Міністерство освіти і науки України ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» Кафедра інформатики Реферат з дисципліни «Soft Skills для ІТ фахівців» На тему «Теорії лідерства» Виконав: Студент групи ВТ-20-М Павлов Є.П. Перевірив: Верескун М.В. Маріуполь, 2020 2 Зміст Вступ……………………………………………………………………………….3 1. Визначення лідерства і лідера…………………………………………………4 2. Теорії лідерства…………………………………………………………………4 3. «Я» - концепція лідера………………………………………………………….9 4. Психологічні потреби і мотиви лідера……………………………………….12 5. Влада і авторитет лідера………………………………………………………15 6. Види і механізм влади лідера…………………………………………………19 7. Поведінка лідера в групах. Психологічні типи лідерів……………………..23 Висновок………………………………………………………………………….28 Список використаної літератури………………………………………………..29 3 Вступ Громадське лідерство притаманне самій природі людини і є найдавнішою формою організації життя людей, дієвим засобом вирішення несучих питань. Уже на перших етапах розвитку людства вибирався такий порядок суспільного життя, де провідну роль відігравали більш досвідчені, розумні, сильні люди. Вони отримували визнання, довіру, авторитет серед своїх одноплемінників, ставали лідерами. У міру розвитку соціального життя ускладнювалася система лідерства. Від особистісного лідерства суспільство переходило до більш складних форм. У суспільстві існує об'єктивна потреба в лідерстві, і вона не може не реалізовуватися. Лідерство - один з механізмів об'єднання груповий діяльності. Основне завдання лідера - викликати активність, усувати пасивність, залучати всіх членів групи в управління нею. «Лідерство - це загадкове, що вислизає якість. Існування його легко визнати, важко описати, ще важче використовувати на практиці і вже неможливо створити це якість в інших », - писав відомий американський фахівець в області менеджменту Д. Кембелл. [1] Дійсно, мабуть, жодна інша тема, пов'язана з організаційним поведінкою людей, не викликала і не продовжує викликати настільки великий інтерес у соціологів, психологів, філософів та інших фахівців в області гуманітарного знання. І це не дивно: поведінка лідерів, їх рішення (особливо в області політики) зачіпають долі багатьох мільйонів людей, що надає проблемі розуміння і пояснення філософський характер. феномена лідерства воістину глобальний, 4 1. Визначення лідерства і лідера Поняття лідерства і різні його концепції виникли вперше в західній соціальній психології на базі емпіричних досліджень малих груп. Багато дослідників вивчали лідерство як соціально-психологічний феномен з різних точок зору, виділяючи той чи інший його аспект. Лідерство - це природний соціально-психологічний процес в групі, побудованої на вплив особистого авторитету індивіда на поведінку членів групи. Лідерство - один із проявів влади. Обов'язкова умова лідерства володіння владою в конкретних формальних і неформальних організаціях різних рівнів і масштабу. Лідер - це член групи, чий авторитет беззастережно визнається іншими членами, готовими слідувати за ним. [2] Це особистість, за якою інші готові визнати і визнають якості переваги, тобто якості, які вселяють віру в нього і спонукають людей визнати його вплив на себе. Проаналізувавши різні підходи, американський психолог Р. Стогдилл виявив, що найчастіше лідерство розглядається або як фокус групових інтересів, або як мистецтво досягати згоди, або як рольова диференціація в позиціях влади. [3] 2. Теорії лідерства Найбільшого поширення набули такі теорії: 1) Теорія особистісних рис Напрямок в дослідженні лідерства з позиції теорії рис виникло під впливом англійського психолога і антрополога Ф. Гальтона, який висунув ідею спадковості в природі лідерства. Основною ідеєю такого підходу було переконання, що якщо лідер має ті якості, що передаються у спадок і що відрізняють його від інших, то ці якості можна виділити. Однак скласти такий 5 перелік не вдавалося. Вперше список з 79 рис, що згадуються різними дослідниками як «лідерські», склав американський психолог К. Берд в 1940 р Підсумки виявилися такими, що бентежать. Положення теорії не витримували критики ні в науковому, ні в прикладному відношеннях. По-перше, не вдалося виявити будь-якої універсальний набір лідерських рис, оскільки приблизно лише 5% від загального їх числа були загальними для чотирьох або більше досліджень. По-друге, провалилися спроби прогнозу реального поведінки людей за допомогою психологічних тестів, що мали своєю ідейною основою «теорію рис». Таким чином, теорія чорт не змогла дати серйозного наукового тлумачення причин, що пояснюють успіх окремих лідерів. Однак вона намітила відправні точки досліджень цього явища. Її прикладне значення виразилося в розробці процедур відбору кандидатів на керівні посади. Для цього були виділені основні риси, які необхідно мати лідеру: Далекоглядність - уміння сформулювати вигляд і завдання організації. Здатність розрізняти, що необхідно, а що просто важливо. Стимулювання послідовників вираженням визнання і винагородою за успіхи. Володіння мистецтвом міжособистісних відносин, тобто вміння вислухати, підказати, бути впевненим у своїх діях. «Політичне чуття» - здатність розуміти запити свого оточення і осіб, наділених владою. Стійкість - непохитність перед лицем опонента. Чарівність. Здатність йти на ризик в таких питаннях, як передача частини роботи, повноважень послідовникам. Гнучкість - здатність відгукуватися на нові ідеї і досвід. Рішучість, твердість, коли цього вимагають обставини. [4] 2) Ситуативна теорія лідерства 6 Відповідно до цієї теорії поява лідера розглядається як результат зустрічі суб'єкта, місця, часу і обставин. Це означає, що в різних конкретних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевершують інших по крайней мере в якомусь одному ролі, але оскільки саме ця якість і виявляється необхідним у ситуації, що склалася, людина, що володіє їм, стає лідером. Цікаво, що ситуативна теорія лідерства підкреслює відносність чорт, властивих лідеру, і передбачає, що якісно різні обставини можуть зажадати і якісно різних особистісних рис тих чи інших індивідів, які і стають лідерами. Ця концепція не здалася дослідникам досить переконливою. Навіть була спроба угледіти в ній особистість лідера як маріонетки. Подолати це обмеження вирішив американський вчений лідерства. Він сформулював ряд які заслуговують на увагу припущень, зокрема: Е. Хартлі, який запропонував модифікацію ситуативної теорії: якщо людина стає лідером в одній ситуації, то не виключено, що він може їм стати і в інший; в результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як «лідери взагалі"; ставши лідером в одній ситуації, індивід набуває авторитет, який сприяє обранню його лідером і в іншій ситуації; лідером частіше вибирають людини, який має мотивацію до досягнення цього статусу. Незважаючи на те, що концепція лідерства Хартлі була більш гнучкою в порівнянні з попередніми, їй все ж не вдалося придбати чіткості й строгості в якості наукової теорії лідерства. [5] 3) Ситуативно-особистісна теорія Більш-менш компромісний варіант теорії лідерства запропонували в 1952 р Г. Герт і С. Мілз. Вони виділили п'ять факторів, які необхідно враховувати при розгляді феномена лідерства: риси лідера як людини; його мотиви; 7 образи лідера і мотиви, які існують у свідомості його послідовників і спонукають їх слідувати за ним; особистісні характеристики лідера як соціальної ролі; інституційний контекст, тобто ті офіційні і легітимні параметри, в рамках яких діє лідер і його послідовники. Пізніше, з'явилися пропозиції вивчати лідерство з точки зору статусу, взаємодії, сприйняття і поведінки індивідів по відношенню до інших членів групи. Таким чином, лідерство стало розглядатися як міжособистісні відносини, а не як характеристика окремого індивіда. Дотримуючись цієї традиції, відомий психолог і діагност Р. Кеттел запропонував розглядати лідерство як динамічний взаємодія між цілями і потребами лідера і цілями і потребами послідовників, де функція лідера зводиться до вибору і досягнення групових цілей. В рамках цієї традиції розвивали теорію лідерства Е. Холландер, Дж.Джуліан. 4) Теорія очікування-взаємодії Її розробляли багато американські дослідники - Дж. Хоманс, Дж. Хемфілл, Р. Стогдилл, С. Еванс, Ф. Фідлер. В рамках цієї школи створювалися операціональні моделі лідерства, і Ф. Фідлер запропонував свій варіант вірогідну модель ефективності лідерства. У ній акцент робиться на інтеграції впливу лідера, його особистісних властивостей і ситуативних змінних, зокрема відносин між лідером і послідовниками. Фідлер виділяє два можливих стилю лідерства: орієнтацію на завдання ( «інструментальне лідерство»); орієнтацію на міжособистісні відносини ( «емоційне лідерство»). На думку Фідлера, стиль лідерства співвідноситься з ситуативними змінними таким чином, що найсприятливіша ситуація для лідера включає хороші відносини з послідовниками, ретельно розроблену завдання, сильну позицію лідера. Фідлер робить висновок, що лідер, орієнтований на завдання, більш ефективний, коли ситуація або дуже сприятлива, або дуже несприятлива для 8 нього. А орієнтований на міжособистісні відносини лідер ефективніший в ситуаціях або помірно сприятливих, або помірно несприятливих. [6] 5) Теорія гуманістичного спрямування Ця концепція стверджує, що людська істота за своєю природою складний вмотивований організм, а організація в принципі завжди керована. Тому лідер повинен так перетворити організацію, щоб індивіду була забезпечена свобода для здійснення власних цілей і потреб, і разом з тим так, щоб внести вклад в здійснення цілей і потреб організації. Ідею розробляли американські психологи Р. Блейк, Дж. Макгрегор та ін. 6) Мотиваційна теорія Представники цієї версії - С. Мітчел, С. Еванс і ін. В ній стверджується, що ефективність лідера залежить від його впливу на мотивацію послідовників, на їх здатність до продуктивної виконання завдання і на задоволення, яке відчувається в процесі роботи. Ідея передбачає певну структуру лідерського процесу, визначає типи лідерської поведінки: підтримує лідерство; директивне лідерство; лідерство, орієнтоване на успіх, і ін. При дослідженні феномену лідерства вважається за необхідне враховувати: установки і поведінку послідовників; задоволення або незадоволення роботою; схвалення або несхвалення лідера; мотивацію поведінки; ситуативні чинники: індивідуальні риси послідовників і фактор навколишнього середовища (завдання, система влади в групі). 7) Атрибутивна теорія 9 Розглядає лідера як свого роду «маріонетку»: лідер отримує прямі вказівки і влада від своїх послідовників. Останні призводять лідера в рух, «як лялькар - ляльку». Існує безліч інших підходів і точок зору, розроблених на рівні загальної схеми, без ретельного операционального аналізу. Дослідження в цій області інтенсивно тривають. 3. «Я» - концепція лідера Деякі люди мають надзвичайно сильною потребою у владі або в інших особистісних цінностях, наприклад, повазі, як в засобах компенсації травмованої або неадекватної самооцінки. Особисті цінності або потреби такого роду можуть бути розглянуті як его мотиви, оскільки вони є частина его системи особистості. Его - один з компонентів структури особистості в теорії З. Фрейда. [7] Соціальні психологи встановили, що всіх лідерів можна розділити на три групи в залежності від їх самооцінки: 1) Лідер з низькою самооцінкою виявляється більш залежним від інших людей. Чим нижче самооцінка у лідера, тим гірше він реагує на ситуацію, тим вище його реактивність. Він більш чутливий до зворотного зв'язку і змінює свою самооцінку залежно від схвалення або несхвалення інших. Лідер із заниженою самооцінкою відчуває постійне невдоволення собою, це і може бути тією силою, що штовхає його на взяття все нових і нових бар'єрів. Він ніби весь час доводить самому собі, що він чогось вартий, проте взяті бар'єри його вже не радують. І він прагне до нових, щоб знову переконатися у власній значущості. Занижена самооцінка штовхає лідера на «великі» завоювання, несподівані для оточення екстравагантні рішення. Нерідко саме політика для таких лідерів виявляється сферою, де вони зможуть самоствердитися, компенсувати занижену самооцінку. Прагнення до влади 10 такого лідера нерідко і є одна з можливих компенсацій його низької самооцінки. Низьку самооцінку можуть становити п'ять суб'єктивних негативних почуттів відносно себе в різних комбінаціях: почуття власної меншовартості; почуття моральної неповноцінності; відчуття слабкості; почуття посередності; почуття інтелектуальної неадекватності. 2) Лідер з високою самооцінкою менш залежний від зовнішніх обставин. Він має більш стабільні внутрішні стандарти, на яких і засновує свою самооцінку. Лідер із завищеною самооцінкою переоцінює власні якості, нерідко не помічає зовнішньої і внутрішньої реакції на свою поведінку. Він впивається своїм успіхом і ставиться до критики як до нападок на нього його заздрісників. У нього явно порушена зворотний зв'язок між ним самим і його діяльністю і поведінкою. 3) Лідер з адекватною самооцінкою - найкращий варіант для такої соціальної ролі. Його діяльність і поведінка не мотивуються прагненням до самоствердження. Зворотній зв'язок між наслідками його діяльності та поведінки і ним самим працює надійно. Такий лідер, як правило, з повагою і високо оцінює інших лідерів. Він не боїться, що його принизять, обійдуть. Він твердо знає свою вартість, вважає себе не гірше інших, з ким йому доводиться взаємодіяти. У спільній діяльності він вибирає стратегію, яка дає йому взаємну вигоду і дозволяє досягати поставлених цілей оптимальними засобами. Лідер в будь-якій ситуації, за рідкісним винятком, поводиться відповідно власної Я - концепцією. Поведінка лідера залежить від того, ким і як він себе усвідомлює, як він порівнює себе з тими, з ким він взаємодіє. 11 Цінність і суб'єктивна значимість особистісних якостей і їх відображення в образі Я і самооцінці можуть маскуватися дією захисних механізмів. [8] В образі Я більш-менш ясно акумулюються сприйняття, думки і почуття лідера по відношенню до самого себе. Його образ Я, як вважають американські дослідники Д. Оффер і Ч. Строзаер, розділений на шість різних частин, тісно взаємодіючих: 1) Фізична Я є думки лідера про стан свого здоров'я і фізичній силі або слабкості. Лідеру слід бути досить здоровим і досить фізично сильним, щоб ніщо не перешкоджало його діяльності і відповідної поведінки. 2) Сексуальне Я, будучи самої потаємної частиною особистості лідера, проявляє себе досить актуально незалежно від того, є воно вільним і здоровим або затиснутим і хворим. Відсутність статистичних даних про те, як сексуальна поведінка пов'язано з лідерськими здібностями, не знижує актуальності гіпотези про наявність такого зв'язку. 3) Соціальне Я відображає вельми актуальну здатність індивіда до спільної діяльності з іншими. Чи треба доводити, наскільки це важливо для лідера. Йому вкрай важливо вміти вести переговори і стимулювати своїх соратників і колег до прояву їх кращих якостей. 4) Сімейне Я дуже важливий елемент особистості лідера. Добре відомо, який величезний вплив надають відносини в батьківській родині на поведінку будь-якого дорослої людини, і лідер тут зовсім не виняток. Деякі люди долають ранні травми і конфлікти, інші - немає і, стаючи лідерами, переносять фрустрації зі свого дитинства на своє оточення. 5) Психологічне Я доставляє уявлення лідера про свою картину світу, свій внутрішній світ, фантазіях і мріях, бажаннях, ілюзіях, страхах і ін. Чи страждає лідер від усвідомлення власних страхів або ставиться до цього спокійно і навіть з гумором, - проявляється в його поведінці , особливо в періоди ослаблення самоконтролю. 12 6) долає конфлікти Я - уявлення лідера про свою здатність до творчого подолання конфліктів. Як і у звичайних людей, у лідерів немає природженого імунітету від зовнішніх і внутрішніх конфліктів, в тому числі невротичних. Перед лідером стоїть завдання знаходження нових рішень для старих проблем. Він повинен мати достатні знання і інтелектом, щоб сприймати проблему. Йому важливо бути досить впевненим в самому собі при прийнятті рішень, щоб зуміти передати цю впевненість іншим. Ще один значимий аспект долає конфлікти Я - це усвідомлення лідером своєї здатності долати стреси, пов'язані з цією самою його соціальною роллю. Відомо, що стреси призводять до досить тяжких симптомів, які можуть серйозно обмежити інтелектуальні та поведінкові можливості лідера. Перераховані складові Я - концепції аж ніяк не вичерпують всієї її суті. Як і у будь-якого іншого індивіда, складність Я - концепції у лідера може бути різною - від найнижчої до високої. Складність Я - концепції пов'язана зі сприйняттям подібності з іншими людьми, і чим складніша Я - концепція, тим більша ймовірність того, що лідер інформацію від інших сприйме. Лідери з високою складністю Я - концепції легше, ніж лідери з низькою складністю Я концепції, асимілюють як позитивну, так і негативну інформацію і, таким чином, реагують на ситуацію на основі зворотного зв'язку. [9] 4. Психологічні потреби і мотиви лідера Поведінка будь-якого лідера практично завжди цілеспрямовано й умотивовано. Існує безліч різних особистісних потреб, які так чи інакше пов'язані з діяльністю лідера. Проте соціальні психологи різних шкіл виділили такі основні потреби, які мотивують поведінку лідера: 1) Потреба у владі. В даний час існує чимало різних концепцій потреби у владі. У західній соціальній психології раніше інших з'явилася концепція Г. Лассуелла і А. Джорджа, які розглядали потреба у владі як засіб компенсації травмованої або 13 неадекватної самооцінки. Потреба у владі, що виникла як компенсаторний механізм, проявляється у лідера по-різному, в залежності від умов. Ця потреба може посилюватися іншими потребами або, навпаки, вступати з ними в конфлікт. У порядку компенсації лідер намагається знайти собі сферу діяльності, де він зможе продемонструвати свою компетенцію і гідність. Лідер отримує соціальний простір, в якому може функціонувати досить продуктивно і автономно, часом навіть агресивно і самовпевнено, для досягнення особистого рівноваги, оскільки цей простір вільним від втручання інших. Процес створення сфери компетентності відрізняється тенденцією до | зрушенню від одного полюса суб'єктивних почуттів до іншого, а саме, від відсутності впевненості в собі до високої самооцінки і самовпевненості в своїх діях. Важливість такої мотивації для осіб, які страждають від низької самооцінки, чи вимагає глибокої аргументації. Згодом А. Джордж пішов трохи далі і запропонував більш розширену версію трактування потреби у владі: влада він став розглядати як самодостатню вищу цінність, що дозволило глибше зрозуміти мотивацію лідера. Влада при цьому підході виступає не стільки як феномен компенсації, скільки як інструмент, що дозволяє отримати задоволення багатьох інших особистісних потреб, таких як потреба в досягненні, в повазі, у схваленні, в безпеці, в особистій свободі, що розуміється як відсутність будь-якої іншої домінації над лідером. Ще одну точку зору на потребу у владі запропонував Д. Вінтер. Він розглядає її з позиції соціальності, показником потреби у владі в рамках його концепції є заняття позиції, що дає формальну соціальну владу. Тут задовольняється потреба в престижі, в престижному матеріальному світі і престижному ж соціальному оточенні, хоча нерідко і виникає конфронтація з іншими, що мають високий соціальний статус. Тісно пов'язані з потребою у владі такі риси лідера, як прагнення домінувати в міжособистісних відносинах, бажання маніпулювати людьми 14 (макіавеллізм), переконливість, - і кожна реалізує властивий їй набір моделей поведінки. 2) Потреба в контролі над подіями і людьми. Ця потреба проявляється в діяльності і поведінці лідера як базова людська потреба в контролі зовнішніх сил і обставин, які впливають на життя людей. Сфера контролю - це широта життєвого простору і діяльності, яку лідер шукає для застосування свого впливу. 3) Потреба в досягненні. Це одне з головних властивостей психологічної структури особистості, що відповідає за вибір цілей, цінностей, методів і засобів існування. Саме характерне для нього - прагнення до поліпшення результатів, наполегливість в досягненні поставлених цілей, вміння домогтися свого. Встановлено тісний зв'язок між рівнем мотивації досягнення і реальним успіхом в житті людини. Доведено, що люди, що володіють високим рівнем потреб в досягненні, шукають ситуації досягнення, а також інформацію для судження про свої успіхи. Вони впевнені в успішному результаті справи, готові прийняти на себе відповідальність, рішучі в невизначених ситуаціях, отримують задоволення від вирішення цікавих завдань, не губляться у ситуаціях змагання, конкуренції або боротьби, виявляють велику наполегливість при зустрічі з перешкодами, орієнтовані на результат. Ця потреба проявляється в турботі про досконалість, майстерності, успіху. Зазвичай вона добре проглядається в підприємницької діяльності та поведінці. Особливий шарм цієї потреби надає властивий даній сфері діяльності фактор ризику. Потреба в досягненні, на думку американських соціопсихологи Д. Макклой-лланда і Дж. Аткінсона, має відношення до компетентності, професіоналізму, організації фізичного і соціального оточення, маніпулювання, подолання перешкод, встановлення високих стандартів роботи, змагання, перемоги над будь-ким. Для лідера вираженою прагматичною орієнтації висока потреба в досягненні може поєднуватися з 15 нечесністю і порушенням закону - ще одна сторона макіавеллізм: мета виправдовує засоби. Потреба в досягненні тісним чином пов'язана з рівнем домагань лідера. Д. Вінтер і Л. Карлсон встановили, що ця потреба виховується багато в чому батьками, які є для майбутнього лідера високим еталоном. 4) Потреба в афіліації, тобто в приналежності до Кахою-то групі, в отриманні схвалення. Виявляється в турботі лідера про близькі стосунки з іншими і має на увазі дружні, соціально бажані відносини, які реалізуються, як правило, в умовах «безпеки», тобто з собі подібними. Лідер з домінуючою потребою в афіліації воліє відношення не Диадические (відносини двох), а групові. Такі лідери зазвичай надчутливі в умовах ризику або конкуренції. Одне з важливих аспектів потреби в афіліації - пошук схвалення з боку інших. [10] 5. Влада і авторитет лідера Влада - одне з фундаментальних почав суспільства, всіх його структурних рівнів. Вона існує всюди, де є стійкі об'єднання людей: у сім'ї, організаціях та установах, в усій державі і міжнародних коаліціях. Є безліч визначень влади, що свідчить про багатоаспектність цього явища. Можна виділити наступні найважливіші напрямки в трактуванні влади. Телеологічне (з точки зору мети): влада розглядається як стійка здатність досягати поставленої мети, отримувати намічені результати. Конфронтаційне: влада як зіткнення, конфронтація сил, домінування певної волі всупереч опору інших. Біхевіорістское: влада трактується як особливий тип поведінки, коли одні люди командують, а інші підкоряються. Цей підхід індивідуалізує розуміння влади, зводить її до взаємодії реальних особистостей, звертаючи увагу на суб'єктивну мотивацію влади. 16 Психологічне: прагнення до влади і особливо володіння нею виконують функцію суб'єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Влада виникає як взаємодія волі до неї одних і готовності до підпорядкування інших. [11] Психоаналітичне: прагнення до влади як прояв, сублімація пригніченого лібідо, що представляє собою схильне трансформації потяг переважно сексуального характеру або психічну енергію взагалі. Лібідо - деякий вид енергії, найчастіше біохімічної, яка лежить в основі потреб і вчинків людини. Системне: влада трактується як похідне немає від індивідуальних відносин, а від соціальної системи. Комунікаційне: влада розглядається як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства. Влада є специфічний вид комунікації, тобто взаємодії, пов'язаного з передачею інформації. Структурно - функціоналістського: влада трактується як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації людської спільності, заснований на доцільності поділу функцій управління і виконання. Влада - це властивість соціальних статусів, ролей, що дозволяє диференціювати управлінські та виконавські функції. Реляціоністскіе: влада розуміється як відношення між двома партнерами - індивідуальними або колективними, між двома агентами, один з яких справляє визначальний вплив на іншого. Будь-яка влада має певні властивості, до найхарактернішим відносяться наступні: 1) Соціальний характер. Влада - це не персональне, приватне властивість або атрибут будь-якої особи, вона існує лише у відносинах між людьми. Влада виступає як соціальне відношення. 2) Асимметричность. Влада являє собою відношення і взаємодія різних людей і тому нерівномірна, асиметрична з точки зору впливу: вона спрямована від носія влади до підлеглого. 17 3) Цільова детермінація. Влада будується на основі певних цілей. 4) Вплив ресурсів влади. Влада своїми ресурсами (винагородами і санкціями) впливає на поведінку підлеглих. 5) Віра виконавців в здатність носія влади надавати на них вплив. Така віра - один з джерел сталого підпорядкування. 6) Можливість опору і навіть непокори. Влада ніколи не буває абсолютної, оскільки людина має свободу вибору. 7) Причинний характер влади. Влада однієї людини виступає причиною поведінки іншого, яке є наслідком владного впливу першого. 8) Обмеженість владної детермінації поведінки. Влада не може охопити своїм контролем всі причини поведінки підлеглих. Вона не поширюється на їх особисте життя і, частково, на свободу. Влада як відношення між людьми має певну структуру з безліччю компонентів. Ось основні з них: Суб'єкт - особа, що втілює активний початок влади. Наділений правами, повноваженнями, ресурсами, привілеями. Об'єкт - виконавець вказівок лідера, наділеного владою, підлеглий, у нього є обов'язок або необхідність коритися розпорядженням лідера. Влада без підпорядкування неможлива: немає підпорядкування, немає і влади. Засоби (ресурси) - ті кошти, використання яких забезпечує вплив суб'єкта на об'єкт влади. Влада і є та здатність і можливість перетворювати свої ресурси в стійке вплив в рамках системи взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта влади. Ресурси влади різноманітні, як різноманітні засоби задоволення різних потреб та інтересів людей. Сфера (радіус) поширення - територія, на якій функціонує дана влада, а також кількість людей - об'єктів влади. Величина (сила) влади - функція трьох змінних: кількості причин, їх спрямованості (позитивна, нейтральна, негативна), сили дії кожної причини. Тимчасова тривалість - час функціонування даної влади. 18 Витрати, пов'язані із забезпеченням функціонування влади, - матеріальні та інші ресурси, необхідні для відправлення влади. Способи та процедури влади - накази, розпорядження, вказівки, інструктування, консультування, підкріплення, делегування повноважень. Протидіють впливу і поведінкові альтернативи - якась реальність як можливість невиконання розпоряджень з боку об'єктів влади. Влада лідера безпосередньо пов'язана з його авторитетом. Влада - авторитет - це здатність індивіда спонукати, захоплювати інших, переконувати і підбадьорювати їх на досягнення особливих цілей або на особливу діяльність; це здатність впливати на інших і мотивувати їх. [12] Авторитет лідера формується на основі спільної зацікавленості об'єкта і суб'єкта влади і переконаності підлеглих в особливих здібностях лідера. Авторитет (від лат. Auctoritas - влада, вплив) в широкому сенсі загальновизнане вплив особи або організації в різних сферах суспільного життя, засноване на знаннях, моральних достоїнствах, досвіді; у вузькому одна з форм здійснення влади. Це вкрай нестійка, недовга і мінлива форма впливу. Такий вплив можливо за тієї умови, що ви не погрожуєте ні життя, ні соціальним станом іншої людини, але надаєте йому яку-небудь вигідну послугу. [13] Авторитет - вплив індивіда, засноване на займаному ним становищі, соціальний статус. В рамках соціальної психології співвідноситься з уявленням про владу. Авторитет - це визнання за індивідом права на прийняття рішення в умовах спільної діяльності. У цьому значенні поняття «авторитет» може не збігатися з поняттям «влада». Авторитетом в такому випадку може користуватися індивід, що не наділений відповідними повноваженнями, але володіє високим ступенем референтности для оточуючих. Авторитет такого індивіда обумовлений його ідеальною представленістю в очах інших і значимістю його діяльності. 19 Авторитет являє собою високо цінуються якості, якими підлеглі наділяють лідера і які детермінують їх послух без переконання або загрози покарання. Він ґрунтується на згоді і означає повагу до лідируючої особистості, довіру до неї. Авторитет може бути істинним, коли лідер дійсно має ті якості, якими його наділяють підлеглі, і неправдивим, сформованим на помилках щодо особистості лідера. Залежно від лежачих в основі авторитету якостей, він може бути: науковим (якість вченості); діловим (компетентність, досвід); моральним (моральні якості); релігійним (святість); статусним (посадовою). 6. Види і механізм влади лідера Влада лідера умовно ділиться на два типи: 1) Позиційна влада ґрунтується на діловому авторитеті, контролі за різними ресурсами, використовуваними для винагороди і санкцій, за інформацією і умовами праці. 2) Персоніфікована влада базується на компетентності, дружбі, лояльності, харизмі лідера. У сучасній соціально-психологічній літературі розглядаються такі види влади лідера з механізмами їх впливу: 1) Винагорода. Може виступати в різних формах в кожному з двох видів: матеріальне і моральне. Винагорода - це підстава влади лідера, оскільки воно пов'язане з головною метою індивіда - отриманням коштів для задоволення його найважливіших потреб і служить основним мотивом підпорядкування послідовників. Особиста зацікавленість спонукає добровільного виконання розпоряджень, робить послідовників зайвим контроль до і 20 застосування санкцій. Зацікавленість сприяє розвитку у людей інших типів позитивної мотивації підпорядкування - покори на основі переконаності, авторитету та ідентифікації. Влада через винагороду володіє максимальною ефективністю, особливо в тих випадках, коли нагорода сприймається як заслужена і справедлива. Таким чином, успіх лідерства залежить від уміння керівника розподіляти винагороду між підлеглими в залежності від результатів їх діяльності: лідер повинен впливати на розуміння і сприйняття підлеглими поставленого завдання, а також визначати шляхи до досягнення мети. [14] 2) Санкції. Покарання зазвичай діє як потенційна загроза або можливість його застосування. Сила влади, що базується на страху перед санкціями, прямо пропорційна тяжкості покарання і обернено пропорційна ймовірності уникнути його в разі непослуху. Така влада має тенденцію до послаблення внаслідок природного прагнення людей позбутися від цього неприємного емоційного стану. Робота, мотивована можливим покаранням, забезпечує тільки мінімальну ефективність праці і результати, достатні лише для того, щоб уникнути санкцій. Покарання ефективно тоді, коли воно сприймається як справедливе і спирається на авторитет загальноприйнятих норм і цінностей. У практиці лідерства ефективно використовувати покарання в комплексі з винагородою, показуючи протилежність наслідків бажаного і небажаного поведінки. 3) Діловий авторитет лідера. Влада, заснована на діловому авторитеті, експертна влада. Вона означає, що лідер, на думку його послідовників, володіє компетентністю, знаннями, досвідом, умінням, необхідними для вирішення певних завдань в умовах відсутності таких здібностей у інших членів групи. Експертна влада припускає перевагу не тільки в знаннях та інформації, а й в навичках, в умінні використовувати їх. За оцінкою соціальних психологів, використання експертної влади - один з провідних чинників ефективного лідерства. 21 4) Інформація. Нерідко експертну владу ототожнюють з владою інформаційної, заснованої на контролі за знаннями, інформацією і засобами їх поширення. Ці два види влади, звісно, пов'язані, особливо на особистісному рівні, оскільки володар експертної влади відрізняється більшою інформованістю, необхідної для вирішення певних завдань. Інформаційна влада, однак, може мати не тільки особистий, але і позиційний характер, тобто може бути пов'язана як з індивідуальним володінням певними знаннями, так і з контролем над засобами їх отримання і передачі, над інформаційним потоком в цілому в силу займаного лідером положення. У разі інформаційної влади підставою підпорядкування служить не тільки діловий авторитет, а й переконання, ціннісні орієнтації послідовників, що базуються на одержуваної ними інформації, а також їх власні рішення, детерміновані обсягом і характером наявних у них знань. Інформаційна влада служить поширенню об'єктивних відомостей, але одночасно здатна і до маніпулювання, тобто до управління свідомістю і поведінкою людей всупереч їх інтересам (а нерідко і волі) шляхом використання спеціальних прийомів обману. 5) Легітимізація. Влада через легітимізацію ґрунтується на посадовому авторитеті, визнанні норм і цінностей даної організації, а також права лідера наказувати і обов'язки нижчих - підкорятися. Легітимність влади як така переноситься на її представників. Влада через легітимізацію не завжди жорстко закріплюється інституційно. 6) Переконання. Влада через переконання частково збігається з владою через легітимізацію та владою інформаційної. Однак в цілому ця різновид влади має більш широкі підстави. Підпорядкування на переконання пов'язано з мотиваційним впливом досить глибоких шарів свідомості: менталітету, ціннісних орієнтацій і установок і т.п. Переконаність у необхідності підкорятися лідерові не обов'язково випливає з легітимності останнього, а може бути результатом переконливого впливу, усвідомлення суспільної користі чи інших мотивів, Влада через переконання частіше використовується в екстремальних 22 ситуаціях, коли від послідовників потрібна більша напруга сил, нерідко виходить за рамки звичайних норм. 7) Ідентифікація. Влада через ідентифікацію послідовників з лідером нерідко виростає з влади, заснованої на інтересах, переконаності й авторитеті. Ідентифікація - це переважно емоційний зв'язок суб'єкта і об'єкта влади. Вона проявляється у формуванні у них почуття єдності, в прагненні послідовників подобатися лідеру, брати з нього приклад, наслідувати його. У цьому випадку досягається максимальна сила влади. Лідер сприймається послідовниками як їх представник і захисник, а його розпорядження - як загальне, важливе для всіх справа. Суб'єктивна ідентифікація послідовників з лідером може пояснюватися кількома причинами: реальної подвійністю положення людей відносно влади, коли вони одночасно виступають її суб'єктом і її об'єктом. В цьому випадку обидва агента влади співпадають, хоча і не в повній мірі; спільністю інтересів і цінностей лідера і його послідовника і виникненням у останнього почуття єднання з першим; харизмою лідера, його незвичайно високими, на думку послідовників, особистими якостями; виховним впливом і впливом культури, характерної для даної групи і орієнтованої на формування у її членів відданості групі, корпоративне самосвідомості, почуття колективного «ми». 8) Звичка до підпорядкування. На владу через звичку спираються багато інших видів влади. Звичка до підпорядкування має глибокі корені ще в традиційних суспільствах, де вождь уподібнював главі сімейства, а підлеглі слухали його як його діти Найбільше влада через звичку проявляється в стабільних, що мають тривалу історію групах з великим стажем лідерства одного і того ж особи. Звичка є надійним фактором стабільності влади до тих пір, поки ця влада не заходить у суперечність із новими вимогами. 9) Організаційна екологія. Екологічна влада - влада через зміну робочого середовища. Підставою цієї влади служать інтереси людей. Її суть полягає в 23 свідомому формуванні лідером умов спільної діяльності таким чином, щоб виключити небажану поведінку послідовників і впливати на них в цілому. Екологічна влада проявляється у формі контролю над робочою ситуацією і впливу, завдяки цьому, на свідомість і поведінку послідовників. Цій владі притаманний непрямий, опосередкований умовами спільної діяльності, характер впливу. Влада через зміну робочого середовища відрізняється від влади через винагороду або через санкції тим, що носить так званий превентивний, що не очікуваний послідовниками характер. [15] Механізм влади - взаємодія агентів влади в рамках: спеціального інституційного процесу, стабілізуючого і регулює функціонування влади. Механізм влади включає в себе: організаційні структури влади; нормативно-правову базу (кодекси, статути, інструкції, норми, приписи, правила). 7. Поведінка лідера в групах. Психологічні типи лідерів Поведінка лідера в групах, як правило, обумовлено його психологічним типом. Соціальні психологи (Р. Зіллер і ін.) Розробили наступну психологічну типологію особистості лідерів на основі дослідження самооцінки і складності Я - концепції: 1) Аполітичні лідери - це діячі з високою самооцінкою і високою складністю Я - концепції, які асимілюють нову інформацію, що стосується їх, без загрози для їх Я - концепції. 2) Лідери - прагматики. Це лідери з низькою самооцінкою і високою складністю Я - концепції, здатні прислухатися до думок інших людей і модифікувати свою поведінку на основі зворотного зв'язку. 3) Лідери-ідеологи. Лідери з високою самооцінкою і низькою складністю Я - концепції, слабо реагують або які не реагують на думки інших. 24 Їх пізнавальні процеси і поведінку дуже жорсткі, а самооцінка надзвичайно стабільна ( «вперті»). 4) Недетермінірованние лідери - це діячі з низькою самооцінкою і низькою складністю Я - концепції, інтенсивно реагують на вузьке коло соціальних стимулів. [16] Широко відомий і активно використовується в психологічній практиці підхід Д. Кейрсіч розуміння психологічних типів. Грунтуючись на знанні особливостей темпераменту, він виділяє наступні чотири типи лідера: 1) Інтуїтивно-емоційний тип Його основний, рисою є орієнтація на міжособистісні відносини і стимуляція індивідуального і професійного зростання кожної людини, з яким він співпрацює. Це найдемократичніший з лідерів. Він уважний до особистих проблем і інтересам співробітників і займається перш за все вирішенням цих проблем, реалізацією потенціалу кожного члена команди, а вже потім думає про документації та архітектури системи. У очолюваної ним організації атмосфера свободи, самостійності та ініціативи, яку він постійно культивує і підтримує. Він гнучкий в спілкуванні, перевтілення і досягає успіху в створенні атмосфери взаєморозуміння. Він оптиміст по природі, невтомний в прагненні розвивати і навчати своїх працівників, вміє відзначати кращі сторони їх професійних і особистісних якостей, оцінювати їх по заслугах. Разом з тим він дуже чутливий до нерозуміння, болісно реагує на відсутність зворотного зв'язку, буває з цього приводу збентежений і засмучений. Він не в змозі зрозуміти, чому «занадто вільні» або недисципліновані його співробітники належним ніяк не виконують своїх обов'язків. Негативні відгуки про роботу всієї системи він приймає на свій рахунок, що призводить його до розчарування і відчуття дезінтеграції. Його сила - в здатності переконувати і співпрацювати. Його слабкість - в надмірному особистісний підхід до проблем і часом в небажанні йти назустріч. 2) Інтуїтивно-логічний тип 25 Цьому лідерові властиво прагнення розробляти концепції розвитку керованої ним організації: накидати основні положення проекту, складати ідейний скелет майбутньої програми дій, виявляти винахідливість у сфері інтелектуальної творчості і прогнозувати ефективне використання ресурсів. Все це доставляє йому величезне задоволення. Складнощі його не лякають, він завжди готовий відстоювати вірність принципів своєї системи проти опонентів будь-якого рангу. Він має здатність планувати майбутнє своєї організації (але не вдаючись у зайві йому деталі) і рухається вперед так швидко, що за ним буквально не встигають його послідовники. Уміння безпристрасно змінювати сформований порядок речей, відмова від рутини і опора на власні інтелектуальні здібності - ось гарантія його успіху. Разом з тим він не здатний і принципово не бажає спілкуватися і співпрацювати з інтелектуально маловиразними людьми. Він недостатньо уважний до почуттів оточуючих і надмірно занурений в роботу. Не в силах розслаблятися. Швидко втрачає інтерес до вже створеного в концептуальному плані проекту і найменше бажає витрачати свій час на втілення його в життя. Його сила - в умінні міркувати логічно і стратегічно. Його слабкість представляти речі складніше, ніж вони є насправді, а також нетерпимо ставитися до некомпетентності. Він не боїться залишитися «один проти натовпу». 3) Сенсорно-вирішальний тип Виключно жорсткий і надійний партнер. Його слово - закон, і всі дії будуть виконані точно в строк, як було сплановано за попередньою домовленістю. Він здатний врахувати численні суттєві подробиці і деталі операції або технології, вкрай серйозно ставиться до збереження матеріальних ресурсів, а також традицій і звичаїв, заведених в його системі. Усталений за багато років перевірений порядок на підприємстві представляє для нього самостійну цінність, особливо в порівнянні з сумнівними і завжди ризикованими перспективами змін і реформ. Він гарант стабільності 26 підприємства. Він прекрасно вписується в діяльність силових структур, систему освіти і медицини, виробництво, сферу послуг. Цей тип лідера може стати каменем спотикання для розвивається організації, коли кожне вводиться нововведення буде наштовхуватися на його жорсткий опір. Його перевага - в сильному почутті відповідальності. Його слабкість - в жорсткості і вузькому погляді на виконання правил та інструкцій. 4) Сенсорно-сприймає тип Найбільш яскрава риса цього типу лідера - здатність жити, керуючись принципом «тут і зараз». Такий лідер незамінний в ситуації, де необхідно миттєво реагувати на такі одне за іншим зміни; в момент ризику і небезпеки, коли успіх підприємства висить на волосині і все залежить від бездоганної точності дій; в атмосфері ускладнилися міжособистісних відносин, що заважають ефективно працювати. Позбавлені сентиментального романтизму, практичні, розсудливі лідери такого типу орієнтуються на критерій доцільності і довіряють лише власним імпульсам, Області, де вони прекрасно реалізують свій творчий хист, - силові структури, професійний спорт, пошуково-рятувальні служби. Разом з тим рутинна повсякденна діяльність - не для них, пунктуальне проходження детально відпрацьованому плану - не їхня амплуа. Вони можуть бути неуважні до букви закону, неважливо, до чого цей закон відноситься - до природи або соціуму. Будучи небагатослівними, орієнтованими на чіткі дії, вони не вникають в складну і нерідко суперечливу область духовного життя своїх послідовників - у них просто немає на це часу. Їх сила - в здатності легко виконувати різноманітні завдання; їх слабкість в тому, що їм нецікава щоденна буденна робота, що вони не вміють мислити широко. [17] Поведінка лідера в групах характеризується певними стилями, деякі з них вважаються класичними. Таким чином, К. Левін (1938 г.) виділяв три стилі лідерства: авторитарний - характеризується жорсткістю, вимогливістю, єдиноначальністю, превалюванням владних функцій, суворим контролем і 27 дисципліною, орієнтацією на результат, ігноруванням соціально- психологічних чинників; ліберальний - відрізняється низькою вимогливістю, потуранням, відсутністю дисципліни і вимогливості, пасивністю керівника і втратою контролю над підлеглими, наданням їм повної свободи дій; демократичний - спирається на колегіальність, довіру, інформування підлеглих, ініціативу, творчість, самодисципліну, свідомість, відповідальність, заохочення, гласність, орієнтацію не тільки на результати, а й на способи їх досягнення. Можна бачити, що демократичний лідер виходить з уявлень про мотивованості людей потребами більш високого рівня - в соціальній взаємодії, в успіху, в самовираженні. Він намагається створити таку ситуацію, при якій люди могли б Самоактуалізованих себе, а робота як така була б для них мотиватором, тобто забезпечити внутрішню мотивацію діяльності. Відмінності трьох стилів проявляються у всіх основних компонентах організації управлінської діяльності. К. Левін показав, що авторитарне керівництво призводить, як правило, до виконання більшого обсягу робіт, ніж демократичне. При цьому, однак, зменшується мотивація, знижується якість і особливо - оригінальність виконання; виникає напруженість і агресивні форми поведінки (як між керівником і виконавцями, так і між самими виконавцями). При ліберальному керівництві значно знижується і обсяг, і якість роботи в порівнянні з демократичним. Виконавці самі, як правило, починають висловлювати незадоволеність таким стилем. [18] Таким чином, Дослідження К. Левіна дало основу для пошуків стилю управління, який може привести до високої продуктивності праці і задоволеності виконавців. [19] 28 Висновок Питання лідерства займають важливе місце в сучасній психології. Велика кількість досліджень і публікацій присвячено цій темі. Все життя людини протікає в соціальному контексті, він живе і діє в складі різноманітних груп і, отже, все життя відчуває вплив різноманітних формальних і неформальних лідерів. Ними можуть бути люди різних особистісних якостей і суспільного становища. [20] У той же час, всім відомо, що людина, що бажає стати лідером, може придбати всі необхідні якості для досягнення успіху. Особистість, що володіє лідерськими якостями, набуває в суспільстві і в професійній сфері авторитет. Основні проблеми, з якими може зіткнутися лідер в процесі роботи - це твердження і розвиток певного типу організаційної культури, формування робочих груп і управління ними, проблеми комунікабельності через велику різницю в рівнях інтелектуального і творчого розвитку, управління конфліктами, розвиток партнерських відносин, своєчасне реагування на зміни зовнішнього середовища. Ефективним є управління, пов'язане зі здатністю гідно зустріти вимоги найближчого майбутнього (з орієнтацією на нові досягнення) і з розумним використанням ресурсів організації в разі вирішення нагальних проблем. Менеджмент забезпечує ефективне функціонування організації без урахування відносин лідерства. Однак в разі нестабільної ситуації, яка вимагає від компанії постійної готовності до змін відповідно до нових запитів, ефективність організаційної діяльності безпосередньо залежить від потенціалу лідерства. Психологія лідерства - одна з найактуальніших дисциплін психології, до якої звертаються сучасні дослідники. 29 Список використаної літератури 1. Шалагінова, Л. В. Психологія лідерства / Л. В. Шалагінова. - СПб. : Мова, 2007. - С.5 2. Морозов, А. В. Ділова психологія: підручник / А.В. Морозов СПб Союз, 2007.- С. 548 3. Мокшанцев, Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 162 4. Шалагінова, Л. В. Психологія лідерства / Л. В. Шалагінова. - СПб. : Мова, 2007. - С. 12 5. Мокшанцев Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 164 6. Мокшанцев Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 166 7. Морозов, А. В. Ділова психологія: підручник / А.В. Морозов СПб Союз, 2007.- С. 567 8. Морозов, А. В. Ділова психологія: підручник / А.В. Морозов СПб Союз, 2007.- С. 470 9. Мокшанцев Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С.166168 10. Мокшанцев Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 169171 11. Морозов, А. В. Ділова психологія: підручник / А.В. Морозов СПб Союз, 2007.- с.548 12. Лідерство. Психологічні проблеми в бізнесі / В. А. Хащенко [и др.] .- Дубна: Фенікс, 2006.- С. 49 30 13. Кравченко, А.І.Соціологія управління: фундаментальнийкурс: навч. посібник / А. І. Кравченко, І. О. Тюріна. -М .: Академічний Проект, 2005. - С. 530 14. Кравченко, А.І.Соціологія управління: фундаментальнийкурс: навч. посібник / А. І. Кравченко, І. О. Тюріна. -М .: Академічний Проект, 2005. - С. 559 15. Мокшанцев, Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 175177 16. http://azps.ru/polpsy/lib/image.html 17. Мокшанцев, Р. Соціальна психологія: навч. посібник / Р. Мокшанцев, А. Мокшанцева. - М.: Сибірська угода, Инфра-М, 2007. - С. 178179 18. Карпов, А.В.Псіхологія менеджменту: навч. посібник / А. В. Карпов. - М .: Гардарики, 2005. - С. 509 19. Захарова, Т.І. Організаційна поведінка: навчально-методичний комплекс / Т. І .. Захарова - М .: центр ЕАОІ, 2008. - С. 148 20. Захарова Т.І. Організаційна поведінка: навчально-методичний комплекс / Т. І .. Захарова - М .: центр ЕАОІ, 2008. - с.138
