Практичне заняття 1.1. ВИХОВАННЯ У ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ. ВИХОВАННЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА АНТИЧНОГО СВІТУ Мета: розкрити значення історії педагогіки для професійного становлення майбутніх учителів; схарактеризувати основні підходи до виникнення феномену виховання; визначити особливості організації виховання у добу первісного суспільства; розкрити особливості виховання та педагогічної думки в Античному світі. Ключові слова: історія педагогіки; підходи до виникнення виховання; ініціація, „будинки молоді”; античність, спартанське виховання, агели, криптії, ефебія, лаконічне мовлення; афінське система виховання, пайдейя, калокагатія, педагог, дидаскал, школа граматиста, школа кіфариста, палестра, гімнасія, академія, лікей; школи риторів. Персоналії: Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон, Марк Фабій Квінтіліан, Сенека. Основні питання 1.Значення історії педагогіки для професійної підготовки майбутніх учителів. Предмет і завдання історії педагогіки. Джерела історії педагогіки. 2.Підходи світової науки до виникнення виховання. 3.Виховання в первісному суспільстві. 4.Виховання в Стародавній Греції. Спартанська система виховання. 5.Афінська система виховання. 6.Древньогрецькі філософи про формування особистості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит). 7.Школа і педагогіка Стародавнього Риму. ЗАВДАННЯ: Завдання 1. Як ви розумієте таке висловлювання видатного історика ХІХ ст. В.Ключевського „Історія - не вчителька, а наставниця життя; вона нічому не вчить, а лише карає за незнання уроків”? У чому полягає пізнавальна та прогностична функції історії педагогіки? Педагогу необхідні знання з історії педагогіки, з одного боку, для того, щоб використовувати можливість творчого збагачення на основі використання скарбниці світової педагогічної думки та практики, а з іншого - для того, щоб не потрапляти у ситуацію "повторного винаходу велосипеда". Розгляд теорії розвитку освіти й виховання доцільно провести на основі досягнень сучасної філософії освіти, з висоти її сучасних вимог, враховуючи те, що впродовж століть особистість вихованця розглядалася як стабільна детермінізована макросистема, розвиток якої за лінією при-чинно-наслідкових зв'язків намагалися передбачити далеко вперед, а унікальність і неповторність автентичного складу особистості в основному зводили до "усередненого" продукту системи освіти. Завдання 2. Відома з дитинства повість Р. Кіплінга „Мауглі” завершується сценою повернення Мауглі до людей. Він йде до них з тяжким серцем. Що його чекає серед людей? На підставі аналізу навчальних матеріалів щодо сутності основних підходів до виникнення виховання напишіть продовження цієї казки. Який з цих варіантів, на вашу думку, більш ймовірний? Три варіанти: Варіант 1. Відповідно до біологічного підходу. Через те, що Мауглі повернувся до людей в нього з’являється багато незручностей з боку особливостей розвитку опорно рухової, імунної та нервової систем: характерний для нього спосіб пересування, біг вже не є актуальним в людському світі; більшість хвороб, що переносять у дитячому віці для нього стають загрозою для здоров’я; рівень розумового розвитку нижче ніж у однолітків, що також стає проблемою повсякденному житті. Варіант 2. Відповідно до психологічного підходу. Через невідповідність біологічним та поведінковим стандартам однолітків у Мауглі можуть розвиватися різноманітні комплекси. У його віці психологічна травма є серьезною причиною для подальших проблем та ускладнень у психічному здоров’ї. Варіант 3. Відповідно до соціологічного підходу. Спілкування з іншими дітьми Мауглі дається складно, але за допомогою вчасного втручання дорослих та початку грунтовного виховного процесу він має змогу стати більщ соціальноактивним. Завдання 3. Скласти таблицю „Порівняльний аналіз джерел історії педагогіки” Джерело Переваги Недоліки, обмеження Предметні Речові джерела – представлені різними складовими освітнього простору вищих навчальних закладів, як-от територія та будівлі вишів (навчальні корпуси, студентські гуртожитки, студентські клуби, музеї, бібліотеки тощо), їх дизайн та оформлення, символіка та атрибутика, плакати, оголошення тощо, які створюють умови для навчання, виховання та розвитку студентства. Джерельний аналіз та осмислення їх з позицій гендерного підходу дозволяє виявити імпліцитні гендерні цінності та смисли, які вони транслюють. Інтерес становлять ті речові джерела, що належать до нижніх хронологічних меж дослідження та збереглися у незмінному стані, що може підтвердити їх автентичність. Письмові Переважають кількісно, і є найбільш інформативними. Аналіз цієї групи джерел дав можливість визначити зміст, форми та методи формування гендерної культури студентства вищої школи різних історичних періодів. Вивчення тематики та змісту публікацій дозволяє визначити, яке місце посідала проблема формування гендерної культури в тематичному полі Більшість письмових джерел є викладенням суб’єктивних позицій персоналій. Збереження якісного письмового матеріалу до нашого часу є не розповсюдженим явищем, що значно ускладнює процеси досліджень. психолого-педагогічних досліджень, еволюцію підходів до її розуміння, як змінювалося ставлення педагогічної громадськості до названої проблеми, як вона теоретично осмислювалася, виявити практичний досвід тощо; Етнографічні На підставі етнографічних джерел створюються аналітичні описи етнічних культур та їх окремих підсистем, проводяться порівняльні дослідження, конструюються етногенетичні і еволюційні моделі.Базове джерело в ході етнографічних досліджень і подальшої камеральної обробки отриманих матеріалів. Етнографічна наука, як правило, має справу не з первинними матеріалами, а результатом їх обробки та інтерпретації у відповідному науковому "відомстві". Лінгвістичні Лінгвістичні джерела розглядаються як найдавніша група вербальних джерел, а їх вивченню та опису присвячено чимало науково-довідкової та навчальної літератури. Проблемою лінгвістичного джерелознавства є пошук, виявлення та повернення до сучасної української мови пам'яток вітчизняної офіційної, дипломатичної, наукової, військової, ділової та інших різновидів лексики. Лінгвістичні джерела виникли задовго до появи писемності й відображають формування етносів, їх спільні і відмінні риси, історію взаємодії та взаємовпливів народів у різні історичні епохи. Усні Кіно-, фоно-, Багатогранність та різноманітність усного матеріалу дозволяє розвивати дослідження в багатьох напрямках, будувати гіпотези та теорії з безліччю посилань. Усні джерела не є високодостовірним джерелом інформації в історії розвитку педагогіки. Фотографії, ілюстрації, листівки, малюнки, тощо що Обмежена кількість таких історичних фотоматеріали знайдені в архівах України та джерел, що пов’язано з музеях вищих навчальних закладів, недостатнім рівнем в особистих зібраннях, а також науково-технічного ілюстративний матеріал прогресу у минулому. навчальних та періодичних видань прямо чи опосередковано транслюють гендерні стереотипи, цінності, настанови, а отже, можуть бути осмисленими з позицій гендерного підходу. Крім того, із зображальних джерел можна вилучити історичну інформацію, що уточнює чи доповнює фактологічну інформацію, що отримана з інших матеріалів. Завдання 4. На підставі аналізу матеріалів навчальних джерел, наукової та науково-популярної літератури, тексту Лекції № 1 (Теоретичний блок) здійснити порівняльно-зіставний аналіз виховних систем античного світу та заповнити таблицю Порівняльний аналіз виховних систем античного світу Виховні системи античного світу Мета виховання Спартанська Мала на меті підготувати система воїна - члена військової общини, захисника держави. В Спарті “...майже все виховання і сукупність законів розраховані на Завдання виховання Система шкіл. Дидактичні особливості Головним змістом навчання та виховання було вміння володіти зброєю, розвиток сили і витримки; елементарне навчання читанню, письму, розвиток кмітливості, уміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; Освіта була привілеєм спартіатів; періеки отримували лише навички, необхідні для занять ремісництвом і торгівлею, іліоти не проходили жодного навчання. Контроль держави над вихованням починався з перших років життя дитини: новонароджених Афінська система війну”, - писав Арістотель у “Політиці”. естетичне виховання через військові танці і пісні, розвиток відчуття прекрасного. Метою виховання Афінської системи було різносторонній розвиток особистості. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою сімейного виховання був розвиток у дитини фізичних сил, почуття краси й формування традиційних моральних принципів. Римська школа Підготувати дитину до суспільної, військової і господарської діяльності в тих оглядали члени Герусії (центральний адміністративний орган) і відбирали для державного виховання тільки здорових дітей (немічних і хворобливих, за переказами, скидали в ущелини Тайгетського хребта). Рахувати вчили з допомогою пальців, використовували ще й камінчики, і спеціальну рахункову дошку. Писали діти на вощених дошках Грунтується на тонкими паличками. загальнофілософські Бо в школі кифариста й позиції калокагатії хлопчики отримували - поняття літературну освіту, давньогрецької тут спеціально естетики, що займалися їхнім виражає ідеальне естетичним єднання фізичної вихованням - вчили краси та духовної співати, декламувати. досконалості - як У 13-14 років підлітки ідеал виховання перейшли у палестру, людини. де займалися Важливим фізичними вправами, завданням учителя опановували був розвиток п'ятиборство (біг, пам’яті учнів. боротьба, метання списа і диска, плавання). Навчання було підпорядковане важливому виховному завданню - підготовка римського Навчання розпочиналося з виправлення вимови, вправ у словотворенні, знайомства зі стилістикою. Потім її формах, які були обумовлені соціальним становищем сім’ї. Так, син ремісника або селянина, крім читання, лічби і письма, чого навчали всіх, готувався до праці в господарстві батька; син сенатора навчався володіти зброєю, плавати, їздити верхи, знайомився з державним устроєм і історією Риму, привчався керувати роботами в помісті. громадянина, здатного пожертвувати всім заради свого роду і своєї держави, хороброго воїна, який з презирством ставиться до всього іноземного, найперше до рабів, а також консервативного політика, скупого й жорстокого землевласника. вивчали уривки з творів Гомера, Вергілія, Цицерона, Тита Лівія та інших авторів. Учителі цих шкіл (“граматики” або “літератори”) займали більш високе соціальне становище у порівнянні з учителями елементарних шкіл. Вийшовши з соціальних низів, вони перебували навіть на державній службі, окремі з них добивалися політичного визнання. Завдання 5. На підставі аналізу матеріалів навчальних джерел, наукової та науково-популярної літератури, тексту Лекції № 1 (Теоретичний блок) здійснити порівняльно-зіставний аналіз педагогічних поглядів видатних філософів Античності та заповнити таблицю Зародження педагогічної думки в давньогрецькій філософії Демокріт Сократ Про природу Демокріт один За Сократом, із перших людина є дитини висловив думки про необхідність виховання відповідно до природи володарем розумного свідомості, спрямованого до добра і істини. Платон Аристотель Він заперечував можливість пізнання об'єктивного світу, вважаючи знання людини Арістотель вважав, що людина наділена рослинною душею (її функції розмноження і дитини (принцип при родовідповідно сті), про важливу роль праці у вихованні й навчанні. Демокріт перший, хто підняв Зміст освіт питання и розумового і виховання виховання дітей. Демокріт так висловився за розвиток розуму: «Багато многознайки не мають розуму». Мета виховання Ідеолог рабовласницьк ої демократії, він моральним вважав людину помірного, що діє за боргу Щастя полягає в першу чергу в усуненні протиріччя між особистим і суспільним буттям. І навпаки, упор на особисті інтереси, їх протиставлен ня благу ближніх веде до душевного розладу і конфлікту з суспільством. суб'єктивними й відносними. Пізнання, на його думку, є пригадуванням людиною ідей зі світу, в якому колись перебувала її душа і про який вона забула, з'єднавшись з тілом. харчування), тваринною душею (відчуття і почуття) і розумом, а тому потребує всебічного (фізичного, розумового та морального) виховання. Суть педагогічних міркувань Сократа складає теза про те, що головна життєва мета людини моральне самовдосконал ення. Філософ розрізняв власне виховання і догляд за дітьми. Вихованням називалася діяльність, спрямована на пробудження і розвиток у дітей натхненності. Вельми привабливим виглядають у Платона принцип виховує навчання ( "найважливі шим у навчанні Аристотель виділяв поняття "вихованість" і "знання". За його думці, моральність, хоча і детермінована знанням, проте залежить насамперед від доброї волі людини. Він поділяв суспільну та індивідуальну виховання. Так, слід було підготувати кожного громадянина Основна педагогічна задача полягала в наведенні співрозмовник а на розкриття змісту понять ( "просвітленн я" свідомості). Методи виховання і навчання перед суспільством, здатного брати участь у громадському та політичному житті. Це могло відбуватися за умови, якщо вчитель мав набагато "просвітленим " свідомістю, ніж учень, а також при використанні різноманітних методів мислення: індукції і дедукції, аналогій, гіпотез. Моральний зростання людини Сократ пов'язував з заходом "просвітлення " свідомості (знання), яке вважав вродженим. ми визнаємо належне виховання"). Платон вважав, що при навчанні слід забезпечити "свободу покликання", тобто освіти згідно особистим нахилам людини і суспільним потребам. В результаті Платон роздумував про фактично довічне вихованні і навчанні, які повинні забезпечити поступове сходження до світу ідей. до правильного використання дозвілля, навчити насолоджуват ися життям і тим самим стати щасливим. Виховання доброчесності полягає не тільки в засвоєнні наявних уявлень про добро і зло, а й зусиллях для виховання характеру, коли людина "вибирає себе", погодившись з моральним ідеалом. У фрагментах праць Демокріта, що дійшли до нас, відображена вимога починати виховання дітей з малих років.Матеріа лістична теорія пізнання Сократ був одним з родоначальник ів діалектичних прийомів пошуку істини шляхом постановки навідних запитань. Сок ратичний метод можна В ідеальному суспільстві, за Платоном, Пайдейя повинна бути ідеальною "правильної". Платон проголошує загальність обов'язкового (мінімум трирічного) Починати виховання пропонувалося з "турботи про тіло", а потім "піклуватися про дух", щоб "виховання тіла сприяло вихованню духу". Гімнастика Демокріта, згідно якої початком знання є відчуття (“темне пізнання”), а істина осягнулася розумом (теоретичне мислення), який свої докази бере з відчуттів, мала значення при рішенні ним питань розумового виховання. Демокріт висловився за розвиток розуму виразними словами: “Багато багатознайок не мають розуму”. вважати одним з головних педагогічних здобутків Сократа. Головне завдання наставника Сократ бачив у тому, щоб пробудити потужні душевні сили учня. Таке "повивальнеми стецтво" ( майевтіка) с прияння народженню істини визначалося основним призначенням вчителя. Педагогічна діяльність Сократа здійснювалася в формі діалогів - бесід і суперечок, які вели наставник "спонукає" і учень "визначає". Бесіди прямували на те, щоб допомогти "самозародже ння" істини в навчання: "Стар і млад повинні в міру сил отримати освіту". Платон, вважаює, що належить забезпечити "для тіла гімнастику, для душі музику". За його судженням, здорове тіло робить душу доброї, і гідна душа віддає тілу найкраще з можливого. Загальна освіта адресувалося лише вільним громадянам. Намагаючись з'єднати гідності спартанського і афінського виховання, він дотримувався при цьому "золоту середину". Особлива увага приділяється фізичному вихованню, зокрема за допомогою повинна була зробити з тіла гідне знаряддя душі, привести молодих до готовності важкого освоєння знань. Надаючи особливого педагогічне значення гімнастики, Аристотель одночасно різко засуджував важкі і жорстокі спартанські фізичні вправи, в результаті яких діти перетворюют ься в "диких тварин". Гімнастика призначена для формування "прекрасного, а не дико-тваринно го", писав він в зв'язку з цим. Читання повинно включати класичну літературу, головним чином для вивчення Форми виховання і навчання Демокрiт надавав вихованню надзвичайно великого значення. Він вважав, що зовнішні впливи (виховання) відіграють провідну роль у розвитку людини. До найголовніших впливів такого свідомості учня. У пошуках істини учень і наставник повинні були знаходитися в рівному положенні, керуючись тезою: "Я знаю тільки те, що я нічого не знаю". Сутність діалогів полягала в спростуванні доводів співрозмовник а за допомогою виявлення суперечності в його судженнях. спортивних вправ і танців: "... посилають хлопчиків до вчителя гімнастики, щоб фортеця тіла сприяла правильному мисленню і не доводилося б через тілесні недоліків боятися на війні". цивільного права і етики. Рахунком слід навчати насамперед в ім'я розвитку логічного ( "обчислюваль ного") мислення. Особливу роль у розвитку прекрасного початку мала зіграти музика. Заняття малюванням розглядалися як шлях до розуміння архітектури і скульптури. Виходячи з ідеї самопізнання, Сократ розробив евристичний метод навчання, за яким вчитель повинен доводити хибність уявлень учнів, а відтак підводити їх до правильного розуміння Платон виділяв кілька послідовних рівнів виховання і навчання: дошкільний (до 6 років); початковий (з 6 до 18 років); проміжний (з 18 до 20 років); найвищий рівень (з 20 до 50 років). Уперше в історії педагогіки він зробив спробу вікової періодизації, яку, вважав, слід враховувати у процесі виховання: від народження до 7 років; від 7 років до настання статевої роду відносив: навчання, позитивний приклад дорослих та вправи. істини. Цей метод навчання (евристична бесіда, сократичний метод), на його думку, розвиває мислення, сприяє розумовому розвитку. Так він навчав своїх учнів, яких збирав у храмах, на майданах і в парках. Цей метод широко використовую ть у сучасних школах. Про твори Сократа нічого не відомо. Своє вчення він викладав усно. Щодо організації виховання малюків Платон не послідовний. В "Державі" п ропонується їх виховувати за громадський рахунок, відсторонивш и батьків. У " Законах " дошкільне виховання покладено на батьків. зрілості - 14 років; від 15 до 21 року, тобто до змужніння. Критерієм такої періодизації вважав особливості розвитку особистості. В ідеальній державі Арістотель допускав існування сім'ї, яка виховує дитину до семи років.
