматичні, психологічні та психопатологічні дисфункції, що виникають, мають
несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціаліста.
ВООЗ визнала, що “синдром вигорання” є проблемою, яка вимагає медичного втручання. В
МКХ-10 “Синдром вигорання” виділений в окремий діагностичний таксон – Z73 (проблеми, пов’язані з
труднощами управління своїм життям) і шифруються Z73.0 – “вигорання” (burnout).
Згідно визначення ВООЗ (2001), “синдром вигорання (burnout syndrome) – це фізичне, емоційне
або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності праці та втомою,
безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також споживанням алкоголю або
інших психоактивних засобів з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до
розвитку фізіологічної залежності та (у багатьох випадках) суіцидальної поведінки. Цей синдром
звичайно оцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі та емоційні вимоги, що
виникають від надмірної відданості людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою сімейного життя
або відпочинку”.
Фази розвитку синдрому професійного вигорання:
1. ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНА ФАЗА.
а) Надмірна участь.
• Надмірна активність, відчуття незамінності.
• Відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, витіснення невдач і розчарувань.
• Обмеження соціальних контактів.
б) Виснаження.
82
• Відчуття втоми, безсоння, небезпека нещасних випадків.
2. ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ВЛАСНОЇ УЧАСТІ.
а) За ставленням до співробітників, учнів, пацієнтів тощо.
• Втрата позитивного сприйняття колег.
• Перехід від допомоги до нагляду та контролю.
• Приписування вини за власні невдачі іншим людям.
• Домінування стереотипів в поведінці за ставленням до співробітників, учнів, пацієнтів – прояв
негуманного підходу до людей.
б) За ставленням до інших оточуючих.
• Відсутність емпатії, байдужість, цинічні оцінки.
в) За ставленням до професійної діяльності.
• Небажання виконувати свої обов’язки.
• Штучне продовження перерв у роботі, запізнення, залишення роботи раніше часу.
• Акцент на матеріальному аспекті при одночасній невдоволеності роботою.
г) Зростання вимог.
• Втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах.
• Відчуття переживання від того, що інші люди використовують тебе, заздрість.
3. ЕМОЦІЙНІ РЕАКЦІЇ.
а) Депресія.
• Постійне відчуття провини, зниження самооцінки.
• Безпідставні страхи, лабільність настрою, апатія.
б) Агресія.
• Захисні установки, обвинувачення інших, ігнорування своєї участі у невдачах.
• Відсутність толерантності та здатності до компромісу.
• Підозрілість, конфлікти з оточенням.
4. ФАЗА ДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.
а) Сфера інтелекту.
• Зниження концентрації уваги, відсутність здатності до виконання складних завдань.
• Ригідність мислення, відсутність уяви.
б) Мотиваційна сфера.
• Відсутність власної ініціативи, зниження ефективності діяльності, виконання завдань строго за
інструкціями.
в) Емоційно-соціальна сфера.
• Байдужість, уникнення неформальних контактів.
• Відсутність участі в житті інших людей або надмірне прив’язування до конкретної особи.
• Уникання тем, пов’язаних з роботою.
• Самодостатність, самітність, відмова від хобі, нудьга.
5. ПСИХОСОМАТИЧНІ РЕАКЦІЇ.
а) Зниження імунітету.
• Нездатність до релаксації у вільній час.
• Безсоння, сексуальні розлади.
• Підвищений тиск, тахікардія, головні болі.
• Болі в хребті, розлади травлення.
• Залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.
б. Розчарування.
• Негативна життєва установка.
• Відчуття безсистемності та безглуздості життя.
• Екзистенційний відчай.
Дослідження, проведені в різних регіонах світу, дозволяють стверджувати, що синдром
вигорання починає формуватися вже у студентів-медиків старших курсів. За даними деяких дослідників
близько 40% лікарів мають ті чи інші ознаки вигорання, які негативно впливу на професійну діяльність.
Всіх медичних працівників можна поділити на такі групи: 1. “Спеціалісти з високим рівнем
вигорання” – особи, діяльність яких пов’язана з хронічними хворобами, невиліковними або
вмираючими пацієнтами (в області онкології, пульмонології або психіатрії) та 2. “Спеціалісти з низьким
83
рівнем вигоряння” віднесені особи, робота яких пов’язана з пацієнтами, захворювання яких мають
сприятливий прогноз (в акушерстві та гінекології, оториноларингології, офтальмології).
Лікарі частіше, ніж їхні колеги в інших професіях, страждають від депресії, переживають
вигорання і здійснюють самогубство. Цькування, вигоряння і недостатність сну підвищують ризик
суїциду. Медична практика виснажлива, з важкими умовами, такими як робота нон-стоп протягом 24
годин і більше, що є недопустимим в інших професіях. Лікарі скаржаться на галюцинації, що
загрожують життю, напади, депресію і думки про суїцид через порушення сну. Втомлені лікарі стають
відповідальними за заподіяну пацієнтам шкоду. Деякі лікарі вбивають себе зі страху нашкодити
пацієнту в результаті сильного недосипання. Так, у Сполучених Штатах Америки кожного року від
самогубств вмирає від 300 до 400 лікарів – це майже один лікар щодня.
Фізичні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Впровадження у медицину новітнього обладнання призвело до дії на медичних працівників
комплексу фізичних чинників: несприятливого мікроклімату, шуму, ультразвуку, вібрації, іонізуючого
або лазерного випромінювань тощо.
Мікроклімат. Під виробничим мікрокліматом розуміють поєднання температури, вологості,
швидкості руху повітря та інфрачервоного (теплового) випромінювання в робочій зоні. Він значною
мірою залежить від метеорологічних або кліматичних умов регіону, а при певних видах робіт (на
відкритому повітрі) може бути повністю зумовлений ними. Мікроклімат впливає на теплообмін людини
з зовнішнім середовищем, багато в чому визначає його тепловий стан, самопочуття, працездатність,
продуктивність праці.
Умовно всіх медичних працівників за впливом на них мікроклімату можна поділити на дві групи:
— трудова діяльність яких проходить в основному в приміщенні (хірурги, стоматологи,
отоларингологи, психіатри та ін.);
— трудова діяльність яких більшою чи меншою мірою пов’язана з перебуванням поза приміщенням
(дільничні терапевти, педіатри, лікарі швидкої допомоги тощо).
Відповідно до чинного законодавства мікроклімат основних приміщень лікарень, пологових
будинків або інших стаціонарів повинен бути оптимальним. Водночас, за даними досліджень
мікроклімату у більшості виробничих приміщень ЗОЗ, параметри мікроклімату не забезпечують
нормальний рівень теплообміну ні персоналу, ні хворих, часто спостерігається висока або низька
температура, підвищена або недостатня вологість повітря.
В операційних блоках у теплий період року за відсутності штучної вентиляції температура повітря
може сягати 26—28 °С і більше, а в операційних з кондиціонуванням — 24 °С при низькій відносній
вологості (28—45 %) і майже нерухомому повітрі. Навіть взимку температура повітря в операційних
може перевищувати допустимі величини на 3—5 °С.
Внаслідок цього 80,2 % хірургів скаржаться на «нагрівний» мікроклімат. Значна величина
вологовитрат у хірургів під час операції залежить не тільки від ступеня нервово-емоційного
напруження, а і від температури повітря. При температурі повітря в операційній 21—22 °С втрати
вологи організмом хірурга за рахунок потовиділення складають 0,75 г/хв, при 25—26 °С — 2,75 г/хв,
досягаючи іноді 700 г за операцію. Можливе перегрівання організму членів хірургічної бригади. Цьому
може сприяти збільшення тривалості операційного дня, поступова кумуляція тепла в організмі,
недоліки хірургічного спецодягу. Шапочка, маска, рукава халата прикривають ті ділянки шкіри, які
звичайно беруть активну участь в збільшенні тепловитрат при гіпертермії. Часта обробка халатів
(прання, стерилізація, прасування) значно знижує повітропроникність тканини.
Останніми роками в приміщеннях ЗОЗ внаслідок пізнього включення і раннього відключення
централізованого опалювання в холодний період року температура повітря нерідко знижується до 10—
12 °С. Це зумовлює зменшення працездатності персоналу, переохолодження, збільшення рівня
захворювань, зумовлених простудами, загострення багатьох хронічних захворювань, призводить до
зростання нервово-емоційного напруження персоналу, оскільки низькі температури в приміщеннях
ускладнюють обстеження хворих, виконання лікувальних і діагностичних маніпуляцій. Дуже часто
відсутність належного опалювання супроводжується відсутністю гарячої води, що додатково сприяє
переохолодженню персоналу.
У ряді виробничих приміщень фізіотерапевтичного блоку (бальнеологічних, душових, басейнах та
84
ін.), як правило, спостерігається підвищена вологість повітря до 75—87 %. Причому в теплий період
року вона часто поєднується з підвищеною температурою повітря (21—25 °С), а в холодний — зі
зниженою (16—18 °С).
До теплового дискомфорту медичного персоналу можуть призводити також порушення в організації
режиму роботи. Наприклад, у стоматологічних кабінетах безперервна робота протягом 3-х год
призводить до підвищення температури повітря робочих приміщень до 22—24 °С і відносної вологості
до 70 %.
Максимальні температури відмічаються в кабінетах ортопедичної стоматології, що обумовлено
використанням в роботі протезистів відкритого вогню газових горілок. Це стосується і приміщень
зуботехнічних лабораторій при великій кількості робочих місць зубних техніків, які постійно
використовують газові горілки. Вологість повітря, як правило, знаходиться в межах норми у всіх
приміщеннях, за виключенням так званих “варочних”, де спостерігається її підвищення до 80%
внаслідок виділення вологи в процесі полімеризації пластмас.
Медичні працівники (дільничні терапевти, педіатри, персонал швидкої і невідкладної медичної
допомоги та ін.), які працюють як у приміщеннях, так і поза ними, зазнають впливу контрастного
мікроклімату. Різка і часта зміна температур зовнішнього і внутрішнього (в приміщенні) повітря, його
вологості і швидкості руху не дозволяє цій категорії працівників адаптуватися до умов, що часто
змінюються.
Рівні інфрачервоного випромінювання в ЗОЗ (фізіотерапевтичні відділення, лабораторії,
стерилізаційні, дезінфекційні, пральні та ін.), як правило, не перевищують гігієнічних регламентів.
Тривала дія на організм високої температури може спричинити підвищення температури тіла до
кількох десятих градуса, а при недостатності механізмів терморегуляції — на 1—2 °С і вище. При
виконанні фізичної роботи, а отже, при вищій теплопродукції температура тіла підвищується швидше і
більшою мірою. Якщо перегрівання організму помірне, збільшується частота серцевих скорочень та
прискорюється кровоток.
Дія високої температури оточуючого повітря на людину спричинює зміни тонусу судин та їхнього
кровонаповнення. При цьому кровоносні судини м’язів і внутрішніх органів звужуються, а периферичні
судини шкіри розширюються.
Під дією високої температури повітря та інфрачервоного випромінювання в організмі розвивається
гіпоксія, ступінь якої залежить від інтенсивності та тривалості дії нагрівальних факторів, а також значні
порушення водно-сольового обміну, пов’язані із втратою значної кількості води і електролітів.
З потом виводяться органічні та неорганічні речовини, які становлять 0,26—0,78 % загальної маси
поту. Близько 2/3 з них становлять неорганічні сполуки та 1/3 — органічні. Неорганічні речовини
представлені в основному натрію хлоридом (64—74 %); приблизно половину всієї маси органічних
сполук становить сечовина. Основним компонентом поту є вода — близько 99,5 %.
Крім натрію хлориду, з потом виводяться іони магнію, міді, йоду, марганцю та інших елементів, що
може спричинити порушення провідності серцевого м’яза, підвищення проникності судинних стінок та
мембран клітин крові.
Виведення з організму водорозчинних вітамінів (аскорбінової кислоти, тіаміну, піридоксину) при
інтенсивному потовиділенні може спричинити порушення їхнього обміну.
Шум, інфра- й ультразвук. За фізичним критерієм шум, інфра- і ультразвук є акустичними
коливаннями. Людське вухо сприймає не весь звуковий діапазон хвиль: людина чує лише звуки з
частотою від 20 до 20 000 Гц (чутний діапазон). Звуки з частотами нижче 20 Гц називаються
інфразвуками, а з частотами більше 20 000 Гц — ультразвуками.
Шум — це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, які безладно змінюються в часі і
викликають як у медпрацівників, так і у пацієнтів неприємні відчуття та об’єктивні зміни органів і
систем. У ЗОЗ до рівнів шуму в приміщеннях пред’являють підвищені вимоги. Це пов’язано як з
інтересами хворих, які потребують спокійної обстановки, так і необхідністю створення сприятливих
умов праці для персоналу, бо високі рівні шуму можуть знижувати працездатність, викликати додаткове
нервове напруження, заважати зосередитись.
У більшості ЗОЗ рівні шуму не перевищують гранично допустимих значень для певного виду
приміщень. Проте впровадження в медицину нового обладнання, що має значні потужності, призводить
до істотного зростання рівнів шуму.
85
До основних джерел шуму в ЗОЗ належать такі:
✓ системи вентиляції та кондиціонування повітря;
✓ наркозні та дихальні апарати;
✓ апарати, що відсмоктують рідину;
✓ швидкісні бормашини;
✓ інженерне і технологічне обладнання (ліфти, системи водопроводу і каналізації).
Наприклад, в операційних блоках системи кондиціонування повітря іноді сприяють підвищенню
рівня шуму на 5—19 дБА понад гранично допустимий рівень (ГДР), а деякі наркозні і дихальні апарати
підвищують його на 26—30 дБА, досягаючи 73 дБА. Апарати, що відсмоктують рідину, створюють шум
53—79 дБА. Шум від інженерного і технологічного обладнання (ліфти, системи водопроводу і
каналізації, вентиляції і кондиціонування, центрифуги, електропилососи тощо) може досягати 93 дБА.
Шум чинить дію не лише безпосередньо на слуховий аналізатор, але також і на ЦНС, що спричиняє
порушення функцій різних систем організму. Зміни в організмі людини, що виникають унаслідок дії
шуму на нього, можуть бути умовно поділені на специфічні, що виникають в органі слуху, і
неспецифічні, які виникають в інших органах і системах організму.
Зміни, що виникають у звуковому аналізаторі внаслідок дії шуму (достатньо інтенсивного і
тривалого), характеризуються повільно прогресуючим зниженням слуху за типом кохлеарного невриту.
Так, з середини 60-х років ХХ ст. у практику стоматології почали впроваджувати швидкісні бормашини
і турбіни, які при роботі створюють високий рівень шуму зі значним перевищенням у високочастотному
діапазоні від 10 до 26 дБ, який здатний призводити до розвитку у значної частини стоматологів
професійної хвороби – нейросенсорної приглухуватості.
Шум може чинити шкідливий вплив також на центральну нервову систему, серцево-судинну, імунну
систему, вестибулярний аналізатори медичних працівників (неспецифічна дія).
Працівники, що зазнають дії шуму, висловлюють скарги на головний біль різної інтенсивності,
запаморочення при зміні положення тіла, зумовлене дією шуму на вестибулярний апарат, зниження
пам’яті, підвищену стомлюваність, емоційну лабільність, порушення сну (переривчастий сон, безсоння,
рідше сонливість), біль у ділянці серця, зниження апетиту, підвищену пітливість та ін. Частота
виникнення цих симптомів і ступінь їх вираженості залежать від стажу роботи в умовах шуму,
інтенсивності шуму і його характеру.
Шум є одним з найбільш суттєвих стресових виробничих чинників. При цьому виникають зміни як у
нейроендокринній, так і в імунній системах. Зміни в імунній системі проявляються у зниженні
антиінфекційного імунітету, створенні сприятливих умов для розвитку аутоімунних і алергійних
процесів, зниженні протипухлинного імунітету.
На тлі інтелектуалізації праці медичних працівників відзначається збільшення шкідливого впливу
шуму середньої інтенсивності (нижче 80 дБА). Шум такої інтенсивності не спричиняє втрати слуху, але
підвищує дратівливість і стомлюваність, які при збільшенні стажу роботи можуть призвести до
розвитку загальносоматичних порушеннь і захворюваннь. При поєднані дії шуму з деякими
лікарськими препаратами, вібрацією, напруженням і складністю праці, його несприятливий вплив може
посилюватися.
Ультразвук за частотним діапазоном умовно поділяють на низькочастотний ультразвук — 20—100
кГц, який поширюється повітрям і контактним шляхом, і високочастотний — 100 кГц — 1000 МГц —
лише контактним шляхом. Нині високочастотний ультразвук застосовують в медицині для діагностики і
лікування багатьох хвороб у кардіології, хірургії, акушерстві, гінекології, нейрохірургії, неврології,
офтальмології, стоматології, оториноларингології, дерматології й урології, фізіотерапії,
низькочастотний ультразвук — для розсікання, різання і з’єднання біологічних тканин, руйнування
новоутворень, стерилізації інструментів.
Медичний персонал може зазнавати несприятливої дії ультразвуку при систематичному
обслуговуванні діагностичної, терапевтичної і хірургічної апаратури, установок стерилізації
інструментарію тощо.
Низькочастотний ультразвук із рівнями інтенсивності, що перевищують ГДР, може викликати у
медичних працівників функціональні зміни центральної і периферичної нервової, серцево-судинної,
ендокринної систем, слухового і вестибулярного апаратів. Медичний персонал при цьому часто
скаржиться на головний біль, загальну слабкість, запаморочення, погіршення пам’яті, дратівливість,
зниження працездатності.
86
На біологічні структури ультразвук діє на різних рівнях: механічному (мікромасаж тканин); фізикохімічному (прискорення процесів дифузії через біологічні мембрани і зміну швидкості біологічних
реакцій); термічні ефекти і процес кавітації (руйнування клітини).
Високочастотний ультразвук унаслідок малої довжини хвилі практично не поширюється в повітрі і
діє на медичних працівників або пацієнтів тільки при контакті джерела з поверхнею тіла. При цьому у
персоналу, який тривало працює з ним, можуть розвинутися поліневрит верхніх кінцівок і
ангіодистонічний синдром.
Тривалий вплив контактного ультразвуку викликає ураження периферичного нейросудинного
апарату (вегетативний поліневрит, парез пальців), ступінь вираження яких може збільшуватися під
впливом супутніх чинників. При тривалому стажі роботи клінічні прояви дії ультразвуку мають в
більшості випадків системний характер: вегетативний поліневрит і периферичний ангіодистонічний
синдром верхніх кінцівок, вегето-судинна дистонія гіпотензивного типу і астенічний синдром. При
невеликому стажі роботи лікаря (до 5 років) відмічаються випадки функціонального розладу діяльності
різних систем організму в 2—3 рази частіше ніж у осіб у контрольній групі: зміна в окремих випадках
електричної активності головного мозку, пов’язана з ознаками дисфункції стовбурових і гіпоталамічних
структур; підвищення збудження вестибулярного апарату, що є раннім проявом порушень діяльності
ЦНС; зниження індексу кровонаповнення судин головного мозку, тенденція до підвищення судинного
тонусу. Відмічаються еностози у фалангах пальців і дрібних кістках зап’ястка.
У приміщеннях ЗОЗ інфразвукові коливання можуть виникати при роботі кондиціонерів,
вентиляційних систем, компресорів, вентиляторів тощо. Залежно від частоти і часу дії в організмі
медичного працівника можуть відбуватися зміни функціонального характеру або й переходити в
патологічні.
Інфразвукові хвилі, через резонанс з коливаннями внутрішніх органів, чинять виражену
несприятливу дію на організм і спричиняють зміни у ЦНС, ССС, ДС і ендокринній системі, а також
порушення функції кохлеовестибулярного аналізатора; при цьому вираженість зазначених змін
залежить від інтенсивності, частоти і тривалості дії інфразвуку.
Інфразвук чинить подразливу дію, особливо на психоемоційну сферу, і викликає відчуття вібрації у
грудній і черевній порожнинах, спричиняє порушення ритму дихання, закладання і тиск у вухах,
головний біль, запаморочення, нудоту, утруднення при ковтанні і модуляції мови, тремор рук, озноб,
відчуття незрозумілого страху і занепокоєння, що змінюється відчуттям втоми, стомлення, млявості і
неуважності.
З боку ССС при дії інфразвуку відзначається порушення ЧСС, зокрема брадикардія та збільшення
діастолічного АТ.
Низькочастотні акустичні коливання, у тому числі й інфразвукового діапазону спричиняють
відчуття вібрації грудної стінки, сухість у порожнині рота, порушення зору, головний біль,
запаморочення, нудоту, кашель, задуху, дискомфорт у ділянці підребер’я, дзвін у вухах, утруднення
модуляції мови, біль при ковтанні і деякі інші хворобливі симптоми.
Вібрація — це складні механічні коливальні рухи інструменту, підлоги, сидіння, що передаються
тілу людини або його окремим частинам при безпосередньому контакті. Дія вібрації визначається
рівнями інтенсивності, спектральним складом, способом її передачі людині та фізичними
властивостями її тіла. Діючи на тіло людини, вібрація поширюється по тканинах, подразнює
механорецептори, викликає нейрорефлекторні і суб’єктивні реакції. Вона також може впливати
безпосередньо на окремі органи людини або організм в цілому.
Вібрації зазнають в основному стоматологи, масажисти і медсестри фізіотерапевтичного відділення,
які працюють з апаратурою, що вібрує (стоматологічним обладнанням, електромасажерами тощо), а
також персонал швидкої і невідкладної допомоги. Причому, на перших діє локальна, а на інших впливає
загальна (транспортна) вібрація.
Тривала дія вібрації на медичних працівників може призводити до стійких патологічних порушень в
організмі з боку нервової, серцево-судинної систем, органа слуху, викликаючи вібраційну хворобу.
Фізіологічні ефекти вібраційної дії на людину визначаються деформацією або зміщенням органів і
тканин, що порушує їх нормальне функціонування і призводить до подразнення численних
механорецепторів, які сприймають вібрацію. Усе це відображається на фізіологічних і психічних
реакціях організму людини.
Вібрації низьких частот спричиняють порушення функціонального стану вестибулярного
87
аналізатора, які проявляються як стан “заколисування” — хвороба руху, що проявляється в таких
основних клінічних формах: нервовій, серцево-судинній, шлунково-кишковій і змішаній. На вищих
частотах виникає підвищення втоми м’язової системи, створюються умови для мікротравматизації
опорно-рухового апарату.
Низькочастотна загальна вібрація викликає тривалу травматизацію міжхребцевих дисків і кісткової
тканини, зміщення органів черевної порожнини, зміну моторики непосмугованих м’язів шлунка і
кишок, може спричинити больові відчуття в ділянці попереку, виникнення і прогресування
дегенеративних змін хребта, захворювань на хронічний попереково-крижовий радикуліт.
При дії низькочастотної вібрації знижується гострота зору, порушується кольоросприйняття,
звужуються межі поля зору, зменшується стійкість ясного бачення, знижується функціональна
рухливість очних яблук, виникає розлад фіксації предметів очима, порушується чіткість сприйняття
об’єктів, утруднюється читання показників приладів.
Вібрацію розглядають як сильний стрес-чинник, що чинить негативний вплив на психомоторну
працездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини і підвищує вірогідність виникнення
нещасних випадків.
Дія вібрації може підсилюватися іншими виробничими чинниками — низькою температурою
повітря, наявністю токсичних речовин, надмірним фізичним навантаженням тощо.
Електромагнітні коливання. Електромагнітні коливання залежно від енергії поділяють на
неіонізуюче і іонізуюче випромінювання.
До іонізуючих випромінювань належать такі електромагнітні коливання, енергії квантів яких
достатньо для іонізації молекул і атомів. Якщо енергії квантів електромагнітних коливань при взаємодії
з речовиною недостатньо для іонізації атомів, їх називають неіонізуючим випромінюванням.
Неіонізуюче випромінювання. Нині електромагнітні коливання широко використовуються в медицині
з лікувальною і діагностичною метою: магнітоіндуктотерапія, піротерапія, електросон, інфрачервоне,
ультрафіолетове випромінювання та ін.; для нагрівання охолодженої крові; для швидкого зняття
гіпотермії після операції на відкритому серці; для розморожування консервованих органів і тканин; при
лікуванні обморожень. Перспективним є використання електромагнітних полів для підвищення
імунорезистентності тканин, а також при лікуванні злоякісних новоутворень.
Все частіше при діагностиці захворювань застосовують магніторезонансні томографи. Поле
розсіяння поблизу томографа може досягати високих значень.
При проведенні досліджень в семи фізіотерапевтичних відділеннях встановлено, що в більшості
випадків при роботі апаратури типу «УВЧ» (40, 68 Мгц) має місце перевищення електромагнітних полів
(ЕМП) по енергетичній складовій в 6,1 рази, по електричній складовій — в 3,1 рази. Перевищення
нормативів з енергетичного навантаження при роботі апарата «УВЧ-66» (40,68 Мгц) — у 8 разів, «УВЧ66-2» — в 1,5 рази, «УВЧ-80-1» (49, 68 Мгц) — в 1,4 рази, «Іскра-1» (40,68 Мгц) — в 1,7—3,9 рази.
Джерелом електромагнітних полів є також і персональні ЕОМ.
ЕМП можуть несприятливо діяти на людину. Інтенсивність дії залежить від потужності джерела
(джерел) електромагнітних випромінювань, довжини хвилі, конструктивних особливостей
випромінюючих пристроїв, технічного стану апаратури, тривалості і характеру дії (постійне,
інтермітуюче), площі опромінюваної поверхні, ефективності захисних заходів, розташування робочого
місця, анатомічної будови органа, що зазнає впливу полів, електричних і магнітних властивостей
біологічних тканин.
ЕМП міліметрового діапазону поглинаються поверхневими шарами шкіри, сантиметрового —
шкірою і підлеглими тканинами, дециметрового — проникають на глибину 8—10 см. Для довших хвиль
тканини тіла людини є добре провідним середовищем.
Механізм порушень, що відбуваються в організмі під впливом ЕМП, обумовлений їх нетепловою і
тепловою дією. Нетеплова дія ЕМП визначається біохімічними змінами, що відбуваються в клітинах і
тканинах. Найбільш чутливими є центральна нервова і серцево-судинна системи. Спостерігаються
порушення умовно-рефлекторної діяльності, зниження біоелектричної активності мозку, зміни
міжнейронних зв’язків, можливі відхилення з боку ендокринної системи.
У початковий період дії може підвищуватися збудливість нервової системи, в подальшому
відбувається зменшення її функції, що виявляється в астено-невротичних станах. У зв’язку з цим для
хронічної дії ЕМП характерні головний біль, швидка стомлюваність, погіршення самопочуття,
артеріальна гіпотензія, брадикардія, зміна провідності серцевого м’яза тощо.
88
Теплова дія ЕМП характеризується підвищенням температури тіла, локальним вибірковим
нагріванням тканин, органів, клітин унаслідок переходу енергії ЕМП у теплову енергію. Інтенсивність
нагрівання залежить від кількості поглинутої енергії та швидкості відтоку тепла від опромінюваних
ділянок тіла. Відтік утвореного тепла ускладнений в органах і тканинах з поганим кровопостачанням.
Насамперед уражується кришталик ока, який не має кровоносних судин. Під дією опромінювання в
ньому може відбуватися коагуляція білків, що призводить до розвитку катаракти. Нагрівання ЕМП
паренхіматозних (печінка, підшлункова залоза) і порожнинних органів, що містять рідину (сечовий
міхур, шлунок), може викликати загострення хронічних захворювань (виразок, кровотеч, перфорацій).
Іонізуюче випромінювання. Здатність іонізуючого випромінювання проникати через тіло людини й
іонізувати тканини організму у медичній практиці використовують з діагностичними і терапевтичними
цілями. Джерелами іонізуючого випромінювання в медицині є різні апарати і радіоактивні речовини
(табл. 1). Їх дії найбільше зазнають працівники рентгенівських кабінетів, радіологічних лабораторій,
кабінетів і відділень променевої діагностики, терапії, хірурги, травматологи.
Найбільше опромінення рук і голови персоналу можливе при проведенні тривалих діагностичних
маніпуляцій, наприклад при рентгеноскопії хворого, проведенні ангіографії, кардіохірургічних
маніпуляцій.
Таблиця 1
Характеристика джерел іонізуючого випромінювання
Джерела випромінювання
Використання іонізуючого випромінювання
Рентгенодіагностичні апарати
Рентгенодіагностика
Рентгенівські апарати
Рентгенотерапія
Дистанційні радіоізотопні апарати
Дистанційна променева терапія
Апарати для внутрішньопорожнинної
Внутрішньопорожнинна терапія
терапії
Медичні електронні прискорювачі
Мегавольтна терапія
Радіофармакологічні препарати
Радіодіагностичні дослідження
Відкриті джерела випромінювання
Променева терапія відкритими джерелами, радонові
лабораторії та радонові лікарні
Закриті джерела випромінювання
Контактна променева терапія закритими джерелами
При частому виконанні операцій під рентгенологічним контролем дози опромінення хірургів можуть
перевищувати гранично допустимі величини.
Фахівці з радіаційної гігієни можуть зазнавати впливу іонізуючого випромінювання від різних
промислових установок і інших джерел під час їх санітарного обстеження. Найбільшого опромінення
фахівці цієї сфери зазнали при дослідженнях рівнів забруднення території Чорнобильської АЕС
радіоактивними викидами після аварії.
В основі біологічної дії іонізуючої радіації лежить її здатність спричиняти іонізацію атомів і молекул
опромінюваної тканини. Це є першою ланкою в біологічній дії іонізуючого випромінювання. У
результаті іонізації атоми набувають значної активності, утворюються так звані вільні радикали, здатні
спричиняти ланцюгові хімічні реакції, які й реалізуються в ушкодженні опроміненої тканини.
Iонізуюча радіація в організмі людини створює дві основні групи ефектів — детерміністичні
(безпосередні) і стохастичні (віддалені).
До детерміністичних належать дозозалежні ефекти, виникнення яких прямо пропорційно залежить
від дози опромінення організму. Іншими словами, виникнення цього ефекту гарантоване при певній дозі
опромінення організму людини. До детерміністичних ефектів належить гостра і хронічна променева
89
хвороба, променеві опіки, катаракта.
Стохастичні ефекти не належать до дозозалежних, вони мають ймовірнісний характер. Тобто зі
збільшенням дози опромінення зростає ймовірність виникнення стохастичного ефекту. Такі ефекти
можуть виникати як в опроміненому організмі, так і в подальших поколіннях. Стохастичні ефекти, у
свою чергу, підрозділяються на соматостохастичні і генетичні (тобто такі, що призводять до спадкових
змін). До стохастичних ефектів належать генні мутації, хромосомні аберації, онкогенез, скорочення
тривалості життя.
Природне і штучне освітлення.
Світло – область спектру електромагнітних хвиль з довжинами 400 до 760 нм, які безпосередньо
сприймається людським оком.
Освітленість — величина світлового потоку F, що падає на поверхню площею S. Одиниця
освітленості — люкс (лк) — освітленість поверхні площею 1 м2 при падаючому на неї світловому
потоці потужністю 1 лм. На відміну від освітленості, кількість світла, що відбивається поверхнею,
називається яскравістю.
Освітлення поділяють на такі види:
• природне освітлення (формується за допомогою сонячного випромінювання: прямого,
розсіяного світла небосхилу і відбитого світла від землі та різних об’єктів, що проникає через світлові
отвори в зовнішніх огороджувальних конструкціях);
• штучне освітлення (освітлення приміщення тільки джерелами штучного світла);
• сумісне освітлення (освітлення, при якому недостатнє за нормами природне освітлення
доповнюється штучним).
У ЗОЗ освітлення приміщень має бути:
— достатнім (дозволяти виконувати зорову роботу з різними об’єктами розрізнення без напруження
зорового аналізатора);
— рівномірним (не повинно бути великої різниці між яскравістю як на робочій поверхні, так і в
навколишньому просторі);
— не викликати ефекту засліпленості від прямої (джерел світла) і відбитої (медичний інструментарій
тощо) блискучості;
— не спотворювати гамму кольорів оточуючих предметів і, насамперед, колір шкіри і слизових
оболонок пацієнта.
Частина приміщень — операційні, палати інтенсивної терапії, пологове, приймальне відділення,
перев’язувальні, лабораторії для термінових аналізів, робота в яких не може перериватися негайно,
повинні бути обладнані аварійним освітленням від автономних джерел живлення.
Особливі вимоги пред’являються до освітлення операційних — висока освітленість робочої поверхні
(операційного столу) з одночасним виключенням виникнення тіней від рук та голови хірурга і не
допущення теплового нагрівання від світильників оперованого і голови хірурга. Зараз для освітлення
операційних широко використовуються світильники типу “Свет”, в яких кожне джерело світла
перекрито теплопоглинальним фільтром, а також безтіньові світильники типу СРСА, СМ-36, СМТ
тощо, якість світла в яких регулюється зміною відстані від лампи до оперованого хворого.
Недостатнє і нераціональне освітлення може стати причиною невиправдано високого напруження
зорового аналізатора, зниження працездатності, порушення зору, отримання травм (порізи, уколи,
електротравми). Це особливо важливо для таких фахівців, як стоматологи, отоларингологи,
офтальмологи, хірурги, гістологи, гематологи й інших, специфіка роботи яких пов’язана з незначними
розмірами об’єктів розрізнення (0,1—0,3 мм), які до того ж важкодоступні для розгляду.
Мікрохірурги, гематологи, гістологи, мікробіологи та інші фахівці для виконання своєї роботи
використовують спеціальні оптичні прилади — мікроскопи. Робота з операційними або лабораторними
мікроскопами належить до категорії зорових робіт найвищої точності. При цьому навантаження на очі
обумовлюється не тільки малими розмірами певного об’єкта, а і великим контрастом аналізованого
поля та навколишнього фону, необхідністю акомодації очей при фокусуванні зображення.
Недостатність штучного освітлення у приміщеннях ЗОЗ найчастіше пов’язана з вибором
нераціональної системи освітлення, неправильним розміщенням джерел світла. У роботі таких фахівців,
як педіатри, дерматологи, інфекціоністи тощо не завжди використовуються люмінесцентні лампи з
правильною передачею кольорів. Не завжди враховується необхідність світлової адаптації у
90
рентгенологів, отоларингологів та ін.
Нераціональне освітлення може несприятливо впливати на здоров’я медичних працівників,
спричинюючи такі захворювання, як короткозорість, кон’юнктивіт, блефарит, ністагм,
астеновегетативні порушення, неврози тощо.
Тривале виконання точних зорових робіт на близькій відстані при недостатніх рівнях освітленості та
значному напруженні м’язів кришталика може призвести у медичних працівників до розвитку так
званої несправжньої короткозорості. У цих випадках статичне напруження війкового м’яза призводить
до його тонічного скорочення — розвивається так званий спазм акомодації. При спазмі акомодації око
стає короткозорим, але ця короткозорість несправжня, така, що проходить після відпочинку ока від
виконуваної роботи. Несправжня короткозорість, якщо робота продовжується в тих же умовах, може
перейти в справжню короткозорість, при якій відбувається збільшення передньозаднього розміру
очного яблука.
Несприятливі умови зорової роботи можуть призводити також до раннього (до 40-річного віку)
розвитку старечої далекозорості, коли кришталик втрачає свою еластичність.
Низький рівень освітленості, засліплююча дія джерел світла, пульсація світлового потоку, відбиті
відблиски від полірованих блискучих предметів, нерівномірне освітлення робочої зони можуть
порушити правильне сприйняття навколишніх предметів і призвести до травматизму.
Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — частина спектра електромагнітного випромінювання з
довжиною хвилі 10-400 нм.
У ЗОЗ УФ випромінювання застосовуються для лікування різних захворювань шкіри і інших хвороб
– вітиліго, псоріазу, гніздової плішивості, нейродермії, шкіряної Т-клітинної лімфоми, ревматоїдного
артриту, а також для профілактики УФ-недостатності.
Впливу УФ випромінювання зазнають медичні працівники, які виконують відповідні
фізіотерапевтичні процедури та лікарі-стоматологи. УФ-випромінювання може діяти на персонал також
при опромінюванні виробничих приміщень з метою дезінфекції повітря, якщо при цьому не
виконуються певні правила.
Несприятлива дія УФ випромінювання на організм медичних працівників полягає у виникненні:
• певних видів раку шкіри: базальноклітинного (базаліоми), плоскоклітинного (шипоподібного)
і злоякісної меланоми;
• фотокератокон’юнктивіту (гострого запалення рогівки і кон'юнктиви ока);
• катаракти (ушкодження кришталиків очей, що виявляється в їх помутнінні і виникненні
опалесценції).
• фотосенсибілізації та фототоксичних реакцій при взаємодії з хімічними речовинами –
фотосенсибілізаторами, якими можуть виступати ендогенні (триптофан, рибофлавін тощо) і екзогенні
речовини (косметика і парфуми, що містять мускус, амбру, олію бергамоту, сандалову олію, лікарські
препарати – ібупрофен, антигістамінні препарати, сульфоніламиди, деякі нестероїдні протизапальні
засоби, антибіотики (тетрациклін), екстракт звіробою, хлорпромазин, псорален тощо).
Лазерне випромінювання. Лазери — це джерела електромагнітного випромінювання оптичного
діапазону з довжиною хвилі 0,2—1000 мкм, яке може мати різну, але тільки одну довжину хвилі
(монохроматичність), що характеризується високою упорядкованістю і спрямованістю коливань. Це
дозволяє отримувати паралельні пучки світла надзвичайної інтенсивності, що в основному і відрізняє
випромінювання лазера від випромінювання звичайних джерел світла.
Пріоритетними напрямами в лазерній медицині є: лікування пухлинних захворювань, операції на
порожнинних органах із використанням лазерної ендоскопічної техніки і зшиваючих апаратів;
лікування вогнепальних, опікових і гнійних ран; лазерна літотрепсія тощо.
При роботі з лазерами медичний персонал може зазнавати впливу прямого випромінювання, що
зумовлена безпосередньо лазером, а також розсіяного і відбитого (дзеркального і дифузного)
випромінювання.
Аналіз вимірів дифузно відбитого лазерного випромінювання на робочих місцях медичного
персоналу, який обслуговує лазерні установки, показав, що 54 % лазерних установок працюють в
режимі, при якому перевищуються норми лазерної безпеки. Потужність дифузно відбитого лазерного
випромінювання при цьому перевищує ГДР в 1,5—2 рази. Лазерні установки розміщені, як правило, в
приміщеннях, де не дотримуються спеціальні умови оснащення, зокрема, в деяких кабінетах відсутнє
91
матове зелене фарбування стін; кабінети не оснащені комплектами спеціального неблискучого
інструментарію; обслуговуючий медперсонал не має відповідного спецодягу. Відсутність світлофільтрів
захисних окулярів, підібраних відповідно до довжини хвилі лазерного випромінювання, призводить до
свідомого «затемнення» робочих місць медичного персоналу. Недостатнє освітлення обумовлює більше
поглинання оком світлової енергії лазерного випромінювання за рахунок значного розширення зіниць.
У цілому для праці медичних працівників, які використовують лазерні установки, як правило,
характерним є вплив лазерного випромінювання, що перевищує ГДР на 54,5 % робочих місць, низький
рівень освітленості в 93 % випадків, наявність в повітрі речовин, що виділяються при взаємодії
лазерного променя з тканинами, та велика щільність робочого часу (у 86,5 % випадків).
Енергія лазерного випромінювання при поглинанні біологічними тканинами трансформується в
теплову. Вона може потенціювати фотохімічні процеси, порушувати електронні переходи, чинити іншу
ушкоджуючу дію на обслуговуючий персонал.
Розрізняють термічну і нетермічну, загальну та місцеву дію лазерного випромінювання.
Термічна дія випромінювання лазерів полягає у миттєвому скипанні тканин, що призводить до їх
механічного ушкодження, виникає ділянка некрозу з кратероподібною деформацією. Тому характерною
ознакою лазерного опіку є чітка відмежованість ураженої ділянки від інтактної.
Нетермічна дія лазерного випромінювання зумовлена переважно електричним і фотохімічним
ефектами. Лазерне випромінювання при тривалій його дії на організм спричиняє порушення функцій
нервової і серцево-судинної систем, викликає зміни гематологічних і імунологічних показників, знижує
активність деяких ферментів і медіаторів. У більшості випадків ці зміни проявляються як астенічні й
астеновегетативні синдроми, що супроводжуються компенсаторно-пристосувальними реакціями.
Місцева дія лазерного випромінювання може спричиняти ураження очей і тих органів, які вибірково
реагують на цей вид випромінювання. Ураження ока залежить від довжини хвилі лазерного
випромінювання. Видимий діапазон лазерного випромінювання (0,4—1,4 мкм) майже безперешкодно
досягає сітківки і діє, в основному, на фотосенсорний шар, спричиняючи тимчасову втрату зору, а у разі
опіку сітківки — втрату зору в цій ділянці зорового простору.
В ультрафіолетовому діапазоні лазерного випромінювання (240—450 нм) енергія поглинається всіма
білковими структурами ока, у тому числі рогівкою і кришталиком. Унаслідок дії лазерного
випромінювання цього діапазону опіку зазнає насамперед слизова оболонка ока. При високій енергії
випромінювання денатурація білків рогівки призводить до повної втрати зору. В інфрачервоному
діапазоні лазерного випромінювання (ближня і середня ділянки — 820—1500 нм) енергія поглинається
райдужною оболонкою, кришталиком і склоподібним тілом. Райдужна оболонка швидко нагрівається,
внаслідок чого відбувається денатурація білків кришталика. Суб’єктивно нагрів райдужної оболонки
викликає відчуття подразнення і рефлекс кліпання. При високій енергії випромінювання внаслідок
термічного помутніння кришталика настає необоротна втрата зору.
Частина лазерного випромінювання, потрапивши в око, багаторазово відбивається від внутрішніх
стінок очного яблука, що посилює його дію.
Значне нервово-емоційне напруження, недостатнє освітлення об’єктів, мікроманіпуляційні
технології, що вимагають підвищеного навантаження на органи зору, а також шум, що супроводжує
роботу лазерних установок, підсилюють його несприятливий вплив на людину.
Аероіонізація. Розглядаючи чинники виробничого середовища слід пам’ятати про так звані чинники
малої інтенсивності. До них, наприклад, належить аероіонізація. Рівень іонізації приміщень ЗОЗ, як і
атмосфери, залежить від температури, вологості, руху повітря, інтенсивності теплового
випромінювання, запиленості повітря, статичної електрики. Наявність домішок хлору, йоду, брому
зменшує кількість негативних легких іонів.
Органами, які сприймають аероіони, є верхні дихальні шляхи і шкіра людини. Повна деіонізація
повітря відбувається на рівні біфуркації трахеї, а основним місцем нейтралізації іонів вважають
носоглотку.
Під впливом аероіонів в організмі спостерігаються зміни вегетативних процесів, вмісту серотоніну,
якісних і кількісних показників крові, АТ, теплового обміну. Величина іонізації повітря може впливати
на частоту нападів бронхіальної астми, загострень ревматизму, мігрені тощо.
У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах), операційних та інших приміщеннях ЗОЗ в умовах
утворення електричних і магнітних полів, використання синтетичного одягу персоналом і хворими
(халати, натільна білизна) створюється додатковий чинник — статична електрика. Вона може значно
92
знижувати концентрацію іонів у приміщенні, роблячи повітря практично деіонізованим.
Хімічні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Більшість медичних працівників під час своєї роботи контактує з різноманітними хімічними
речовинами. Багато з них є небезпечними для здоров’я людини.
У приміщеннях ЗОЗ, як правило, не буває постійних концентрацій шкідливих хімічних речовин у
повітрі робочої зони медичних працівників. Вони можуть коливатися від нуля до рівнів, що
перевищують ГДК, поступово зростаючи при виконанні тих або інших маніпуляцій і знижуючись після
їх завершення. Такий характер впливу хімічних речовин називається інтермітуючим і вимагає частої
переадаптації.
Істотною особливістю впливу хімічних речовин на медичних працівників є їх комплексний (одна і та
ж хімічна сполука потрапляє в організм різними шляхами, наприклад інгаляційно (через органи
дихання) і через шкіру, та комбінований (вплив декількох хімічних речовин одночасно або послідовно
при одному і тому ж шляху надходження) характер. Слід зазначити, що деякі фізичні, біологічні та
психофізіологічні чинники виробничого середовища можуть підсилювати дію хімічних чинників –
поєднана дія.
Найчастіше медичним працівникам доводиться контактувати з аерозолями лікарських речовин,
дезінфікуючими і наркотичними засобами.
Повітря багатьох виробничих приміщень ЗОЗ (аптек, операційних, лабораторій, процедурних,
стоматологічних кабінетів тощо) забруднено хімічними речовинами. Особливе місце серед них
належить лікарським речовинам. Вони часто надходять в повітря робочих приміщень безпосередньо
при виготовленні лікарських форм, проведенні тих чи інших лікувальних процедур, маніпуляцій,
наприклад при видаленні пухирців повітря з наповненого шприца, промиванні і стерилізації
інструментів, при дезінфекції приміщень та ін.
У повітрі робочої зони аптечних приміщень вміст пилу лікарських препаратів (кофеїну, папаверину,
дібазолу, фенобарбіталу, сульфаніламідів, антипіретиків тощо) часто перевищує гранично допустиму
концентрацію (ГДК) у 1—8 раз. Рівень пилу від сировини, що містить алкалоїди, глікозиди, сапоніни та
ін. при деяких операціях перевищує ГДК в 7—28 разів. Пари хімічних речовин, що виділяються при
виготовленні рідких лікарських форм (формальдегіду, йоду, етилового спирту та ін.), визначаються в
повітрі робочої зони в концентраціях, що вищі від ГДК у 1,5—2,5 рази.
У повітрі приміщень операційних вміст пари ефіру, етилового спирту, йоду, вуглекислого газу може
перевищувати ГДК у декілька разів, поступово зростаючи протягом операції.
Найнесприятливіший стан повітряного середовища створюється безпосередньо в зоні дихання
членів операційної бригади, яке є ніби замкнутим з усіх боків учасниками операції, а у верхній частині
— безтіньовою лампою. У зоні дихання хірурга вміст найпоширенішого анестетика — ефіру може
перевищувати ГДК у 3 рази, а в зоні дихання анестезіолога — в 10—11 разів. Концентрація фторотану в
зоні дихання анестезіолога вище від ГДК у 13 разів, хірурга, операційної сестри і в нейтральній частині
операційної — в 5 разів; концентрація етилового спирту в зоні дихання анестезіолога — 0,75 ГДК,
хірурга і операційної медичної сестри — 1,3, у нейтральній частині операційної — 0,3. При масковому
способі знеболення пацієнта з напіввідкритим і напівзакритим дихальним контуром частина анестетиків
потрапляє в дихальні шляхи членів операційної бригади і може визначатися у них у крові в значних
концентраціях (тільки в 1,5—3 рази меншими ніж у оперованого на початкових стадіях наркозу).
Пари ефіру, з’єднуючись з киснем, повітрям і закисом азоту в певних пропорціях, можуть
утворювати вибухонебезпечні суміші. Трихлоретилен, що використовується в закритій або
напівзакритій дихальній системі з натронним вапном в адсорбері, може розкладатися з утворенням
токсичного і легкозаймистого дихлорацетилену, який, у свою чергу, розкладається на фосген і чадний
газ.
Протезисти і зубні техніки контактують з різноманітними хімічними речовинами в різних агрегатних
станах (пил, пара, газ), серед яких багато токсичних сполук (кадмій, свинець, ртуть, оксид вуглецю,
кислоти, луги, двоокис кремнію, акрилати тощо). У процесі виготовлення металевих зубних протезів
використовується близько 20 видів металів (золото, срібло, платина, хром, нікель, молібден, кобальт,
титан та ін.), при плавленні яких утворюються пари, а при механічній обробці — пил.
Контакт з металевою ртуттю та її сполуками при амальгамуванні металів у зуболікарській практиці,
93
роботі з технічно несправними вимірювальними приладами (термометри, манометри), використанні
препаратів, що містять ртуть (мазі, присипки), здатний викликати у медичних працівників ураження
нервової системи, травного каналу й інших органів.
Співробітники клінічних і біохімічних лабораторій, патолого-анатомічних відділень,
фізіотерапевтичних кабінетів, при дезінфекції і дезінсекції відділень контактують з різними хімічними
речовинами — реактивами, багато з яких є високотоксичними і небезпечними. Хлорне вапно, азотна,
сірчана, соляна, оцтова кислоти, сірководень, формальдегід та інші чинять подразнюючу дію на слизові
оболонки органів дихання, шкіру, кон’юнктиву очей. Їхній вплив на медичних працівників має в
основному хронічний характер, тільки в окремих випадках викликає гострі отруєння (співробітники
дезінфекційної станції).
Широко використовують нині як діагностичні засоби радіофармакологічні препарати — речовини,
мічені радіоактивними ізотопами (йод-125, кобальт-60 тощо).
У фізіотерапії застосовують радон для приготування радонових ванн. З трьох ізотопів радону
несприятливий вплив на організм людини чинить радон-222. При радіоактивному розпаді радону
утворюються короткоживучі радіоактивні ізотопи (полоній-214, 218; свинець-210, 214; вісмут-214), які
найчастіше адсорбуються на мікроскопічних частинках пилу повітря.
Санітарні лікарі та їхні помічники, зокрема гігієністи праці, при виконанні своїх функціональних
обов’язків зазнають впливу хімічних речовин, що використовуються в промисловому виробництві.
З великою кількістю хімічних речовин доводиться контактувати токсикологам-експериментаторам,
причому часто з новими, ще не вивченими речовинами, для яких не встановлено ні ГДК, ні орієнтовно
безпечні рівні дії (ОБРД), механізми дії яких не відомі.
Токсичні речовини залежно від їх властивостей і дози (концентрації, що діє, і часу дії) можуть
викликати гострі (дія протягом 1 робочої зміни) або хронічні отруєння.
Гострі отруєння зазвичай починаються раптово, швидко прогресують і важко протікають, що часто
є причиною станів, що загрожують життю. Вони зазвичай розвиваються при аварійних ситуаціях, у
випадках грубого порушення технологічного процесу, техніки безпеки, внаслідок чого утворюється
висока концентрація токсичних речовин.
Хронічні отруєння обумовлені тривалим, часто переривчастим надходженням отрут, здатних до
кумуляції, у малих (субтоксичних) дозах. Інтоксикація починається з появи малоспецифічних
симптомів, що відображають первинне ураження функцій переважно нервової й ендокринної систем.
Початкові ознаки отруєння зазвичай залежать від шляху надходження отрути в організм — через органи
дихання (інгаляційно), неушкоджену шкіру (перкутанно), слизові оболонки та ін. Проте потрібно
пам’ятати, що багато отрут, особливо жиророзчинних, надходять в організм декількома шляхами
одночасно.
Синтез і використання в медичній практиці численних лікувальних препаратів, особливо тих, що
застосовують в онкології й гематології для хіміотерапії, обумовлює зростання професійної
захворюваності у медичних працівників. Контакт можливий при всіх видах введення лікувальних
засобів (ін’єкції, інгаляції, місцеве використання).
У жінок-анестезіологів і хірургів, які зазнають під час професійної діяльності впливу анестетиків,
зустрічається загрожуюча тріада: мимовільні аборти, вроджені вади у новонароджених, безпліддя.
У медичних сестер онкологічних відділень частота спонтанних абортів і вроджених дефектів
розвитку у новонароджених, більше ніж удвічі, перевищує ці показники у осіб контрольної групи.
Протипухлинні антибіотики є причинно значущим чинником розвитку професійних алергічних
дерматозів, а також пригнічення гемопоезу й імунітету.
Окрім лікувальних препаратів, що є алергенами і гаптенами, причиною виникнення професійних
алергозів можуть бути хімічні лабораторні реагенти, дезінфікуючі миючі засоби, лікувальна рослинна
сировина, а також латекс. Латекс — високомолекулярна речовина, екстрагована з молочного соку
каучукового дерева — бразильської гевеї. Хімічною основою молочного соку є полімер ізопрен,
оточений колоїдною масою, яка містить протеїни, ліпіди і фосфоліпіди. Нараховують до 250 різних
алергенів у молочному соці. Природний латекс у непереробленому вигляді містить до 40 %
гідрокарбонового каучуку і 2—3 % високомолекулярних білків, чужорідних для організму людини.
Клінічні прояви алергії до латексу можуть протікати у вигляді контактного, алергічного дерматиту,
кропив’янки або мати системний характер.
Найчастішою формою латексної алергії у медичного персоналу є контактна кропив’янка, яку
94
помилково пов’язують з використанням присипок, миючих розчинів, необхідністю частого миття рук.
Вдихання частинок латексу провокує виникнення риніту або бронхіальної астми. У осіб, які мають
латексну контактну кропив’янку, може виникати анафілактичний шок після хірургічних,
стоматологічних втручань, внутрішньовенних ін’єкцій. Останніми роками в Європі і США
зареєстровані випадки анафілактичного шоку, викликаного використанням одноразових шприців з
латексним поршнем. При цьому мікрочастинки латексу, потрапляючи безпосередньо в тканини
організму і кровоносні судини, можуть викликати генералізовану алергічну реакцію негайного типу.
Питання про непереносимість латексних виробів виникло у зв’язку з поширенням вірусу імунодефіциту
і необхідністю обов’язкового використовування хірургічних рукавичок при різних маніпуляціях.
Біологічні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан
здоров’я медичних працівників
Серед біологічних чинників, що впливають на медичних працівників, виділяють дві групи: збудники
інфекційних захворювань та антибіотики і препарати, що містять антибіотики.
У процесі професійної діяльності лікарі-інфекціоністи, фтизіатри, бактеріологи, хірурги, терапевти,
отоларингологи та інші спеціалісти контактують зі збудниками інфекційних захворювань.
Обстеження і лікування ротової та носової порожнини, зіву, глотки супроводжується рефлекторним
розбризкуванням слини хворого, разом з якою патогенні та умовно патогенні мікроорганізми
потрапляють на обличчя та одяг лікаря, в повітря.
Впровадження в стоматологічну практику швидкісних бормашин і турбін також сприяє утворенню в
повітрі робочої зони бактерійних аерозолів, які разом з пилом можуть потрапити на обличчя,
кон’юнктиву очей або у дихальні шляхи лікаря.
Дуже небезпечні процедури обробки і перев’язки інфікованих ран, огляд і лікування інфекційних
хворих, лабораторне вивчення бактерійних матеріалів.
Інфекційні хвороби професійного генезису можуть виникати у медичних працівників, що
безпосередньо працюють з хворими або інфікованими біосубстратами (кров’ю, сечею, мокротою,
промивними водами бронхів, виділеннями з пологових шляхів, дуоденальним вмістом тощо).
Зараз з лікувальною метою використовують понад 100 найменувань антибіотиків. Антибіотики і
препарати, що містять антибіотики, виявляються в повітрі процедурних кабінетів, перев’язувальних,
аптеках, бактеріологічних лабораторій та ін.
Проблему антибіотиків у виробничих умовах потрібно розглядати в двох аспектах. По-перше,
антибіотики здатні чинити на організм людини пряму токсичну дію, для якої характерні
органотропність і специфічність ефекту, а також алергічні реакції. По-друге, антибіотики можуть
пригнічувати не тільки патогенні мікроорганізми, а і частину нормальної мікрофлори людини. Інша ж
частина нормальної мікрофлори людини, нечутлива до антибіотиків, має умови при цьому активно
розмножуватися, приводячи до порушення нормального біоценозу. У результаті цього у медичних
працівників, які постійно контактують з антибіотиками, можуть розвиватися різні форми дисбактеріозів
і кандидозів.
Методика гігієнічної оцінки чинників виробничого середовища
Гігієнічна оцінка чинників виробничого середовища передбачає встановлення можливості шкідливої
дії їх на організм працюючих, а в деяких випадках, також виду та важкості впливу.
Оцінка стану виробничого середовища може бути факторною, тобто враховуються шкідливі
виробничі фактори незалежно один від одного, або комплексною, коли враховується взаємний вплив
факторів: сумація, потенціювання дії один одного або, навпаки, інгібіювання.
При проведенні факторної оцінки стану виробничого середовища виміряні рівні чи концентрації
шкідливих чинників порівнюють з їх гігієнічними регламентами (гранично допустима концентрація –
ГДК в повітрі робочої зони, гранично допустимий рівень – ГДР тощо). Вважається, що знаходження
виміряних показників виробничих чинників в межах їх гігієнічних регламентів забезпечує нешкідливі
умови праці для здоров’я працівників та їх нащадків. Винятком можуть слугувати окремі поодинокі
працівники, які мають підвищену чутливість до певного виробничого чинника, у яких можуть виникати
негативні наслідки. В такому разі ці люди не допускаються до роботи в умовах дії “особливо
шкідливого для них чинника”, чи обов’язково застосовуються окремі додаткові заходи профілактики.
Встановлення гігієнічних регламентів – це складний, коштовний та довготривалий процес, який
95
проводять висококваліфіковані спеціалісти відповідного профілю з використанням спеціальних
підходів, методик, лабораторних експериментів на тваринах, сучасної високоточної апаратури.
Обґрунтування гігієнічних регламентів базується на багатьох принципах нормування, одним з яких є
принцип пороговості. Відповідно до нього, багато факторів виробничого середовища здатні чинити
ушкоджуючу дію на організм людини тільки при досягненні певного кількісного порогу чи в результаті
сумації дії допорогових рівнів (концентрацій). Виходячи з цього, гігієнічний регламент встановлюється
на рівні, нижчому від порогового, що гарантує відсутність шкідливої дії і передбачає безпечні умови
праці. При гігієнічній регламентації деяких чинників виробничого середовища, для яких неможливо
визначити поріг шкідливої дії (дія яких є “безпороговою”, наприклад, іонізуюче випромінювання,
хімічні речовини, що здатні викликати новооутворення тощо), застосовуються інші підходи, які
дозволяють обґрунтувати безпечні для здоров’я працюючих гігієнічні регламенти.
Виходячи з цього, для більшості виробничих чинників їх гігієнічні регламенти – це максимально
можливі значення, при перевищенні яких можлива шкідлива дія на організм працюючих. Наприклад,
при тривалому перевищенні ГДК в повітрі робочої зони оксидів азоту, у працівників може виникати
хронічне отруєння цими речовинами, а при значному перевищенні протягом однієї робочої зміни –
гостре. При тривалому перевищенні рівнів шуму їх ГДР – нейросенсорна приглухуватість, а при
короткочасному значному перевищенні ГДР – больові відчуття і, навіть, баротравма. Для деяких
виробничих чинників, таких як температура повітря, встановлена і верхня, і нижня межа – тобто
діапазон допустимих та оптимальних температур. Оскільки і висока температура повітря, і низька
несприятливо впливають на організм працюючих. А для показників природної (коефіцієнт природної
освітленості – КПО) і штучної освітленості (освітленість) встановлена нижня межа, нижче якої
освітленість негативно впливає на організм працюючих.
При проведені комплексної оцінки чинників виробничого середовища враховується взаємний вплив
факторів на організм людини. Так, наприклад, при комплексній оцінці впливу мікроклімату на організм
розраховуються і оцінюються такі показники як еквівалентно-ефективна температура, результатуюча
температура, індекс теплового навантаження середовища (ТНС-індекс) тощо. Всі ці показники
моделюють і оцінюють поєднану дію чинників мікроклімату, коли зміна одного показника мікроклімату
може компенсувати (або посилити) зміну іншого. Так, ТНС-індекс дозволяє орієнтовно оцінити
зовнішнє теплове навантаження з урахуванням температури, вологості повітря і теплового
випромінювання.
Проведення факторної оцінки стану виробничого середовища складається з таких етапів:
1. Вибір параметрів і одиниць вимірювання, які характеризують конкретний чинник виробничого
середовища (так, для виробничого мікроклімату вимірюється і оцінюється температура повітря в 0С,
швидкість руху повітря в м/с, відносна вологість повітря в %, рівні інфрачервоного випромінювання
Вт/м2. В деяких випадках розраховуються також додаткові показники).
2. Вибір відповідних методик вимірювання, приладів та проведення вимірювання. Вважається, що
результати вимірювань є репрезентативними тільки доді, коли повністю виконані вимоги спеціально
затверджених методик, використані дозволені для конкретних вимірювань прилади, що пройшли
спеціальну повірку, дослідження проводили спеціально навчені фахівці, які мають відповідні
сертифікати.
3. Використання спеціальних, чинних на території України, нормативних документів, в яких
наведені гігієнічні регламенти для чинників виробничого середовища, що оцінюються. Так, наприклад,
при проведенні гігієнічної оцінки виробничого мікроклімату необхідно використовувати ДСН 3.3.6.04299 “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”. Слід звернути увагу, що нормативний
документ, який містить гігієнічні регламенти виробничого мікроклімату і був розроблений за часів
колишнього Радянського Союзу – ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ “Общие санитарно-гигиенические
требования к воздуху рабочей зоны”, втратив чинність і не використовується на території України.
4. Порівняння виміряних чинників виробничого середовища з їх гігієнічними регламентами.
Обов’язково слід враховувати всі фактори, від яких залежать гігієнічні регламенти конкретного
чинника. Так, допустимі значення температури повітря, швидкості руху повітря та відносної вологості
повітря залежать від робочого місця, періоду року та категорії робіт, а інтенсивність теплового
опромінення працюючих – від величини опромінюваної поверхні тіла працюючого.
5. Обґрунтування і оформлення висновку, розробка профілактичних заходів. В разі, коли реальні
(виміряні) чинники виробничого середовища не відповідають їх гігієнічним регламентам, ми можемо
96
вважати, що такі фактори є шкідливими (небезпечними) для здоров’я працюючих. Така ситуація
вимагає негайного обґрунтування, розробки і впровадження профілактичних заходів, спрямованих на
оздоровлення умов праці, з подальшою перевіркою їх ефективності.
Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень
ДСН 3.3.6.042-99
(Витяг)
Терміни та визначення
1. Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в
яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова
діяльність людей.
2. Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного
(тимчасового) перебування працівників.
3. Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової
діяльності.
4. Постійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться понад 50% робочого часу або
більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то
вся ця зона вважається постійним робочим місцем.
5. Непостійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться менше 50% робочого часу або
менше 2-х годин безперервно.
6. Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що
впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового
випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної
вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю
теплового (інфрачервоного) опромінення.
7. Оптимальні мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та
систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без
активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють
передумови для високого рівня працездатності.
8. Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та
систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко
минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах
фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть
спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
9. Теплий період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього середовища вище +100C.
10. Холодний період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього повітря, що дорівнює +100C і нижче.
11. Середньодобова температура зовнішнього повітря - середня величина температури зовнішнього
повітря, виміряна у певні години доби через однакові інтервали часу. Вона приймається за даними
метеорологічної служби.
12. Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
13. Легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює
105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія Iа та 141-175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії
Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб
належать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким
фізичним напруженням.
14. Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата
енергії дорівнює 176-232 Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) категорія IIб. До категорії IIа належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг)
виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До
категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих
97
(до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.
15. Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, при яких виграти енергії
становлять 291-349 Вт (251-300 ккал/год.). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійним
переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.
Загальні положення
Санітарні норми поширюються на умови мікроклімату в межах робочої зони виробничих приміщень
підприємств, закладів, установ тощо, незалежно від їх форми власності та підпорядкування.
Цей документ регламентує нормативні величини оптимальних та допустимих показників
мікроклімату та встановлює вимоги до методів вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.
Норми не поширюються на мікроклімат підземних та гірничих виробок, пересувних транспортних
засобів, тваринницьких та птахівницьких ферм, приміщень для зберігання сільськогосподарської
продукції, холодильників, складів і т. ін., а також приміщень, в яких параметри мікроклімату
встановлюються відповідно до технологічних вимог.
1. Вимоги до параметрів мікроклімату
Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
- температура повітря,
- відносна вологість повітря,
- швидкість руху повітря,
- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,
- температура поверхні.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та
допустимі.
Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні
умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в
робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з
урахуванням найбільш чисельної групи працівників.
Величини показників мікроклімату у робочій зоні наведені в табл. 1 та 2, а пояснення до них - в п.
1.1 і 1.2.
1.1. Оптимальні умови мікроклімату
1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць (табл. 1).
1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом
робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної
категорії робіт, вказаної в табл. 1.
1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного
обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих
конструкцій не повинна виходити більш ніж на 20C за межі оптимальних величин температури повітря
для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1.
1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в
кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та
інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22240C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Таблиця 1
Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій
зоні виробничих приміщень
Період
року
Категорія робіт
Легка Іа
Холодний
Легка Іб
період року
Середньої важкості ІІа
Температура
повітря, 0С
22-24
21-23
19-21
Відносна
вологість, %
60-40
60-40
60-40
Швидкість
руху, м/с
0,1
0,1
0,2
98
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Легка Іа
Легка Іб
Теплий
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
17-19
16-18
23-25
22-24
21-23
20-22
18-20
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
0,2
0,3
0,1
0,2
0,3
0,3
0,4
1.2. Допустимі умови мікроклімату
1.2.1. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих
місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами
виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.
1.2.2. Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються
для постійних і непостійних робочих місць, які наведені в табл. 2.
1.2.3. Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні допустимих умов
мікроклімату не повинен бути більше 30C для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та
протягом робочої зміни - виходити за межі допустимих температур для даної категорії роботи, вказаних
в табл. 2.
Таблиця 2
Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій
зоні виробничих приміщень
Температура повітря, 0С
Верхня межа
Нижня межа
Відносна
Період
Категорія
Швидкість
на
на
на
на
вологість,
року
робіт
руху, м/с
постійних непостійних постійних непостійних %
робочих
робочих
робочих
робочих
місцях
місцях
місцях
місцях
Легка Іа
не більше
25
26
21
18
75
0,1
Легка Іб
не більше
24
25
20
17
75
0,2
Холодний Середньої
не більше
23
24
17
15
75
період
важкості ІІа
0,3
року
Середньої
не більше
важкості
21
23
15
13
75
0,4
ІІб
Важка ІІІ
не більше
19
20
13
12
75
0,5
Легка Іа
55 – при
28
30
22
20
0,2-0,1
280С
Легка Іб
60 – при
28
30
21
19
0,3-0,1
270С
Теплий
Середньої
65 – при
27
29
18
17
0,4-0,2
період
важкості ІІа
260С
року
Середньої
70 – при
важкості
27
29
15
15
0,5-0,2
250С
ІІб
Важка ІІІ
75 – при
26
28
15
13
0,6-0,5
240С
99
1.2.4. Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а також температура
зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не
повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних
в табл. 2.
1.2.5. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного
устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати
35,0 Вт/м2 - при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 - при величині опромінюваної
поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м2 - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого.
При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м2 і більше температура повітря на постійних робочих
місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на
непостійних - верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.
1.2.6. При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я)
допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не повинна
перевищувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковому використанні індивідуальних засобів
захисту (спецодяг, окуляри, щитки).
1.2.7. У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою максимальною
температурою найбільш жаркого місяця вище 250С згідно з БНіП "Будівельна кліматологія"
допускаються відхилення від величин показників мікроклімату, вказаних в табл. 2, для даної категорії
робіт, але не більше ніж на 30С. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1
м/сек., а відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні температури на кожний градус
вище верхньої межі допустимих температур повітря, вказаних в табл. 2.
1.2.8. У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату
через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно
обгрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та
охолодження, що вказані в розд. 2.
Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДСН 3.3.6.037-99
(Витяги)
3. Акустичні параметри, що нормуються
3.1. Параметри шуму, що нормуються
3.1.1. Параметри постійного шуму на робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукових тисків у
октавних смугах з середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц в
децибелах, які визначаються за формулою:
|_ = 20 Lg P/Po
(1)
де: P - середньоквадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па;
P o - вихідне значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2 х 10 в ступ. -5 Па.
3.1.2. При орієнтовній гігієнічній оцінці параметрів постійного широкосмужного шуму на робочих
місцях, що нормуються, дозволяється застосовувати рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі "А"
часової характеристики "повільно" шумоміра та визначений за формулою:
|_A = 20 Lg PA /Po
(2)
де: P A - ефективне значення звукового тиску з урахуванням корекції "А" шумоміра, Па.
3.1.3. Середній рівень звуку або октавних рівнів звукового тиску визначається згідно з додатком 1.
3.1.4. Параметрами непостійного шуму (що коливається в часі та переривається) на робочих місцях,
які нормуються, є інтегральний рівень - еквівалентний (по енергії) та максимальний рівень шуму у дБА.
Для імпульсного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у дБАекв. та
максимальний рівень шуму - у дБА1.
Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із
змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі "А" шумоміра. Еквівалентний рівень визначається
100
відповідно до додатків 2 та 3.
3.1.5. Допускається для характеристики виробничого шуму на робочих місцях застосовувати дозу
шуму або відносну дозу шуму. Метод розрахунку дози наведено у додатку 4.
5. Нормативи виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку
5.1. Допустимі рівні звукового тиску у октавних смугах частот, еквівалентні рівні звуку на робочих
місцях наведені у таблиці 2.
5.2. Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні
шуму на робочих місцях для тонального та імпульсного шуму слід приймати на 5 дБ менше за значення,
що вказані у таблиці 2.
5.3. Для шуму, утворюваного у приміщенні установками кондиціонування повітря, вентиляції та
повітряного опалення, допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та
еквівалентні рівні звукового тиску на робочих місцях встановлюються на 5 дБ менше ніж фактичні рівні
шуму у приміщенні, якщо останні не перевищують значень таблиці 2. Поправка для тонального та
імпульсного шуму, при цьому, не враховується.
5.4. Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати
110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.
Таблиця 2
Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях
Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах за Рівні шуму
та
середньогеометричними частотами, Гц
еквівалентні
Вид трудової діяльності, робоче місце
рівні шуму,
31,5 63 125 250 500 1000 2000 4000 8000 дБА,
дБАекв.
Підприємства, установи, організації
1. Творча діяльність керівна робота з
підвищеними вимогами, наукова
діяльність, конструювання та
проектування, програмування,
викладання та навчання, лікарська
діяльність.
86
2. Висококваліфікована робота, що
вимагає зосередження, адміністративнокерівна діяльність, вимірювальні та
93
аналітичні роботи у лабораторії: робочі
місця в приміщеннях цехового керівного
апарату, контор, лабораторій.
3. Робота, що виконується з вказівками
та акустичними сигналами, які часто
надходять, робота, що потребує
96
постійного слухового контролю,
операторська робота за точним графіком
з інструкцією, диспетчерська робота.
4. Робота, що вимагає зосередження,
робота з підвищеними вимогами до
процесів спостереження та
103
дистанційного керування виробничими
циклами.
71
61
54
49
45
42
40
38
50
79
70
63
58
55
52
50
49
60
83
74
68
63
60
57
55
54
65
91
83
77
73
70
68
66
64
75
101
5. Виконання всіх видів робіт (крім
перелічених у пп. 1-4 та аналогічних їм)
на постійних робочих місцях у
виробничих приміщеннях та території
підприємств.
107
95
87
82
78
75
73
71
69
80
6. Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте основні види несприятливої дії фізичних чинників на організм медичних
працівників.
2. Охарактеризуйте основні види несприятливої дії хімічних чинників на організм медичних
працівників.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
діяти на лікарів-терапевтів поліклінічних відділень.
2. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-терапевтів поліклінічних відділень, що можуть
виникати під дією шкідливих виробничих чинників.
7. Література
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі : навч.-метод. посіб. / О.П. Яворовський, М.І. Веремей, В.І.
Зенкіна та ін. – К. : ВСВ “Медицина”, 2015. – С. 23-49.
2. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П. Яворовський, В.М. Шевцова,
В.І. Зенкіна та ін.; за заг. ред О.П. Яворовського. – К.: ВСВ “Медицина”, 2015. – С. 187-145.
3. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: Навчально-методичний посібник/ упор.: О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, Г.А. Шкурко та ін.- Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2012. – С. 130-191.
4. Кундієв Ю.І. Гігієна праці : підручник / Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський, А.М. Шевченко та ін. ;
за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. — К. : ВСВ «Медицина», 2011. — С. 810-847.
Додаткова:
1. Москаленко В.Ф. Гігієна та охорона праці медичних працівників : навч. посіб. /
В.Ф. Москаленко, О.П. Яворовський, Д.О. Ластков та ін. ; за ред. В.Ф. Москаленка, О.П. Яворовського. —
К. : Медицина, 2009. — 176 с.
2. Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд); за ред.
А.М. Шевченка, О.П. Яворовського. — Вінниця : Нова книга, 2005. — 528 с.
3. Свидовый В.И. Гигиена и охрана труда медицинских работников / В.И. Свидовый,
Е.Е. Палишкина. — СПб. : Изд-во СПб ГМА им. И.И. Мечникова, 2006. — 90 с.
4. Юр’єва Л.М. Професійне вигоряння у медичних працівників. Формування, профілактика і
корекція — К.: Сфера, 2004 — 272 с — Рос мовою.
5. Кириллов В.Ф. Гигиена труда врачей хирургического профиля / В.Ф. Кириллов. — М. :
Медицина, 1982. — 160 с.
6. Кречковский Е.А. Санитарно-гигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц /
Е.А. Кречковский. — К. : Здоров’я, 1981.
7. Труд и здоровье работников учреждений здравоохранения: науч. обзор ; под ред.
А.Ф. Серенко. — М. : ВНИИ мед. и мед.-тех. информ., 1983. — 79 с.
8. Confronting Depression and Suicide in Physicians а Consensus Statement /Claudia Center, JD;
Miriam Davis, PhD; Thomas Detre, MD; et al //JAMA. 2003;289(23):3161-3166.
102
9. Почему врачи убивают себя: доктор назвала факты суицида / режим доступу:
https://www.obozrevatel.com/health/medical/pochemu-vrachi-ubivayut-sebya-doktor-nazvala-glavnyiefaktyi.htm
103
Тема
Гігієнічна характеристика умов праці та стану
здоров’я медичних працівників
104
Гігієнічна характеристика умов праці та стану здоров’я медичних
працівників
1. Актуальність теми:
Медична галузь є однією з найбільш поширених сфер трудової діяльності людини.
Зокрема в Україні у системі охорони здоров’я працює близько 600 тис. медичних
працівників, у той час як в США 18 млн. Жінки, які працюють у медичній сфері,
становлять майже 80% від усіх працівників охорони здоров'я.
Медичні працівники стикаються з різноманітними небезпечними та шкідливими
чинниками у процесі виконання своєї трудової діяльності, у тому числі: часто
перебувають в умовах дії фізичних факторів різної природи. Серед них превалює
використання ін’єкційних голок та іншого медичного інструментарію, який дуже часто є
причиною травматизму, електричні і електромагнітні поля; іонізуюче, лазерне,
випромінювання, ультразвук, шум, вібрація, підвищений атмосферний тиск, висока і
низька температури повітря і його вологість, нераціональне освітлення. Медичні
працівники знаходяться під впливом біологічних факторів таких як: патогенні
мікроорганізми, коростяний кліщ, воші та блохи, антибіотики, вакцини, сироватки,
вітамінні препарати. Небезпечними хімічними факторами є: лікарські препарати,
дезінфекційні та консервувальні речовини, органічні розчинники, лабораторні барвники
та ін. Серед несприятливих психофізіологічних чинників, які впливають на медичних
працівників, є постійне емоційне навантаження, робота у вимушеній позі, перенапруження
зорового та слухового аналізаторів.
Незважаючи на те, що існують сучасні ефективні заходи профілактики, які
дозволяють запобігти впливу названих факторів та зменшити рівень травматизму і
захворюваності медичних працівників на робочому місці, рівень виробничого
травматизму та професійних захворювань працівників охорони здоров'я є одним з
найвищих з усіх галузей народного господарства.
Таким чином, вміння правильно оцінювати професійні ризики та рання діагностика
донозологічних станів в осіб, які працюють в умовах впливу шкідливих та небезпечних
факторів є одним з важливих етапів у системі профілактики професійних захворювань і
виробничого травматизму для збереження здоров’я медичних працівників різних рівнів та
спеціальностей.
2. Конкретні цілі:
1. Характеризувати гігієнічні умови праці медичних працівників.
2. Аналізувати стан здоров’я, у тому числі професійного, медичних працівників.
3. Трактувати критерії оцінки важкості, напруженості, шкідливості та небезпечності
праці медичних працівників.
4. Пояснювати методику оцінки важкості, напруженості, шкідливості та
небезпечності праці згідно з наказом Про затвердження Державних санітарних норм та
правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» № 248
08.04.2014 МОЗ України.
3. Базові знання, вміння,
(міждисциплінарна інтеграція).
навички,
необхідні
для
вивчення
теми
105
Назви
попередніх
дисциплін
1. Анатомія
людини
2. Медична і
біологічна
фізика
3. Медична
хімія
4.
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5. Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і систем
людини.
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх
факторів на системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що лежать
в основі життєдіяльності людини.
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльності
організму.
Застосовувати хімічні методи кількісного та якісного аналізу.
Класифікувати хімічні властивості та перетворення біонеорганічних
речовин в процесі життєдіяльності організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі
процесів життєдіяльності людини.
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та непатогенних
мікроорганізмів, в т.ч. вірусів та закономірності їх взаємодії з
макроорганізмом, з популяцією людини і зовнішнім середовищем.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі
фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та
цілісного організму людини.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент при підготовці до
заняття:
Термін
Визначення
сукупність чинників виробничого середовища і трудового
1. Умови праці
процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під
час виконування нею трудових обов’язків.
характеристика трудового процесу, що відображає переважне
2. Важкість
навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні
праці
системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що
забезпечують його діяльність.
характеристика трудового процесу, що відображає
3. Напруженість
навантаження на ЦНС, органи чуття, емоційну сферу
праці
працівника.
Шкідливий
фактор середовища або трудового процесу, вплив якого на
виробничий
працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість дії тощо)
106
фактор
Небезпечний
чинник
Потенційна
виробнича
небезпека
Професійна
хвороба
може спричинити професійне або виробничо обумовлене
захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності,
підвищення частоти соматичних та інфекційних захворювань,
призвести до порушення здоров’я як працівника, так і його
нащадків;
складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух,
викидання, загроза викидання небезпечних хімічних,
радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу,
що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи
іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників
і створює загрозу життю та/або здоров’ю людини
прихована виробнича небезпека (наявність небезпечних
речовин, перевищення терміну експлуатації обладнання,
аварійний стан будов і споруд, небезпечні технологічні процеси,
порушення правил техніки безпеки тощо) або небезпечні
природні явища (зливи, повені, осідання земної поверхні, бурі
тощо), які за певних умов можуть спричинити виникнення
надзвичайної ситуації (аварії).
захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності
працівника та зумовлюється виключно або переважно впливом
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового
процесу.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів хірургічного профілю.
2. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів терапевтичного
профілю.
3. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів стоматологічного
профілю.
4. Особливості професійної захворюваності медичних працівників.
5. Поняття про шкідливість, небезпечність, важкість і напруженість праці.
6. Принципи “Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості
трудового процесу ” № 248 08.04.2014 МОЗ України..
7. Ергономічні і фізіологічні показники важкості і напруженості праці.
8. Критерії оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці.
9. Методика оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці
згідно з “Гігієнічною класифікацією праці” № 248 08.04.2014 МОЗ України.
10. Атестація робочих місць за умовами праці. Мета, основні завдання та зміст
атестації. Організація робіт та порядок проведення атестації робочих місць. Карта умов
праці. Питання, які вирішуються на основі проведення атестації робочих місць.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Ситуаційне завдання
Завдання 1
107
Проводилася санітарно-гігієнічна оцінка умов праці і характеру трудового процесу
лікарів-хірургів за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу.
Встановлено, що робочий день лікарів-хірургів характеризується нерегулярною
змінністю з роботою в нічну зміну, обідня перерва та регламентовані перерви протягом
робочого часу відповідно до графіка роботи відсутні.
При виконанні трудової діяльності лікарі-хірурги зазнають навантажень на зоровий
аналізатор, що полягає в розрізненні дрібних об’єктів – 0,3-0,5 мм (зорова робота –
високоточна): під час оперативних втручань, виконанні перев’язок, обстеженні хворих,
оформленні медичної документації. Щільність сигналів, в середньому за одну годину
роботи, досягає 75.
Робота лікарів-хірургів характеризується особистим ризиком, небезпекою,
відповідальністю за безпеку інших осіб.
Характер праці хірурга пов’язаний з перебуванням у нахиленому положенні понад
30° більше 50% часу тривалості робочої зміни. При виконанні основних видів своєї
діяльності лікарі-хірурги здійснюють вимушені нахили корпусу під кутом більше 300 до
120 разів за зміну.
При дослідженні впливу виробничого мікроклімату на організм встановлено, що
праця медичного персоналу відноситься до легкої фізичної роботи категорії робіт Іб (за
ДСН 3.3.6.042-99). В операційних температура повітря в теплий період року становить
290С, відносна вологість повітря – 50%, швидкість руху повітря – 0,1м/с.
На робочих місцях лікарів-хірургів в операційних блоках зареєстровані шуму, які
створюються роботою медичного обладнання (наркозні і дихальні апарати тощо) і
становлять 48-50 дБА.
Концентрація оксидів азоту в зоні дихання лікарів-хірургів досягає 10 мг/м3.
Допустимі параметри мікроклімату (ДСН 3.3.6.042-99):
у теплий період року: температура повітря становить 28-21 С (категорії робіт Іб);
відносна вологість – не 60%;
швидкість руху повітря – 0,1-0,3 м/с.
Допустимий рівень шуму на постійному робочому місці – 50 дБА (ДСН 3.3.6.03799);
Гранично допустима концентрація оксидів азоту 5 мг/м3 (ІІІ клас небезпечності)
(ГОСТ 12.1.005-88).
1. Дайте гігієнічну оцінку праці лікарів-хірургів за показниками важкості,
напруженості, шкідливості та небезпечності, а також в цілому відповідно до Гігієнічної
класифікації праці № 248 08.04.2014 МОЗ України..
2. Вкажіть на зміни, що можуть виникати в організмі лікарів-хірургів, при роботі в
таких умовах.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці
лікарів-хірургів.
Завдання 2
Лікар хірург-ортопед чотири дні на тиждень проводить операції з використанням
електропневматичної дрилі та ортопедичної пили, рівень шуму при цьому може сягати 97
108
дБ, допустимий рівень шуму на постійному робочому місці – 50 дБА (ДСН 3.3.6.037-99).
1. Вкажіть, ризик якого професійного захворювання зростає найбільше при дії
підвищених рівнів шуму.
2. Назвіть інші ймовірні захворювання, які можуть виникнути в умовах роботи з
підвищеними рівнями шуму.
3. Запропонуйте та обґрунтуйте заходи профілактики.
Зміст теми:
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів хірургічного
профілю.
До спеціальностей хірургічного профілю належать: загальна хірургія, сферою
діяльності якої є переважно хвороби черевної порожнини; торакальна хірургія, яка
охоплює операції на легенях, серці, стравоході; урологія, травматологія й ортопедія,
нейрохірургія, акушерство і гінекологія, оториноларингологія, офтальмологія, онкологія,
лицева, пластична хірургія, хірургічна дерматологія, хірургічна стоматологія тощо. Крім
перерахованих, до хірургічного профілю також належать спеціальності анатома,
патанатома, лікаря судово-медичний експерта.
Професійною особливістю діяльності хірургів є багатокомпонентність трудового
процесу. Крім підготовки і проведення оперативних втручань, як основного виду
діяльності лікарів хірургічного профілю, значна частина робочого часу витрачається на
огляд та аналіз стану хворих, діагностику, післяопераційні процедури, ранкові
конференції, лікарські призначення і вирішення питань про оперативні втручання, роботу
з медичною документацією (історіями хвороб, протоколами операцій тощо), бесіди з
родичами пацієнтів, для завідувачів відділень — адміністративна робота тощо. Значну
частину робочого часу лікаря-хірурга також займає написання медичної документації.
Крім перерахованих видів діяльності, кожний хірург протягом місяця заступає на
кілька чергувань, які тривають 7, 16 чи 24 год. Під час чергувань хірурги виконують
планові та ургентні оперативні втручання, надають консультативну та лікарську допомогу
хворим у різних відділеннях. Завідувачі відділень та доценти мають протягом місяця
кілька додаткових чергувань. При цьому після кожного чергування в робочий день хірург
продовжує роботу протягом наступного робочого дня. Таким чином, тривалість
безперервного робочого часу хірурга збільшується. Регламентовані перерви відсутні.
Протягом року на одного лікаря-хірурга припадає близько 185 год оперативних
втручань. Одна операція у середньому триває 1 год 12 хв. Таким чином, оперативне
навантаження на одного хірурга становить близько 155 оперативних втручань на рік. Слід
враховувати особливості виконання оперативних втручань у відділеннях гнійної хірургії,
де превалює кількість операцій, що тривають значно менше часу (10—35 хв), а середнє
оперативне навантаження на одного такого хірурга становить 136 втручань на рік. Проте
такі спеціалісти мають значно більше навантаження під час проведення перев’язок хворим
із гнійними ранами.
В оториноларингології один хірург виконує понад 170 операцій на рік і до 4 — на
тиждень; в акушерстві та гінекології, відповідно, — 370 і 7 (у тому числі абортів, абразій
— 230 і 5) тощо. З підвищенням кваліфікації хірурга зростають як кількість, так і
складність операцій.
109
Американські вчені, вивчаючи персональні психологічні характеристики лікарів
хірургів та порівнюючи їх з лікарями первинної медико-санітарної допомоги, відмітили,
що лікарі-хірурги представляють чітко виражену та однорідну групу, яка ґрунтується на
властивостях темпераменту та особистості.
Фізіологічною особливістю трудової діяльності хірурга в операційній є вимушена
робоча поза стоячи, зі статичним напруженням м’язової системи. Встановлено, що 37,6 %
усього часу операції тулуб хірурга нахилений вперед під кутом близько 45°, а 27 % — з
додатковим поверненням в один або інший бік, і лише 26 % часу його тулуб займає
вертикальне положення. Статичне м’язове напруження у хірургів супроводжується
тонічним і тетанічним скороченням м’язів плечового пояса, спини, таза, нижніх кінцівок,
рук, появою стомленості, яка знаходиться у прямій залежності від тривалості операції.
Кров’яний тиск у ногах підвищується у 2 рази, у ділянці таза — на 50 %. Має місце
знекровлення головного мозку.
Робоча зона хірурга має до 60 см у діаметрі, що змушує виносити руки вперед у
положенні без опори, при цьому кут відхилення плеча від тулуба коливається від 35 до
180°. Кут нахилу голови досягає 60—80°.
При роботі сидячи (окулісти, оториноларингологи, нейрохірурги, акушеригінекологи та ін.) нахил тулуба вперед досягає 60—85°, руки у положенні без опори
виносяться далеко вперед, спина набуває округлої форми. Від нахилу тулуба вперед
збільшується тиск грудної клітки на верхню частину живота, зменшується екскурсія
діафрагми, внаслідок чого провокуються захворювання печінки, жовчного міхура тощо.
Робота, пов'язана з підтриманням статичної пози із використанням точних рухів,
призводить до розвитку патологічних станів опорно-рухового апарату. Виявлено
поширеність болю, пов’язаного з опорно-руховим апаратом серед лікарів-стоматологів
(61%), далі хірургів інших спеціальностей (37%) та найменше у лікарів терапевтичних
напрямків медицини (20%).
Серед несприятливих чинників фізичної природи, які впливають на лікаря-хірурга,
провідне місце належить роботі: з колючими та ріжучими інструментами та пов'язаний з
цим травматизм; умови нагрівного мікроклімату, що призводить до напруження
механізмів терморегуляції і посилення потовиділення; використання електричних
інструментів, які при порушенні електроізоляції чи неправильному заземлені можуть
стати причиною електротравми.
При проведенні операцій в умовах гіпербаричної оксигенації хірурги і їх помічники
зазнають поєднаної дії нагрівного мікроклімату, підвищеного атмосферного тиску,
замкнутого простору та підвищеного надходження до організму азоту. Тиск у
гіпербаричних операційних досягає 3 атм і більше, що вважається донаркотичним за дією
азоту. Але недостатня кубатура в барокамері, інколи необхідність підвищення тиску до
7—8 атм, може створювати умови азотного наркозу для членів операційної бригади.
Несприятливу дію чинить також сам процес компресії і особливо декомпресії. Під дією
азоту у членів операційної бригади з’являється ейфорія, змінюється поведінка
(безпідставний сміх, говірливість, сповільнення рухових реакцій, зниження уваги, чіткості
маніпуляцій тощо). Особливістю компресії є підняття температури повітря в барокамері
від початкової, наприклад 20 °С, до 27 і навіть до 37 °С. При декомпресії навпаки,
температура знижується до 17—15 °С і навіть 12 °С. Відносна вологість при компресії
підвищується з 40—60 до 70—84 %.
При рентгенодіагностиці, радіодіагностиці, хірургічних маніпуляціях у
110
травматології лікарі зазнають впливу іонізуючої радіації. Загально визнано, що вплив
іонізуючого випромінювання може призвести до генетичних ушкоджень, і надалі стати
причиною вроджених аномалій або дитячих злоякісних новоутворень у наступному
поколінні. Гематологічні злоякісні захворювання (наприклад, лейкемія, лімфома) є частою
формою раку, що діагностується у лікарів.
Шум від повітряно-електричних дрилів та пилок, які використовують у рутинній
ортопедичній практиці, часто досягає 90 – 100 дБ, що перевищує рекомендований денний
рівень шуму – 50 дБ, у зв`язку з цим у хірургів-ортопедів часто зустрічається професійне
зниження слуху.
Офтальмологія унікальна тим, що практикуючі лікарі не тільки знаходяться під
впливом шкідливих та небезпечних факторів загальних для хірургів усіх спеціальностей,
але й мають власні професійні ризики, такі як вплив лазерного випромінювання. Лазерне
обладнання може спричинити серйозні опіки.
На учасників хірургічних бригад, крім вказаних фізичних чинників, діють токсичні
хімічні речовини. Це, у першу чергу, хімічні сполуки, які використовуються для
інгаляційного наркозу: закис азоту (N2O), етиловий ефір, етилбромід, етилхлорид, галотан,
метоксифлуоран тощо.
Вміст галотану у повітрі операційної на різній відстані від маски пацієнта
збільшується пропорційно тривалості операції, особливо при напіввідкритому контурі
дихання. Крім того, вміст інгаляційних наркотиків у зоні дихання членів хірургічних
бригад залежить від обсягу хірургічного втручання, кубатури приміщення операційної і
леткості наркотичних речовин. Професійний вплив аерозолів анестетиків може стати
причиною численних патологічних станів, включаючи неврологічні, ниркові та печінкові
захворювання, а також зниження розумової працездатності та швидкості психомоторних
реакцій.
Етилен оксиди, що використовуються для дезінфекції, підвищують ризик розвитку
безпліддя у чоловіків.
Під час нагріву електрокоагулюючих інструментів або лазерних установок для
розсікання тканин та коагуляції судин утворюються шкідливі аерозолі, яким також
притаманні неприємні запахи. Дим, що виділяється при електрокоагуляції, містить різні
канцерогенні речовини. Виявлено, що аерозоль, який утворюється під час редукційної
маммопластики, має мутагенний ефект.
Хірурги також більше контактують з йодом, ізопропіловим спиртом, що є причиною
подразнення та інших хвороб шкіри. Подразнення очей, носа та горла відбувається через
вплив повітряних аерозолів, що містять миючі або дезінфікуючі засоби (деякі з них лужні).
Використання формаліну підвищує ризик розвитку назофарингеальних злоякісних
пухлин.
Латексна алергія викликана впливом натуральних латексних рукавичок та інших
матеріалів та приладів, які містять латекс.
У період операційних втручань лікарі-хірурги знаходяться у стані високого
розумового та нервово-емоційного напруження. При тривалих операціях (3—6 год)
збільшується час зорово-моторної реакції, порушується координація рухів кисті і пальців,
знижується пам’ять та увага, у ЦНС переважають гальмівні процеси. Разом з тим мають
місце і зворотні прояви: у процесі операції покращуються показники робочих функцій,
настає емоційне збудження. Проте це відбувається в результаті застійного збудження у
відповідних нервових центрах. Надалі застійне збудження переходить у виснаження. Це
111
особливо помітно при емоційних переживаннях, зумовлених невдалим ходом чи
результатами операції. Тому у лікарів-хірургів часто спостерігаються такі стани як стрес,
втома, емоційне виснаження або тривога, порушення сну, когнітивні дисфункції.
Частота серцевих скорочень під час підготовки хірурга до операції збільшується на
5—10 за 1 хв, досягаючи 88—110 за 1 хв і зростаючи у відповідальні періоди операції.
Після операційних втручань, залежно від їх тривалості, у хірургів об’єм нижніх
кінцівок збільшується на 0,5—0,8 см, площа стопи — на 2—4 %.
Особливої уваги заслуговує праця лікаря-анестезіолога, яка пов’язана з підготовкою
хворого до операції, проведенням наркозу, постійним контролем за життєво важливими
процесами організму хворого та підтриманням функцій організму оперованого під час
операції і в післяопераційний період. Анестезіолог працює з точною апаратурою, що
потребує не лише практичних навичок, але і технічних знань. Професійні дії вимагають
від анестезіолога цілеспрямованості, тривалого напруження уваги, швидкої оцінки
ситуації.
Серед захворювань хірургів із тимчасовою втратою працездатності на першому
місці стоять гострі респіраторні захворювання, грип, хвороби органів кровообігу,
травлення і нервової системи.
Серед хронічних захворювань хірургів і акушерів-гінекологів, які виявляються у
результаті медичних оглядів, найбільшу питому вагу займають захворювання системи
кровообігу та неврастенії, що пов’язано з високим психоемоційним та фізичним
напруженням. У цих лікарів найчастіше відзначаються біль у ділянці серця, підвищення
артеріального тиску, значні зміни ЕКГ, варикозне розширення вен нижніх кінцівок,
розлади нервової системи тощо.
У жінок-хірургів спостерігається висока захворюваність на гінекологічні
захворювання, патології вагітності, патологічні пологи тощо. Хірурги, також, частіше
стикаються з проблемами у сім`ї через змінне завантаження на роботі та стрес.
Потенційними емоційними стресорами для будь-якої жінки-хірурга є можлива
дискримінація у чоловічому колективі, відсутність рольових моделей (рольовою моделлю
є людина, поведінка, приклад або успіх якої можуть бути наслідувані іншими, особливо
молодшими; термін "рольова модель" вперше був вжитий соціологом Робертом К.
Мертоном), деформованим сприйняттям своєї ролі та перенавантаження. Ці стресові
фактори можуть призвести до депресії, самогубства та розлучень, причому серед жінокхірургів рівень самогубств та розлучень є більшим ніж у жінок інших професій.
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів терапевтичного
профілю.
До спеціальностей терапевтичного профілю відносяться: загальна практика сімейна медицина і внутрішня медицина та терапія інших напрямків: гастроентерологія,
пульмонологія, кардіологія, фтизіатрія, інфекційні хвороби, дерматовенерологія,
неврологія, алергологія психіатрія, педіатрія, неонатологія, швидка та невідкладна
медична допомога.
З точки зору особливостей організації праці та впливу несприятливих чинників
лікарів перерахованих спеціальностей слід розподілити на:
— поліклінічних;
— працюючих у стаціонарі (лікарнях, клініках науково-дослідних інститутів МОЗ)
112
Робота сімейного лікаря здійснюється за графіком, в якому передбачені фіксований
час амбулаторного прийому хворих, допомога хворим у них вдома, профілактична й інша
робота. Відповідно до графіка лікар по черзі працює в різні години дня і в різні дні тижня.
Важливим напрямом роботи сімейного лікаря є прийом пацієнтів у поліклініці.
Кожне відвідування хворого лікар повинен у межах існуючих можливостей зробити
вичерпним і закінченим. Повторний прийом слід призначати виключно з медичних
показань.
Сімейний лікар зобов’язаний здійснювати раннє виявлення захворювань і своєчасне
надання кваліфікованої медичної допомоги населенню ділянки як в поліклініці, так і
вдома; відвідувати хворих, забезпечити систематичне і динамічне спостереження за ними,
активне лікування хворих до їх одужання або госпіталізації. В обов’язки лікарів первинної
ланки також входить консультування щодо здорового способу життя, проведення заходів
масової та індивідуальної профілактики інфекційних захворювань, динамічне
спостереження за неускладненою вагітністю, ведення хворих із психічними розладами,
зокрема, враховуючи рекомендації спеціаліста, підготовка медичної документації. У
домашніх умовах важче, ніж у поліклініці або стаціонарі, провести діагностичне
дослідження, тим більше майже 2/3 викликів надходить від хворих літнього віку.
Оглянувши вдома хворого за викликом, сімейний лікар у подальшому (в міру
необхідності) повинен відвідувати хворого за своєю ініціативою.
Серед несприятливих психофізіологічних чинників, впливу яких зазнають
терапевти, провідна роль належить надмірному фізичному навантаженню, яке залежить
від сезону року (кількості викликів), розмірів лікарської дільниці, типу забудови (одноабо багатоповерхові будівлі, наявність чи відсутність у будинках ліфтів).
Крім того, терапевти, лікарі швидкої медичної допомоги, лікарі-психіатри та
невропатологи відчувають постійне психоемоційне напруження. Воно зумовлене
тяжкістю хвороби пацієнтів, складністю діагностики, обмеженістю можливостей
допомогти хворому, особливістю контактів лікаря з хворими та їх близькими.
Основними видами діяльності лікарів-терапевтів у стаціонарах є: обхід хворих,
заповнення медичної документації, проведення діагностичних процедур, консультації із
завідувачем відділення і вузькими спеціалістами, проведення бесід із хворими та їхніми
родичами тощо.
Фактична кількість хворих, яких лікар-терапевт курирує одночасно, становить у
середньому 18,5—21,5 особи. У середньому на огляд одного терапевтичного хворого
витрачається 6—9 хв, а на хворого, що вперше поступив до відділення, — 27—35 хв.
Лікувально-діагностична робота займає у лікарів терапевтичного відділення 43,5—
51,9 % робочого часу, заповнення медичної документації — 30—33 %, а решта часу
витрачається на бесіди з пацієнтами та їхніми родичами, а також ведення службових
розмов тощо.
Зайнятість лікарів у відділеннях терапевтичного профілю в середньому становить
8—8,5 год. З урахуванням сумісництва тривалість робочого дня може сягати в середньому
9,5—10,5 год.
Найбільш тривалими робочими днями протягом робочого тижня терапевта є
понеділок (9,2 год) і п’ятниця (9,25 год). Збільшення тривалості робочого дня в понеділок
зумовлене більш тривалим оглядом хворих після вихідних днів, а в п’ятницю — більш
детальним оглядом хворих перед випискою, а також необхідністю заповнення в ці дні
медичної документації (оформлення історії хвороби та виписного епікризу).
113
Несприятливу дію на лікарів терапевтичного профілю можуть чинити сучасні
засоби технічного оснащення медичних закладів — рентгенівські установки, джерела
радіоактивного випромінювання, електронні, ультрависокочастотні, надвисокочастотні,
ультразвукові та лазерні установки, джерела УФ-випромінювання, хімічні фактори —
фармакологічні препарати, які діють на медичний персонал у вигляді розчинів, газів, парів
та аерозолів.
Для лікарів лепрозоріїв, а також фтизіатрів, інфекціоністів, дерматовенерологів,
лаборантів протичумних, бактеріологічних, вірусологічних, гельмінтологічних
лабораторій специфічними професійними шкідливостями є збудники відповідних
інфекційних захворювань.
Серед захворювань лікарів-терапевтів із тимчасовою втратою працездатності на
першому місці стоять гострі респіраторні захворювання, грип, хвороби органів
кровообігу, травлення та нервової системи. При цьому лікарі-терапевти хворіють значно
частіше і довше порівняно з лікарями-хірургами (відповідно, 103,4 випадку і 128 днів — у
терапевтів і 48,4 випадку і 76,9 дня непрацездатності на 100 працюючих — у хірургів).
У структурі хронічних захворювань терапевтів амбулаторій перше місце посідають
хвороби органів травлення (хронічний холецистит, перші гастрит, виразкова хвороба
шлунку, дванадцятипалої кишки), хвороби нервової системи і органів чуттів. Потім ідуть:
ішіас та радикуліти, зумовлені частою зміною перебування в приміщенні та за його
межами при обслуговуванні хворих вдома.
До захворювань медичного персоналу терапевтичного профілю, спричинених
впливом виробничого середовища і трудової діяльності, відносяться:
— інфекційні та паразитні захворювання, аналогічні хворобам пацієнтів, яких
обслуговує лікар, медична сестра або лаборант (туберкульоз, дифтерія, холера, сибірка,
гельмінтози тощо);
— захворювання, які виникають при роботі з медикаментами, наркотичними,
дезінфекційними засобами та іншими хімічними речовинами (гострі і хронічні отруєння,
медикаментозна алергія, дерматози тощо);
— захворювання, що розвиваються при тривалому безпосередньому обслуговуванні
психічно хворих, — професійні психоневрози;
— захворювання, зумовлені значним постійним нервово-емоційним напруженням
(гіпертонічна хвороба, стенокардія, тривожні та депресивні стани тощо).
Серед медичних працівників, які працюють у складі бригад швидкої медичної
допомоги, підвищується ризик інфікування гепатитами В та С, ВІЛ/СНІД, туберкульозом.
Не рідкими є випадки отримання травм внаслідок агресивних дій пацієнтів та
супроводжуючих їх осіб. Змінна робота та виїзди за викликами, необхідність працювати у
нічні години фактори, що можуть стати причиною розвитку коронарної хвороби серця та
порушення репродуктивного здоров'я.
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів стоматологічного
профілю.
Стоматологічні спеціальності поділяються на терапевтичну стоматологію,
хірургічну стоматологію і лицеву косметичну хірургію.
Одним із основних професійних чинників для лікаря-стоматолога є вимушене
положення тіла, яке супроводжується статичним напруженням окремих груп м’язів.
Залежно від конструкції стоматологічного крісла для пацієнта стоматолог працює в
114
положенні стоячи або сидячи.
При використанні крісел і апаратури вертикальних конструкцій лікар-стоматолог
близько 34 % робочого часу працює в положенні стоячи з нахилом тулуба. При
використанні крісел горизонтальної конструкції 75 % робочого часу працює в положенні
сидячи з нахилом і згинанням хребта в бік пацієнта, 22 % робочого часу — із сильним
нахилом і згинанням хребта.
М’язове навантаження стоматологів при роботі в положенні стоячи зростає в
1,6 разу, а з нахилом тулуба — майже в 10 разів. При роботі в положенні сидячи з нахилом
тулуба м’язове навантаження збільшується в 4 рази.
Робота з дрібними дефектами зубів та обмежена доступність для розглядання їх
зумовлює напруження зорового аналізатора і надмірну конвергенцію очей унаслідок
наближення органу зору до розглядуваного об’єкта.
З числа суттєвих фізичних несприятливих факторів для лікарів-стоматологів є шум
від роботи стоматологічних установок, компресорів та інших приладів. Стоматологи
піддаються ризику втрати слуху у результаті впливу шуму. Втрата слуху на перших етапах
може бути не такою помітною, але першим сигналом зміни слуху може бути виникнення
шуму у вухах.
Застосування фотополімерних матеріалів супроводжується надходженням у зону
дихання токсичних речовин різного походження та потребує локального освітлення за
рахунок високо потужного видимого та ультрафіолетового випромінювання, яке також
може чинити шкідливу дію.
Один з основних професійних ризиків для лікаря-стоматолога є небезпека передачі
інфекції від пацієнта із захворюваннями верхніх дихальних шляхів, які перебігають у
нього в легкій, стертій, атиповій формі або знаходяться в стадії інкубації. Крім того,
потенційний ризик виникнення інфекційного захворювання існує при виконанні
маніпуляцій, при яких відбувається контакт зі слиною, тканиною ясен, кров’ю хворих чи
інфікованих осіб.
Медичне обстеження стану здоров’я лікарів-стоматологів показало, що при
тривалому односторонньому навантаженні на опорно-руховий апарат у них розтягуються
сухожилки, унаслідок чого послаблюються суглоби і зміщуються кістки. Зміщення у
колінному суглобі призводить до змін у кульшовому, гомілковостопному суглобах,
розвитку пласкої ступні. Поступово розвиваються стійкі зміни хребта, з’являється сколіоз,
кіфоз та лордоз у шийному, грудному і поперековому відділах. У такій позі маса тіла
лікаря переміщується на одну ногу з нахилом тулуба в один бік, що провокує розвиток
сколіозу; нахил уперед провокує «круглу спину» — кіфоз.
Робота лікаря у положенні стоячи з нахилом тулуба часто призводить до
стискування черевної порожнини грудною кліткою і, як наслідок, до захворювань
жовчного міхура. При цьому погіршується виведення жовчі, утворюються камені у
жовчному міхурі, стискаються внутрішні органи, ускладняється діафрагмальне дихання.
При роботі в положенні стоячи з нахилом тулуба і голови більше ніж на 10—15°
досить швидко розвивається статична втома, зростають енерговитрати, виникає біль у
хребті. У 70 % молодих спеціалістів-стоматологів через 6—30 міс. після початку їх
діяльності виникають ті чи інші симптоми, які свідчать про захворювання скелетних
м’язів.
Робота стоматолога у положенні сидячи біля горизонтального стоматологічного
крісла з відхиленням тулуба від вертикалі на 25—30° із поверненням плечового пояса на
115
28° спричиняє застій крові в органах черевної порожнини і таза, і як наслідок — розвиток
холециститу, рідше — виразкової хвороби, а також радикуліту й ішіасу. При такій позі
стоматолог витрачає додаткові зусилля на підняття й утримання рук у навісному
положенні, що сприяє ще більшому і швидкому розвитку втоми. Вимушена робоча поза і
статичне напруження опорно-рухового апарату спричинюють біль у хребті, невралгії в
плечовому поясі і шиї, гемостаз у нижніх кінцівках, платипедію, остеохондроз (табл. 1).
Таблиця 1
Частота виникнення деяких порушень у стоматологів залежно від робочої пози (%)
Вид розладу
Порушення постави
Робоча поза: переважно
стоячи сидячи змішана
34
45
21
Варикозне розширення вен нижніх кінцівок 49
32
19
Змішані порушення
44
22
34
Необхідність точних і тонких маніпуляцій у процесі лікувальної роботи,
стереотипних рухів, статико-динамічного напруження м’язів пальців, кистей рук і
плечового пояса, утримання інструментів не зусиллями кулака, а пальців рук (як при
триманні олівця), але зі значними фізичними зусиллями, викликає гіпертрофію окремих
груп м’язів. При цьому виникає так званий професійний біль, який, поступово наростаючи,
призводить до спастичного скорочення всієї групи м’язів рук аж до плечового пояса.
Тривале та часто повторюване напруження окремих груп м’язів у неприродному,
вимушеному положенні призводить до тендовагініту — дуже тяжкого захворювання
суглобової сумки в місцях прикріплення сухожиль. Поєднання тендовагініту з хворобою
Рейно призводить до професійної інвалідності. Пальці стають холодними, знекровленими,
блідими. У тяжких випадках настає гангрена.
Тривала дія вібрації, що поєднується з комплексом несприятливих чинників
(статичні м’язові навантаження, шум, емоційне перенапруження) може призводити до
стійких патологічних порушень в організмі стоматологів і розвитку вібраційної хвороби,
симптомами якої є судоми і біль у пальцях, відчуття оніміння рук, втрата тактильної і
температурної чутливості.
У результаті постійного тиснення рукоятки металевих інструментів на одне і те ж
місце може розвиватись контрактура Дюпюїтрена. На середньому, безіменному пальці або
на мізинці виникають канатоподібні вузлуваті потовщення долоні, які призводять до
контрактури основного і середнього суглобів.
Напруження зорового аналізатора може призводити до спазму акомодації і
виникнення так званої несправжньої міопії, а робота з УФ-лампами може викликати
фотоофтальмію, опіки рогівки і помутніння кришталика. У зв’язку з цим характерні скарги
на втому органа зору, різь, відчуття «піску в очах», дискомфорт. Зміна сприйняття
кольорів є результатом нейротоксичної дії розчинників та важких металів.
Робота із ртутними амальгамами може стати причиною виникнення у лікарівстоматологів, медичних сестер і зубних техніків мікромеркуріалізму, який здебільшого
проявляється ураженням ЦНС.
116
Більше 25 інфекційних захворювань, у тому числі СНIД, пріонові хвороби, гепатити
В і С, можуть передаватися через слину, тканину ясен, відкриту рану. Часте миття рук
щіткою може сприяти розвитку мікогенних екзем, дисгідрозів, епідермофітій.
Найбільший стрес під час роботи переживають дитячі стоматологи.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
. У 2001–2015 роках в Україні виявлено 1092 випадки професійних захворювань у
галузі охорони здоров’я – від 35до 103 випадків щорічно, що відповідає рівню 0,31–0,76
на 10 тис. З 2006 року в Україні спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості
випадків та зниження рівня профзахворюваності. У структурі професійних захворювань у
медичних працівників перше місце стабільно посідає туберкульоз (80–100 %, у
середньому за 15 років – 87,7 %), друге – захворювання опорно-рухового апарату (від 1,3
до 6,7 %, у середньому – 3,1 %), третє місце посідають алергічні захворювання – від 1,0 до
5,1 % (у середньому 2,3 %).
Зараження
туберкульозом
медичних
працівників
можливо
як
в
протитуберкульозних закладах, так і в установах загальномедичного профілю –
відділеннях торакальної хірургії, патолого-анатомічних і судово-медичних бюро тощо –
там, де можливий контакт з туберкульозними хворими або зараженим матеріалом. У 2001–
2015 роках в Україні зареєстровано 966 випадків професійних захворювань на ТБ (958 –
ТБ і 8 – пневмоконіоз, пов’язаний з ТБ). Це – від 29 до 90 випадків щорічно. Останніми
роками, незважаючи на погіршену соціально-економічну ситуацію в країні, кількість
випадків професійного ТБ постійно зменшується. Найбільший відсоток професійної
захворюваності на ТБ в Україні реєструють серед медичних працівників, що працюють в
медичних закладах фтизіатричного профілю (70– 95 %).
За дослідженнями Горачука В.В. (2009 р.) прояви ураження емоційної сфери як
симптомокомплекс «професійного вигорання» виявлені майже у 80 % лікарів-психіатрів,
психотерапевтів, психіатрів-наркологів, у 61,8 % лікарів-стоматологів, у 60,6 % медичних
сестер онкологічних відділень.
Рівень смертності медичних працівників у віці до 50 років на 32 % вище ніж у
середньому в Україні.
Перші місця за професійною захворюваністю медичних працівників посідають
Донецька, Вінницька, Херсонська, Дніпропетровська області. Найбільше професійних
захворювань виявлено у середнього медичного персоналу.
Більшість лікарів займаються самолікуванням або лікуються у колег і таким чином
дані щодо їхньої захворюваності не потрапляють до загальної статистики. Не можна
виключати й той факт, що більшість лікарів, бояться втратити роботу, тому часто
намагаються приховати наявність у себе професійної патології, яка може бути несумісною
з їхньою професійною діяльністю.
Принципи гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості
трудового процесу № 248 08.04.2014 МОЗ України
Різноманіття робіт, кожна з яких вимагає неоднакового напруження функціональних
117
систем організму, зумовило необхідність їх класифікації для вирішення таких теоретичних
питань і практичних завдань:
— оптимізація трудових навантажень і нормування праці різних категорій
працівників;
— обґрунтування і реалізація заходів щодо покращання умов праці, скорочення і
ліквідація важкої ручної праці;
— планування заходів щодо раціоналізації режимів праці і відпочинку;
— обґрунтування тривалості робочого дня і відпусток;
— встановлення пільг і компенсацій працівникам, які зайняті на важких і особливо
важких роботах;
— з’ясування механізмів впливу високого ступеня важкості і напруженості праці на
стан здоров’я працівників та розвиток захворювань.
У зв’язку з цим були науково обґрунтовані принципи і критерії та розроблені
класифікації важкості та напруженості праці.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів
виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу № 248 08.04.2014
МОЗ України призначена для гігієнічної оцінки існуючих умов і характеру праці на
робочих місцях, установлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів і
застосовується в Україні при проведенні атестації робочих місць за умовами праці згідно
з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 “Про порядок
проведення атестації робочих місць за умовами праці”.
В її основу покладені наявність і вираженість шкідливих факторів виробничого
середовища, рівні важкості і напруженості трудового процесу.
Принцип диференціювання умов і характеру праці передбачає ступінь відхилення
параметрів виробничого середовища і трудового процесу від діючих гігієнічних
нормативів і впливу їх на функціональний стан і здоров'я працюючого.
Виходячи із принципів гігієнічної класифікації, умови праці розподіляють на 4
класи.
1 клас - оптимальні умови і характер праці, при яких виключена несприятлива дія на
здоров'я працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються
передумови для збереження високого рівня працездатності (відсутність або відповідність
рівням, що прийняті як безпечні для населення).
2 клас - допустимі умови і характер праці, при яких рівень небезпечних і шкідливих
виробничих факторів не перевищує установлених гігієнічних нормативів на робочих
місцях, а можливі функціональні зміни, що викликані трудовим процесом, відновлюються
під час регламентованого відпочинку до початку наступної зміни і не спричиняють
несприятливої дії у найближчому і віддаленому періоді на стан здоров'я працюючих та їх
потомство.
3 клас - шкідливі умови праці за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та
вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня:
1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що
виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж
початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик
погіршення здоров’я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;
2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
118
виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні
порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої
захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після
тривалої експозиції;
3 ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної
захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань;
4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного
зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань;
4 клас - небезпечні умови праці - умови, що характеризуються такими рівнями
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом
робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення
гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.
Методика оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці
згідно з гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» №
248 08.04.2014 МОЗ України Оцінка шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості
праці на робочому місці передбачає встановлення класу та ступеня умов праці спочатку
щодо кожного шкідливого фактора з урахуванням всіх його показників, а потім – загальну
оцінку умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності.
Оцінка умов праці здійснюється відповідно до критеріїв класифікації умов і
характеру праці за ступенем шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості.
При наявності двох і більше шкідливих і небезпечних виробничих факторів і
факторів трудової діяльності умови праці потрібно оцінювати за найвищим класом і
ступенем.
Класифікація не включає робіт, що виконуються в екстремальних умовах, при яких
сукупність умов і характеру праці, створюють високий ризик виникнення важких форм
гострих професійних уражень, каліцтв, загроз для життя. Ступінь ризику при
екстремальних умовах праці не може бути визначеним кількісними показниками
шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці.
Гігієнічна атестація робочих місць за умовами праці
На виконання ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” прийнята
Постанова Кабінету міністрів України №442 від 01.08.92р. “Про порядок проведення
атестації робочих місць за умовами праці”. Її мета – упорядкування системи пенсійного
забезпечення та надання пільг та компенсацій трудящим, що працюють у важких та
небезпечних умовах праці. Зокрема, йдеться про надання пенсій за віком на пільгових
умовах за списками №1 та №2.
Згідно з цією Постановою, атестація робочих місць за умовами праці проводиться
на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та господарювання, де
технологічні процеси, технічне обладнання та використовувані матеріали можуть бути
потенційними джерелами шкідливих та небезпечних чинників. Атестація проводиться
атестаційною комісією, котра створюється на підприємстві чи в організації спеціальним
119
наказом керівника. Періодичність проведення атестації – не рідше 1 раз на 5 років.
Атестація робочих місць передбачає:
- встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
- санітарно-гігієнічне дослідження виробничого середовища, важкості і
напруженості трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці (важкості
та напруженості) на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці,
будівельним та санітарним нормам і правилам;
- встановлення ступеня шкідливості та небезпечності праці та її характеру за
“Гігієнічною класифікацією праці”;
- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо
шкідливими), важкими (особливо важкими) та напруженими умовами праці;
- визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення
за роботу в несприятливих умовах;
- складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим
пенсійним забезпеченням працівників;
- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію
умов і безпеки праці.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці,
форма якої затверджена Мінпраці та МОЗ. Атестація проводиться атестаційною комісією,
склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки,
передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п’ять років. До складу
комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної
профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена
найманими працівниками особа.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на
керівника підприємства, організації.
Гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища та трудового процесу
проводяться лабораторіями, атестованими Державною службою України з питань праці
й МОЗ в порядку, визначеному Мінсоцполітики спільно з МОЗ згідно з “ Порядком
проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (зі змінами)”.
Вивчення факторів виробничого середовища та характеру трудового процесу
проводиться за наступною схемою.
1. Визначаються:
- характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, які підлягають
лабораторним дослідженням;
- нормативні значення (ГДР, ГДК) параметрів факторів виробничого середовища і
характеру трудового процесу, використовуючи систему стандартів безпеки праці,
санітарних норм, інші регламенти;
- фактичне значення факторів виробничого середовища і характеру трудового
процесу шляхом лабораторних досліджень або розрахунків.
2. Лабораторні та інструментальні дослідження проводяться у відповідності до
вимог відповідних Державних стандартів, санітарних правил, методичних рекомендацій
та інших регламентуючих документів.
120
3. Прилади і обладнання для вимірів повинні відповідати метрологічним вимогам і
підлягати повірці у встановлені терміни.
4. Лабораторно-інструментальні дослідження фізичних, хімічних, біологічних
чинників проводяться в процесі роботи у характерних (типових) виробничих умовах, при
використанні ефективно діючих засобів індивідуального і колективного захисту.
5. Результати вимірів показників шкідливих і небезпечних виробничих факторів
оформлюють протоколами за формами, передбаченими, затвердженими МОЗ України і
заносяться у карту.
6. Визначається тривалість (% від тривалості зміни) дії виробничого фактора.
7. Оцінка результатів інструментальних вимірів проводиться шляхом порівняння
фактичного значення з нормативним. При цьому шум і вібрація оцінюються за
еквівалентними рівнями.
8. Ступінь шкідливості і небезпечності кожного фактора виробничого середовища і
характеру трудового процесу (важкості і напруженості праці) оцінюються за 4-ма класами
у відповідності з критеріями гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового
процесу» № 248 08.04.2014 МОЗ України.
9. За одночасної наявності в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин
односпрямованої дії виходять з розрахунку суми відношень фактичних концентрацій
кожної з них до їх ГДК. Якщо сума не перевищує одиницю, то умови праці відповідають
допустимим. Якщо сума перевищує одиницю і речовини належать до однієї групи за
особливостями біологічної дії відповідно до цієї Гігієнічної класифікації праці, то умови
праці визначаються за цією групою, як для одного окремого фактора. Якщо речовини
належать до різних класифікаційних груп за особливостями біологічної дії, то оцінка
здійснюється за речовиною більш високого ступеня (класу).
Якщо концентрація декількох речовин віднесена до 3 класу, ступінь шкідливості умов праці (С) за
зміну визначається за формулою
(1)
де
С1, С2…Сn
t1, t2…tn
Т
- ступінь шкідливості;
- тривалість дії шкідливих речовин, хв.;
- тривалість робочої зміни, хв.
Тривалість робочої зміни береться з розрахунку 8-годинної робочої зміни (480 хв.).
10. Оцінка умов праці при наявності 2 або більше шкідливих виробничих чинників
здійснюється за найвищим класом та ступенем.
11. У складних випадках умови праці працівників оцінюються з урахуванням
показників професійної захворюваності, функціонального стану організму та
захворюваності за даними облікової медичної документації працівника.
Вище описані дослідження з гігієнічної атестації робочих місць та заповнення
відповідних розділів “Карти умов праці” здійснюються лабораторіями, атестованими
МОЗ та Державною службою України з питань праці на право проведення відповідних
121
вимірів та досліджень умов праці.
Оцінка технічного і організаційного рівня робочого місця та атестація робочих
місць, як складових карти умов праці, здійснюється службою охорони праці підприємства
та атестаційною комісією підприємства.
Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення
умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій,
обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій,
посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» №
248 08.04.2014 МОЗ України.
(Витяги)
КЛАСИ
умов праці залежно від вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин, у
тому числі аерозолів переважно фіброгенної дії
Групи шкідливих речовин
Класи умов праці
(за особливостями
допустимий
шкідливий
небезпечний
1
біологічної дії )
2
3.1
3.2
3.3
3.4
4
кратність перевищення ГДК, разів
Шкідливі речовини
1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 10,1>20,0
≤ГДК
переважно
20,0
загальнотоксичної дії 1, 2
класів небезпечності 2
Шкідливі речовини
1,1-3,0 3,1-10,0 10,1- >15,0
≤ГДК
переважно
15,0
загальнотоксичної дії 3, 4
класів небезпечності 2
Речовини з
1,1-2,0 2,1-4,0 4,1-6,0 6,1-10,0 >10,0**
≤ГДК
гостроспрямованим
механізмом дії3
Подразнювальні речовини4
1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 10,1>50,0**
≤ГДК
50,0
5
Канцерогени
І група
*
≤ГДК
-
-
-
-
-
-
ІІА група
≤ГДК
Алергени6
≤ГДК
-
Речовини переважно
фіброгенної дії7
≤ГДК
-
-
-
*
1,1-2,0 2,1-3,0 3,1-15,0 15,120,0
1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 >10,0
>20,0
-
КЛАСИ
122
умов праці залежно від рівня шуму, вібрації, інфразвуку та ультразвуку на
робочому місці
Назва фактора, показника, одиниці
Класи умов праці
виміру
допустимий
шкідливий
небезпечний
2
3.1
ШУМ:
3.2
3.3
3.4
4
рівні звуку, до (включно)
рівень звуку, дБА; еквівалентний
рівень звуку, дБАекв.
рівень звукового тиску в будь-якій
октавній смузі, дБ
ІНФРАЗВУК:
≤ГДР*
загальний рівень звукового тиску,
дБ Лін;
еквівалентний загальний рівень
звукового тиску, дБ Лінекв.
УЛЬТРАЗВУК ПОВІТРЯНИЙ:
рівні звукового тиску в октавних
(1/3 октавних) смугах частот, дБ
УЛЬТРАЗВУК КОНТАКТНИЙ:
логарифмічний рівень пікового
значення віброшвидкості, дБ
ВІБРАЦІЯ ЛОКАЛЬНА:
еквівалентний скоригований рівень
віброшвидкості/віброприскорення,
дБекв./разів
ВІБРАЦІЯ ЗАГАЛЬНА:
еквівалентний скоригований рівень
віброшвидкості/віброприскорення,
дБекв./разів
ВІБРАЦІЯ ІМПУЛЬСНА:
≤ГДР*
5
10
15
20
>20
≤ГДР*
10
20
30
40
>40
≤ГДР*
5
10
15
20
>20
сумарна кількість імпульсів для
пікового значення
віброприскорення
пікове значення віброприскорення,
дБ
85
95
105
115
>115
>135**
перевищення ГДР, до (включно)
перевищення ГДР, до (включно)
>12/4
≤ГДР*** 3/1,4 6/2 9/2,8 12/4
≤ГДР***
6/2
12/4
18/6
24/8
>24/8
перевищення ГДР, до (включно)
≤ГДР**** 1,3
2,0
3,2
5,0
>5
>160
КЛАСИ
умов праці за окремими показниками мікроклімату для виробничих
приміщень та відкритих територій у теплу пору року
Показники
Класи умов праці
мікроклімату оптимальний допустимий
шкідливий
небезпечний
1
2
3.1
3.2
3.3
3.4
4
123
Температура
за ДСН 3.3.6.042-99**
повітря, °С*
Швидкість руху
повітря, м/с*
за ДСН 3.3.6.042-99
Відносна
за ДСН 3.3.6.042-99
вологість
повітря, %
Теплове
за ДСН
за ДСН
випромінювання, 3.3.6.042-99 3.3.6.042-99
Вт/м2
пункти 1.2.5,
1.2.6
-
№
з/п
Показники
важкості
трудового
процесу
1
2
1 Загальні
енергозатрати
організму, Вт
1.1 Зовнішнє
фізичне
динамічне
навантаження,
виражене в
одиницях
механічної
роботи за зміну,
кг/м (Вт)
1.1.1 При
регіональному
навантаженні (з
переважною
участю м’язів
рук та
плечового
перевищення ГДР, °С
на на 3,1- на 6,1- на 9,10,16,0
9,0
12,0
3,0
перевищення ГДР, разів
до 3 більше
3
перевищення ГДР, %
до 25 більше
25
перевищення ГДР, Вт/м2
до
140
141- 1501- 2001- 2501>3500
1500 2000 2500 3500
-
КЛАСИ
умов праці за показниками важкості праці
Класи умов праці
оптимальний допустимий (середньої
шкідливий (важка)
(легка)
важкості)
1
3
до 174
2
4
до 290
3.1
5
291-348
3.2
6
349-406
-
-
-
-
124
суглоба):
для чоловіків
до 6500 (22,5)
для жінок
до 3900 (13,5)
1.1.2 При загальному
навантаженні
(за участю
м’язів рук,
тулуба, ніг):
для чоловіків
до 22 000 (45)
для жінок
до 13 200
(31,5)
2 Маса вантажу,
що постійно
підіймається та
переміщується
вручну, кг:
для чоловіків
до 15
для жінок
до 5
3 Стереотипні
робочі рухи
(кількість за
зміну)
3.1 При локальному до 20 000
навантаженні
(за участю
м’язів кистей та
пальців рук)
3.2 При
до 10 000
регіональному
навантаженні
(при роботі з
переважною
участю м’язів
рук та
плечового
суглоба)
4 Статичне
навантаження
Величина
статичного
навантаження за
зміну при
утриманні
вантажу,
докладанні
зусиль, кг/с
до 13 000 (45)
до 7800 (27)
до 18 000
до 10 800
більше 18 000
більше 10 800
до 44 000 (90)
до 26 400 (63)
до 61 600
до 36 960
більше 61 600
більше 36 960
до 30
до 7
-
до 35
до 15
-
більше 35
більше 15
-
до 40 000
до 60 000
більше 60 000
до 20 000
до 30 000
більше 30 000
-
-
-
125
4.1 Однією рукою:
для чоловіків
для жінок
4.2 Двома руками:
для чоловіків
до 18 000
до 11 000
до 36 000
до 36 000
до 22 000
до 70 000
для жінок
4.3 За участю м’язів
тулуба та ніг:
для чоловіків
до 22 000
-
до 42 000
-
до 70 000 більше 70 000
до 42 000 більше 42 000
до 140 000
більше 140
000
до 84 000 більше 84 000
-
до 43 000
до 100 000
до 200 000
-
-
для жінок
до 26 000
5 Робоча поза
вільна зручна
поза,
можливість
зміни пози
(«сидячи –
стоячи») за
бажанням
працівника;
перебування в
позі «стоячи»
до 40% часу
зміни
6 Нахили тулуба
(вимушені,
більше 30°),
кількість за
зміну
7 Переміщення у
просторі
(переходи,
обумовлені
технологічним
процесом,
протягом
до 50
-
більше 200
000
до 60 000
до 120 000
більше 120
000
періодичне
періодичне перебування
перебування в
перебування в в незручній
незручній позі (робота незручній
та/або
з поворотом тулуба,
та/або
фіксованій
незручним
фіксованій позі більше
розташуванням
позі від 25%
50% часу
кінцівок) та/або
до 50% часу
зміни;
фіксованій позі
зміни;
перебування
(неможливість зміни перебування у вимушеній
взаєморозташування у вимушеній
позі (на
різних частин тіла
позі
колінах,
відносно одна одної) (навпочіпки, навпочіпки
до 25% часу зміни;
на колінах тощо) більше
перебування у
тощо) від 10
25% часу
вимушеній позі до
% до 25 %
зміни;
10%, в позі «стоячи» - часу зміни; перебування
до 60% часу зміни перебування в
в позі
позі «стоячи» «стоячи»
від 60% до більше 80 %
80% часу
часу зміни
зміни
51-100
101-300
більше 300
-
126
зміни), км
7.1 По горизонталі
7.2 По вертикалі
№
з/п
1
1*
1.1
1.2
1.3
до 4
до 2
до 8
до 12
більше 12
до 4
до 8
більше 8
КЛАСИ
умов праці за показниками напруженості праці
Показники
Класи умов праці
напруженості
оптимальний допустимий
шкідливий (напружена праця)
трудового процесу (напруженість (напруженість
праці легкого
праці
ступеня)
середнього
ступеня)
1
2
3.1
3.2
2
3
4
5
6
Інтелектуальні
навантаження
Зміст роботи
Відсутня
Рішення
Рішення
Евристична
необхідність простих
складних
(творча)
прийняття
альтернативних завдань з
діяльність, що
рішення
завдань згідно з вибором за
вимагає
інструкцією
алгоритмом
вирішення
(робота за
складних завдань
серією
за відсутності
інструкцій)
алгоритму;
особисте
керівництво в
складних
ситуаціях
Сприймання
Сприймання Сприймання Сприймання Сприймання
сигналів
сигналів, але сигналів з
сигналів з
сигналів з
(інформації) та їх немає потреби наступною
наступним
наступною
оцінка
в корекції дій корекцією дій порівнянням комплексною
та операцій
фактичних
оцінкою
значень
взаємопов`язаних
параметрів з їх параметрів.
номінальними Комплексна
значеннями. оцінка всієї
Заключна
виробничої
оцінка
діяльності
фактичних
значень
параметрів
Розподіл функцій Обробка та
Обробка,
Обробка,
Контроль та
за ступенем
виконання
виконання
перевірка і
попередня робота
складності
завдання
завдання та
контроль за
з розподілу
завдання
його перевірка виконанням
завдань іншим
завдання
особам
127
1.4 Характер
виконуваної
роботи
Робота за
Робота за
Робота в
індивідуальним встановленим умовах
планом
графіком з
дефіциту часу
можливим його
коригуванням
під час
діяльності
-
Робота в умовах
дефіциту часу та
інформації з
підвищеною
відповідальністю
за кінцевий
результат
-
2 Сенсорні
навантаження
2.1 Тривалість
До 50
51-75
Більше 75
зосередження
уваги (в % від часу
зміни)
2.2 Щільність
До 150
151-300
Більше 300
сигналів
(світлових,
звукових) та
повідомлень в
середньому за 1
годину роботи
2.3 Навантаження на
зоровий аналізатор
2.3.1 Розмір об’єкта
Більше 5 мм
5,0-1,1 мм
1,0-0,3 мм
Менше 0,3 мм
розрізнення (при
100% часу
більше 50%
більше 50% більше 50% часу,
відстані від очей
часу;
часу;
у тому числі з
працюючого до
1,0-0,3 мм до менше 0,3 мм використанням
об’єкта
50 % часу;
25-50% часу
оптичних
розрізнення не
менше 0,3 мм
приладів
більше 0,5 м), мм,
до 25% часу
% часу зміни
2.3.2 Спостереження за
До 2
До 4
> 4,1-6
Більше 6
екранами
відеотерміналів,
годин на зміну
2.4 Навантаження на Розбірливість Розбірливість Розбірливість Розбірливість
слуховий
слів та сигналів слів та сигналів слів та сигналів слів та сигналів
аналізатор (при
від 100% до від 90% до 70% від 50% до 70% менше 50%
виробничій
90%
необхідності
сприйняття мови
чи
диференційованих
сигналів)
2.5 Навантаження на
До 16
Від 16 до 20
Від 20 до 25
Більше 25
голосовий апарат,
сумарна кількість
128
годин, з
напруженням
голосового
апарату протягом
тижня
3 Емоційне
навантаження
3.1 Ступінь
відповідальності
за результат своєї
діяльності.
Значущість
помилки
-
-
-
-
Є
Є
Є
Є відповідальним
відповідальним відповідальним відповідальним за функціональну
за виконання за
за
якість кінцевої
окремих
функціональну функціональну продукції,
елементів
якість
якість основної роботи, завдання.
завдання.
допоміжних
роботи
Неправильні
Вимагає
робіт (завдань). (завдання).
рішення можуть
додаткових
Вимагає
Вимагає
призвести до
зусиль в роботі додаткових
виправлень за пошкодження
з боку
зусиль з боку рахунок
обладнання,
працівника
керівництва
додаткових
зупинки
(бригадира,
зусиль всього технологічного
майстра тощо) колективу
процесу,
(групи,
можливої
бригади тощо) небезпеки для
життя
Виключений
Вірогідний
3.2 Ступінь ризику
для власного
життя та життя
інших осіб
3.3 Ступінь
Виключений
відповідальності
за безпеку інших
осіб
4 Монотонність
навантажень
4.1 Кількість
Більше 10
елементів
(прийомів),
необхідних для
реалізації простого
завдання або в
операціях, які
повторюються
багаторазово
4.2 Тривалість
Більше 100
виконання
простих
виробничих
-
Є
відповідальним
за безпеку
-
-
-
-
10-6
5-2
-
100-25
24-2
-
129
4.3
5
5.1
5.2
завдань чи
операцій, що
повторюються, с
Монотонність
Менше 75
виробничої
обстановки, час
пасивного
спостереження за
технологічним
процесом в % від
часу зміни
Режим праці
Тривалість
6 або 7
робочого дня, год.
Змінність роботи Однозмінна
робота (без
нічної зміни)
76-90
91-95
-
8
Більше 8
-
Двозмінна
робота (без
нічної зміни)
Тризмінна
робота (з
роботою в
нічну зміну)
Нерегулярна
змінність з
роботою в нічний
час, робота
виключно в нічну
зміну**
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1.Охарактеризуйте умови праці та пов’язану з ними професійну захворюваність
лікарів-хірургів.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте ергономічні критерії для оцінки важкості та напруженості праці.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський,
М.І.Веремей, В.І.Зенкіна та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва,
О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-577, 810-854.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський,
В.М.Шевцова, В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина»,
2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред.
В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
Додаткова:
1. Кундиев Ю. И. Профессиональное здоровье в Украине. Эпидемиологический
анализ / Кундиев Ю. И., Нагорная А. М. – Киев : Авиценна, 2007. – 396 с.
2. Захворюваність медичнихпрацівників на професійний туберкульоз / Ю. І. Кундієв,
130
А. М. Нагорна, Д. В. Варивончик, М. П. Соколова // СЕС профілактична медицина. – № 2
(22). – 2010. – С. 3–8.
3. Соколова М. П. Професійні захворювання медичних працівниківУкраїни //
Гигиена труда. – 2004 – Вып. 35. – С. 375–382.
4. Професійні інфекційні хвороби / Ю. І. Кундієв, А. М. Нагорна, Д. В. Варивончик.
– Київ : ВД «Авіцена», 2014. – 528 с.
5. Косарев В. В. Профессиональные заболевания медицинских работников / В. В.
Косарев, С. А. Бабанов. – Самара : Офорт, 2009. – 232 с.
131
ТЕМА
“НЕЩАСНІ ВИПАДКИ ТА АВАРІЇ У ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ
ЗАКЛАДАХ, ЇХ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК”
132
1.
Актуальність теми :
Професійна діяльність медичних працівників різного профілю супроводжується
впливом комплексу шкідливих і небезпечних чинників різноманітного походження:
фізичного, хімічного, біологічного, психофізіологічного. Серед усіх професій
інтелектуальної праці робота медичних працівників є однією з найбільш небезпечних.
Захворюваність серед медичних працівників посідає пріоритетне місце у порівнянні з
працівниками інших галузей. Щорічно в охороні здоров’я України травмується близько
400 працівників із них до 50 випадків – летальні. Крім того, реєструється до 100 випадків
професійних захворювань.
Створення безпечних умов праці, що відповідають гігієнічним вимогам, запобігає
виникненню травматизму, нещасних випадків, професійних і професійно-обумовлених
захворювань, а також аварій. Ці заходи вимагають високого рівня підготовки медичних
працівників з питань охорони праці, знання вимог нормативних документів щодо
обмеження шкідливих і небезпечних професійних шкідливостей, вміння розслідувати
нещасні випадки, професійні захворювання (отруєння) медичних працівників, вести
облікову та звітну документацію з цього приводу.
Тому важливе значення у вирішенні наведених питань має набуття студентами
медичного профілю знань з охорони праці медичних працівників різних спеціальностей та
профілів і, зокрема, при засвоєнні теми «Нещасні випадки та аварії у лікувальнопрофілактичних закладах, їх розслідування та облік»
2.
Конкретні цілі :
1) набути знання про нещасні випадки та аварії, що трапляються у лікувальнопрофілактичних закладах;
2) оволодіти методикою розслідування та обліку нещасних випадків, аварій та
професійних захворювань (отруєнь) у лікувально-профілактичних закладах;
3) оволодіти методикою аналізу причин виникнення нещасних випадків, гострих і
хронічних професійних захворювань (отруєнь) та аварій у лікувально-профілактичних
закладах;
4) засвоїти порядок встановлення зв’язку професійного захворювання з умовами праці.
3.
Базові знання, вміння, навички, які необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)
Назва дисципліни
Анатомія людини
Нормальна фізіологія
Біологічна хімія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову
тіла людини та системи, що його
складають.
Передбачати
єдність
і
взаємозалежність структур та функцій
органів людини, їх зміни під впливом
шкідливих факторів
Аналізувати стан систем організму та
стан його здоров’я на основі
фізіологічних критеріїв
Інтерпретувати значення біохімічних
133
процесів обміну речовин та його
регуляції
в
забезпеченні
функціонування
органів,
фізіологічних систем та цілісного
організму людини
Біологічна фізика
Трактувати
загальні
фізичні
закономірності, що відбуваються у
процесі трудової діяльності людини
Гігієна та екологія
Аналізувати стан навколишнього
середовища та його вплив на здоров’я
людини
Соціальна медицина, організація Інтерпретувати значення правових
охорони здоров’я
основ захисту здоров’я працівників
різних галузей
4.
Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
4.1
Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти
студент при підготовці до заняття :
Термін
Нещасний випадок,
виробництвом
Визначення
пов'язаний з Обмежена у часі подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного
виробничого фактора чи середовища,
що сталися у процесі виконання ним
трудових обов’язків, внаслідок яких
зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема
від одержання поранення, травми, у
тому числі внаслідок тілесних
ушкоджень, гострого професійного
захворювання
і
гострого
професійного та інших отруєнь, які
призвели до втрати працівником
працездатності на один робочий день
чи більше або до необхідності
переведення його на іншу (легшу)
роботу не менш, як на один робочий
день, зникнення, а також настання
смерті працівника під час виконання
ним трудових обов’язків.
Обставинами, за яких нещасні
випадки не визначаються такими, що
Нещасний випадок, не пов'язаний з пов’язані
з
виробництвом,
є:
виробництвом
перебування за місцем постійного
проживання на території польових і
вахтових селищ; використання в
особистих
цілях
без
відома
134
роботодавця транспортних засобів,
устаткування,
інструментів,
матеріалів, тощо, які належать
підприємству,отруєння
алкоголем,
наркотичними засобами, токсичними
чи отруйними речовинами, якщо це не
пов’язано із застосуванням таких
речовин у виробничому процесі, або
був потерпілий у стані алкогольного
чи наркотичного сп’яніння до
настання нещасного випадку, скоєння
злочину,
природна
смерть,
самогубство.
Захворювання, що виникло після
однократного (протягом не більше як
однієї
робочої
зміни)
впливу
Гостре професійне захворювання
шкідливих
факторів
фізичного,
біологічного та хімічного характеру.
Захворювання, що виникло внаслідок
провадження професійної діяльності
працівника
та
зумовлюється
виключно або переважно впливом
Хронічне професійне захворювання
шкідливих факторів виробничого
середовища і трудового процесу,
пов’язаних з роботою.
Захворювання, що виникло після
однократного
впливу
шкідливої
речовини (речовин).
Захворювання, у виникненні яких
Гостре професійне отруєння
вирішальна роль належить впливу
несприятливих факторів виробничого
середовища і трудового процесу.
Професійні захворювання
Захворюваність (стандартизована за
віком) на загальні захворювання
різноманітної етіології (переважно
поліетіологічні), що має тенденцію до
зростання при збільшенні стажу
Виробничо
обумовлена роботи у несприятливих умовах праці
захворюваність
і перевищує таку у професійних
групах, що не контактують із
шкідливими факторами.
Надзвичайна подія техногенного
характеру, яка створює на об’єкті чи
території загрозу для життя і здоров’я
людей і призводить до руйнування
будинків, споруд, устаткування і
135
транспортних засобів, порушення
Аварія
виробничого
або
транспортного
процесу
чи
завдає
шкоди
навколишньому середовищу.
Комплекс
організаційних,
адміністративних,
інженернотехнічних, медичних, нормативних,
екологічних, ветеринарних та інших
заходів, спрямованих на усунення або
зниження шкідливого впливу на
людину
факторів
середовища
Санітарні
та
протиепідемічні життєдіяльності,
запобігання
(профілактичні) заходи
виникненню
і
поширенню
інфекційних хвороб і масових
неінфекційних
хвороб
та
їх
ліквідацію.
4.2 Теоретичні питання до заняття
1.
Основний зміст Постанови Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011
р. «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань
та аварій на виробництві» та «Про затвердження Порядку розслідування та обліку
нещасних випадків невиробничого характеру» від 22.03 №270.
2.
Визначення нещасних випадків, пов’язаних і не пов’язаних з трудовими
обов’язками (з виробництвом).
3.
Визначення гострого та хронічного професійного захворювання (отруєння) та
основні причини їх виникнення.
4.
Визначення аварії, категорії аварій.
5.
Порядок розслідування нещасних випадків, що сталися при виконанні
трудових (посадових) обов’язків працівника.
6.
Порядок розслідування нещасних випадків, що не пов’язані з виконанням
трудових обов’язків.
7.
Склад та завдання комісії, яка розслідує нещасний випадок, який пов'язаний
та непов’язаний з трудовими обов’язками.
8.
Види і зміст документів, які складає комісія з розслідування нещасних
випадків, пов’язаних і непов’язаних з трудовими обов’язками.
9.
Поняття про спеціальне розслідування нещасних випадків.
10. Державні органи, які мають відношення до розслідування нещасних випадків.
11. Встановлення зв’язку захворювання з умовами праці та діагнозом “професійне
захворювання”.
12. Розслідування аварій на підприємстві (установі).
4.3 Практичні завдання, які виконуються на занятті :
Вирішити ситуаційні задачі :
Задача 1.
У поліклініку до хірурга доставлена потерпіла Петрова О.В., яка працює
прибиральницею у стоматологічному кабінеті, з посиланням на нещасний випадок, що
136
стався під час прибирання кабінету (падіння на підлогу). У ході обстеження у потерпілої
виявлений перелом променевої кістки лівої руки.
Завдання :
1.
Скласти екстрене повідомлення про нещасний випадок потерпілої Петрової
О.В. і вказати установи, куди воно надсилається.
2.
Назвати документ, згідно якими проводиться розслідування нещасного
випадку, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків.
3.
Указати, хто організовує комісію з розслідування, склад комісії та назвати
документи, які складаються за результатами розслідування.
Задача 2.
У стаціонарі лікувального закладу виникла пожежа через замикання проводів.
Смертельно травмовано одного підсобного працівника, який заснув після розвантаження
овочів, та спричинилися опіки у двох санітарок, які кинулися гасити пожежу. Під час
пожежі вогнем пошкоджено шафу з медикаментами, що призвело до викиду у повітря
флоріміціну, аміназину та формальдегіду (речовини відносяться до ІІ класу небезпечності,
викликають алергічні захворювання), їх концентрація перевищила ГДК у 3 рази.
Завдання
1.
Встановити категорію аварії.
2.
Вказати, хто і які установи повинні повідомити про аварію.
3.
Назвати, згідно з якими документа проводиться розслідування аварії на
виробництві або установі.
Задача 3.
Працівниця поліклініки з невідомих причин прийняла велику (як вона потім
повідомила) дозу ліків, у результаті чого виникло гостре отруєння. Після надання першої
невідкладної допомоги потерпілій проведено розслідування нещасного випадку.
Завдання
1.
Необхідно кваліфікувати нещасний випадок.
2.
Вказати, згідно з якими документами проводиться розслідування нещасних
випадків невиробничого характеру.
3.
Вказати, у які органи надсилається повідомлення про нещасний випадок, не
пов'язаний з виконанням трудових обов’язків. Які акти складаються за результатами
розслідування?
5.
Зміст теми
Розслідування та облік нещасних випадків та аварій у лікувально-профілактичних
закладах (ЛПЗ) здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1232 від
30.11.2011 р. «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на виробництві».
Розслідування та облік нещасних випадків, що сталися з учнями, студентами,
клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного
процесу,виробничої практики визначається МОН за погодженням з Державною службою
137
України з питань праці (Держпраці), відповідним профспілковим органом і виконавчою
дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань (далі Фонду).
Проведення розслідування та обліку нещасних випадків, що сталися з працівниками
під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому
транспортному засобі здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №
270 від 22.03.2001 р. «Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого
характеру».
Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення
здоров’я працівника, одержання поранення, травми, гострого професійного захворювання
(отруєння), теплового удару, опіку, ураження електричним струмом, іонізуючим
випромінюванням, одержання ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, що призвели до
втрати працівником працездатності не менше, як на один робочий день, або до
необхідності переведення на іншу (легшу) роботу, а також у разі смерті в даній установі.
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать
захворювання та отруєння, спричинені впливом небезпечних факторів, шкідливих
речовин тривалістю не більше ніж протягом однієї робочої зміни.
Гострі професійні захворювання спричиняються впливом хімічних речовин,
іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та
перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні,
паразитарні і алергійні захворювання.
Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи
свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити, керівництву і вжити заходів до
надання необхідної допомоги потерпілому.
До прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного
випадку за можливості слід зберегти обстановку на робочому місці у такому стані, в якому
вона була на момент настання нещасного випадку.
Якщо потерпілий звернувся у лікувально-профілактичний заклад з посиланням на
нещасний випадок без направлення, то заклад повинен передати протягом доби екстрене
повідомлення за формою (додаток 1) на місце роботи потерпілого, робочому органу
виконавчої дирекції Фонду та територіального органу Держпраці за місцем знаходження
підприємства, а також установи, що здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за
підприємством, у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).
Керівництво, одержавши повідомлення, утворює наказом комісію з розслідування
нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організовує розслідування.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або
посадова особа, на яку покладають виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці
(голова комісії), керівник підрозділу, на якому стався нещасний випадок, представник
Фонду, представник профспілки або уповноважена особа профспілки з питань охорони
праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії
включається також представник установи, що здійснює санітарно-епідеміологічний
нагляд за підприємством та робочого органу виконавчої дирекції Фонду.
Комісія зобов’язана протягом трьох діб обстежити місце нещасного випадку,
одержати пояснення потерпілого, опитати свідків, визначити відповідність умов праці та
її безпеки вимогам законодавства про охорону праці, з’ясувати обставини і причини
138
нещасного випадку, установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про
охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам.
За результатами розслідування комісія складає акт розслідування нещасного
випадку за формою Н-5 у трьох примірниках (додаток 2), а також акт про нещасний
випадок, пов'язаний з виробництвом Н-1 у шести примірниках (додаток 3). Якщо комісією
визнано, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, складається акт за формою
Н-5. Акти затверджуються керівництвом.
Обставинами, за яких нещасний випадок визначається таким, що пов'язаний з
виробництвом, за яким складається акт за формою Н-1, є:
1)
виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків за режимом роботи
підприємства, у тому числі у відрядженні;
2)
перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці
для виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків чи завдань роботодавця з
моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується
відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі
протягом робочого та надурочного часу;
3)
підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь
виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни,
пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
4)
виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в неробочий
час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
5)
проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до
укладеного договору;
6)
використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з
дозволу або за письмовим дорученням роботодавця чи безпосереднього керівника робіт;
7)
виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто
дій, які не належать до його трудових (посадових) обов’язків, зокрема із запобігання
виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за
дорученням роботодавця; участь у спортивних змаганнях, інших масових заходах та
акціях, які проводяться підприємством самостійно або за рішенням органів управління за
наявності відповідного розпорядження роботодавця;
8)
ліквідація наслідків аварії, надзвичайної ситуації техногенного або
природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що
використовуються підприємством;
9)
надання підприємством шефської (благодійної) допомоги іншим
підприємствам, установам, організаціям за наявності відповідного рішення роботодавця;
10) перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на
території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання
нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків
або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи середовища;
11) прямування потерпілого до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за
затвердженим маршрутом або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;
12) прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з
установленим завданням, у тому числі на транспортному засобі будь-якого виду та форми
власності;
139
13) оголошення потерпілого померлим унаслідок його зникнення, пов’язаного з
нещасним випадком під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків;
14) заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого під
час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків або дій в
інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи, крім випадків
з’ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків невиробничого характеру,
що підтверджено висновком компетентних органів;
15) одержання потерпілим травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення
стану його здоров’я, яке сталося під впливом небезпечного виробничого фактора чи
середовища у процесі виконання ним трудових (посадових) обов’язків, що підтверджено
медичним висновком;
16) раптове погіршення стану здоров’я потерпілого або його смерті під час
виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих
виробничих факторів та/або факторів важкості чи напруженості трудового процесу, що
підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не пройшов обов’язкового
медичного огляду відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана
потерпілому відповідно до медичного висновку;
17) перебування потерпілого на території підприємства або в іншому місці роботи
під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства, технологічної перерви, а також під час
перебування на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради,
одержанням заробітної плати, проходженням обов’язкового медичного огляду тощо або
проведенням з дозволу чи за ініціативою роботодавця професійних та кваліфікаційних
конкурсів, спортивних змагань та тренувань чи заходів, передбачених колективним
договором, якщо настання нещасного випадку пов’язане з впливом небезпечних чи
шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком.
Обставинами, за яких нещасні випадки не визначаються такими, що пов’язані з
виробництвом, є:
1)
перебування за місцем постійного проживання на території польових і
вахтових селищ;
2)
використання в особистих цілях без відома роботодавця транспортних засобів,
устаткування, інструментів, матеріалів тощо, які належать або використовуються
підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності, що підтверджено
відповідними висновками);
3)
погіршення стану здоров’я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними
засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка
серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, якщо це не пов’язано із
застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх
зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного,
токсичного чи наркотичного сп’яніння, до настання нещасного випадку був відсторонений
від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства
або колективного договору;
4)
алкогольне, токсичне чи наркотичне сп’яніння, не зумовлене виробничим
процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та
організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним
висновком;
140
5)
скоєння злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду або
відповідною постановою слідчих органів;
6)
природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство (крім
випадків, зазначених у пункті 13), що підтверджено висновками судово-медичної
експертизи та/або слідчих органів.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з
професійною діяльністю, крім акта форми Н-1, складається у чотирьох примірниках карта
обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (додаток 4).
Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки (з двома і більше
працівниками), випадки смерті працівників на підприємстві, випадки зникнення
працівників на підприємстві, нещасні випадки з тяжкими наслідками у тому числі з
можливою інвалідністю.
Якщо територіальним органом Держпраці протягом доби не прийнято рішення
про проведення спеціального розслідування такого нещасного випадку, розслідування
проводиться роботодавцем або Фондом за місцем настання нещасного випадку.
Облік нещасних випадків у лікувальній установі здійснюється на підставі
документів, що оформляються при розслідуванні нещасних випадків: Н-5, Н-1, П-5 у
спеціальному журналі реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків (додаток 5).
Роботодавець зобов'язаний провести аналіз причин настання нещасних випадків за
підсумками кварталу, півріччя і року та розробити і виконати план заходів щодо
запобігання подібним нещасним випадкам.
Зі статистичними даними щодо виробничого травматизму за добу, за тиждень, за
місяць і з початку поточного року в Україні можна ознайомитися на сайті Державної
служби України з питань праці (http://dsp.gov.ua/).
Збирання статистичних даних та розроблення форм державної статистичної
звітності про осіб, які постраждали внаслідок нещасних випадків на підприємствах,
здійснюють органи державної статистики.
Державна служба статистики України щорічно видає статистичний бюлетень
«Травматизм на виробництві».
Усі випадки хронічних професійних захворювань незалежно від строку їх давності
настання підлягають розслідуванню.
Випадки професійних інфекційних захворювань та хронічних професійних
інтоксикацій розслідуються як хронічні професійні захворювання.
Віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури
встановлення зв’язку захворювання з умовами праці, а також переліку професійних
захворювань, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000
р. № 1662 “Про затвердження переліку професійних захворювань”.
Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз
професійних захворювань, переглядається кожні п’ять років та затверджується МОЗ.
У разі підозри на професійне захворювання лікувально-профілактичний заклад
направляє працівника на консультацію до лікаря-профпатолога Автономної Республіки
Крим, області або міста.
Для встановлення остаточного діагнозу та зв’язку захворювання з впливом
шкідливих факторів виробничого середовища лікар-профпатолог направляє хворого до
спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу з відповідними
документами.
141
Спеціалізовані профпатологічні лікувально-профілактичні заклади проводять
амбулаторне та/або стаціонарне обстеження хворих і встановлюють діагноз професійного
захворювання та надсилають повідомлення протягом 3-х діб керівнику установи,
закладові Держпраці, робочому органу Фонду і профпатологу, який направив хворого до
спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу.
Розслідуванню підлягають аварії першої та другої категорії. Аварія першої категорії
– це аварія, під час якої коли загинуло 5 та більше осіб або травмовано 10 і більше осіб,
або яка спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі
санітарно-захисної зони підприємства, збільшилася концентрація забруднюючих речовин
у навколишньому природному середовищі більш ніж у 10 разів, зруйновано будівлі,
споруди чи основні конструкції об’єкта , що створило загрозу для життя і здоров’я
працівників підприємства чи населення.
Прикладом такої події може бути вибух балону з киснево-повітряною сумішшю 18
січня 2010 року у відділенні реанімації Луганської міської лікарні № 7, внаслідок якого
16 людей загинуло, 6 отримали пошкодження, а також було зруйновано будівлю лікарні.
Аварія другої категорії – коли загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб,
зруйновано будівлі, споруди, основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя
і здоров’я працівників з чисельністю працівників 100 чоловік і більше.
Центральними органами виконавчої влади з врахування специфіки галузі
затверджуються власні документи про розслідування аварій за погодженням з Держпраці.
Особа-свідок аварії повинна негайно повідомити про аварію керівництво, яке
повинно діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів для
рятування потерпілих, запобігання подальшому розвитку аварії.
Роботодавець (керівництво) негайно повідомляє про аварію територіальний орган
Держпраці, орган до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву
держадміністрацію, штаб цивільної оборони, штаб надзвичайних ситуацій, прокуратуру,
профспілковий орган, а у разі травмування або загибелі працівників також відповідний
робочий орган виконавчої дирекції Фонду.
Розслідування аварії, що спричинила нещасні випадки, проводиться аналогічно
розслідуванню нещасних випадків. Якщо з приводу аварії, що спричинила нещасні
випадки, не прийнято спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування
проводиться комісіями, що утворюються: у разі аварії першої категорії – наказом
центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням місцевої держадміністрації за
погодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і ДСНС, а
у разі аварії другої категорії – наказом керівника, до сфери управління якого належить
підприємство, чи розпорядженням місцевої держадміністрації за погодженням з
Держпраці і ДСНС.
Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого
належить підприємство або представник територіального органу Держпраці чи ДСНС.
Комісія зобов’язана протягом 10 днів розслідувати обставини і причини аварії та скласти
акт за формою Н-5.
За результатами розслідування аварії керівник закладу видає наказ, яким на підставі
висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягує згідно
із законодавством до відповідальності працівників за порушення вимог законодавства про
охорону праці.
142
Додаток 1
___________________________________
(найменування лікувально___________________________________
профілактичного закладу,
___________________________________
ініціали та прізвище керівника)
ЕКСТРЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
про звернення потерпілого щодо настання
нещасного випадку на виробництві
1. Прізвище, ім’я та по батькові потерпілого _______________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
2. Вік (повних років) ___________________________________________________________________________
3. Місце проживання __________________________________________________________________________
4. Найменування і місцезнаходження підприємства, де працює потерпілий _____________________________
_____________________________________________________________________________________________
5. Попередній діагноз __________________________________________________________________________
6. Дата: травмування (захворювання, отруєння) ______ ___________________________20___р.
встановлення діагнозу ______ ___________________________20___р.
7. місце госпіталізації __________________________________________________________________________
(найменування лікувально-профілактичного закладу)
_____________________________________________________________________________________________
8. Небезпечний, шкідливий виробничий фактор, який спричинив травмування (захворювання, отруєння) ___
_____________________________________________________________________________________________
9."Дата і час передачі первинної інформації ______ _______________________20___р. _________год. ___хв.
____________________________________ _________________ ________________________________
(посада особи, яка
(підпис)
(ініціали та прізвище)
надіслала повідомлення)
____________________________________ _________________ ________________________________
(посада особи, яка
(підпис)
(ініціали та прізвище)
надіслала повідомлення)
143
Додаток 2
Форма Н-5
ЗАТВЕРДЖУЮ
_______________________________
(посада роботодавця або керівного органу,
_______________________________
який утворив комісію з розслідування
_________________________________
(спеціального розслідування)
_________________________________
нещасного випадку (аварії)
_____________ _____________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_____ __________________ 20___р.
М.П.
Акт проведення розслідування (спеціального розслідування)
нещасного випадку (аварії), що стався (сталася)
________ __________ 20___р. о ____год. _____хв.
на __________________________________________________________________________________________
(найменування підприємства, код згідно з ЄДРПОУ,
__________________________________________________________________________________________
найменування органу, до сфери управління якого належить підприємство)
_____________________________
_________________________________
(дата складення акта)
(місце складення акта)
Комісія, утворена наказом від ____ ____________________________ 20___ р. № _____________________
__________________________________________________________________________________________
(найменування органу, який утворив комісію з розслідування
__________________________________________________________________________________________
(спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії)
у складі голови _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
членів комісії _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
та за участю _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
провела з ____ ____________________________ 20___ р. по ____ ____________________________ 20___ р.
розслідування (спеціальне розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) ______________
_____________________________________________________________________________________________
(місце нещасного випадку (аварії),
__________________________________________________________________________________________
кількість потерпілих, у тому числі із смертельним наслідком)
Роботу комісії продовжено згідно з наказом від ____ ___________________________ 20___ р. №___________
У зв’язку з ________________________________________________________________________________
(зазначаються підстави для продовження строку проведення розслідування)
1. Відомості про потерпілого (потерпілих)
__________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, дата народження ,
__________________________________________________________________________________________
домашня адреса, професія (посада), загальний стаж роботи,
__________________________________________________________________________________________
У тому числі на підприємстві, за професією:
__________________________________________________________________________________________
дата проходження навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони
__________________________________________________________________________________________
праці, попереднього та періодичного медичного огляду, професійного добору;
144
__________________________________________________________________________________________
наслідки нещасного випадку, діагноз, який встановив
__________________________________________________________________________________________
лікувально-профілактичний заклад)
__________________________________________________________________________________________
Відомості про членів сім’ї, які перебувають на утриманні
__________________________________________________________________________________________
потерпілого, у разі нещасного випадку із смертельним наслідком __________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, рік народження ,
__________________________________________________________________________________________
ступінь родинного зв’язку, рід занять)
2. Характеристика підприємства, об’єкта,
дільниці та місця, де стався нещасний випадок (сталася аварія)
__________________________________________________________________________________________
(стисла характеристика підприємства, об’єкта дільниці та місця,
__________________________________________________________________________________________
де стався нещасний випадок (сталася аварія), із зазначенням
__________________________________________________________________________________________
відомостей про затверджений фактичний режим роботи
__________________________________________________________________________________________
підприємства, об’єкта (устаткування) до настання нещасного
__________________________________________________________________________________________
випадку (аварії) (стан об’єкта (дільниці),
__________________________________________________________________________________________
устаткування (конструкцій) і матеріалів
__________________________________________________________________________________________
перед нещасним випадком (аварією);
__________________________________________________________________________________________
висновок про їх відповідність нормативним вимогам)
__________________________________________________________________________________________
відомості про аналогічні нещасні випадки (аварії),
__________________________________________________________________________________________
що сталися на підприємстві)
__________________________________________________________________________________________
(опис організації роботи з охорони праці на підприємстві
__________________________________________________________________________________________
та її недоліків (зазначаються тільки у разі групового
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку та нещасного випадку із смертельним наслідком)
__________________________________________________________________________________________
3. Обставини, за яких стався нещасний випадок
(сталася аварія)
__________________________________________________________________________________________
(опис подій, що сталися, робіт, що проводилися до настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії), їх процесу з початку зміни
__________________________________________________________________________________________
із зазначенням керівника робіт, його вказівок
__________________________________________________________________________________________
дій потерпілого (потерпілих) та інших осіб, причетних до настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії) (послідовний виклад подій
__________________________________________________________________________________________
із зазначенням небезпечних та шкідливих виробничих факторів,
__________________________________________________________________________________________
які впливали на потерпілого (потерпілих), перелік машин,
__________________________________________________________________________________________
інструментів, устаткування, експлуатація яких призвела
__________________________________________________________________________________________
до нещасного випадку, небезпечних умов і дій потерпілого
__________________________________________________________________________________________
(потерпілих) або інших осіб, характеру аварії)
145
__________________________________________________________________________________________
(перелік заходів, вжитих для ліквідації наслідків
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії), надзвичайної ситуації або плану
__________________________________________________________________________________________
локалізації аварійних ситуацій, висновки експертизи
__________________________________________________________________________________________
(якщо проводилась), (відомості про осіб, що є свідками
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку, із зазначенням їх прізвищ, імен та по батькові,
__________________________________________________________________________________________
постійного місця проживання)
4. Причини настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(основні технічні, організаційні та психофізіологічні причини настання нещасного випадку (аварії), включаючи перевищення
__________________________________________________________________________________________
гранично допустимого рівня небезпечних і шкідливих
__________________________________________________________________________________________
виробничих факторів, невідповідність засобів колективного,
__________________________________________________________________________________________
індивідуального та медичного захисту встановленим
__________________________________________________________________________________________
вимогам та їх недостатність (якщо це вплинуло на подію)
__________________________________________________________________________________________
(узагальнені результати проведеної органами державного
__________________________________________________________________________________________
нагляду за охороною праці та іншими органами перевірки стану
__________________________________________________________________________________________
охорони праці на підприємстві, які безпосередньо стосуються
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (у разі настання групового нещасного випадку
__________________________________________________________________________________________
та настання нещасного випадку із смертельним наслідком)
5. Заходи щодо усунення причин настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(заходи щодо усунення безпосередніх причин настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку, запобігання подібним нещасним випадкам,
__________________________________________________________________________________________
а також ліквідації наслідків аварії (у разі потреби)
6. Висновок комісії
__________________________________________________________________________________________
(нещасний випадок визнано (не визнано) таким, що пов’язаний
__________________________________________________________________________________________
з виробництвом, із зазначенням відповідного пункту Порядку
__________________________________________________________________________________________
проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
__________________________________________________________________________________________
професійних захворювань і аварій на виробництві)
__________________________________________________________________________________________
(складається акт за формою Н-1 (у разі, коли випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом),
__________________________________________________________________________________________
картка за формою П-5 (у разі виявлення гострого професійного захворювання чи отруєння)
__________________________________________________________________________________________
(відомості про осіб, у тому числі потерпілого, працівників іншого
__________________________________________________________________________________________
підприємства або сторонніх осіб, дії або бездіяльність яких
__________________________________________________________________________________________
призвели до настання нещасного випадку (аварії),
__________________________________________________________________________________________
перелік порушень вимог законодавства про охорону праці, посадових
__________________________________________________________________________________________
146
інструкцій тощо (із зазначенням статей, розділів, пунктів)
__________________________________________________________________________________________
(пропозиції щодо притягнення до відповідальності осіб, дії або
__________________________________________________________________________________________
бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(дані про зустріч членів комісії з потерпілими або членами
__________________________________________________________________________________________
їх сімей чи уповноваженими особами, які представляють їх інтереси,
__________________________________________________________________________________________
з метою розгляду питань щодо роз’яснення соціальних проблем,
__________________________________________________________________________________________
які виникли в наслідок нещасного випадку, пропозиції щодо їх
__________________________________________________________________________________________
розв’язання відповідними органами, роз’яснення потерпілим
__________________________________________________________________________________________
або членами їх сімей чи уповноваженим особам, які представляють
__________________________________________________________________________________________
їх інтереси, прав у зв’язку з настанням нещасного випадку)
7. Перелік матеріалів, що додаються
Голова комісії _______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
Члени комісії _______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_______________________________
Примітки: 1. У пункті 1 у разі настання групового нещасного випадку зазначаються відомості про кожного потерпілого.
Відомості про членів сім’ї, які перебувають на утриманні потерпілого, можуть бути викладені у формі таблиці.
2. У пункті 2, якщо нещасний випадок стався внаслідок аварії, зазначаються категорія аварії, обсяги втрати продукції (у
натуральному виразі та у гривнях), розмір матеріальних втрат.
147
Додаток 3
Форма Н-1
ЗАТВЕРДЖУЮ
____________________________________
(посада роботодавця або керівника
____________________________________
органу, який утворив комісію
____________________________________
з розслідування нещасного випадку)
_____________
___________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
М.П.
АКТ №_______
Про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом
________________________________________________________
(прізвище потерпілого, ім’я та по батькові потерпілого,
________________________________________________________
його місце проживання)
--------------------1. Дата і час настання нещасного випадку
_____________________________________________________________________________
(число, місяць, рік,
--------------------_____________________________________________________________________________
годин, хвилин)
--------------------2. найменування підприємства, працівником якого є потерпілий
--------------------_____________________________________________________________________________
Місцезнаходження підприємства, працівником якого є потерпілий:
--------------------Автономна республіка Крим, область, місто ______________________________________
Район _______________________________________________________________________
Населений пункт _____________________________________________________________
Орган, до сфери управління якого належить підприємство _________________________
Реєстраційні відомості про підприємство (страхувальника) як
платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування: ----------------------------------------реєстраційний номер страхувальника ____________________________________________
дата реєстрації _______________________________________________________________
Найменування основного виду діяльності та його код згідно
з КВЕД _____________________________________________________________________
встановлений клас професійного ризику виробництва _____________________________
____________________________________________________________________________
Найменування і місцезнаходження підприємства, де стався нещасний випадок
148
_____________________________________________________________________________
цільового ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
перевірка знань за професією чи видом роботи, під час виконання якої
стався нещасний випадок
(для робіт підвищеної небезпеки)________________________________________________
(число, місяць, рік)
Робота в умовах дії шкідливих або небезпечних факторів ___________________________
____________________________________________________________________________
5.Проходження медичного огляду:
попереднього ________________________________________________________________
(число, місяць, рік)
періодичного _______________________________________________________________
(число, місяць, рік)
6. Обставини, за яких стався нещасний випадок ________________________________
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
Вид події _________________________________________________________________
(згідно з класифікатором, зазначеним у цьому додатку)
Шкідливий або небезпечний фактор та його значення ______________________________
7. Причини настання нещасного випадку:
основна ____________________________________________________________________
супутні ___________________________________________________________
8. Устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, інструменти і пристосування,
експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку _________________________
(найменування, тип, марка,
____________________________________________________________________________
рік випуску, підприємство-виробник,
____________________________________________________________________________
дата останнього випробування (якщо воно проводилося)
9.
Діагноз згідно з листком непрацездатності або довідкою лікувальнопрофілактичного закладу ______________________________________________________
Перебування-потерпілого в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння згідно з
медичним висновком _________________________________________________________
(так, ні або не визначалося)
10. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, або орган
який проводить розслідування __________________________________________________
(прізвище, ім'я та по батькові,
____________________________________________________________________________
149
професія, посада, підприємство, порушення вимог
____________________________________________________________________________
законодавства про охорону праці із зазначенням статей, розділів,
____________________________________________________________________________
Цех, дільниця, місце, де стався нещасний випадок _________________________________
_____________________________________________________________________________
Відомості про потерпілого:
стать _______________________________________________________________________
число, місяць, рік народження __________________________________________________
професія (посада) ____________________________________________________________
розряд (клас) ________________________________________________________________
Загальний стаж роботи ________________________________________________________
стаж роботи за професією (посадою) ____________________________________________
Ідентифікаційний код _________________________________________________________
4. Проведення навчання та інструктажу з питань охорони праці:
навчання за професією чи роботою, під час виконання якої стався нещасний випадок
_____________________________________________________________________________
(число, місяць, рік)
проведення інструктажу:
Вступного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
первинного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
повторного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
пунктів тощо, найменування відповідного органу,
____________________________________________________________________________
який проводить розслідування)
11. Свідки нещасного випадку _________________________________________________
(прізвище, ім'я та по батькові,
____________________________________________________________________________
постійне місце проживання)
12. Заходи щодо усунення причин настання нещасного випадку:
Порядковий номер
Найменування
заходу
Строк виконання
Виконавець
Відмітка
виконання
про
150
Голова комісії
з розслідування
нещасного випадку __________________
___________________ __________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
Члени комісії
__________________
___________________
___________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
__________________
___________________
___________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_____ ____________________ 20___р.
_________________________________
Примітки: Акт складається з текстової і кодової частин, які заповнюються відповідно до міжгалузевих та галузевих
класифікаторів з використанням установлених термінів. Коди зазначаються в клітинках обов'язково.
Додаток 4
Форма П-5
КАРТКА ОБЛІКУ професійного захворювання
(отруєння) ---------------------------------------Дата заповнення
Реєстраційний номер
Порядковий номер
Код
Автономна Республіка Крим, область ______________1___________________________________
Район, місто, село _________________________________2_________________________________
Орган, до сфери управління якого належить підприємство _______________3__________________
Основний вид економічної діяльності підприємства, код згідно з КВЕД ____________4___________
Найменування підприємства, код згідно з ЄДРПОУ _____________5________________
Цех, дільниця ________________6_______________
Дата отримання повідомлення про професійне захворювання (отруєння) ______7______________
Кількість одночасно потерпілих
(з урахуванням даного потерпілого) ________________8_____________
Прізвище, ім'я та по батькові потерпілого __________9________________
151
Стать: ________10______
чоловіча - 1
жіноча - 2
Вік (повних років) ________11______
Професія (посада) ________12_____________
Стаж роботи за професією (посадою) ________13_____________
Стаж роботи в умовах дії шкідливого виробничого фактору, що спричинив професійне захворювання (отруєння)
_________14________________
Шкідливі виробничі фактори, що спричинили професійне захворювання (отруєння) згідно з Гігієнічною класифікацією праці:
15 --------------- основний _______________________________________________________________________
(найменування згідно з Гігієнічною класифікацією праці)
16 --------------- супутній _______________________________________________________________________
(найменування згідно з Гігієнічною класифікацією праці)
Параметри факторів ___________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________ У тому числі:
основного_____________________________________________________________17________
супутнього_____________________________________________________________18________
Обставини виникнення професїйного захворювання (отруєння) ____________________19________
__________________________________________________________________________________________20
Вид професійного захворювання:
захворювання – 1
21
отруєння - 2
Форма професійного захворювання:
гостре – 1
22
152
і хронічне - 2
Діагноз:
------------основний ___________________________________________________________ 23
------------супутній- виробничо-обумовлений
------------(пов'язаний з роботою)___________________________________________________24
Стадії захворювання (1, 2, 3):
основного___________________________________________________________ 25
супутнього___________________________________________________________ 26
Професійне захворювання (отруєння) виявлено:
-- під час медичного огляду - 1, під час звернення
27
до лікувально-профілактичного закладу – 2
Діагноз встановлено:
28
лікувально-профілактичним закладом – 1
відділенням професійної патології - 2
установою медичного профілю - 3
спеціалізованим профпатологічним
лікувально-профілактичним закладом – 4
Тяжкість захворювання:
без втрати працездатності – 1
29
з втратою працездатності – 2
смерть - З
Пенсіонер:
30
не працює - 1
працює - 2
Заходи, вжиті закладом державної
санітарно-епідеміологічної служби ____________________________ 31
_____________________________________________________________________________________
153
_______________________________________
(підпис санітарного лікаря)
__________________________________
(ініціали та прізвище)
М.П.
Додаток 5
Журнал
реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків
на ___________________________________________________________________________
(найменування підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду
_____________________________________________________________________________
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань)
№
п/п
Дата
і час
події
Прізвище
ім’я та по
батькові
потерпілого
Професія
(посада)
Місце події
(цех,
дільниця,
об’єкт
тощо)
Обставини
і причини
нещасного
випадку
Наслідки
нещасного
випадку, діагноз
захворювання
(отруєння),
пов’язаного
з
умовами праці
Заходи
щодо
запобігання
нещасним
випадкам
Відмітка
про
виконання
заходів
Дата
видачі
актів форми Н-5,
форми Н-1 або
форми НПВ і
підпис
особи,
яка їх одержала
6.
Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю :
Викласти порядок розслідування обставин і причин виникнення професійних
захворювань.
Б. Задача для самоконтролю.
У стаціонарі медичного закладу виникло гостре харчове отруєння у 20 чоловік
хворих і медперсоналу. Необхідно відповісти на такі запитання:
1.
Як називається таке розслідування нещасного випадку?
2.
Відповідно до якого документу проводиться спеціальне розслідування
нещасних випадків?
3.
Яким органам керівник установи подає повідомлення щодо нещасного
випадку?
7. Література
Основна :
1.
Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник /
В.Ф.Москаленко, О.П.Яворовський, Д.О.Ластков та ін. / За ред. В.Ф.Москаленка,
О.П.Яворовського. – К. : «Медицина», 2009. – 174 с.
2.
Гігієна праці: підручник / Ю.І.Кундієв, О.П.Яворовський, А.М.Шевченко та ін.
; за ред. Ю.І.Кундієва, О.П.Яворовського. – К. : ВСВ «Медицина», 2011. – 904 с.
3.
Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд) / За
ред. А.М.Шевченка, О.П.Яворовського. – Винниця : НОВА КНИГА, 2005. – 528 с.
Додаткова :
1.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011 р. «Деякі
питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві».
2.
Постанова Кабінету Міністрів України № 270 від 22.03 «Про затвердження
Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру».
154
3.
Загальна гігієна. Посібник до практичних занять. / І.І.Даценко, О.Б.Денисюк,
С.Л.Долошицький та ін. / За ред. І.І.Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 472 с.
4.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1662 від 08.11.2011 «Про
затвердження Переліку професійних захворювань».
5.
Наказ МОЗ України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та
соціальної політики України від 29.12.2000 №374/68/338 «Про затвердження Інструкції
про застосування переліку професійних захворювань».
6.
Наказ МОЗ України від 25.03.2003 №133 «Про затвердження Переліку
спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати
остаточний діагноз щодо професійних захворювань».
155
тема
ГІГІЄНА ТА ОХОРОНА ПРАЦІ
В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ
156
1. Актуальність теми:
Гігієна і охорона праці медичних працівників сьогодні є як загальнодержавною
справою, так і завданням регіональних органів влади, керівників медичних програм,
керівництва кожного закладу охорони здоров’я, установи чи підприємства і справою
кожного працівника охорони здоров’я. Згідно з Конституцією України та Законом України
«Про охорону праці» кожний медичний працівник має право на безпечну працю.
Професійна діяльність медичних працівників пов'язана з впливом комплексу
негативних виробничих чинників різного походження. Серед усіх професій, які
відносяться до форм інтелектуальної праці, робота медичного працівника вважається
найнебезпечнішою, такою, що потребує розроблення, наукового обґрунтування та
впровадження ефективних заходів щодо оздоровлення та надійної охорони праці. Саме
вирішення санітарно-гігієнічних, технічних, соціально-економічних та інших проблем у
сфері медичної галузі дасть змогу знизити рівень виробничого травматизму, професійної
та виробничо обумовленої захворюваності, підвищити ефективність праці та зберегти
здоров’я медичних працівників.
2. Конкретні цілі:
1. Трактувати гігієнічні вимоги до проектування та забудови лікувальнопрофілактичних закладів.
2. Пояснювати вимоги та правила використання засобів індивідуального захисту
медичних працівників для зменшення шкідливого впливу виробничих факторів.
3. Трактувати правила безпеки праці при поводженні з медичними відходами та
вимоги щодо їх збирання, зберігання, транспортування та утилізації.
4. Запропонувати та обґрунтувати заходи щодо охорони праці та зменшення
несприятливої дії виробничих чинників на організм медичного персоналу у відповідності
до основ чинного законодавства України.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
Отримані навички
дисциплін
1. Анатомія
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
людини
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і систем
людини.
2. Медична і
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх
біологічна
факторів на системи організму людини.
фізика
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що лежать
в основі життєдіяльності людини.
3. Медична хімія Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльності
організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі
процесів життєдіяльності людини.
4.
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5. Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та умовно
патогенних мікроорганізмів, вірусів та закономірності їх взаємодії з
макроорганізмом, з популяцією людини і зовнішнім середовищем.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі
фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та
цілісного організму людини.
7. Загальна
Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив його факторів
гігієна та
на здоров’я різних груп населення.
екологія людини Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки впливу
факторів навколишнього середовища на здоров’я населення.
Планувати заходи по дотриманню здорового способу життя,
особистої гігієни та впроваджувати їх в практику охорони здоров’я.
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та загальні
закономірності зв’язку здоров’я з факторами і умовами середовища
життєдіяльності.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен
засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Визначення
Наукова
організація праці, яка базується на досягненнях науки та передовому
організація праці досвіді, що систематично впроваджуються у виробництво, дозволяє
(НОП)
найбільш ефективно поєднати техніку і людей у єдиному
виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці,
збереження здоров'я людини і поступове перетворення праці в першу
життєву потребу.
Внутрішньолікар будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження,
няна
інфекція що уражує хворого внаслідок його госпіталізації чи відвідування
(ВЛІ)
закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) з метою лікування, а також уражує
медичний персонал у зв'язку з діяльністю, яка здійснюється
незалежно від того, проявляються чи не проявляються симптоми
цього захворювання під час перебування хворих в лікарні
(визначення ВООЗ).
Медичне
вироби медичної техніки, призначені для забезпечення необхідних
обладнання
умов для пацієнта і медичного персоналу при діагностичних,
лікувальних і профілактичних заходах, а також під час догляду за
хворими.
Засоби захисту
засоби, використання яких попереджає або зменшує вплив на одного
чи більше працівників небезпечних і шкідливих виробничих
факторів.
Індивідуальні
спеціальні засоби, що безпосередньо використовуються
засоби захисту
працюючими для зменшення впливу на організм шкідливих
158
Медичні відходи
Дезактивація
(нейтралізація)
Знезараження
(дезінфекція)
виробничих факторів.
За призначенням розрізняють:
– спеціальний одяг і взуття;
– засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори тощо),
рук, голови, органів слуху, зору і обличчя.
Також належать запобіжні та рятувальні пояси, діелектричні
килимки тощо.
відходи, що утворюються внаслідок медичного обслуговування у
закладах, які в установленому порядку отримали ліцензію на
проведення господарської діяльності з медичної практики (крім
підприємств з виробництва фармацевтичної продукції та медичних
відходів, що утворюються у побуті).
усунення основних небезпечних проявів дії відходів.
сукупність методів (фізичних чи хімічних), спрямованих на знищення
патогенних та умовно патогенних збудників у приміщеннях,
обладнанні, інструментах, матеріалах, речовинах та у відходах.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Гігієнічні вимоги до проектування та забудови лікувально-профілактичних
закладів.
2. Вимоги безпеки під час експлуатації основного медичного обладнання.
3. Наукова організація праці в закладах охорони здоров’я.
4. Гігієнічне виховання та санітарна освіта медичних працівників.
5. Заходи щодо зниження фізичного та нервово-психічного навантаження
медичних працівників.
6. Заходи щодо зменшення несприятливої дії фізичних чинників на організм
медичних працівників.
7. Заходи щодо зменшення несприятливої дії хімічних чинників на організм
медичних працівників.
8. Заходи профілактики шкідливого впливу біологічних чинників.
9. Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим лікарні.
10. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій як складова охорони праці в
медицині.
11. Вимоги до засобів індивідуального захисту і робочого одягу медичних
працівників.
12. Правила використання засобів індивідуального захисту медичних працівників
для зменшення шкідливого впливу виробничих факторів.
13. Медичні відходи: визначення та класифікація.
14. Система поводження з медичними відходами у закладах охорони здоров’я.
159
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Вирішити ситуаційні завдання:
Завдання 1.
Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на запобігання негативного впливу
шкідливих виробничих чинників на організм лікарів-хірургів.
Завдання 2.
Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на запобігання негативного впливу
шкідливих виробничих чинників на організм лікарів-стоматологів.
2. Вирішити ситуаційні задачі:
Задача 1.
Медичний працівник С., 19-ти років, що має середню спеціальну освіту, впродовж
двох років працює у електрокардіографічному кабінеті поліклініки, де проводить
дослідження пацієнтам на Електрокардіографі ЕК3Т-01-"Р-Д". Працівник щойно вперше
пройшов підвищення кваліфікації та отримав посвідчення про закінчення курсів
спеціалізації за видом застосовуваної медичної техніки. Рік назад пройшов вступний
інструктаж з техніки безпеки та медичний огляд.
Оцініть дану ситуацію і вкажіть чи дотримані всі вимоги безпеки праці під час
експлуатації медичного обладнання на робочому місці працівника С.?
Задача 2.
Молодша медична сестра рентгенівського кабінету більше половини робочого дня
безперервно допомагає
лікарю-рентгенологу
під час виконання ним
рентгенодіагностичних досліджень. ЇЇ робочий день згідно з графіком роботи поліклініки
триває 6 год. 20 хв. при п’ятиденному робочому тижні.
1) Укажіть основні заходи безпеки праці на робочому місці молодшої медичної
сестри рентгенівського кабінету;
2) Визначте, чи відповідає тривалість робочого тижня молодшої медичної сестри
вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 (у редакції від
28.10.2016 р.).
Зміст теми:
ОЗДОРОВЛЕННЯ УМОВ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Пріоритетними напрямами у кожному сучасному медичному закладі є питання
гігієни та безпеки праці, визначення професійних ризиків медичних працівників та заходів
впливу на них.
Основними напрямами оздоровлення умов праці медичних працівників є:
– створення робочих місць медичних працівників, що відповідають всім вимогам
чинного санітарного законодавства;
– організація повноцінних попередніх і періодичних медичних оглядів та медичної
допомоги працівникам медичної галузі;
– удосконалення системи професійного відбору медичних працівників;
– розробка ефективних систем підвищення кваліфікації медичного персоналу;
– забезпечення сучасною медичною технікою;
– дотримання правил техніки безпеки;
– комп’ютеризація ведення медичної документації і оснащення оргтехнікою;
– вдосконалення нормування праці медичних працівників тощо.
Гігієнічні вимоги до проектування та забудови
закладів охорони здоров’я (ЗОЗ)
Однією з основних умов охорони праці медичних працівників і створення
оптимальних умов для ефективного проведення лікувального процесу є планувальноархітектурне вирішення закладів охорони здоров’я. Лікувально-профілактичні, аптечні та
інші медичні установи повинні відповідати вимогам ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і
споруди. Заклади охорони здоров’я».
Лікувальні заклади повинні розташовуватися в сельбищній, зеленій або приміській
зонах відповідно до затвердженого генпланом та проектами детального планування
населеного пункту з урахуванням його функціонального зонування.
Забороняється розміщення лікарняних установ на ділянках, що використовувалися
раніше під звалища, поля асенізації, скотомогильники, кладовища тощо, а також мають
забруднення ґрунту органічного, хімічного та іншого характеру.
Ділянки лікарняних установ та пологових будинків повинні бути віддалені від
залізниць, аеропортів, швидкісних автомагістралей та інших потужних джерел впливу
фізичних факторів на підставі розрахунків, виконаних відповідно до діючих нормативних
документів з урахуванням забезпечення рівнів шуму в межах санітарних норм,
встановлених для приміщень житлових і громадських будівель.
При розміщенні лікарняних та пологових установ у сельбищній зоні населеного
пункту лікувальні та палатні корпуси необхідно розміщувати не ближче 30 м від червоної
лінії забудови і 30-50 метрів від житлових будинків залежно від поверховості будинків
ЗОЗ.
Територія ділянки лікарні, пологового будинку або іншого лікувального стаціонару
повинна бути упорядкована, озеленена. Площа зелених насаджень і газонів повинна
становити не менше 60% загальної площі ділянки, а площа садово-паркової зони - 25 м2 на
людину ( на ліжко).
Будувати ЗОЗ слід із будматеріалів, рекомендованих для лікарняного будівництва.
Внутрішнє оздоблення приміщень має відповідати їх функціональному призначенню.
Поверхня стін, перегородок, стель повинна бути гладенькою, доступною для вологого
прибирання і дезінфекції. Належна увага повинна приділятися правильному колірному
вирішенню виробничих приміщення (стін, підлоги, устаткування). У ЗОЗ перевагу слід
віддавати світло-бежевим, палевим і жовтим тонам.
Кабінети й приміщення стаціонарів повинні забезпечувати оптимальні санітарногігієнічні і протиепідемічні режими та умови перебування хворих, праці і відпочинку
обслуговуючого персоналу.
Архітектура стаціонарів і планування їх приміщень повинні виключати можливість
перетину «чистих» і «брудних» потоків повітря.
Розроблені окремі спеціальні будівельні та санітарні норми і правила для
туберкульозних, інфекційних лікарень і відділень, рентгенологічних кабінетів та
відділень, лабораторій, клініко-діагностичних, бактеріологічних, гельмінтологічних,
вірусологічних лабораторій, електросвітлолікувальних та водобальнеотеплолікувальних
161
кабінетів і відділень, сірководневих, радонових відділень, психіатричних,
протилепрозорних лікарень, зубопротезних лабораторій, дезінфекційних станцій,
механізованих пралень, автоклавних, котельних тощо.
Важливе значення в оздоровленні умов праці медичних працівників має раціональне
розміщення медичних меблів і устаткування в кабінеті лікаря.
Безпека праці під час експлуатації основного медичного обладнання
На сучасному етапі в медичній галузі значно збільшилася номенклатура, загальна
кількість експлуатованої медичної техніки, а також впроваджуються багатофункціональні
комплекси та автоматизовані системи з використанням засобів обчислювальної техніки та
мікропроцесорів, що вимагає нового підходу до забезпечення безпеки застосування виробів
медичної техніки. Ускладнення медичної техніки вимагає підвищення кваліфікації
обслуговуючого персоналу, тобто високого рівня підготовки і навчання. Персонал
зобов'язаний знати і виконувати вимоги експлуатаційної документації, стандартів,
інструкцій, діючих правил, а також володіти необхідними навичками експлуатації медичної
техніки для забезпечення безпеки пацієнта, персоналу та навколишнього середовища.
При правильному використанні апаратури та її періодичній перевірці персонал може
не лише постійно підтримувати високий ступінь безпеки, але і допомогти виявити
потенційно небезпечні дефекти перш ніж вони завдадуть шкоди пацієнтові, персоналу.
Безпека персоналу та пацієнтів при експлуатації виробів медичної техніки
забезпечується:
- конструкцією виробів медичної техніки, які мають бути безпечні при використанні
окремо або у складі комплексів (систем) і задовольняти вимогам стандартів та іншої
нормативно-технічної документації (медико-технічним вимогам, технічним умовам тощо);
- конструкцією і пристроєм електроустановок для живлення електромедичної
апаратури, що відповідає вимогам нормативно-технічної документації;
- достатньою кваліфікацією спеціально навченого і атестованого персоналу, який
повинен знати і виконувати вимоги експлуатаційної документації та інструкції з техніки
безпеки;
- системою технічного обслуговування і ремонту виробів медичної техніки;
- відповідністю приміщень діючим будівельним нормам і правилам, раціональною
організацією роботи;
- застосуванням встановлених заходів і засобів захисту.
У медичній практиці можуть застосовуватися лише вироби, які відповідають вимогам
стандартів, технічних умов та іншої нормативно-технічної документації, дозволені до
застосування в установленому порядку.
До самостійної експлуатації виробів медичної техніки допускається тільки спеціально
навчений і атестований персонал не молодше 18 років, придатний за станом здоров'я і
кваліфікації до виконання зазначених робіт. Персонал повинен мати спеціальну вищу або
середню спеціальну освіту та посвідчення про закінчення курсів спеціалізації по виду
експлуатованої медичної техніки, пройти медичний огляд, вступний та первинний
інструктаж з техніки безпеки відповідно до Типового положення про порядок проведення
навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом
Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 №15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 15.02.2005 за № 231/10511. Потім не рідше ніж через 6 місяців проводиться
162
повторний інструктаж.
Керівники структурних підрозділів несуть відповідальність за організацію
правильної та безпечної експлуатації медичної техніки, ефективність її використання,
здійснюють контроль за виконанням персоналом вимог цих Правил та інструкцій з техніки
безпеки.
Гігієнічне виховання та санітарна освіта медичних працівників
Велике значення в питаннях охорони праці медичних працівників має санітарнопросвітницька робота – багатопланова навчальна та виховна діяльність, спрямована на
формування свідомої і відповідальної поведінки у працівників, із метою збереження,
відновлення їхнього здоров’я, збільшення працездатності та трудового довголіття.
Саме служба з охорони праці ЗОЗ (згідно з Наказом МОЗ України №268 від 30.09.94
р. «Про службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров’я України») повинна
забезпечувати медичних працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями,
інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; вести пропаганду
безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів,
конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення
інформаційних стендів тощо; організовувати підвищення кваліфікації і перевірку знань
посадових осіб з питань охорони праці.
Серед методів санітарно-просвітницької роботи можна виділити такі:
1. Групова санітарно-просвітницька робота – диференційований санітарнопросвітницький вплив на різні професійні, вікові і статеві групи працівників. Ефективність
цього методу визначається однорідністю інтересів групи (наприклад, медичні працівники
одного відділення тощо), наявністю зворотного зв’язку, можливістю формування єдиних
поглядів, думок та переконань, необхідних для формування адекватної гігієнічної
поведінки. У межах цього методу застосовуються переважно односторонні види передачі
інформації пасивній аудиторії (лекція, доповідь, практичне навчання тощо).
2. Групова дискусія – колективне обговорення групою працівників питань охорони
праці, яке проводиться під керівництвом лікаря з гігієни праці; вона має своєю метою
вироблення в учасників дискусії єдиної думки щодо цієї проблеми і прийняття
відповідного рішення. Групова дискусія дає змогу стимулювати інтерес і пізнавальну
активність працівників, взяття ними зобов’язань, що стосуються корекції їхньої гігієнічної
поведінки.
3. Бесіда за круглим столом – обговорення групою фахівців конкретних питань
охорони праці в присутності групи працівників; проводиться під керівництвом ведучого
(«модератора») і передбачає на певній стадії обговорення та участь у дискусії працівників.
Сумісне обговорення дає змогу всебічно і поглиблено проаналізувати питання, що
розглядаються.
4. Вікторина – пізнавальна гра з елементами змагання, яка сприяє розширенню
світогляду в питаннях охорони і зміцнення здоров’я, дозволяє виявити знання в даній
галузі. Учасники грають індивідуально або в командах, оцінку та підрахунок балів
здійснює журі.
5. Курсове гігієнічне навчання – цикл занять за спеціальною навчальною програмою
з окремими групами працюючих із метою повідомлення певних медико-гігієнічних знань
і вироблення практичних навичок, адекватних до інтересів осіб, що навчаються. У процесі
163
навчання використовуються лекції, практичні заняття, навчальні та наочні матеріали.
6. Курсова санітарно-просвітницька підготовка – форма гігієнічного навчання
різних професійних груп, що проводиться перед початком професійної діяльності або в її
процесі за певними програмами, пристосованими до професій, і завершується екзаменом.
Сьогодні є можливості проводити масовий санітарно-просвітницький вплив на
великі аудиторії за допомогою технічних засобів. Використовують засоби масової
інформації (пресу, радіо, телебачення, кіно), а також лекційну та наочну пропаганду
(виставки, плакати тощо), спрямовані на формування суспільної думки і відповідального
відношення до питань охорони праці, свого здоров’я і здоров’я колективу.
Аудіовізуальний засіб масової санітарно-просвітницької інформації за допомогою
телепередач, що передаються в чітко визначений час і розраховані в основному на сім’ю та
індивідуума, характеризується різнобічністю жанрів і форм передачі інформації
(тележурнали, телефільми, інтерв’ю, репортажі, реклама тощо). Санітарно-просвітницька
інформація по телебаченню може включатися в різні рубрики і цикли, призначені для певних
аудиторій (підлітків, жінок).
Фільми на тему гігієни і охорони праці можуть бути різними за формою і жанром
(інструктивні, рекламні, науково-популярні, документальні, художні, мультиплікаційні).
Засобом усної масової санітарно-просвітницької інформації може виступати радіо,
за допомогою якого у визначений час транслюються різноманітні форми виступів:
радіолекторії, бесіди, відповіді на запитання радіослухачів, театралізовані сценки,
радіожурнали тощо. Санітарно-просвітницька інформація по радіо може включатися в
різноманітні рубрики і цикли.
Візуальним засобом масової санітарно-просвітницької інформації виступають
друковані матеріали, що розраховані на індивідуума,і використовуються у зручний для
нього час. Вони характеризуються розмаїттям видів: популярні санітарно-просвітницькі
газети і журнали, публікації в загальній пресі, науково-популярні брошури, пам’ятки,
листівки. Публікації можуть супроводжуватися малюнками, фотографіями та іншими
ілюстративними матеріалами.
Усне надання санітарно-просвітницької інформації змішаній аудиторії може
здійснюватись за допомогою лекції. Це забезпечує постійний прямий контакт між
лектором і слухачем, дає змогу лектору враховувати реакцію аудиторії. Лекція може бути
самостійним виступом або складовою частиною циклу. Вона доповнюється
демонстрацією наочних і аудіовізуальних засобів. При використанні лекції у груповій
санітарно-просвітницькій роботі передбачається максимально однорідна аудиторія.
Сприяти зростанню санітарної культури населення та популяризації досягнень
медичної науки і охорони здоров’я можна також за допомогою виставок у санітарній
просвіті, санітарно-просвітницьких плакатів, пам’яток, брошур тощо. Їхнє завдання —
привертати увагу населення, підтримувати у нього інтерес до проблеми, інформувати
його. Зображення і текст взаємно доповнюють один одного і складаються в одне ціле.
Умовний образ дає змогу швидко донести закладену в ньому ідею до свідомості населення.
За допомогою вказаних методів санітарної просвіти можна привернути увагу
працівників ЗОЗ до важливих проблем охорони праці і здоров’я, домогтися масової участі
населення у вирішенні санітарно-епідеміологічних завдань і одночасно підбити підсумок
досягнутих успіхів у охороні здоров’я і праці, санітарного стану навколишнього
середовища, санітарної культури населення тощо.
164
ЗАХОДИ ЩОДО ЗМЕНШЕННЯ НЕСПРИЯТЛИВОЇ ДІЇ ШКІДЛИВИХ
І НЕБЕЗПЕЧНИХ ВИРОБНИЧИХ ЧИННИКІВ НА ОРГАНІЗМ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Заходи щодо зниження нервово-емоційного напруження і раціоналізація
трудового процесу. З метою поліпшення умов праці медичного персоналу слід розробляти
і впроваджувати раціональні режими праці й відпочинку, вводити регламентовані перерви
впродовж робочого дня. Для запобігання нервово-емоційним стресам, пов’язаним із
характером виконуваної роботи, потрібно постійно підвищувати кваліфікацію медичних
працівників.
Для зняття психоемоційного напруження, а також для боротьби з гіподинамією
рекомендується навчати медичний персонал прийомам аутогенного тренування; проводити
сеанси психологічного (психоемоційного) розвантаження, виробничу гімнастику, водні
процедури, організувати своєчасне споживання гарячої їжі, вітамінно-кисневих коктейлів
тощо. Для цього в ЗОЗ повинні бути відведені й обладнані спеціальні приміщення (кімнати
психологічного розвантаження, душова, кімната для споживання їжі тощо). Для зняття
втоми може бути використана функціональна музика або світло.
З метою профілактики негативних наслідків, зумовлених вимушеним положенням
тіла під час роботи, необхідно використовувати раціонально сконструйовані виробничі
меблі, що відповідають загальним принципам ергономічного проектування. Робочий
стілець (при роботі сидячи, наприклад, при роботі отоларинголога, окуліста, гінеколога)
повинен обертатися, бути підйомним, мати підлокітник і спинку відповідно до
конфігурації хребта, сидіння – напівм’яке, кругле чи закруглене. Має бути передбачена
також підставка для ніг.
Механізація трудових процесів має охоплювати основні технічні засоби, що
забезпечують виконання лікувально-діагностичного процесу (прилади, інструменти,
апаратура) і допоміжні технічні засоби для забезпечення обслуговування хворих
(пристосування для догляду, підйому і транспортування хворих, для перевезення їжі,
медикаментів тощо).
Велике значення для роботи в підрозділах та відділеннях зі шкідливими умовами
праці має професійний відбір лікарів і медичних сестер. Абсолютно протипоказаними для
такої роботи є наявність у претендентів органічних захворювань ЦНС, епілепсії,
психічних відхилень, неврозів, неврастенії, а також дефектів опорно-рухового апарату.
Iстотне значення має психофізіологічний відбір для спеціальностей з тими чи
іншими професійними факторами ризику. В основу такого відбору повинні бути покладені
морально-етичні, фізіологічні і психологічні характеристики особистості, швидкість та
точність зорово-моторної та акустикомоторної реакції, стійкість уваги, швидкість
переробки інформації тощо.
Необхідно впроваджувати елементи наукової організації праці, які дозволили б
чітко розподілити функціональні обов'язки всіх членів трудового колективу; раціонально
організувати робочий час і місце; поліпшити інформаційне забезпечення, широко
використовувати засоби оргтехніки і зв'язку, удосконалювати контроль виконання роботи
тощо.
Заходи щодо зменшення несприятливої дії фізичних чинників на організм
медичних працівників.
Параметри мікроклімату лікарень, пологових будинків і інших закладів охорони
здоров’я, відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень», мають бути оптимальними (табл. 1).
Таблиця 1
Оптимальні величини температури, відносної вологості
та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень (за ДСН 3.3.6.042-99)
Період
року*
Категорія робіт**
Легка Іа
Легка Іб
Холодний
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Легка Іа
Легка Іб
Теплий
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Температура
повітря, 0С
22-24
21-23
19-21
17-19
16-18
23-25
22-24
21-23
20-22
18-20
Відносна
вологість, %
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
Швидкість
руху, м/с
0,1
0,1
0,2
0,2
0,3
0,1
0,2
0,3
0,3
0,4
*Теплий період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього середовища вище +100C; холодний період року - +100C і нижче.
**Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
Оптимальні мікрокліматичні умови забезпечують зберігання нормального теплового
стану організму без напруження механізмів терморегуляції, тобто підтримують відчуття
теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності
медичних працівників.
Для створення комфортних мікрокліматичних умов в операційних, реанімаційних
палатах і палатах інтенсивної терапії можуть використовуватися кондиціонери або штучна
припливно-витяжна вентиляція. Кондиціювання повітря слід передбачати в операційних,
наркозних, пологових, післяопераційних палатах, палатах інтенсивної терапії,
онкогематологічних хворих, хворих на СНIД, з опіками шкіри, реанімаційних, а також у
палатах для новонароджених дітей, грудних, недоношених, травмованих дітей та інших
аналогічних лікувальних приміщеннях.
Кількість припливного повітря в палату повинна становити 80 м 3/год на одного
хворого.
Вентиляція лікарняних приміщень згідно із санітарними правилами має бути
природною і здійснюватись через вікна, кватирки, фрамуги та стінні витяжні канали з
дефлекторами над дахом і штучною припливно-витяжною вентиляцією. В операційних
загальна припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж 10-кратний
обмін повітря за годину. При цьому в чистих (асептичних) операційних і перев’язочній
має переважати приплив повітря, у гнійних — витягування.
У зв’язку з тим, що пари анестетиків накопичуються в нижній зоні приміщення, в
операційних влаштовується локальна припливна вентиляція з подачею свіжого очищеного
повітря зверху над операційним столом і всією операційною бригадою. Опускаючись вниз
і омиваючи працюючих, повітря досягає підлоги, а потім видаляється через нижні витяжні
канали. Кількість повітря, що видаляється, з нижньої зони операційних повинна становити
60 %, з верхньої зони – 40%. При цьому в центрі операційної кратність повітрообміну має
досягати 60 разів на годину. Крім цього, для видалення парів анестетиків, що видихаються
пацієнтом, влаштовуються спеціальні відсмоктувачі з трубопроводом, виведеним за межі
операційної.
У ряді випадків використовуються адсорбенти — спеціальні патрони з активованим
вугіллям, які герметично приєднуються до видихуваного клапана наркозного апарата.
Враховуючи виражені сорбційні властивості парів анестетиків, необхідно здійснювати
систематичне вологе протирання стін і обладнання операційної. Необхідно проводити
систематичний лабораторний контроль концентрації анестетиків в операційній з метою
недопущення перевищення їх ГДК. При використанні одночасно кількох анестетиків сума
відношень фактичних концентрацій до їх ГДК не повинна перевищувати одиницю.
Однак найбільш ефективним профілактичним заходом проти токсичної дії
анестетиків на членів операційної бригади є перехід на внутрішньовенний наркоз та
спинномозкову анестезію.
Стосовно інших хімічних речовин, з якими може працювати медичний персонал, в
першу чергу, слід визначити, що роботи з леткими медикаментами, дезінфектантами,
кислотами, лугами слід проводити у витяжних шафах, для пацієнтів — в інгаляційних
кабінах. Крім цього, слід використовувати індивідуальні засоби захисту — гумові
рукавички, захисні окуляри, маски, респіратори, плівкові фартухи й навіть комбінезони.
Для рук із метою запобігання розвитку алергійних реакцій слід використовувати захисні
креми. З цією ж метою слід віддавати перевагу таблетованим медикаментам.
Рівні УФ-випромінювання у виробничих приміщеннях повинні відповідати
гігієнічним вимогам. Допустима інтенсивність опромінення працівників при наявності
незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м2, тривалістю до 5 хв. (при перервах – до 60
хв.) не повинна перевищувати:
– 50,0 Вт/м2 - для ділянки УФ-А;
– 0,05 Вт/м2 - для ділянки УФ-В;
– 0,001 Вт/м2 - для ділянки УФ-С.
Допустима інтенсивність опромінення працівників при незахищених ділянках шкіри
не більше 2 м2 (обличчя, шия, кисті рук тощо), загальною тривалістю опромінення
впродовж 50% робочої зміни або більше 5 хв. одноразово,– не повинна перевищувати:
– 10,0 Вт/м2 - для ділянки УФ-А;
– 0,01 Вт/м2 - для ділянки УФ-В;
У ділянці С опромінення вказаної тривалості не допускається.
При роботі з джерелами УФ-випромінювання очі хворих і обслуговуючого
персоналу необхідно захищати окулярами-«консервами» з темним кольором скла і з
бічним захистом (шкіряна або гумова оправи), щитками з відповідним ступенем захисту.
У перервах між процедурами джерела УФ-випромінювання мають бути закриті
заслінками, що є на них, а при відсутності таких — щільними чорними з білими
підкладками-«спідницями» завдовжки 40 см, що надягаються на краї рефлектораопромінювача.
Боротьба з шумом у лікарняних приміщеннях досягається його нормуванням і
впровадженням протишумових заходів під час проектування й експлуатації лікарень.
167
Допустимі рівні звуку в приміщеннях ЗОЗ мають відповідати ДСН 3.3.6.037-99
«Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку», ДБН В.1.1-31:2013
«Захист територій, будинків і споруд від шуму» (табл. 2).
500
1000
2000
4000
8000
Рівні звуку (LА) і
еквівалентні рівні
звуку (LАекв), дБА
Максимальні рівні
звуку (LАмакс),
дБА
Кабінети лікарів
поліклінік,
амбулаторій,
диспансерів, лікарень,
санаторіїв
250
Палати лікарень і
санаторіїв
125
Операційні
63
Призначення
приміщень чи
територій
31,5
Таблиця 2
Допустимі значення октавних рівнів звукового тиску, рівнів звуку, еквівалентних і
максимальних рівнів звуку, що проникає в приміщення житлових
і громадських будівель (ДБН В.1.1-31:2013)
—
72
55
44
35
29
25
22
20
18
30
45
З 7 до
23 год.
76
59
48
40
34
30
27
25
23
35
50
З 23 до
7 год.
69
51
39
31
24
20
17
14
13
25
40
—
76
59
48
40
34
30
27
25
23
35
50
Рівні звукового тиску, дБ, в октавних смугах
частот з середньогеометричними частотами, Гц
Час
доби
Згідно із нормативами в палатах лікарень і санаторіїв, операційних лікарень вдень
(з 7-ї до 23-ї год) допустимий рівень шуму становить 35 дБА, у нічний час (з 23-ї до 7-ї
год) — не більше ніж 25 дБА, у кабінетах лікарів поліклінік, амбулаторій, диспансерів,
лікарень, санаторіїв — 35 дБА. При проектуванні лікарень місце забудови має бути
розташоване на достатній відстані від промислових та магістральних джерел шуму. При
обладнанні вентиляції використовуються протишумові технічні засоби, шумопоглинаючі
покриття стін і внутрішніх поверхонь повітропроводів, вентилятори й електродвигуни
розміщуються на верхньому технічному поверсі чи у підвалі, стіни шахт ліфтів мають бути
подвійними з повітряним прошарком між ними. Створення акустичного комфорту
досягається також м’яким рулонним покриттям підлоги.
Вікна в ЗОЗ слід робити подвійними. Це забезпечує звукоізоляцію приміщень від
зовнішніх джерел на 20–25 дБА.
Рівні вібрації, що створюються вібронебезпечним устаткуванням (бормашинами
тощо), не повинні перевищувати гранично допустимих рівнів, регламентованих ДСН
3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».
168
Для запобігання шкідливій дії вібрації та збереження високої працездатності
персоналу необхідно регулярно проводити самомасаж, гімнастику, вітамінізацію.
При роботі з ультразвуком слід дотримуватися вимог ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні
норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».
Ультразвук, що використовується в медицині, має частоту 0,1-20 МГц, інтенсивність
0,01-10 Вт/см2. Пороговий рівень виникнення біологічного ефекту– 0,1 Вт/м2. При роботі
на апаратах, призначених для ультразвукової діагностики й ультразвукового лікування,
слід в якості засобу індивідуального захисту рук використовувати бавовняні рукавички.
При цьому лікарі повинні дотримуватися раціональних режимів праці і відпочинку. Через
кожні 1,5-2 год рекомендується робити 10-15-хвилинні перерви, які можуть бути заповнені
виконанням іншої роботи, не пов’язаної з дією ультразвуку.
Основні службові приміщення ЗОЗ повинні бути обладнані природним і штучним
освітленням, що має відповідати вимогам ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне
освітлення» і забезпечувати високу працездатність лікарів та іншого медичного
персоналу. Тривалість інсоляції повинна прийматися з урахуванням гігієнічних вимог до
інсоляції приміщень житлових, громадських будівель і територій. Світильники загального
освітлення приміщень, що розміщуються на стелях, повинні бути оснащені суцільними
розсіювачами. Для освітлення палат (окрім дитячих і психіатричних відділень), слід
застосовувати настінні комбіновані світильники (загального і місцевого освітлення), що
встановлюються біля кожного ліжка. У кожній палаті повинні бути світильники нічного
освітлення, що встановлюються біля дверей.
Для освітлення операційних і стоматологічних кабінетів, крім основного освітлення, слід
використовувати місцеве освітлення, яке забезпечується використанням безтіньових ламп для
освітлення поля огляду. Операційні мають бути обладнані також аварійним освітленням від
автономних джерел живлення. Кабінети педіатрів, дерматологів, інфекціоністів,
отоларингологів мають бути обладнані люмінесцентними лампами, які забезпечують
правильне передавання кольорів.
Для захисту від іонізуючого випромінювання, електромагнітних випромінювань
УВЧ, НВЧ та УФ-радіації використовуються методи фізичного ослаблення
випромінювання — обмеженням потужності випромінювання (захист кількістю),
обмеження часу експозиції (захист часом), відстанню, екрануванням. При роботі з
відкритими джерелами іонізуючої радіації слід також дотримуватися вимог радіаційної
гігієни.
Захист кількістю від іонізуючого випромінювання, регламентований «Нормами
радіаційної безпеки України» (НРБУ-97) та «Основними санітарними правилами забезпечення
радіаційної безпеки України» (ОСПУ-2005). Цими документами регламентуються ліміти доз
для категорій А і Б (20 і 2 мЗв відповідно), допустимі рівні надходження радіонуклідів через
органи дихання та допустимі концентрації у повітрі робочих приміщень для кожного
радіонукліда окремо, допустимі кількості радіонуклідів на робочому місці з урахуванням класу
небезпечності, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу та рук
працюючих.
Захист часом досягається набуттям навичок у точності і швидкості маніпуляцій з
нерадіоактивними муляжами й аналогами радіоактивних препаратів, а у рентгенологів –
169
дотриманням режиму темнової адаптації зору перед рентгеноскопією. До захисту часом
відноситься також скорочення тривалості робочого часу для цієї категорії медичних
працівників.
Захист відстанню найбільш ефективний, тому що доза опромінення знижується
пропорційно квадрату відстані від джерела випромінювання до об’єкта опромінення, і він
забезпечується визначенням зон недоступності для джерел рентгенівського і гаммавипромінювання, використанням маніпуляторів при роботі із закритими та відкритими
джерелами іонізуючої радіації, раціональним плануванням приміщень та достатністю їх
розмірів.
Захист екрануванням використовується при роботі з рентгенівськими та гаммавипромінюваннями за допомогою свинцевих екранів у вигляді контейнерів, ширм,
просвинцьованих гумових фартухів, рукавиць тощо. Екранами для джерел бетавипромінювання служать алюміній і органічне скло. Для захисту членів хірургічної
бригади від рентгенівського випромінювання при травматологічних і ортопедичних
операціях використовують модернізовані палатні рентгенапарати та пересувні захисні
ширми.
Наказом Державної інспекції ядерного регулювання України та МОЗ України
№51/151 від 16.02.2017 «Загальні правила радіаційної безпеки використання джерел
іонізуючого випромінювання у медицині» визначені основні правила безпеки та вимоги
радіаційного захисту при медичному опроміненні пацієнтів і персоналу.
Роботи з рентгенівським обладнанням мають виконуватися в спеціально
обладнаних рентгенологічних кабінетах з ізольованими пультами управління. У разі
використання пересувних установок мають використовуватись захисні екрани зі свинцю
на рухомій платформі.
При використанні електронно-оптичних перетворювачів для рентгеноскопії дози
опромінення персоналу і хворого знижуються. Велике значення при цьому має правильне
діафрагмування перетворювача. Регулювання чутливості підсилювача рентгенівського
зображення по мінімальному значенню потужності дози на вході приймача рентгенівського
зображення (40–80 мкР/с) забезпечує зниження дозових навантажень у 5–6 разів.
Переривчастий режим роботи рентгенівської трубки навіть при великій кількості
включень високої напруги забезпечує зниження сумарної експозиції і сприяє не тільки
зниженню дозових навантажень на медичний персонал, але такою ж мірою сприяє
зменшенню опромінення пацієнта.
Стаціонарні і пересувні рентгенівські установки необхідно оснащувати світловою
або звуковою сигналізацією, остання повинна автоматично включатися при роботі
рентгенівської трубки.
Середньорічні дози опромінення персоналу рентгенівських кабінетів становлять у
межах 1 мЗв, тобто, як правило, вони не перевищують навіть 0,05 гранично допустимої
середньорічної дози. Проте при спеціальних рентгенологічних дослідженнях рівні
опромінення незахищених ділянок тіла персоналу можуть досягати 0,5 мГр, а кистей рук –
3-4 мГр за одне дослідження. Часто в цих дослідженнях беруть участь лікарі не
рентгенологічного профілю (категорія Б). Для даної категорії слід застосовувати
фармакосметичий захист шкіри рук.
Робота з джерелами електромагнітних випромінювань регламентується ДСН
3.3.6.096-02 «Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами
170
електромагнітних полів» (табл. 3, 4).
Таблиця 3
Значення ГДР напруженості електричної (Егд) і магнітної (Нгд) складових
залежно від тривалості їх дії
Час перебування
персоналу, год
Егд, В/м
Нгд, А/м
1-10
кГц
10-60
кГц
0,06-3
МГц
3-30
МГц
30-300
МГц
1-10
кГц
10-60
кГц
0,06-3
МГц
30-50
МГц
8
120
70
50
30
10
9,0
7,0
5,0
0,30
7
130
75
53
32
11
9,8
7,5
5,3
0,32
6
140
82
58
34
12
10,6
8,1
5,8
0,34
5
155
90
63
37
13
11,6
8,8
6,3
0,38
4
175
110
71
42
14
13,0
9,9
7,1
0,42
3
200
115
82
48
16
15,0
11,4
8,2
0,49
2
250
140
100
59
20
18,4
14,0
10,0
0,60
1
350
200
141
84
28
26,0
19,7
14,2
0,85
0,5
500
280
200
118
40
37,6
27,9
20,0
1,20
0,25
700
400
283
168
57
52,0
39,5
28,3
1,70
0,12
1000
580
400
240
82
75,0
57,0
40,8
2,45
0,08
–
700
500
296
80
–
–
50,0
3,00
Таблиця 4
Значення ГДР щільності потоку енергії (Wгд) залежно від тривалості дії ЕМВ
Час перебування персоналу, год
8
7
6
5
4
3
2
1
0,5
0,25
0,20
Щільність потоку енергії, мкВт/см2
25
29
33
40
50
67
100
200
400
800
1000
Джерела ЕМП повинні бути екрановані металевими екранами зі сталевих, латунних
або алюмінієвих листів, мідної сітки, тканини з мікродротом, металізованого скла.
Профілактика шкідливої дії лазерного випромінювання на
здійснюватись з урахуванням класу використовуваних лазерів (табл. 5).
персонал
має
171
Таблиця 5
Заходи безпеки під час роботи з лазерним випромінюванням
залежно від класу лазера
Клас лазера
Заходи безпеки
I
Не потрібні
II
Попереджувальні написи типу «Обережно! Лазерне випромінювання»
III
Засоби індивідуального захисту очей, шкіри, попереджувальні написи
IV
Виконання суворих заходів, що включають захист очей, контроль в
приміщеннях і системи попередження, дистанційне керування
Перед введенням лазерних апаратів в експлуатацію проводиться санітарнодозиметричний контроль лазерного випромінювання визначенням ступеня його
віддзеркалення від всіх робочих поверхонь устаткування і медичного інструментарію, а
також від стін і стель приміщень. У приміщеннях, де працює лазерна установка, стіни і стеля
повинні мати матове покриття. У цих приміщеннях забороняється використання приладів і
предметів із дзеркальними поверхнями. Робота з лазерними установками має проводитися
при загальному освітленні.
Найефективнішим є застосування місцевих відсмоктувачів, що вбудовані в
конструкцію лазера і забезпечують зниження концентрації шкідливих речовин у повітрі в
12–15 раз.
Заходи щодо зменшення несприятливої дії хімічних чинників на організм
медичних працівників.
Вміст хімічних речовин у повітрі робочої зони основних виробничих приміщень ЗОЗ
не повинен перевищувати значень їх ГДК.
Для забезпечення чистоти повітря в приміщеннях ЗОЗ велике значення має
постійний повітрообмін. Перевагу тут слід віддавати аерації за рахунок вікон, фрамуг,
спеціальних підвіконних і внутрішньостінних вентиляційних каналів.
Для боротьби із загазованістю в операційних слід застосовувати спеціальні фільтри
до наркозних апаратів для поглинання і нейтралізації інгаляційних анестетиків
(наприклад, активоване вугілля); використовувати шланги для відведення повітря, що
видихається хворими, за межі операційного залу; використовувати внутрішньовенний
наркоз.
У приміщеннях процедурних, маніпуляційних, аптек тощо доцільно
використовувати загальнообмінну вентиляцію, а також місцеву витяжну вентиляцію у
вигляді витяжних шаф для приготування розчинів, промивання інструментів тощо.
Для зменшення контакту рук з різними шкідливими речовинами, доцільно
використовувати гумові рукавички і захисні креми для рук. Зменшенню контакту з
хімічними речовинами сприяє використання готових лікарських форм у вигляді пігулок,
драже тощо.
Заходи профілактики шкідливого впливу біологічних чинників.
Рівень бактерійного забруднення повітря повинен відповідати вимогам санітарного
законодавства.
Для зменшення мікробною обсіменіння повітря в приміщеннях малого об'єму
рекомендується використовувати очисники повітря ВОПР-0,9 або ВОПР-1,5. Вони за 15
хвилин роботи здатні знизити пилову і бактерійну забрудненість в 7-10 разів.
Для дезінфекції повітря можна використовувати установки ультрафіолетового
випромінювання. Вони залежно від їх конструктивних особливостей можуть працювати
постійно або тимчасово, як у присутності, так і відсутності людей. В операційних блоках,
перев’язочних, дитячих палатах, пологових залах із цією метою застосовується
ультрафіолетове опромінення бактерицидними лампами ЛБ-30, БУВ-30П, прямим світлом
– при відсутності людей або відбито-розсіяним – при їх присутності.
З метою попередження інфекційних захворювань дільничних терапевтів,
отоларингологів, інфекціоністів тощо рекомендується піддавати їх першочерговій
обов'язковій вакцинації в передепідемічний період.
При контакті з хворими інфекційними хворобами, що передаються повітрянокраплинним шляхом, а в період епідемії грипу і ГРВІ зі всіма хворими, необхідно
використовувати марлеві маски.
Особам, що мають підвищений ризик зараження інфекційними захворюваннями,
необхідно проводити курси ультрафіолетового опромінювання, а також вітамінізацію,
особливо вітаміном С, в осінній і весняний періоди. Останніми роками для підвищення
резистентності організму добре зарекомендували себе вітамінні комплекси у поєднанні з
мікроелементами (Комплевіт, Юнікап тощо).
З метою профілактики інфекційних захворювань в ЗОЗ рекомендується проводити
вологе прибирання з використанням дезінфектантів (хлораміну тощо) та інших засобів
боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями: 3 % розчин лізолу, 4-5 % розчин каустичної
соди, 2-3 % розчин гіпохлориту кальцію тощо.
Профілактика ВЛІ. Загальне керівництво системою внутрішньолікарняного
контролю за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму ЗОЗ
забезпечує головний лікар або його заступник з лікувальної роботи.
Внутрішньолікарняний контроль в ЗОЗ має проводитися систематично (за деякими
показниками - щодня).
З метою профілактики виникнення ВЛІ в ЗОЗ необхідно об'єктивно і своєчасно
розслідувати кожний випадок ВЛІ і перевіряти виконання всього комплексу
профілактичних заходів; проводити епідеміологічний аналіз ВЛІ; забезпечувати
виконання планової вакцинації медперсоналу тощо.
Система епідеміологічного нагляду за ВЛІ включає наступні складові елементи:
- облік і реєстрація ВЛІ;
- вивчення етіологічної структури ВЛІ;
- проведення санітарно-бактеріологічних досліджень різних об'єктів в ЗОЗ;
- вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів;
- визначення широти поширення та спектру стійкості мікроорганізмів до
антибіотиків, антисептиків, дезінфектантів;
- контроль за станом здоров'я медичного персоналу (захворюваністю, носійством
епідеміологічно значущих мікроорганізмів) ;
- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в
ЗОЗ;
- епідеміологічний аналіз захворюваності ВЛІ (поточний і ретроспективний), що
дозволяє зробити висновок про джерела, шляхи і чинники передачі, а також умовах, що
173
сприяють інфікуванню.
Комплексний аналіз всіх отриманих даних служить підставою для планування та
проведення раціональних профілактичних і протиепідемічних заходів.
У системі охорони здоров’я медичних працівників слід організовувати
кваліфіковану лікувально-профілактичну допомогу за місцем їх роботи або в
спеціалізованих медичних закладах, диспансерне спостереження, поглиблений аналіз
захворюваності медичних працівників, переведення тимчасово чи постійно на більш легку
чи безпечну роботу тощо.
Організація праці й робочого часу медичного персоналу
З метою упорядкування організації праці й робочого часу медичного персоналу
загальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати тижневої норми.
Відповідно до Наказу МОЗ України від 25.05.2006 №319 «Про затвердження норм
робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» встановлені такі
норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я (за винятком
тих, що працюють у шкідливих умовах праці):
– 38,5 години на тиждень для керівників структурних підрозділів (відділень,
відділів, лабораторій, кабінетів тощо) з числа лікарів та фахівців з базовою та неповною
вищою освітою, лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою
(середнього медичного персоналу) тощо.
– 33 години на тиждень для лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом
хворих: амбулаторно-поліклінічних закладів; амбулаторно-поліклінічних підрозділів,
пунктів охорони здоров'я (здоровпунктів), фельдшерських та фельдшерсько-акушерських
пунктів тощо;
– 40 годин на тиждень: для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх
заступників; головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів); для
молодших медичних сестер з догляду за хворими, сестер-господарок; для провізорів,
фармацевтів аптек, зайнятих тільки відпусканням ліків та інших товарів аптечного
асортименту тощо.
З метою збереження здоров’я медичних і фармацевтичних працівників, працюючих
у шкідливих умовах, законодавством встановлено скорочений робочий день (табл. 6).
Таблиця 6
ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ТИЖНЯ
медичних і фармацевтичних працівників, працюючих у шкідливих умовах
(Витяг з Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 «Про затвердження
Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на
скорочену тривалість робочого тижня» (редакція від 28.10.2016 р.))
№ за
пп.
1.
2.
3.
Виробництва, роботи, професії та посади
Лікар (у тому числі лікар - керівник відділення, кабінету, лабораторії)
Лікар-фтизіатр, що систематично виконує рентгенодіагностичні дослідження
Лікар (у тому числі лікар-керівник), персонал медичний середній та молодший
бактеріологічної та вірусологічної лабораторії (відділення); лаборант з
бактеріології (вірусології)
Тривалість
робочого
тижня, год
36
36
30
174
№ за
пп.
Виробництва, роботи, професії та посади
4.
Працівники патологоанатомічної лабораторії: лікар - керівник лабораторії,
персонал медичний середній та молодший
Молодші спеціалісти з медичною освітою
Психолог, зайнятий безпосередньо та повний робочий день з хворими дітьми у
дитячих психіатричних та психоневрологічних установах
Лікар-психіатр, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична
сестра, зайняті наданням медичної допомоги та евакуацією психічно хворих,
водій автомобіля 3, 2, 1 класу, що одночасно виконує обов'язки санітара з
евакуації психічно хворих
Лікар-стоматолог-хірург стаціонару
Лікар-стоматолог, лікар-стоматолог-протезист, лікар-стоматолог-ортодонт,
зубний лікар, зубний технік
Лікар-судово-медичний експерт (у тому числі керівник відділу, відділення) за
умови роботи з трупами та трупним матеріалом
Лікар-епідеміолог, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша
медична сестра обсерватора та ізолятора санітарно-карантинного пункту
Працівники центрів з профілактики та боротьби із СНІДом, закладів та
спеціалізованих відділень закладів охорони здоров'я, що призначені для
лікування хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, а також закладів охорони
здоров'я, на які покладено органами охорони здоров'я обстеження населення на
ВІЛ-інфекцію та дослідження крові, біологічних рідин, отриманих від хворих на
СНІД та ВІЛ-інфікованих
Лікар, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична сестра та
препаратор із збирання та оброблення крові, що працюють у боксах
Лікар та молодші спеціалісти з медичною освітою будинків для престарілих та
інвалідів загального типу
Працівники центрів і відділень мікрохірургії, що безпосередньо виконують під
мікроскопом мікрохірургічні операції з реплантації пальців, кистей, сегментів
кінцівок у пластичній мікрохірургії, мікросудинній хірургії
Завідувач (начальник) аптеки лікувально-профілактичної установи, будинку
інвалідів та його заступник, що безпосередньо працюють на виготовленні та
контролі ліків
Провізор, укладальник-пакувальник, фармацевт, крім зайнятих тільки
відпусканням ліків без рецептів лікаря та інших товарів аптечного асортименту
Працівники, безпосередньо зайняті: рентгенодіагностикою, флюорографією, на
ротаційній рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем
Молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична сестра
рентгенівських флюорографічних кабінетів та установок за умови безпосередньої
зайнятості не менш як половини робочого дня наданням допомоги лікареві під
час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на
рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
Тривалість
робочого
тижня, год
36
36
36
36
39
33
30
36
36
36
39
36
36
36
30
30
Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі (ст. 108 КЗпПУ),
встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним
договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у
нічний час.
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
175
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпПУ);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпПУ) тощо.
В Україні прийняті розрахункові норми обслуговування для лікарів загальної
практики: на 1 годину роботи - 5 відвідувань в поліклініці, тобто на 1 консультацію
планується в середньому 12 хвилин.
Число консультацій на 1 годину амбулаторного прийому коливається від 2,4 в
Швеції до 6,6 в Гонконгу – у середньому 4 консультації на годину.
Кількість консультацій, що проводяться лікарем загальної практики за тиждень,
варіює в різних країнах світу від 82 (Франція) до 375 (Гонконг), для більшості країн
найбільш характерно 140–150 консультацій на тиждень при чисельності населення від
2000 до 2750 чоловік. Зокрема, у Великобританії кількість пацієнтів, яких консультує лікар
загальної практики, коливається від 25 до 225, але найбільш поширені прийоми в 100–140
чоловік на тиждень.
Тривалість домашнього візиту лікаря в більшості країн світу становить у середньому
25– 30 хвилин. Нормативний час, що відводиться в Україні на одне відвідування хворого
вдома, становить 30 хвилин.
ВИМОГИ ДО ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ І РОБОЧОГО ОДЯГУ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) – це такі спеціальні засоби, що
безпосередньо використовуються працюючими для зменшення впливу на організм
шкідливих виробничих факторів.
За призначенням розрізняють:
– спеціальний одяг і взуття;
– засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори тощо), рук, голови,
органів слуху, зору і обличчя.
Також до ЗІЗ належать запобіжні та рятувальні пояси, діелектричні килимки тощо.
Медпрацівникам в ЗОЗ безкоштовно видається спеціальний одяг, взуття та засоби
захисту органів дихання згідно з НПАОП 0.00-4.01-08 “Положенням про порядок
забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту”.
Постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. №2026 затверджено перелік і нормативи
застосування засобів індивідуального захисту таких медичних працівників. Кількість цих
засобів визначається виходячи з такої добової норми на одного працівника:
- хірургічний халат – 1,
- гумові (латексні) рукавички – з розрахунку 1 пара на 3 год роботи,
- маски – 6,
- шапочка – 1,
- непромокаючий фартух – 1,
- нарукавники – 2,
- окуляри – 1,
- захисний екран – 1.
У спеціалізованих відділеннях, що надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і
176
хворим на СНІД, повинно бути по одному набору одноразового стерильного
інструментарію на 6 хворих (на добу):
- для хірургії,
- для гінекології,
- для отоларингології,
- для взяття крові.
Крім того, для консультантів і чергової зміни медичних працівників додатково
видається половина зазначеної кількості засобів індивідуального захисту та наборів
інструментарію.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити придбання, комплектування, видачу та
утримання ЗІЗ відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного
договору.
Найважливішими засобами індивідуального захисту, які відносяться до бар'єрних
заходів попередження зараження медичного працівника, є рукавички і маски.
Закріплення у свідомості медпрацівників сталого стереотипу використання
рукавичок при роботі з будь-яким пацієнтом є запорукою не тільки їх безпеки, але і
безпеки хворого.
При найменшій можливості контакту з кров'ю або рідкими виділеннями організму,
слизовими оболонками або пошкодженої шкірою будь-якого пацієнта, а також за
наявності порізів або інших ушкоджень власної шкіри необхідно використовувати
спеціальні медичні рукавички.
Мікрофлора шкіри рук складається з постійних (резидентних) і тимчасових
(транзиторних) мікроорганізмів. Постійні мікроорганізми живуть і розмножуються на
шкірі, а тимчасова мікробна флора відображає недавню контамінацію та існує лише
обмежений проміжок часу.
Більшість постійних мікроорганізмів знаходиться в поверхневих шарах шкіри, а 1020 % їх можуть мешкати і в глибоких її шарах.
Технологія обробки рук є елементом єдиної системи профілактики інфікування
пацієнтів та медперсоналу ЗОЗ при діагностичних і лікувальних маніпуляціях. Залежно
від виду виконуваних маніпуляцій потрібні різні рівні деконтамінації (видалення
мікроорганізмів з шкіри рук): гігієнічне миття, гігієнічна антисептика, хірургічна обробка.
Рукавички,що застосовуються в медичних установах, поділяються на:
- одноразові і багаторазові;
- хірургічні та діагностичні або оглядові;
- спеціалізовані.
Усі рукавички мають різні розміри, про що слід пам'ятати при виборі та закупівлі.
Стандартами визначено, що медичні рукавички можуть виготовлятися як з
натурального латексу, так і з синтетичних матеріалів. До одноразових рукавичок
відносяться всі і синтетичні, і латексні рукавички. Повторне використання одноразових
рукавичок і їх стерилізація неприпустимі, оскільки при цьому відбувається їх деструкція і
втрачаються захисні властивості.
Під час використання рукавичок зменшується чутливість кінчиків пальців, шкіра на
руках висихає і лущиться, а інструмент може вислизнути з рук. Проте, слід пам’ятати, що
177
рукавички залишаються найбільш надійним засобом захисту від інфекцій, а технології їх
виробництва удосконалюються з кожним роком.
Хірургічні рукавички повинні бути міцними, еластичними та довшими, ніж оглядові
рукавички. Вони доходять до передпліччя і мають анатомічну форму для зниження втоми
рук в ході тривалих хірургічних маніпуляцій. На упаковці обов'язково повинно бути
маркування – для правої руки, для - лівої. На кінчиках пальців гума має бути тоненька, на
манжеті – міцна, валик відсутній.
У сучасних моделях на долоні і на кінчиках пальців рукавичок поверхню
текстурують, для того щоб інструмент надійно фіксувався в руці хірурга. Найтонші
рукавички - призначені для мікрохірургічних операцій, а от для роботи у відділенні
травматології використовують міцні рукавички, які не рвуться навіть при значному
зусиллі.
Оглядові (діагностичні) рукавички універсальні, їх можна надягати на будь-яку
руку, головне підібрати розмір, вони коротші і часто мають валик.
Більшість медиків звикли до використання рукавичок з валиком, і перехід на
рукавички без валика бентежить і дивує фахівців. Відсутність валика на рукавичці - це не
спроба виробника заощадити на споживачі, а кардинальне рішення в боротьбі з
інфікованою рідиною, що утворюється в результаті скупчення крові, слизу та інших рідин
організму під тим самим валиком в ході багатогодинних операцій. Крім цього, рукавички
з валиком мають неприємну властивість закочуватися при надяганні. Для роботи в ряді
відділень це не принципово, а от в операційній з ними складно, тому у хірургічних
рукавичок валик, як правило, відсутня.
Сьогодні все більше фірм-виробників відмовляються від виготовлення опудрених
рукавичок, а у Великобританії вони зовсім заборонені. Справа в тому що, по-перше,
потрапляючи в рану, частинки пудри (тальку або кукурудзяного крохмалю) стають
острівцями активного росту бактерій; по-друге, пудра, яка накопичується до кінця дня в
повітрі операційної, викликає кашель. У результаті цього у хірургів і операційних сестер
можуть виникати напади бронхіальної астми. І, нарешті, пудра – основний чинник
шкірного подразнення, оскільки, видаляючи природні жири, вона нещадно сушить
чутливу шкіру рук. Тальк і крохмаль наносять на рукавички з єдиною метою – полегшити
процес надягання рукавички і не дати їм злипнутися. Сучасні технології дозволяють
досягти того ж ефекту за допомогою ретельного очищення латексу і покриття
внутрішнього шару рукавички тонкою плівкою силікону та хлоринаціі.
Ще недавно всі рукавички виготовлялися з латексу – насиченого білками матеріалу,
який отримують із соку каучукових дерев. Але кількість людей, які страждають алергією
на латекс, зростає з кожним роком. Причому справа не обмежується почервонінням шкіри
і набряком: реєструються випадки анафілактичного шоку. Висококласні хірурги та
операційні сестри були змушені відмовитися від роботи тільки тому, що не могли
працювати в таких рукавичках.
Ситуація радикально змінилася з появою нових синтетичних матеріалів, що не
викликають алергії – неопрену, нітрилу і поліуретану. При тестуванні з'ясувалося, що
новітні рукавички, крім того, що гіпоалергенні, мають безліч переваг перед своїми
попередниками: вони дають високу тактильну чутливість, стійкіші до пошкоджень, не
руйнуються під дією хімічних розчинників, що особливо важливо для роботи в
мікробіологічних лабораторіях. Крім того, всі синтетичні рукавички неопудрені, вони
«дихають» і, значить, не сушать шкіру і вирішують проблему потовиділення. Але і ціна у
178
них відповідна - пара нітрилових рукавичок у п'ять разів дорожче пари латексних.
Один час були популярні вінілові рукавички: вони теж не викликали алергії, були
досить тонкими, відносно дешевими - і, на жаль, неміцними: рвалися в самий
невідповідний момент. Проте, їх досі використовують там, де немає безпосереднього
контакту з кров'ю, наприклад у гінекологічних кабінетах.
На деяких упаковках з латексними рукавичками можна побачити позначку
«гіпоалергенні». Це означає, що рукавички зроблені з добре очищеного, якісного латексу,
але, на жаль, алергію латекс викликає в будь-якому вигляді.
Рукавички бувають білими, блакитними, зеленими, коричневими. Але до моди це не
має ніякого відношення: колір рукавичок не зобов'язаний поєднуватися з кольором
хірургічного костюма. Це спеціальне маркування. Білими, жовтуватими, кольору слонової
кістки і коричневими бувають тільки латексні рукавички, у яких відтінок залежить тільки
від сорту латексу і ніяк не впливає на якість рукавичок. Для тонкої роботи під
мікроскопом, випускають коричневі рукавички: вони поглинають зайве світло і не дають
відблисків, тому очі втомлюються менше.
Синтетичні рукавички бувають блакитними або зеленими – залежно від матеріалу,
з якого виготовляються. Настільки яскраве забарвлення попереджає алергіків.
У Європі багаторазово рукавички не використовують, відразу після застосування їх
викидають. У нас, через проблеми з фінансами рукавички часто стерилізують і
використовують повторно, іноді їх викидають, тільки коли вони остаточно порвуться. Тим
часом дослідження показали, що витрати на стерилізацію однієї пари рукавичок (обробка
дезінфікуючими розчинами, використання автоклава, витрати на електрику і, звичайно,
сестринська праця) перевищують вартість нової пари. Крім того, невідомо скільки разів
можна стерилізувати рукавичку, щоб вона не втратила своїх захисних властивостей. З
положення виходять, надуваючи рукавичку або опускаючи її у воду. Вже після першого
застосування від 15% до 85% рукавичок виявляються пошкодженими – і в половині
випадків дефекти не вдається встановити на око. Висновок однозначний і простий: при
використанні повторно стерилізованих рукавичок життя медиків та пацієнтів наражається
на небезпеку.
На сьогоднішній день на ринку існує велика різноманітність рукавичок як
вітчизняного, так і зарубіжного виробництва.
Підбір типу медичних рукавичок повинен здійснюється з урахуванням виду
процедур, які будуть виконуватися, тривалості та умов їх використання.
Рекомендації щодо використання рукавичок.
При необхідності використання рукавичок перевагу слід віддавати рукавичкам
одноразового застосування, оскільки при обробці рукавичок багаторазового застосування
(крім кольчужних ) руйнується їх захисний шар прямопропорційно кратності обробки.
Обробку рукавичок у ході операції не проводять. При необхідності їх слід замінити.
Перед одяганням інших рукавичок необхідно провести обробку рук в залежності від виду
проведеної маніпуляції.
Після остаточного зняття рукавичок (при завершенні маніпуляції) необхідно
обов'язково вимити руки з антибактеріальним милом, або обробити їх шкірним
антисептиком.
Одноразові рукавички після використання дезінфікуються, а потім утилізуються.
179
Не допускається:
- використання однієї і тієї ж пари одноразових рукавичок при проведенні медичних
маніпуляцій декільком пацієнтам, навіть, за умови миття або обробки рукавичок
деззасобами.
- обробка одноразових латексних рукавичок спиртовмісними розчинами, оскільки ці
розчини руйнують захисний шар рукавичок.
- рукавички з нових синтетичних матеріалів (неопрену, вінілу або нітрилу) не можна
повторно стерилізувати високими температурами, але вони стійкі до впливу
антисептичних хімічних речовин, тому допускається використання їх при проведенні
діагностичних медичних маніпуляцій (які не потребують стерильних рукавичок ) кількох
пацієнтів при відповідній обробці антисептиками після кожного пацієнта.
При забрудненні рукавичок кров'ю та іншими виділеннями пацієнта забруднення
видаляють марлевою серветкою, змоченою розчином деззасобу. Потім рукавички
знімають і занурюють в ємність з відповідним дезінфікуючим розчином.
Якщо ушкодилася одна рукавичка, необхідно відразу замінити обидві, тому, що не
можна зняти одну рукавичку, щоб не забруднити іншу.
Порядок обробки гумових багаторазових рукавичок (дезінфекція та стерилізація)
регламентований в ДСП 9.9.5.-080-02 «Правила влаштування і безпеки роботи в
лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю». Ці рукавички в процесі
роботи можна обробляти 70% спиртом, 1% розчином хлораміну тощо.
Рекомендації з використання подвійних рукавичок при роботі з інфікованими
пацієнтами.
Усім відома технологія роботи медичних працівників у кольчужних рукавичках. Є
багато недоліків у їх використанні. Найважливішим аргументом для відмови від них є
незахищеність від проколів. До того ж щільність рукавички знижує рівень тактильної
чутливості, відповідно ризик проколу збільшується. А як показала практика, найчастіше
відбувається саме прокол рукавички, а не поріз скальпелем. На підставі наданих фактів
рукавичка була знята з виробництва. На сьогоднішній день, як альтернатива,
використовується практика роботи в подвійних рукавичках. Найголовнішим чинником
такого використання послужила міцність на прокол і краща тактильна чутливість.
Подвійні рукавички слід використовувати у випадках, коли:
- медичні працівники схильні до небезпеки зараження в ході операції (наявність у
пацієнта ВІЛ -інфекції або вірусних гепатитів);
- коли існує висока вірогідність пошкодження рукавичок (ортопедія, торакальна
хірургія, акушерство і гінекологія) тощо.
При використанні подвійних рукавичок:
- ризик контакту рук хірурга з кров'ю пацієнта скорочується з 70% до 2%;
- при перфорації зовнішньої рукавички, внутрішня рукавичка залишається
неушкодженою в 82% випадків.
Як внутрішні рукавички найкраще підходять PEHA ISOPRENE. Така рукавичка
стійка до натягнення і проколів (за рахунок своєї термопластичності при нагріванні від
температури тіла), а також до широкого спектру хімікатів.
180
Як зовнішні рукавички необхідно вибрати неопудрені (у запобіганні зісковзування)
рукавички, попередньо оцінивши можливу ступінь її ушкодження залежно від виду
хірургічної маніпуляції.
Приклади поєднання видів рукавичок:
Травматологія, ортопедія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA - NEON plus.
Внутрішньопорожнинні операції, гінекологія – PEHA - ISOPREN plusE + PEHA
PROFILE plus.
Нейрохірургія, офтальмологія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA MICRON plus.
Абдомінальна хірургія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA TAFT plus.
У разі пошкодження зовнішньої рукавички, про що буде свідчити поява яскраво
зеленого кольору внутрішньої рукавички, необхідно провести заміну зіпсованої пари на
нову. Перед одяганням нової пари зовнішніх рукавичок необхідно попередньо обробити
внутрішню рукавичку антисептиком. Не обов'язково чекати висихання антисептика, тому
що неопудрені рукавички оброблені силіконом, що дозволяє одягати їх на вологі руки.
Стерильні рукавички обов'язково повинні бути застосовані при:
- усіх великих і малих хірургічних операціях;
- маніпуляціях, пов'язаних з проникненням у тканини під шкіру, в слизові оболонки;
- введенні стерильної трубки або пристрою в стерильні (в нормі) тканини і рідини
організму;
- введенні стерильною голкою в глибокі тканини або рідини організму лікарських
засобів (приготування внутрішньовенних вливань, отримання біопроб для досліджень);
- при постановці центрального катетера або провідника через шкіру.
Нестерильні чисті рукавички обов’язково повинні бути використані:
- при роботі з пацієнтами - носіями антибіотикорезистентних
мікроорганізмів;
- при роботі з біологічним матеріалом від хворих в лабораторіях.
штамів
Захист очей
Окуляри, щитки повинні використовуватися при виконанні будь-якої процедури,
пов'язаної з можливим потраплянням крові або іншої біологічної рідини в очі (прийом
пологів, кесарів розтин, вагінальні обстеження, очищення інструментарію тощо).
Захист органів дихання
Медична маска - це пов'язка прямокутної форми, що закриває ніс і рот, відносно
вільно прилягає до обличчя і призначена в першу чергу для запобігання контамінації
зовнішньої середовища користувачем, тобто повітрям, що видихається, відкашлює
секретом тощо.
Існують два основні види медичних масок – процедурні (рис. 1а) (забезпечені
резинками для фіксації за вухами) і хірургічні (рис. 1б) (зазвичай мають зав'язки).
Маски повинні закривати рот і ніс, бути зручними для використання.
Маски забезпечують захист персоналу від бризок крові й інших біологічних рідин,
а також від попадання їх в ніс або рот.
181
а)
Рис. 1. Процедурна (а) і хірургічна (б) маски
б)
Слід особливо підкреслити, що процедурні та хірургічні маски не призначаються і
не сертифікуються для захисту користувача від небезпечних інфекційних факторів, що
передаються через повітря. Закриваючи частину обличчя, медична маска створює бар’єр
для бризок, а її фільтр в принципі забезпечує деякий обмежений захист від великих
крапель і частинок. Однак через відсутність щільною підгонки, її використання неминуче
призводить до проникнення нефільтрованого повітря з боків. Отже, звичайна медична
маска по суті не є надійним засобом індивідуального захисту органів дихання
медпрацівників.
Респіратор – це засіб індивідуального захисту медпрацівників, який закриває ніс і
рот, при цьому ефективно очищаючи повітря, що вдихається користувачем через
фільтруючий матеріал (рис. 2а, б). Для досягнення оптимальної ефективності респіратора
необхідно щільне прилягання його по контуру, тому більшість різновидів респіраторів
потребують індивідуальної підгонки користувачем за формою обличчя.
Рис. 2. Сучасні респіратори - без клапана (а) і з клапаном видиху (б)
182
У більшості медичних установ індустріально розвинених країн
застосовуються такі правила використання масок:
• маска повинна використовуватися в будь-який момент знаходження в
операційному блоці.
• маска - це предмет одноразового використання і повинна бути змінена
між процедурами, маніпуляціями, операціями і перед оглядом нового
пацієнта.
• не допускається, щоб маска стала вологою.
• маска повинна закривати рот і ніс.
• у перервах між процедурами маска не повинна знаходитися на шиї або
в кишені.
• відразу після використання маски її слід зняти, чи не торкаючись до
поверхні фільтру і, тримаючи за зав'язки, помістити в ємність для відповідних
медичних відходів (рис. 3).
• у разі дотику до використаної маски і після її видалення проводиться
гігієнічна антисептика рук.
Рис. 3. Утилізація використаної медичної маски, тримаючи за зав’язки,
не торкаючись робочої поверхні фільтру
На жаль поки що не існує рекомендацій щодо вибору медичних масок і
респіраторів для медпрацівників, а нормативна база регламентує видачу
«респіратора марлевого» лише співробітникам певних відділень, не вказуючи
ступінь необхідних захисних властивостей, що дає можливість підходити до
вибору і використання ЗІЗ формально. Міжнародний досвід, а також офіційні
рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, Американських
Центрів з контролю захворюваності і Канадського агентства щодо громадської
охорони здоров'я вказують на необхідність вибору масок і респіраторів
пропорційно можливого ризику. При цьому може виявитися корисною
орієнтування на наступні функціональні класи сучасних засобів захисту
органів дихання:
1) Тришарові хірургічні та процедурні маски традиційної прямокутної
183
форми (рис. 1а, б). Основна їх мета – створення бар'єру, який захищає чисту
«зовнішню зону» (наприклад, операційне поле) від попадання великих часток
аерозолю і трохи знижує ризик передачі інфекції в обох напрямках, що
особливо важливо при чханні і кашлі. При використанні якісних матеріалів
тришарові маски забезпечують не менше 80% фільтрації частинок діаметром
100 мк, що в принципі було б достатньо для захисту від вірусів грипу, розмір
яких варіює від 80 до 120 мікрон. Однак, ступінь прилягання таких масок
небездоганна, що робить можливим надходження інфікованого повітря через
щілини між маскою та обличчям.
Сфера застосування: при операціях і рутинних процедурах в
неінфекційних стаціонарах.
2) Чотиришарові маски. Фактично це традиційні хірургічні маски,
оснащені спеціальним четвертим плівковим шаром, стійким до струменя
рідини, що виходить під тиском. Залежно від проникності вони діляться на
захист від тиску струменя в 160, 120 і 80 мм рт ст. Деякі типи таких масок для
додаткового протирідинного захисту забезпечуються бризкозахисним
екраном, інші призначені для застосування в комбінації з індивідуальними
засобами захисту очей – екранами або окулярами (рис. 4а, б).
Сфера застосування: операційна, для захисту хірурга від крові при
травмі судини в ході операції.
а)
б)
Рис. 4. Протирідинний захист особи в операційній - чотиришарова
хірургічна маска в комбінації з бризкозахисним екраном (а) і окулярами
відкритого типу (б)
3) Маски-респіратори та респіратори без випускного клапана.
Відносяться до засобів класу захисту FFP2/№95, забезпечуючи ефективність
фільтрації не менше 95%, а також проникнення не більше 8% повітря за
рахунок оптимізованої форми, краще прилеглої до обличчя. Ці засоби ( рис. 2а
і 5) ефективно знижують ризик зараження більшістю повітряно-крапельних
інфекцій.
Сфера застосування: під час епідемічної загрози грипу і сезону ГРВІ, а
також в умовах інфекційного стаціонару.
184
Маски-респіратори та респіратори без випускного клапана можуть
використовуватися в протитуберкульозних закладах, так як є ефективним
засобом проти аерозолю, що містить мікобактерії.
Рис. 5. Сучасні медичні маски покращених дизайнів - конусовидна (а), в
формі «качиного клюву» (б)
4 ) Респіратори з клапаном. У цій категорії (рис. 2б ) зустрічаються як
респіратори середнього класу захисту FFР2 (проникнення не більше 8%
повітря, що надходить, 95% - ефективність фільтрації), так і вищого класу
РРРЗ (проникнення не більше 2%, 99% - ефективність фільтрації частинок
діаметром 100 нм). З метою тривалого збереження високої здатності
пристрою, що фільтрує, в таких респіраторах повітря, що видихається, не
піддається очищенню й випускається через односторонній клапан для
зменшення контакту фільтра з вологою.
Сфера застосування – тривала робота у вогнищах небезпечних інфекцій.
МЕДИЧНІ ВІДХОДИ ТА ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ З НИМИ
Внаслідок медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я
(ЗОЗ) утворюються відходи, які можуть бути небезпечними як для людей, так
і для навколишнього середовища. Тому для створення безпечних умов
адміністрація медичного закладу зобов’язана забезпечити утилізацію
медичних відходів згідно з вимогами законодавства та санепідрежиму.
Порядок проведення утилізації повинен здійснюватися відповідно до
Наказу МОЗ №325 від 08.06.2015 р. «Державні санітарно-протиепідемічних
правила і норми щодо поводження з медичними відходами». Дія наказу
поширюється як на медичні установи всіх форм власності, так і на фізичних
осіб-підприємців.
Медичні відходи поділяються на такі категорії:
185
1) категорія А - епідемічно безпечні медичні відходи (харчові та побутові
відходи (тверді, великогабаритні, ремонтні) всіх відділень
закладу, крім інфекційних, венерологічних та
фтизіатричних);
2) категорія В - епідемічно небезпечні медичні відходи – інфіковані та
потенційно інфіковані відходи, які мали контакт з біологічними
середовищами інфікованого матеріалу:
– використаний медичний інструмент (гострі предмети:
голки, шприци, скальпелі та їх леза, предметні скельця,
ампули, тощо);
– предмети, забруднені кров’ю або іншими біологічними
рідинами;
– органічні медичні відходи хворих (тканини, органи,
частини тіла, плацента, ембріони тощо);
– харчові відходи з інфекційних відділень закладу;
– відходи, що утворилися в результаті діяльності медичних
лабораторій (мікробіологічні культури і штами, що містять
будь-які живі збудники хвороб, штучно вирощені в значних
кількостях, живі вакцини, непридатні до використання, а
також лабораторні чашки та обладнання для їх перенесення,
інфіковані експериментальні тварини та біологічні відходи
віваріїв) тощо;
– відходи лікувально-діагностичних підрозділів закладів та
диспансерів,
забруднених
мокротинням
пацієнтів,
мікробіологічних лабораторій, що здійснюють роботи із
збудниками туберкульозу тощо;
3) категорія С - токсикологічно небезпечні медичні відходи:
– лікарські, діагностичні, дезінфекційні засоби;
– елементи живлення, предмети, що містять ртуть, прилади і
обладнання, що містять важкі метали тощо;
4) категорія D – радіологічно небезпечні медичні відходи (матеріали, що
утворюються в результаті використання радіоізотопів у
медичних та/або наукових цілях у будь-якому агрегатному
стані, що перевищують допустимі рівні, встановлені нормами
радіаційної безпеки.
Система поводження з відходами складається з таких етапів:
– збирання та сортування відходів;
– маркування відходів;
– знезараження (дезінфекція), дезактивація відходів;
– транспортування і перенесення відходів у корпусні/міжкорпусні
(накопичувальні) контейнери в межах закладу, де вони
утворюються;
– утилізація відходів (тих, що можуть підлягати утилізації);
186
– захоронення відходів (лише для відходів категорії А).
Поводження з відходами у ЗОЗ повинно відбуватися відповідно до
типової схеми:
– найменування структурного підрозділу закладу;
– перелік відходів за категоріями, що утворюються у підрозділі;
– місце (місця) збирання та тимчасового зберігання відходів у
підрозділі;
– транспортування відходів до місця (місць) збирання та
тимчасового зберігання відходів у цілому по закладу;
– вивезення (за графіком) відходів за категоріями до місць
переробки, утилізації, знищення, захоронення (лише для відходів
категорії А);
– відповідальна посадова особа у підрозділі.
Медичні відходи, що становлять небезпеку для здоров’я людини, не
можуть накопичуватися, тимчасово зберігатися, транспортуватися,
знищуватися разом з іншими відходами.
Збирання відходів проводиться якомога ближче до місць їх утворення
в окремі ємності, що візуально чітко розрізняються за кольором та/або
маркуванням (табл. 3).
Таблиця 3
Система маркування медичних відходів
Вид відходів
Маркування ємності
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
«Особливо небезпечно»
Вид ємності
Міцний, герметичний
пластиковий одноразовий
пакет або контейнер,
придатний для обробки
автоклавом
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
Пластиковий одноразовий
(органічні відходи хворих: «Особливо небезпечно»
герметичний пакет або
тканини, органи тощо)
контейнер
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
Одноразові, стійкі до проколу
(гострі предмети)
«Небезпечно, гострі
контейнери (за винятком
предмети»
скляних)
Медичні відходи категорії С Напис для маркування:
Герметичний пластиковий
(хімічні і фармацевтичні
«Небезпечно»
одноразовий пакет або
відходи)
контейнер
Медичні відходи категорії С Напис для маркування:
Одноразові тверді герметичні
(цитотоксичні відходи)
«Особливо небезпечно»
контейнери
Медичні відходи категорії Маркування та пакування згідно з вимогами чинного
D (радіоактивні відходи)
законодавства України щодо поводження з радіоактивними
речовинами
187
Збирання відходів категорії А здійснюється окремо від інших відходів у
багаторазові ємності або одноразові пакети, встановлені в приміщеннях
харчоблоків, їдальнях і буфетних. Тимчасове зберігання харчових відходів в
окремих спеціальних контейнерах за відсутності спеціально виділеного
холодильного обладнання допускається не більше 24 годин. Контейнери від
харчових відходів миються й дезінфікуються після кожного спорожнення.
Збирання відходів категорії В у місцях їх утворення здійснюється
впродовж робочої зміни. При використанні контейнерів для гострого
інструментарію допускається їх заповнення протягом 3 діб.
Відходи категорії В підлягають обов’язковому знезараженню
(дезінфекції) фізичними (термічними, мікрохвильовими, радіаційними тощо)
та хімічними методами.
Патологоанатомічні та органічні операційні відходи категорії В (органи,
тканини) підлягають кремації (спалюванню).
Відходи категорії С збирають у марковані ємності з кришками, які
щільно прилягають, та зберігають у спеціально виділених приміщеннях.
Збирання, тимчасове зберігання відходів цитостатиків і генотоксичних
препаратів, а також всіх видів відходів, що утворюються в результаті
приготування їх розчинів (флакони, ампули тощо), без нейтралізації не
допускається. Також необхідно проводити обробку робочого місця.
Збирання, зберігання, транспортування та видалення відходів категорії
D здійснюються відповідно до вимог законодавства України щодо поводження
з радіоактивними відходами та нормами радіаційної безпеки.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Назвіть заходи щодо зниження нервово-емоційного напруження у
студентів вищих медичних закладів.
2. Складіть таблицю про переваги та недоліки різних видів медичних
рукавичок.
№/
№
Властивост
і рукавичок
Латексні
рукавички
перева
ги
1.
2.
недолі
ки
Нітрилові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Неопренові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Вінілові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Матеріал, з
якого
виготовлен
і
Практичніс
188
3.
4.
5.
6.
7.
ть
у
використан
ні, рівень
комфортно
сті
Вплив на
здоров’я
Стійкість
на розрив
Стійкість
до
зовнішніх
впливів
Використа
ння
в
умовах
високого
ризику
Ціна
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Вкажіть основний принцип, який треба враховувати при плануванні
будівництва стаціонарів лікарень для забезпечення оптимального санітарногігієнічного та протиепідемічного режиму:
А. Правильного колірного вирішення інтер’єру;
B. Наявності будівельних матеріалів;
C. Можливості перетину «чистих» і «брудних» потоків повітря;
D. Раціонального розміщення медичних меблів і устаткування;
E. Достатнього рівня озеленення території.
2. Визначте, від чого, в першу чергу, залежить безпека персоналу під час
експлуатації виробів медичної техніки.
А. Новизни медичної техніки;
B. Достатньої кваліфікації персоналу;
C. Кількості навченого і атестованого персоналу відділення;
D. Темпераменту пацієнта, якому проводять інструментальні
дослідження.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.-метод.. посіб./
О.П.Яворовський, М.І. Веремей, В.І. Зенкіна та ін. – К.: ВСВ «Медицина»,
2015.– С. 99-120.
189
2. Гігієна праці: підручник /Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський,
А.М.Шевченко та ін.; /за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. – К.: ВСВ
"Медицина", 2011. – С. 847-854.
3. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці : навч. посіб. / О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, В.І. Зенкіна та ін.; за заг. ред. О.П. Яворовського.
– К. : ВСВ «Медицина», 2015. – С. 219-230.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний
посібник /За ред. В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського. – К.: «Медицина», 2009.
– 6-55 с.
Додаткова:
1. Гигиена и охрана труда медицинских работников /В.И. Свидовый,
Е.Е. Палишкина - СПб.: Издательство СПб ГМА им. И.И.Мечникова, 2006. 90 с.
2. Кириллов В.Ф. Гигиена труда врачей хирургического профиля.- М.:
Медицина, 1982.
3. Кречковский Е.А., Матяшин И.М., Никберг И.И. Санитарногигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц.- К.: Здоров’я,
1981.
4. Юр’єва Л.М. Професійне вигоряння у медичних працівників.
Формування, профілактика і корекція. – К. Сфера.- 2004, 272 с.
5. Серенко А.Ф. Труд и здоровье работников здравоохранения.- М.,
1983.
6. ДСН 3.3.6.039-99 “Державні санітарні норми виробничої загальної та
локальної вібрації”.
7. ДСН 3.3.6.037-99 “Державні санітарні норми виробничого шуму,
ультразвуку та інфразвуку”.
8. ДСН 3.3.6.042-99 “Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень”.
9. ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я».
10. ДБН В.2.5-28-2006 “Природне та штучне освітлення”.
11. ДБН В.1.1-31:2013 «Захист територій, будинків і споруд від шуму».
12. ДСН 3.3.6.096-02 “Державні санітарні норми і правила при роботі з
джерелами електромагнітних полів”.
13. ДСТУ OHSAS 18001:2010 «Система управління гігієною та
безпекою праці».
14. Кодекс законів про працю України.
15. Норми радіаційної безпеки України, 1997.
16. Hаказ Держнаглядохоронпраці України № 255 від 15.11.04 “Типове
положення про службу охорони праці”.
17. Наказ МОЗ України від 25.05.2006 №319 «Про затвердження норм
робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я».
190
18. Наказ МОЗ №325 від 08.06.2015 р. «Державні санітарнопротиепідемічних правила і норми щодо
поводження з медичними
відходами».
19. Наказ Державної інспекції ядерного регулювання України та МОЗ
України №51/151 від 16.02.2017 «Загальні правила радіаційної безпеки
використання джерел іонізуючого випромінювання у медицині».
20. НПАОП 0.00-4.01-08 “Положенням про порядок забезпечення
працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту”.
21. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163
«Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із
шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість
робочого тижня» (редакція від 28.10.2016 р.).
191
ОХОРОНА ПРАЦІ В ОКРЕМИХ СТРУКТУРНИХ
ПІДРОЗДІЛАХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
ТА ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ
192
1. Актуальність теми:
Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у
всіх її багатогранних проявах, крім інших галузей економічної діяльності,
здійснюється в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) різних форм власності, які
включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення,
устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.
Розвиток науки і техніки вніс у працю людини свої особливості: вона стала
більш продуктивною, але натомість значно зросла ціна помилок, все тяжчими
стають наслідки аварій та нещасних випадків, зокрема в ЗОЗ. Безпечні умови
праці є, насамперед, економічно вигідними, тому впровадження науково
обґрунтованих норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам
кожного медичного працівника, роботодавця, країни в цілому.
Основними безпосередніми причинами виникнення професійної та
виробничо-зумовленої патології у медичних працівників є, перш за все,
високий ступінь нервово-емоційного напруження, а також тривалий контакт зі
шкідливими речовинами, недосконалість обладнання та інструментів, а також
технологічних процесів, відсутність або недостатня якість засобів
індивідуального захисту, підвищена чутливість до хімічних речовин.
Найбільший рівень профзахворюваності зареєстрований у лікарів таких
професій, як інфекціоністи (у тому числі фтизіатри), патологоанатоми та
стоматологи.
Заходи профілактики профзахворювань лікарів потрібно опановувати
ще з першого курсу медичного університету. Майбутній лікар повинен знати
основи охорони праці, додержуватись вимог безпеки під час роботи на
сучасному обладнанні, використання інструментів і матеріалів, застосування
засобів індивідуального захисту, виконувати правила особистої гігієни.
Медогляд при працевлаштуванні та подальші профілактичні періодичні
медогляди слід проводити ретельно та висококваліфіковано. Це дозволить
виявити хронічні хвороби чи схильність до певних захворювань, які можуть
стати протипоказанням до тієї чи іншої роботи ще на ранніх стадіях їх
розвитку або ж для попередження виникнення професійних та виробничообумовлених захворювань.
Нині видано багато посібників з організаційних питань охорони праці на
підприємствах різних галузей економіки України, значно менше видань
стосується організації охорони праці в ЗОЗ та у вищих навчальних закладах.
Зокрема, це стосується вищих медичних навчальних закладів, де навчальновиховний процес передбачає проведення різноманітних лабораторних робіт та
різних видів практичного навчання.
Тому у вищих медичних навчальних закладах (ВНМЗ) та ЗОЗ
впроваджена система управління охороною праці (СУОП), що охоплює весь
193
трудовий колектив та студентство. Отже, охорона праці є обов'язковим
компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров'я (заклади
охорони здоров’я, навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувальнодіагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм
власності тощо). Кожне відділення має свої особливості, тому необхідне
вивчення умов праці і створення інструкцій з охорони праці в кожному з
окремих структурних підрозділів ЗОЗ.
2. Конкретні цілі:
1. Аналізувати та оцінювати можливий вплив шкідливих і небезпечних
чинників виробничого середовища, що діють на організм медичного
персоналу.
2. Трактувати вимоги безпеки і охорони праці персоналу в структурних
підрозділах ЗОЗ (приймальне, терапевтичне, хірургічне відділення,
операційний блок тощо).
3. Засвоїти гігієнічні вимоги та правила з охорони праці медичного
персоналу в окремих структурних підрозділах лікувально-профілактичних
закладів (ЗОЗ).
4. Знати організаційні засади роботи з охорони праці в вищих медичних
навчальних закладах.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
дисциплін
1.Анатомія
людини
2.Медична і
біологічна
фізика
3.Медична хімія
4.Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і си
людини.
Пояснювати біофізичні механізми дії чинників фізич
походження на системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що ле
в основі життєдіяльності людини.
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування ціліс
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльн
організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в ос
процесів життєдіяльності людини.
Інтерпретувати
біологічні
властивості
патогенних
умовнопатогенних мікроорганізмів, вірусів та закономірност
взаємодії з макроорганізмом, людською популяцією, знати ме
знезаражування (фізичні, хімічні та ін), які використовуються в
194
5.Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Аналізувати функціональний стан людини за різних умов на підс
фізіологічних критеріїв.
Розуміти значення біохімічних процесів обміну речовин та
регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та ціліс
організму людини.
7. Загальна
Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив його факт
гігієна та
на індивідуальне і популяційне здоров’я.
екологія людини Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки вп
факторів навколишнього середовища на здоров’я населення.
Планувати заходи по дотриманню здорового способу жи
особистої гігієни та впроваджувати їх в практику охорони здоров
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та зага
закономірності зв’язку здоров’я з факторами і умовами середов
життєдіяльності.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які
повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Система
управління
охороною праці
(СУОП)
Засоби захисту
Засоби
індивідуального
захисту (ЗІЗ)
Визначення
Це сукупність органів управління підприємством, які на підс
комплексу нормативної документації проводять цілеспрямов
планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управл
з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктив
умов праці.
Засоби, використання яких попереджає або зменшує вплив на од
чи більше працівників небезпечних і шкідливих виробни
чинників.
Спеціальні засоби, що безпосередньо використовую
працівниками для зменшення впливу на організм шкідли
виробничих факторів.
Заклад охорони
Юридична особа будь-якої форми власності та організаці
здоров’я (ЗОЗ)
правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезп
медичне обслуговування населення на основі відповідної ліценз
професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівн
(лікувально-профілактичні, амбулаторно-поліклінічні, саніта
профілактичні, фармацевтичні та інші)
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Вимоги безпеки і охорони праці персоналу операційних блоків ЗОЗ.
2. Охорона праці персоналу інфекційних лікарень (відділень).
195
3. Охорона праці медичних працівників в протитуберкульозних
установах.
4. Охорона праці при застосуванні іонізуючого випромінювання в
медицині.
5. Охорона праці медичних працівників, зайнятих ультразвуковою
діагностикою.
6. Вимоги до роботи у фізіотерапевтичних кабінетах.
7. Охорона праці в стоматологічних поліклініках і кабінетах.
8. Правила облаштування, експлуатації та охорони праці в
психоневрологічних та психіатричних лікарнях.
9. Вимоги до облаштування, експлуатації приміщень та охорони праці
в патологоанатомічних відділеннях та моргах ЗОЗ.
10.Охорона праці медичних працівників, що проводять діагностичні
дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД.
11.Організація охорони праці у ВНМЗ.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Вирішити ситуаційні задачі:
1. Кабінет ультразвукової діагностики знаходиться на 2 поверсі
поліклініки. У кабінеті площею 16 м2 розміщена одна ультразвукова
діагностична установка з орієнтацією дисплею на південний схід. Стіни
кабінету облицьовані керамічною плиткою світлого кольору. У приміщенні є
кондиціонер, використовується система загального освітлення, на вікнах
кабінету є затінюючі штори.
Лікар, що проводить пацієнтам ультразвукову діагностику органів
черевної порожнини, обстежує за день 15-16 пацієнтів. Перерви впродовж
робочого дня не робить у зв’язку з великою кількістю хворих. Для роботи
використовує гумові рукавички (1 пара на весь робочий день).
Завдання:
1. Вкажіть порушення, які були допущені при облаштуванні кабінету
ультразвукової діагностики.
2. Оцініть організацію та режим праці і відпочинку лікаря.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення
умов праці медичного персоналу кабінету ультразвукової діагностики.
2.Лікар-стоматолог працює сидячи 55-60 % робочого часу, а решту часу
– стоячи і переміщуючись по кабінету. Із засобів індивідуального захисту
використовує одну чотиришарову марлеву маску на робочу зміну та рукавички
(змінює після кожного пацієнта).
У стоматологічному кабінеті температура повітря становить 290С
(теплий період року), відносна вологість повітря 72 %, швидкість руху повітря
196
0,1 м/с; світловий коефіцієнт складає 1:6, коефіцієнт природного освітлення
становить 1,3 %.
Завдання:
1. Дайте оцінку умовам праці лікаря-стоматолога.
2. Оцініть організацію та режим праці і відпочинку лікаря.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення
умов праці медичного персоналу кабінету ультразвукової діагностики.
3. Випускник медичного університету (23 роки) працевлаштовується до
міського центрального протитуберкульозного диспансеру на посаду лікаряфтизіатра. Вкажіть необхідний об’єм медичних досліджень, які повинні бути
виконані претенденту на посаду під час попереднього медичного огляду і за
якої умови він може бути допущений до роботи. Які лікарі беруть участь у
обстеженні?
Зміст теми:
Вимоги безпеки і охорони праці персоналу операційних блоків ЗОЗ
Загальні вимоги щодо облаштування приміщень операційних блоків
наведені в ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я»,
затв. наказом Держбуду України від 04.01.2001 року № 2. Згідно з цим
документом площа операційного блоку в лікарнях, де розміщені 300 і більше
ліжок, має становити не менше 36 м2, а малих операційних – не менше 24 м2;
в операційному блоці слід встановити систему автономного аварійного
освітлення та живлення; операційний блок має бути оснащений автоматичною
пожежною сигналізацією теплового типу; облаштований системою
припливно-витяжної вентиляції, що забезпечуватиме виведення повітряних
мас одночасно з двох зон: 40% – з верхньої зони та 60% – з нижньої зони;
повітря, що подається через вентиляційні канали до операційних, наркозних,
післяопераційних, реанімаційних палат, потребує посиленого очищення з
використанням бактерицидних фільтрів.
Медичний персонал операційних блоків зобов'язаний знати і
дотримуватися правил безпеки, крім правил асептики, так як приміщення
операційного блоку за ступенем пожежобезпеки, вибухонебезпечності та
небезпеки ураження електричним струмом відносяться до приміщень з
підвищеною небезпекою.
Основною вимогою операційних блоків є дотримання правил асептики
та антисептики. Перед операцією персонал, що бере участь в ній, повинен
прийняти гігієнічний душ і одягти стерильний одяг.
Перед експлуатацією обладнання персонал має ретельно перевірити
цілісність електричних дротів, що використовують для підключення до
мережі, і дротів, що йдуть від апарату до хворого.
Перед початком роботи слід контролювати щоб усі металеві і
197
електропровідні неметалеві частини обладнання були заземлені для
відведення заряду статичної електрики.
Перед початком і впродовж операції в операційній повинні
контролюватися параметри відносної вологості та температури повітря.
Відносна вологість повітря в операційній повинна становити 60 % ± 5 %,
температура повітря - +21-+25 °С.
Персоналу операційного блоку забороняється працювати на несправних
апаратах, приладах, пристроях з несправними пристосуваннями,
сигналізацією тощо.
Персонал операційного блоку після операції зобов'язаний:
- упорядкувати робоче місце;
- піддати передстерилізаційному очищенню та стерилізації або
дезінфекції інструментарій, деталі й вузли приладів і апаратів;
- апарати привести в початкове положення відповідно до інструкції з
експлуатації;
- провести вологе прибирання операційного блоку з використанням
дезінфікуючих засобів;
- опромінити приміщення операційного блоку ультрафіолетовим
випромінюванням;
- перевірити вимикання електромережі, вентиляції і газу.
Використаний перев'язувальний матеріал і відходи (видалені органи,
тканини) утилізуються в муфельних печах операційного блоку, а шприци,
трансфузійні системи, голки тощо збираються і утилізуються централізовано
(для уникнення повторного використання).
Охорона праці персоналу інфекційних лікарень (відділень)
Охорона праці в інфекційних стаціонарах передбачає дотримання
встановленого санітарно-протиепідемічного режиму в інфекційних
відділеннях, чіткого виконання персоналом і хворими санітарно-гігієнічних
заходів. Відповідальність за організацію та проведення зазначеного комплексу
заходів в інфекційній лікарні несе головний лікар, у відділенні - завідувач
відділенням.
У кожній інфекційній лікарні або інфекційному відділенні
багатопрофільних лікарень повинне бути приймальне відділення, де необхідно
мати не менше двох оглядових кабінетів і боксів. Кожен повний бокс повинен
мати самостійний ізольований зовнішній вхід. Для забезпечення ізоляції хворі
можуть розміщуватися в напівбоксах, одно- чи двомісних палатах зі шлюзами.
Прийом інфекційних хворих проводять індивідуально. Одночасне
перебування двох або більше хворих в одному приміщенні не допускається.
Якщо інфекційний хворий потребує лікування в реанімаційному відділенні, то
його направляють туди, минаючи приймальне відділення.
Персонал, який обслуговує інфекційних хворих, зобов'язаний:
- приходячи на роботу, знімати особистий одяг і взуття і надягати
198
спецодяг і санодяг, спецвзуття та запобіжні пристосування, передбачені
нормами;
- по закінченню роботи пройти обробку в санітарному пропускнику
(прийняти душ);
- зберігати домашній одяг і спецодяг обов'язково в різних шафах;
- періодично знезаражувати свої індивідуальні шафи і вбиральні;
- під час догляду за хворим стежити за чистотою рук (нігті рук повинні
бути коротко підстрижені) і спецодягу; після кожної маніпуляції з хворими,
контактом з їхніми виділеннями, забрудненою білизною та посудом, перед
прийомом їжі і після закінчення роботи обов'язково мити і дезінфікувати руки;
використані щітки для миття рук знезаражувати (використовувати сучасні
дезінфекційні засоби);
- за наявності на руках порізів, саден і інших ушкоджень шкіри, а також
при роботі, пов'язаній з можливістю забруднення рук харкотинням або іншими
виділеннями хворого, обов'язково надягати гумові рукавички; після роботи
рукавички підлягають знезараженню;
- при митті посуду столового, медичного, аптечного, а також посуду зпід виділень надягати прогумований фартух;
- при вході до палати для хворих на крапельні інфекції, в період підйому
захворюваності на грип, а також при збиранні постільної білизни і розбиранні
інфікованої білизни слід обов'язково надягати багатошарові марлеві пов’язки;
- волосся слід повністю закривати медичною шапочкою або косинкою,
манжети рукавів халата зав'язувати.
Зміна халатів, медичних шапочок (косинок) повинна проводитися не
рідше 2 разів на тиждень, костюмів - 2 рази на місяць. При забрудненні
виділеннями хворих спецодяг змінюється негайно.
Охорона праці медичних працівників в протитуберкульозних установах
До протитуберкульозних установ та протитуберкульозних відділень
інших установ приймаються на роботу особи не молодше 18 років.
Усі прийняті на роботу повинні обов'язково пройти попередній
медичний огляд з обов'язковим рентгенологічним обстеженням
(рентгенографія грудної клітини) та проведенням туберкулінової проби.
Надалі всі без винятку працівники повинні піддаватися медичному
обстеженню з обов'язковою рентгенографією грудної клітини 1 раз на рік.
При негативній реакції Манту 2 ТО необхідно вирішити питання про
ревакцинацію БЦЖ або профілактичні заходи. Після появи післявакцинальної
алергії (через 8 тижнів) працівник може бути допущений до роботи в
службових приміщеннях, де можливий контакт з хворими.
На кожного працівника протитуберкульозного закладу повинна бути
заведена індивідуальна медична карта, яка передається лікарюдиспансеризатору. Якщо у прийнятого на роботу або працюючого
співробітника виявлено будь-який прояв туберкульозу, на нього заповнюється
199
детальна історія хвороби і проводиться необхідне лікування.
Особи, хворі на туберкульоз, можуть прийматися на роботу в
протитуберкульозні установи залежно від характеру процесу та
працездатності, винятком є посади, зарахування на які не допускається з
епідеміологічних міркувань (аптека, кухня, склади продуктів, чистої білизни
та інвентарю, їдальні, буфети, водопровідні споруди).Не допускається прийом
на роботу в дитячі туберкульозні заклади хворих на активний туберкульоз.
При вступі на роботу, а в подальшому не рідше одного разу на рік
головний лікар або завідувач відділенням проводить з усіма працівниками
детальний інструктаж, в якому роз'яснює специфічні особливості роботи в
протитуберкульозному закладі, правила внутрішнього розпорядку для
персоналу та хворих, дає детальні настанови про виконання заходів з
попередження інфікування туберкульозом і відповідній поведінці персоналу.
Забезпечення гігієнічного режиму
У протитуберкульозних закладах і протитуберкульозних відділеннях
інших закладів повинні бути передбачені:
а) окрема гардеробна кімната для співробітників, в якій розміщується
вішалка для верхнього одягу, шафи для всіх співробітників з двома
відділеннями у кожному (в одному з них зберігається особистий одяг, в
іншому спецодяг);
б) душова кімната пропускного типу ( бажано поблизу гардеробної) для
прийняття душу персоналом після закінчення роботи, крім того, в
операційному блоці має бути душова типу санпропускника для персоналу
операційної;
в) туалетні кімнати для співробітників (окремі від хворих);
г) умивальники для миття рук персоналу в усіх кабінетах, палатах;
д) спеціальне приміщення для прийому гарячої їжі персоналом (їдальня
або буфет). Харчування персоналу безпосередньо у відділеннях, а також поява
в буфеті або їдальні у спецодязі категорично забороняється.
Працівники протитуберкульозних закладів зобов'язані:
а) одягати свій спецодяг в гардеробній; персоналу забороняється одягати
верхній одяг на спецодяг, з'являтися у відділенні або на робочому місці без
спецодягу, а також виходити за межі протитуберкульозних установ у
спецодязі;
б) при відвідуванні хворих вдома мати при собі в спеціальній укладці
халат і шапочку, які надягають при вході в житло хворого. На виході з вогнища
персонал повинен знімати спецодяг і після цього ретельно мити руки з милом;
в) мити руки з милом великою кількістю води після кожного процесу
роботи (годування хворих, прибирання приміщення, посуду, подача і
прибирання суден, перестилання ліжку, сортування брудної білизни тощо);
г) протирати індивідуальні шафи 5% розчином хлораміну не рідше
одного разу на тиждень.
Медичні працівники,що мають контакт з хворими чи інфікованим
матеріалом, зобов'язані носити маски.
200
Персоналу бактеріологічних лабораторій забороняється вести розмови
під час виконання маніпуляцій.
Роботи, пов'язані з можливістю забруднення рук харкотинням або
іншими виділеннями хворого (збирання і перенесення плювальниць,
наповнених мокротою, приготування мазків тощо), повинні проводитися в
гумових рукавичках. Після роботи рукавички обробляються кип'ятінням або
замочуванням їх в 0,25% активованому розчині хлораміну протягом години.
Зміна халатів, шапочок (косинок) проводиться 1-2 рази на тиждень. При
забрудненні мокротою або іншими виділеннями хворих спецодяг змінюється
негайно.
Санітарно-гігієнічні умови праці
Усі службові приміщення закладів повинні бути забезпечені природним
освітленням і припливно-витяжною вентиляцією.
У всіх приміщеннях підлога повинна бути покрита лінолеумом, а в
санітарних вузлах - плиткою. Стіни у всіх приміщеннях покриваються
олійною фарбою, а в санітарних вузлах глазурованою плиткою.
Прибирання приміщень та інвентарю має проводитися не рідше 2 разів
на день волого-механічним способом з обов'язковим знезараженням матеріалу
і предметів прибирання (ганчірки, щітки тощо). Сміття повинне збиратися у
відрах з кришками і в міру наповнення обов'язково спалюватися.
У всіх протитуберкульозних закладах повинні виділятися приміщення:
а ) для миття і стерилізації плювальниць та знезараження мокротиння
хімічним або термічним шляхом,
б) для апаратів автоматичного миття і стерилізації суден і
сечоприймальників; при митті використуватися прогумований фартух.
У приміщеннях реєстратури для захисту медичних працівників від
крапельної інфекції при розмові з хворим обладнуються спеціальні вікна з
подвійним склом і бічним отвором для передачі документів.
При проведенні рентгенограми екран протирається 96% спиртом після
кожного дослідження.
Адміністрація протитуберкульозних установ зобов'язана забезпечити
проведення дезінфекційних заходів.
Всі приміщення повинні провітрюватися не менше 4 разів на добу,
бактерицидні опромінювачі встановлюються на висоті не менше 2 метрів від
підлоги з розрахунку: один опромінювач ОВН -150 на 30 м3, ОЧП -300 на 60м3.
Інфекційний контроль за туберкульозом у протитуберкульозних
закладах здійснюється згідно Наказу МОЗ України від 16.08.2010 року № 684
«Про затвердження Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в
лікувально-профілактичних закладах, місцях довгострокового перебування
людей та проживання хворих на туберкульоз».
Організація інфекційного контролю включаючи медичні питання
охорони праці покладається на головного лікаря.
Охорона праці медичних працівників, що проводять діагностичні
201
дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД
Заклади охорони здоров’я, медичний персонал яких проводить
діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію і надає медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД, а також контактує з кров’ю та іншими
біологічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб, повинні забезпечити
працівників засобами індивідуального захисту залежно від профілю їх роботи
згідно з Постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. №2026.
Медперсонал повинен дотримуватися заходів індивідуального захисту,
особливо при проведенні інвазивних процедур, що супроводжуються
забрудненням рук чи слизових кров'ю та іншими біологічними рідинами:
- працювати в гумових рукавичках, при підвищеній небезпеці
зараження - у двох парах рукавичок ;
- використовувати маски, окуляри, екрани;
- використовувати маски і рукавички при обробці використаного одягу
та інструментів;
- обережно поводитися з гострим медичним інструментарієм;
- не вдягати ковпачок на використану голку;
- після дезінфекції використані одноразові гострі інструменти
утилізувати у твердих контейнерах;
- голки, що впали на підлогу, збирати магнітом, щіткою і совком;
- мікротравми на руках закривати лейкопластиром або напальником;
- до і під час роботи слід перевіряти, чи не пропускають рукавички
вологу, чи немає в них пошкоджень;
- пошкоджені рукавички негайно слід замінювати, оброблені після
використання рукавички менш міцні, ніж нові, і пошкоджуються значно
частіше (віддавати перевагу одноразовим рукавичкам);
- взяття крові у пацієнтів або проведення інших процедур, під час яких
медпрацівник може випадково поранитися використаною голкою, необхідно
виконувати в латексних рукавичках, оскільки вони зменшують кількість крові,
яка передається при уколі;
- після зняття рукавичок з рук слід замочити їх у дезрозчині на 1 годину,
руки вимити з милом і витерти індивідуальним рушником;
- знімати рукавички слід обережно, щоб не забруднити руки;
- гумові рукавички, зняті один раз, повторно не використовувати через
можливість забруднення рук.
- слід застосовувати спиртові дезінфікуючі розчини для рук;
- руки необхідно мити водою з милом щоразу після зняття захисних
рукавичок;
- руки слід витирати тільки індивідуальним рушником, який треба
змінювати щодня або серветками одноразового використання;
- уникати частої обробки рук дезінфектантами, що здатні подразнювати
шкіру, не користуватися жорсткими щітками;
202
- ніколи не приймати їжу на робочому місці, де може виявитися кров
або виділення пацієнта;
- для захисту слизових оболонок ротової порожнини і носа
застосовувати 4- шарову марлеву маску; маска повинна щільно прилягати до
обличчя;
- надягати халат або фартух або і халат, і фартух, щоб забезпечити
надійний захист від попадання на відкриті ділянки тіла біологічних рідин;
- захисний одяг повинен закривати шкіру та одяг медперсоналу, не
пропускати рідину, підтримувати шкіру та одяг у сухому стані.
- зробити щеплення проти парентеральних гепатитів та туберкульозу;
Виконувати маніпуляції ВІЛ-позитивному пацієнту слід в присутності
іншого фахівця, який у разі розриву рукавичок або порізу може продовжити їх
виконання.
При операційних втручаннях слід використовувати подвійні рукавички,
якщо це можливо; передавати всі гострі інструменти в ході операції через
проміжний лоток, а не з рук в руки, виключити використання пальців для
направлення голки, бажано застосовувати голкотримач.
Розбирання, миття і полоскання медичного інструментарію, що
контактував з кров'ю або сироваткою, потрібно проводити після попередньої
дезінфекції. Роботу здійснювати в гумових рукавичках.
Предмети одноразового користування (шприци, перев'язувальний
матеріал, рукавички, маски) після використання повинні піддаватися
дезінфекції з наступною утилізацією. Разові шприци та інструменти після
використання слід помістити в водонепроникний контейнер. Використані
голки (для запобігання повторного використання) не ламати вручну, не
згинати та не одягати повторно ковпачки.
Поверхні робочих столів обробити в кінці робочого дня дезінфікуючими
засобами, що мають вірицидну дію.
Медичний інструментарій піддається 3 - етапній обробці відповідно до
Наказу МОЗ «Про затвердження Державних санітарних норм та правил
«Дезінфекція, передстерилізаційне очищення та стерилізація медичних
виробів в закладах охорони здоров'я» від 11.08.2014 № 552.
Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними
ураженнями шкіри, які неможливо закрити пов’язкою, звільняються на період
захворювання від медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД та контакту з предметами догляду за ними.
Усі маніпуляції з кров’ю і сироватками ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД у лабораторіях повинні виконуватися за допомогою гумових груш,
автоматичних піпеток, дозаторів.
Для запобігання інфікуванню медичних працівників під час робіт з ВІЛінфікованим матеріалом у ЗОЗ, що надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД, необхідно мати запас антивірусних препаратів
для проведення екстреної профілактики ВІЛ-інфекції та аптечку для надання
203
термінової медичної допомоги медичним працівникам і технічному
персоналу.
ЗОЗ, що надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД,
повинні мати запас дезінфектантів у обсязі, передбаченому нормативними
документами.
Правила облаштування, експлуатації та охорони праці в
психоневрологічних
та психіатричних лікарнях
Територія лікарняного двору психоневрологічних та психіатричних
лікарень повинна бути відгородженою по всьому кордону, доступ на
територію повинен контролюватися і бути обмеженим для сторонніх осіб.
Двері на вхід і вихід з приймального відділення повинні бути завжди
зачинені на вагонний і контрольний замки. Вікна і двері приймального
відділення та меблі обладнуються так само, як у відділеннях для неспокійних
хворих.
Прийом хворих здійснюється черговим медперсоналом за обов’язкової
присутності, окрім лікаря, медсестри (фельдшера) та санітара.
Під час прийому за розпорядженням чергового лікаря у хворого,
насамперед, забирають усі предмети, небезпечні для життя і здоров’я
персоналу і хворого.
При прийомі неспокійних, агресивних хворих черговий лікар може
застосувати фармакологічні засоби, якими знижують збудження.
До роботи по обслуговуванню психічно хворих не допускаються особи,
молодші 18 років, а також особи, які перенесли хронічні психічні
захворювання.
При прийомі на роботу, а в подальшому не рідше 1 разу на рік з усіма
працівниками проводиться детальний інструктаж, в якому роз’яснюють усі
специфічні деталі роботи в психоневрологічних закладах, правила
внутрішнього розпорядку для персоналу, настанови щодо виконання заходів з
попередження нападів хворих на персонал, ознайомлюють персонал з їх
правами і обов’язками.
У кожному відділенні повинен бути журнал запису про усі тілесні
пошкодження, що завдали хворі персоналу. Про нещасні випадки, які
призвели до втрати працездатності на 1 робочий день і більше, завідувачем
відділення складається акт за формою Н-1.
У відділенні повинен знаходитися тільки персонал, зайнятий на
чергуванні. Самовільно покидати робоче місце персоналом забороняється. У
випадку збудження і агресії хворих медперсонал повинен допомагати один
одному в заспокоєнні хворих.
Охорона праці при застосуванні іонізуючого випромінювання в медицині
Основними джерелами іонізуючого випромінення в медицині є рентген- і радіодіагностика,
рентген- і радіотерапія, а також рентгенівські профілактичні дослідження.
204
В сучасній практиці використовуються нові високочутливі методи рентгенологічних
досліджень – ангіографія, рентгенівська комп'ютерна томографія, позитронна емісійна
томографія тощо.
Основними принципами, на яких базується захист персоналу при використанні джерел
іонізуючого випромінювання в медицині, є: скорочення часу роботи з джерелом,
використання стаціонарних та індивідуальних засобів захисту, вибір оптимальних методик
дослідження, які дозволяють при достатній якості діагностики знизити дозу опромінення
персоналу.
Треба також враховувати, що при використанні рентгенівського випромінювання в
приміщеннях існує ряд шкідливих професійних чинників нерадіаційної природи: продукти
іонізації повітря (озон і оксиди азоту), свинцевий пил від просвинцьованних засобів
захисту, а у рентгенлаборантів – контакт з хімічними реактивами при обробці
рентгенівської плівки.
Вимоги щодо гігієни та охорони праці в рентгенкабінетах регламентуються згідно з
Наказом МОЗ України Про затвердження Державних санітарних правил і норм «Гігієнічні
вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення
рентгенологічних процедур» від 04.06.2007 № 294
Забороняється розміщення рентгенкабінетів в житлових будинках і дитячих установах.
Дозволяється функціонування рентгендіагностичних кабінетів в поліклініках, які вбудовані
в житлові будинки, якщо суміжні по вертикалі і горизонталі приміщення не є житловими.
Кількість приміщень рентгенкабінетів, їх площа і облаштування повинні відповідати
чинним будівельним нормам і правилам.
В приміщеннях рентгенкабінету повинні забезпечуватися комфортні мікрокліматичні
умови для персоналу і пацієнтів (швидкість руху, температура повітря, вологість тощо) та
достатня освітленість.
Вентиляція повинна бути автономною. Кратність повітрообміну за годину повинна
становити: витяжка – 4, приплив – 3. Приплив повинен здійснюватися у верхню зону
приміщень, витяжка – з нижньої і верхньої зони у співвідношенні 2:3.
До початку роботи кабінету всі вимірювальні прилади рентгенівського апарату повинні
бути повірені, а технічний стан апарату перевірений фахівцями спеціалізованої організації.
З метою запобігання попадання свинцю в організм персоналу засоби індивідуального
захисту з просвинцованної гуми повинні бути запаковані в чохли з плівкових матеріалів
або клейонки; під рукавички з просвинцованної гуми необхідно надягати тонкі бавовняні
рукавички. Стаціонарні засоби захисту, вироблені із свинцю, повинні бути покриті
масляною фарбою.
До експлуатації рентгенівського апарату допускаються особи, що не мають медичних
протипоказань, у віці не молодше 18 років, що пройшли інструктаж і перевірку знань з
правил безпеки при роботі з джерелами іонізуючого випромінювання.
Медичні рентгенологічні дослідження проводяться персоналом, що має документ про
фахову підготовку. Обов'язковим є проходження курсів підвищення кваліфікації як для
лікарів-рентгенологів, так і для рентгенлаборантів 1 раз на 5 років.
Лікар-рентгенолог має право використовувати в своїй роботі тільки ті методики променевої
діагностики і профілактики, які затверджені МОЗ України.
Рентгенодіагностичні дослідження проводяться з обов'язковим використанням
індивідуальних засобів захисту всіма особами, що беруть участь в проведенні досліджень.
Для захисту рук лікаря при пальпації під контролем екрану необхідно користуватися
захисними рукавичками, а також скорочувати тривалість знаходження рук в прямому пучку
опромінення.
Не дозволяється перебування в процедурній сторонніх осіб, які не мають прямого
відношення до рентгенодіагностичних досліджень.
Рентгенлаборант не має права обслуговувати два і більш працюючих рентгенівських
апарата одночасно, навіть у разі розташування їх пультів управління в одній кімнаті.
205
Відповідно до наказу МОЗ № 295 від 18.07.01. «Про створення системи контролю і обліку
індивідуальних доз опромінення населення при рентгенорадіологічних процедурах» в
лікувально-профілактичних установах створюються підрозділи, на які покладено
здійснення обліку і аналіз доз опромінювання пацієнтів і персоналу рентгенівських і
радіологічних відділень лікарень. Система контролю доз передбачає розрахунок і облік
індивідуальної дози кожного медичного працівника. Узагальнена інформація про променеві
навантаження персоналу направляється в обласні центри медичної радіології.
Охорона праці медичних працівників, зайнятих ультразвуковою
діагностикою
Правила улаштування, експлуатації та техніки безпеки у приміщеннях,
де проводяться ультразвукові дослідження викладені в ДНАОП 9.1.50-6.04-91
«Методичні рекомендації щодо поліпшення умов праці медичних працівників,
які зайняті ультразвуковою діагностикою».
Площа приміщення, відведеного для проведення діагностичних
досліджень повинна становити не менше 20 м2 на одну установку при умові,
що кожна ультразвукова діагностична установка повинна розміщуватися в
окремому приміщенні.
Приміщення для проведення ультразвукової діагностики повинно мати:
природне і штучне освітлення, припливно-витяжну систему вентиляції з
кратністю повітрообміну 1:3 (допускається встановлення кондиціонерів).
У приміщеннях для діагностичних досліджень повинні підтримуватися
наступні параметри мікроклімату: температура повітря +20 - +22°С, відносна
вологість 40-60 %, швидкість руху повітря – не вище 0,15 м/с.
Стіни в приміщеннях для проведення ультразвукової діагностики слід
фарбувати масляною фарбою світлих тонів. Забороняється облицювання стін
керамічною плиткою.
Рівні шуму на робочих місцях не повинні перевищувати 40 дБА.
При проведенні діагностичних досліджень загальне освітлення слід
відключати, залишається тільки місцеве – настільна лампа; вікна в кабінетах
затемнюють шторами, що сприяє запобіганню відблисків і поліпшенню
видимості зображення.
До роботи з ультразвуковою діагностичної апаратурою допускаються
особи не молодше 18 років, які пройшли відповідний курс навчання та
інструктаж з техніки безпеки.
Враховуючи, що тривалість діагностичних досліджень коливається у
великих межах, кількість пацієнтів, яких обстежує один медпрацівник, не
повинна перевищувати 10-11 чоловік за зміну.
Для медичного персоналу, зайнятого на апаратах ультразвукової
діагностики, рекомендується проведення комплексу гімнастичний вправ та
фізіотерапевтичних процедур, а також влаштування протягом робочої зміни
дві 10-хвилинні перерви.
Для захисту рук медперсоналу від впливу контактного ультразвуку слід
застосовувати два шари рукавичок: нижні – бавовняні, а верхні – гумові.
206
Не допускається зіткнення незахищених рук зі скануючої поверхнею
працюючого ультразвукового датчика.
При нанесенні на досліджувану область контактного гелю слід стежити
за тим, щоб він не потрапляв на руки медпрацівника.
Необхідно здійснювати контроль за своєчасністю профілактичного та
поточного ремонту ультразвукової та діагностичної апаратури, а також
проводити ретельне регулювання апаратури.
Слід пам’ятати, що невід'ємною частиною ультразвукової апаратури є
дисплей, робота з яким пов'язана зі значним зоровим, статичним, розумовим
та емоційним навантаженням.
Для зменшення рівня навантаження на персонал необхідно:
- дисплеї встановлювати з орієнтацією за румбами на північ, північний
схід і північний захід;
- встановлювати світлорегулюючі пристрої (жалюзі, штори тощо) ;
- налаштування «комфортного» рівня контрасту зображення на екрані
(без мигтіння, відбликів і віддзеркалень від світильників і навколишніх
предметів) ;
- висоту і кут нахилу екрану у вертикальній площині, висоту сидіння і
кут нахилу спинки стільця регулюють за допомогою спеціальних меблів.
Вимоги до роботи у фізіотерапевтичних кабінетах
Відділення
і
кабінети
фізіотерапії
призначені
для
електросвітлолікування, лікування ультразвуком, аероіоно-, аерозоль- і
електроаерозольтерапії, теплолікування, водолікування, грязелікування,
масажу тощо.
Для проведення процедур по кожному виду лікування повинні бути
обладнані окремі приміщення. Допускається розміщення в одному
приміщенні електро- і світлолікування, зокрема стаціонарних УВЧ- і СВЧгенераторів, які повинні експлуатуватися в екранованих кабінетах.
Безпека робіт у відділенні повинна досягатися:
- технологічно і санітарно-гігієнічно обґрунтованим розміщенням,
плануванням і обробкою приміщень;
- раціональною організацією праці;
- раціональною організацією робочих місць;
- використанням справної апаратури і захисного устаткування, що
відповідають вимогам безпеки;
- дотриманням правил експлуатації електроустановок, комунікацій і
устаткування;
- навчанням персоналу безпечним методам і прийомам роботи;
- застосуванням ефективних засобів захисту персоналу.
У кабінетах електро- і світлолікування площа встановлюється з
розрахунку 6 м2 на кушетку, за наявності 1 кушетки - не менше 12 м2.
Апарати електросну повинні розміщуватися в приміщеннях з
207
урахуванням звуко- і світлоізоляції (тамбур з подвійними дверима тощо).
Площа кабінету для групової аероіонної, аерозольної і
електроаерозольної терапії встановлюється з розрахунку 4 м2 на 1 місце, але
не менше 12 м2. Приміщення групової інгаляції повинне бути ізольованим.
Висота приміщень у водолікарнях повинна бути не менше 3 м.
Електричний дріт і пускові пристрої в приміщеннях, пов'язаних з
проведенням водних процедур, мають бути герметизованими.
Лікування сірчановодневими ваннами повинне проводитися в окремому
приміщенні або тупиковому відсіку водолікарні, ізольованому від інших
лікувально-процедурних кімнат.
Для парафіно- і озокеритолікувань повинне виділятися ізольоване
приміщення (6 м2 на 1 кушетку, але не менше 12 м2 за наявності 1 кушетки),
обладнане загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією, що
забезпечує 4 - 5-кратний обмін повітря за 1 годину, з кімнатою, що спеціально
виділяється, для підігріву парафіну і озокериту (кухнею – не менше 8 м2).
Для проведення масажу виділяються окремі кімнати (кабінети) з
розрахунку 8 м2 на робоче місце; мінімальна площа для кабінету масажиста –
12 м2. Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і
гарячою водою. За наявності декількох масажистів робоче місце кожного з них
обладнується в кабінах з тканинними завісками. При одночасній роботі в зміні
4 і більше масажистів в суміжній кімнаті для них обладнується душова
установка.
До
самостійного
проведення
фізіотерапевтичних
процедур
допускаються особи, які мають закінчену вищу або середню медичну освіту та
посвідчення про проходження спеціалізації з фізіотерапії. Проведення
фізіотерапевтичних
процедур
молодшим
медичним
персоналом
забороняється. Особи молодше 18 років до роботи з електромедичною
апаратурою на генераторах УВЧ і СВЧ не допускаються.
До самостійної роботи з технічного обслуговування і ремонту
фізіотерапевтичної апаратури можуть бути допущені особи, що мають
посвідчення на право проведення цих робіт.
Медичний, технічний персонал відділень і кабінетів фізіотерапії
повинен проходити обов'язкові медичні огляди.
У відділеннях повинні застосовуватися наступні колективні засоби
захисту:
а) конструктивний захист апаратів;
б) стаціонарні захисні огорожі;
в) захисно-технологічне устаткування;
г) захисне заземлення устаткування;
д) вентиляція і очищення повітря.
При роботі персонал повинен бути забезпечений засобами
індивідуального захисту.
При використанні ультрафіолетових опромінювачів очі хворих і
обслуговуючого медичного персоналу необхідно захищати окулярами з
208
темним забарвленням стекол з бічним захистом (шкіряна або гумова оправа).
У проміжках між лікувальними процедурами рефлектори опромінювачів з
лампами повинні бути закриті заслінками, що є на них, а за відсутності таких
– щільними чорними з білою підкладкою матерчатими «спідницями»
завдовжки 40 см, що надягають на край рефлектора-опромінювача.
При опромінюванні інфрачервоними променями області обличчя на очі
хворого надягають «окуляри» з товстої шкіри або картону.
Лампи інфрачервоних променів і солюкс (лампа з видимими
інфрачервоними променями) необхідно забезпечувати запобіжниками,
дротяними сітками з вікном в 4-5 мм, що поміщаються у вихідному отворі
рефлекторів, і розміщувати під кутом по відношенню до хворого на відстані,
що виключає можливість падіння осколків ламп, що лопнули, керамічних
деталей та ін. на тіло хворого.
Робота з лазерними фізіотерапевтичними установками має виконуватися
в умовах, які виключають можливість прямих або дзеркально відбитих
променів в очі пацієнта і персоналу. При візуальному наведенні лазерного
променя на мішень не слід дивитися вздовж променя, оскільки при цьому
збільшується небезпека ураження відбитим світлом. Робота з лазерними
установками повинна проводитися на площах з яскравим загальним
освітленням. Необхідно використовувати захисні окуляри та поглинаючий
спецодяг у всіх випадках, коли є вірогідність ураження очей прямим, відбитим
або розсіяним лазерним випромінюванням.
Правила охорони праці в стоматологічних поліклініках і кабінетах
Стоматологічні поліклініки, підрозділи, кабінети та зуботехнічні
лабораторії розміщуються в окремих типових будівлях або, як виняток, у
пристосованих приміщеннях будинків. Стоматологічні клініки з
рентгенустановками облаштовуються відповідно до Наказу МОЗ України Про
внесення змін до Державних санітарних правил і норм «Гігієнічні вимоги до
влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення
рентгенологічних процедур» від 22.09.2017 року № 1126.
Стоматологічні кабінети (терапевтичні, хірургічні, ортопедичні, дитячі,
ортодонтичні) повинні мати площу з розрахунку 14 м 2 на основне
стоматологічне крісло та по 7 м2 на кожне додаткове. При наявності
універсальної стоматологічної установки в додаткового крісла площа
збільшується до 10 м2.
Висота кабінетів повинна бути не менше 3 м, а глибина при
односторонньому освітленні не повинна перевищувати 6 м.
На постійних робочих місцях, де лікарі та зубні техніки перебувають
більше 50% робочого часу або більше години без перерви, параметри
мікроклімату нормуються наступним чином:
209
Відносна Швидкість
Температура,
руху
Сезон
вологість,
°С
повітря,
%
м/с
Холодний (середньодобова температура
18-23
60-40
0,2
зовнішнього повітря +10 та нижче)
Теплий (середньодобова температура
21-25
60-40
0,2
зовнішнього повітря +10 та вище).
У будівлях стоматологічних поліклінік, у стоматологічних підрозділах,
кабінетах і приміщеннях зуботехнічних лабораторій необхідно передбачити
загальнообмінну припливно-витяжну вентиляцію з кратністю повітрообміну 3
по витяжці і 2 по припливу. У приміщенні «чистої» операційної повинна бути
загально обмінна припливна вентиляція.
Усі приміщення стоматологічних поліклінік, підрозділів та
зуботехнічних лабораторій повинні мати природне освітлення.
У заново організованих стоматологічних поліклініках вікна
стоматологічних кабінетів повинні бути орієнтовані на північні напрямки
(північ, північний схід і північний захід), щоб уникнути значних перепадів
яскравості на робочих місцях за рахунок прямих сонячних променів при інших
видах орієнтацій, а також перегріву приміщень у літній час, особливо в
південних районах країни.
Світловий коефіцієнт (відношення заскленої поверхні вікон до площі
підлоги) у всіх стоматологічних кабінетах та основних приміщеннях
зуботехнічної лабораторії має складати 1:4 – 1:5, а в інших виробничих
приміщеннях бути не нижчим 1:8.
Коефіцієнт природного освітлення на постійних робочих місцях в усіх
стоматологічних кабінетах та основних приміщеннях зуботехнічної
лабораторії повинен бути не менше 1,5%.
Розташування столів зубних техніків в основних приміщеннях
зуботехнічної лабораторії повинно забезпечити природне освітлення робочих
місць з лівого боку.
Усі приміщення стоматологічних поліклінік, підрозділів та
зуботехнічних лабораторій повинні мати загальне штучне освітлення за
рахунок люмінесцентних ламп чи ламп розжарювання.
Санітарно-протиепідемічний режим і прибирання приміщень
стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів та зуботехнічних
лабораторій:
1. Використане стоматологічне обладнання і інструментарій повинні
піддаватись дезінфекції з передстерилізаційним очищенням для видалення з
них білкових, жирових механічних забруднень, а також лікарських препаратів.
2. Найбільш доцільно і раціонально передстерилізаційне очищення і
стерилізацію стоматологічного інструментарію та виробів проводити в
централізованих стерилізаційних відділеннях, які обладнуються в даному
лікувальному закладі для задоволення власних потреб, або обслуговування
210
декількох лікувальних установ.
3. Якість передстерилізаційної обробки інструментів перевіряють
шляхом постановки амідопіринової або ортолідинової проб та визначення
залишкової кількості лужних компонентів миючого препарату за допомогою
постановки проби з фенолфталеїном.
4. Інструменти, перев'язувальні матеріали, посуд та ін., що контактують
з раневою поверхнею, кров'ю, а також із слизовими оболонками повинні
піддаватись стерилізації.
При роботі в будь-яких стоматологічних установах потрібно
дотримуватись інструкцій з техніки безпеки.
Лікарі-стоматологи в залежності від характеру лікувального втручання
можуть працювати в положенні «сидячи» і «стоячи» (при положенні пацієнта
лежачи, напівлежачи, сидячи).
Працювати «сидячи» рекомендується не більше 60% робочого часу, а
решту часу - стоячи і переміщуючись по кабінету. Сидячи повинні
виконуватись маніпуляції, які потребують тривалих, точних рухів при
зручному доступі. Стоячи виконуються операції, які супроводжуються
значним фізичним зусиллям, або короткочасні - при утрудненому доступі.
Під час препарування каріозних порожнин і при обточуванні зубів
високо оборотними бормашинами або турбінами рекомендується захищати від
різноманітних
аерозолів
органи
дихання
лікаря
і
помічника
чотирьохшаровими масками із стерильної марлі, які потрібно міняти через
кожні 4 години. Також необхідно захищати спеціальними окулярами органи
зору лікаря.
Для зберігання нормального стану шкіри рук в процесі роботи
необхідно:
• мити руки водою кімнатної температури (рекомендується біля + 20 °С)
до і після прийому кожного пацієнта;
• ретельно сушити шкіру рук після миття сухим індивідуальним або
одноразовим рушником;
• не допускати потрапляння на відкриті поверхні шкіри
медикаментозних алергенів (антибіотиків, новокаїну, полімерів, гіпсу та ін.).
Лікарі-стоматологи та зубні техніки повинні проходити обов'язковий
попередній інструктаж при вступі на роботу і періодичні медичні огляди.
Вимоги до облаштування, експлуатації приміщень та охорони
праці в
патологоанатомічних відділеннях та моргах ЗОЗ
З усіма вперше прийнятими на роботу і працюючими в
паталогоанатомічних відділеннях і моргах (лабораторіях) повинен
проводитися детальний інструктаж щодо безпечних методів і прийомів в
роботі. Проведення інструктажу повинно реєструватися в журналі
інструктажу.
211
Ділянка патологоанатомічного відділення і моргу повинні знаходитися
на відстані від лікувальних корпусів і відокремлюватися від них захисною
зеленою зоною (парком або садом) шириною не менше 15 м.
Ділянка повинна мати упорядковані під'їзні шляхи, окремий в'їзд, що
використовується, як правило, тільки для потреб патологоанатомічного
відділення і моргу та не проглядається з вікон приміщень перебування хворих.
Санітарний розрив від патологоанатомічного відділення і моргу до
інших будівель необхідно передбачати не менше 30 метрів.
Патологоанатомічне відділення і морг повинні мати окремі приміщення
і не можуть розміщуватися в одній будівлі з підсобними службами установ або
лікувальними кабінетами.
Мала секційна, призначена для розтину інфекційних трупів, повинна
мати окремий запасний зовнішній вхід.
Загальна площа приміщень патологоанатомічного відділення в лікарнях
до 100 ліжок встановлюється 44 м2, а в лікарнях з кількістю ліжок 100 і більше
з розрахунку на 1 ліжко.
Планування приміщень патологоанатомічного відділення та моргу
повинне відповідати наступним вимогам: приміщення,пов'язані з
транспортуванням померлих усередині будинку, проведенням розтину,
обробкою і зберіганням нефіксованого секційного і біопсійного матеріалу,
повинні бути відмежовані тамбуром або коридором від гістологічної
лабораторії, приміщення для лікарів і обслуговуючого персоналу, душової і
санітарного вузла тощо. Секційна не повинна межувати безпосередньо з
приміщенням видачі трупів.
У приміщенні для зберігання трупів повинна бути холодильна установка
і ліфт (якщо зберігання трупів розміщене не на одному поверсі з секційною)
для подачі трупів у секційну.Для трупів повинні бути лежаки розміром 1,8 x
0,6, полиці або особливі сейфи.
Для персоналу патологоанатомічного відділення і моргу обов'язково має
передбачатися душова кімната, а у лікувальних установах з кількістю від 400
і більше ліжок – санітарний пропускник.
Стіни кабінетів повинні бути покриті олійною фарбою до половини
висоти, а стіни секційної, передсекційній, кімнати для зберігання трупів і
санітарного вузла – мати панелі, облицьовані глазурованими плитками.
Підлога у секційній, препараторській, передсекційній і кімнаті для
зберігання трупів повинна бути покрита водонепроникним матеріалом, легко
очищатися і витримувати часте миття дезінфікуючими розчинами; повинна
бути рівною, без порогів,виступів, зручною для транспортування трупів на
каталках.
Центральна система опалення повинна забезпечувати можливість
регулювання подачі тепла в приміщення, різні за тепловим режимом,
тепловиділенням і вологістю повітря.
Всі приміщення патологоанатомічного відділення і моргу (лабораторій)
повинні мати природне освітлення.
212
Приміщення повинні бути забезпечені системою загального і місцевого
штучного освітлення та відповідати вимогам діючих норм. У секційних
штучне освітлення повинно забезпечуватися безтіньовими світильниками.
Вимоги
щодо
утримання
та
експлуатації
приміщень
патологоанатомічного відділення і моргу.
Для прибирання приміщення патологоанатомічного відділення
встановлюються певні вимоги: повне («генеральне») прибирання секційної і
трупосховища (із застосуванням для миття 3 - 5% розчину хлораміну або 2,5
% освітленого розчину хлорного вапна) повинне проводитися не рідше одного
разу на місяць, а також після розтину трупів померлих від гостро заразних
інфекцій.
Після закінчення розтину і прибирання трупа секційний стіл, малий
секційний столик, інструменти, чашки терезів, раковини і ванни для
промивання органів, решітки і підлоги ретельно миються холодною, а потім
гарячою водою, а після розтину трупа померлого від інфекційного
захворювання дезінфікуються 5% розчином хлораміну або 2,5 % освітленим
розчином хлорного вапна. Приміщення секційної і трупосховища слід
провітрюватичерез 1 годину після проведення дезінфекції.
Розтин трупів, померлих від особливо небезпечних інфекцій,
проводиться в окремому ізольованому приміщенні, яке після закінчення
розтину повинно піддатися ретельної дезінфекції 5 % розчином хлораміну або
2,5 % висвітленим розчином хлорного вапна. Дезінфекції підлягає весь
інструментарій, інвентар,спецодяг та білизна.
Всі відходи після розтину повинні бути знезаражені на місці розтину –
засипані хлорним вапном на 1год.
Вимоги з охорони праці та техніки безпеки при роботі в
патологоанатомічному відділенні і морзі.
Робота медичного персоналу патологоанатомічних відділень і моргів
пов'язана з низкою шкідливостей, зумовлених:
а) проведенням розтинів померлих від різних захворювань (у тому числі
і інфекційних);
б) дослідженням біопсійного матеріалу, який також нерідко є джерелом
інфекційних агентів (туберкульоз, паразити тощо);
г) постійним застосуванням у роботі шкідливих для організму речовин:
формаліну, хлороформу, ксилолу, толуолу, бензолу,діоксану, солей ртуті,
аніліну тощо, а також легкозаймистих речовин (спирту, ефіру тощо).
Медичний персонал не повинен допускатися до розтину трупів без
халатів і у взутті, що вбирає вологу. Весь спецодяг та взуття, що
використовуються для проведення розтину, повинні зберігатися в окремій
шафі в передсекційній або в секційній.
Особи, що проводять розтин трупів, померлих від особливо небезпечних
інфекцій, повинні працювати у подвійному комплекті санітарного одягу та
спецодягу (два халата, дві пари рукавичок і нарукавників і дві шапочки) з
марлевою маскою, у гумових чоботях і непромокаючому фартусі, що закриває
213
ноги до ступнів.
При розтині інфікованого трупа вся білизна, санітарний одяг та
спецодяг, що контактують з трупом, повинні перед пранням обов'язково
піддаватися дезінфекції залежно від виду інфекційного захворювання, решта
одягу – пратися по мірі забруднення.
Для персоналу патологоанатомічного відділення і моргу (лабораторії) в
умивальниках повинні знаходитися мило, щітка для миття рук і рушник
(електрорушник).
У патологоанатомічних відділеннях і моргах (лабораторіях )повинні
бути аптечки з набором необхідних медикаментів (йод,перев'язувальний
матеріал, нашатирний спирт тощо) для надання першої медичної допомоги.
Вирізка біопсійного та секційного матеріалу проводиться
медпрацівником у фартусі і гумових рукавичках за спеціальним столом із
набором інструментів, які повинні використовуватися тільки для цих цілей.
Фіксування матеріалу повинно проводитися тільки у витяжній шафі, а
зберігання його – в спеціальній кімнаті (фіксаційній,забезпеченій хорошою
вентиляцією).
Робота з формаліном і концентрованими кислотами та приготування
розчинів з них повинні проводитися також у витяжній шафі.
Отруйні засоби підлягають предметно-кількісному обліку в окремих
книгах, пронумерованих, прошнурованих та скріплених печаткою та підписом
керівника установи. Сильнодіючі засоби повинні зберігатися в окремих
шафах, які після закінчення роботи замикаються на замок.
Електричні та газові нагрівальні прилади (електроплита, водяна баня)
повинні знаходитися на віддалі від вибухонебезпечних і горючих речовин, на
підставках з вогнетривкого матеріалу.
ОХОРОНА ПРАЦІ В ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ
Обов'язки з охорони праці посадових осіб медичних ВНЗ та інших
учасників навчально-виховного процесу
У СУОП вищих медичних навчальних закладів мають бути задіяні
адміністративні (посадові) особи, науково-педагогічні працівники, студенти,
аспіранти та інші учасники навчально-виховного процесу. Вони повинні знати
свої обов’язки з охорони праці та неухильно виконувати їх. Це дозволить
забезпечити ефективне функціонування СУОП у ВНЗ та його відокремлених
підрозділах, знизити ризик травмування і захворюваності на всіх етапах
навчально-виховного процесу та виробничої діяльності.
1.
Обов’язки з охорони праці Керівника (ректор, директор, керівник
структурного підрозділу). Відповідає за належний стан охорони праці
медичному навчальному закладі, створення безпечних і здорових умов для
здійснення навчально-виховного процесу та іншої статутної діяльності згідно
214
з чинним законодавством, міжгалузевими й галузевими нормативними,
інструктивними та іншими документами з охорони праці, Положенням про
СУОП. Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці створює в
ВМНЗ службу (відділ) охорони праці, яка йому безпосередньо
підпорядковується.
Призначає відповідальних осіб за стан і організацію роботи з охорони
праці у структурних підрозділах та визначає їх функціональні обов’язки.
Забезпечує розроблення, впровадження, функціонування та корегування
СУОП у ВНЗ, не дозволяє проведення навчально-виховного процесу та
виконання інших робіт за наявності шкідливих та небезпечних умов для
здоров’я працівників, студентів, аспірантів.
Затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів,
посадових осіб з обов’язковим блоком питань організації охорони праці.
Затверджує положення, переліки та інші нормативні документи з
охорони праці, що регламентують стан безпеки та гігієни праці в вищих
медичних навчальних закладах.
Організовує укладання колективного договору (один раз на два роки),
що містить розділ з охорони праці, та забезпечує його виконання.
Створює, затверджує склад та контролює роботу постійно діючої
технічної комісії з уведення в експлуатацію нових, реконструйованих
навчальних приміщень і обладнання.
Повідомляє органи державного нагляду за охороною праці про всі
нещасні випадки, що трапилися з працівниками
вищого медичного
навчального закладу.
Сповіщає МОН та МОЗ України протягом доби про кожний груповий
нещасний випадок або випадком зі смертельним наслідком, що трапився зі
студентом, слухачем, аспірантом, працівником ВНЗ під час навчальновиховного процесу, на виробництві та в побуті.
Забезпечує виконання законодавчих, нормативно-правових актів,
наказів, рішень, розпоряджень, інструктивних матеріалів питань охорони
праці Міністерства освіти і науки України, контролює виконання заходів з
охорони праці колективного договору, пропозицій профспілкового комітету з
покращення умов праці у навчальному закладі.
Створює комісію з розслідування нещасних випадків, що сталися з
учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками ВМНЗ,
контролює хід розслідування, затверджує комплексні заходи щодо
запобігання травматизму й захворюваності в медичному ВНЗ.
2.
Обов’язки з охорони праці Заступника керівника (проректора
ВМНЗ). Відповідає за належну організацію роботи з охорони праці в
медичному навчальному закладі згідно з чинним законодавством,
міжгалузевими й галузевими нормативними, інструктивними та іншими
документами з охорони праці, Положенням про СУОП.
Організовує розроблення та впровадження заходів щодо створення
безпечних і здорових умов проведення навчально-виховного процесу.
215
За дорученням ректора затверджує посадові інструкції керівників
структурних підрозділів.
Контролює роботу постійно діючої технічної комісії з уведення в
експлуатацію нових навчальних приміщень і обладнання, затверджує акти їх
приймання.
Контролює з боку адміністрації виконання колективного договору,
роботу комісії з перевірки готовності навчального закладу до нового
навчального року, виконання законодавства, НПАОП (нормативно-правові
акти охорони праці), а також виконання профілактичної роботи щодо
запобігання травматизму, зниження захворюваності серед учасників
навчально-виховного процесу.
Контролює періодичність проходження навчання з питань охорони
праці учасниками навчально - виховного процесу.
Бере участь в організації та проведенні адміністративно-громадського
контролю за станом охорони праці, відповідає за правильне та своєчасне
розслідування нещасних випадків з учасниками навчально-виховного
процесу, аналізує обставини нещасних випадків.
3.
Обов’язки з охорони праці декана. Відповідає за безпеку
працівників, студентів та аспірантів під час проведення навчально-виховного
процесу на факультеті.
Забезпечує проведення навчальних занять, практичного навчання
студентів, роботу в наукових гуртках, контролює періодичність переглядання
інструкцій з охорони праці та інструкцій з пожежної безпеки, що
регламентують безпеку виконання робіт у лабораторіях та під час
проходження практик, узгоджує з службою охорони праці вищого
навчального закладу та подає на затвердження ректору ВНЗ.
Контролює умови проживання та безпеку учасників навчальновиховного процесу в гуртожитках вищого медичного навчального закладу.
Терміново повідомляє ректору, начальнику відділу охорони паці про
кожен нещасний випадок, що трапився з науково-педагогічним працівником,
студентом чи аспірантом під час навчально-виховного процесу, бере участь у
розслідуванні нещасних випадків.
4.
Обов’язки з охорони праці завідувача кафедри. Несе
відповідальність за створення здорових, безпечних умов проведення
навчально-виховного процесу на кафедрі, вносить питання охорони праці в
навчальні програми, методичні рекомендації до лабораторних робіт, курсових
і дипломних проектів; організовує розроблення і періодичний перегляд
інструкцій з охорони праці та інструкцій з безпеки, узгоджує їх із службою
охорони праці навчального закладу та подає на затвердження керівнику;
проводить з кожним працівником кафедри інструктажі з охорони праці,
оформляє у журналі відповідно до Типового положення, організовує
проведення із студентами інструктажів з охорони праці, забезпечує навчання
і перевірку знань з охорони праці студентів, курсантів, які працюють в умовах
підвищеної небезпеки; повідомляє керівника та службу охорони праці
216
навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився під час
навчально-виховного процесу; бере участь у його розслідуванні та здійсненні
заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Складіть перелік можливих шкідливих чинників, які діють в лекційній
аудиторії, навчальній кімнаті чи фізичній, хімічній, мікробіологічній та інших
лабораторіях кафедр ВНМЗ.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Вкажіть вимоги безпеки і охорони праці при роботі в операційному
блоці.
2. Вкажіть вимоги безпеки і охорони праці при роботі в інфекційному
відділенні.
3. Вкажіть вимоги до техніки безпеки і охорони праці при роботів
патологоанатомічних відділеннях і моргах.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.-метод. посіб. /О.П.
Яворовський, М.І. Веремей, В.І. Зенкіна та ін. – К.: ВСВ «Медицина», 2011.
2. Гігієна праці: підручник /Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський,
А.М.Шевченко та ін.; /за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. – К.: ВСВ
«Медицина», 2011. – 904с.
3. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник
/За ред. В.Ф.Москаленка, О.П. Яворовського. – К.: «Медицина», 2009. – 176 с.
4. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, В.І Зенкіна та ін. /За заг. ред. О.П. Яворовського.
– К.: ВСВ «Медицина». 2015.
Додаткова:
1. Кречковский Е.А., Матяшин И.М., Никберг И.И. Санитарногигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц.- К.: Здоров’я,
1981.
2. Вимоги з охорони праці для рентгенодіагностичних кабінетів//
Охорона праці. - №5. – 2015.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 790
«Програма профілактики ВІЛ-інфекції в Україні».
4. Hаказ Держнаглядохоронпраці України № 255 від 15.11.04 “Типове
положення про службу охорони праці”.
5. ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я»,
затв. наказом Держбуду України від 04.01.2001 року № 2.
6. ДНАОП 9.1.50-6.04-91 «Методичні рекомендації щодо поліпшення
умов праці медичних працівників, які зайняті ультразвуковою діагностикою».
217
7. Наказ МОЗ України Про затвердження Державних санітарних правил
і норм «Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських
кабінетів і проведення рентгенологічних процедур» від 04.06.2007 № 294.
8. Операційний блок: охорона праці та техніка безпеки // Організація
охорони праці. - 2017. Джерело: https://www.sop.com.ua/article/311-qqq-17-m411-04-2017-operatsyniy-blok-ohorona-prats-ta-tehnka-bezpeki?ustp=F
9. Основи законодавства України про охорону здоров'я, від 15 грудня
1992 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992
року N 2802-XII)
10. Наказ МОЗ України від 16.08.2010 року № 684 «Про затвердження
Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в лікувальнопрофілактичних закладах, місцях довгострокового перебування людей та
проживання хворих на туберкульоз», зареєстрований Міністерством юстиції
України за № 803/18098 від 10.09.2010
218
тема
НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ В
РОБОТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
219
1. Актуальність теми
Інфекційні хвороби залишаються актуальною проблемою у всіх країнах
світу і у ХХI столітті становлять загрозу подальшому розвитку людства.
За даними ВООЗ, смертність хворих унаслідок інфекційних хвороб
займає друге місце у світі.
В Україні на інфекційні хвороби щороку хворіють від 616 тисяч до понад
мільйона осіб (без урахування грипу та ГРВІ), що значно перевищує
захворюваність у провідних країнах Європи.
Загрозливою є ситуація щодо ВІЛ-інфікованих, з початку епідемії 1981 р. в світі
інфікувалося ВІЛ від 63 до 89 млн. За останні 10 років рівень хворих на СНІД у світі
зріс майже у 120 разів, число ВІЛ-інфікованих – у 6,9 разів. В Україні тільки за 2016
рік зареєстровано 17066 нових випадків ВІЛ-інфекції. Померло від СНІДу 3 253 осіб.
Актуальною є поширеність у світі й гемо контактних вірусних гепатитів.
У світі проживає 257 млн. людей, інфікованих вірусом гепатиту В (ВГВ). Від
патології, пов'язаної з гепатитом В, 2015 року померло в світі 887 тисяч людей.
За даними ВООЗ, 71 млн людей у світі хворіють на хронічний вірусний гепатит
С (ВГС). Близько 400 тисяч людей щорічно помирає від хронічного ВГС та
його наслідків. Він посідає на перше місце серед причин пересадки печінки
внаслідок тяжких наслідків захворювання — декомпенсованого цирозу і
гепатоцелюлярної карциноми.
Значною соціальною проблемою залишається проблема захворюваності
на туберкульоз.Захворюваність населення України на туберкульоз за 2016 рік
становила 67,6 випадків на 100 тисяч населення. Щороку в Україні помирає
від цієї хвороби від 10 до 11 тис. хворих на туберкульоз (понад 30 чоловік на
день).
Серед медичних працівників поширені й інші інфекційні захворювання, але найбільше
значення мають туберкульоз, ВІЛ-інфекція/СНІД і гемоконтактні вірусні гепатити.
Туберкульоз в Україні посідає 1 місце серед професійних захворювань медичних
працівників.
У зв’язку з цим знання з охорони праці є вкрай важливими та
актуальними для лікарів.
2. Конкретні цілі
1. Розглянути виробничі ситуації і механізми можливого зараження
медичних працівників небезпечними інфекційними захворюваннями.
2. Розглянути напрямки і конкретні заходи профілактики зараження
небезпечними інфекційними захворюваннями медичних працівників, які
визначені законодавчо.
3.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)
220
Назви попередніх
дисциплін
Анатомія людини
Медична біологія
Медична хімія
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини,
органи і фізіологічні системи, які вражаються
мікобактерією туберкульозу, вірусом імунодефіциту
людини, вірусами гепатиту В та С.
Знати будову і функції клітини, колообіг речовин у
природі, основи екології, цитології, паразитології,
генетики, молекулярної біології.
Знати класи хімічних речовин, які виступають
дезінфектантами. Розуміти хімічні механізми
дезінфікуючої дії.
Знати будову бактерій та вірусів (зокрема,
мікобактерії туберкульозу, вірусу імунодефіциту
людини, вірусів В та С), їх чутливість до фізичних,
хімічних, біологічних чинників.
4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття
4.1.
Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які
повинен засвоїти студент при підготовці до заняття
Термін
Інфекційний
процес
Вірусний
гепатит
(ВГВ)
Вірусний
гепатит
(ВГС)
Туберкульоз
(ТБ)
ВІЛ-інфекція
СНІД
Епідемічний
процес
Визначення
Розвиток комплексу фізіологічних і патологічних реакцій,
спрямованих на відновлення гомеостазу. Умови розвитку
інфекції: патогенність, кількість збудника, шляхи і місце
проникнення в організм, швидкість розмноження
Поширене інфекційне захворювання, збудником якого є
В вірус гепатиту В (HBV).
Надзвичайно поширене інфекційне захворювання,
С збудником якого є вірус гепатиту С (НСV).
Поширене інфекційне захворювання збудником якого є
Mycobacterium tuberculosis.
Соціально небезпечне інфекційне захворювання, що
розвивається
внаслідок
інфікування
вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ)
Сукупна назва уражень, що розвиваються на III-IV
клінічних стадіях ВІЛ-інфекції.
Включає три взаємозв'язані компоненти:
1) джерело інфекції; 2) механізм, шляхи і чинники передачі
збудника; 3) сприйнятливий організм або колектив.
Відсутність одного з компонентів перериває перебіг
221
Епідемія
епідемічного процесу
(Epideтos (грецьк.) – поширення серед народу) – це така
інтенсивність епідемічного процесу, коли рівень
захворюваності на інфекційну хворобу значно перевищує
той рівень захворюваності, що переважно реєструється в
даній місцевості за певний період.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби на
сучасному етапі.
2. ВІЛ-інфекція /СНІД. Визначення. Особливості епідемічного процесу.
3. Заходи щодо профілактики ВІЛ-інфекція / СНІД. Біоетичні та правові проблеми
профілактики та лікування ВІЛ-інфікованих.
4. Післяконтактна профілактика (ПКП) ВІЛ-інфекції.
5. Надання допомоги після випадкового контакту з кров’ю хворого з
позитивним ВІЛ-статусом.
6. Заходи безпеки під час роботи з ВІЛ-інфікованим матеріалом.
7. Засоби профілактики під час надання медичної допомоги хворим і під
час роботи з біоматеріалом.
8. Реєстрація аварій, спостереження за потерпілими та заходи щодо
запобігання професійному зараженню.
9. Вірусні гепатити з гемоконтактною передачею. Визначення,
особливостей епідемічного процесу.
10. Профілактика інфікування вірусами гепатитів В і С та
імунопрофілактика при контакті із біологічним матеріалом хворого на гепатит
В або С.
11. Туберкульоз. Визначення. Особливості епідемічного процесу.
12. Епідемічна ситуація з туберкульозом у світі і в Україні.
13. Потенційна професійна небезпека лікаря-фтизіатра.
14. Профілактика туберкульозу. Національна програма боротьби із
захворюваністю на туберкульоз.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті
1. Ознайомитися із методичними вказівками до даної теми, змістом
теми.
2. Вирішити ситуаційні задачі:
Задача
На обличчя лікаря, який обстежував пацієнта, випадково, під час кашлю
хворого, потрапили краплі слизу з домішками крові. Лікар не користувався
індивідуальною маскою.
Які дії слід негайно провести лікарю?
5. Зміст теми.
Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби на
сучасному етапі.
222
Медичні працівники згідно з показниками загальної захворюваності
посідають п’яте місце серед представників основних галузей промисловості
України.
Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби впродовж
кількох десятиліть має тенденції до зростання.
Значною соціально-медичою проблемою залишається захворюваність
на туберкульоз. За різними даними в Україні на обліку знаходиться більш ніж
700 тисяч хворих, з яких 120 тисяч – з активною формою.
Значна поширеність у світі вірусних гепатитів – на земний кулі
нараховується понад 300-400 млн. носіїв вірусу гепатиту В, від захворювань
ним щорічно гинуть 2 млн. людей.
Загрозливою є ситуація щодо ВІЛ-інфікованих, за останні 10 років
рівень ВІЛ-інфікованих зріс у 6,9 разів.
В Україні нині спостерігають епідемію СНІДу. Щодо епідемії ВІЛінфекції, то розрізняють:
1. Низький рівень – поширеність ВІЛ -інфекції постійно не перевищує
5,0% у будь-якій окремо взятій групі населення.
2. Концентрована стадія – поширеність ВІЛ-інфекції постійно
перевищує 5,0 % у одній окремо взятій групі населення і менше ніж 1,0 %
серед вагітних у міській місцевості.
3. Генералізована стадія - поширеність ВІЛ-інфекції постійно більша
або дорівнює 1,0 % серед вагітних.
В Україні нині спостерігається концентрована стадія епідемії ВІЛінфекції.
Через це кожен медичний працівник під час виконання професійних
обов’язків може контактувати з ВІЛ-інфікованими хворими. Останніми
роками в Київський міський центр (КМЦ) СНІДу звертається до 100 медичних
працівників з приводу виникнення аварійних ситуацій на робочому місці.
Майже в кожному випадку мали місце недотримання медпрацівником
правил безпеки, відсутність відповідної документації та необхідних знань
щодо порядку дій з профілактики ВІЛ-інфекції.
Загальна характеристика інфекцій з гемоконтактним
механізмом передачі (ВГВ, ВГС, ВІЛ-інфекція/СНІД)
Гемоконтактний механізм передачі інфекції (парентеральний механізм) — медичний
термін, який використовують в епідеміології, вченні про інфекційні хвороби; один з
видів механізму передачі інфекції, коли передача збудника відбувається від джерела
інфекції з його кров'ю до кровотоку сприйнятливої людини через ушкодження шкіри та
слизових оболонок, які відбуваються частіше внаслідок медичних, рідше немедичних
маніпуляцій і дій.
Фактори передачі
* Медичні:
забір крові;
223
використання апарату для штучного кровообігу;
різні ін'єкції;
венесекція;
різноманітні трансфузії;
біопсія;
різноманітні пункції;
трансплантація;
штучна вентиляція легень;
інтубація;
різноманітні оперативні втручання;
різноманітна катетеризація;
вагінальне обстеження;
різноманітні обстеження (напівінвазивні та інвазивні).
Стратегія боротьби з гемоконтактними хворобами в роботі медичних
працівників:
- попередження мікротравмування.
- застосування одноразових медичних інструментів;
- дезінфекція і стерилізація засобів медичного призначення;
- використання засобів індивідуального захисту при інвазивних
втручаннях – рукавички, окуляри, спецодяг тощо;
- застосування епідеміологічно безпечних алгоритмів проведення
маніпуляцій;
- розробка і застосування вакцинних препаратів при туберкульозі, ВГВ.
Обговорення створення вакцин для запобігання ВІЛ-інфекції, ВГС.
ВІЛ-інфекція. Визначення.
процесу. Профілактика.
Особливості
епідемічного
ВІЛ-інфекція –хронічна інфекційна хвороба, що розвивається внаслідок
інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та характеризується
прогресуючим ураженням імунної системи.
Захворювання починається з інфікування, після якого у 15% виникає
«гострий ретровірусний синдром», у більшості все відбувається
безсимптомно, після чого захворювання прогресує до пізньої стадії поширеної
ВІЛ-інфекції. У дорослих цей процес триває в середньому близько 10 років.
Почавши з моменту інфікування, вірус безперервно і швидко реплікується та
мутує, унаслідок чого збільшується різноманітність вірусу, він підлягає
еволюції у результаті природнього відбору. В осіб, заражених ВІЛ, часто має
місце тривалий період клінічної латентності, однак вірус ніколи не перебуває
в дійсно латентному стані, а активно розмножується. Вірусне навантаження є
найвищим у лімфатичних вузлах та інших органах, що мають лімфоїдну
тканину. З інфікування також починається ураження імунної системи.
Повільно, але неухильно руйнуються незамінні компоненти імунної системи
224
хворого, і на певному етапі виключається розвиток ефективної імунної
відповіді не лише щодо ВІЛ, але й щодо інших збудників. Настає фаза
опортуністичних інфекцій та злоякісних пухлин, які характеризують як
«синдром набутого імунодефіциту» (СНІД). У результаті опортуністичних
інфекцій та/або злоякісних захворювань настає смерть зараженої людини.
Епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції/СНІД в Україні.
Кількість хворих на ВІЛ в Україні є однією з найбільших у Східній
Європі та Центральній Азії. За даними Центругромадського здоров’я, станом
на початок 2016 року в Україні мешкало 220 тисяч людей з ВІЛ усіх вікових
категорій. У віковій групі 15-49 років рівень поширеності ВІЛ становив 0,9%.
За період 1987–2016 в Україні офіційно було зареєстровано 297,4 тис
випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 92,9 тис випадків
захворювання на СНІД та 41,7 тис. випадків смерті від захворювань,
зумовлених СНІДом. Станом на початок вже 2017 року під епідемічним
наглядом перебувало майже 133 тисячі ВІЛ–інфікованих осіб, з них кожен
третій мав діагноз СНІД, біля 80 тисяч отримували ретровірусну терапію
У 2016 році також було діагностовано 8 852 випадки СНІДу проти 8 468
у 2015-му, темп приросту складав + 4,5%, показник захворюваності на СНІД –
20,7 на 75 тис населення проти 19,8 на 75 тис населення у попередньому році.
За даними 2016 року від СНІДу померло 3253 особи проти 3032 у 2015му, темп приросту складав + 7,3%, рівень смертності від СНІДу зріс до 7,6 на
75 тис населення. Основною причиною смерті у померлих від причин,
безпосередньо пов’язаних з ВІЛ-інфекцією, в Україні залишається
туберкульоз, який складав у 2016 р. 52% серед осіб, померлих від СНІДу.
У структурі способів передачі ВІЛ продовжує зростати частка
передачі статевим шляхом. На початок цього року він становив 61,6% (наразі
називається цифра у 75%.). При ін’єкційному введенні наркотичних
препаратів інфікується кожен п’ятий (рис 1).
Рис. 1
225
Професійні ризики інфікування ВІЛ
Сучасні наукові дані показують високий ризик інфікування ВІЛ при
контакті з кров’ю, спермою, виділеннями з піхви ВІЛ-позитивної людини.
Зараження ВІЛ можливо, якщо така біологічна рідина проникає в організм у
результаті:
– випадкової травми голкою чи хірургічним інструментом;
– потрапляння на ушкоджені шкіру чи слизові оболонки;
– незахищеного статевого контакту з ВІЛ-позитивним партнером;
– спільного використання голок та інших пристосувань для
споживанняін’єкційних наркотиків;
– переливання контамінованої ВІЛ крові та її препаратів.
На робочому місці може відбутися зараження ВІЛ працівника як у
результаті професійного, так і непрофесійного контактів.
Професійний контакт – це контакт із кров'ю або іншими біологічними
рідинами внаслідок потрапляння їх під шкіру, на слизові або ушкоджену
шкіру, що відбулося при виконанні службових обов'язків. Професійний
контакт можливий у медичних працівників і в людей деяких інших професій.
Небезпеку зараження ВІЛ при виконанні службових обов'язків представляють
поранення забрудненими гострими інструментами (наприклад, голкою),
контакт через пошкоджену шкіру (тріщини) або слизові оболонки (носа, рота,
очей); укус медичного працівника ВІЛ-інфікованим пацієнтом з кровотечею у
роті.
Контакт непрофесійного характеру – це будь-який прямий контакт із
потенційно небезпечними біологічними рідинами, які містять ВІЛ, унаслідок
потрапляння їх на пошкоджену шкіру, слизові оболонки чи безпосередньо у
вену, який відбувся поза зв’язком із професійною діяльністю.
Імовірність зараження ВІЛ при професійному контакті прямо залежить
від тривалості та форми контакту, кількості небезпечного матеріалу.
226
Потенційно небезпечними вважаються кров і біологічні рідини, які
містять видиму домішку крові, а також сперма, вагінальні виділення, спинномозкова, синовіальна, плевральна, перитонеальна, перикардіальна та
амніотична рідини. Грудне молоко також є потенційно небезпечною
біологічною рідиною.
Слина, виділення з носової порожнини, піт, сльози, сеча, кал,
блювотиння та мокротиння вважають безпечними, якщо вони не містять
видимі домішки крові. Контакт з вказаним потенційно безпечним матеріалом
не потребує призначення постконтактної профілактики.
Ризик зараження при одноразовому контакті із джерелом ВІЛ у цілому
оцінюється як низький, однак він розрізняється залежно від форми контакту.
Таблиця 1
Розрахований ризик зараження ВІЛ-інфекцією
при різних типах одноразового контакту
Ризик на
10 000
Форма контакту
Ризик, %
контактів із
джерелом ВІЛ
Переливання крові
9250
92,5
Передача ВІЛ від матері дитині
1500-3000
15-30
Використання загальних голок і шприців
80
0,80
для введення наркотиків
Через шкіру (укол голкою)
30
0,30
Контакт зі слизовою
10
0,10
До факторів, що підвищують ризик професійного зараження ВІЛ,
відносять глибоке (внутрішньом’язове) ушкодження порожнистою голкою,
поранення, при якому забруднений інструмент попадає в кровоносну судину.
Ризик зростає, якщо на інструменті (голці) є видимі сліди крові, якщо голка
знаходилася у вені чи артерії хворого, при глибокому уколі чи порізі, при
контакті з великою кількістю потенційно інфікованого матеріалу (рясні
бризки, велика площа зіткнення);
Описані випадки зараження через ушкоджену шкіру (при наявності
дерматиту, ділянок обвітреної шкіри, потертостей тощо). Середній ризик
дляцієї форми контакту точно не встановлений, але вважається, що він
значнонижчий, ніж при контакті зі слизовими оболонками.
Ризик зараження ВІЛ при контакті з іншими біологічними рідинами чи
тканинами також не встановлений, але, ймовірно, він нижчий, ніж при
контакті з кров’ю.
Найчастіше професійного ризику зараження ВІЛ зазнають:
– середній медичний персонал – процедурні медичні сестри, які
227
працюють у стаціонарах і відділеннях, що надають допомогу ВІЛ-інфікованим
пацієнтам;
– хірурги, які оперують, і операційні сестри; акушери-гінекологи;
патологоанатоми;
– працівники діагностичних лабораторій, які здійснюють дослідження
крові, біологічних рідин та іншого біоматеріалу, що містять ВІЛ.
Проведеними в ЄС дослідженнями було встановлено, що із 23 212 ВІЛ-позитивних
працівників закладів системи охорони здоров’я 196 (0,8 %) вважали, що були
інфіковані під час виконання своїх професійних обов’язків, але лише у 41 % випадків
це було доведено документально. При цьому, найвищіризики професійного
інфікування мали: лікарі-хірурги (4,9 %), парамедики(поліцейські, рятувальники)
(2,5 %), лікарі-стоматологи (1,2 %), допоміжний персонал клінік (1,2 %) та медичні
сестри (1,1 %), лікарі загальної практики (1 %).
Частота інцидентів, пов’язаних з можливістю парентерального
зараження, у різних дослідженнях варіює залежно від груп працівників
охорони здоров’я, рівня економічного розвитку країни, цілей і методів
досліджень, способів визначення нещасного випадку в тій чи іншій країні й
т.д.
Найрозповсюдженіша травма – випадковий укол ін’єкційною голкою (у
середнього медичного персоналу – 79–83 %; у лікарів – 42–57 %); порізи (у
лікарів); випадкові поранення, порізи розбитими скляними виробами й
інструментами (у працівників лабораторій).
Заходи профілактики.
Післяконтактна профілактика ВІЛ-інфекції.
На даний час єдиним ефективним методом зниження ризику розвитку
ВІЛ-інфекції після контакту з ВІЛ інфікованим є післяконтактна профілактика
(ПКП).
Післяконтактна профілактика – це медична міра, спрямована на
попередження розвитку інфекції після ймовірного контакту з патогенним
мікроорганізмом. У відношенні ВІЛ ПКП означає надання широкого набору
послуг для профілактики ВІЛ-інфекції після контакту з даним збудником.
Ці послуги включають першу допомогу, консультування і оцінку
ризику, тестування на ВІЛ після отримування інформованої згоди та, залежно
від ступеня оціненого ризику, надання короткого курсу (28 днів)
антиретровірусной терапії (АРТ) з наданням підтримки та наступним
спостереженням.
• ПКП повинна бути частиною комплексної державної програми по
боротьбі з ВІЛ/СНІДом, а також заходів щодо захисту здоров'я персоналу та
наданню допомоги жертвам сексуального насильства.
• ПКП повинна надаватися у всіх медичних установах і
використовуватися в комплексі зі стандартними запобіжними заходами, що
знижують можливість небезпечних контактів з інфекційними агентами на
робочому місці.
228
• ПКП повинна бути загальнодоступна. Право на неї мають всі,
незалежно від віку, статі, сексуальної орієнтації, громадянства, роду занять .
• Рішення про проведення ПКП приймають на підставі клінічної оцінки
факторів ризику.
• ПКП повинна надаватися: при професійному контакті з ВІЛ або
високій ймовірності такого контакту; при випадковому контакті, не
пов'язаному із професійною діяльністю, або високій ймовірності такого
контакту, у тому числі в лікувальній установі.
ПКП необхідно починати протягом декількох годин після контакту, не
чекаючи результатів тестування; в ідеалі, у період від 2 і не пізніше 72 годин.
Надання допомоги після випадкового контакту з ВІЛ
Перша допомога
Перша допомога після можливого контакту з ВІЛ – це дії, які необхідно
почати негайно після контакту. Їх ціль – скоротити час контакту з
інфікованими біологічними рідинами (у тому числі із кров'ю) і тканинами та
правильно обробити місце контакту, знизивши тим самим ризик інфікування.
При пораненні голкою або іншим гострим інструментом порядок дій
наступний:
- Відразу вимити ушкоджене місце з милом.
- Потримати раневу поверхню під струменем проточної води (кілька
хвилин або поки кровотеча не припиниться), щоб дати крові вільно витікати
з рани.
- При відсутності проточної води обробити ушкоджене місце
дезінфікуючим гелем або розчином для миття рук.
Не можна:
- використовувати сильнодіючі засоби: спирт, відбілючі рідини і йод,
тому що вони можуть викликати подразнення поверхні рани і погіршувати
стан рани;
- здавлювати або терти ушкоджене місце;
- відсмоктувати кров з ранки, що залишилася від уколу.
При розбризкуванні крові або інших біологічних рідин порядок дій
наступний:
Розбризкування на неушкоджену шкіру:
- негайно вимити забруднену ділянку;
- при відсутності проточної води обробити гелем або розчином для
миття рук.
Не можна:
- використовувати сильнодіючі засоби: спирт, відбілючі рідини і йод,
тому що вони можуть викликати подразнення ураженої поверхні;
- використовувати слабкі дезінфікуючі засоби, наприклад, 2,0-4,0 %ний розчин хлоргексидину глюконату;
- терти або скребти місце контакту;
- накладати пов'язку
229
Розбризкування в очі:
відразу промити очі водою або фізіологічним розчином. Сісти, закинути
голову й попросити колегу обережно лити на око воду або фізіологічний
розчин, щоб вода та розчин витікали з під віка, час від часу обережно їх
відтягуючи. Не знімати контактні лінзи на час промивання, тому що вони
створюють захисний бар'єр. Після того як око промили, контактні лінзи зняти
й обробити як звичайно; після цього вони зовсім безпечні для подальшого
використання.
Не можна:
промивати очі водою з милом та дезінфікуючим розчином.
Розбризкування в ротову порожнину:
Негайно виплюнути рідину, що потрапила в ротову порожнину.
Ретельно прополоскати рот водою або фізіологічним розчином і знову
виплюнути. Повторити полоскання декілька разів.
Не можна:
використовувати для промивання мило або дезінфікуючий розчин.
Заходи безпеки під час роботи з ВІЛ-інфікованим матеріалом.
Універсальні заходи безпеки слід застосовувати під час контакту на
робочому місці з кров’ю та іншими біологічними рідинами, зокрема зі:
• спермою;
• вагінальними виділеннями;
• будь-якою рідиною з видимою домішкою крові;
• культурами або середовищами, що містять ВІЛ, у разі контакту з якими
були зареєстровані випадки інфікування ВІЛ;
• синовіальною;
• цереброспінальною;
• плевральною;
• перитонеальною;
• перикардіальною;
• амніотичною рідинами, для яких ступінь небезпеки щодо передачі ВІЛ
поки що не встановлено.
Універсальні запобіжні заходи не стосуються:
• калових мас;
• виділень з носа;
• мокротиння;
• поту;
• слізної рідини;
• сечі;
• блювоти;
• слини (за винятком стоматологічних маніпуляцій, під час яких до
слини часто домішується кров).
Універсальних запобіжних заходів варто дотримуватися в разі контакту
230
з будь-якими людськими тканинами чи органами, крім неушкодженої шкіри і
патологоанатомічних зразків, фіксованих спеціальними розчинами; під час
роботи з тканинами й органами експериментальних тварин, заражених
інфекційними збудниками, що передаються з кров’ю, а також з будь-якою
біологічною рідиною. Усі медичні заклади і всі особи, що мають ризик
інфікування на робочому місці, повинні дотримуватися таких правил.
Намагайтеся запобігти інфікуванню збудниками, що передаються з кров’ю,
уникаючи:
•випадкових травм інфікованими голками або іншими гострими
інструментами;
•контакту слизової оболонки ротової порожнини, очей чи носа,
ушкоджених ділянок шкіри (порізи, подряпини, дерматит, вугрі) з
інфікованою кров’ю та іншими біологічними рідинами;
•доторкання до забрудненої інфікованим матеріалом поверхні;
• торкання ділянки ушкодженої шкіри чи слизових оболонок очей, носа
або рота.
Під час виконання професійних обов’язків необхідно дотримуватися
техніки безпеки, зокрема використовувати на робочому місці різні засоби
захисту та захисні пристосування:
•використовувати пристосування, за допомогою яких можна ізолювати
предмети, що є джерелом інфекцій, які передаються з кров’ю (наприклад міцні
герметичні контейнери для гострих інструментів, які розташовують поруч з
місцем їх використання і вчасно замінюють, щоб запобігти їх переповненню),
чи виключити зіткнення з ними під час маніпуляцій (наприклад
використовувати безпечні голки і безголкові системи для внутрішньовенних
інфузій);
• удосконалити правила техніки безпеки для медичних працівників
(наприклад заборонити надягати ковпачки на використані голки, згинати чи
ламати їх тощо);
• використовувати індивідуальні засоби захисту, в тому числі рукавички,
непромокальні халати, засоби захисту обличчя й очей (захисні екрани,
окуляри).
Технічні засоби захисту та дотримання техніки безпеки.
За допомогою технічних засобів захисту (наприклад контейнерів для
утилізації гострих інструментів) ізолюють предмети, що становлять небезпеку
як джерела інфекції, чи виключають зіткнення з інфікованими інструментами
в процесі лікувально-діагностичних маніпуляцій. Вони належать до першої
лінії захисту від інфікування на робочому місці. Дотримання правил техніки
безпеки під час виконання професійних обов’язків також знижує ризик
інфікування. Роботодавець повинен забезпечити своїх працівників засобами
захисту й інформувати їх про правила техніки безпеки, але відповідальність за
використання захисних засобів і дотримання правил техніки безпеки цілком
лежить на самих працівниках.
231
Для того щоб запобігти зараженню збудниками, що передаються з
кров’ю, медичний працівник повинен дотримуватися таких запобіжних
заходів:
• усі використані одноразові матеріали варто розміщувати в
вологонепроникні контейнери, що закриваються;
• необхідно звести до мінімуму контакт із забрудненою білизною,
розміщуюючи її в марковані мішки або контейнери. Вологу білизну варто
перевозити в непромокальних мішках або контейнерах, що не промокають.
Не можна:
• їсти, курити, накладати макіяж, знімати (надягати) контактні лінзи на
робочому місці, де ймовірний контакт з інфікованою кров’ю або іншими
біологічними рідинами;
• зберігати їжу і напої в холодильниках або інших місцях, де
зберігаються зразки крові й інших потенційно інфікованих біологічних рідин;
• насмоктувати у піпетки кров та інші потенційно інфіковані біологічні
рідини ротом;
• піднімати руками уламки скла, що можуть бути забруднені
біологічними рідинами;
• надягати ковпачок на використані голки, згинати чи ламати,
переміщати використані голки й інші використані колючі чи ріжучі
інструменти, якщо можна цього не робити чи це не обумовлено необхідністю
проведення медичної маніпуляції;
• вручну відкривати чи спорожняти, мити багаторазові контейнери для
колючих і різальних інструментів.
Індивідуальні засоби захисту. Якщо небезпека інфікування на
робочому місці після впровадження загальних технічних засобів захисту і
правил техніки безпеки зберігається, то роботодавець зобов’язаний
безкоштовно надати своїм працівникам індивідуальні засоби захисту. Ці
засоби потрібно зберігати в легкодоступному місці.
Рукавички. Дуже важливо, щоб медичний працівник завжди надягав
рукавички (включаючи рукавички з особливих матеріалів, якщо у медичного
працівника алергія на матеріал, з якого зроблені звичайні медичні рукавички)
перед контактом із кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними
рідинами або забрудненими ними поверхнями. Не можна використовувати
одноразові рукавички повторно або ушкоджені багаторазові рукавички. Не
варто використовувати зволожувачі на вазеліновій основі, оскільки вони
ушкоджують латекс, з якого зроблено рукавички.
Халати, захисний одяг для персоналу лабораторій. В умовах небезпеки
інфікування на робочому місці необхідно на повсякденний одяг надягати
медичний халат. Надягати хірургічні ковпаки чи шапочки, бахіли на взуття або
спеціальні черевики варто в тому випадку, якщо можливе потрапляння великої
кількості крові й інших потенційно небезпечних біологічних рідин на голову
або ноги.
Захисні екрани для обличчя, маски, захисні окуляри для очей.Необхідно
232
використовувати захисні екрани, що прикривають обличчя до підборіддя, чи
маски в поєднанні із захисними окулярами для очей з бічними щитками у всіх
випадках, коли існує небезпека появи бризок крові й інших потенційно
небезпечних біологічних рідин під час маніпуляцій. Носіння звичайних
окулярів не забезпечує достатнього рівня захисту від інфекційних збудників,
що передаються з кров’ю. У разі правильного використання засобів
індивідуального захисту вони захищають робочий і звичайний одяг, нижню
білизну, а також шкірні покриви, слизові оболонки очей, рота від забруднення
чи контакту з кров’ю й іншими потенційно небезпечними біологічними
рідинами. Якщо захисний одяг просякнутий кров’ю або іншими потенційно
небезпечними біологічними рідинами, його варто якнайшвидше зняти.
Промити ділянки шкіри, на яких відбувся контакт з кров’ю під захисним
одягом, водою з милом. Перед тим як залишити робоче місце, потрібно зняти
всі індивідуальні засоби захисту та помістити їх у виділену для цього тару. За
очищення, прання, ремонт, заміну й утилізацію використаних індивідуальних
засобів захисту несе відповідальність роботодавець. Характер медичного
контакту має різний імовірний ступінь інфікування:
• після контакту рани з ВІЛ-інфікованою кров’ю імовірність інфікування
ВІЛ становить у середньому 0,3%;
• після потрапляння ВІЛ-інфікованої крові на неушкоджені слизові
оболонки імовірність інфікування ВІЛ становить приблизно 0,09%;
• після контакту неушкодженої шкіри з ВІЛ-інфікованою кров’ю або з
іншими біологічними рідинами, що містять вірус, імовірність інфікування ВІЛ
не встановлено.
Безпеку медичних працівників під час виконання ними професійних
обов’язків контролює режимна комісія лікувально-профілактичного закладу.
Робочі місця лікувально-профілактичних закладів забезпечуються аптечками
для проведення термінової профілактики в разі аварійних ситуацій,
необхідним набором медичного інструментарію для одноразового
використання, дезінфекційними засобами для проведення знезараження.
Медичний інструментарій, а також посуд, білизна, апарати та інші забруднені
кров’ю, біологічними рідинами речі (за винятком сечі, слини, випорожнень у
зв’язку з невеликою кількістю вірусів, що практично унеможливлює
інфікування (надалі – біологічні рідини), а також речі, які забруднені слизом,
відразу після використання підлягають дезінфекції згідно з вимогами
нормативної документації.
Засоби профілактики під час надання медичної допомоги хворим і
під час роботи з біоматеріалом.
Медичні працівники зобов’язані бути обережними під час проведення
маніпуляцій з ріжучим і колючим інструментом (голками, скальпелями,
ножицями та ін.). Для уникнення поранень після використання шприців голки
з них не знімають до дезінфекції. Перед занурюванням шприца з голкою в
дезрозчин виймають тільки поршень. Бригади швидкої та невідкладної
233
допомоги для збору використаних шприців забезпечуються ємністю з
матеріалу, який не проколюється.
Для уникнення поранень забороняють використовувати для взяття крові
та інших біологічних рідин скляні предмети з відбитими краями.
Під час маніпуляцій, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри
та слизових оболонок, під час розтину трупів, проведення лабораторних
досліджень, оброблення інструментарію та білизни, прибирання тощо медичні
працівники та технічний персонал повинні використовувати засоби
індивідуального захисту (хірургічні халати, гумові рукавички, маски, а в разі
потреби – захисні екрани, непромокальні фартухи, нарукавники, окуляри). Ці
дії дають змогу уникнути контакту шкіри та слизових оболонок працівника з
кров’ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнтів. Перед надяганням
гумових рукавичок шкіру біля нігтів потрібно обробити 5,0% спиртовим
розчином йоду.
Медичних працівників з травмами, ранами на руках, ексудативними
ураженнями шкіри рук, які неможливо закрити лейкопластирем або гумовими
рукавичками, звільняють на період захворювання від безпосереднього
медичного обслуговування хворих і контакту з предметами догляду за ними.
Усі маніпуляції з кров’ю та сироватками в лабораторіях виконують за
допомогою гумових груш, автоматичних піпеток, дозаторів.
Будь-які ємності з кров’ю, іншими біологічними рідинами,
біоматеріалами (тканинами, шматочками органів тощо) відразу на місці взяття
щільно закриваються гумовими або пластиковими корками. У лікувальних
закладах для забезпечення знезараження в разі випадкового витікання рідини,
крові біоматеріали транспортують у штативах, які розташовані в контейнерах,
біксах або пеналах, на дно яких укладають чотиришарову суху серветку.
Транспортування проб крові та інших біоматеріалів з лікувальних закладів до
лабораторій, які розташовані за межами цих закладів, здійснюють тільки в
контейнерах (біксах, пеналах), що унеможливлює випадкове або навмисне
відкриття кришок під час їх перевезення (замок, пломбування, заклеювання
місць з’єднання лейкопластирем). Ці контейнери після розвантаження
обробляють дезрозчинами. Оптимальною є доставка в сумках-холодильниках.
Не допускається транспортування проб крові та інших біоматеріалів у
картонних коробках, дерев’яних ящиках, поліетиленових пакетах. Не
допускається вкладання бланків направлень або іншої документації в
контейнер чи бікс.
Будь-яке ушкодження шкіри, слизових оболонок медперсоналу,
забруднення їх біоматеріалом пацієнтів під час надання допомоги
кваліфікують як можливий контакт з матеріалом, який містить ВІЛ.
Реєстрація аварій, спостереження за потерпілими та заходи щодо
запобігання професійному зараженню.
В усіх лікувально-профілактичних закладах ведеться форма 108-2/о
«Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим
234
та роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом».
Аварією слід вважати уколи, порізи, забруднення слизових оболонок і
шкірних покривів кров’ю та іншими біологічними рідинами. Реєстрацію
аварій проводять у встановленому порядку за добровільної згоди потерпілого.
Облікову форму заповнюють завідувачі відділень ЛПЗ. Після проведення в
установленому порядку реєстрації аварії потерпілому пропонують(за його
згоди) пройти обстеження на наявність антитіл до ВІЛ. Уперше кров для
тестування за кодом відбирають безпосередньо після аварії, але не пізніше ніж
через 72 год. Позитивний результат свідчить про те, що працівник був
інфікований ВІЛ раніше і аварія не є причиною зараження. Якщо результат
негативний, то наступне тестування проводять через 1, 3, 6 міс і через рік.
Якщо профаварія мала місце під час роботи з біоматеріалом, про який
заздалегідь було відомо, що він інфікований ВІЛ, то потерпілому
співробітнику на період спостереження за ним забороняють здавати донорську
кров (тканини, органи) і проводять екстрену профілактику, тобто призначають
антиретровірусні лікарські засоби (за згоди потерпілого). Це бажано зробити
якнайшвидше, але не пізніше ніж через 72 год. після факту ушкодження.
Результати обстеження медичних працівників єконфіденційними.
До початку призначення післяконтактної профілактики (ПКП)
антиретровірусними препаратами необхідно обстежити потерпілого
медичного працівника на наявність у нього антитіл до ВІЛ за добровільної
згоди згідно з чинним законодавством. Медпрацівник повинен заповнити
форму (інформована згода на проходження тесту на ВІЛ). Кров пацієнта, з
яким відбувся медичний контакт, також необхідно протестувати на наявність
антитіл до ВІЛ (згідно з наказом № 415 МОЗ України, кров обстежують за
добровільної згоди, у зв’язку з цим заповнюють форму первинної облікової
документації № 108-2/о). Фахівці Центру СНІДу аналізують аварійну
ситуацію, характер ушкодження, терміни, результати тестування крові
медпрацівника та пацієнта і лише після цього приймають рішення про
доцільність призначення ПКП. У разі призначення ПКП потерпілий заповнює
бланк інформованої згоди на проведення ПКП антиретровірусними
препаратами.
Тактика ведення медичних працівників після контакту, сполучного
з ризиком інфікування ВІЛ, на робочому місці.
Медичному працівнику після контакту, сполучного з ризиком
інфікування ВІЛ, рекомендується:
• утримуватися від статевих актів або використовувати презервативи,
щоб запобігти можливому подальшому поширенню інфекції;
• не бути донором крові і її похідних, а також сперми або органів;
• припинити годування груддю на період хіміопрофілактики.
Оскільки схеми хіміопрофілактики досить складні і застосування
антиретровірусних препаратів може супроводжуватися розвитком побічних
235
ефектів, потерпілий медичний працівник повинен перебувати під
спостереженням фахівця з ВІЛ-інфекції. Протягом першого місяця після
контакту, сполучного з ризиком інфікування ВІЛ, медичний працівник
повинен щотижня відвідувати лікаря. Під час відвідувань оцінюють рівень
дотримання режиму ПКП, розвиток побічних ефектів антиретровірусної
терапії, зміни самопочуття й емоційного стану за період після попереднього
обстеження. У разі виявлення будь-яких психологічних проблем
рекомендують консультацію психолога. Після проведення курсу ПКП
потерпілий медичний працівник перебуває на диспансерному обліку в
Міському центрі СНІДу протягом року та періодично, згідно з нормативною
документацією, здає кров для виявлення антитіл до ВІЛ. У приймальному
відділенні Міському центрі СНІДу цілодобово чергує лікар, у якого можна
завжди отримати професійну консультацію з ВІЛ-інфекції, аварійної ситуації
та вирішити питання щодо призначення ПКП у кожному конкретному
випадку. У разі відмови медпрацівника від запропонованої ПКП він письмово
засвідчує цей факт. Під час звернення з приводу аварійної ситуації
медпрацівник повинен мати при собі паспорт або документ, який засвідчує
особистість.
Алгоритм дій медичних працівників у разі виникнення аварійної
ситуації на робочому місці під час виконання професійних обов’язків.
1. Виконати профілактичні заходи, як це було написано вище.
2. Негайно повідомити адміністрацію лікарні, зав. відділенням, старшу
медичну сестру відділення про аварійну ситуацію.
3. Зареєструвати аварію в журналі, форма № 108-2/о «Журнал реєстрації
аварії при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та роботі з ВІЛінфікованим матеріалом».
4. Оформити акт аварії.
5. Набрати кров пацієнта для тестування на антитіла до ВІЛ за його
добровільної згоди. Пацієнт заповнює форму № 503-1/0 (згода на проходження
тесту на ВІЛ-інфекцію), та роблять відмітку в історії хвороби.
6. Кров пацієнта з направленням встановленого зразка доставляють
тільки в лабораторію КМЦ СНІДу для тестування на антитіла до ВІЛ.
7. Потерпілий медичний працівник з направленням, актом аварії,
паспортом повинен з’явитися в перші 72 год після аварійної в амбулаторнеполіклінічне відділення Міського центру запобігання СНІДу до лікарядерматолога або інфекціоніста для консультування.
8. У вихідні та святкові дні можна звертатися до чергового лікаря
приймального відділення Міського центру СНІДу.
Акт реєстрації аварійної ситуації заповнюють згідно з графами
«Журналу реєстрації аварії при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим
та роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом», форма №108-2/о.
Туберкульоз та заходи по його профілактиці.
236
Епідемічна ситуація з туберкульозом у світі.
За даними ВООЗ, щороку у світі виявляється від 7 до 10 млн хворих на
туберкульоз, помирає 2,5 – 3 млн осіб. Загальна кількість хворих сягає 50 – 60
млн. Щосекунди у світі інфікується збудником туберкульозу одна людина;
щорічно 1,0 % населення планети інфікується збудником туберкульозу;
мікобактеріями туберкульозу інфікована одна третина населення світу; більше
1,5 млн випадків туберкульозу зареєстровано в країнах Африки, розташованих
південніше від Сахари; щороку в країнах Південно-Східної Азії реєструється
близько 3 млн випадків туберкульозу; більше чверті мільйона випадків
туберкульозу щорічно реєструється в країнах Східної Європи; у 16 з 61 країни
Європейського регіону ВООЗ (ВООЗ/ЄВРО) ситуація з туберкульозом є
критичною.
Епідемічна ситуація з туберкульозу в багатьох країнах світу вийшла з
під контролю і нині зареєстрована епідемія цього захворювання.
У регіоні ВООЗ/ЄВРО спостерігаються такі рівні реєстрації
туберкульозу:
1. Високий (понад 30 на 100 тис. населення):Російська Федерація,
Україна, Румунія, Узбекистан, Казахстан, Білорусь, Киргизія, Таджикистан,
Республіка Молдова, Азербайджан, Туркменістан, Литва, Грузія, Латвія,
Вірменія, Естонія.
2. Середній (10-30 на 100 тис. населення):Туреччина, Іспанія, Польща,
Португалія, Угорщина, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія,
Албанія.
3. Низький (до 10 на 100 тис, населення):Німеччина, Франція,
Великобританія, Італія, Греція, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Данія,
Швейцарія, Фінляндія, Ірландія, Ізраїль, Швеція, Норвегія, Люксембург,
Мальта, Андорра, Ісландія, Сан-Марино, Монако, Чехія, Словаччина,
Словенія.
Епідемія туберкульозу містить три складових загальної епідемії:
• перша складова - це епідемія такого туберкульозу, який спостерігався
в доантибактеріальну еру, тобто такого, що добре піддається
антибактеріальній терапії (до 80,0 % таких хворих);
• друга складова – це епідемія хіміорезистентного туберкульозу.
Насамперед йдеться про первинну резистентність мікобактерій
туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів (від 7,0 до 30,0 %
таких хворих);
• третя складова – це епідемія туберкульозу в поєднанні з ВІЛінфекцією та СНІДом (близько 5,0-10,0 % таких хворих у структурі
захворюваності на туберкульоз).
У країнах, де зареєстрована епідемія туберкульозу, кількість
інфікованих мікобактеріями туберкульозусягає 90,0 % дорослого населення.
Приблизно 3-3,5 млн чоловік вмирають від туберкульозу поєднаного зі
CНІДом. ВІЛ разом із туберкульозною інфекцією призводить до величезних
237
епідемій. В усьому світі спостерігається ріст туберкульозу, стійкого до
лікарських препаратів.
Професійні ризики працівників галузі охорони здоров’я
Передача мікобактерії туберкульозу є визнаною небезпекою в медикосанітарних установах.
Величина небезпеки для медичних працівників суттєво коливається
залежно від:
– типу та відділення (підрозділу) установи охорони здоров’я, у якому
працює медичний працівник;
– поширеності туберкульозу у населеному пункті та серед груп
населення, що обслуговується медичними працівниками;
– ефективності заходів боротьби та профілактики інфікування
туберкульозом.
Небезпека може бути вищою на ділянках, де пацієнти з туберкульозом
одержують допомогу до постановки діагнозу та до початку лікування, а також
до введення карантинних заходів (наприклад, у залах очікування лікарень і у
відділеннях швидкої допомоги тощо).
Основними факторами, які сприяють передачі збудника й збільшенню
рівня захворюваності медичних працівників, є пізня діагностика; невиявлення
резистентних штамів мікобактерії туберкульозу (МБТ); неадекватне
лікування; високий рівень рециркуляції повітря, неадекватна вентиляція;
неадекватне використання масок та ультрафіолетового опромінювання;
недотримання техніки безпеки при проведенні таких процедур, як перев’язка,
бронхоскопія, аутопсія; недотримання протитуберкульозних заходів у
лабораторіях, моргах, лікарнях, палатах тощо; помилки у виконанні стандартів
у госпіталізації хворих на туберкульоз.
Основні групи ризику серед медичних працівників:
А. Медичні працівники протитуберкульозних закладів.
Медичні працівники протитуберкульозних закладів (ПТЗ) займають
п’яте місце за рівнями захворюваності на туберкульоз в Україні. До цієї групи
відносять – лікарів-фтизіатрів та інші спеціальності, медичних сестер та
молодших медичних сестер по догляду за хворими, соціальних працівників
тощо, які працюють у ПТЗ (диспансерах, туберкульозних лікарнях, санаторнокурортних закладах для хворих на туберкульоз – перш за все, на його активні
форми). Ця група населення може бути віднесена до групи надвисокого ризику
виникнення професійного туберкульозу.
Особливу небезпеку для цієї професійної групи становить можливість
інфікування хіміорезистентними формами МБТ від хворих, які проходять
лікування в ПТЗ. Так, в Україні частота первинної хіміорезистентності
238
становить 20–30 % у різних регіонах, а вторинна резистентність сягає 65–75
%.
Б. Медичні працівники Центрів боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом.
Також до групи надвисокого ризику виникнення професійного ТБ
можнавіднести й працівників Центрів профілактики та боротьби з ВІЛінфекцією/СНІДом. Для цієї професійної групи медичних працівників
небезпеку становлять не тільки хворі на активні форми ТБ, а також і хворі на
позалегеневі та атипові форми захворювання, особливо – у безсимптомні його
періоди.
В Україні одночасно розвиваються епідемії двох соціально-небезпечних
хвороб – туберкульоз і ВІЛ-інфекції/СНІДу, що часто уражаютьодні й ті самі
групи населення. ВІЛ-інфекція/СНІД значно впливає на зростання
захворюваності на туберкульоз і є найсерйознішим фактором ризику
розвиткузахворювання в осіб, інфікованих МБТ. Загроза поєднання
туберкульозу і ВІЛ-інфекції зумовлена тим, що майже кожна третя людина на
Землі інфікована МБТ (у деяких слаборозвинених країнах інфіковано 80–90 %
дорослого населення).
Особи, одночасно інфіковані ВІЛ і МБТ, становлять особливу групу
ризику. У хворих, інфікованих МБТ, ВІЛ-інфекція є причиною прогресування
безсимптомного туберкульозу. Ризик захворіти на туберкульоз у ВІЛпозитивних у 20–30 разів вищий, ніж у ВІЛ-серонегативних осіб. У ВІЛпозитивного пацієнта наявність інфікування МБТ може сприяти прискоренню
реплікації ВІЛ, що, усвою чергу, може призвести до швидкого прогресування,
коли безсимптомна ВІЛ-інфекція переходить у захворювання на СНІД. У разі
прогресування ВІЛ-інфекції імунна система втрачає здатність затримувати
ріст і розповсюдження МБТ. Частіше розвиваються дисеміновані та
позалегеневі форми туберкульозу.
В. Працівники клінічних лабораторій. Співробітники клінічних
лабораторій піддаються підвищеному ризику інфікування туберкульозом на
робочому місці аерогенним шляхом. Частіше інфікування M. tuberculosіs
відбувається підчас первинної обробки клінічних зразків від пацієнтів з
невстановленим захворюванням на туберкульоз.
Г. Медичні працівники загально-лікарняної мережі. Усі медичні
працівники зазнають професійного ризику інфікування МТБ. Ураховуючи
поширення туберкульозу серед населення та особливості його клінічного
перебігу, перш за все ризику професійного інфікування МТБ зазнають:
1) лікарі загальної практики/сімейної медицини, дільничні терапевти,
лікарі швидкої допомоги та медичні сестри, які знаходяться на першійлінії
контакту із хворими на початковій стадії туберкульозного процесу, ще до
діагностики туберкульозу;
2) лікарі та медичні сестри стаціонарних відділень, де можуть
знаходитись тривалий час хворі на невстановлений туберкульоз (під час
проведення диференційного діагнозу вогнищевих змін у легенях), у разі
захворювання на туберкульоз позалегеневої локалізації (шкіри, нирок,
239
головного мозку,очей, кісток і суглобів, лімфатичних вузлів тощо);
3) лікарі бюро судово-медичної експертизи та патологоанатомічних
відділень під час проведення розтину трупів осіб із раніш невстановленим
захворюванням на туберкульоз, передусім – бездомних, безробітних,
звільненихіз місць позбавлення волі тощо.
Світовий досвід профілактики туберкульозу на робочому місці
У США профілактика туберкульозу на робочому місці ведеться під
керівництвом Occupational Safety and Health Administration (OSHA). До цієї
програми включені наступні напрями:
І. Профілактика у системі охорони здоров’я – у клініках (відділеннях)
для хворих на туберкульоз, у службах швидкої допомоги та відділеннях
інтенсивної терапії, у відділеннях рентгенології.
ІІ. У центрах для ВІЛ-позитивних/хворих на СНІД.
ІІІ. У системі соціального забезпечення – у притулках для
безпритульних,центрах для безробітних, домах (пансіонатах) для осіб
похилого віку.
ІV. У системі виконання покарань.
Основними заходами боротьби із туберкульозом на робочому місці
визнані:
1) своєчасна ізоляція хворого на туберкульоз чи хворого, у якого
підозрюється туберкульоз;
2) респіраторний захист (захисна маска – для хворого, який
кашляє;респіратор з HEPA-фільтром – для персоналу, який надає медичну
допомогу хворому);
3) використання захисних екранів при наданні хворому допомоги;
4) мінімізація часу перебування персоналу із хворим;
5) використання системи вентиляції для створення в приміщеннях, де
перебувають хворі, негативного тиску повітря;
6) використання систем бактеріологічної очистки (дезінфікування)повітря у
приміщеннях, де знаходяться хворі;
7) ультрафіолетове опромінення та дезінфекція приміщень;
8) маркування приміщень і об’єктів, які можуть становити загрозу
інфікування мікобактерією туберкульозу персоналу;
9) навчання безпечній праці працівників, які надають допомогу хворому;
10) проведення медичного спостереження за персоналом.
Профілактика туберкульозу на робочому місці в галузі охорони
здоров’я України
В українських закладах охорони здоров’я профілактика туберкульозу
базується на принципах інфекційного контролю – універсального комплексу
заходів переривання ланцюга передачі інфекції, спрямованого на всі три його
ланки: джерело інфекції, шляхи передачі та сприйнятливий організм.
Основними напрямами ІК є:
240
1)
адміністративний контроль — комплекс адміністративних заходів,
спрямованих на запобігання утворенню інфекційних аерозолів і поширенню
інфекції, зниження рівня контагіозності джерел інфекції, що включає в себе
планування приміщень, правильну організацію роботи стаціонарів і
лікувально-профілактичних закладів загалом, навчання персоналу і хворих
методам і прийомам, які знижують ризик поширення інфекції, тощо;
2)
контроль стану повітря закритих приміщень (інженерний
контроль) — комплекс інженерних (проектних і технічних) заходів,
спрямованих на зниження концентрації інфекційних аерозолів (шлях передачі
інфекції) у повітрі шляхом використання технічних засобів — вентиляції,
ефективних пристроїв знезаражування повітря;
3)
індивідуальний захист органів дихання — заходи, спрямовані на
сприйнятливі контингенти — пацієнтів і медичних працівників.
Головними
напрямами
адміністративного
компоненту
інфекційного контролю є:
• Своєчасне виявлення людей із симптомами туберкульозу
• Ізоляція хворих, які становлять епідемічну небезпеку
• Навчання хворих «етикету кашлю»
• Обмеження показань для госпіталізації і терміну перебування у
стаціонарі
• Профілактика туберкульозу серед медичних працівників.
Найбільш ефективні заходи адміністративного інфекційного контролю
включають:
1) регулярну оцінку ризиків розповсюдження інфекції в підрозділах
лікувально-профілактичних закладів, при різних процедурах і маніпуляціях і
для різних категорій співробітників та відвідувачів;
2) розробку, затвердження, виконання і регулярний перегляд плану
інфекційного контролю за туберкульозом для установи загалом та/або
окремих підрозділів;
3) застосування протоколів своєчасного виявлення, ізоляції, обстеження
та ефективного лікування хворих на туберкульоз;
4) розділення потоків хворих під час надходження, відокремлене їх
розміщення й утримання в лікувально-профілактичному закладі (вперше
виявлені активні форми з бактеріовиділенням, мультирезистентним
туберкульозом, поєднання туберкульозу із ВІЛ-інфекцією/СНІДом та
парентеральними гепатитами, хронічні форми туберкульозу без
бактеріовиділення тощо);
5) розробку алгоритмів безпечного робочого процесу, впровадження та
контроль його виконання персоналом, пацієнтами та відвідувачами закладу,
наприклад, обмеження режиму для хворих-бактеріовиділювачів, дотримання
241
вимог безпеки в лабораторіях під час роботи з інфекційно-небезпечним
матеріалом тощо;
6) проведення регулярного навчання всіх співробітників лікувальнопрофілактичного закладу, санітарно-просвітницької роботи з пацієнтами та
населенням;
7) радикальний перегляд політики госпіталізації;
8) впровадження швидких методів ідентифікації M. tuberculosis і
медикаментозної чутливості;
9) обстеження співробітників для виявлення інфікування і захворювання
на активний туберкульоз.
Контроль стану повітря закритих приміщень (інженерний
контроль) передбачаєвикористання інженерних засобів, спрямованих на
зниження ризику концентрації бактеріального аерозолю.
Оскільки поширення туберкульозної інфекції здійснюється переважно
через повітря, основними заходами інженерного контролю є забезпечення
достатнього повітрообміну за допомогою вентиляційних систем та
знезараження повітря за допомогою різних технічних приладів. Знезараження
повітря може здійснюватися:
а) фільтрацією (затримка мікроорганізмів на фільтрах);
б) інактивацією (знищенням) мікроорганізмів;
в) інактивацією з подальшою фільтрацією.
Пріоритетна увага при проведенні контролю за станом навколишнього
середовища надається приміщенням і ділянкам з високим ризиком поширення
мікобактерій туберкульозу, а також місцям перебування контингенту хворих з
високою сприйнятливістю до туберкульозу (зокрема, хворих на ТБ/ВІЛ):
• бокси і палати для контагіозних хворих на туберкульоз, особливо з
мультирезистентним туберкульозом;
• місця загального користування для хворих;
• відділення інтенсивної терапії;
• приміщення для індукції мокротиння;
• бронхоскопічні, стоматологічні, рентгенівські кабінети;
• операційні, процедурні кабінети;
• секційні зали;
• лабораторно-діагностичні відділення
Найбільш кардинальним способом досягнення необхідного стану
повітря є зведення будівель відповідно до сучасних вимог стосовно
вентиляційних систем, що дає можливість впроваджувати усі компоненти
інфекційного контролю. Однак зазвичай такі рішення потребують значних
капіталовкладень.
У разі, коли наявну стару будівлю лікувально-профілактичного закладу
обладнано централізованою вентиляцією, яка не забезпечує достатнього
242
обміну повітря в приміщеннях, можуть бути використані:
• природне провітрювання приміщень за допомогою вікон і дверей
з урахуванням контролю напрямку перетікання повітря між
«чистими» і «заразними» зонами;
• локальна (місцева) вентиляція;
• додаткові пристрої знезараження повітря на основі фільтрів або
УФ-випромінювання;
• знезараження повітря приміщень за допомогою бактерицидних
УФ-ламп або імпульсних бактерицидних установок.
Індивідуальний захист органів дихання передбачає використання
засобів респіраторного захисту медичним персоналом і пацієнтами.
Епідеміологічні
гепатитів.
особливості
гемоконтактних
вірусних
За даними ВООЗ гепатити В і С та їхні ускладнення займають місце в першій десятці
причин смерті.
У світі проживає 257 млн. людей, інфікованих ВГВ. Від патології,
пов'язаної з гепатитом В у 2015 року померло в світі 887 тисяч людей.
За даними ВООЗ, 71 млн людей у світі мають хронічний гепатит С. Близько 400 тисяч
людей щорічно помирає від хронічного ВГС та його наслідків.
У випадку хронічного перебігу вірусному гепатиту С властивий нерідко
тривалий безсимптомний, але неухильно прогресуючий перебіг, що
обумовлює хронізацію процесу у 50 - 80 % осіб.
- Майже 9 % ВІЛ-інфікованих є інфікованими вірусом гепатиту В;
- У Західній Європі 6-10 % ВІЛ-інфікованих осіб хворі на хронічний
гепатит В; У країнах Азії - понад 20 %;
- В середньому у 16-33 % хворих на ВІЛ виявляються маркери
інфікування вірусного гепатиту С;
- Серед ін'єкційних наркоманів антигени до вірусного гепатиту С
виявляються у 90-95 % осіб.
Епідеміологічні особливостівірусного гепатиту В (ВГВ).
Джерело інфекції – носії; хворі на гострий ВГВ; хворі з
безсимптомними, субклінічними варіантами перебігу захворювання,
переважно в хронічних формах.
У випадку інфікування ВГВ хронічними носіями (довічними);
залишаються:
- 90 % новонароджених дітей,
- 50 % дітей віком до 1 року,
- 20 % дітей віком старше 1 року,
- 5-10 % дорослих захворілих.
Механізми
передачі:
гемоконтактний
(шляхи
передачі
–
243
парентеральний, статевий, побутовий), вертикальний.
Ко-факторами передачі ВГВ є супутні інфекції, ін'єкційна наркоманія,
імунодефіцитні стани різної природи та ін.
Групи ризику:
- персонал медичних установ, які працюють з кров’ю або іншими
секретами пацієнтів, мають небезпеку професіонального пошкодження шкіри
і слизових із загрозою потрапляння туди крові та інших секретів, де можуть
бути її домішки;
- пацієнти, яким проводилося переливання крові;
- ін’єкційні наркомани;
- особи, що подорожують у областях із широким поширенням ВГВ;
- особи, що мають сімейний контакт із хворими або носіями вірусу;
- особи, які мають велику кількість статевих партнерів.
Співвідношення клінічно виражених і субклінічних форм гепатиту В в
осередках інфекції може складати 1:6 - 1:20, а при проведенні, досліджень на
популяційному рівні - досягати 1:50- 1:200.
Хронічний гепатит В може призводити до розвитку цирозу печінки та
гепатоцелюлярної карциноми у 1/3 -1/4 інфікованих осіб.
У хронічних вірусоносіїв у 70-80 % випадках виявляються ознаки
хронічного гепатиту В; у 50 % з них спостерігається реплікація вірусугепатиту
В.
Основні характеристики епідемічного процесу гепатиту В в Україні
на сучасному етапі:
- Широке поширення інфекції;
- Множинність шляхів та факторів передачі ВГВ;
- Зміна структури шляхів передачі збудника;
- Залучення до епідемічного процесу молодих осіб віком 15-30 років;
- Наявність груп високого ризику інфікування;
- Територіальна нерівномірність;
- Зниження захворюваності на клінічно виражені форми інфекційного
процесу на фоні збільшення субклінічних форм гострого та хронічного
гепатиту В;
Епідеміологічні особливості вірусного гепатиту С (ВГС).
За даними ВООЗ, 71 млн людей у світі мають хронічний гепатит С.
Близько 400 тисяч людей щорічно помирає від хронічного ВГС та його
наслідків.
У США щороку виявляють 35 тис. нових випадків гепатиту С, а кількість
інфікованих осіб досягає 4,1 млн. Від хронічних хвороб печінки, пов'язаних з
ВГС, у США помирає 8-10 тис. осіб щороку.
У Західній Європі 1-2 % населення хронічно інфіковано ВГС. У Франції
щороку заражаються ВГС близько 6 тис. осіб, а кількість інфікованих досягає
600-650 тис. (1 % населення).
За даними деяких експертів понад 3 % населення планети інфіковано
244
ВГС, і глобальне поширення цієї інфекції є пандемічним, за масштабами у 4-5
разів перевищуючи ВІЛ інфекцію.
Станом на серпень 2016 офіційно на обліку в Україні перебувають 44
тис. хворих на гепатит С.
Джерелом інфекції при ВГС є хворі на гостру та хронічну форми ВГС,
причому основне значення серед них мають особи з відсутністю жовтяниці, з
безсимптомним або малосимптомним плином.
Механізм передачі: гемоконтактний, вкрай рідко – вертикальний.
Шляхи передачі збудника.
Виділення вірусу з різними біологічними секретами (кров, слина, сеча,
жовч, сльози, грудне молоко, сперма та ін.) передбачає множинність шляхів
передачі інфекції. Однак тільки кров, сперма й, можливо, слина представляють
реальну епідеміологічну небезпеку, тому що в інших рідинах концентрація
вірусу дуже мала.
Концентрація вірусу ВГС у крові інфікованих в середньому складає 103104 вірусних часток в 1 мл. При цьому інфікуюча доза вірусу може міститися
в 0,01-0,001 мл крові.
Ризик передачі ВГС статевим шляхом в середньому складає 3-6 % в
структурі шляхів передачі.
Показник інфікованості ВГС серед осіб, що належать до традиційних
груп ризику зараження статевим шляхом, може сягати 16-17%.
Штучні шляхи: різні медичні парентеральні маніпуляції; нанесення
татуювання; прокол мочок вух; внутрішньовенне введення наркотичних
речовин.
Характеристика епідемічного процесу гепатиту С в сучасних
умовах:
- Широке поширення гепатиту С серед різних груп населення.
- Множинні шляхи передачі вірусу гепатиту С визначають
функціонування різних осередків інфекції та груп підвищеного ризику
інфікування.
- Накопичення великої кількості хворих на субклінічні форми гострого,
хронічного гепатиту С, які є основним джерелом збудника інфекції. :
- Наявність епідеміологічних паралелей між гепатитами В, С та BIJIінфекцією.
- Підвищення значущості штучного шляху парентеральної передачі при
ін'єкційному введенні наркотичних препаратів.
- Залучення до епідемічного процесу молодих, працездатних осіб віком від 15 до 29
років (понад 70 %).
- Провідна роль прихованого компоненту епідемічного процесу,
активність якого визначається переважанням субклінічнихформ гострого і
хронічного гепатиту С.
Заходи профілактики вірусного гепатиту В.
Вакцинопрофілактака дорослих: через 1 місяць після першого щеплення
245
роблять друге, а через 5 місяців після другого – третє, 1 мл вакцини вводиться
внутрішньом'язово в дельтоподібний м'яз плеча.
При масових стандартних вакцинаціях дітей та дорослих спеціальне
обстеження не виконується. Однак обстеження необхідно в наступних
випадках:
- з ослабленим імунітетом, в тому числі – пацієнтам на гемодіалізі;
- тим, хто отримував щеплення в сідницю;
- малюків, які народились від інфікованих матерів (з позитивним тестом
на HBs-антиген);
- медичного персоналу, який працює з кров'ю;
- осіб, що мають статеві контакти з хворими на хронічний гепатит В.
Обстеження передбачає визначення титру антитіл через 1-2 місяці після
введення 3 дози вакцини. Результат обстеження, який підтвердить надійний
захист – це титр антитіл HBS Ag не менш ніж 10 мЕ/мл. Після трьох
правильних введень вакцини імунітет виробиться в 99% випадків.
Заходи профілактики гепатитів В і С загального плану цілком
повторюють (1:1) заходи профілактики ВІЛ-інфекції.
Це стосується післяконтактної профілактики з хворими на ВГВ і ВГС,
наданню допомоги після випадкового контакту, контакту пов’язаному з
ризиком інфікування на робочому місці медпрацівника, універсальним
запобіжним заходам в разі контакту з будь-якими людськими тканинами,
технічних засобів захисту та дотримання техніки безпеки, індивідуальних
засобів захисту, засобів профілактики під час надання медичної допомоги
хворим, тактиці ведення медпрацівників після контакту на робочому місці та
ін.
6. Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
Вкажіть основні шляхи профілактики туберкульозу.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Діагноз вірусного гепатиту С був поставлений хворій 56-ти років на
підставі клінічних та лабораторних даних. Було з’ясовано, що за 4 місяці до
захворювання вона знаходилась у хірургічному стаціонарі в зв’язку з
операцією на шлунку. Отримала дворазове переливання крові,
внутрішньовенні та внутрішньом’язові ін’єкції. Чи можна пов’язати
виникнення вірусного гепатиту С у хворої з лікуванням у хірургічному
стаціонарі. Який найбільш вірогідний шлях зараження вірусним гепатитом С?
7. Література
Основна:
1. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. /за заг.
ред. О.П. Яворовського/ - К.: ВСВ «Медицина», 2015. – 288 с. – стор. 246-287|
246
2. Охорона праці в медичній галузі: навч. посіб. / О.П. Яворовський,
М.І. Веремей, В.І. Зенкіна та ін./ - К.: ВСВ «Медицина», 2015. – 208 с. – стор.
158-170 .
3. Профілактика туберкуьозу. Навчальний посібник для студентів і
лікарів-інтернів ВМНЗ та лікарів/В.І. Петренко, М.Г. Долинська,
А.В. Александрін, В.В. Петренко – К.: ТОВ «Ріджи», 2017. – 88 с.
4. Професійні інфекційні хвороби /Ю.І. Кундієв, М.А. Андрейчин, А.М.
Нагорна, Д.В. Варивончик. – К.: ВД «Авіцена», 2014. – 528 с.«ВІЛ-інфекція.
СНІД», стор. 9-138; «Туберкульоз», стор. 139-231; «Вірусні гепатити», стор.
232-359;
5. Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ:
ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12 с. ISBN 978-617-505-214-3.
«Вірусний гепатит В», стор.386-398; «Вірусний гепатит С», стор. 399-406;
«ВІЛ-інфекція.СНІД-асоційовані інфекції та інвазії», стор. 414-438.
Додаткова:
1.
Епідеміологія: Підручник /за ред. І.П. Колесникової/ – Вінниця.:
Нова книга, 2012, 568 с.
2.
Гігієна та охорона праці медичних працівників: навч.
посіб./В.Ф. Москаленко, О.П. Яворовський, Д.О. Ластков та ін.; за ред.
В.Ф. Москаленка, О.П. Яворовського.- К.: Медицина, 2009.- 176 с.
3.
Наказ МОЗ України № 415 від 19.08.2005 р. «Про удосконалення
добровільного консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію»
4.
Профілактика ВІЛ-інфікування, попередження передачі ВІЛ від
матері до дитини, діагностика, лікування ВІЛ-інфікованих та соціально—
психологічна підтримка людей, що живуть з ВІЛ. Наскрізна навчальна
програма для ВМНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2009 рік
5.
Туберкульоз, ВІЛ-інфекція /СНІД: Навчальний посібник /
Р.Г. Процюк, В.Ф. Москаленко, В.І. Петренко та ін.; За ред. В.Ф. Москаленка,
Р.Г. Процюка. – К., "Медицина" 2009. – 423 с.
6.
Горбатюк I. M. Проблеми соціального захисту медичних
працівників протитуберкульозних закладів. Український пульмонологічний
журнал, 2008, № 3. –с.24 – 25.
247
ТЕМА ЗАНЯТТЯ: «ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ БЕЗПЕКИ МЕДИЧНИХ
ПРАЦІВНИКІВ»
248
1. Актуальність теми:
Електрична енергія широко використовується в усіх галузях
господарювання, на транспорті, в побуті, в медицині. Людина поставила собі
на службу силу електрики. Але, крім благ, які створює електрика, вона є
джерелом високої небезпеки. Щоб зрозуміти її причини, треба пізнати
природу електрики та її вплив на організм людини.
Електронебезпечність часто пов'язана з пожежами. Пожежа –
неконтрольований процес горіння. Горіння – це фізико - хімічний процес, при
якому горючі речовини та матеріали під впливом високої температури
вступають в хімічну реакцію з окислювачем, перетворюючись в продукти
горіння та який супроводжується виділенням тепла та світлового
випромінювання. Причинами пожеж, унаслідок яких найчастіше гинуть люди,
за останні 8 років є небезпечне поводження з вогнем – 65% від загальної
кількості загиблих; порушення правил монтажу та експлуатації
електрогосподарства ( в тому числі медичних приладів) - 17%. Більше третини
випадків загибелі людей припадає на нічну пору – від 22 до 6 годин. Це часто
реєструється в стаціонарах для психічно хворих та для людей похилого віку.
Збитки від пожеж в Україні обчислюються з 1998 року. За цього року
щоденні економічні втрати складали 680 тис. грн.
В нашій країні існує база законодавчих актів, наказів, положень,
інструкцій стосовно протиструминного та протипожежного захисту. Тому в
даний час набуває особливого значення природа електрики, процесів горіння,
вплив їх на організм а також засоби запобігання їх негативного впливу.
2. Конкретні цілі:
1. Класифікувати і розрізняти такі дії електричного струму на організм
людини: біологічну, термічну, електрохімічну і механічну дії.
2. Знати чинники і фактори, що впливають на наслідки ураження
електричним струмом.
3. Знати технічні засоби електробезпечності і техніку безпеки, під час
користування електроприладами.
4. Вміти надати першу медичну допомогу в разі ураження електричним
струмом та під час пожежі.
5. Знати причини виникнення пожеж, заходи безпеки та загальні вимоги
пожежної безпеки.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
Отримані навички
дисциплін
249
1.Анатомія людини
2.Медична і
біологічна фізика
3. Медична хімія
4.Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5.Нормальна
фізіологія
6.Біологічна хімія
Аналізувати інформацію про зміни органів і тканин
тіла людини під впливом фізичних факторів
електричного струму та фізіко - хімічних факторів
горіння
Пояснювати фізичні основи дії електричного струму
та пожеж ( сила та величина напруги струму,
електричний опір тіла людини, тривалість дії струму та
пожежі, вогонь, дим, недостатність кисню та інше).
Інтерпретувати електрохімічну ( електролітичну) дію
струму та зміни фізико - хімічного складу крові.
Інтерпретувати дію фізичних факторів на мікрофлору
організму людини та зовнішнього середовища.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на
підставі фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну
речовин та його регуляції в забезпеченні
функціонування органів, систем та цілісного організму
людини.
7. Загальна гігієна та Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив
екологія людини
його факторів на здоров’я різних груп населення.
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та
загальні закономірності зв’язку здоров’я з факторами і
умовами середовища життєдіяльності.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен
засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Визначення
Електрична травма
Пошкодження, спричинено впливом
електричного струму (електричні опіки,
електричні знаки. механічні
пошкодження)
Електронебезпечність
Комплекс заходів і засобів, що
забезпечують захист людей від
шкідливої дії електричного струму
Опір тіла людини
Визначається опором шкіри
електроструму
Ізоляція
Захист струмоведучих елементів
обладнання, що забезпечує її нормальну
роботу
Пожежа
Неконтрольоване горіння, що
250
Пожежна безпека
Пожежна сигналізація
поширюється в часі і просторі та
створює загрозу життю людини
Стан об’єкта, при якому з
регламентованою ймовірністю
виключається ймовірність виникнення
пожежі і впливу на людей її небезпечних
факторів
Призначення для виявлення початкової
стадії пожежі, передавання
повідомлення, а при необхідності –
введення в дію автоматичних систем
пожежогасіння
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Дія електричного струму на організм людини.
2. Класифікація загальних електричних травм.
3. Чинники і фактори, що впливають на наслідки ураження
електричним струмом.
4. Причини смерті від дії електроструму.
5. Технічні засоби електробезпечності.
6. Техніка безпеки під час користування електроприладами і надання
першої медичної допомоги в разі ураження електричним струмом.
7. Державний пожежний нагляд. Проектування і експлуатація ЗОЗ та
медичного обладнання.
8. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і
речовин. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю.
9. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки медичного
об'єкту. Пожежна сигналізація. Засоби пожежогасіння.
10. Дії персоналу під час гасіння. Евакуація персоналу та хворих.
Контроль стану пожежної безпеки. Навчання правилам пожежної безпеки
працівників ЗОЗ.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Ознайомитися з методичними вказівками до теми і занотувати в
протокол визначення пункту 4.1.
2. Вирішити ситуаційні завдання:
Задача 1
У міській лікарні м. Луганська стався вибух кисневих балонів.
Зруйновано будівлю, загинуло 16 осіб. З 1995 р. було близько 50 вибухів
кисневих балонів.
У міській лікарні № 7 стався вибух одного кисневого балона. Другій
балон, що був поруч, зруйнувався від детонації.
Комісія зі 100 % - вою упевненістю стверджує, що у балоні, який
251
вибухнув , містився не чистий кисень, а суміш кисню з горючим газом,
ймовірно метаном. Імпульсом для загорання суміші послужила, швидше за
все, встановлена на редукторі, що підключається , прокладка з матеріалу,
несумісного з киснем (гума, пластік). Після підключення редуктора та
відкриття вентиля на балоні сталось загоряння прокладки, подальше
загоряння сумішші у балоні та вибух.
За місяць до вибуху була перевірка балонів на пожежонебезпечність.
Встановлено : балони пофарбовані у сірий колір; напис «кисень медичний»
був відсутній; дати проведення та наступного посвідчення на балонах були
відсутні ; наповнювальна станція, на якій заправляють медичний кисень, не
мала реєстраційного свідоцтва, що
видається Міністерством охорони
здоров'я; виданий на балон з киснем паспорт був заповнений неповно.
1. За допомогою інформації додатку 1: вкажіть причину вибуху
кисневого балона?
2. Укажіть вимоги з метою попередження вибухів балонів?
3. Яким чином можна запобігти потраплянню горючого газу до
кисневого балона?
4. Звідки до кисневого балона може потрапити горючий газ?
5. Ознаки, що визначають , який кисневий балон вибухнув, а який
зруйнувався?
Задача 2
У реанімаційному відділенні лікарні м. Полтави, що розташовано на
4 поверсі 5- ти поверхового будинку, стався вибух кисневого балону. Є
постраждалі, а газозварник загинув. Свідки відмічають, що при проведенні
газозварювальних робіт в цьому відділенні були випадки виникнення
спалаху ( хлопка) у місті підключення редуктора, при цьому прокладки
були заводського виготовлення, але зі слідами органіки. Від вибуху
врятувало тільки те, що в балоні містився чистий кисень.
Під час зварювальних робіт , у момент, коли тиск кисню у балоні став
нижчим, ніж тиск горючого газу ( пропану) у газовому балоні стало
можливим перетікання його до кисневого балона. При під'єднанні редуктора,
потім при відкриванні вентиля стався вибух.
За допомогою інформації додатку 1 вкажіть :
1. Звідки до кисневого балону може потрапити горючий газ?
2. Яким чином можна запобігти потрапляння горючого газу до
кисневого балона?
3. Назвіть ознаки, що визначають, який кисневий балон вибухнув, а
який зруйнувався?
Задача З
252
На території районної лікарні знаходиться міжаптечна база ліків та
виробів медичного призначення.
Інспектором Державного пожежного нагляду здійснено перевірку стану
пожежної безпеки міжаптечної бази ліків та виробів медичного призначення,
при цьому до Припису внесено слідуючи відомості:
• споруда окрема, одноповерхова;
• приміщення для зберігання лікарських засобів має площу 26 м²;
• кімната для персоналу — 6 м², відмежована від приміщення цля
складування металевими гратами;
• легкозаймисті рідини зберігаються зовні, забарвлення тари — чорного
кольору;
• скляні бутлі де зберігаються легкозаймисті речовини без кошиків і
розташовані по 15 одиниць у кожній групі.
Чи мав підстави інспектор вносити такі відомості до Припису? Які
виправлення є необхідними.
Зміст теми:
Електробезпека
Дія електричного струму на організм людини
Розрізняють такі види дії електричного струму на організм людини:
біологічну, термічну, електрохімічну і механічну дію.
• Біологічна дія струму проявляється в подразненні і збудженні живої
тканини, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що
проходять в організмі і безпосередньо пов'язані з його життєвими
функціями. Це може супроводжуватися мимовільним, судомним
скороченням м'язів, у тому числі м'язів серця та легень. При цьому
порушуються або повністю припиняються кровообіг і робота органів
дихання.
• Термічна (теплова) дія струму зумовлює опіки окремих ділянок тіла,
нагрівання кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів,
через які проходить струм. Це може викликати в них значні
функціональні розлади.
• Електрохімічна (електролітична) дія струму спричинює значними змінами
їх фізико-хімічного складу крові.
• Механічна дія струму полягає в розшаруванні, розриві та інших
механічних пошкодженнях тканин організму, зокрема — м'язової, стінок
кровоносних судин, легенів, унаслідок електродинамічного ефекту, а
також миттєвого вибухоподібного утворення пари від теплової дії
струму.
Наведені види дії електричного струму можуть призвести до негативних
наслідків, тобто до електричних травм.
Електрична травма — це пошкодження, спричинене впливом
електричного струму.
253
Електричні травми поділяються на два види: місцеві травми і загальні.
Місцеві — коли виникає місцеве ушкодження організму. До місцевих
електротравм відносять:
• електричні опіки;
• електричні знаки;
• механічні пошкодження.
Електричні опіки — найбільш поширена електротравма, яка виникає
внаслідок виділення тепла .
Електричні знаки (мітки) — це чітко окреслені плями сірого або блідожовтого кольору на поверхні шкіри людини, яка потрапила під дію струму.
Механічні пошкодження — наслідок різних рефлекторних судомних
скорочень м'язів під впливом струму, що проходить через тіло. У результаті
можуть утворитися розриви зв'язок, шкіри, кровоносних судин, можуть мати
місце вивихи суглобів і навіть переломи кісток.
Загальні травми, або так звані електричні удари, коли уражається (або
створюється загроза ураження) усього організму через порушення нормальної
діяльності життєво важливих органів та систем.
Класифікація загальних електричних травм
Залежно від наслідків ураження, електричні удари можна поділити на
такі п'ять ступенів:
• — судомне, ледве відчутне скорочення м'язів ;
• — судомне скорочення м'язів, що супроводжується сильними болями,
але без непритомності;
•
— судомне скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням
дихання та роботою серця;
•
— втрата свідомості і порушення серцевої діяльності чи дихання;
• — клінічна смерть.
Більше ніж 85 % смертельних уражень людини електричним струмом
викликані саме електричними ударами.
Основи техніки безпеки
Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним
струмом
Тіло людини є провідником електричного струму, але електропровідність біологічної тканини своєрідно відрізняється від провідності
металів, електролітів, газів. Це зумовлено не тільки фізичними властивостями
живої тканини, а й дуже складними біохімічними і біофізичними процесами,
властивостями біологічної субстанції.
При проходженні електричного струму, тіло людини стає додатковою
гілкою електричної мережі. Водночас організм людини можна віднести і до
групи своєрідних полімерів-біополімерів, який можна прирівняти до
провідності напівпровідників.
Дослідження
природи
електропровідності
живої
тканини
254
продовжуються і вивчаються більш глибинні механізми дії електричного
струму.
Електробезпечність — комплекс заходів і засобів, що забезпечують
захист людей від шкідливої дії електричного струму.
Чинники, від яких залежить важкість ураження електрострумом:
• сила та величина напруги струму;
• електричний опір тіла людини і тривалість проходження через нього
струму;
• характер струму (змінний, постійний);
• індивідуальні особливості людини та умови навколишнього середовища;
• шлях проходження електричного струму в тілі людини.
Фактори, що впливають на наслідок ураження електрострумом
Небезпека ураження людського організму електрострумом залежить від
багатьох факторів, основні з яких наступні:
• величина струму, що проходить через тіло людини;
• електричний опір тіла людини;
• тривалість дії струму;
• від струму і частота;
• шлях проходження струму;
• індивідуальні особливості організму людини (стан організму, вік та стать).
Електричний струм силою 1 мА вже викликає фізіологічні відчуття у
людини. Змінний струм промислової частоти силою понад 15 мА, постійний
струм силою 60 мА і більше можуть викликати явища паралічу дихання, руху
(людина сама не може відірватися від джерела струму). Зі зростанням
величини струму небезпека уражень зростає:
Струм різної сили викликає різну дію на людину. Виділяються наступні
порогові значення струму:
• 0,6 ... 1,5 мА (змінний струм); 5 ... 7 мА (постійний струм) — пороговий
відчутний струм;
• 10-15 мА (змінний струм); 50 ... 80 мА (постійний струм) — пороговий
невідпускаючий струм, котрий викликає при проходженні через тіло
людини нездоланні судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснено
провідник;
• понад 100 мА при частоті 50 Гц (змінний), і більше 300 мА (постійний
струм) — фібриляційний, смертельний струм.
Наслідок ураження залежить від тривалості протікання струму через тіло
людини. Зі зростанням тривалості перебування людини під напругою ця
небезпека збільшується. Допустимими величинами безпечного струму є в
залежності від тривалості дії є:
• 6 мА при дії до 30 секунд,
• 75 мА при дії до 0,7 сек.,
• 100 мА при дії до 0,5 сек.,
• 250 мА при дії до 0,2 секунди.
Вид струму і частота суттєво впливають на важкість ураження.
255
Постійний струм викликає термічну та електролітичну дію, змінний струм —
біологічну, тобто судоми м'язів, судин, голосових зв'язок. Змінний струм
напругою 500 В і більш небезпечніший, ніж постійний струм напругою 1500
В. При збільшенні напруги вище 500 В зростає небезпека постійного струму.
Змінний струм промислової частоти 40-50 Гц — найбільш небезпечний,
струм високої частоти 500 кГц і вище — менш небезпечний.
Роль шляху проходження струму надзвичайно велика і визначає
важкість травми. Існують наступні шляхи проходження струму: «рука —
рука», « рука — нога», « нога — нога», «права рука - ліва нога», «ліва рука —
права нога». Струм, що протікає шляхом «руки — руки», « руки — ноги»
захоплює велику кількість оболонок нервових стовбурів, це шлях через серце
й легені, що вважається найбільш небезпечним. Таким чином, небезпека
ураження особливо велика, коли струм проходить через життєво важливі
органи — серце, легені, головний мозок і діє безпосередньо на ці органи. Якщо
струм не проходить через ці органи, то його дія на них лише рефлекторна і
вірогідність ураження менша. У більшості випадків проходження струму
через тіло людини виникає на шляху «права рука — ноги». Однак втрату
працездатності більш ніж на три робочих дні викликає протікання струму по
шляху «рука - рука» — 40%, шлях струму «права рука — ноги» — 20%, «ліва
рука - ноги» — 17%. Інші шляхи зустрічаються рідше.
Індивідуальні особливості, фізичний і психофізіологічний стан людини
суттєво впливають на наслідок ураження електрострумом. Наприклад,
невідпускаючий струм може бути пороговим відпускаючим для одних людей
і невідпускаючим — для інших. Характер дії струму однієї і тієї ж сили
залежить від маси людини та її фізичного розвитку. Встановлено, що для
жінок порогові значення струму приблизно в 1,5 рази нижчі ніж для чоловіків.
Ступінь дії струму залежить від стану нервової системи та всього
організму. Так, у стані збудження нервової системи, депресії, у хворобливому
стані (особливо при хворобах серцево-судинної системи, шкіри, нервів,
легенів) та у стані сп'яніння, люди більш чутливі до струму, що протікає через
них, і зазнають важчих уражень ніж здорові.
Суттєве значення має і фактор уваги. Якщо людина підготовлена до
електричного удару, то ступінь небезпеки різко знижується, в той же час
несподіваний удар призводить до більш важких ушкоджень.
Провідність тканин тіла людини зумовлена фізико-хімічними,
біохімічними та біофізичними явищами. Завдяки цьому опір тіла людини
електричному струму є величиною нелінійною та нестабільною. Струм через
тіло людини протікає шляхом найменшого опору, котрий не завжди збігається
з найкоротшим геометричним шляхом. Це пояснюється значною різницею
питомих опорів різних тканин тіла людини. Сила струму 1 Н, що проходить
через тіло людини, залежить від напруги ІІЛ і опору тіла людини К.л, який
приблизно вважається активним. Вважається, що опір тіла людини
складається з опору шкіри в місцях контакту та з опору внутрішніх тканин.
Характер опору електричному струму — активно-ємнісний. Ємнісна складова
256
опору шкіри лежить в межах від кількох сотень пікофарад до декількох
мікрофарад.
Опір тіла людини електроструму визначається опором шкіри. Шкіра має
великий питомий опір, особливо роговий шар, котрий складається з відмерлих
зроговілих клітин, позбавлених кровоносних судин та нервів. Електричний
опір тіла людини — це опір струму, що проходить по ділянці тіла між двома
електродами, прикладеними до поверхні тіла людини. Тобто опір тіла людини
є нелінійним, змінюється при зміні прикладеної напруги.
Величина опору тіла людини залежить від наступних чинників:
• стану рогового шару шкіри;
• наявності на її поверхні вологи і забруднень;
• місця накладання електродів;
• частоти струму;
• тривалості його дії.
Величина опору залежить також від поверхневого опору і щільності
контакту, від товщини епідерми. Опір тіла людини при сухій, чистій і
непошкодженій шкірі, виміряний при напрузі 15-20 В, коливається в межах
від 3000 до 100000 Ом. Оскільки опір тіла людини електричному струму
нелінійний та нестабільний і виконувати розрахунки з таким опором складно,
то з достатньою для практики точністю опір тіла людини умовно вважають
таким що дорівнює 1000 Ом.
Зі зростанням частоти струму, опір тіла падає. Із збільшенням напруги
відбувається зменшення опору тіла людини. Наприклад, підвищена вологість
створює на руках струмопровідні містки на окремих ділянках шкіри і через це
збільшує її провідність, збільшує небезпеку ураження струмом. Забрудненість
рук окалиною, вугільним пилом знижують опір тіла людини. Деревний пил на
руках столяра менш небезпечний і столяр має вищу опірність до струму.
Підошви, мозолисті долоні в 20-50 разів мають вищий опір, ніж зап'ястя.
Причини смерті від дії електроструму
Причини смерті від дії електроструму: зупинка серця, відсутність
дихання, електричний шок.
Зупинка серця — це результат прямої дії струму на серцевий м'яз. Настає
зупинка серця, його фібриляція. Під дією струму серце перестає працювати як
насос, волокна серцевого м'яза (кардіоміоцити) хаотично і швидко
скорочуються, настають судоми серцевого м'яза і внаслідок цього серце
зупиняється. Серце не забезпечує руху крові по судинах, а організм без крові,
насиченої киснем, гине.
Зупинка дихання спричиняється безпосередньою дією струму на м'язи
грудної клітки, які беруть участь в процесі дихання. Через 2-3 хвилини настає
задуха (асфікція) — стан недостатності кисню і надлишку вуглекислоти в
організмі людини.
Людина втрачає свідомість, рефлекси, зупиняється серце, настає
клінічна смерть.
257
Електричний шок, як зазначалося вище , це своєрідна важка
нервоворефлекторна реакція організму людини на сильне подразнення
електрострумом. Електрошок супроводжується глибоким розладом
кровообігу, дихання, обміну речовин тривалістю від 0,1 секунди до 24 годин і
більше.
Технічні засоби електробезпечності
Технічні
засоби
електробезпечності
охоплюють:
ізоляцію
струмопровідних частин, захисне заземлення, занулення з нольовим
проводником , захисне вимикання, малу напругу, вирівнювання потенціалів,
електричне розділення, загороджувальні пристрої, запобіжну сигналізацію,
блокування, знаки безпеки, засоби індивідуального захисту тощо.
Ізоляція — захист струмоведучих елементів обладнання, що забезпечує
її нормальну роботу і захист від ураження електричним струмом.
У нормальних виробничих умовах ізоляцію мережі слід перевіряти не
менше, ніж один раз на рік. Опір ізоляції силових та освітлювальних
електропроводів має бути не менший, ніж 0,5 М Ом.
Захисне заземлення — електричне з'єднання металевих не
струмоведучих частин електрообладнання, які можуть опинитися під
напругою, із заземлюючим пристроєм.
Відповідно до «Правил улаштування електроустановок» (ПУЕ) захисне
заземлення виконується при напрузі змінного струму 380 В і вищій та
постійного при напрузі 500 В і вищій. У приміщеннях з підвищеною
небезпекою заземлення виконується при напрузі більше 36 В змінного струму
і 110В — постійного.
Опір заземлюючого пристрою повинен бути не меншим, ніж 4 Ом.
Перевіряється один раз на три роки. Кожен заземлюючий пристрій повинен
мати паспорт.
Діелектричні захисні засоби (рукавиці, інструменти з ізольованими
ручками, килимки) перевіряються раз на рік.
Персонал, що обслуговує електроустановки, повинен бути фізично
здоровим, раз на рік проходити медогляд, щорічну атестацію і мати четверту
кваліфікаційну групу з електробезпеки.
Опір ізоляції електропроводки перевіряється один раз на три роки і
повинен бути більшим ніж 0,5 М Ом.
Електроустановки
в
медичних
закладах
обладнуються
та
експлуатуються:
• за єдиними «Правилами улаштування електроустановок» — ПУЕ;
• « Правилами технічної експлуатації електроустановок» — ПТЕ;
• Правилами технічної безпеки при експлуатації електроустановок» - ПТБ
За рівнем електронебезпеки приміщення поділяють на такі:
- з достатньою безпекою.
- з підвищеною небезпекою;
- особливо небезпечні;
258
До приміщень підвищеною небезпекою ВІДНОСЯТЬ такі, в яких наявна
принаймні одна з ознак:
•
підвищена відносна вологість повітря — до 75-100 %;
•
висока температура — понад 35°С;
• електропровідна підлога;
• наявність електропровідного пилу;
•
заземлення елементів;
•
наявність хімічного агресивного середовища.
Особливо небезпечними є приміщення, в яких наявні не менше, ніж дні
ознаки приміщень з підвищеною небезпекою, а також: висока відносна
вологість повітря — близько 100%; наявність хімічного агресивного
середовища.
Приміщення з достатньою безпекою — це такі, в яких відсутні вище
перелічені фактори небезпеки.
Захист електрообладнання здійснюється шляхом: підключення до
електромережі через плавкі вставки (запобіжники) та автоматичні вимикачі;
металеві корпуси верстатів, електричного обладнання, на яких можливе
ураження електричним струмом людини внаслідок пробиття ізоляції,
підлягають заземленню. Правильна організація обслуговування діючих
електроустановок складається з виконання низки організаційних і технічних
заходів:
- підключення системного блока комп'ютера до мережі струму повинно
здійснюватися за ДОПОМОГОЮ спеціальної розетки, яка мас заземлюючий
контакт і підключена до заземлення. Заземленню підлягають також принтери,
сканери та інші периферійні пристрої. Обладнання потрібно розміщувати на
відстані не менше як 1 м від нагрівальних приладів і так, щоб воно не
зазнавало впливу прямих сонячних променів;
- згідно з ПТЕ та ПТБ до споживачів та обслуговуючого персоналу
електроустановок ставляться такі вимоги:
а) особи, що не досягли 18-річного віку та з ознаками відхилення від
нормального стану здоров'я, не повинні допускатися до робіт з
електроустановками, також і в фізіотерапевтичних кабінетах;
б) після теоретичної і практичної підготовки допущені особи
мають пройти перевірку знань і мати відповідне посвідчення.
Техніка безпеки під час користування електроприладами і надання
першої медичної допомоги в разі ураження електричним струмом.
Під час користування електроприладами треба дотримуватись низки
запобіжних заходів.
• перед включенням електроприладу необхідно візуально перевірити
електрошнур на наявність механічних пошкоджень.
• електроприлади повинні бути надійно заземлені згідно з правилами
установки приладу.
• забороняється працювати з електроприладами вологими руками.
259
не можна залишати електроприлад без нагляду на довгий час. Після
закінчення роботи перевірити, чи всі прилади вимкнено.
• при виявленні або виникненні несправності в електроприладі негайно
викликати електрика, що обслуговує прилад.
• категорично заборонено виконувати будь-які ремонтні роботи самостійно.
Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках
залежить від швидкості і правильності дій осіб, що здійснюють допомогу.
Передусім потрібно якнайшвидше звільнити потерпілого від дії електричного
струму. Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі,
потрібно відразу взятися за звільнення потерпілого від струмоведучих частин,
не торкаючись при цьому потерпілого.
Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать
від його стану. Її потрібно надавати негайно, по можливості на місці події,
одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів,
потрібно забезпечити йому спокій, не дозволяючи рухатися до прибуття
лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але наявний пульс, потрібно
негайно зробити йому штучне дихання. При зупинці дихання, розширенні
зіниць і посинінні шкіри потрібно робити штучне дихання та непрямий масаж
серця.
Надавати допомогу необхідно до прибуття лікаря, оскільки є багато
випадків, коли штучне дихання і непрямий масаж серця повертали потерпілих
до життя.
•
Пожежна безпека
Причини виникнення пожеж на виробництві та заходи безпеки
Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною охорони праці
та збереження здоров’я людини.
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що
поширюється в часі й просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей,
призводить до матеріальної шкоди. Щороку в Україні виникає близько 60 тис.
пожеж, у яких гинуть та отримують травми понад 5 тис. осіб.
Причинами виникнення пожеж на виробництві (на підставі
статистичних даних) є:
• необережне поводження з вогнем;
• несправність обладнання та порушення правил їх експлуатації;
• несправність обладнання та порушення технологічних процесів;
• порушення режимів технологічних процесів;
• невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.
Основні нормативні документи, що регламентують вимоги щодо
пожежної безпеки, регулюють відносини державних органів, юридичних і
фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Згідно із законодавством , відповідальність за пожежну безпеку
підприємств, установ покладено на роботодавців або уповноважених ними
осіб. Обов'язки роботодавців або уповноважених ними осіб зобов'язані:
• розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;
260
•
•
відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і
затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у
межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням;
.
організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки;
Основи забезпечення техніки безпеки
• утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку,
пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за
призначенням;
• проводити службове розслідування випадків пожеж.
На підприємствах слід організувати вивчення всіма працівниками
правил пожежної безпеки і дій у разі виникнення пожежі. Кожен працівник
зобов'язаний виконувати ці вимоги, а також вживати заходів щодо усунення
порушень правил пожежної безпеки, ліквідації пожеж і загорянь.
Пожежна безпека — стан об'єкта, при якому з регламентованою
ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і
впливу на людей її небезпечних факторів.
Загальні вимоги пожежної безпеки
•
•
•
•
•
Кожний працівник повинен знати місце розташування первинних засобів
пожежогасіння і вміти ними користуватися, працівники повинні знати
правила поведінки при пожежі, шляхи евакуації.
Легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати в спеціально
відведених місцях, у межах їх потреби відповідно до норм.
Мастильні матеріали, легкозаймисті та горючі рідини повинні зберігатися
окремо від інших матеріалів і речовин у спеціальних ємкостях.
Забороняється розкидати пожежонебезпечні матеріали. Після
використання їх треба винести з приміщення в спеціально відведене
місце. Не захаращувати ними підвальні або горищні приміщення.
У разі виникнення пожежі працівники повинні негайно повідомити про
це пожежну охорону телефоном 101 та керівництво, розпочати
ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
Правила поведінки і заходи безпеки при виникненні пожеж
Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, вона може потрапити під
дію таких небезпечних та шкідливих факторів (основних та вториннних) :
а) основні:
•
токсичні продукти згорання;
•
вогонь;
•
підвищена температура середовища;
•
дим, недостатність кисню;
б) вторинні:
•
руйнування будівельних конструкцій, вибухи;
•
витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі;
261
паніка.
Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя
людини, особливо при пожежі в будівлях (синтетичні матеріали — головне
джерело токсичних продуктів згорання). Найчастіше при пожежах
відзначається високий вміст у повітрі оксиду вуглецю. Оксид вуглецю —
отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4 % —
смертельне.
Вогонь — надзвичайно небезпечний фактор пожежі. Під час пожежі
температура полум'я може досягти 1 200-1 400 °С, і в людей, що перебувають
у зоні пожежі. Полум'я може викликати опіки та больові відчуття.
Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що
вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до
ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення
температури середовища до 600 °С уже є життєво небезпечним для людини.
Дим вміщує велику кількість найдрібніших зовнішніх часточок
незгорілих речовин, що накопичилися в повітрі. Він викликає інтенсивне
подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель,
сльозотечу). Крім того, у задимленому приміщенні внаслідок погіршення
видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім
неможливо.
Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається
хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для
життя людини вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до
14 % (норма — 21 %). При цьому втрачається координація рухів, з'являється
слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість.
Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати
ними несучої здатності під впливом високих температур і вибухів. При цьому
люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками
завалених конструкцій.
Вибухи, витікання небезпечних речовин — можуть бути спричинені їх
нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей чи трубопроводів з
небезпечними рідинами та газами. Вибухи збільшують площу горіння і
можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, що перебувають
поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження
уламками.
Паніка здебільшого спричинюється швидкими змінами психічного
стану людини, переважно депресивного характеру в умовах екстремальної
ситуації. Більшість людей потрапляють у складні та неординарні умови
вперше і не мають відповідної психічної стійкості та достатньої підготовки
щодо цього. Коли дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних
можливостей людини, то вона може піддатися паніці. При цьому вона втрачає
розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватними тій ситуації,
що виникла. Це явище може призвести до масової загибелі людей.
Головна небезпека, від якої гинуть люди на пожежі, — дим і гаряче
•
262
повітря, тому в задимленому приміщенні дихати треба тільки через мокру
щільну тканину. У задимленому приміщенні слід пересуватися повзучи, тому
що знизу менше диму. Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно
зачинити щільно двері, щоб полум'я залишити без кисню. Якщо з’явився дим
у коридорі, треба передусім з'ясувати, що трапилося, а потім якнайшвидше
залишити приміщення через головні та запасні виходи. З другого-третього
поверхів можна спуститися на зв'язаних простирадлах або кабелях, якщо є
небезпека для життя.
У разі виявлення пожежі (ознак горіння), кожний медичний працівник
зобов'язаний:
• негайно повідомити про це по телефону в пожежну охорону. При цьому
потрібно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце
виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також
повідомити своє прізвище;
• вжити (за можливістю) заходів по евакуації хворих, гасінню пожежі та
збереженню матеріальних цінностей;
Первинні
засоби
користування ними
пожежогасіння
та
правила
Вода — основний засіб впливу на горіння, яким досягається
охолодження й зниження вмісту кисню в зоні горіння. Водою не можна гасити
легкозаймисті речовини (бензин, гас), карбіди, селітру, електричне обладнання, яке є під напругою.
Пісок, ковдри — ізолюють вогнище пожежі й знижують вміст кисню в
зоні горіння.
Серед первинних засобів пожежогасіння найважливіша роль
відводиться самим ефективним з них — вогнегасникам. Встановлено, що з
використанням вогнегасників найчастіше успішно ліквідують загорання
протягом перших 4 хв. з моменту їх виникнення, тобто до прибуття пожежних
підрозділів.
Вогнегасники поділяються на водяні, хімічно-пінні, вуглекислотні та
порошкові.
Водяні — вогнегасною речовиною в них є чиста вода або вода зі
спеціальними добавками. Основний спосіб впливу на горіння — це
охолодження вогнища пожежі.
Хімічно-пінні (ОХП-ІО) — основний засіб впливу на горіння, ізоляція
вогнища горіння; додаткова дія — охолодження за рахунок наявної води. Слід
мати на увазі, що піна — електропровідна, нею не можна гасити
електрообладнання під напругою, вона псує цінне обладнання.
Вуглекислотні (ОУ, ОУ-3, ОУ-5). Як пожежогасна речовина
використовується безколірний вуглекислий газ без запаху і смаку з
температурою — ,71 °С. Основний вплив на горіння — розбавлення суміші
горючої пари та газів з повітрям (киснем), додатковий — охолодження
(твердий діоксид вуглецю). Можна гасити електрообладнання під напругою,
а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна — спирт і ацетон, котрі
263
розчиняють вуглекислоту, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу
повітря.
Порошкові (ОП) — «Момент». Пожежогасною речовиною є подрібнені
мінеральні солі. Основна дія на горіння — інгібування. Можна гасити пожежі
будь-якого типу, у тому числі електрообладнання під напругою.
Порошкові вогнегасники
Встановлено чотири класи пожежі, а також їх символи:
клас А — горіння твердих речовин, переважно органічного походження,
горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
клас В — горіння рідких рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
клас С — горіння газоподібних речовин;
клас D,— горіння металів та їх сплавів.
Крім цих чотирьох класів, Правилами пожежної безпеки в Україні
введено ще додатковий п'ятий клас (Е), прийнятий для позначення пожеж,
пов'язаних з горінням електроустановок.
Нижче наведені символи класів пожеж:
Рис. 1. Символи класів пожеж
Символи класів пожежі вказуються на корпусах вогнегасників.
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для
264
захисту об'єкта здійснюється згідно з чинними Типовими нормами належності
вогнегасників та галузевими правилами пожежної безпеки.
Поліклініки та лікарні на кожному поверсі повинні мати не менше двох
переносних (порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою
заряду вогнегасної речовини 5 кг і більше.
Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з
величиною заряду вогнегасної речовини 3 кг і більше:
2
• на 20 м площі підлоги в таких приміщеннях: офісні приміщення з ПЕОМ,
комори, електрощитові, вентиляційні камери та інші технічні
приміщення;
• на 50 м площі підлоги приміщень архівів, бібліотек, музеїв.
Не допускається експлуатація вогнегасників без призначення особи,
відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті.
Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна пройти
спеціальне навчання за навчальними програмами, погодженими Державним
департаментом пожежної безпеки МНС України, і після складання заліку
отримати посвідчення встановленого зразка. Один раз на три роки навчальним
закладом, який видав посвідчення, проводиться перевірка знань особи,
відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті.
Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, зобов'язана
забезпечити:
• виконання вимог Правил експлуатації вогнегасників;
• утримання вогнегасників у працездатному стані шляхом своєчасного
проведення їх огляду та організації технічного обслуговування;
• контроль за систематичним веденням експлуатаційних документів;
• навчання працівників підприємства правилам застосування вогнегасників
за призначенням.
Для забезпечення дієздатного стану та якісної експлуатації
вогнегасників на підприємстві має бути організовано їх технічне
обслуговування. Для виконання робіт з технічного обслуговування
вогнегасників, підприємство укладає договір з пунктом технічного
обслуговування вогнегасників.
Вогнегасники перед придбанням та розміщенням на об'єкті повинні
обов'язково пройти первинний огляд особою, відповідальною за пожежну
безпеку на об'єкті.
Під час проведення первинного огляду встановлюють, що:
• вогнегасники мають сертифікат відповідності;
• на кожний вогнегасник у наявності є паспорт;
• пломби на вогнегасниках не порушені;
• вогнегасники не мають видимих зовнішніх пошкоджень;
• стрілки індикаторів тиску закачних вогнегасників перебувають у межах
робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора) залежно від
температури експлуатації;
265
на маркуванні кожного вогнегасника і в його паспорті вказано виробника
та пункт технічного обслуговування вогнегасників, які мають право
проводити його технічне обслуговування, дату виготовлення (продажу)
та дату проведення технічного обслуговування.
Після проведення первинного огляду вогнегасникам присвоюються
облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації.
Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна оформити
журнал обліку вогнегасників на об'єкті.
Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних і помітних місцях, а
також поблизу місць, де найбільш імовірна поява осередків пожежі. При
цьому необхідно забезпечити їх захист від дії сонячних променів,
опалювальних та нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин
(середовищ), які можуть негативно вплинути на їх дієздатність.
Розміщення вогнегасників за допомогою кронштейнів на вертикальні
конструкції, установлення їх у пожежних шафах або тумбах має бути
виконано таким чином, щоб забезпечувати можливість прочитування
маркувальних написів на їх корпусах.
Вогнегасники повинні розміщуватись з урахуванням зручності їх
обслуговування, огляду, користування, а також досягнення найкращої
видимості з різних точок захищуваного простору.
Підходи до місця розташування вогнегасників мають бути завжди
вільними.
Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об'єктах повинні
встановлюватися вказівні знаки:
•
Знаки розташовують на видних місцях на висоті 2,0 - 2,5 м від рівня
підлоги як у середині, так і поза приміщеннями.
В приміщеннях, у яких немає постійного перебування працівників,
вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщень або біля входу до них.
Періодичний огляд вогнегасників здійснюється особою, відповідальною
за пожежну безпеку на об'єкті, не рідше одного разу на місяць.
Нижче наведені практичні прийоми (у різних ситуаціях), яких слід
дотримуватися при користуванні найбільше розповсюдженими порошковими
266
(1) та вуглекислотними (2) вогнегасниками:
1)Порошкові вогнегасники використовуються для гасіння пожеж класів
А, В і С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин).
При гасінні пожежі класу А (горіння твердих речовин) вогнегасний
порошок необхідно подавати до осередку пожежі, переміщуючи струмінь з
боку в бік з метою збиття полум'я. Після того як полум'я збито, треба
наблизитись і покрити всю поверхню речовини, що горить, і особливо окремі
осередки шаром порошку, при цьому порошок подається переривчастими
порціями.
Під час гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) струмінь
порошку спочатку подають на найближчий край, переміщуючи насадок з боку
в бік для покриття пожежі по всій ширині. Подачу порошку слід робити
безперервно при повністю відкритому клапані, переміщуючись уперед і не
залишаючись позаду й з боків непогашеної ділянки, намагаючись постійно
підтримувати у зоні горіння порошкову хмару.
Під час гасіння пожежі класу С (горіння газоподібних речовин) струмінь
вогнегасного порошку спочатку необхідно спрямовувати в струмінь газу
майже паралельно газовому потоку.
Під час гасіння електроустаткування струмінь вогнегасного порошку
слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум'я.
До початку гасіння знеструмити електроустаткування.
Деякі рекомендації щодо роботи з порошковими вогнегасниками на
рис.2
Рис. 2. Рекомендації щодо застосування порошкових вогнегасників
1) Вуглекислотні вогнегасники застосовуються, як правило, для
гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) й
електроустаткування (Е).
267
Під час гасіння пожежі класу В розтруб має бути спрямований в основу
вогнища пожежі, що знаходиться найближче до оператора. Під час гасіння
оператор зобов'язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись
уперед. При гасінні електроустаткування тактика аналогічна користуванню
порошковими вогнегасниками.
При застосуванні всіх типів вогнегасників необхідно дотримуватися
таких загальних правил безпеки:
• у випадку виявлення пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну
охорону;
• не проходити повз пожежу у пошуках вогнегасника, тому що тупикове
приміщення може стати пасткою;
• під час гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою,
необхідно, щоб відстань від електроустаткування до насадки (розтруба)
вогнегасника була не менше, ніж 1 метр;
• гасіння здійснювати з навітряного боку;
• залишати вільним шлях евакуації (забезпечити собі можливість
евакуації);
• у разі невдалого гасіння залишити приміщення і очікувати на допомогу;
• під час використання для гасіння кількох вогнегасників не здійснювати
гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованої назустріч один
одному;
• після закінчення гасіння відходити необхідно, залишаючись лицем до
вогнища;
• у разі наявності запасного вогнегасника з вогнегасною речовиною
охолоджувальної дії зробити обробку нагрітих поверхонь з метою
попередження повторного займання.
Пожежна сигналізація.
Системи пожежної сигналізації призначені для виявлення початкової
стадії пожежі, передавання повідомлення про місце і час його виконання, а
при необхідності — введення в дію автоматичних систем пожежогасіння.
Системи пожежної сигналізації бувають ручної та автоматичної дії.
Ручні повідомлювачі людина вмикає натисненням кнопки. Автоматичні
повідомлювачі поділяють на теплові, димові, світлові та комбіновані.
Теплові повідомлювачі спрацьовують, коли в приміщенні підвищується
температура. Вони мають чутливий елемент — терморезистори, термопари,
спіралі, біметалеві пластини або легкоплавні вставки. До них належать
повідомлювачі типу ТРВ, МДТИ-028, ДПС-038, ИП2/1, ПОСТ та ін.
У димових повідомлювачах чутливим елементом є фотоелементи (ИДРМ) або іонізуючі камери з радіоактивними датчиками (РИД-1), РИД-6). Дим,
що потрапляє до іонізаційної камери, зменшує іонізацію повітря і це
призводить до подання сигналу (ДИП-1, ДИП-2, РИД-1, РИД-6М).
У світлових повідомлювачах фотоелемент реагує на інфрачервону
268
частину спектра полум'я. До них належать повідомлювачі типу ДПИД, АИПМ.
Комбіновані повідомлювачі мають терморезистори та іонізаційну
камеру (наприклад, КИ-1).
Організаційні заходи щодо пожежної безпеки
Згідно з Законом України «Про пожежну безпеку» на підприємствах з
чисельністю працюючих 50 і більше чоловік створюють пожежно-технічні
комісії (ПТК). їх роботу організовують відповідно до «Типового положення
про пожежно-технічну комісію», затвердженого наказом № 5 МВС України
від 27 вересня 1994 р.
Всі виробничі приміщення, споруди, будівлі поділяють на 5 категорій:
А — вибухопожежонебезпечні. В таких приміщеннях використовують
горючі гази, або легкозаймисті рідини з температурою спалаху до 28 °С в такій
кількості, що можуть утворювати горючі суміші з повітрям, при згоранні
(вибуху) яких в приміщенні утворюється надлишковий тиск більший 5 кПа;
Б — вибухопожежонебезпечні. В таких приміщеннях використовують
легкозаймисті рідини з температурою спалаху від 28 °С до 61 °С або горючі
пили і волокна в такій кількості, що можуть утворювати горючі суміші з
повітрям, при згоранні (вибуху) яких в приміщенні утворюється тиск більший
5 кПа;
В — пожежонебезпечні. В таких.приміщеннях використовують або
горючі рідини. (температура спалаху більша 61 °С), або тверді горючі
матеріали або ПИЛИ І волокна (нижня концентраційна межа розповсюдження
полум'я їх суміші з повітрям вища 65 г/м3);
Г І Д — пожежобезпечні. В таких приміщеннях знаходяться негорючі
речовини і матеріалі.
Обмеження поширення пожежі між будинками досягається:
• розміщенням вибухопожежонебезпечних виробничих і складських
будинків, зовнішніх установок, складів горючих рідин, горючих газів з
урахуванням переважаючого напрямку вітру, а також рельєфу
місцевості;
• встановленням протипожежних розривів між будинками, зовнішніми
установками, а також відкритими майданчиками для зберігання
пожежонебезпечних речовин і матеріалів;
• зниженням
пожежної небезпечності будівельних матеріалів, що
використовуються в зовнішніх огороджувальних конструкціях, у тому
числі оздоблення та облицювання фасадів, а також у покриттях;
• застосуванням конструктивних рішень, спрямованих на створення
перешкоди поширенню пожежі між будинками.
Протипожежні розриви встановлюють залежно від значення, категорії
за вибухопожежною і пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості
будинків відповідно до вимог державних будівельних норм.
Конструктивними рішеннями, спрямованими на створення перешкод
поширенню пожежі між будинками, є влаштування протипожежних стін,
269
обмеження площі віконних та інших прорізів у зовнішніх, стінах,
використання вогнестійкого скління, віконних прорізів та інші.
Евакуація людей на випадок пожежі повинна передбачатися по шляхах
евакуації через евакуаційні виходи.
Частини будинку з приміщеннями різного призначення, відділені
протипожежними стінами 1-го типу (протипожежні відсіки), повинні бути
забезпечені самостійними шляхами евакуації.
Приміщення,
розділені
на
частини
перегородками,
які
трансформуються, або протипожежними завісами (екранами) повинні мати
самостійні евакуаційні виходи з кожної частини.
Не дозволяється розміщувати приміщення категорій А і Б
безпосередньо над або під приміщеннями, призначеними для одночасного
перебування понад 50 осіб.
Евакуаційні виходи, шляхи евакуації повинні мати позначення з
використанням знаків пожежної безпеки.
Виходи відносяться до евакуаційних, якщо вони ведуть із приміщень:
а) першого поверху — назовні безпосередньо або через коридор,
вестибюль (фойє) сходову клітку;
б) будь-якого надземного поверху, крім першого: через коридор, хол,
фойє до сходової клітки або сходів типу СЗ; безпосередньо до сходової клітки
або сходів типу СЗ;
в) у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами;
г) цокольного, підвального, підземного поверхів — назовні
безпосередньо, через сходову клітку або через коридор, який веде до сходової
клітки, що має вихід назовні безпосередньо або ізольований від розташованих
вище поверхів.
З будинку, з кожного поверху та з приміщення, слід передбачати не
менше двох евакуаційних виходів, за винятком випадків, обумовлених НД.
Допускається передбачати один евакуаційний вихід із:
а) приміщення з одночасним перебуванням не більш як 50 людей, якщо
відстань від найвіддаленішої точки, підлоги до зазначеного виходу не
перевищує 25 м;
б) приміщення площею не більш як 300 м2, розташоване у цокольному,
підвальному, підземному поверхах, якщо кількість людей, які постійно
перебувають у ньому, не перевищує 5 осіб. При кількості людей від 6 до 1 5
допускається передбачати другий вихід через люк з розмірами не менш як 0,6
м х 0,8 м з вертикальними металевими сходами завширшки не менше 0,45 м
або через вікно з розмірами не менш як 0,75 м х 1,5 м і з пристосуванням для
виходу. Вихід через приямок повинен бути обладнаний металевими сходами
(або скобами) в приямку;
в) цокольного, підвального, підземного поверхів площею не більше 300
2
м та призначених для одночасного перебування не більше 5 людей. При
кількості людей від 6 до 15 з поверху повинен передбачатися додатковий вихід
відповідно до підпункту б) цього пункту.
270
Зазначені вище положення, інструкції є загальними для всіх напрямків
народного господарства.
Медичні заклади різнопрофільні, але спільним для усіх є наявність
лабораторій, аптек і аптечних складів. Нижче представлені конкретні
уніфіковані вимоги протипожежної безпеки.
Будинки складів для зберігання хімічних речовин повинні бути не нижче
II ступеня вогнетривкості, причому кількість хімічних речовин, що перебуває
у відсіках складу, має бути узгоджена з пожежною охороною і занесена до
цехової інструкції щодо заходів пожежної безпеки.
Всі роботи з хімічними речовинами слід виконувати акуратно, щоб не
пошкодити їх упаковку. На кожній тарі з хімічною речовиною повинен бути
напис або бирка з її назвою та вказівкою відносно найбільш характерних
властивостей (“вогненебезпечні”, “отруйні”, “хімічно активні” тощо).
У місцях для зберігання не допускається розфасовувати і видавати
хімічні речовини. Цей процес здійснюватися тільки у спеціальних
приміщеннях.
Хімічні речовини потрібно зберігати за принципом однорідності
відповідно до їх фізико-хімічних і пожежонебезпечних властивостей. З цією
метою склади розбиваються на окремі приміщення (відсіки), які ізолюються
один від одного протипожежними вогнетривкими перегородками.
Тверді та рідкі хімічні речовини слід зберігати у закритих сухих
приміщеннях або під навісом в тарі, яка відповідає існуючим вимогам,
передусім, технічного характеру та кліматичним умовам. Під навісом
дозволяється зберігання тільки тих хімічних речовин, які внаслідок впливу
атмосферного повітря або води не розкладаються, не розігріваються і не
загоряються.
В приміщеннях, де зберігаються речовини, здатні плавитися у разі
виникнення пожежі, необхідно передбачати розміщення приладів, що
обмежують вільне розтікання розплаву (бортики, пороги з пандусами тощо).
Ізольовано одна від одної повинні зберігатися хімічні речовини, при
горінні і розкладі яких виділяються токсичні пари і гази, що ускладнять
процеси гасіння і евакуацію речовин, котрі знаходяться у приміщенні, і для
яких застосовуються різні засоби пожежогасіння.
Мішки, барабани, бочки та інша тара з хімічними речовинами, що
надходять на склад, повинні зберігатися на стелажах або в штабелях, які
виготовлені з вогнетривких матеріалів, знаходяться у справному стані і не
повинні перевантажуватися. Складувати хімічні речовини біля опалювальних
приладів не допускається. Стелажі і штабелі повинні знаходитися на відстані
не менше ніж 1 м від нагрівальних приладів.
Склади для речовин, які бурхливо реагують з водою (карбіди, лужні
метали, гідрат натрію тощо), а також склади для порошкоподібних і
подрібнених полімерних матеріалів, сажі, графіту повинні розміщуватися в
сухих одноповерхових приміщеннях, що добре вентилюються з покривом,
який легко скидається. Всередині цих приміщень не має бути розташовано
271
ніяких водяних, парових та каналізаційних труб. Покриви і стіни не повинні
пропускати атмосферних опадів, фундамент повинен захищати від ґрунтових
вод.
Металеві порошки, здатні самозайматися (алюмінієвий, цинкові,
магнієві, фосфорні), мають зберігатися в окремих відсіках у герметично
закритій тарі. У разі зберігання азотної і сірчаної кислот необхідно вжити
заходи щодо унеможливлення їх зіткнення з деревиною, соломою, речовинами
органічного походження тощо. Концентровану азотну кислоту не
дозволяється розливати у скляні бутилі. На складах і під навісами, де
зберігаються кислоти, необхідно мати готові розчини крейди, вапна або соди
для негайної нейтралізації випадково розлитих кислот.
Лужні метали слід зберігати в ізольованих відсіках (секціях), у торці
складського будинку в металевих банках або контейнерах під шаром
захисного середовища (інертні гази, мінеральні масла, керосин, парафін). При
зберіганні в одній секції складу різноманітних лужних металів, кожний з них
повинен розташовуватися на окремому стелажі. У відсіках, суміжних з
відсіками лужних металів, дозволяється зберігати лише негорючі хімічні
речовини.
Для перевезення хімічних речовин у тарі необхідно використовувати
справний транспорт, обладнаний з урахуванням їх властивостей
протипожежним інвентарем і нейтралізуючими засобами. Автотранспорт, що
використовується для вантажно-розвантажувальних робіт, забороняється
залишати на території складів після закінчення роботи.
Під час проведення вантажно-розвантажувальних робіт не можна
допускати пошкодження тари, її падіння з висоти, пролив рідини, розсипання
речовин тощо. Вантажно-підйомні механізми, що застосовуються у ході
здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, повинні бути в справному
стані.
Після закінчення роботи електроустаткування в усіх складах повинно
бути знеструмлено.
Забороняється:
• проводити на складах роботи, не пов’язані із зберіганням хімічних
речовин;
• входити персоналу у складські приміщення, де зберігаються хімічні
речовини, що вступають в реакцію з водою, у сирому (вологому) одязі і взутті;
• застосовувати для закриття бутлів з кислотою пробки з органічних
матеріалів (деревина, тканина, солома тощо).
Потенційними причинами виникнення пожежі лабораторних
приміщень, які є невід’ємним компонентом підприємств фармацевтичної
галузі можуть бути:
• порушення правил і норм зберігання та застосування легкозаймистих
і горючих речовин;
• порушення правил проведення зварювальних і вогненебезпечних
272
робіт;
• порушення правил експлуатації опалювальних і вентиляційних
приладів та систем;
• паління.
Тому співробітники лабораторій повинні володіти основами
забезпечення пожежної безпеки під час застосування хімічних речовин та
матеріалів, які використовуються, та дотримуватися заходів безпеки при
роботі з ними.
Так, зберігання в лабораторіях речовин і матеріалів повинно
виконуватися тільки згідно з асортиментом. Не допускається сумісне
збереження речовин, хімічна взаємодія яких може викликати загоряння
пожежу або вибух.
Загальний запас легкозаймистих речовин та лужних металів, що
одночасно зберігаються в кожному робочому приміщенні, не повинен
перевищувати добової потреби. Посудини, в яких проводились роботи з ними,
після закінчення роботи мають оброблятися пожежобезпечними розчинами.
Додаток 1
Відповідно до ГОСТ 5583-78 « Кисень газоподібний технічний і
медичний » кисень нетоксичний, негорючий і вибухобезпечний , проте є
сильним окислювачем, різко збільшує здатність інших матеріалів до
горінння. Суміші газоподібного кисню з горючими газами вибухонебезпечні.
Мастильні матеріали та жирові забруднення поверхонь, що контактують з
киснем, є причиною загорянь. Ущільнюючі матеріали ( фібра, капрон , гума,
пластмаса) можуть легко займатися у середовищі кисню високого тиску.
Газоподібний кисень технічний і медичний заправляють у балони за
ГОСТ 949-73 до тиску 150 кгс/см². Враховуючи, що медичний кисень
належить до лікарських препаратів , наповнювальні станції , які його
заправляють
повинні мати реєстраційне свідоцтво, що видається
Міністерством охорони здоров’я. На кожний балон з медичним киснем
видається паспорт відповідно до ГОСТу. На балоні повинен бути напис
«Кисень медичний» або «Кисень». Балон фарбується у блакитний колір. На
балоні повинні бути вибиті дати проведеного та наступного опосвідчення,
клеймо випробувального пункту.
Переважна більшість горючого газу ( пропану) потрапляє до кисневого
балона під час газозварювальних робіт, у момент коли тиск кисню у балоні
стає нижчим, ніж тиск горючого газу
( пропану) у газовому балоні, і
стає можливим перетікання його до кисневого балона. Потрапляння інших
горючих газів до кисневого балона можливо під час його використання не за
призначенням.
Вибух газу залежить від того, яка кількість газу потрапила до
кисневого
балона. Якщо
кількість
газу значна, то
відбувається
самозагоряння горючої сумішші під час наповнення , а потім - вибух балона
273
з руйнуванням самої наповнювальної станції та людськими жертвами.
Основні причини , по яких у кисневі балони можуть попадати горючі
гази :
1. Використання споживачем кисневих балонів не за призначенням
2. Влучення горючого газу під час експлуатації через різак
газозварювального апарату( якщо мундштук закупорений ) у кисневий
балон за умови, що тиск у ньому відсутній, або нижче, ніж у газовому
балоні.
Основною умовою виключення аварійної ситуації є недопущення
влучення в кисневий балон горючого газу.
Перед заправленням кисневих балонів установлювати в них наявність
залишкового тиску – випускати газ з балонів, це азбука професійної
поведінки заправника балонів. Ще в цьому стікаючому струменю газу з
балону потрібно перевіряти наявність горючого газу з допомогою чутливого
газоаналізатору ( це вимоги нормативних документів)
Тримати балони з киснем в приміщенні на поверхах лікарні є
порушенням норм і правил.
Самозаймання
Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозаймання – без
нагріву їх зовнішнім джерелом. Виділяють три види самозаймання:
• теплове;
• хімічне;
• мікробіологічне.
Суть теплового самозаймання полягає у тому, що схильні до такого
самозаймання речовини при їх нагріві до порівняно незначних температур
(60...80 °С), за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього
тепловідводу, саморозігріваються, що, в свою чергу, призводить до
підвищення інтенсивності окислення і, врешті, до самозаймання.
До хімічного самозаймання схильні речовини, до складу яких входять
неорганічні (ненасичені) вуглеводні, які включають тільки вуглець і водень, за
наявності подвійних і потрійних зв'язків між атомами вуглецю.
Для таких вуглеводнів характерним є приєднання по лінії цих зв'язків
окисників, у тому числі і галогенів, що супроводжується підвищенням
температури речовини і інтенсивності її подальшого окиснення. За певних
умов цей процес може завершуватись самозайманням. Хімічному
самозайманню сприяє наявність у речовині сполук сірки.
Вугільний пил, з підвищеним вмістом сполук сірки, і тканини, просочені
нафтопродуктами, до складу яких входять сполуки сірки, особливо небезпечні
для самозаймання.
До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного
походження – трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов
вологості і температури в рослинних продуктах виникає павутинний глет –
специфічний ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність
274
пов'язана із підвищенням температури. При температурі 80...90 °С павутинний
глет перетворюється в тонкопористий, схильний до подальшого
самоокислення з підвищенням температури самозаймання.
Необхідною умовою для розглянутих видів самозагоряння є наявність
схильних до самозаймання речовин, окислювача і недостатній відвід
супутнього процесам окислення тепла в навколишнє середовище.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Основи охорони праці. Суми
«Університетська книга», 2007.- С.198-230.
2. М.М. Козяр, Я.І. Бедрій, О.В. Станіславчук. Основи охорони праці,
безпеки життєдіяльності та цивільного захисту населення. Київ.-2012.
3. В.М.Мороз, І.В.Сергета, Н.М. Фещук, МП Олійник Охорона праці в
медицині та фармації. Вінниця, Нова книга, 2005 — С. 414—456.
Додаткова:
1. Кодекс цивільного захисту захисту України ( Відомості Верховної
Ради, 2013, № 34 -35, ст. 458). Глава 13. Забезпечення пожежної безпеки.
2. Закон України «Про охорону праці»(нова редакція станом на 01.01.2004
р.) статті: 6; 8; 18; 21.
3. Наказ Міністерства охорони здоров’я України №44 від 16.03.1993 р.
«Про організацію зберігання в аптечних установах різних груп
лікарських засобів та виробів медичного призначення».
4. Правила пожежної безпеки для підприємств з виробництва лікарських
засобів (НАПБ–В. 01.051 – 99/191). – К., 2001, – 175 с.
5. Наказ Міністерства освіти і науки України № 974 від 15.08.2016р.
6. «Про затвердження Правил пожежної безпеки для навчальних закладів
та установ і організацій системи освіти України».
7. Наказ Міністерства Внутрішніх справ України , № 1417 від
30.12.2014р. «Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні».
8. 8. Кодекс цивільного захисту захисту України стаття 55 « Заходи
щодо забезпечення пожежної безпеки».
275
Тема
Охорона праці жінок, підлітків та осіб старших вікових
груп в закладах охорони здоров’я
276
1. Актуальність теми:
У наш час в закладах охорони здоров’я зайняті значні контингенти жінок, підлітків
та осіб старшого віку. Внаслідок цього, гостро стоїть проблема раціональної організації
праці з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей цих контингентів.
Законодавством України передбачено ряд заходів і пільг, що стосуються праці жінок та
підлітків.
Умови праці на робочих місцях жінок, підлітків та осіб старшого віку не завжди
відповідають чинному санітарному законодавству і працівники можуть піддаватися дії
негативних чинників, характерних для певного виду робіт (психофізіологічних, фізичних,
хімічних, біологічних).
Виходячи з цього, слід проводити санітарний нагляд за робочими місцями таких
контингентів працюючих (гігієнічна оцінка нового обладнання, атестація робочих місць,
обґрунтування та розробка оздоровчих заходів, організація попередніх та періодичних
медичних оглядів тощо), та особливу увагу звертати на їх здоров’я при проведенні
медичних оглядів, діагностики, лікування та профілактики захворювань у цього
контингенту осіб.
2. Конкретні цілі:
1. Пояснювати фізіолого-анатомічні особливості організму жінок, підлітків та осіб
старших вікових груп, що зумовлюють підвищену чутливість до шкідливих чинників
виробничого середовища.
2. Трактувати основні вимоги до організації праці жінок, підлітків та осіб старших
вікових груп в закладах охорони здоров’я згідно з чинним законодавством.
3. Пояснювати залежність стану здоров’я жінок, підлітків та осіб старших вікових
груп від умов праці.
4. Складати організаційні та медико-біологічні заходи, спрямовані на оздоровлення
умов праці жінок, підлітків та осіб старших вікових груп в закладах охорони здоров’я.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
Отримані навички
дисциплін
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що
його складають, органи і тканини.
1. Анатомія людини
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і
систем людини.
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії
2. Медична і
зовнішніх факторів на системи організму людини.
біологічна фізика
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що
лежать в основі життєдіяльності людини.
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування
цілісного фізико-хімічного підходу до вивчення процесів
життєдіяльності організму.
3. Медична хімія
Застосовувати хімічні методи кількісного та якісного аналізу.
Класифікувати
хімічні
властивості
та
перетворення
біонеорганічних речовин в процесі життєдіяльності організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі
277
4. Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5. Нормальна
фізіологія
6. Біологічна хімія
процесів життєдіяльності людини.
Інтерпретувати
біологічні
властивості
патогенних
та
непатогенних мікроорганізмів, вірусів та закономірності їх
взаємодії з макроорганізмом, з популяцією людини і зовнішнім
середовищем.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі
фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та
цілісного організму людини.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен
засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
1. Працездатність
2. Умови праці
3. Безпечні умови
праці
4. Шкідливий
виробничий чинник
5. Небезпечний
виробничий чинник
Визначення
стан людини при якому сукупність фізичних, розумових і
емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати
роботу визначеного змісту, обсягу і якості.
сукупність чинників виробничого середовища і трудового
процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під
час виконування нею трудових обов’язків.
стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і
шкідливих виробничих чинників усунуто, або вплив шкідливих
виробничих чинників не перевищує гранично допустимих
значень.
виробничий чинник, дія якого на працюючого за певних умов
може призвести до захворювання, зниження працездатності і
(або) негативного впливу на здоров’я нащадків.
виробничий чинник, дія якого на працівника в певних умовах
призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового
різкого погіршення здоров’я або до смерті.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Соціально-економічні передумови для використання в закладах охорони
здоров’я праці жінок, підлітків та осіб старших вікових груп.
2. Основні фізіолого-анатомічні особливості організму жінок, підлітків та осіб
старших вікових груп, які зумовлюють підвищену чутливість до шкідливих чинників
виробничого середовища.
3. Вплив чинників виробничого середовища на організм жінок. Різниця між
чутливістю жіночого та чоловічого організму до шкідливих чинників виробничого
середовища. Віддалені наслідки впливу шкідливих чинників виробничого середовища.
4. Вимоги до умов праці жінок в закладах охорони здоров’я. Основні положення
законодавства, що регламентує жіночу працю. Пільги, що надаються жінкам у зв’язку з
вагітністю.
5. Вплив факторів виробничого середовища на організм підлітків. Чутливість
організму підлітків до впливу шкідливих чинників виробничого середовища.
6. Вимоги до умов праці підлітків в закладах охорони здоров’я. Основні положення
законодавства, що регламентує працю підлітків.
278
7. Вимоги до умов праці осіб старших вікових груп в закладах охорони здоров’я.
Основні положення законодавства, що регламентує працю осіб старших вікових груп.
8. Особливості стану здоров’я жінок, підлітків та осіб старших вікових груп в
закладах охорони здоров’я.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Ситуаційні завдання:
Задача 1.
Випускник загальноосвітньої середньої школи 17-ти років бажає
працевлаштуватись санітаром в бюро судово-медичної експертизи. Робоча зміна санітара
характеризується 24-годинним чергуванням, в тому числі у нічну зміну і у вихідні дні.
Робота цього контингентна працюючих характеризується підйомом та переміщенням
вантажу масою до 35 кг 1-2 рази протягом кожної години робочої зміни. Робочі місця
обладнані місцевою витяжною вентиляцією, яка не завжди працює ефективно. Внаслідок
цього, в повітря робочої зони надходять хімічні речовини в концентраціях, що
перевищують ГДК.
1. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці санітарів.
2. Яка патологія може виникати за даних умов?
3. Чи дозволяється працювати підліткам на даному виробництві?
4. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці.
Задача 2.
У фізіотерапевтичному кабінеті поліклініки працюють 3 медсестри. В кабінеті
встановлено три апарати "ЛУЧ-58", які випромінюють ЕМП у діапазоні 50-300 МГц.
Медсестра працює у відділенні 6 годин на добу. Рівень напруженості електричного поля на
робочому місті становить 80 В/м.
Лікарем акушером-гінекологом у медсестри Г. встановлено вагітність.
1. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці.
2. Яка патологія може виникати у жінок за даними умовами?
3. Чи дозволяється працювати жінкам в даних умовах?
4. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці.
Задача 3.
3 медсестри працюють у відділенні променевої терапії, в якому розташовано 4
фізіотерапевтичних апарати: два " ЛУЧ-250" і два "ЛУЧ-300". Апарати працюють у
діапазоні ЗВЧ-частот – 300 МГц. Надання процедур відбувається медсестрою протягом
всієї робочої зміни – 6 годин. Гігієнічне обстеження, проведене у відділенні, встановило
наявність ЕМ-випромінювання зі щільністю потоку енергії 10 Вт/м2.
Лікарем акушером-гінекологом у медсестри Д. встановлено вагітність.
1. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці.
2. Яка патологія може виникати у жінок за даними умовами?
3. Чи дозволяється працювати жінкам в даних виробництві?
4. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці.
Задача 4.
Лікар-офтальмолог центру первинної медико-санітарної допомоги (жінка 23 років)
проводить прийом хворих щоденно з понеділка до п’ятниці з 800до 1300, субота та неділя –
вихідні. Протягом робочої зміни вона досліджує функції органу зору у пацієнтів, займається
279
підбором окулярів, заповнює медичну документацію. Робота проводиться переважно у
положенні сидячи, 7-10% робочої зміни – у положенні стоячи (енерговитрати – 95 ккал/год).
Наявність летких компонентів хімічних речовин в повітрі робочої зони не визначається.
Температура повітря на робочому місці в теплий період року становить 240С,
відносна вологість повітря – 50%, швидкість руху повітря – 0,1 м/с.
Лікарем акушером-гінекологом у лікаря-офтальмолога встановлено вагітність.
1. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці лікаря.
2. Яка патологія може виникати у жінок в цих умовах?
3. Чи дозволяється працювати вагітним жінкам на цьому робочому місці?
4. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці.
Зміст теми:
В Україні жінки становлять близько 50 % всього зайнятого трудовою діяльністю
населення. Так, у промисловості жінки складають 38,9 %, в тому числі в легкій
промисловості – 75 %; у сільському господарстві – 40,4 % від загальної кількості
працівників. В деяких галузях невиробничої сфери їх більшість: в охороні здоров’я – 75,5
%, у фінансовій діяльності – 73,5%, торгівлі – 63%, у сфері культури і спорту – 59,2 %, освіті
– 55,4%.
Світ в цілому рухається до гендерної рівноваги. Але спостерігається суттєва
різниця індексу зайнятості жінок в різних країнах. Наприклад, в Данії, Фінляндії, Швеції
цей індекс досягає 70 %, тоді як в Греції і Іспанії він нижче 50 %. Це пов’язують з більш
високим рівнем умов праці в країнах з високим індексом зайнятості жінок, що має дуже
важливе значення для благополуччя та здоров’я жінки.
Жіночий організм відрізняється від чоловічого за багатьма антропометричними,
фізіологічними та психофізіологічними ознаками.
Жінки мають менший зріст та вагу тіла ніж чоловіки. Це важливо враховувати при
конструюванні робочих місць, пультів керування, робочих меблів, важелів керування,
сигналізації тощо, які призначені для використання тільки жінками або жінками і
чоловіками.
Особливість фізіологічних властивостей організму жінок проявляється в тому що,
загальна працездатність під час важкої фізичної праці у жінок в середньому на 20-30%
нижча ніж у чоловіків. Крім того, за рахунок тренування працездатність у чоловіків може
підвищуватись на 50 %, а у жінок тільки на 25 %. Сила стискання правої руки в середньому
на 16,4 кг, станова сила – на 62,1 кг менша ніж у чоловіків. Встановлено більш виражену
реакцію серцево-судинної, дихальної та кістково-м’язової систем і загальної працездатності
на однотипне трудове навантаження жіночого організму порівняно з чоловічим.
Жіночий організм з огляду на фізіологічні особливості (менструація, вагітність,
клімакс) більш реактивний стосовно впливу професійних шкідливих факторів ніж організм
чоловіків. За цих станів у жінок відмічають лабільність вегетативної нервової системи,
шлунково-кишкової секреції, тонусу судин та гладкої мускулатури, підвищення
проникності рогового шару шкіри, її електропровідності, збільшення частоти
різноманітних уражень шкіри (дерматиту, дерматозу тощо). Під час вагітності посилюється
дихання і кровообіг, підвищується обмін речовин.
Тому під час вагітності, менструації, клімаксу організм жінок проявляє найбільш
високу чутливість до виробничих отрут. Відмічають підвищену схильність жінок у цих
станах до розвитку захворювань шкіри, особливо у жінок тих професій, які пов’язані з дією
пилу, хімічних речовин, що подразнюють шкіру.
Ряд порушень репродуктивного здоров’я жінок віднесені до професійних
захворювань згідно з “Переліком професійних захворювань”, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 р. № 1662: злоякісні новоутворення
280
(професійний рак); опущення і випадіння матки та стінок вагіни. До виробничо
обумовлених порушень репродуктивного здоров’я жінок відносять неспецифічні запальні
гінекологічні захворювання при роботі в умовах низьких температур, дисплазію і
лейкоплакію шийки матки, злоякісні новоутворення жіночих статевих органів в умовах
впливу факторів з мутагенним ефектом дії.
Історично, на різних етапах розвитку економічних відносин у суспільстві
прослідковуються відповідні підходи Міжнародної організації праці (МОП) та
національних урядів до охорони праці жінок. В 20-х роках минулого сторіччя, в період
формування і змагання різних економічних систем та активного залучення жіночого
населення до праці в основних галузях економіки, МОП були прийняті Конвенції та
Рекомендації, спрямовані на захист здоров’я жінок, в першу чергу материнства, дітородних
функцій: Конвенція 3 (1919 р.), Конвенція 103 (1952 р.) та Рекомендація 95 (1952 р.) – про
охорону материнства; Конвенція 4 (1919 р.), Конвенція 4 (1934 р), Конвенція 89 (1948 р.),
Рекомендація 13 (1921 р.) – про працю жінок в нічний час в сільському господарстві та
промисловості; Конвенція 13 (1921р.) – про використання свинцевих білил в малярному
ділі; Рекомендація 4 (1919 р.) – про захист жінок і дітей від сатуризму; Рекомендація 114
(1960 р.) – про захист трудящих від іонізуючої радіації; Конвенція 45 (1953 р.) – про
застосування праці жінок на підземних роботах в шахтах будь-якого роду; Конвенція 127 і
Рекомендація 128 (1967 р.) – про максимальний вантаж, який допускається для перенесення
одним трудящим.
В 90-их роках минулого сторіччя актуальність проблеми праці в нічний час та
захисту жінок від впливу хімічних речовин збільшилась. Тому МОП було прийнято
Конвенцію 171, Рекомендацію і протокол (1990 р.) – про нічну працю та Рекомендацію 177
(1990 р.) – про безпеку при використанні хімічних речовин на виробництві.
Законодавством України передбачено спеціальні заходи щодо охорони і гігієни
жіночої праці. В Кодексі законів про працю України (КЗпП) цьому питанню присвячена
глава ХІІ “Праця жінок”.
Згідно зі статтею 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких
роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Відповідно до цієї
вимоги наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.1993 р. №256
затверджено “Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,
на яких забороняється застосування праці жінок” (ДНАОП 0.03-8.08-93). Цей наказ (з
метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог гендерної політики)
втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров’я № 1254 від 13.10.2017,
крім глави 3 розділу І.
Крім того, в статті 174 КЗпП зазначено, що забороняється залучення жінок до
підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Відповідно з цією вимогою наказом МОЗ України від 10.12. 1993 р. № 241 затверджено
“Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками”.
Ці положення знайшли своє відображення і в Законі України “Про охорону праці”
(Стаття 10. Охорона праці жінок).
Особлива увага приділяється забезпеченню працюючих жінок санітарнопобутовими приміщеннями, спеціалізованими комплексами медичної профілактики та
оздоровчого призначення. Відповідно до ДБН В.2.2-28:2010 “Будинки адміністративного
та побутового призначення” кількість приміщень або кабін для особистої гігієни жінок слід
приймати з розрахунку один гігієнічний душ на 75 жінок, що працюють у найбільш
численній зміні. У вказаних приміщеннях повинні бути передбачені місця для роздягання
та умивальник. При чисельності працюючих жінок більше 14 до 75 включно слід
передбачати одну кабіну з гігієнічним душем (біде), яка повинна розміщуватися при
жіночому туалеті і мати вхід із умивальні.
Наказом МОЗ України від 21.05.2007 р. №246 “Порядок проведення медичних
оглядів працівників певних категорій” передбачено, що вагітність та період лактації, звичне
281
не виношування вагітності та аномалії плоду в анамнезі у жінок дітородного періоду є
загальними медичними протипоказаннями до роботи із шкідливими та небезпечними і
факторами виробничого середовища і трудового процесу. Крім того, цим наказом
передбачено, що при проведенні попереднього (періодичних) медичних оглядів жінок
оглядає акушер-гінеколог з проведенням бактеріологічного (на флору і цитологічного (на
атипічні клітини) дослідження. В заключному акті за результатами періодичного медичного
огляду працівників в окремих відповідних графах зазначається кількість оглянутих чи не
оглянутих жінок.
Згідно з ДСанПІН 3.3.2.007-98 “Гігієнічні вимоги до організації роботи з
візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин”, жінки з часу
встановлення вагітності та в період годування дитини грудьми до виконання всіх робіт,
пов’язаних з використанням візуальних дисплейних терміналів ЕОМ та ПЕОМ не
допускаються.
Основні закономірності індивідуального росту і розвитку організму дітей і
підлітків такі:
- чим молодше організм, тим інтенсивніше протікають процеси росту і розвитку
органів і фізіологічних систем;
- процеси росту і розвитку органів і фізіологічних систем протікають нерівномірно;
- у протіканні процесів росту і розвитку організму спостерігаються статеві
відмінності.
На основі теорії системогенезу П.К. Анохіна всі фізіологічні системи організму
дітей та підлітків мають великі резервні компенсаторні можливості.
У підлітків в процесі роботи реєструється більш висока втомлюваність, особливо в
тих випадках, коли в роботі переважає статичний компонент.
Підлітки мають меншу працездатність ніж дорослі, і під час виконання роботи
реакція окремих органів і систем, таких як серцево-судинна, дихальна, м’язова,
терморегулююча, виражена більше ніж у дорослих. Так, у дорослих працездатність під час
виконання роботи середньої важкості тримається на відносно стабільному рівні, в той час
як у 15-16-річних підлітків вона знижується на 14,5 %.
Відмічається підвищена чутливість організму підлітків до хімічних речовин, яку
пов’язують зі зниженим порогом збудливості ЦНС, нестійкою ендокринною регуляцією,
підвищеною вегетативною реактивністю, великими швидкостями кровотоку і підвищеною
легеневою вентиляцією, зниженою спроможністю організму підлітків до знешкодження і
підвищеною чутливістю тканин молодого організму до дії хімічних агентів. Навіть при
нетривалій дії хімічних речовин в концентраціях, які не перевищують гранично допустиму,
спостерігаються
несприятливі
реакції
неспецифічного
характеру:
зниження
імунобіологічної реактивності, анемія, функціональні порушення нервової і серцевосудинної систем, алергічні реакції, зниження темпів фізичного розвитку.
Збереження здоров’я підростаючого покоління, підготовка молоді до продуктивної
праці, перспективне формування трудового потенціалу країни передбачає забезпечення
високого загальноосвітнього рівня і виробничої кваліфікації, оптимальних умов праці,
раціонального відпочинку підлітків.
Питання, що стосуються праці неповнолітніх, висвітлені в главі ХIII “Праця
молоді” та главі ІV “Робочий час” Кодексу законів про працю України, Статті 11 “Охорона
праці неповнолітніх” Закону України “Про охорону праці”, а також у Законі України “Про
відпустки” та інших законодавчих документах.
Відповідно з вимогами 190 статті КЗпП та статті 11 Закону України “Про охорону
праці” Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. №46
затверджено “Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,
на яких забороняється застосувати праці неповнолітніх”.
Відповідно до вимог КЗпП та Закону України “Про охорону праці” встановлені
282
“Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми”, які затверджені
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 березня 1996 р. № 59.
Відповідно до статей 169 і 191 КЗпП, власник або уповноважений ним орган
зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на
роботу), а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Постаріння населення – глобальний процес, який торкнувся всіх економічно
розвинутих країн. Це наслідок науково-технічного прогресу, який у своєму розвитку має і
позитивні, і негативні риси. У економічному аналізі і оцінках постаріння населення на
перший план часто виступає негативна риса. Пенсіонери за віком розглядаються як тягар
на працездатне населення, їх відповідно відносять до утриманців.
Процеси старіння, пов’язані з впливом на організм умов праці, можуть бути
зворотними і дегенеративними. Перенапруження або виражені шкідливі фактори
виробничого середовища можуть бути причиною розвитку дегенеративно-реактивних
процесів, а недостатня напруженість (гіподинамія) – зворотно реактивних змін. Слід
підкреслити, що трудова діяльність як така не прискорює процес старіння і тільки надмірні
навантаження і несприятливі умови праці стають причиною старіння організму.
Встановлено, що в міру старіння відбувається поступове зменшення
антропометричних показників таких як зріст, обсяг грудної клітки при одночасному
збільшенні або зменшенні маси тіла, зниженні м’язової сили і витривалості.
Психологічне обстеження літніх людей виявляє зниження уваги, здатності до
запам’ятовування і переробки поточної інформації, зниження інтелектуальних здібностей,
утруднення прийняття рішень, погіршення здатності до навчання, спілкування, втрату
підприємництва, байдужість, однак ці втрати можуть компенсуватися за рахунок раніше
накопичених знань та досвіду, поточної професійної діяльності.
Організовувати працю цієї категорії осіб необхідно з урахуванням забезпечення
оптимальної працездатності, усуненням несприятливого впливу трудового процесу на стан
здоров’я, використанням стабілізуючих і зміцнюючих здоров’я видів трудової діяльності.
Для цього під час працевлаштування осіб передпенсійного та пенсійного віку слід
дотримуватись наступного:
1. Характер роботи, що виконується, повинен враховувати звуження адаптаційних
можливостей, не повинен ставити високих вимог, які пов’язані зі зміною виробничих
ситуацій, високими фізичними і нервово-емоційними навантаженнями до працівників,
старших за 50 років. Слід уникати можливості впливу на цих осіб екстремальних
мікрокліматичних умов, фізичних чинників виробничого середовища, що перевищують
гранично допустимі рівні.
2. Осіб пенсійного віку не можна залучати до роботи з багатозмінним графіком.
3. Робітників передпенсійного і пенсійного віку не потрібно залучати до робіт з
вимушеним темпом, що вимагає високої швидкості рухів тощо.
4. При вирішенні питань організації праці літніх робітників слід враховувати
знижені функціональні можливості органів чуттів і забезпечувати достатні рівні
освітленості на робочих місцях, оптимальні ергономічні вирішення робочих місць тощо.
5. Старіючим робітникам за рахунок зміни структури і режиму праці знижують
важкість і напруженість праці. Так, порівняно з 20-річними у 50-79-річних знижена
щільність робочого часу (на 17,5 %), частка зайнятості на відповідальних основних роботах
(у 2-3 рази) і збільшена частка зайнятості на вільно-регульованих допоміжних роботах (у 34 рази). Незважаючи на те, що повинні бути менші важкість і напруженість праці, у осіб
старшого віку скорочена тривалість безперервної роботи і збільшена тривалість
подальшого відпочинку (вдвічі, втричі).
6. Стосовно питань соціального плану слід брати до уваги визнання громадської
значущості і корисності праці осіб пенсійного віку, використання професійного досвіду,
відсутність змагального характеру взаємин з молодими колегами по праці.
283
7. Умови праці і вимоги, що ставляться до роботи літніх працівників, повинні
повністю відповідати стану їхнього здоров’я і викликати у них відчуття задоволення.
Задоволення роботою – істотний профілактичний фактор передчасного старіння.
Додаток 1.
КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ
(витяги)
Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу. Скорочена тривалість робочого
часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком
від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години
на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у
вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості
робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних
коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти
років або дитину-інваліда.
Стаття 55. Заборона роботи в нічний час. Забороняється залучення до роботи в
нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192).
Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених
статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і
за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
Стаття 56. Неповний робочий час. За угодою між працівником і власником або
уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і
згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки,
жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку,
що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно
до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний
встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу
або залежно від виробітку.
Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт. До надурочних робіт (стаття
62) забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних
училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх
забороняється залучати до надурочних робіт.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,
можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Глава XII
ПРАЦЯ ЖІНОК
Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок.
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або
284
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт
(нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса
яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на
яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і
переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров’я
України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час. Залучення жінок до
робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це
викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів
застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які
працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до
трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження.
Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні
і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.
Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до
чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у
відрядження. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітейінвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без
їх згоди.
Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей
віком до трьох років. Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються
норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є
легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього
заробітку за попередньою роботою.
До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного
висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих
факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі
пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання
попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за
попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій
роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний
заробіток.
Стаття 179. Відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з
вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження
двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів,
починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і
становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше
дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від
кількості днів, фактично використаних до пологів.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення
нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
285
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати
жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для
догляду за дитиною більшої тривалості.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається,
якщо дитина перебуває на державному утриманні.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку
надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному
висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та
шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком
дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період
перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах
неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання
допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв’язку з вагітністю та
пологами. У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну
і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в
установі, організації в поточному робочому році.
Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її
до стажу роботи. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та
відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього
Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього
Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом
(розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка
без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу)
зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за
спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на
щорічну відпустку, не зараховується.
Стаття 182. Відпустки жінкам, які усиновили дітей. Жінкам, які усиновили
новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня
усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох
і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.
Жінкам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених
батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка
у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів –
при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після
набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Ця відпустка може бути
використана також батьком дитини.
Жінкам, які усиновили дитину (або одночасно двох і більше дітей), надаються
відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього
Кодексу.
Стаття 182-1. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Жінці, яка
працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка
усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й
у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла
дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10
календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не
може перевищувати 17 календарних днів.
286
Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні
відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки,
встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший
період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.
Стаття 183. Перерви для годування дитини. Жінкам, що мають дітей віком до
півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові
перерви для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше
тридцяти хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не
менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим
ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням
бажання матері.
Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за
середнім заробітком.
Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок
і жінок, які мають дітей. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і
знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком
до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або
дитини-інваліда.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести
років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до
чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним
органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації,
коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове
працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після
закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними
зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення
строкового трудового договору.
Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до
чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної
допомоги. Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати
вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів,
путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також
подавати їм матеріальну допомогу.
Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях. На
підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються
дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої
гігієни жінок.
Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері. Гарантії,
встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою – восьмою статті 179, статтями 181,
182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують
дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі),
а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьківвихователів.
Глава XIII
ПРАЦЯ МОЛОДІ
Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах. Неповнолітні, тобто
особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у
287
правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших
умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.
Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу. Не допускається
прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток,
прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу
учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних
закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу
навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за
згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше
вісімнадцяти років. Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на
важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на
підземних роботах.
Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і
переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також
граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти
років затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із
Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років. Усі особи молодше
вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в
подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному
оглядові.
Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних,
надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Забороняється залучати працівників молодше
вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників. Для робітників віком до
вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для
дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли
вісімнадцяти років.
Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після
закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а
також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених
законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись
знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним
органом за погодженням з профспілковим комітетом.
Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій
тривалості щоденної роботи. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при
скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх
спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться
пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть
встановлювати учням доплати до заробітної плати.
Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років. Щорічні
відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час.
Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у
перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну
безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
288
Стаття 196. Для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання
у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із
строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на
особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або
альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або
припинення навчання чи служби) і вперше приймається на роботу, дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою
одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, а
також інших категорій осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню,
підприємствам, установам та організаціям встановлюється квота відповідно до Закону
України “Про зайнятість населення”.
Стаття 197. Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років
після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчальновиховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і
перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби, військової служби
за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб
офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче
місце на строк не менше двох років.
Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, потреба в
яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за
фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років.
Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку
звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому
звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться
лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.
Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків
або інших осіб. Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні
органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням
законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з
неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує
здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
ЗАКОНУКРАЇНИ
ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 10. Охорона праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на
важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних
роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним
та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення
речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку
важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм
підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом
виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають
неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх. Не допускається залучення
неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними
умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а
також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
289
умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що
затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок
трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов’язаних з важкими
роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається
положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за
охороною праці.
Стаття 12. Охорона праці осіб з інвалідністю. Підприємства, які використовують
працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням
рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям
цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець
зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з
інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. Залучення осіб з інвалідністю до
надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не
суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
№ 241 від 10.12.93
м. Київ
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
22 грудня 1993 р. за № 194
Про затвердження Граничних норм підіймання
і переміщення важких речей жінками
На виконання Закону України “Про охорону праці” та постанови Кабінету Міністрів
України від 27.01.93 № 64 “Про заходи щодо виконання Закону України Про охорону
праці”
Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками,
що додаються.
2. Вважати такими, що не застосовуються, Норми гранично допустимих
навантажень для жінок при підійманні і переміщенні важких речей вручну, затверджені
постановою Держкомітету СРСР по праці та соціальних питаннях та Президією ВЦРПС
від 27.01.82 № 22/п-1, а також Норми, затверджені Головним державним санітарним
лікарем України 06.06.93 № 5.05/07/197.
Міністр Ю.П.Спіженко
ПОГОДЖЕНО:
Голова Держнаглядохоронпраці України А.Ф.Дюба
Міністр праці України М.Г.Каскевич
Заступник Голови Федерації Профспілок України О.В.Єфіменко
Граничні норми
підіймання і переміщення важких речей жінками
Характер робіт
Гранично допустима
вага вантажу, кг
290
Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою
роботою (до 2 разів на годину)
Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом
робочої зміни
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної
години робочої зміни, не повинна перевищувати:
з робочої поверхні
з підлоги
10
7
350 кг
175 кг
Примітка: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари і упаковки.
2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладене зусилля
не повинно перевищувати 10 кг.
3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра стола,
верстата тощо згідно з ГОСТами 12.2.032-78 та 12.2.033-78
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
№ 59 від 22.03.96
м. Київ
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
16 квітня 1996 р. за № 183/1208
Про затвердження граничних норм підіймання і
переміщення важких речей неповнолітніми
На виконання Закону України “Про охорону праці” та постанови Кабінету
Міністрів України від 27.01.93 № 64 “Про заходи щодо виконання Закону України Про
охорону праці”, Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Граничні норми підіймання і переміщення важких речей
неповнолітніми, що додаються.
2. Вважати такими, що не застосовуються, Граничні норми підіймання і
переміщення важких речей неповнолітніми, затверджені постановою НКП РРФСР від
04.03.21, та дія яких поширена на всю територію СРСР постановою НКП СРСР та ВРНГ
СРСР від 14.11.23 № 154.
Головний державний санітарний лікар України, перший заступник Міністра охорони
здоров’я України В.Ф.Марієвський
Затверджено
наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 22.03.96 р. №
59
Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми
1. Граничні норми діють на всій території України і поширюються на всі
підприємства, установи, організації, учбові заклади, а також на юридичних та фізичних
осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років.
2. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов’язані виключно з
підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.
3. До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються
підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським
291
свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до
15 років не допускаються.
4. Роботодавець повинен забезпечити обов’язкове проходження працюючими у
нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.
5. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на
тиждень для підлітків 14-15 років та 36 год. - для підлітків 16-17 років. Обов’язковим
повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п’яти- або
шестиденного робочого тижня.
6. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.
7. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та
переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм, зазначених у таблицях
1 і 2.
Таблиця 1
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів підлітками під час короткочасної та
тривалої роботи
Календарний
вік, років
Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота
Тривала робота
юнаки
дівчата
юнаки
дівчата
14
5
2,5
–
–
15
12
6
8,4
4,2
16
14
7
11,2
5,6
17
16
8
12,6
6,3
Примітки. 1. Короткочасна робота – 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу,
зазначеного у п.5 цих норм.
2. Календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються
від дати народження.
3. У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.
4. Докладене м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з
використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати
граничної норми ваги вантажу, його тривалість – не більше 3 хв., подальший
відпочинок – не менше 2 хв.
Таблиця 2
Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків
у розрахунку на 1 год. робочого часу
Календарний вік, років
Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються
(переміщуються) при виконанні роботи
з рівня робочої поверхні
з підлоги
юнаки
дівчата
юнаки
дівчата
14
10
5
7
3,5
15
48
12
24
6
16
160
40
80
20
17
272
72
130
32
Примітки. 1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його
підйомів (переміщень).
2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата,
конвеєра і т.ін.
292
3. Висота підіймання не повинна перевищувати 1 м.
4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
N 46 від 31.03.94
м.Київ
Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 28 липня 1994 р. за N 176/385
Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і
небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці
неповнолітніх
На виконання Закону України “Про охорону праці” та постанови Кабінету
Міністрів України від 27 січня 1993 р. N 64 “Про заходи щодо виконання Закону
України “Про охорону праці” Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх (надалі
- Перелік), що додається.
2. Встановити, що:
2.1. Застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на
роботах з важкими та шкідливими умовами праці (за переліком) забороняється
на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і
видів їх діяльності.
2.2. Прийом на навчання за професіями, вказаними у Переліку,
допускається за умови досягнення особами 18-річного віку на момент закінчення
навчання.
2.3. При проходженні виробничої практики (виробничого навчання) особи,
які не досягли 18-річного віку і навчаються у професійно-навчальних закладах
можуть знаходитися у виробництвах, професіях і на роботах, включених до
Переліку, не більш як 4 години за умов суворого дотримання діючих санітарних
норм і правил, а також, правил і норм по охороні праці.
3. Вважати таким, що не застосовується, Список виробництв, професій і
робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється
застосування праці осіб молодше 18 років, затверджений постановою
колишнього Держкомітету СРСР по праці і соціальних питаннях і Президії
ВЦРСП від 10.09.80 N 283/п-9.
Міністр Ю.П.Спіженко
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Міністерства охорони
здоров’я України
від 31.03.94 N 46
293
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,
на яких забороняється застосування праці неповнолітніх
(ВИТЯГ)
35. Заклади охорони здоров’я медико-соціальної експертизи, ветеринарні
установи, медичні науково-дослідні та навчальні заклади підприємства по
виробництву бактерійних і вірусних препаратів та фармацевтичні фабрики
Заклади охорони здоров’я та медико-соціальної експертизи
Виїзний медичний персонал станції (відділень) швидкої та невідкладної медичної
допомоги
Робітники аптечних складів, зайняті на роботах з отруйними та сильнодіючими
речовинами
Робітники, зайняті в бароопераційних, багатомісних барокамерах
Робітники, зайняті в дитячих психіатричних, психоневрологічних закладах та
закладах для розумово відсталих дітей і дітей з фізичними вадами
Робітники, зайняті в лепрозних (протилепрозних) закладах, палатах, ізоляторах,
кабінетах і пунктах
Робітники, зайняті в патологоанатомічних відділеннях, прозекторських, моргах
та віваріях
Робітники, зайняті в рентгенівських (в тому числі флюорографічних)
рентгенорадіологічних установах та структурних підрозділах
Робітники, зайняті на готуванні сірководневих вод
Робітники, зайняті на консервації крові, трупних органів і тканин
Робітники, зайняті обслуговуванням приміщень сірководневих, сірчистих,
вуглецевих, нафталанових і радонових ванн
Робітники, зайняті обслуговуванням туберкульозних, інфекційних, шкіровенеричних та психічно хворих; хворих, які страждають хронічним алкоголізмом
та наркоманією
Робітники, зайняті підвезенням, підігріванням, готуванням та відпусканням
грязей, озокериту та миттям брезентів
Робітники, зайняті у відділеннях (палатах) анестезіології: реанімації та
інтенсивної терапії
Середній та молодший медичний персонал, зайнятий в приміщеннях
сірководневих, сірчистих, вуглесірководневих, нафталанових і радонових ванн
Середній та молодший медичний персонал судово-медичної експертизи
Медичні науково-дослідні та навчальні заклади, лабораторії закладів охорони
здоров’я
Робітники, зайняті в лабораторіях (відділеннях) особливо небезпечних інфекцій,
бактеріологічних, вірусологічних, глибоких мікозів та експериментального
сифілісу, на роботах з отруйними та сильнодіючими речовинами
Робітники, зайняті в лабораторіях по консервації трупних тканин, органів, крові,
патоморфологічних лабораторіях (відділах, відділеннях), віваріях, вольєрах
294
Фармацевтичні фабрики (виробництва)
Робітники, зайняті на роботах з отруйними та сильнодіючими речовинами
Підприємство по виробництву бактерійних та вірусних препаратів
Робітники, зайняті доглядом за продуцентами і титражними тваринами
Робітники, зайняті на роботах з інфікованим матеріалом, а також доглядом за
хворими тваринами
Робітники, зайняті у виробництві бактерійних та вірусних препаратів.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
18.12.2002 № 476
ЗАРЕЄСТРОВАНО
в Міністерстві юстиції України
13 березня 2003 р. за № 203/7524
ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ САНІТАРНИХ НОРМ ТА ПРАВИЛ ПРИ
РОБОТІ З ДЖЕРЕЛАМИ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ
ДСН 3.3.6.096-02
(Витяг)
3. Параметри, що нормуються, та одиниці їх вимірювання
3.2. Електромагнітні поля частотою 1 кГц - 300 МГц нормуються за інтенсивністю
та енергетичними навантаженнями електричних та магнітних полів, ураховуючи час
впливу. Одиницею напруженості електричного поля є В/м, магнітного поля - А/м,
енергетичне навантаження є добуток квадрата потужності ЕМП і часу його впливу,
виражається (В/м)2 х год для електричного поля та (А/м)2 х год - для магнітного поля.
Електромагнітне поле в діапазоні частот 300 МГц - 300 ГГц нормується за інтенсивністю та
енергетичним навантаженням щільності потоку енергії (далі - ЩПЕ). Одиницею
вимірювання ЩПЕ є Вт/м2 (дробові одиниці мВт/см2, мкВт/см2). Енергетичне
навантаження - це добуток ЩПЕ падаючого випромінювання і часу його впливу протягом
робочої зміни в годинах (год), виражається у Вт х год/м2 (мВт х год/см2, мкВт х год/см2). У
разі імпульсно-модульованих випромінювань нормованим параметром, що характеризує
інтенсивність впливу ЕМП, є середнє значення ЩПЕ.
4. Граничнодопустимі рівні електромагнітних полів
4.4.2. Значення ГДР напруженості електричної (Егд) і магнітної (Нгд) складових
залежно від тривалості їх дії наведені в табл. 3.
Таблиця 3
Час
перебування
персоналу, год
Егд, В/м
Нгд, А/м
1-10
кГц
1060
кГц
0,06-3
МГц
3-30
МГц
30300
МГц
1-10
кГц
1060
кГц
0,06-3
МГц
30-50
МГц
8
120
70
50
30
10
9,0
7,0
5,0
0,30
7
130
75
53
32
11
9,8
7,5
5,3
0,32
295
6
140
82
58
34
12
10,6
8,1
5,8
0,34
5
155
90
63
37
13
11,6
8,8
6,3
0,38
4
175
110
71
42
14
13,0
9,9
7,1
0,42
3
200
115
82
48
16
15,0
11,4
8,2
0,49
2
250
140
100
59
20
18,4
14,0
10,0
0,60
1
350
200
141
84
28
26,0
19,7
14,2
0,85
0,5
500
280
200
118
40
37,6
27,9
20,0
1,20
0,25
700
400
283
168
57
52,0
39,5
28,3
1,70
0,12
1000
580
400
240
82
75,0
57,0
40,8
2,45
0,08
–
700
500
296
80
–
–
50,0
3,00
4.5.3. Значення ГДР щільності потоку енергії (Wгд) залежно від тривалості дії ЕМВ
наведені в табл. 5.
Таблиця 5
Час
перебування 8
персоналу, год
Щільність потоку енергії,
мкВт/см2
7
25 29
6
5
4
3
2
1
0,5
0,25
0,20
33
40
50
67
100
200
400
800
1000
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ ЛІКАР УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
N 42 від 01.12.99
м.Київ
Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень
ДСН 3.3.6.042-99
(Витяг)
Терміни та визначення
12. Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних
енерговитрат організму.
13. Легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата
енергії дорівнює 105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія Iа та 141-175 Вт (121-150
ккал/год.) - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не
потребують фізичного напруження. До категорії Iб належать роботи, що виконуються
сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним
напруженням.
296
14. Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при
яких витрата енергії дорівнює 176-232 Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт
(201-250 ккал/год.) - категорія IIб. До категорії IIа належать роботи, пов'язані з ходінням,
переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і
потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать роботи, що
виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та
супроводжуються помірним фізичним напруженням.
15. Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, при яких
виграти енергії становлять 291-349 Вт (251-300 ккал/год.). До категорії III належать роботи,
пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які
потребують великих фізичних зусиль.
1.1. Оптимальні умови мікроклімату
1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць
(табл. 1).
1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а
також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин
оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в табл. 1.
1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля),
технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного
устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 20C за межі
оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1.
Таблиця 1
Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в
робочій зоні виробничих приміщень
Період
року
Категорія робіт
Легка Іа
Холодний Легка Іб
період
Середньої важкості ІІа
року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Легка Іа
Легка Іб
Теплий
період
Середньої важкості ІІа
року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Температура
повітря, 0С
22-24
21-23
19-21
17-19
16-18
23-25
22-24
21-23
20-22
18-20
Відносна
вологість, %
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
Швидкість
руху, м/с
0,1
0,1
0,2
0,2
0,3
0,1
0,2
0,3
0,3
0,4
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):
1. Вкажіть особливості підходів до організації праці жінок.
2. Поясніть особливості робочих місць вагітних жінок.
3. Вкажіть особливості організації праці підлітків.
4. Складіть програму оцінки умов праці жінок, підлітків та осіб старших вікових
груп.
Б. Задачі для самоконтролю:
У фізіотерапевтичному відділенні працюють медичні сестри. В кабінеті цього
відділення розташовано 2 апарати ЗВЧ терапії: “ЛУЧ-250” і “ЛУЧ-300”. Апарати працюють
297
у діапазоні 300 МГц. Надання процедур відбувається медсестрою протягом всієї робочої
зміни – 6 годин. Гігієнічне обстеження, проведене у відділенні, встановило наявність ЕМвипромінювання ЩПЕ 20 Вт/м2.
1. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці.
2. Яка патологія може виникати у жінок за даними умовами?
3. Чи дозволяється працювати жінкам в даних виробництві?
4. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці.
Рекомендована література.
Основна:
1. Гігієна праці: Підручник /Ю.І.Кундієв, О.П.Яворовський, А.М.Шевченко
та ін.; за ред. акад НАН України, НАМН України, проф. Ю.І. Кундієва, чл-кор.
НАМН України проф. О.П.Яворовського.- К.: ВСВ “Медицина”, 2011.- С. 579-600.
2. Гігієна праці: Підручник /за ред. Проф. А.М. Шевченка-К.: Інфотекс,
2000.- С. 328-345.
3. Кодекс законів про працю України.
4. Закон України “Про охорону праці”.
Додаткова:
1. Граничні норми піднімання і переміщення важких речей жінками. Наказ МОЗ
України №276 від 10.12.93.
2. Перелік важких робіт з шкідливими або небезпечними умовами праці, на яких
забороняється використання праці неповнолітніх. Наказ МОЗ України №46 від 31.03.94.
3. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми. Наказ
МОЗ України №59 від 22.03.1995 р.
4. Гигиена труда женщин /под ред. Измерова Н.Ф. и Хойблана Х.Г., М., 1985.
5. Справочник по профессиональной патологии. Л., 1981.
6. Вопросы гигиены труда подростков. /сб. науч. трудов/, М., 1973.
7. Дыскин А.А., Решетюк А.Л. Здоровье и труд в пожилом возрасте. М., 1988.
8. Гигиена труда и профессиональная ориентация подростков. /под ред. проф.
Дронова И.С./, Ростов-на-Дону, 1987.
9. Конвенції Міжнародної організації праці про гендерну рівність. Режим доступу:
https://www.ilo.org/moscow/areas-of-work/gender-equality/WCMS_249142/lang-ru/index.htm#banner
298
Тема
Стан виробничого травматизму серед медичних
працівників та шляхи його профілактики
299
3.
Актуальність теми :
“Хвороби і травми не є неминучими супутниками
виробничої діяльності, а бідність не може слугувати
виправданням неуваги до безпеки і здоров’я працюючих”.
Генеральний директор Міжнародної організації праці
Хуан Сомавія, 2001 р.
Дані про виробничий травматизм і професійну захворюваність є одними
з основних показників стану охорони праці в тій чи іншій сфері економічної
діяльності, регіоні і в цілому в державі.
При тому, що рівень виробничого травматизму в Україні залишається
відносно високим і навіть має тенденцію до зростання, є окремі галузі, де
належна увага цій проблемі не приділяється. До таких галузей, на жаль,
належить охорона здоров’я.
Тематика виробничого травматизму у закладах охорони здоров’я (ЗОЗ)
в Щорічних доповідях про стан здоров'я населення, санітарно-епідемічну
ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я України не
висвітлюється.
Щорічні аналітичні огляди стану техногенної і природної безпеки в
Україні аналізують виробничий травматизм у соціально-культурній сфері
загалом, куди входять дані і за галузь охорони здоров’я. Тому ці дані теж не
дають повне уявлення про ситуацію з травматизмом у ЗОЗ, хоча відмічається,
що цей показник у соціально-культурній сфері має тенденцію до зростання.
Державна служба статистики України лише з 2013 року розпочала
оприлюднювати окремо дані про виробничий травматизм в охороні здоров’я,
які значно відрізняються від даних про травматизм у ЗОЗ, що надаються
іншими центральними органами державної влади та громадськими
організаціями.
На відміну від публікацій щодо професійної захворюваності медичних
працівників, результати досліджень виробничого травматизму в охороні
здоров’я у доступних нам джерелах відсутні.
Керівництво з систем управління охороною праці (МОП, 2001),
Конвенція (187) про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (МОП, 2006),
ратифікована Україною, передбачають у національних системах безпеки та
гігієни праці, механізм, що дозволяє здійснювати збір та аналіз даних про
випадки виробничого травматизму і професійних захворювань, а також їх
причин.
Щорічно в охороні здоров’я України травмується близько 400
працівників із них до 50 смертельно. Крім того реєструється у межах 100
професійних чи професійно обумовлених випадків захворювань.
Широкомасштабна приватизація, створення малих і середніх
підприємств, а також високий рівень неформальної зайнятості, спричинили
ряд проблем, які заважають запобігати нещасним випадкам на виробництві та
300
реєструвати їх. Наявні статистичні дані охоплюють на жаль тільки формальну
зайнятість.
Причиною для занепокоєння є також умови праці українських трудових
мігрантів, серед яких є і медичні працівники. Згідно з результатами
обстеження, лише 38 відсотків трудових мігрантів уклали письмовий трудовий
договір з іноземними роботодавцями. Ця проблема є особливо серйозною у
деяких країнах-сусідах України. У Росії тільки 28,9 відсотка трудящихмігрантів формалізували свої домовленості про роботу у письмовому вигляді,
а у Польщі частка таких – лише 11,7 відсотка.
Заходи засновані на детальному обліку і аналізі виробничого
травматизму дають хороші результати.
Так, в медичній галузі Білорусі при належній увазі до безпеки і гігієни
праці, у тому числі при належному аналізі ситуації з виробничим
травматизмом, за останні три роки не сталося ні одного нещасного випадку зі
смертельним наслідком. У Великобританії, чисельність Національної служби
охорони здоров’я якої становить 1,7 млн. осіб, а населення країни налічує
понад 65 млн. громадян, що відповідно у 2,2 та і 1,5 рази більше ніж в Україні,
у 2017 році від виробничого травматизму у сферах державного управління,
освіти, охороні здоров'я та сфері соціального захисту
разом узятих
смертельно травмувалось лише 6 фахівців.
Тому важливе значення у вирішенні наведених питань має набуття
студентами медичних закладів освіти знань з охорони праці медичних
працівників різних спеціальностей та профілів і, зокрема при засвоєнні теми
«Аналіз нещасних випадків у закладах охорони здоров’я».
4.
Конкретні цілі :
5) набути знання про джерела інформації щодо нещасних випадків та
аварії, що трапляються у закладах охорони здоров’я;
6) вивчити проблеми реєстрації виробничих нещасних випадків
і
професійних захворювань в Україні;
7) засвоїти сучасні підходи до аналізу нещасних випадків та професійних
захворювань (отруєнь) у лікувально-профілактичних закладах
8) оволодіти методикою статистичного аналізу нещасних випадків та
професійних захворювань (отруєнь) у лікувально-профілактичних
закладах.
4.
Базові знання, вміння, навички, які необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)
Назва дисципліни
Анатомія людини
Отримані навички
Аналізувати
інформацію
про
будову тіла людини та системи, що
його складають.
Передбачати
єдність
і
301
взаємозалежність
структур
та
функцій органів людини, їх зміни
під впливом шкідливих факторів
Нормальна фізіологія
Аналізувати стан функціональних
систем організму та стан його
здоров’я на основі фізіологічних
критеріїв
Біологічна хімія
Інтерпретувати
значення
біохімічних
процесів
обміну
речовин та його регуляції в
забезпеченні
функціонування
органів, фізіологічних систем та
цілісного організму людини
Біологічна фізика
Трактувати
загальні
фізичні
закономірності, що лежать в основі
життєдіяльності
та
трудової
діяльності людини
Гігієна та екологія
Аналізувати стан навколишнього
середовища та його вплив на
здоров’я людини
Соціальна медицина, організація Інтерпретувати значення правових
охорони здоров’я
основ захисту здоров’я працівників
різних галузей
5.
Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
5.1
Перелік основних термінів, параметрів,характеристик, які повинен
засвоїти студент при підготовці до заняття :
Термін
Визначення
Нещасний випадок, пов'язаний з Обмежена у часі подія або
виробництвом
раптовий вплив на працівника
небезпечного
виробничого
фактора чи середовища, що
сталися у процесі виконання ним
трудових обов’язків, внаслідок
яких зафіксовано шкоду здоров’ю,
зокрема від одержання поранення,
травми, у тому числі внаслідок
тілесних ушкоджень, гострого
професійного захворювання і
гострого професійного та інших
отруєнь, які призвели до втрати
працівником працездатності на
один робочий день чи більше, або
до необхідності переведення його
302
на іншу (легшу) роботу не менш як
на один робочий день, зникнення,
а
також
настання
смерті
працівника під час виконання ним
трудових (посадкових) обов’язків.
Нещасний випадок, не пов'язаний з Обставинами, за яких нещасні
виробництвом
випадки не визначаються такими,
що пов’язані з виробництвом, є:
перебування за місцем постійного
проживання на території польових
і вахтових селищ; використання в
особистих цілях без відома
роботодавця
транспортних
засобів,
устаткування,
інструментів, матеріалів, тощо, які
належать підприємству, отруєння
алкоголем,
наркотичними
засобами,
токсичними
чи
отруйними речовинами, якщо це
не пов’язано із застосуванням
таких речовин у виробничому
процесі, або був потерпілий у
стані
алкогольного
чи
наркотичного
сп’яніння
до
настання нещасного випадку,
скоєння
злочину,
природна
смерть, самогубство.
Гостре професійне захворювання
Захворювання, що виникло після
однократного (протягом не більше
як однієї робочої зміни) впливу
шкідливих факторів фізичного,
біологічного
та
хімічного
характеру.
Хронічне професійне захворювання
Захворювання,
що
виникло
внаслідок
провадження
професійної діяльності працівника
та зумовлюється виключно або
переважно впливом шкідливих
факторів виробничого середовища
і трудового процесу, пов’язаних з
роботою.
Гостре професійне отруєння
Захворювання, що виникло після
303
однократного впливу шкідливої
речовини (речовин).
Професійні захворювання
Виробничо
захворюваність
Захворювання, у виникненні яких
вирішальна роль належить впливу
несприятливих
факторів
виробничого
середовища
і
трудового процесу.
обумовлена Захворюваність (стандартизована
за віком) на загальні захворювання
різноманітної етіології (переважно
поліетіологічні),
що
має
тенденцію до зростання при
збільшенні стажу роботи у
несприятливих умовах праці і
перевищує таку у професійних
групах, що не контактують із
шкідливими факторами.
коефіцієнта частоти травматизму
коефіцієнт тяжкості травматизму
кількість нещасних випадків, які
припадають на 1000 працівників
за звітний період, пов’язаного з
виробництвом .
число днів непрацездатності, які
припадають на один нещасний
випадок,
пов’язаних
з
виробництвом.
5.2 Теоретичні питання до заняття
1. Актуальність проблеми.
2. Державні органи і громадські організації, які мають відношення до
збору даних про травматизм і професійні захворюванняі та їх аналіз.
3. Проблеми реєстрації виробничих нещасних випадків і професійних
захворювань в Україні.
4. Сучасні методи і підходи до
аналізу нещасних випадків та
професійних захворювань (отруєнь) у ЗОЗ.
5. Методика статистичного аналізу нещасних випадків та професійних
захворювань (отруєнь) у закладах охорони здоров’я.
6. Визначення основних показників статистичного аналізу стану
виробничого травматизму і професійної захворюваності в охороні
здоров’я.
7. Тенденції щодо виробничого травматизму і професійної
захворюваності у вітчизняних закладах охорони здоров’я.
304
4.3 Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті :
Вирішити ситуаційні задачі :
Задача 1.
Використовуючи дані таблиці 1:
1. Визначіть коефіцієнт частоти потерпілих, коефіцієнт
частоти
смертельних випадків і коефіцієнт тяжкості нещасних випадків за
даними МОЗ і за даними Профспілки працівників охорони здоров’я
України.
2. Побудуйте графік динаміки виробничого травматизму за
абсолютними даними і за коефіцієнтом частоти потерпілих.
3. Оцініть відмінності динаміки показників і вкажіть на причини
відмінностей.
Задача 2.
З використанням даних таблиці 2:
1. Визначіть коефіцієнт частоти професійних захворювань з 2002 по
2015 рік.
2. Побудуйте графік динаміки професійної захворюваності за
абсолютними даними і за коефіцієнтом частоти професійних
захворювань.
3. Оцініть відмінності динаміки показників і вкажіть на причини цих
відмінностей.
Задача 3.
Використовуючи дані таблиці 3:
1. 1.
Визначіть питому вагу (частку, відсоток)
професійних
захворювань у медичних працівників з 2002 по 2015 рік у
залежності від профілю закладів охорони здоров’я.
2. Побудуйте графіки динаміки професійної захворюваності за
абсолютними даними і за питомою вагою професійних
захворювань у закладах охорони здоров’я протитуберкульозного
профілю.
3. Оцініть відмінності динаміки показників і вкажіть на причини цих
відмінностей.
6.
Зміст теми
Методи аналізу виробничого травматизму.
Велику роль у запобіганні травматизму має аналіз і, головне, своєчасне
доведення результатів цього аналізу до всіх структурних підрозділів та всіх
працівників. При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:
виявлення
причин
нещасних
випадків;
виявлення
характеру
і
повтору
нещасних
випадків;
визначення
найнебезпечніших
видів
робіт
та
процесів;
виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому
місці, та підрозділах; виявлення загальних тенденцій, характерних щодо
305
травматизму на даному робочому місці, у лікувально - діагностичному та
інших підрозділах, закладі охорони здоров’я і медичній галузі загалом.
Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним
випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати
причини травматизму.
Методи аналізу виробничого травматизму і професійних захворювань.
Для
аналізу
виробничого
травматизму
використовують
здебільшого монографічний, топографічний, економічний, ергономічний
і статистичний методи.
Монографічний метод заключається в детальному обстеженні
виробничої обстановки на конкретному об’єкті з урахуванням технологічного
процесу, стану робочих місць, кваліфікації працівників, режиму праці і
відпочинку. Всебічний аналіз дає можливість не тільки встановити причини
нещасних випадків, але й виявити існуючі потенціальні небезпеки.
Топографічний метод полягає у вивченні нещасних випадків за місцем,
де вони сталися. Місця нещасних випадків позначають умовними знаками на
планах лікувально-діагностичних та допоміжних підрозділів чи ЗОЗ в цілому.
Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони
на виробництві.
Суть економічного методу в порівнянні затрат на профілактику
травматизму з їх ефективністю у зв’язку з вартістю усунення можливих втрат,
обумовлених травматизмом.
Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи
«людина — машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному
виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні,
психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні
дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини
особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна
робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку.
При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і
працездатність людини також залежать від біологічних ритмів
функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом
гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земним
магнетизмом або іонізацією атмосфери, відбуваються певні зрушення в
організмі
людини,
що
позначається
на
стані
її
поведінки.
Статистичний метод дає можливість оцінювати кількісний рівень
травматизму з використанням загальноприйнятих показників: коефіцієнта
частоти - Кч.т., коефіцієнта важкості - Кв.т. і коефіцієнта виробничих втрат Кв.в.
Окремі автори виділяють груповий метод як різновид статистичного.
При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:
за
професією
та
видами
робіт
потерпілих;
за
характером
і
локалізацією
пошкоджень;
за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю,
306
кваліфікацією
потерпілого
тощо.
Таке групування дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації
робіт, стані умов праці або устаткування.
Джерела інформації щодо нещасних випадків та аварії, що
трапляються у закладах охорони здоров’я.
Вихідним матеріалом для розрахунку статистичних показників
травматизму служать перш за все дані звіту підприємств про нещасні випадки.
Роботодавець зобов'язаний провести аналіз причин настання нещасних
випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробити і виконати
план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам.
Зі статистичними даними щодо виробничого травматизму за добу, за
тиждень, за місяць і з початку поточного року в Україні можна ознайомитися
на сайті Державної служби України з питань праці (http://dsp.gov.ua/).
Збирання статистичних даних та розроблення форм державної
статистичної звітності про осіб, які постраждали внаслідок нещасних
випадків на підприємствах, здійснюють органи державної статистики.
Державна служба статистики України щорічно видає статистичний
бюлетень «Травматизм на виробництві».
Крім того інформація про виробничий травматизм у медичній галузі є у
базах даних Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності, а також служб охорони праці
на регіональному і галузевому рівнях.
Також облік виробничого травматизму і професійних захворювань
окремо здійснюють галузеві профспілки.
Інформація щодо виробничого травматизму за період з 2002 по 2016 рік
за даними даними МОЗ, Держпраці, Держстатистики і Профспілок
працівників охорони здоров’я України наведені у таблиці 1. Через різні
завдання перелічених інституцій їх дані щодо професійного травматизму
дещо відрізняються.
Найбільш детальні дані про виробничий травматизм повинні збиратися
і накопичуватися у службах охорони праці відповідних міністерств і відомств.
Однак така служба у Міністерстві охорони здоров’я України практично
припинила свою діяльність починаючи з 2011 року, що є грубим
порушенням статті 13 та частини першої статті 33 Закону України «Про
охорону праці». Саме через це медична галузь справедливо удостоїлася
надзвичайно критичної публікації в десятому номері журналу «Охорона
праці» за 2017 рік під назвою «Чоботярі без чобіт».
У промислово розвинутих країнах є тенденція до реєстрації та аналізу
307
навіть нештатних ситуацій, що не мали негативних наслідків для здоров’я
працюючих чи матеріальних збитків, так звані «near accident». Такий підхід
дозволив, наприклад, в авіації різко скоротити кількість аварій та катастроф.
В Україні реєструються переважно випадки травматизму з важкими
наслідками для здоров’я чи смертю працівників.
Віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до
процедури встановлення зв’язку захворювання з умовами праці, а також
переліку професійних захворювань, затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Відповідно дані про
професійні захворювання збирає і накопичує Міністерство охорони здоров’я
України.
308
Таблиця 1
Динаміка показників виробничого травматизму у ЗОЗ за даними МОЗ, Держпраці, Держстатистики і Профспілок
працівників охорони здоров’я України з 2002 по 2016 роки
Рік
Середньооблікова
кількість
працюючих у
галузі
Кількість потерпілих
внаслідок виробничої
діяльності
( за даними МОЗ)
Всього
в т.ч. зі
смертельн
им
наслідком
Кількість
днів
непрацездатності
внаслідок
травматизму
Кількість потерпілих
внаслідок ДТП,
пов'язаних з
виробництвом (за
даними МОЗ)
в т.ч. зі
смертеВсього
льним
наслідком
На 1000 працюючих (за даними МОЗ)
Коеф.
частоти
потерпіл
их
Коефіцієнт
частоти
смертельни
х випадків
Коефіцієнт
тяжкості
нещасних
випадків
Кількість потерпілих
на виробництві з
важкими наслідками
(за даними
Держпраці)
Всього
в т.ч. зі
смертельн
им
наслідком
Коефіцієнт
частоти
нещасних
випадків на
1000
працюючих
(за даними
Держпраці)
2002
1059879
437
10
15730
2003
1057399
554
10
21352
21
4
2004
1046172
486
8
14913
36
3
2005
1030752
469
7
15397
41
3
2006
1026591
544
14
17726
38
6
106
27
0,103
2007
1026606
473
7
15856
25
3
110
19
0,107
2008
1026598
422
10
14264
17
2
146
48
0,142
2009
1026575
405
3
14435
26
2
97
24
0,095
2010
1027784
452
12
17273
25
1
100
29
0,097
2011
1051243
335
4
13188
17
1
70
27
0,067
2012
1020070
106
19
0,019
79
30 (542)
0,08
101
25
0,107
55
28 (342)
0,082
2013
988898
3411 (3652)
71 (102)
2014
939733
2281 (2332)
51 (82)
2015
668681
1351 (2382)
51 (92)
136401
(139822)
87421
(97582)
127181
(104262)
309
2016
1
2
761702
2181 (2572)
41 (32)
115171
(129712)
63
18 (262)
0,083
За даними Профспілки працівників охорони здоров’я України
За даними Держстатистики України
310
Проблеми реєстрації виробничих нещасних випадків і
професійних захворювань в Україні
Низка конвенцій МОП з охорони праці, у тому числі і Конвенція про
основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (2006) вимагають, щоб державичлени, що їх ратифікували, встановлювали механізми збору та використання
надійних даних з охорони праці для запобігання нещасних випадків на
виробництві. Ці документи МОП визнають, що збір та використання таких
даних про охорону праці необхідні для ідентифікації нових небезпек,
виявлення небезпечних секторів, розробки запобіжних заходів, а також
впровадження відповідної політики, систем та програм на міжнародному,
національному та корпоративному рівні.
Кампанія МОП, присвячена Всесвітньому дню безпеки та гігієни праці
у 2017 році, також була зосереджена на критичній потребі країн у підвищенні
їхньої спроможності збирати і використовувати надійні дані щодо безпеки та
гігієни праці. http://www.ilo.org/safework/events/safeday/lang--en/index.htm.
Традиційно репресивний підхід до реагування на нещасні випадки, що
заключається у пошуці і покаранні винних, а не у системній оцінці ситуації з
виявленням та усуненням причин виробничого травматизму, іншими словами
низька культура безпеки на всіх рівнях системи охорони праці в Україні
призводить до приховування випадків травматизму на виробництві.
За даними Інституту медицини праці НАМН України співвідношення
показників загального травматизму і травматизму зі смертельними наслідками
в Україні не відповідає існуючим в світі закономірностям (в країнах Заходу
питома вага смертельних випадків у загальному травматизмі складає 0,08 –
0,12 % (1 випадок смертелього травматизму на 1000 випадків несмертельного),
в Україні – 4,5 – 5 % (на 1 випадок смертелього травматизму 25 випадків
несмертельного), що свідчить про неповну реєстрацію значної кількості
виробничих травм. Про неповну реєстрацію випадків виробничого
травматизму в Україні свідчать матеріали профспілкової акції «Рік боротьби з
прихованим травматизмом», протягом якої у 2007 році представниками
технічної інспекції праці профспілок виявлено більше 650 прихованих
нещасних випадків, в тому числі 6 — зі смертельним наслідком.
Про проблеми реєстрації випадків виробничого травматизму йдеться і в
матеріалах тематичних проектів за підтримкою Світового Банку (2009) і
Європейського Союзу (2012).
Федерація професійних спілок України, проаналізувавши стан і
наслідки травматизму на виробництві протягом 2009-2013 років, заключає,
«що
при нинішньому рівні охоплення виробничої сфери державним
статистичним спостереженням щодо виробничого травматизму, величезними
311
обсягами тіньової занятості, недоліками у розслідуванні та обліку нещасних
випадків на виробництві, зазначені негативні наслідки і втрати є набагато
більшими». Крім того, в цьому матеріалі зазначається про недопустість оцінки
стану охорони праці за абсолютними показниками по травматизму,
оскільки кількість працюючих у різних галузях останнім часом є вкрай
динамічною.
Про це ж йдеться і в резолюціях VІ (2010 р.) і VII (2015 р.) з'їздів
Профспілки працівників охорони здоров'я України.
Вважається також, що проблеми із працевлаштуванням в Україні,
недостатнє соціальне забезпечення інвалідів, можливості самолікування чи
звернення за допомогою до колег по роботі теж є причинами приховування
професійних
захворювань
медичними
працівниками
професійних
захворювань.
Статистичний метод аналізу виробничого травматизму.
Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу,
нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість
кількісно оцінити рівень травматизму.
Однак, оскільки кількість працюючих у різних галузях останнім часом є
вкрай динамічною, як уже відмічалось, недопустимо оцінювати стан охорони
праці за абсолютними показниками по травматизму.
Абсолютні величини відображають кількісну сторону дійсності,
абсолютні розміри досліджуваного явища. Абсолютні величини
використовуються при характеристиці загальної сукупності (чисельність
населення, загальне число лікарів у країні та ін), а також при оцінці явищ, що
рідко зустрічаються (число особливо небезпечних інфекцій, серед іншого і
число випадків виробничого травматизму). Абсолютні величини, як правило,
не використовують для статистичного аналізу, оскільки вони мало придатні
для порівняння. Для порівняння досліджуваних явищ використовують похідні
величини, які поділяються на відносні і середні.
Відносні величини використовуються при аналізі альтернативних (є
явище
або
відсутнє)
ознак.
У санітарній статистиці використовують такі види відносних величин:
екстенсивні коефіцієнти; інтенсивні коефіцієнти; коефіцієнти співвідношення;
коефіцієнти наочності.
Для аналізу травматизму перш за все використовуються інтенсивні
коефіцієнти.
312
Інтенсивні коефіцієнти відображають частоту (рівень, поширеність)
явища в однорідному середовищі. На практиці їх застосовують для оцінки
здоров'я населення, медико-демографічних процесів. Наприклад: число
випадків захворювань з тимчасовою втратою працездатності на 100
працюючих; кількість хворих на гіпертонічну хворобу на 1000 жителів; число
народжених на 1000 осіб (визначається як відношення числа народжених за
рік до середньої чисельності населення адміністративної території, помножена
на 1000). Обчислення інтенсивного показника здійснюється за формулою:
Явище
––––––––––––––––––––––––––––– × основа показника (1)
Середовище, що провокує явище
У медико-соціальних дослідженнях за «середовище», як правило,
приймається чисельність населення в цілому, а також окремих його груп (за
віком, статтю, професії, місця проживання і т.д.). У нашому випадку –
кількість працюючих у медичній галузі. Явище являє собою як би продукт
«середовища». Наприклад: кількість хворих, народжених дітей, інвалідів.
Основа показника - одиниця з нулями: 100, 1000, 10000, 100000 чоловік. У
результаті отримані дані виражаються у відсотках (%), проміле (‰),
продецімілле
(%00),
просантімілле
(%000)
Інтенсивні коефіцієнти бувають загальні та спеціальні. При розрахунку
загальних інтенсивних показників за середовище приймається чисельність
населення в цілому (показник народжуваності, загальний показник
смертності, показник захворюваності та ін.). Спеціальні - обчислюють для
окремих груп населення: показник плодючості вивчає число дітей,
народжених на 1000 жінок дітородного віку, рівень захворюваності на
гіпертонічну хворобу жінок-педагогів, повіковий показник смертності - число
померлих у певному віці, коефіцієнт частоти травматизму- кількість
травмованих на 1000 працюючих в медичній галузі.
Крім вказаного коефіцієнта частоти травматизму (Kч.т) при
статистичному аналізі стану охорони праці використовується коефіцієнт
тяжкості (Kт.т), коефіцієнт виробничих витрат (Kв.в). Ці показники
використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на
підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за
рівнем травматизму.
Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств,
організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти травматизму
визначається
за
формулою:
Кч.т.=N×1000/Ч (2)
де N — кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний
313
період з утратою працездатності на один і більше днів;
Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.
Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.
Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:
Кт.т.=Д/N (3)
де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;
N — загальна кількість нещасних випадків.
Коефіцієнт виробничих втрат являє собою добуток коефіцієнтів частоти і
важкості нещасних випадків :
𝐃
Кв. в. = Кч. т.∙ К т. т. = ∙ 𝟏𝟎𝟎𝟎 (4)
𝐍
Порівнюючи значення коефіцієнтів за різні періоди часу, роблять
висновки про ефективність заходів з покращення умов праці і зниження
виробничого травматизму.
При визначенні частки (питомої вага), відсотка частини нещасних
випадків, обумовлених певними причинами, в цілому, прийнятому за 100%,
використовуються
екстенсивні коефіцієнти.
Вони характеризують
відношення частини до цілого і використовуються для характеристики
структури статистичної сукупності. Наприклад: питома вага (частка)
нещасних випадків через авто-транспортні пригоди, серед усіх нещасних
випадків у медичній галузі, у відсотках.
Обчислення екстенсивного
показника
здійснюється
за
формулою:
Частина явища
–––––––––––––– × 100% (5)
Ціле явище
Аналіз професійної захворюваності
Для аналізу професійної захворюваності необхідно знати контингенти
осіб, які піддаються дії тих чи інших шкідливих виробничих чинників, і мати
дані про випадки хронічного професійного захворювання і отруєння. У
таблиці 2 наведено показники захворюваності медичних працівників (МП) в
Україні. На підставі цих відомостей визначають коефіцієнт професійної
захворюваності на 1000 працівників (формула 6) як для окремих чинників, так
і для всієї суми професійних захворювань і отруєнь. В окремих випадках
коефіцієнт частоти професійних захворювань розраховується на 10 тис.
медичних працівників.
Кч.п.з.=N×10000/Ч (6)
314
де N — кількість врахованих випадків професійних захворювань на
виробництві
за
звітний
період;
Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.
Для виявлення питомої ваги окремих професійних захворювань, наприклад,
захворювання на туберкульоз у медичних працівників теж використовуються
екстенсивні коефіцієнти (формула 5).
Доцільність використання екстенсивних коефіцієнтів при аналізі
професійної захворюваності наведемо на прикладі такої захворюваності у
працівників медичної галузі Білорусі (С.В. Зайков, О.П. Литвинюк, 2016). Так
у період 2000–2011 рр. спостерігалося зниження захворюваності на
туберкульоз (ТБ) у медичних працівників (МП) зі 113 випадків у 2000 р. до
85 випадків у 2011 р., причому питома вага МП протитуберкульозних закладів
у загальній структурі захворюваності на ТБ МП коливалася від 26,4% у 2004
р. до 16,4% у 2011 р. Найбільше випадків захворювання на ТБ серед МП
спостерігалось у медичних сестер – 37,9%, лікарів – 13,7%, фельдшерів – 5,6%,
лаборантів та молодших медичних сестер – 6,5%. Захворювання частіше
реєстрували в МП, стаж роботи яких становив менше 5 років – 39,5% випадків,
6–10 років – 16,9%. Частіше ТБ в Білорусі виявлявся у віковій групі МП від 26
до 35 років (32,2%), від 36 до 45 років – 23,4%, від 18 до 25 років – 19,4%
випадків.
315
Таблиця 2.
Кількість випадків професійних захворювань у медичних працівників в Україні з 2002 по 2015 роки
.
67
20
13
66
20
14
53
20
15
39
35
66868
1
55
201
2
939733
61
201
1
988898
73
201
0
1020070
9
1051243
200
8
1027784
2
007
9
0
Роки
200
1026575
99
2
006
1
00
1026598
98
20
05
1026606
79
2
004
1
03
1030752
Кількість
випадків
1 професійних
захворювань
у
медичних
працівників
Середньооблікова кількість
2 працюючих у галузі,
осіб
Коефіцієнт
3 частоти
професійних
захворювань
20
03
1046172
.
20
02
1057399
.
Показник
1059879
з/
п
1026591
№
316
Таблиця 3.
Розподіл випадків професійних захворювань медичних працівників за місцем роботи (2011-2015)
Рік
Місце
роботи
2011
Абсолю
тна
кількість
Заклади
47
охорони здоров’я
протитуберкульоз
ного профілю
2012
Пито
Абсолю
ма вага, тна
%
кількість
63
2013
Пито
Абсолю
ма вага, тна
%
кількість
46
2014
Пито
Абсолю
ма вага, тна
%
кількість
2015
Пито
Абсолю
ма вага, тна
%
кількість
28
28
Заклади
охорони здоров’я
психоневрологічн
ого типу
5
1
4
4
2
Заклади
охорони здоров’я
загального
профілю
11
2
2
5
5
Бюро судовомедичної
експертизи
2
-
1
1
-
Наукові
заклади
2
-
-
1
-
Пито
ма вага,
%
317
Усього
67
66
53
39
35
318
Зіставлення коефіцієнтів за роками дає можливість правильно планувати і
оцінювати оздоровчі заходи на виробництві.
7.
Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю :
Викласти порядок аналізу професійного травматизму у закладах охорони
здоров’я.
Б. Задача для самоконтролю.
Служба охорони праці ЗОЗ проаналізувавши стан виробничого травматизму
прийшла до висновку, що останні 5 років мала місце тенденція до покращення
ситуації з травматизмом. З цим не погодилась комісія регіонального органу
Держпраці
України, що перевіряла стан охорони праці у цьому ЗОЗ,
аргументовано довівши, що ситуація з виробничим травматизмом у цьому ЗОЗ
погіршилась. Необхідно відповісти на такі запитання:
4.
Які показники з оцінки травматизму використовувались службою
охорони праці ЗОЗ?
5.
Які організаційно-штатні зміни у цьому ЗОЗ не були враховані
фахівцями з охорони праці при аналізі виробничого травматизму?
6.
Які рекомендації члени комісії регіонального органу Держпраці
України надали фахівцям з охорони праці ЗОЗ щодо аналізу виробничого
травматизму?
8. Література
Основна :
4.
Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник
/ В.Ф.Москаленко, О.П.Яворовський, Д.О.Ластков та ін. / За ред. В.Ф.Москаленка,
О.П.Яворовського. – К. : «Медицина», 2009. – 174 с.
5.
Гігієна праці: підручник / Ю.І.Кундієв, О.П.Яворовський,
А.М.Шевченко та ін. ; за ред. Ю.І.Кундієва, О.П.Яворовського. – К. : ВСВ
«Медицина», 2011. – 904 с.
6.
Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний
нагляд) / За ред. А.М.Шевченка, О.П.Яворовського. – Винниця : НОВА КНИГА,
2005. – 528 с.
Додаткова :
1.
Травматизм на виробництві в Україні: національний профіль
протягом 2009-2013 років (інформаційно-аналітична профспілкова доповідь).
Федерація професійних
спілок
України. Київ – 2014. – 32 с.
http://otipb.at.ua/load/travmatizm_na_virobnictvi_v_ukrajini_nacionalnij_profil_protja
gom_2009_2013_rokiv/24-1-0-4442.
2.
Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в
Україні у 2014. Державна служба України з надзвичайних ситуацій.- Київ 2015.
http://www.dsns.gov.ua/files/prognoz/report/2014/ND_2014.pdf. С .194-196.
3.
Травматизм на виробництві у 2010-2015 роках. Статистичний
бюлетень. Державна
служба
статистики
України.
Київ.
2016.
http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/15/Arch_trav_bl.htm
Заклади охорони здоров’я та захворюваність населення України у
2016
році.
Статистичний
бюлетень.
К.:
2017
році
http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publzdorov_u.htm
5.
Аналітичний огляд стану техногенної та природної безпеки в Україні
за 2016 рік/ Державна служба України з надзвичайних ситуацій.- Київ 2017.
http://www.dsns.gov.ua/files/2017/8/18/Analit%20dopovid/2%20statistic.pdf. С.248250.
6.
Нагорна А. М. Професійна захворюваність медичних працівників в
Україні як медико-соціальна проблема / Нагорна А. М., Соколова М. П., Кононова
І. Г. // Український журнал з проблем медицини праці. – 2016. - № 2(47). – С. 314.
7.
Конвенция об основах, содействующих безопасности и гигиене труда.
N 187. Підписання від 15.06.2006. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/993_515
8.
Safety Management Manual (SMM). Approved by the Secretary General
and published under his authority. Third Edition - 2013. International Civil Aviation
Organization.
http://www.icao.int/safety/SafetyManagement/Documents/Doc.9859.3rd%20Edition.al
ltext.en.pdf.
9.
Fatal injuries arising from accidents at work in Great Britain 2017.
http://www.hse.gov.uk/statistics/pdf/fatalinjuries.pdf
10.
Трагедія, якої можна уникнути: Подолання в Україні кризи здоров'я
людини. Досвід Європи. Управління розвитку людини. Ргіон Європи та Середньої
Азії. Світовий Банк— К.: ВЕРСО-04 - 2009. - 72 с. (С.28)
11.
Маціяшко В.А. Національне дослідження з питань реєстрації
нещасних випадків на виробництві та професійних захво- рювань та повідомлення
про них.-2012. - 40 c.: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---ed_protect/--protrav/---safework/documents/publication/wcms_208295.pdf
12.
Резолюція з питань охорони праці. Професійної спілки працівників
охорони
здоров'я
України.
VІ
з’їзд.
medprof.org.ua/vi-zjizdprofspilki...okhoroni.../rezoljucija-z-pitan-okhoroni-praci/;
13.
Постанова VII з’їзду Професійної спілки
працівників охорони
здоров'я України від 09.12.2015 № З-VII-13 (Резолюція з питань охорони праці)
medprof.org.ua/fileadmin/user_upload/Global/documents/16_zizd_VII_13.doc
14.
Руководство по системам управления охраной труда (МОТ-СУОТ
2001) / Международное бюро труда Женева / с. 32 URL:
http://www.ilo.org/safework/info/standards-and-instruments/WCMS_125017/lang-en/index.htm.
15.
Чоботарі без чобіт/ Дмитро Селявін // Охорона праці.- № 10.2017. - С. 20-22.
16.
Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві. Постанова Кабінету Міністрів
України від 30 листопада 2011 р. N 1232. http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/12322011-%D0%BF.
4.
