До історії села Балин. Село Балин, яке розташоване на Дунаєвеччині Хмельницької області має давню і цікаву історію. Жили люди в цій місцевості за давніх часів про, що свідчать численні археологічні знахідки. Разом з цим, перша писемна згадка про село датована лише 1436 роком. Слід зазначити, що історія села Балин, яке до жовтневого перевороту 1917 року було містечком, достатньо ґрунтовно і компетентно досліджена, та відображена у різних друкованих виданнях. Цій справі багато праць, статей присвятили історики та краєзнавці, зокрема Колісник С.Т., Щур О.Т., Захар’єв В.А. та ін.. Проте час від часу з’являються нові факти, імена пов’язані з історією села, саме про деякі з них піде розповідь нижче. Цікавою є, раніше не помічена версія щодо назви села, Балин. Так М. Сімашкеич в книзі «Историко-географический и этнографический очерк Подолии», виданій ще у 1876 році, пише: «…з кінця 9 століття в нашім краю доволі часто починають з’являтися орди Печенігів і Половців, які, як свідчить історія, інколи насаджували тут свою владу на доволі тривалий термін. Це позитивно можна стверджувати про Половців, які відомі в історії і під назвою Кумани. Через страх перед навалою Монголів значна частина цих кочівників пішла в Угорщину, де і посилилась на берегах річки Тиса, але в межах Галицької Русі, до якої належала і значна частина нашого краю… . Ось чому і в теперішній час на Поділлі є декілька поселень, назви яких нагадують собою Куман, такими є наприклад села Куманів в Проскурівськім повіті, і Куманівці в Літинському, сюда також можна віднести містечко Балин в Кам’янецькому повіті, и село Балин Літинському. Остані дві місцевості могли отримати свої назви від Половців про спогади про той Балин, який, по свідченням історії, знаходився в землі Куманській на древньому місціперебуванню Половців між Волгою і Яіком» (1). Приймаючи до уваги цю версію, значення назви Балин слід шукати вже глибше та в інших джерелах, що має бути темою окремого дослідження. Згідно переліку поселень Кам’янецького повіту в 1530 році в Балині нараховувалось п’ять плугів (2). В давнину плуг це умовна одиниця виміру земельної ділянки для обкладання даниною. Плуг становив в середньому три з половиною дима, а дим відповідав одному господарству, родині, одна родина в ті часи складала орієнтовно 6-8 душ. Таким чином можна припустити, що на початок 16 століття в Балині проживало приблизно 120-125 жителів. По мірках того часу це вважалось не малим поселенням. В 1533 році Балин купив Кам’янецький підкоморій Микола Іскрицький у Синявського, проте довго побути його господарем йому недовилося, вже в 1539-1546 роках власниками Балина стають Шаровські (3). Тривалий час час містечко Балин було збірним пунктом шляхетського війська цілого Подільського воєводства, яке звідси вирушало у різні військові походи. А це можна сказати, робило містечко військовою столицею краю 16-17 століття. І не дивно, що в Балині побувало немало відомих осіб того часу. Так звання ротмістр отримав, саме у Балині Самійло Зборовський, який 1581 році став 14 гетьманом війска Запорізького (4). У 1768 році в Балині побував кавалер де-Толес, тайний агент французького короля. Який збирав інформацію про Барську конфедерацію, військово-політичне об'єднання польської шляхти і римокатолицького духовенства, яке виступало проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. 3 червня деТолес прибув в Балин, який на той час був головним штабом конфедератів, та займався тут виконанням свого завдання (5). Під час першої російсько-турецької війни, в 1769 році, в Балині розміщувалися війська і командуваня російської армії на чолі з фельдмаршалом Прозоровьким Олександром Олександровичем. З 25 березня тут розташовувалися чотири ескадрони Угорського полку під командуванням підполковника Кастюріна, а також єгерський підрозділ з командиром капітаном Анрепу. З Балина Прозоровський здійснював командування армією, виїзджав в Хотин для розгляду противника, на військову раду до Меджибожа. 13 квітня Прозоровський отримав наказ відбути в село Жванчик, а литаври гусарських полків залишити в Балині (6). До 1809 року в Балині у маєтку свого батька проживав, майбутній генерал, Йосип Дверницький. А коли тут з’явився загін полковника Стрижовського, він приєднався до нього для боротьби проти російської окупації. У чині капітана Йосип брав участь у боях під Заліщиками та Тернополем, а у 1812 році ходив у складі французької армії на Москву, за що отримав нагороду з рук самого Наполеона. Йосипа Дверницького називають найкращим генералом польського повстання 1830-1831 років (7). Великий обсяг інтересної інформації, фактів містить «Літопис церкви і її приходу містечка Балин», аналіз якого слід робити окремою статею. Тут приведу лише один факт за 1872 рік: «В ніч з 23 на 24 січня в м.Балин видно було одно з величних природних атмосферних явищ – полярне сяйво. Сяйво це почалося від вечора і тривало цілу ніч. Безмісячна, досить морозна ніч сприяла цьому явищу. Північно-захід і північний схід, де найбільш зосереджувалась це явище, були покриті слабкими перистими хмарими. В яких ніби відбивалася заграва великої пожежі. Ці ж перисті хмари бачилися і в інших місцях неба. Зміна кольору білого в червоний відбувалася або раптово повсій довжині, або починалася з одного кінця, частіше з східного, і переходила на інший кінець. Від цього сяйва ніч, і в молодий місяць, була яною, але з сильним відблиском червоного так, що сніг здавався червоним. Такого яскравого північного сяйва в м.Балин ніхто не пам'ятає зі старожилів. В цьому ж році в м.Балин і навколишніх селах з половини місяця липня почала лютувати епідемічна хвороба - холера. Занедужувало щодня близько 100 чоловік і померло в продовж двох місяців 53. Дуже важкі хвилини були для всіх, а особливо для священика, не встигнеш напутствовати одного, як п'ять, шість кличуть до важко хворих, доводилося відспівувати по три і по чотири небіжчика в один день» (8). У 1879 році на клопотання міщан містечка, в Балині було засновано міщанську громаду з окремою управою. Міщанським старостою до 1885 року був А.Волошин. Післі його смерті серед місцевих міщан не виявилося жодного християнина, хто міг би обійняти цю посаду. Тоді подільський губернатор В.Валь звернувся до генерал-губенатора з проханням дозволити зробити виняток і схвалити на цій посаді представника єврейської громади. Генерал-губернатор О.Р. Дрентельн не повірив і зажадав детально доповісти про місцеву ситуацію. Вияснилось що в Балині мешкають три міщанських християнських родини, однак вони тут перебувають тимчасово. Глава однієї з них був найнятий як домашня прислуга, інший — займається візництвом. На вимогу Києва їх число було уточнено й виявилося, що в містечку мешкає шість родин, проте всі вони приписані до інших громад, зокрема до Кам’янецьПодільської та Хотинської Бессарабської губернії, і тому жоден з них не міг стати міщанським старостою. Один із них служив конюхом на кінному заводі, другий — нічним сторожем у місцевого власника Садовського, третій — кучером у графині Потоцької. Після переговорів із міністром внутрішніх справ генерал-губернатор не дозволив, аби міщанська управа продовжувала своє функціонування в Балині (9). У квітні 1892 року біля Балина спостерігалося дивне природне явище, ось як воно згадано в документах: «...около 9 часовъ вечера Приставомъ вновь замеченъ былъ шаръ, который, появившись весьма высоко, опустился довольно низко и в такомъ положении быстро промчалъ близъ м.Балина по направлению къ г.Каменцу» (10). У спогадах офіцера Стародубського полку Російської царської армії К.Отфіновського, який проходив службу на прикінці 19 століття в містечку Шатава, знаходимо інтересну інформацію пов’язану з повсякденним життя того часу і м.Балина: «Якось нам повідомили, що у містечку Балині благочинний святкує день свого ангела і що добре би було поїхати його привітати. Це містечко було верстах в 20 від Шатави, і ми, найнявши мужичка, поїхали з попиком учотирьох на возі, застеленому соломою, до благочинного. Приїхали ми в Балин уже пізно увечері і, коли увійшли у дім благочинного, то застали там багато народу. Усі були геть п’яні, всі п’яними голосами співали «Спаси Господи люди Твоя…». На столах стояли четверті з горілкою і різні пироги та закуски. Публіка була дуже різноманітна (в Балині був кінний завод поміщика Садовського), були, крім духовних осіб, ветеринарний лікар з дружиною, кухар і садівник Садовського з дружинами і доньками. У великій кімнаті публіка стала танцювати під гармонію. Дорогою ми сильно змерзли і, щоб зігрітися, одразу ж випили і потім теж почали танцювати, пам’ятаю, що мені дісталась донька кухара» (11). 4 квітня 1896 року в м.Балин народився Ашман Ахарон, відомий Ізраїльский поет і драматург. Під час погромів 1918–1920 років приймав активну участь у єврейській самообороні. В 1921 році переїхав в Палестину, там зайнявся літературною діяльністю. На його слова написано багато популярних пісень. Також він є автором багатьох драматичних творів. В 1956–1961 роках був головою асоціації композиторів, авторів і музикальних видавців в Ізраїлі. Помер в 1981 році в Тель-Авіві (12). За чекістськими даними Йосип Пшонник, належав до дванадцяти найнебезпечніших повстанських ватажків, які продовжували боротьбу з радянською владою на початку 1920-х років, відомий «петлюрівський діяч». Народився Йосип Пшоник 9 вересня 1890 року в селі Великі Вірмени тепер Кам’янець-Подільського району. За вироком від 29 серпня 1925 року надзвичайної сесії Харківського окружного суду він був засуджений до розстрілу. З Балином Йосипа Пшонника повязує те, що на початку 20 століття деякий час він вчителював у місцевій школі (13). Також вчителював в Балині у 1914-1915 роках Захар Івасишин, уродженець м.Чорна Подільської губернії. Який став пізніше відомий, як активний борець за українську державу. З 1 грудня 1917 року в українській армії. У 1920 році - старшина 6-ї Січовій дивізії, сотник. Закінчив Українську реальну гімназію ім. Т. Г. Шевченка у Калішу 1925 року, гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах 1930 році. З 1944 року на еміграції у Західній Німеччині. Викладав математику в Українській гімназії у м.Етлінген. З 1950 року на еміграції у США. У 1963– 1975 роках видавець та головний редактор журналу «Тризуб» у Нью-Йорку, який продовжував традиції паризького видання «Тризубу» та був головним періодичним органом військової еміграції УНР в Америці (14). Неодноразово події пов’язанні з життям села Балин, його людей висвітлювалися в статтях преси відповідних періодів. Наведемо лише дві з них: Журнал „СЕЛО” №30, від 30.12.1918р. М. Балин, Кам’янецького пов. Одного дня ранком в наше волосне правління привезли дуже хворого чоловіка. Це був полонений. Він повертався до дому з Австрії. Добрі люди підняли його й відвезли до Смотричського лікаря в лікарню. Смотрицький лікар п. Виржиковський навіть подивитися не хтів на його і тілько промовив „відвезіть його в губерніяльну лікарню” в Кам’янець. Тоді хворого повезли в волосне правління, яке дало підводу. На цій підводі повезли полоненого в м. Цикову, а далі етапом в Балин. В Балинській волости він помер. Перед смертю цей полонений казав: „на колінах я просив Смотрицького лікаря дати мені поміч, але він навіть і подивитися не хтів”. От таке то в нас робиться. – Чоловік гине – й нема кому дати йому допомогу. Сором і гріх такому лікареві. Василь Вінничук. Газета «Колгоспне життя» Смотрицького району №65 від 07.11.1945р. НЕСКОРЕНИЙ Це було в чорні дні німецької окупації. Трактор, кілька разів чихнувши, знову замовк. Молотарка стала. В цей час на один з балинських токів в’їхала бричка. На ній сиділи німець-шеф і перекладач. Побачивши їх, тракторист Микола Солтисюк неохоче поліз під машину. - Чому не молотите? – запитав перекладач. - Бачиш трактор не працює, - відповів тракторист. Перекладач доповів німцеві. Той щось часто захлинаючись слюною, закричав. - П’ять днів не молотиш, сукин син! – закричав перекладач. - Ще 10 не буду, - почулося спід трактора. – Машина не справна. - А ось вилізь, я тобі справлю, - промовив перекладач. Тримаючи в руках важкого гаєчного ключа, тракторист, витираючи руки, попростував до брички. Німець, зиркнувши на нього не добрими зеленими очима, помацав в кишені револьвера, зіскочив з брички і наблизився до тракториста. - Потшєму не молотєль? – запитав він. - Мотор не працює, - відповів тракторист. - Нам нада хлєба, понімаєш? – закричав німець і вдарив тракториста по щоці кулаком. В повітрі блискавкою пронісся гаєчний ключ і опустився на голову німця. Хруснув череп і шеф мов лантух, звалився на землю. Перекладач, блідий як полотно, схопив віжки і вдарив батогом коней. - Ось тобі, собако, хліб, - промовив тракторист. Від молотарки позбігалися жінки, що мовчки наглядали за всією пригодою. Вони з страхом дивилися на тракториста. - Ой, тікай, куда очі бачать, - сказала якась з них. - Сам знаю, - коротко відповів він, і наблизився до трактора, витяг з під мотора невеличкий цвяшок. - Щоб знали, чому трактор не працював, - промовив тракторист до жінок. - Смерті їм, а не хліба! Рост. МЕЛЬНИК Джерела та література: 1 - М. Симашкеич «Историко-географический и этнографический очерк Подолии», 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 Каменец-Подольский. 1876. - 111-112 с. - Архив Юго-Западной России. 1890. ч.7, т.2, - 61 с. - Леон Бялковський «Поділля в 16 столітті» Варшава. 1920. – 151, 167 с. 1993.-17 березня - №13. - Журнал «Країна» №224, 27.05.2014р. - Журнал «Отечественные записки» август 1863. – 673, 676с. - «Записки генерал-фельдмаршала князя Александра Александровича Прозоровского 1756-1776», Москва, 2004. – 222-230 с. - Святослав Семенюк «Історія Українського народу», Львів. 2010. – 388 с. - «Летопись Богородничной церкви, и ея прихода м.Балин, Каменецкого уезда, Подольской губернии», за 1872г. – 6 с. - Валентина Шандра «Міщанські органи станового самоврядування в Україні (кінець 18 – початок 20 ст.), Київ. 2016. – 241-242 с. - Газета «День» №204, 08.11.2001р. - Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Анатолій Олексійович Копилов Особистість у вимірі епохи» Спогади. Дослідження. Випуск 2. Камянець-Подільський. 2016. – 171-172 с. - Електронна єврейська енциклопедія: http://eleven.co.il/?mode=article&id=10359&query= . - Газета «Подолянин» 16.06.2017р. - Тинченко Я.Ю. «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917— 1921)». Книга I, Київ. 2007. – 181 с.
