Міністерство освіти і науки України Житомирський державний педагогічний університет ім..І.Франка Навчально-науковий інститут педагогіки Кафедра педагогіки Магістерська робота на тему: «Розвиток творчої активності молодших школярів в процесі самоуправління» Виконала: студентка-магістрантка Крента Олена Іванівна Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Дубасенюк О.А. Житомир 2009 2 ПЛАН Вступ……………………………………………………………………………….3 Розділ І. Теоретичні засади розвитку творчої активності молодших школярів 1.1. Творча активність молодших школярів в процесі організації самоуправління як педагогічна проблема………………………………….7 1.2. Аналіз базових понять дослідження ………………………………………12 1.3. Вивчення проблеми творчої активності молодших школярів в передовому педагогічному досвіді………………………………………...23 Висновки до Розділу І…………………………………………………………...26 Розділ ІІ. Педагогічні умови формування творчої активності учнів молодшої школи 2.1. Створення розвивально-виховного середовища як засобу розвитку активності учнів початкової школи……………………………………………29 2.2. Організація самоуправління молодших школярів в Малинській ЗОШ І-ІІІ ст. № 6………………………………………………………………………41 2.3. Форми і методи розвитку самоуправління дітей молодшої школи……..48 Висновки до Розділу ІІ………………………………………………………….62 Розділ ІІІ. Особливості дослідно-експериментальної роботи по розвитку творчої активності молодших школярів 3.1. Програма і методи педагогічного експерименту………………………….63 3.2. Аналіз результатів дослідження педагогічного експерименту…………..72 Висновки………………………………………………………………………...76 Список використаної літератури………………………………………………..79 Додатки...…………………………………………………………………………83 3 ВСТУП Актуальність проблеми. За умов розбудови незалежної України, коли відбуваються радикальні перетворення у всіх сферах життя, перед сучасною загальноосвітньою школою постає завдання формування різнобічно та духовно розвиненої, активної особистості – громадянина, котрому притаманні передовсім висока свідомість, відповідальність, розвиненість організаторських умінь. У стратегічних документах нашої держави в освітньо-виховній галузі (“Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.”)[9], “Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти”)[26] підкреслюється, що розвиток демократичного суспільства потребує формування у дітей та молоді гуманності, ініціативності, високого інтелекту, працьовитості та відповідальності. Вся атмосфера життєдіяльності і спілкування в учнівському колективі має формувати в дітей високу моральність, яка синтезує кращі риси людини: доброту, терпимість, повагу до інших, відповідальність за долю Батьківщини і цивілізацію. Такі конституційні права громадян України, як право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), право на повагу до його гідності (ст. 28), право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (ст. 40), право на соціальний захист (ст. 46) та інші, учні можуть реалізувати раціональніше, коли у навчальному закладі реально діють органи учнівського самоврядування. Сьогодні загальноосвітні навчальні заклади надають безліч можливостей і створюють відповідні умови для розвитку здібностей та умінь учнів, в тому числі й організаторських. Основою формування організаторських умінь учнів виступає учнівське самоврядування. Воно викликає величезний інтерес у школярів, оскільки є невід'ємною складовою 4 пошуку дійових методів активізації особистості, формування у неї високих творчих, соціально-політичних і духовних потреб. Загалом, наукові дослідження засвідчують, що інтерес керівників шкіл, учителів, класних керівників до проблеми учнівського самоврядування за останні роки помітно підвищився, оскільки подальший розвиток самодіяльних начал в школі – одне з найважливіших завдань оновлення системи освіти, можливо без вироблення особистого власного, зацікавленого відношення школяра до навчання, праці, вибору професії, суспільної діяльності не вирішити виховних задач, які стоять перед сучасною загальноосвітньою школою. Це розуміють не лише вчителі, а і самі школярі, батьки, громадськість. Один з принципово нових шляхів розвитку учнівського самоврядування в школі полягає в тому, щоб перенести центр ваги з традиційних, власне шкільних проблем (підвищення якості навчання, виховання відповідального відношення до праці, зміцнення дисципліни тощо, які не втрачають свого значення і нині) на питання підготовки учнів до участі в управлінні виробництвом, суспільними і державними справами. У працях вітчизняних і зарубіжних учених висвітлено різні аспекти підготовки школярів до трудової і, зокрема, управлінської діяльності. В історичному контексті проблему формування в учнів організаторських умінь і розвиток їхніх лідерських якостей досліджували М.М. Іорданський, С.Й.Гессен, В.А. Гольнєва, С.В. Кондратьєва, І.С. Магнутов, А.С.Макаренко, В.О. Сухомлинський, М.І. Філь, Л.І. Уманський та ін. Виходячи з актуальності зазначеної проблеми та недостатньої її розробки у педагогічній теорії, визначені об’єкт, предмет, мета та гіпотеза дослідження. Об’єктом дослідження є розвиток творчої активності молодших школярів. Предметом – зміст, яорми і методи розвитку творчої активності молодших школярів засобами учнівського самоврядування. 5 Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності, педагогічноих умов формування творчої активності учнів молодшої школи та в експериментальній апробації оптимальних шляхів роботи по розвитку творчої активності молодших школярів. Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що розвиток творчої активності молодших школярів у процесі самоуправління в умовах загальноосвітньої школи можливий на основі: – створення розвивально-виховного середовища як засобу розвитку активності учнів; – цілеспрямованої організації самоуправління молодших школярів; – розробки форм та методів, які сприятимуть розвитку самоуправління дітей молодшої школи. Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначені наступні завдання: – обгрунтувати розуміння сутності творчих здібностей як теоретичних засад щодо самоуправління особистості; – проаналізувати стан досліджуваної проблеми у працях науковців; – визначити педагогічні умови формування творчої активності учнів молодшої школи; – висвітлити форми та методи розвитку самоуправління дітей молодшої школи; – експериментально апробувати оптимальні шляхи розвитку творчої активності молодших школярів в умовах самоуправління; – визначити сформованості та творчої експериментально активності молодших підтвердити школярів показники у процесі самоуправління; - підготувати рекомендації для впровадження шляхів виховання творчої активності молодших школярів у процесі самоуправління в практику роботи сучасної початкової школи. 6 Методологічною основою дослідження стали об’єктивні положення педагогічної науки, провідних психолого-педагогічних концепцій щодо розвитку творчої активності, а також теоретичні положення сучасних педагогів про організацію самоуправління молодших школярів. Теоретичне значення дослідження висновки, основні положення та полягає у тому, що його методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб оптимізації виховання творчої активності молодших школярів у процесі самоуправління. Практичне значення дослідження полягає в тому, що на його основі підготовлено методичні рекомендації, які можна використовувати у навчально-виховному процесі для вдосконалення розвитку творчої активності молодших школярів у процесі самоуправління. У процесі написання магістерської роботи були використані методи: теоретичні (опрацювання методичної літератури, змісту навчальних програм та підручників) та практичні (тематичне опитування учнів, бесіди, анкетування) та педагогічний експеримент. Структура магістерської роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку відповідних джерел, додатків. 7 Розділ І. Теоретичні засади розвитку творчої активності молодших школярів 1.1. Творча активність молодших школярів у процесі організації самоуправління як педагогічна проблема Проблема формування і розвитку творчої активності особистості виступає одним із головних завдань навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку. Психологічні Д. основи Богоявленської, Л. творчої активності Виготського, П. розглянуті Гальперіна, Д. у працях Ельконіна, В. Крутецького, Г. Костюка, Я. Пономарьова, Н. Тализіної та ін. Педагогічний аспект проблеми розкривається у роботах Л. Аристової, В. Андреєва, Ю. Бабанського, М. Данилова, Б. Коротяєва, І. Лернера, Л. Мамот, В. Паламарчука, О. Савченко, М. Скаткина, Т. Шамової, Г. Щукіної та ін. Загальні питання творчої активності особистості досліджуються у працях Л. Виготського, В. Давидова, Д. Ельконіна, С. Рубінштейна, Н. Тализіної. Творча активність розглядається як творча діяльність (М. Данилов, А. Люблінська, М. Махмутов), як якість особистості (Ш. Генелін, В. Кузін, В. Максакова, М. Матюшкін), як специфічна потреба особистості (Л. Божович), а також без вказівки на конкретний напрямок (Б. Асаф’єв, Н. Ветлугіна). Але у різних поглядах на творчу активність простежуються деякі загальні риси: розуміння її як складної якості особистості з акцентуванням уваги на ініціативі творчого суб’єкта та неповторного індивідуального образу, пошуків і відкриття нового. 8 На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблема творчої активності особистості залишається однією із найактуальніших і репрезентується всебічно і досить ґрунтовно (А. Алексюк, В. Буряк, М. Лазарев, В. Лозова, Л. Мамот, Л. Охотін, В. Паламарчук, М. Савіна, О. Савченко, С. Сисоєва, М. Чернишова, Т. Хамова, В. Шпак, Г. Щукіна та ін.). Адже, творча особистість значно краще і легше пристосовується до побутових, соціальних умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань, створює необхідні умови для розвитку всіх без винятку психічних якостей учнів. Учні, захоплені справою до вподоби, проявляють наполегливість, силу волі в опануванні тими знаннями і вміннями, які випереджають програмові вимоги, але вкрай необхідні для реалізації їх творчих задумів. Підвищення громадянської активності українського народу вимагає широких демократичних перетворень. Сьогодні особливо гостро постає питання демократизації шкільного життя, об’єднання зусиль дорослих і дітей у вихованні підростаючого покоління. Сутність демократизації шкільного життя полягає в колегіальному обговоренні й вирішенні питань шляхом включення кожного педагога й вихованця в процес управління, в зацікавленій і свідомій участі всіх працівників у розвитку ініціативи, самодіяльності учнів, в усвідомленні вчити молодь жити і діяти в умовах широкої гласності, у відповідальності кожного за доручену справу. Творчий характер педагогічної праці, складність і відповідальність завдань, які стоять перед українським учительством вимагають консолідації зусиль дорослих і дітей, координації спільної діяльності з дитячими об’єднаннями за інтересами, відсутність авторитаризму в діях. Ефективність педагогічної взаємодії вчителя та учнів залежить від того, наскільки останні набувають вмінь і навичок організаторів будь-якої діяльності, сформувати активну діяльність, наскільки вміють знайти активну позицію, наскільки в них буде сформована соціальна активність і відповідальність. Отже, самоврядування 9 можна розглядати як реальну демократію в дії. Управління є стержнем, спрямованим на активізацію людини шляхом створення необхідних умов для прояву і творчого потенціалу. Ось чому сьогодні самоврядування в класі покликане стати школою демократії, школою підготовки дітей до реального управління життям суспільства. Дитяче самоврядування є невід’ємною частиною системи самоврядування народу, яке все більше розвивається в нашій країні. Отже, розвиток самоврядування в учнівських колективах як процес залежності змісту діяльності від вимог суспільства є дуже важливим. Автори, які досліджували і досліджують проблему самоврядування, Б. Вульфов, В. Коротов, В. Лебединський, А. Макаренко, А. Резнік, В. Сухомлинський, С. Хозе, , Б.Ширвіндт, М. Приходько та інші – висловлюють різні точки зору. Перша: самоврядування – метод організації дитячого колективу, яким й забезпечує формування відносин відповідальної залежності в колективі та організаторських рис окремої особистості. Друга: самоврядування є складовою частиною системи педагогічних закладів, оскільки воно вирішує специфічні завдання у створенні єдиного колективу дорослих і дітей. Третя: як наслідок педагогічного управління дітьми з боку дорослих. Четверта: як принцип організації життя дитячого колективу. П’ята: самоврядування – це діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку, і спрямована на вдосконалення колективу і кожної особистості зокрема. Розвиток самоврядування в учнівських колективах дає можливість з’явитися новим формам більш тісної взаємодії дорослих і вихованців; розвиватися самодіяльності та ініціативі учнів, які пов’язані зі структурою самоврядування у творчих об’єднаннях; підвищувати відповідальність дорослих за розвиток самостійності і творчої активності учнів; підвищувати 10 роль учителя в наданні науково-методичної допомоги учнівським колективам. Взаємодія спрямована на забезпечення активної участі кожного учня в управлінні навчально-виховним процесом, зростання рівня самостійності, відповідальності, розвиток їх організаторських здібностей. Про актуальність учнівського самоврядування свідчать зміни, які відбувалися в нашій країні за роки незалежності й торкнулися соціального замовлення суспільства сучасній українській школі. Воно полягає у вихованні особистості, яка володіє не тільки певною сумою знань, умінь та навичок, але й має здатність активно включатись у демократичні процеси, що відбуваються у нашій країні. Відомо, що у шкільному віці діти вчаться приймати самостійні рішення, відповідати за свій вибір, бути здатними до виявлення критичності і самокритичності, творчо мислити і проявляти активність. Саме у школі вони готуються до адаптації в умовах швидких змін суспільного життя. Елементи свідомої активної участі у суспільному житті держави моделюються у школі через систему учнівського самоврядування, яка має будуватися на основі демократичних цінностей та розвивати творчу активність особистості. Саме для вирішення цього завдання потрібен розвиток учнівського самоврядування. Аналіз досліджень та публікацій з цих проблем, на які ми спираємося, показує, що головним завданням учнівського самоврядування є формування й розвиток соціально активної, гуманістично спрямованої творчої особистості, з глибоко усвідомленою громадською позицією. Велику увагу організації і розвитку учнівського самоврядування приділяли видатні педагоги: Я. Корчак, Н. Лутошкін, А. Макаренко, Л. Новикова, С. Швацький та інші. Розглядаючи самоврядування учнівське народу самоврядування А.Макаренко вважав як його один дієвим із видів засобом підготовки підростаючого покоління до життя, праці, активної участі в загальнодержавних суспільних справах. 11 Цінність учнівського самоврядування сьогодні вбачається в тому, що учні глибоко і всебічно проникають у сутність своїх прав та обов’язків. Воно надає багато можливостей для формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення особистості, розвитку творчого потенціалу учнів, навчає самостійності і відповідальності, створює широке поле для самовизначення, саморозвитку і самореалізації особистості. Але самоврядування буде недостатньо ефективним, доки вчитель не розкриє творчий потенціал кожної дитини; доки не визначить, не знайде в чому саме дитина зможе реалізувати себе як особистість. Саме тому постає завдання перед школою – створити належні умови для розвитку творчих здібностей її вихованців. Аналіз основних психолого-педагогічних концепцій та поглядів на проблему формування творчої активності засвідчив, що різні визначення даного явища відрізняються не стільки протилежністю позицій, скільки ступенем повноти їх характеристик. 12 1.2. Аналіз базових понять дослідження На кожному конкретному етапі розвитку суспільства домінують певні орієнтири, які визначають напрямок у вирішенні проблем виховання покоління, що підростає. Нині орієнтирами є творчий та естетичний фактори, що створюють підґрунтя духовності людини (В. Моляко)[33]. Орієнтація на творчість — головна умова створення системи гуманістичного виховання, що дозволяє сформувати незалежну, вільну, яскраву, самобутню особистість. Тому виховання творчої активності особистості можна розглядати як найважливіше завдання освіти в Україні. Цілеспрямоване формування творчої активності особистості — важлива умова гуманізації навчально-виховного процесу, що передбачає повагу до людини, врахування її індивідуальності, пізнавальних, творчих потреб, нахилів та інтересів. Так, поняття «активність» і «творчість» розглядається у певному взаємозв’язку та взаємозалежності. Активність — як риса особистості, що проявляється у стані готовності й прагненні до самостійної діяльності. Творчість — як діяльність людини, що спрямована не тільки на створення нових за змістом та формою матеріальних і духовних цінностей, але й і на розвиток самої особистості (Ю. Бабанський, І. Лернер, В. Паламарчук, Т. Шамова, Г. Щукіна, Г. Шевченко). Активність - предмет дослідження різних наук: психолого- педагогічних, природничих, суспільних і ін. У психолого-педагогічних науках активність учнів в процесі навчання складає загальну основу в розробці і реалізації активних методів навчання і виховання. Активізація навчання сприяє виробленню характеру людини, формує всі сторони її психічного життя, тобто зумовлює розвиток всіх трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Але не завжди активізація приводить 13 до творчості. Навіть тоді, коли учні беруть активну участь в роботі класу відповідають на запитання, відтворюють на щойно повідомлені учителем факти, то не можна вважати, що вчитель активізував пізнавальну діяльність учнів. Потрібно, щоб учні на основі аналізу сприйнятого матеріалу робили висновки, узагальнення, приходили до чогось нового, раніше їм невідомого, тобто, щоб вони засвоювали не тільки знання, а й способи їх набуття, мислити творчо. За основними функціями всі види активності ми поділили на два типи: адаптивний і продуктивний. Адаптивні види активності забезпечують пристосування, продуктивні - складають основу виникнення і становлення різних психічних новоутворень. Найбільш загальні структурні елементи цих двох типів: потреби і мотиви, які викликають той чи інший вид активності; структура психічної регуляції активності; закономірності розвитку активності. У продуктивній пізнавальній активності ці рівні розглядаються як: активність уваги, яка викликана новизною стимулу і розгортається в систему орієнтовно-дослідницької діяльності; дослідницька пізнавальна активність, а викликана в проблемній ситуації в умовах навчання, в спілкуванні, професійній діяльності; особиста активність, виражена в формі “інтелектуальної ініціативи”. Виникнення адаптивної активності пов’язане з появою певної потреби, а завершення - з її задоволенням. Психологічна структура регуляції адаптивних процесів здійснюється за принципом зв’язків (підкріплень), які забезпечують оцінку ефективності досягнутої цілі, знання правильності виконаної дії, вирішення завдання. Крім того адаптивні види активності і відповідні їм процеси забезпечують формування багаточисленних стереотипів поведінки, навичок, звичок, які становлять основу стандартних форм поведінки індивідуальності. Розвиток адаптивних форм активності і адекватних їм форм поведінки, діяльності, мислення відбувається за загальними законами тренування, які включають насамперед повторення і 14 контроль (оцінку) як необхідні способи дидактичного управління формування навичок. Продуктивні форми активності і відповідні їм психічні процеси становлять істотно відмінний тип активності, базою якого є наукова пошукова пізнавальна активність суб’єкта. Мотиваційну основу продуктивних пізнавальних процесів складають пізнавальні потреби, “предметом” задоволення яких є новизна об’єкту (стимулу), невідоме в проблемній ситуації. Процес задоволення пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність направлена на відкриття невідомого і його засвоєння. Продуктивні види активності забезпечують породження образів, узагальнень, змісту, здібностей, мотивів та інтересів. Розвиток пізнавальної продуктивної активності не підкоряється законам тренування. Основу її розвитку становлять ті принципи виховання особистості і розвитку мислення, які включають стимулювання і заохочення самих актів пізнавальної активності зі сторони вчителя, ровесника. Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Творчість – це процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі – зародження, зростання, визрівання, у людській роботі – створення нових думок, почуттів, образів які стають регуляторами творчих дій. Творчий процес має результатом продукт оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній. Продуктами творчості бувають відкриття, винаходи, нові художні образи, художні твори. Проблема розвитку творчості була і залишається дискусійною. Теорія, згідно з якою здатність творити піддається впливу є досить новою. Слово творчість в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку 15 творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості. У психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його ж точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [ 7, c. 29]. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. У зв'язку з цим, слідом за роботами, присвяченими дослідженням творчості в галузі мистецтва, літератури і т. п. з'явились роботи, автори яких пробують систематизувати, усвідомити та пояснити заявлені життям процеси науковотехнічної творчості. До таких досліджень відносяться роботи М. Блоха, П. Енгельмейєра, П. Якобсона та ін. В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін. У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності" [ 51, c. 405]. Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес. 16 Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як «мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури .» [ 46, с. 322]. Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності. Кібернетичний відрізняється лише підхід до деякими визначення творчості використаними від термінами, попередніх категоріями. «Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через ФА (функціональну активність) в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д» [ 46, с. 158.]. Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що «творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо»[ 43, с. 164-168.]. Творчість як чинник активності особистості. Кожний індивід, стверджуючи свою індивідуальність і неповторність, реалізуючи свою активність, виявляє і творчі потенції. На різних етапах онтогенезу (індивідуального розвитку) особистість реалізує здібності, зокрема й творчі. У науці побутують різні погляди на природу творчості. Одні вчені розглядають її як створення людиною нових, оригінальних цінностей у галузі мистецтва, техніки, науки, управлінської практики тощо, які мають суспільну значущість. Інші пов’язують творчість із діяльністю людини, спрямованою на самовираження, самоактуалізацію особистості. Ці погляди акцентують на новоутвореннях у галузі речей та ідей, що виникають у результаті людської діяльності, а також звертають увагу на тісний зв’язок творчості зі сферою спонук, мотивів і мотивації. Психологія творчості як розділ психологічної науки вивчає процес творення людиною нового, оригінального в різних сферах діяльності, а також 17 формування, розвиток і структуру творчого потенціалу людини. В управлінській діяльності без творчого підходу до справи не обійтися. У ній важливими є творчість і керівника, і підлеглих, вияв ними індивідуальнопсихологічних особливостей (здібностей, обдарованості, таланту, геніальності), впливи, яких зазнає особистість у творчій групі, система психологічних методів, що цілеспрямовано впливають на формування творчої активності людини. Потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, у її потребах і здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток. Більшою мірою це стосується творчих здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як у професійній, так і в повсякденній життєдіяльності. Серед умов, що стимулюють розвиток творчого мислення суб’єктів і об’єктів управління, виокремлюють: — ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контрольованих); — спонукання до постановки питань; — стимулювання відповідальності й незалежності; — акцент на самостійних розробках (варіанти розв’язання управлінських завдань і проблем), спостереженнях, почуттях, узагальненнях тощо. Значну роль у розвитку креативності (творчості) особистості відіграє соціальна група, в якій особистість включається у процес спільного (групового) розв’язання творчих завдань. Взаємодія особистості з іншими (на рівні зв’язку «Я—Ти», «Я—Ми»), а також з опонентами («Я—Вони») стимулює творчі процеси, сприяє розв’язанню актуальних для групи управлінських завдань. Продуктивність групового впливу підвищується, коли індивідуальні інтереси поєднуються з притаманним кожному учаснику стилем мислення в процесі розв’язання управлінських завдань. Показниками креативності в процесі групового розв’язання управлінських завдань є: — кількість асоціацій, свобода мислення; — експресивність, уміння переключатися з одного об’єкта на інший; 18 — адаптаційна гнучкість і оригінальність. Виходячи із суті та структури творчої активності, ми визначаємо творчу активність молодшого школяра як якість особистості, що базується на високому рівні духовності особистості, формується у процесі відповідної діяльності, знаходить своє виявлення через якість цієї діяльності, сформованість потреби й інтересу до творчої діяльності, самостійність і пізнавальну активність. Творча активність виражається у діалектичній єдності та сполученні ініціативи з відповідальністю, ретельністю, організованістю, чіткістю діяльності, самостійності — з дисципліною, продуктивної сторони діяльності — з репродуктивною, творчості — з нормативністю та традиціями. Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1—4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності — навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи. Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством. Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. Молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей 19 симптом виявляється у внутрішня орієнтації в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційносмислова орієнтувальна основа вчинку[35]. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою. Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування»[10]. У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям. 20 Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, не завжди вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо). Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно — більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя. Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до “іншого”. Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна 21 діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини. Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку. Молодший шкільний вік є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. Саме в цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність. Вербальні маніпулятивні прийоми діти застосовують не тільки до дорослих, а й по відношенню один до одного. До другого-третього року навчання в дітей формуються більш тісні контакти з однолітками на основі спільної діяльності (навчальної, спортивної, громадської), поступово ділові зв'язки підкріплюються моральною оцінкою поведінки кожного. В основі контактних дружніх угруповань лежать особисті відносини. У таких «малих» групах є свої лідери й уся відповідна групова структура. Коли правила малої групи суперечать вимогам класу чи вчителя, виникає «значеннєвий бар'єр», подолання якого є процесом, розтягнутим у часі й пов'язаним із впливом багатьох факторів. Самоврядування - це самодіяльність, що спрямована на керівництво, розробку, прийняття і виконання рішень, від яких залежить життя діяльність колективу. Самоврядування - це демократичний спосіб організації колективного (суспільного) життя. Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоврядування. У першому випадку самоврядування розуміється як засіб устрою громадянського життя по демократичних принципах, і в цьому змісті воно виступає як фактор демократизації суспільства. Психологічний аспект самоврядування пов'язаний із саморегуляцією людини, тобто з психічними процесами[16]. Ми розглядаємо зовнішній аспект - самоврядування в соціальному плані, точніше шкільне самоврядування і у 22 його рамках учнівське самоврядування. Спираючись на аналіз соціальної і психолого-педагогічної літератури по самоврядуванню ми поділяємо погляд М. Капутіна, що самоврядування і співуправління - взаємозалежні. Але перший рівень самоорганізації все-таки самоврядування, а потім - співуправління. Прикладом органу співуправління є загальношкільна рада [19]. Як невід’ємна складова частина системи самоврядування в освіті учнівське самоврядування є одним з найважливіших факторів формування в учнів умінь і навичок керівництва демократичними процесами, що відбуваються в державі. Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування. Учнівське самоврядування – це спосіб, принцип організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі в справах школи, класу, до вирішення важливих питань життя школи. Головними функціями учнівського самоврядування є: Перша – забезпечення нормальної роботи всього дитячого колективу та його підрозділів, оптимальне розв’язування повсякденних завдань із урахуванням інтересів і запитів його членів. Кожному в колективі повинно бути добре і цікаво. Кожен повинен робити все від нього залежне для спільного успіху. Друга – підготовка дітей до майбутньої участі в керівництві державними і суспільними справами, формування у кожного знань, умінь і навичок управлінської і виконавської майстерності. А тому завданням учнівського самоврядування є формування і розвиток соціальної активності, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою самосвідомості. громадянською позицією, почуттям національної 23 1.3. Вивчення проблеми творчої активності молодших школярів в передовому педагогічному досвіді Творча активність – особистісне утворення динамічного характеру, що є комплексом інтелектуальних, емоційних, характерологічних властивостей, які дозволяють особистості продуктивно використовувати творчість у будьякій діяльності. Розвиток творчої активності – процес прогресивних змін у часі і просторі, що відображається у кількісних, якісних і структурних перетвореннях особистості як цілісної системи і полягає в керованому розвитку її творчих здібностей та інтелекту на основі пробудження інтересу до творчої діяльності, оволодіння методами творчого здобуття знань, формуванням індивідуального стилю творчої поведінки [5,с.96]. Поняття “учнівське самоуправління” в педагогіці має свій певний розвиток і використовується в педагогічній літературі протягом тривалого часу, проте наукового визначення його немає. Автори користуються цим поняттям досить широко, вкладаючи в нього різний зміст та різні відтінки. Одні під поняттям “учнівське самоуправління” розуміють діяльність, яку розумно здійснюють самі учні і яка включає постановку мети, планування, способи реалізації плану, організацію обліку і контролю. Інші вважають, що про поняття «самоуправління» школярів можна говорити лише тоді, коли воно виконує управлінські функції. Треті під ним розуміють здатність учнів до самоактивності та саморегуляції, що сприяє розвитку активної життєвої громадянської позиції особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках. Широкий вжиток та оперування цим поняттям, а також ототожнення його інколи з поняттям “самоврядування” часто на досить невизначеній основі значно ускладнюють визначення поняття “самоуправління”. Постає потреба проаналізувати вже існуючі визначення і, узагальнивши їх, спробувати все ж таки визначити поняття “учнівське самоуправління”. 24 Розглянемо визначення цього поняття в літературі. У тлумачному словнику С.Ожегова самоуправління трактується як право на внутрішнє управління своїми, місцевими силами. Енциклопедичний словник зазначає, що самоуправління – це форма місцевого управління у містах, громадах, комунах через органи, які обираються частиною населення або всім населенням. Словник соціально-психологічних понять розглядає самоуправління як частину системи управління колективом, де суб’єктом управління виступає сам колектив. Педагогічна енциклопедія визначає це поняття як участь дітей в управлінні та керівництві справами колективу. Філософська та соціологічна література (Д. Андрєєв, В. Афанас’єв, І. Кон, Т. Смирнов, Г. Філонов) трактує самоуправління як свідому цілеспрямовану діяльність, яка є обов’язковою умовою підготовки особистості до саморегуляції своєї роботи й поведінки у суспільстві. На думку В.Білоусова, самоуправління – метод самоорганізації виховного колективу, що забезпечує формування стосунків не лише взаємозалежності, а й лідерства і партнерства, організаторських якостей шляхом залучення учнів до управління шкільними справами і створення працездатних органів колективу, наділених великими правами та обов’язками. С. Гончаренко в “Українському педагогічному словнику” дає такі визначення: “Самоврядування дитяче – участь дітей в управлінні й керівництві справами свого колективу, що розвиває організаторські здібності, почуття відповідальності, ініціативу, принциповість, заповзятість і є головною умовою розвитку самостійності”. “Учнівське самоврядування – це складова частина виховного процесу школи, що проявляється в спеціально організованій діяльності учнів із забезпечення активної, побудованої на засадах виборності, самодіяльності, добровільності їх участі в організації управління своєю власною діяльністю”. З вищезазначеного вбачаємо взаємозв’язок таких понять, як “самоуправління” і “управління”, бо самоуправління – це: право на управління; форма управління; частина 25 системи управління; участь в управлінні [6]. Теоретичну передумову до визначення власної позиції стосовно розуміння сутності поняття “учнівське самоуправління” склали праці В. Коротова, Л. Гордіна, Л. Новікової, М. Поташника, М. Приходька, А. Холоднюка та низки інших дослідників [ 24, 37, 41, 42]. 26 Висновки до Розділу І Таким чином, учнівське самоуправління розглядається як: - метод самоорганізації виховного колективу, самодіяльний початок у діяльності учнівського колективу, який допомагає розвивати організаторські якості особистості, навички і прийоми організаторської діяльності, у числі яких вміння планувати, правильно розподіляти доручення, налагоджувати облік і контроль (В. Коротов); - один із дійових шляхів формування активності учнів (Б. Кобзар); - початковий тип об’єднання, сутність якого – обов’язкова участь усіх школярів у керівництві справами свого колективу; засіб і метод розвитку громадянської активності, ініціативності і самостійності (Л. Гордін); - спосіб організації дитячого життя (П. Лосєв); - принцип і метод виховання, спосіб життя учнівського колективу (Н. Протасова); - початковий досвід залучення підростаючого покоління до самоуправління народу (А. Холодюк); - частина демократичного шкільного життя (А. Лютенко); - діяльність, яка розумно здійснюється дітьми і включає в себе постановку мети, планування, способи реалізації плану, організацію обліку й контролю; вихованці в ролі організаторів шкільного життя, де вони почуваються господарями й діють як господарі школи (Л. Новікова); - початковий тип об’єднання школярів (В. Жуков); - компонент суб’єктивної структури колективу, склад якого залежить від специфіки праці, умов, які склалися в певному навчально-виховному закладі (Н. Нілов); - соціально-педагогічна функція управління (Р. Шакуров); - можливість брати участь у здійсненні владних функцій (В. Іванов); - етап демократизації шкільного життя (М. Поташник); 27 - частина системи самоуправління народу і єдиного педагогічного процесу; цілеспрямована, конкретна, систематична, організована і передбачувана результатами діяльність, у процесі якої реалізуються функції управління, спрямовані на виконання завдань, що стоять перед школою (М. Приходько); - залучення до компетентного вирішення питань життя свого колективу, всіх його членів без винятку, згідно з їхньою підготовкою до цієї діяльності (В.Іванов); - принцип організації колективу, формування в ньому громадської думки – це залучення всіх учнів до різноманітної діяльності та до управління цією діяльністю, спроба самодіяльності, творчості, нового мислення (М. Капутін); - спосіб життєдіяльності, форма самоорганізації колективу, яка забезпечує самодіяльну участь кожного члена в організації його життя (С. Титова); - метод організації учнівського колективу, який забезпечує формування товариських взаємовідносин і організаторських здібностей шляхом залучення всіх до управління шкільними справами (Т. Хлєбнікова); - у широкому розумінні цього поняття – здійснюване самими школярами управління справами своїх колег; це форма демократичної побудови життя учнівського самодіяльних колективу, яка організацій життєдіяльності з у передбачає: вирішенні урахуванням широку участь найважливіших інтересів учнів учнівських питань своєї різновікових груп; формування високих моральних якостей, інтелектуальних і організаторських здібностей; удосконалення практичних умінь і навичок у процесі колективного визначення важливих цілей з наступною їх реалізацією (Т. Грабовська, В. Демчик, Т. Левченко) Проаналізувавши вищенаведені визначення, можемо згрупувати їх, виділивши такі підходи. Перший підхід – учені Л. Новікова, Р. Шакуров визначали учнівське самоуправління з позиції теорії управління. Н. Нілов – з позиції системного підходу. В. Коротов, Л. Гордін, Н. Лосєв, Н. Протасова 28 вказували на те, що структура, зміст діяльності органів самоуправління мають насамперед відповідати завданням школи, удосконалювати всі сторони життя шкільного колективу, допомагати вчителеві вирішувати проблеми різних порядків: дисципліни, обслуговування, чергування, вибору профілів навчання, факультативів, складання розкладу тощо, тобто внутришкільні проблеми. Другий підхід – дослідники В. Жуков, М. Поташник, В. Іванов, М. Приходько, А. Лютенко, А. Холодюк вважали, що учнівське самоуправління – це засіб підготовки учнів до життя та праці в умовах демократії. Воно є соціально-демократичним інститутом. Органи самоуправління, безумовно, працюють над вирішенням проблем школи, класу й вирішують їх оптимально та результативно. Але добрі показники у дисципліні, шкільному порядку, чергуванні – це не кінцева мета, не самоціль. Самоуправління – це своєрідна “школа навчання демократії”, ефективний засіб виховання особистості, яка здатна включатися у відновлювальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Саме під час такої діяльності формуються самостійність, критичність і узагальненість мислення, інтелектуальні творчі якості (креативність, творча уява, оригінальність підходів у вирішенні колективних справ). Саме другий підхід, на нашу думку, є більш сучасним і його варто застосовувати в роботі з організації самоуправління в загальноосвітніх школах. 29 Розділ ІІ. Педагогічні умови формування творчої активності учнів молодшої школи 2.1. Створення розвивально-виховного середовища як засобу розвитку активності учнів початкової школи Освіта, навчання, виховання... Три головні частини педагогічного процесу. Так було, так є і так буде. Однак кожна епоха висуває з названої триєдності на перший план одну з основних частин, яка в певний історичний момент є визначальною. У сьогоднішніх умовах зростає ціна моральної спрямованості здобутих знань. Ще Я. Коменський говорив: «Діти допитливі, з гострим розумом при правильному вихованні стають великими людьми». Ось чому чим багатша на знання людина, тим гостріше ставиться питання про рівень розвитку її загальнолюдських цінностей, наприклад таких, як громадянська активність, відповідальне ставлення до справи, вміння враховувати загальні інтереси, вміння підкорятися і керувати. Ці та інші якості можуть формуватися при діяльнісному спрямуванні процесу виховання особистості, що (розвивається. У зв'язку з цим перед педагогами постає завдання — навчитися мистецтва виховної роботи, оволодіти новими технологіями виховного процесу. Однією з таких технологій є колективне творче виховання, колективна організація творчої діяльності. Першим у педагогічній діяльності використав технологію колективного творчого виховання А С. Макаренко. Вся діяльність його колонії імені М. Горького та комуни імені Ф. Дзержинського була заснована на ідеях цієї технології: колективне рішення виконання всіх дій; зміна складів зведених загонів; система перспективних ліній. Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного 30 способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Технологія колективного творчого виховання дасть можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога. Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує; творить спільно з іншими такими зацікавленими людьми. Завтра він же з такою ж самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує дійову та міжособистісну сфери діяльності людини. Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань. Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "секретного договору"), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята). Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть 31 пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; не завжди робиться учасників. по шаблону, Колективні творчі напрямками виховання: розкриває справи бо справа нові можливості її розрізняються за громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо. Технологія колективного творчого виховання припускає створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, для дітей, - привабливих які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя; побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ, взаємин, вчинків; організацію діяльності, суспільно значимої (для людей), особистісно значимої («творчо — інакше навіщо»), художньо - інструментованої (ритуалами, одухотвореної щирістю, законами, гумором традиціями), і розумінням дорослими потреб дитинства; особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших). Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є: єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя; творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації; єдність окремих стадій організації кожної справи. 32 У технології колективного творчого виховання головне — «жити заради усмішки іншого», що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям. Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості. Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція. Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань: виховні завдання, які ставлять вихователі у процесі організації колективної творчої діяльності, вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці - в тій чи іншій мірі - при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе; у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного; у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світоглядна (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, павички, звички, здібності, риси характеру); у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільно цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом; відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, 33 обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток; у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язано здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне. Ефективне педагогічне керівництво не спрямовується «зовні», «зверху на діяльність» вихованців: воно - душа спільної, насамперед організаторської турботи вихованців і вихователів. Що ж входить в методику колективної організаторської діяльності, яка включає всі її три ланки: планування, повсякденну організаторську роботу, обговорення й оцінку зробленого? Колективне планування: Загальний збір (загальні збори, зліт делегатів) - «старт», на якому складається план спільної справи чи цілого періоду життя (за допомогою запитань-завдань типу: що і для кого зробимо? Коли? Де? Кому краще брати участь? З ким разом зробити? Хто буде провідним?); Конкурс на кращу пропозицію за планом, на кращий проект справи; Анкети пропозицій (Що ти хотів би зробити? І т. п.); Розвідка справ і друзів - попередня і масова (за такими, наприклад, маршрутами, як «Клас», «Бібліотека», «Малята», «Мікрорайон», «Рідна природа», «Далекі друзі»); «блискавки» з пропозиціями до плану (для обговорення). Поточна організаторська діяльність: Робота рад справ (з представників усіх первинних колективів і друзів справи); Робота зведених об'єднань добровольців; Поточна розвідка справ і друзів; Робота (по черзі) класних колективів як чергового загону для контролю за виконанням плану спільних справ; Десант ради колективу у відстаючі класні колективи для спільної ударної роботи, навчання на власному досвіді; 34 «блискавки», стінні, радіо - , фото - , світлові, висвітлюють хід виконання плану; Загальний збір (загальні збори) «по тривозі», на якому обговорюються екстрені питання поточного життя; Огляди дружби між класними і шкільними колективами для взаємного контролю, оцінки роботи, обміну досвідом; Чергування творчих доручень мікроколективам, кожен із яких по черзі, протягом одного або двох тижнів, організовує і здійснює один з видів повсякденної роботи («господарі класу» або «вахтові», «друзі книжки», «витівники», «газетярі» - випуск стінної газети, «фізорги», «квіткарі» або «друзі природи», «журналісти» - випуск усного журналу, «наймудріші» або «здогадливі» - випуск ребусника або проведення вікторини і т. д.). Колективне обговорення і оцінка зробленого: Загальний збір (загальні збори) - «вогник», на якому (спочатку в первинних колективах, а потім спільно) обговорюються підсумки проведення справи або періоду життя (за питаннями - завданнями такого типу: що нам вдалось і чому? Що не вийшло й чому? Які уроки врахуємо в майбутньому?); Анкети оцінки (Що найбільше сподобалось? Чому? Чого навчились? Чого і кого навчив сам? і т.п.) «блискавки», стінні, радіо - , фото - , світлові, «живі» газети, присвячені підсумкам зробленого; Лінійки з творчими рапортами; Загальний збір, зокрема звітно - виборний, на якому спочатку в первинних колективах (або класах), а потім спільно обговорюються підсумки діяльності за минулий період і складається план справ на новий період. Колективна творча справа (КТС) — це засіб організації життя дітей та дорослих, це основний виховний засіб (інструмент) комунарської методики. Комунарська методика — методику виховної роботи можна вважати комунарською, якщо її суттю є така організація спільної діяльності дорослих і дітей, за якої всі члени колективу беруть участь у плануванні та аналізі, 35 діяльність має характер колективної творчості та направлена на користь і радість далеким і близьким людям. Орлятське коло — традиція виконання пісень на зборі, поклавши руки на плечі друзям, що сидять поруч. Рада справи — тимчасовий керівний орган, до якого входять представники всіх мікрогруп колективу. Стадії КТС — етапи організації та проведення колективної творчої справи їх налічують шість: колективне цілепокладання, колективне планування, колективна підготовка справи, проведення справи, колективний аналіз, найближча післядія. Терміновий загальний збір — обговорюється будь-яка подія, що потребує негайного колективного рішення. Скликається за ініціативою ради колективу. Чергування творчих доручень (ЧТД) — один із прийомів колективного організаторського життя. Являє собою поєднання (серію) декількох постійних справ, які виконує по черзі кожний первинний колектив для загального колективу та для навколишніх людей. До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології: 1. Колективна організаторська діяльність. 2. Колективна творчість. 3. Колективна постановка мети. 4. Ситуації-взірці. 5. Емоційне насичення колективного життя. 6. Суспільне спрямування діяльності колективу. Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних 36 відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому. Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу. Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення конкретних дій на певний період часу. Обов'язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у часі (від декількох годин до місяця) відрізок колективного життя, в якому діти та дорослі живуть підвищено інтенсивним, напруженим колективним життям згідно з принципами демократизації, гуманізму, творчості. Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов'язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності. Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності. 37 Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колективної творчої діяльності. Етап І. Попередня робота колективу або колективне цілепокладання: визначення теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків., шефів. Рони визначають виховні завдання наступної КТС, намічають вихідні дії для розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які колективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання дітей. Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором? Етап II. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна, роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив і уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна назвати «збором-стартом». Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці за- 38 стосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час. Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо. Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий по-дружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорослого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція. Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій. Дія того, щоб ідеї технології колективного виховання впроваджувати в діяльність якого-небудь колективу, в першу чергу необхідно знайти в цьому колективі особу особливого типу, лідера, що може захопити і повести за собою дітей. Педагог, працюючи з дітьми за цією технологією, повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий світогляд, глибокі 39 знання з психології дитини, розвинену рефлексію та емпатію, володіти достатніми вміннями у сфері організаторської та комунікативної діяльності. Своє спілкування з вихованцями вчитель повинен будувати на основі дружньої прихильності та захопленості спільною творчою діяльністю, бути прикладом для дітей у дотриманні законів— заповідей колективу, серйозно ставитися до обрядів і символів, до самої форми життєдіяльності колективу. Учні повинні відчути, побачити спорідненість діяльності вихователів і учнів, зрозуміти, що для педагогів колективна організація творчої діяльності є не тільки технологією виховання, а й особистою життєвою позицією. Розглянемо особливості діяльності педагогів на кожному етапі підготовки і проведення колективної творчої справи. При проведенні колективного цілепокладання дорослі не диктують, не нав'язують своїх думок, а міркують разом з дітьми, роз'яснюють щось не до кінця зрозуміле, відповідають на всі запитання. Тон розмови повинен бути доброзичливим, зацікавленим, товариським. На етапі колективного планування успіх збору-старту багато в чому залежить від особистості ведучого. Педагог зіставляє висунуті варіанти, ставить навідні, уточнювальні запитання. Пропонує обґрунтувати висунуті ідеї або їхню критику, ставить додаткові "завдання для обмірковування". Визначальну роль на цьому етапі відіграє взаємне переконання і дорослого, і самих дітей у необхідності запропонованої справи. В цей період діти навчаються творчого пошуку найкращого варіанта рішення завдання, а педагоги привчають кожного до такого пошуку, використовуючи різні прийоми. Не менш важлива роль педагога і на етапі колективної підготовки справи, характер його впливу на вихованця і взаємодія з ним. Не можна допускати тиску на дитину, він не викличе ентузіазму в підлітка, скоріше навпаки: він перестане вважати нинішнє діло своїм, втратить до нього інтерес. Педагог повинен уміти користуватися засобами, які збуджують вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі в здійсненні загальної 40 справи: захоплення добрим сюрпризом (виконання мікроколективом частини загальної справи по секрету від інших), допомога дружньою порадою (пропозиція декількох варіантів виконання — на вибір), захоплення «секретним договором» («Давай разом підготуємо це по секрету від усіх?!»), довіра відповідальним дорученням («Тільки ти це можеш зробити»), звертання до вихованців по допомогу, з проханням навчити («Покажи мені, будь ласка, як це краще зробити...»), товариська вимога від імені колективу («Раз вирішили всі разом, то треба...»), товариське заохочення всіма формами схвалення, а також похвалою (розгорнутим схваленням) і винагородою морального характеру від імені колективу. На етапі проведення справи педагоги захоплюють вихованців особистим прикладом бадьорого настрою, мажорного тону, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемоги у боротьбі з власними слабкостями, а у разі потреби — рішучою вимогою від імені колективу, повністю серйозним або з відтінком гумору («Слухайте наказ — носа не вішати!»). Якомога більше педагогічного такту до особи учня педагог повинен виявити на етапі колективного підбиття підсумків. Він повинен проявити чуйність, дипломатичність у разі програшу, не дати образити учасників КТС. Зуміти об'єктивно оцінити ситуацію, логічно викласти низку помилок і дати адекватну оцінку роботи — ось основне завдання керівника на цьому етапі. Педагогу необхідно виявити свої організаторські здібності та конструктивні вміння, далекоглядність для реалізації у найближчій післядії висунутих у ході аналізу КТС завдань. 41 2.2. Організація самоуправління молодших школярів в Малинській ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 Деякі шкільні колективи м. Малина Житомирської області працюють за методикою колективного творчого виховання, наприклад загальноосвітня школа І-ІІІ ст..№6. Вони переробили методику колективного творчого виховання, пристосувавши до наших днів. І в цій якості вона своєчасна і вкрай потрібна. Шкільний колектив — це складна система різноманітних за типами колективів і об'єднань. У шкільному колективі учень вступає в спілкування і взаємодію з багатьма дорослими, вчителями, школярами різного віку, що відкриває великі можливості, творчої діяльності. Учнівський колектив об’єднано в Учнівську республіку. Очолює Учнівську республіку Президент, який обирається учнями 5-11 класів на основі прямих, рівних, вільних виборів шляхом таємного голосування. Після виборів Президент протягом місяця формує Кабінет Міністрів і Старостат, які діють на засадах демократизації, законності, поваги, дружності, відповідальності, дисципліни та активності, творчої ініціативи. Кожен міністр має обов'язки, які затверджуються на учнівській конференції. В Учнівській республіці діє п’ять Міністерств: - навчально-пізнавальної діяльності; - внутрішніх справ; - культури і спорту; - зв’язків з громадськістю; - суспільно-корисної діяльності; До складу міністерств входять представники кожного класу. Старостат формується зі старост класів, які обираються кожним колективом на класних зборах, які є вищим органом самоврядування у класі. Учнівське самоврядування у школі покликане виконувати наступні функції; 42 - забезпечення порядку у школі, організація чергування у школі, у класах; - організація дозвілля на перервах; - проведення загальношкільних творчих справ; - організація самоврядування у класах, контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог; - організація благоустрою території школи, двору; - керування роботою гуртків художньої самодіяльності, клубів за інтересами; - підготовка до проведення конкурсів, творчих справ, завдань; - заслуховування звітів органів учнівського самоврядування; - проведення соціологічних досліджень з проблем життєдіяльності учнівських колективів; - участь у розробці плану роботи школи на новий навчальний рік; - участь у проведенні педагогічних рад, на яких розглядаються питання життєдіяльності учнівських колективів. Дані положення знаходять своє відображення у плані роботи органів учнівського самоврядування. З метою повсякденного практичного керівництва самоврядуванням проводяться щотижневі оперативки з різних напрямків діяльності. На них викликаються відповідальні за ту чи іншу галузь шкільної роботи. Досліджується стан різних ділянок діяльності учнівського самоврядування, заслуховуються звіти представників класів, визначаються завдання на наступний тиждень. Найвищим органом учнівського самоврядування є учнівська конференція, яка збирається не менше одного разу на рік з питань навчання, виховання, аналізу роботи органів учнівського самоврядування, планування роботи на новий навчальний рік. Учнівське самоврядування має двоступеневу структуру загальношкільну і класну з чітким взаємозв'язком органів учнівського самоврядування класів із загальношкільними органами учнівського 43 самоврядування.. Класну систему в Учнівській Республіці представляє Старостат. Вищим органом учнівського самоврядування у класі є учнівські збори, на яких приймаються рішення з питань діяльності колективу, заслуховується інформація старости, представників Міністерств, визначаються конкретні шляхи організації колективних творчих справ. Збори визначають зміст і форми роботи учнівського активу на чолі зі старостою. Учнівське самоврядування на рівні класу має наступну структуру: УЧНІВСЬКІ ЗБОРИ – вищий орган учнівського самоврядування у класі СТАРОСТА заступник старости казначей відповідальний за чергування у класі відповідальний за чергування по школі відповідальний за чергування у їдальні відповідальний за територію, закріплену за класом відповідальний за озеленення відповідальний за меблі відповідальний за стан збереження підручників тимурівці відповідальний за учнівський куточок актив відповідальний за навчання відповідальний за дисципліну відповідальний за відвідування відповідальний за щоденник класу відповідальний за зовнішній вигляд організатор дозвілля літописці Дуже важливим кроком у становленні моделі самоврядування стало створення Конституції Учнівської республіки, яка була обговорена і ухвалена всіма учнями школи. Це дає можливість виховувати в учнів правову культуру громадянина України, яка формується передусім на основі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків, глибокої поваги до законів і правил людського співжиття. Важливим завданням громадян Учнівської республіки є забезпечення у навчальних закладах єдиного інформаційного простору. Щомісячні випуски 44 багатотиражної шкільної газети "Шпора" стали першопоштовхом багатьох ініціатив та виявом громадської думки учнівського колективу. З метою активізації роботи класних колективів у діяльності школи, підвищення авторитету і престижу Учнівської Республіки, вироблення активної громадянської позиції щодо діяльності класів, самокритичної оцінки до неї визначається рейтинг життєдіяльності класних колективів. Рейтинг класів визначається за постійними критеріями, підсумки за якими підбиваються в кінці семестру: а) загальна сума балів рейтингу учнів класу (0 – 5 балів) б) участь у позакласних заходах, результативність і активність у заходах школи (0 – 5 балів) в) візитна картка класу: — естетичне оформлення класу (0 – 5 балів) — озеленення (0 – 5 балів) — санітарний стан класу (0 – 5 балів) — культура спілкування (0 - 5) — зовнішній вигляд школярів (0 - 5) г) порушення правил внутрішнього розпорядку роботи школи (0 — 5); д) створення сприятливого мікроклімату класу, організації і рівень самоврядування (0 — 5 балів). Рейтингову таблицю заповнює педагог-організатор разом з органом учнівського самоврядування, її обговорюють та затверджують на засіданнях м/о класних керівників. Щосеместру підбиваються підсумки роботи класів і за найбільшою сумою балів визначаються відповідні місця. Наприкінці навчального року підбиваються підсумки за всі семестри і визначається переможець, який набрав найбільшу суму балів. Найвизначнішою подією життя Учнівської республіки є церемонія нагородження переможців конкурсу, який триває протягом року "Учень року" у найрізноманітніших номінаціях: - міністр року 45 - староста року - відкриття року - олімпієць року - артист року - художник року - спортсмен року - шпорист року - соліст року - кулінар року - ведучий року - диск-жокей року тощо За традицією церемонія проходить на День школи, який святкується у передостанній день навчального року. За рейтингом життєдіяльності визначається "Найкращий клас року", "Найкраща класна кімната року", "Найкращий учнівський куточок". Учні і класні колективи отримують дипломи та подарунки. Органи учнівського самоврядування тісно співпрацюють з педагогічним колективом, зокрема із заступником директора школи з виховної роботи, педагогом-організатором, класними керівниками. Наказом по школі за кожним міністерством закріплений педагог-радник із членів педколективу. Педагоги-радники допомагають органам учнівського самоврядування підготувати обґрунтовану перспективу розвитку діяльності у позашкільний час, консультують членів міністерств з окремих питань життєдіяльності учнів. Класний керівник є консультантом з певного виду учнівської діяльності в межах класу. Ініціаторами різноманітних справ у класі і школі виступають учні. На стенді «Життя школи» чітко й регулярно висвітлюється робота Міністерств по відповідних напрямках. Міністерство внутрішніх справ 2 рази на місяць проводить рейд-перевірку щоденників класу щодо правопорушень («Парад порушників») («Зовнішній вигляд»). та перевірку зовнішнього вигляду щотижня 46 Бажання об'єднати учнів молодших класів навколо КТС, яка б сприяла розширенню їх кругозору, вивченню природи рідного краю, розвитку здібностей, виховувала б у школярів милосердя, шанобливе ставлення до природи, праці, призвело до створення дитячої організації молодших школярів "Країна Сонячних Зайчиків". СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ «КРАЇНА СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ» СОНЯЧНА РАДА - орган самоврядування в класних колективах. КВІТИ-БУДИНОЧКИ - класи (за книгою В. Нестайка, «Країна Сонячних Зайчиків» - велика квіткова галявина, де всі живуть у будиночках-квітах, а тому кожен клас обирає собі квітку, яка й стане його символом). ОБ'ЄДНУЮЧА ІДЕЯ: доброта та справедливість. ПРАВА ЖИТЕЛІВ «КРАЇНИ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ». Усі мають рівні права, кожен має право при потребі скликати Сонячну Раду чи Велику Сонячну Раду. ЕМБЛЕМА «КРАЇНИ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ» - соняшник, який вважається священною квіткою Сонячних Зайчиків ДЕВІЗ: Над усім на світі злом Здобудем перемогу: Сонячні Зайчики завжди Прийдуть на допомогу. На початку гри кожен клас отримує картонне кольорове обличчя хлопчика Веснянки (головного героя твору В. Нестайка «В Країні Сонячних Зайчиків»), на яке в процесі гри за кожне виборене 1-ше місце наклеюється золота веснянка, за 2-ге - срібна та 3-тє - коричнева. Золотою веснянкою нагороджуються також будь-які добри справи дітей. Подорож Країною Сонячних Зайчиків здійснюється в три етапи: 47 1-й - ПІДГОТОВЧИЙ (знайомство з книгою в. Нестайка «В Країні Сонячних Зайчиків»; вибір квітів-символів, вивчення девізу, пісні; свято «Посвята в громадяни Країни Сонячних Зайчиків») 2-й – ОСНОВНИЙ (подорож Країною Сонячних Зайчиків) 3-й – ПІДСУМКОВИЙ (нагородження класу-переможця за підрахунком веснянок проводиться в кінці травня). ДОРУЧЕННЯ жителів Країни Сонячних Зайчиків ( по класах) 1. Голова Малої Сонячної Ради 2. Міністри 3. Управителі містечка Розваг 4. Служителі книжкової Канцелярії 5. Служба «Срібна роса» 6. Радники королеви спорту Учнівське самоврядування - не засіб звільнення вчителів від педагогічних обов'язків і завантаження ними учнів. Це спроба розширити діапазон діяльності дорослих і дітей - членів єдиного колективу, можливостей для їхньої співдружності, творчого пошуку й ініціативи, засіб навчитися жити й працювати за законами демократичного суспільства. 48 2.3. Форми і методи розвитку самоуправління дітей молодшої школи Процес розвитку учнівського самоуправління передбачає послідовну зміну станів, безперервних якісних змін, які забезпечують перехід колективу класу із системи керованої в систему самокеровану. Мета учнівського самоврядування полягає у демократизації життя колективу класу і на цій основі – формування у школярів готовності до участі в управлінні суспільством. Визначення основної рушійної сили процесу розвитку самоуправління пов’язане з орієнтацією на конкретних учнів. Будучи суспільною по своєму направленню, робота органів самоврядування істотним чином залежить від відношення до цілі діяльності кожного учня, наявності у нього мотивів участі в ній. Виникає протиріччя між цілями діяльності колективу, змістом процедури організації і відношенням до них кожної дитини. Умовою розв’язку цього протиріччя і перетворення його в рушійну силу є сформованість групового мотиву дії, яка розуміється як діалектична єдність мотивів членів групи. Сам процес розвитку самоуправління можна зобразити за допомогою такої схеми (див. схему 1). З схеми видно, що ядром процесу є мотив групової дії, а також там показані задачі, які повинні розв’язуватись на кожному етапі управлінського циклу. Суттєвий вплив на формування цього мотиву можливий за умови розв’язання визначених задач. Процес становлення учнівського самоврядування відбувається у декілька етапів, які мають свої особливості. Джерелом розвитку самоуправління на етапі його зародження є протиріччя між внутрішньою ціллю і індивідуальним мотивом. 49 Визначення цілі діяльності Колективне Прийняття цілі колективом підведення підсумків Колективне обговорення цілей Оцінка своїх можливосте й Реалізація Постановка управлінської Колективне обговорення цілей рішень Оцінка своїх Інтенсивна можливосте організатор й ська діяльність Прийняття рішення МОТИВ ГРУПОВОЇ ДІЇ “МИ ХОЧЕМО” проблеми Висунення ідей Колективне обговорення рішення Оцінка варіантів Вибір варіанта Рис.1. Схема процесу розвитку учнівського самоуправління 50 Мета, яку ставлять педагоги та вищестоящі органи самоуправління чи сам колектив, тільки тоді перетворюється в груповий мотив на цьому етапі, коли учні бачать, що задоволення їх потреб прямо залежить від її досягнення. На етапі становлення самоврядування джерелом розвитку виступає протиріччя між метою діяльності, яку визначив учнівський колектив і відношенням учнів до її досягнення. Розв’язується воно на основі залучення дітей до подолання труднощів при виборі рішень, які дозволяють досягнути групової мети. У цьому випадку формується груповий мотив, в якому відображається інтегрована думка про те, які форми роботи найбільше сприяють її досягненню. На етапі самовдосконалення джерелом розвитку є протиріччя між цілями діяльності і відношенням учнів до процедури її організації, в тому числі і до прийняття управлінських рішень. Перспективою цих протиріч є формування мотивів оптимальної організаційної структури колективу. Необхідною умовою розвитку самоврядування є наявність єдиної мети. Другою умовою розвитку самоврядування є співробітництво дітей і дорослих. Чим інтенсивніше співробітництво органів дитячого самоврядування з дорослими, тим результативніша їхня діяльність. Для того, щоб успішно здійснювати це співробітництво, учителі повинні знати теоретичні основи управління функцій, методи та принципи дитячого самоврядування. До основних організаційно-методичних принципів управління відносяться: регулярна почергова змінність виборного активу; розширення реальних прав і повноважень органів самоврядування; доброзичлива вимога; конкретизація колективних творчих справ; диференціація (створення умов для повного прояву і розвитку здібностей кожного члена). До принципів роботи органів самоврядування можна віднести: демократичність (обрання органів самоврядування на основі громадської думки); виборність (на основі об'єктивної характеристики кандидатур проходить голосування за висунуту кандидатуру); змінність (зміна ділянок 51 роботи, забезпечення кожному члену нових функцій у колективі); звітність (звіт про виконання доручень при завершенні визначеного виду діяльності), співробітництво, довір'я, узгодженість між членами колективу, дорослими і дітьми; особиста і колективна відповідальність за прийняття рішень та їх виконання; гласність, контроль; демократизація відносин дорослих і дітей. Під дитячим самоврядуванням ми розуміємо цілеспрямовану, конкретну, систематичну, організовану і прогнозовану за наслідками діяльність вихованців, у процесі якої реалізуються функції управління, спрямовані на вирішення завдань, які стоять перед учнівським колективом чи об'єднанням за інтересами. Зміст діяльності органів самоуправління визначається метою і завданнями, які стоять перед колективом. Для того, щоб діяльність органів самоврядування була результативною, необхідно наповнити її зміст, форми і прийоми творчістю, оптимізмом. Діяльність дитячого самоврядування, на відміну від інших видів діяльності, має свою специфіку, яка проявляється, по-перше, у необхідності враховувати не тільки вікові та організаторські можливості вихованців, але й інтереси колективу, об'єднання. По-друге, управлінська діяльність здійснюється учнями, які не досягли ще соціальної зрілості, не оволоділи управлінськими вміннями й навичками. Саме тому необхідно приділити особливу увагу педагогічному забезпеченню діяльності учнівського самоврядування в учнівських колективах та наставництву. Діяльність учнівського самоврядування, перш за все, - практична; разом з тим, вона ж є і організаторською, і творчою, і управлінською. Тому її необхідно будувати таким чином, щоб вихованці на практиці оволодівали управлінськими вміннями й навичками самоуправління. А для цього дорослий (учитель): методично вірно готує учнів до самоврядування, співробітничає з ними, розвиває і передає організаторський досвід; визначає разом з дітьми, підлітками, молоддю систему і структуру органів самоврядування; 52 розробляє разом із членами колективу завдання, функції, права, обов'язки і міру відповідальності кожного за доручену справу; включає в систему самоврядування всіх членів колективу; узгоджує зміст роботи органів учнівського самоврядування з роботою учнівських об'єднань за інтересами; налагоджує тісну взаємодію органів самоврядування з батьківським комітетом; надає повсякденну допомогу; сприяє розвитку гуманності, створенню атмосфери взаємодопомоги, відвертості, щирості, милосердя, добра, чуйності, людяності. Усі органи учнівського самоврядування працюють у тісній взаємодії. У класах вищим органом самоврядування є класні збори, на яких приймаються рішення з важливих питань життя колективу, вибирають актив, старосту. Староста підтримує зв'язок класу з учнівським комітетом школи, забезпечує підготовку і проведення зборів, чергування у класі. Тут обирають відповідальних за різні ділянки колективної діяльності - членів відповідних комісій учкому школи. Для організації колективних творчих справ у класах можуть створюватися тимчасові групи активу (штаби, ради тощо). У різноманітних об'єднаннях за інтересами також формується актив відповідно до змісту їх діяльності. Особистісно орієнтоване виховання вимагає найбільш повного використання виховних можливостей різних видів діяльності. Діяльність у природному і соціальному середовищі - першооснова розвитку особистості. Вірна її організація допомагає людині творити себе і своє життя. У процесі діяльності учні спілкуються, у них формується певне ставлення до суспільства, людей, природи, самого себе. Активно взаємодіючи з навколишнім світом, учень набуває соціального досвіду. Отже, виховання особистості — це, перш за все, - розвиток її діяльності. 53 Діяльність сама собою не буде виховуючою, якщо немає певного цілеспрямованого керівництва, якщо не використовуються педагогічно виправдані методи впливу на особистість. Таке керівництво спирається на структуру діяльності. Відомий психолог С. Люблінська підкреслювала, що в діяльності виділяються такі структурні компоненти, як мета - що людина хоче; мотив, який спонукає її до дії; засоби, що використовуються для досягнення поставленої мети; наслідки діяльності або в матеріальній, або в духовній сферах; ставлення людини до наслідків і до процесу самої діяльності [50 ]. Як бачимо, у структурі діяльності вже закладено виховуючі можливості, які вчитель використовує в роботі з учнями різних вікових груп. В організації виховного процесу він ураховує специфічні особливості різних видів діяльності, об'єм і зміст її на кожному віковому етапі відповідає рівню і характеру психічного розвитку учня. Психолог А. Леонтьєв підкреслює, що життя чи діяльність у цілому не складається однаково механічно із окремих видів діяльності. Одні види діяльності є на даному етапі провідними і мають велике значення для подальшого розвитку особистості, інші - менше. Одні відіграють головну роль у розвитку, інші -підпорядковану. Тому потрібно вести мову про залежність психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності [42]. Демократизація і гуманізація шкільного життя вимагає перебудови методики виховання. Сутність перебудови полягає в гуманно-демократичних стосунках учителів і вихованців, співробітництві, співтворчості і співдіяльності. Таким вимогам відповідає методика творчого виховання, розроблена відомим ученим із Санкт-Петербурга І.Івановим ще в 60-ті роки минулого століття. Вона спрямована на виховання активно творчої особистості і одержала сьогодні визнання та широке розповсюдження. У її основі лежать такі положення: дорослі і діти діють разом, об'єднуючись спільними інтересами, спільними життєвими турботами, будують свої стосунки на основі співпраці; учитель (дорослий) в своїй роботі опирається на позитивні риси учня, вірить у його творчі сили, активізує і розвиває їх; 54 життєдіяльність учнівських колективів носить творчий характер, визначається варіативністю змісту, форм і методів. В основі цієї методики лежать педагогічні ідеї А .Макаренка, С. Шацького та ін. Суттєва відмінність цієї методики від традиційної полягає в тому, що традиційна методика орієнтована на зовнішній вплив, а методика творчого виховання передбачає включення кожного в процес діяльності. Для традиційної методики характерні відкрита постановка цілей, завдань і прямий моральний вплив. Методика творчого виховання орієнтується на спільне вироблення цілей життя учнівського колективу і використання різних видів виховного впливу, коли виховні завдання вирішуються непомітно для вихованців. Отже, методикою творчого виховання називаємо такий спосіб організації життя учнівського колективу, під час якого вихователі і вихованці турбуються про поліпшення, зміни навколишнього життя і самих себе; разом планують, організовують, аналізують свою діяльність через нагромадження, усвідомлення і вибір думок, пропозицій, ідей кожного, формуючи в діяльності відносини дружби, поваги, взаєморозуміння, турботи. Організовуючи таку діяльність, І. Іванов пропонує використовувати в єдності методи товариської виховної турботи. Зокрема, методи товариського спонукання, за допомогою яких в учня створюється і закріплюється потрібний емоційно-вольовий настрій на участь у загальній творчій турботі про інших людей, про себе, розвиваються почуття, прагнення, інтереси, потреби. Ця група методів передбачає застосування таких прийомів: захоплення радісною перспективою, доброю справою, творчим пошуком; товариського заохочення (подяка, нагорода, схвалення). До них належать також методи товариського переконання, метою яких є формування почуття відповідальності за себе і своїх однолітків. Це, перш за все, товариська вимога, контроль за виконанням вимог, нагадування, допомога, порада, засудження, критика. До групи методів товариського спонукання належать і ті, які виховують віру у свої сили. Вони передбачають 55 використання таких засобів і прийомів, як довіра, навіювання, звернення до людини за допомогою. Другу групу методів товариської виховної турботи складають методи товариського переконання (роз'яснення, розповідь-роздум, переконання на власному досвіді, обговорення власного досвіду і досвіду інших, товариська дискусія). І, нарешті, третя група - методи товариського привчання (оптимальний режим життя, творчі доручення, творча гра, традиції, особистий приклад). Головна форма реалізації в практику класного і шкільного життя колективного творчого виховання - колективна творча справа. Колективна творча справа - це повнокровне життя старших і молодших, виховників і вихованців, їхня спільна турбота про навколишнє життя. У цьому житті педагоги виступають як помічники дітей, які діють [17, с.3-5] разом з ними і попереду них. Виходячи із суспільно-гуманістичного характеру діяльності учнів, суть кожної справи - це турбота про Україну, про оточуючих людей, один про одного, про самого себе. Усе це згуртовує дорослих і дітей. І чим багатше, цілеспрямованіше, організованіше спільне життя, тим ефективнішим є виховний процес, який відбувається в глибині цього життя. Справа ця колективна, тому що здійснюється разом - дітьми і старшими, як їх спільна турбота. Справа ця - творча, тому що в ній здійснюється спільний пошук кращого вирішення життєво важливого завдання, тому що твориться разом - не тільки виконується, але й організовується: задумується, планується, оцінюється. Вона творча ще й тому, що не може перетворитися в догму, проводитися за шаблоном, а завжди виступає в різних варіантах, бо вона - частина життя. Колективні творчі справи відрізняються одна від одної, перш за все, характером діяльності, яка виступає на перший план: трудової, суспільногуманістичної, пізнавальної, художньо-естетичної, спортивно-оздоровчої, організаторської, краєзнавчої, пошукової. У кожній справі вирішується комплекс педагогічних завдань, відбувається розвиток демократичних основ 56 життя, самостійності, ініціативи дітей, самоврядування, активного громадянського ставлення до людей і до навколишнього світу. Колективна творча справа, збагачуючи колектив і особистість соціально цінним досвідом, дозволяє кожному проявити і вдосконалити кращі людські задатки і здібності, стосунки і потреби, зростати духовно і морально. Отже, колективна творча справа - це конкретне втілення громадянської турботи в поєднанні її трьох сторін: практичної, організаторської, виховної. Тому вплив її на особистість кожного учасника має глибокий цілісно-різнобічний характер. Колективна творча справа відрізняється від традиційних заходів тим, що в процесі її проведення педагог ставить перед учнями завдання опосередковано, непомітно для дітей. У вихованців уже на початку колективної творчої справи створюється враження, що вони самі роблять те, що хочуть, учительського впливу ніби зовсім не існує. Цей фактор і є головним стимулятором активності, творчості, ініціативи, самодіяльності, демократизації життя. Технологія організації творчих справ: 1. На основі розвідки обирається та чи інша справ, проводиться конкурс між колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти. 2. На загальному зібранні, зборах заслуховуються і обговорюються всі варіанти (один із них відбирається для здійснення чи створюється зведений проект); обирається рада справи із представників кожного колективу. 3. Рада справи, спираючись на пропозиції членів мікроколективів, розробляє обраний варіант, враховуючи місцеві умови та специфіку роботи відповідного учнівського колективу, розподіляє доручення між колективами, а потім сама ж і керує виконанням задуманого. 4. Проведена справа обговорюється на загальному зібранні, зборах. Кожен колектив висловлює свою думку про вдачі і невдачі, а потім обов'язково вносить свої пропозиції на майбутнє. 57 Сила кожної творчої справи полягає в тому, що вона вимагає спільного пошуку, дає поштовх і відкриває для нього широкий простір. Тому в кожній із таких справ - гнучка форма і багатий зміст, нестандартні варіанти. Організовуючи КТС, педагог разом із дітьми дотримується технологічної послідовності шести стадій: 1. Попередньої роботи вихователів: визначення ролі КТС у житті колективу, висунення виховних завдань, продумування різних варіантів справ і стартової бесіди, розгляд доцільності залучення шефів, старших друзів, однодумців. 2. Колективного планування КТС: колективного уточнення мети, розвідки справ, збору інформації, колективного її аналізу, узагальнення та визначення завдань, справ, з точки зору їх користі; загального збору-старту, на якому складається план-схема. 3. Колективної підготовки КТС: колективний орган управління КТС уточнює і конкретизує її підготовку і проведення, організовує виконання цього плану, доцільно розставляє на місця колективні дії, організовує їх взаємовідносини, заохочує ініціативу кожного, кожен мікроколектив виконує свої завдання, проявляє творчість, готуючи сюрприз усім. 4. Проведення КТС: здійснення накресленого плану, не виключаючи імпровізації (відхід від задуму), вчителі створюють мажорний тон, підтримують учнів. 5. Колективного повідомлення підсумків: аналізу на рівні мікроколективів: що було хорошого? Що вдалося, завдяки чому? Що слід використати в подальшій роботі? Що перетворити в традицію? Як можна діяти по-іншому? Кому дякувати? 6. Найближча післядія: громадська думка вироблена, стає змістом цієї стадії, її найближчим наслідком. Співдружність старших і молодших розвивається таким чином: 1. Турбота старших про молодших: керівництво святом, справами та іграми молодших, виконання доручень, проведення спільних зборів, творчих 58 зустрічей, виховних занять; повсякденне товариське спілкування старших з молодшими. 2. Турбота молодших про старших: підготовка молодшими творчих подарунків-сюрпризів, участь у святах і справах старшого колективу пізнавальних, художньо-естетичних, спортивних, у ролі глядачів, уболівальників. 3. Спільна турбота молодших і старших про свій колектив, іпеких друзів: планування, підготовка, проведення загальних свят, справ. Життя колективу в період реалізації КТС, може організовуватися за таким планом: - що проведемо (яку КТС)? - для кого (на радість кому)? /для свого класу, іншого класу, школи, своїх рідних малюків, оточуючих людей, ветеранів, рідного краю, далеких друзів/; хто бере участь? /усі мікроколективи, деякі - за бажанням, добровільні з різних мікро колективів/; з ким проведемо? /з мікроколективом шефів, з усім колективом шефів, з іншими колективами, з дорослими друзями/; хто ведучий? /рада колективу (штаб) свята, рада справи, командир зведеного загону добровольців/; де проведемо? В діяльності учнівських колективах є чимало моментів, які роблять життя більш цікавим та привабливим для дітей, підлітків: це певні традиції, ритуали, церемонії, кожен колектив ділиться на мікроколективи, у кожному є свій лідер. Педагог спільно з дітьми домагається значних успіхів у вирішенні питань творчої діяльності, використовуючи гру. Саме гра - одна з ефективних форм і засобів організації життєдіяльності дітей у будь-якому колективі. А. Макаренко, В. Сухомлинський, Я. Болотіна, Д. Латишина, О. Богданова, В. Петрова і багато інших авторів, досліджуючи проблему гри в дитячому колективі, вказували, що гра в колективі - це норма, дитина повинна гратися навіть тоді, коли вона робить серйозну справу. Гра - це внутрішня потреба дітей до активної діяльності, засіб пізнання 59 навколишнього світу, у грі діти збагачують свій життєвий досвід, вступають у ділові і моральні стосунки. У хороших і корисних іграх виховуються дітиорганізатори, через ігрову діяльність у них розвиваються вольові і моральні риси. Під час організації різноманітних ігор з дітьми враховуються їх вікові особливості. Так, учні 1-го класу характеризуються гостротою сприймання, емоційністю, вразливістю, нестійкою увагою, у них переважає розвиток наочно-образної пам'яті, конкретне мислення. Моральні судження першокласників базуються на досвіді власної поведінки, роз'яснень учителя і батьків. Для них характерним є недостатній розвиток волі, вони не вміють долати труднощів. Для цього віку властива безпосередність, довірливість, наслідування. У зв'язку з цим ігри для дітей цього віку повинні бути недовготривалі за часом, з яскравим сюжетом, з конкретними і зрозумілими правилами, тобто відбираються ті ігри, де є конкретна ігрова дія. У них використовуються елементи змагань. Учні 2-го класу вже мають певний досвід стосунків з колективом, вони вміють певною мірою аналізувати вчинки ровесників. Діти можуть ставити перед собою більш віддалену мету діяльності і досягати її, але ще досить часто не доводять розпочату справу до кінця. У цьому віці проходить перебудова сприйняття, воно стає більш цілеспрямованим; для дітей характерна більша спостережливість. Увага, як і в дітей 1-го класу, нестійка. Ігри для учнів 2-го класу можуть носити довготривалий характер, сюжет може бути різноманітним. Ігри другокласників спрямовані на розвиток волі, досвіду колективних відносин, формування моральних рис. Учні 3-х та 4-х класів активно діють у колективі, і вся їхня діяльність овіяна романтикою та має яскраву перспективу. Це ставить їх у позицію старших і значно впливає на моральний розвиток. Етичні знання дітей, їх судження помітно збагачуються. Для дітей цього віку гра може носити довготривалий характер. Вона може мати багато етапів. Дітей цього віку приваблюють ігри, які відображають стосунки людей, їх моральні риси і вчинки. 60 Найбільш привабливими іграми для учнів є ігри-мандрівки, які сприяють розвитку чесності і сміливості, кмітливості. У процесі таких ігор діти здобувають нові знання, корисні уміння, навички і звички. У дітей великий потяг мандрувати, подорожувати, дізнаватися про нові місця. Ігри-мандрівки організовуються як мандрівки в далекі краї, відкриття невідомого. Такими іграми можуть бути: „Мандрівка в Машині Часу через теперішнє і минуле в майбутнє", „У Країну - Козацьку республіку" та ін. Гра-мандрівка, як і будьяка гра, розпочинається з постановки завдань і мети. Після постановки мети і завдань визначаються учасники гри, формуються екіпажі, обирається транспорт, яким будуть мандрувати (літак, поїзд, ракета, машина та інші). Далі обирається керівний орган гри-подорожі (штаб, рада), який визначає терміни та етапи проведення гри, визначає маршрути, станції, дає старт і підбиває підсумки). Такого роду ігри-мандрівки дають змогу глибше ознайомити дітей з історією, сучасними справами своєї країни. Одне із головних завдань гри-мандрівки - допомогти дітям поглибити знання з історії України, познайомити з національними героями, навчити їх жити в дружбі і мирі. Гра-мандрівка дає можливість об'єднати різні види діяльності дітей, комплексно вирішувати виховні завдання, визначати мінімум знань, умінь, навичок за такими видами діяльності, які тісно пов'язані з виконанням творчих доручень в колективі: пізнавально-пошукових, ігрово-творчих, трудових, екологічних, спортивних. Показовим для гри є те, що вона спрямована на пізнання довкілля через відтворення дій та взаємин дорослих. Вона знижує втомлюваність, сприяє більш легкому встановленню контактів з довкіллям. 61 Таблиця 2.1. Педагогічні основи учнівського самоврядування самоврядування принципи етапи розвитку зміст педагогічного керівництва метод організації учнівського колективу, який забезпечує формування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторських якостей окремої особистості; складова частина системи пелагічних засобів, оскільки вирішує специфічні завдання єдиного колективу; результат педагогічного управління з боку дорослих? принцип організації колективу учнів; діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку регулярна почергова змінність виборного активу; розширення реальних прав і повноважень органів самоврядування; доброзичлива вимога; конкретизація колективних творчих справ; диференціація та індивідуалізація І – залучення всіх учнів до суспільно-корисної діяльності: розподіл громадських доручень і визначення їх змісту; II — розширення діяльності штабів, комісій у зв'язку із появою в них додаткових секцій; III - чітка побудова структури самоврядування об'єднання зусиль педагогів та учнів навколо цікавої справи; створення умов для спільної діяльності громадських організацій, об'єднань, учкому; спільне керівництво творчими групами і об'єднаннями, факультативами, гуртками, органами учнівського самоврядування; уміле поєднання, розподіл доручені, виконавського характеру з дорученнями організаторського характеру кожного до управлінської діяльності; виявлення і розстановка організаторів та виконавців на основі знань індивідуальних особливостей та потенційних можливостей кожного учня 62 Висновки до Розділу ІІ На основі аналізу умов формування творчої активності учнів молодших школярів, а також вивчення організації самоуправління молодших школярів Малинської ЗОШ І-ІІІ ст.. № 6, ми дійшли висновку, що створення розвивально-виховного середовища як засобу розвитку активності учнів початкової школи здійснюється класним керівником. Педагог повинен виявити свої організаторські здібності та конструктивні вміння, далекоглядність для реалізації у найближчій післядії висунутих у ході аналізу КТС завдань. Виховна ціль пізнавальної діяльності - у формуванні індивідуальних інтересів, творчих здібностей. Суспільно-гуманістична діяльність покликана розвивати ініціативу, самостійність, творчість, активність. Із цими видами діяльності тісно пов'язані трудова, художньо-естетична, фізкультурнооздоровча, організаторська. Таким чином, колективне творче виховання передбачає формування активно-творчої особистості. Вихованість особистості становить сукупність її досягнень у різноманітних видах діяльності. Отже, шкільне життя має бути таким, щоб у ньому завжди діяла система відповідальності людини за людину, людини перед суспільством. У житті дитячого колективу кожен учень займає певне місце відповідно до його здібностей і можливостей. Для цього необхідно, щоб він виконував таку функцію, яка б сприяла його формуванню як особистості. 63 Розділ ІІІ. Особливості дослідно-експериментальної роботи по розвитку творчої активності молодших школярів 3.1. Програма і методи педагогічного експерименту На основі викладених у першому та другому розділі теоретичних засад було проведене констатувальне дослідження, метою якого стало вивчення: різних поглядів педагогів і керівників шкільних колективів на можливості і шляхи розвитку творчої активності молодших школярів в самоуправлінні; цільових установок і предметного змісту такої діяльності, зокрема в умовах систематично діючих КТС; реалізація розвиваючої і рекреаційно-розважальної функцій дозвілля у практиці таких колективів, а також у процесі залучення молодших школярів до участі в житті школи; мотивації дітей і батьків до участі перших у формах дозвілля і діяльності шкільного самоуправління. Дослідження проводилось у ЗОШ І-ІІІ ст.. № 6 м. Малина, Житомирської області. В експерименті брали участь вчителі, батьки, учні. У дослідженні брали участь учні 2 та 4 класів у кількості 120 чоловік, вчителі – 14, батьки – 323 чоловік. У процесі дослідження було виділено дві групи: експериментальна та контрольна. Метою експерименту було виявлення педагогічних умов, які впливають на розвиток творчих здібностей школярів. Були опитані батьки, чиї діти беруть постійно участь у самоуправлінні (89 чол.), і епізодично – при підготовці позакласних або інших дозвіллєвих шлільних заходів (234 чол.). Якщо у перших виявлено 100% позитивне ставлення до участі їх дітей у житті класу та школи, то серед останніх 64 позитивне ставлення виявляють 78,2% батьків, нейтральне (байдуже) – 17,9%, негативне – 3,8%. При цьому 14% батьків не знають, що їх діти беруть участь у шкільному самоуправлінні. Більшість „позитивно налаштованих батьків” (97,3%), чиї діти залучаються до проведення дозвіллєвих позакласних заходів епізодично, формально не заперечують проти їх участі у постійній шкільній роботі, проте реально 86,8% з них не стимулюють такої участі (мотивація – „треба більше займатися уроками”, „немає часу водити дитину”, „немає поблизу гарного гуртка”, „він втомлюється у школі”, „він вже займається у спортивній секції” і т.д.). Більшість батьків (з „позитивним ставленням”) розглядають участь в шкільному самоуправлінні чи в дозвіллєвих шкільних заходах, перш за все, як форму конструктивного проведення дозвілля (мотивація − „не байдикує”, „не вештається по вулицях”, „перебуває під наглядом” і т.д. – 95,4 %); як цікаву, розважальну для дітей діяльність (мотивація – „головне, щоб йому було цікаво”; „якщо йому це подобається, нехай займається” і т.д. – 77,9%); як діяльність, що допомагає долати замкненість, сором'язливість, набути впевненості в собі (75,3%); як діяльність, що розвиває естетичний смак, любов до мистецтва (68,6%). Про можливості самоуправління розвивати творчі здібності, мислення, уяву, увагу, комунікативні ознаки відзначають лише 18,2% батьків. Що стосується класних керівників, педагогів з позакласної роботи, то тут спостерігається протилежне: більшість відзначає, в першу чергу, можливості самоуправлінської діяльності в розвитку пізнавальної сфери, творчості, самореалізації, особистісної культури, а вже потім розглядають як форму проведення вільного часу. Були вивчені і систематизовані погляди педагогів на те, яким має бути шкільне самоуправління для дітей молодшого шкільного віку. В результаті виявлено, що для різних фахівців поняття „самоуправління” має різний зміст. І хоча всі керівники розглядають самоуправління як важливий чинник культурного, творчого, духовного розвитку особи, виявлено дві основні 65 позиції в розумінні головної цільової установки діяльності класу чи шкільного колективу: одні вважають головним завданням розвиток лідерських навичок, інші – загальнокультурний розвиток. У зв’язку з цим було визначено два головні типи керівництва, умовно названі нами як типи „лідерського” і „загальнокультурного” спрямування. Якщо перші акцентують на розвитку лідерських здібностей, вважаючи, що загальнокультурний розвиток відбувається „паралельно” і „автоматично”, то другі – на загальнокультурному і творчому розвитку, залучаючи для цього можливості групової, творчої та пошукової роботи. Для вирішення проблеми розвитку творчої активності молодших школярів адекватнішим вважаємо другий підхід. Водночас при такому підході не повинен страждати і „професійно-творчий результат”. Саме тому в дослідженні акцентується на проектуванні багатоцільових програми, що дозволяють інтегрувати кілька цільових установок. Технологія організації самоврядування учнів Перший крок. Аналіз і оцінка стану учнівського самоврядування (засідання МО класних керівників, педрада, методична рада ліцею). Другий крок. Накреслення завдань самоврядування, виходячи з основної педагогічної проблеми, над якою працює ліцей та науковометодичної програми з виховної роботи; вивчення науково-методичної літератури з проблеми (науково-методичний центр, методрада). Третій крок. Аналіз реальних можливостей членів педагогічного колективу для налагодження координаторської діяльності, вивчення матеріальних умов функціонування самоврядування (методрада, наглядова рада благодійного фонду ліцею). 66 Четвертий крок. Пошук учнів з лідерськими якостями, визначення рівня та перспектив їх розвитку (МО класних керівників, психологічна служба). П'ятий крок. Розробка концепцій самоврядування (рада лідерів). Шостий крок. Вибори (рада лідерів). Сьомий крок. Розробка нормативних документів (МО класних керівників, рада лідерів, педагоги-координатори). Восьмий крок. Соціологічне опитування щодо пріоритетних напрямів роботи учнівського самоврядування (рада лідерів). Дев’ятий крок. Розробка структури самоврядування, визначення центрів та вибір проектів (рада лідерів, педагоги-координатори). Десятий крок. Створення постійних і тимчасових робочих груп (рада лідерів, педагоги-координатори). Одинадцятий крок. Нагромадження організаційного досвіду і розширення ролі самоврядування (методрада, педагоги-координатори, рада лідерів). Дванадцятий крок. Діагностика перспектив розвитку (рада лідерів, педагоги-координатори, методрада, педрада). Більшість опитаних фахівців відзначали, що в „ідеальному самоуправлінні” для високого лідерського результату і повноцінного розвитку індивідуальних знань, умінь і навичок бажано залучати учнів до різних засідань та зборів, тренінгів, консультацій, хоча б у мінімальній кількості годин, зокрема з: збори лідерів класів (в середньому 3 год/тиж.), засідання старостату початкових класів (2 год/тиж.), загальні збори лідерів (1 год/тиж.), розвиток творчих здібностей та асоціативного мислення (1 67 год/тиж.). Аналіз різних позицій дозволив виявити при цьому кілька проблемних моментів. По-перше, реалізація такого підходу потребує тижневого навантаження в середньому в обсязі 8,5 годин на тиждень (тобто не менше 4-х занять по 2-2,5 год.), що, на наш погляд, не є виправданим з рекреаційної точки зору, зважаючи на обсяг шкільних навантажень. Крім того, дослідженням доведено, що такий комплекс у практиці дозвілля не реалізується і зводиться у більшості колективів і гуртків (84%) лише до розвитку організаторських здібностей; творчі здібності викладають у 16% гуртків. По-друге, при такому „предметному підході” на сферу дозвілля проектується шкільний принцип розподілу на дисципліни, що цілком може бути виправдано при орієнтації такої роботи на додаткову освіту. Вважаємо недоцільним такий підхід для організації дозвілля як діяльності, що не припускає регламентованості. Крім того, за такого підходу дозвіллєва діяльність у дітей асоціюється із шкільними заняттями, знижує інтерес до них і нівелює їх рекреаційно-розважальний потенціал. По-третє, в даному предметному комплексі відсутні основи ораторського мистецтва, що значною мірою розвивають творчі здібності, стимулюють фантазію, уяву, передбачають аналіз ситуації, прогнозування різних варіантів її розвитку і т.д. По-четверте, видається невиправданим зосередження на окремих предметах в розвитку творчого мислення і уяви, адже творчість, на наш погляд, має бути наскрізною в усьому предметному комплексі. Отже, постає завдання інтегрувати ці різні дисципліни в єдиний цілісний комплекс, що дозволяє скоротити час для занять і досягти рекреаційного ефекту. Необхідність такої інтеграції є ще одним аргументом на користь застосування методики створення багатоцільових програм. Аналіз діяльності самоуправлінських гуртків, колективів, процесу підготовки і проведення позакласних та шкільних заходів показав, що система завдань для репетицій (87,3% від числа завдань) має переважно 68 репродуктивний характер (найчастіше – це копіювання керівника, розігрування сюжетів за готовими сценаріями), практично відсутні такі види діяльності, як розробка і обговорення варіантів розвитку конкретної дії, розігрування різних можливостей розвитку ситуації, і т.д.). Таким чином, робиться висновок про необхідність розробки педагогічної методики розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах шкільного самоуправління з урахуванням зазначених проблемних моментів. На основі проведеного теоретичного аналізу і констатувального дослідження нами обґрунтовуються такі педагогічні умови розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах самоуправління: цільова орієнтація діяльності колективу на творчий розвиток особистості; адекватність занять природі дозвілля (в контексті комплексної реалізації розвиваючої і рекреаційно-розважальної функцій); інтеграція названої роботи в цілісний предметний комплекс за типом багатоцільової програми; розробка і реалізація таких програм робочими групами у складі фахівців різних спеціальностей; врахування вікових психологічних і фізичних особливостей молодших школярів. Як відомо, проектування багатоцільових програм передбачає визначення кількох вихідних цільових установок, що кладуться в основу так званих „теоретичних інтегрованих моделей” (В.Кірсанов). Відповідно до названих педагогічних умов були визначені такі блоки цілей: розвиток творчих здібностей у когнітивному, емоційному і комунікативному аспектах. Відповідно до теми дослідження, така цільова установка розглядалася як головна, інші ж вважалися такими, що відображають специфіку учнівського самоуправління та організації дозвіллєвої діяльності; 69 реалізація рекреаційно-розважальної функції дозвілля. При конкретизації такої цільової установки ми зважали на кілька чинників, що визначають специфіку рекреації: зменшення дисбалансу між розумовими і фізичними навантаженнями школяра шляхом збільшення їх рухової активності (враховуючи вікові особливості молодших школярів) завдяки ігровій діяльності; розкріпачення емоційної сфери, що, поряд з фізичною активністю, відіграє важливу роль у відновленні розумової працездатності і зменшенні розумових перевантажень тощо; розвиток знань в галузі шкільного самоуправління, набуття організаторських умінь та навичок. Такий тривекторний аналіз становить основу методики розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах дозвіллєвого самоуправлінського колективу. Методично важливим є те, що він поширюється не тільки на комплекс занять чи на окреме заняття, а й на кожне творче завдання, що має комплексно реалізувати всі три цільових установки. Наприклад, з огляду на реалізацію рекреаційної функції, методично важливо, щоб аналіз змісту і форми проведення занять здійснювався не тільки в контексті цілей і завдань діяльності КТС (колективу) як такого, а й у співвіднесенні з режимом шкільних занять, з обсягом розумових, емоційних, фізичних навантажень. Так, при інтенсивних розумових навантаженнях в школі посилюється акцент на рухово-емоційних формах діяльності, тоді як на канікулах збільшується питома вага “інтелектуальних завдань”. Внаслідок цього зростала роль психолого-педагогічної діагностики для розробки оптимальних режимів занять. У зв'язку з цим (на основі положення про те, що проектування і реалізацію багатоцільових програм можна успішно здійснювати лише за умови об'єднання зусиль спеціалістів, здатних реалізувати задані цільові установки), було сформовано групу психологопедагогічного забезпечення програми у такому складі: педагог-організатор 70 (координація діяльності робочої групи, розробка загальної концепції і програми занять, критеріїв і показників діагностики, організаційнометодична робота, обґрунтування системи ігрових завдань), класний керівник (визначення лідера та згуртування класних колективів) і психолог (психологічне обґрунтування діяльності колективу, процесу репетиції, особливо з погляду реалізації рекреаційної функції (зважаючи на характер шкільних навантажень, специфіку і види навантажень в самоуправлінні, індивідуальність навантажень), діагностика пізнавальних процесів, емоційновольових, індивідуально-психологічних якостей учасників). У зв'язку з тим, що в такій методиці зростає кількість чинників, які важко передбачити (це є характерним для дозвіллєвих програм в цілому), великого методичного значення набуває варіативність змісту і форм занять в цілісному контексті реалізації визначених цільових установок. Таким чином, діяльність робочої групи не обмежується методичним, організаційним, психолого-педагогічним обґрунтуванням програми в цілому, а значною мірою передбачає постійну діагностику і корекцію педагогічного процесу. Для цього були розроблені спеціальні карти для кожного учасника, в які на кожному занятті вносились показники за всіма критеріями діагностики згідно з вихідними цільовими установками. Розробляючи педагогічну методику, ми виходили з того, що творче мислення не виявляється і не розвивається саме по собі: необхідні спеціальні тренування за допомогою творчих завдань, спрямованих на подолання виявлених творчих перешкод (І розділ) і збагачення досвіду з вирішення різнопланових творчих завдань. Значна увага приділяється ігровим (руховим) формам діяльності, як найбільш придатним для реалізації, з одного боку, рекреаційно-розважальної функції дозвілля, а з іншого – для розвитку організаторських умінь і навичок, спрямованих, зокрема, на долання замкнутості, розвиток творчих та комунікативних здібностей тощо. 71 Було розроблено однорічну програму заходів та занять, обґрунтовану експертами робочої групи і скориговану під час її впровадження протягом 2008-2009 рр. Оскільки основним мотиваційним чинником для молодших школярів, які займаються самоуправлінням, є виступ перед однолітками, всі змістові компоненти занять, що розвивають творчі здібності, були інтегровані в цілісний сценічно-репетиційний процес. При цьому дотримувалися двох умов: 1) в даному процесі мають бути органічно інтегровані основи організаторської майстерності, поставленої мови, ігрових форм (комунікативних ігор на розвиток мислення, уваги, уяви); 2) творчі завдання наявні в кожному із названих компонентів занять. В даній програмі система творчих завдань ускладнювалася паралельно з ускладненням завдань шкільного плану. Наприклад, якщо для моделювання ситуацій у першому семестрі дітям пропонувалися завдання для обговорення плану роботи Старостату та Кабінету Міністрів, плани роботи класних зборів, обрання лідерів та помічників, то на протязі другого семестру їм доручали змоделювати відкриті ситуації. Для цього залучали класні колективи, проводили різні заходи та змагання в школі проблемно близькі для молодших школярів. 72 3.2. Аналіз результатів дослідження педагогічного експерименту Для експериментальної перевірки ефективності запропонованої технології було створено дві експериментальні групи, що зумовлено двома підходами до організації занять в контексті цільових установок керівників: „лідерських” і „загальнокультурно-спрямованими”. Перша експериментальна група – учасники шкільного самоврядування, які працюють у звичайному режимі шкільного життя. В даному випадку метою є розгляд самої можливості застосувати дану методику в колективі, орієнтованому на колективне виконання. Друга експериментальна група спеціально створена для творчого розвитку. В обох експериментальних групах застосовувалася зазначена методика. Результати експерименту з формування творчих здібностей молодших школярів засобами шкільного самоврядування дозволили підтвердити ефективність запропонованої нами методики. Динаміка показників за компонентами творчих здібностей (когнітивним, емоційним та комунікативним) у молодших школярів була вивчена й узагальнена шляхом статистичної обробки експериментального матеріалу. Методика порівняльного аналізу в педагогічному експерименті впроваджувалася у двох експериментальних (ЕГ-1, N = 29 осіб; ЕГ-2, N = 26 осіб) та двох контрольних (КГ-1, N = 28 осіб; КГ-2, N = 27 осіб) групах. Вихідними даними, що підлягали статистичній обробці, були результати педагогічних зрізів, здійснених для виявлення змін у рівнях сформованості компонентів творчих здібностей молодших школярів і проведених наприкінці кожного етапу: після підготовчого етапу – діагностуючий (констатувальний) зріз; після першого (адаптаційного) етапу – перший проміжний зріз; після другого (коригуючого) етапу – другий проміжний (результативного) етапу – підсумковий зріз. зріз; після третього 73 Були визначені коефіцієнти кореляції (rx,y), що характеризували зв’язок між компонентами творчих здібностей (щільність зв’язку: 0 < | r | < 0,2 – дуже слабкий зв’язок; 0,2 < | r | < 0,4 – слабкий зв’язок; 0,4 < | r | < 0,7 – середній зв’язок; 0,7 < | r | < 0,9 – сильний зв’язок). Виявлено високий рівень зв’язку між загальним рівнем сформованості творчих здібностей і компонентами творчих здібностей, що є природним, оскільки загальний рівень визначався через функціональну залежність від компонентів. Привертає увагу високий рівень кореляції між самими компонентами творчих здібностей. Це підтверджує правомірність теоретичних положень дослідження про компонентну структуру творчих здібностей і про можливості застосування методики розробки багатоцільових програм. Діаграма 1 Динаміка суми балів з оцінювання сформованості когнітивного, емоційного та комунікативного компонентів творчих здібностей молодших школярів експериментальних і контрольних груп 74 Діаграма 2 Діаграма 3 Вплив запропонованої методики виявився не тільки в тому, що значно збагачувався словниковий запас школяра, а в набутті ним виключно важливого вміння грамотно викладати свої думки. У процесі гурткової роботи школярі набували таких ознак, як комунікабельність, здатність до спілкування, товариськість, здатність легко вступати в контакт i відчувати задоволення вiд процесу творчості. У школярів розвивалися елементи соціальних почуттів, формувалися навички суспільної (колективізм, вiдповiдальнiсть за вчинки, взаємодопомога та iн.). поведінки 75 Дані про розвиток навичок у самоуправлінні виявили, що розбіжності в експериментальних і контрольних групах є несуттєвими. Водночас, статистично зафіксовані достовірні відмінності за іншими групами критеріїв (творчі здібності, реалізованість рекреаційно-розважальної функції дозвілля). Це свідчить про те, що, незважаючи на розширення діапазону мети в експериментальній методиці, вона залишається ефективною в плані розвитку у молодших школярів навичок самоорганізації при більш ефективному розвитку творчих здібностей, реалізації рекреаційно-розважальної функції і деяких організаторських здібностей. Таким чином, доведено загальну ефективність методики як багатоцільової програми розвитку творчих здібностей засобами самоуправління з урахуванням специфіки дозвіллєвої сфери. 76 Висновки На основі аналізу літератури сформульоване визначення учнівського самоуправління, а саме: учнівське самоуправління – це результат цілеспрямованих педагогічних зусиль для розвитку учнівського колективу, який сприяє формуванню у членів колективу громадянських якостей шляхом залучення їх до управління шкільними справами та створення працездатних органів самоорганізації, наділених реальними правами й обов’язками. Це особлива педагогічна технологія формування громадянських якостей дитини в системі демократичних відносин шкільного колективу. І особливість цієї педагогічної технології полягає в тому, що вона має реалізуватися на засадах самовизначення, самодіяльності, самоорганізації, самоствердження та самореалізації особистості вихованців. 1.Для обґрунтування розуміння сутності творчих здібностей розкрито теоретичні засади щодо самоуправління особистості на основі таких понять як «активність», «творчість», «самоврядування», «учнівське самоврядування». 2. Проаналізувавши праці науковців можна відзначити, що творча активність розглядається як психологічна проблема ( Д. Богоявленська, Л. Виготський, Д. Ельконін, Л. Мамот, Я. Пономарьова, Н. Тализіної та ін); педагогічний аспект (Л. Аристової, В. Андреєва, Ю. Бабанського, М. Данилова, Б. Коротяєва, І. Лернера, Л. Мамот, В. Паламарчука, О. Савченко, М. Скаткина, Т. Шамової, Г. Щукіної та ін.); загальні питання Л. творчої Виготського, активності В. особистості Давидова, Д. досліджуються Ельконіна, С. у працях Рубінштейна, Н. Тализіної; творча активність розглядається як творча діяльність (М. Данилов, А. Люблінська, М. Махмутов), як якість особистості (Ш. Генелін, В. Кузін, В. Максакова, М. Матюшкін), як специфічна потреба особистості (Л. Божович), а також без вказівки на конкретний напрямок (Б. Асаф’єв, Н. Ветлугіна). Але у різних поглядах на творчу активність 77 простежуються деякі загальні риси: розуміння її як складної якості особистості з акцентуванням уваги на ініціативі творчого суб’єкта та неповторного індивідуального образу, пошуків і відкриття нового. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблема творчої активності особистості залишається однією із найактуальніших і репрезентується всебічно і досить ґрунтовно (А. Алексюк, В. Буряк, М. Лазарев, В. Лозова, Л. Мамот, Л. Охотін, В. Паламарчук, М. Савіна, О. Савченко, С. Сисоєва, М. Чернишова, Т. Хамова, В. Шпак, Г. Щукіна та ін.). 3. Аналіз літератури та результати вивчення практичного досвіду роботи Малинської ЗОШ І-ІІІ ст.. № 6, а також визначення поняття “учнівське самоуправління” дали змогу виділити найбільш поширені форми та методи розвитку учнівського самоуправління молодших школярів, у яких реалізується учнівська діяльність на рівні загальноосвітньої школи. А саме: попередня робота колективу або колективне ціле покладання, колективне планування справ, колективна підготовка справи, проведення справи, колективний аналіз, найближча післядія. Важливою умовою педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням на цьому етапі є постійний пошук нових форм та методів організаційної діяльності учнів. 4. Експериментальна апробація оптимальних шляхів розвитку творчої активності молодших школярів в умовах самоуправління виявило високий рівень зв’язку між загальним рівнем сформованості творчих здібностей і компонентами творчих здібностей, що є природним, оскільки загальний рівень визначався через функціональну залежність від компонентів. Привертає увагу високий рівень кореляції між самими компонентами творчих здібностей.. У процесі гурткової роботи школярі набували таких ознак, як комунікабельність, здатність до спілкування, товариськість, здатність легко вступати в контакт i відчувати задоволення вiд процесу творчості. У школярів розвивалися елементи соціальних почуттів, формувалися навички суспільної поведінки (колективізм, вiдповiдальнiсть за вчинки, взаємодопомога та iн.). 78 Дані про розвиток навичок у самоуправлінні виявили, що розбіжності в експериментальних і контрольних групах є несуттєвими. 5. Виконання поставлених завдань та підтвердження висунутої гіпотези дають можливість стверджувати, що розвиток творчої активності молодших школярів у процесі самоуправління в умовах загальноосвітньої школи можливий на основі створення розвивально-виховного середовища як засобу розвитку активності учнів; цілеспрямованої організації самоуправління молодших школярів; розробки форм та методів, які сприятимуть розвитку самоуправління дітей молодшої школи. 79 Список використаної літератури 1. Альбуханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 229 с. 2. Білоусова В. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997 – 150 с. 3. Богоявленская Д.Б. О диагностике художественного творчества // Художественное творчество: Вопросы комплексного изучения. – Л.: Наука, 1983. – С. 220-224. 4. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Псих. очерк: Кн. для учителя. - 3-е изд. - М: Просвещение, 1991. - 93 с. 5. Гаврилюк В.Ю. Творча активність старшокласників як психологопедагогічна проблема // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. – Вип. 8. – Кн. 1. – К., 2005. – С.95-100 6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376с. 7. Грунсберг С.О. Психология творчества. – Минск, 1983. 8. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Освіта України.- № 1-2. 20 січня 2004.- с. 1-13. 9. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К., 1994. 10.Деятельность: теория, методология, проблемы / Сост. И. Касаткин. – М.: Политиздат, 1990. – 366 с. 11.Дружинин В.Н. Психодиагностика общих способностей. – М.: Академия, 1996. – 224 с. 12.Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с. 13.3ербіно Д. Д. Наукова школа: лідер і учні. - Львів: Євро світ 2001. -208 с. 80 14.Зоц В.Н., Коломієць А.В. Методичні рекомендації щодо організації колективної творчої діяльності учнів. – К. 1990. – 27 с. 15.Зязюн І.А. Безсвідомість. Підсвідомість. Творчість // Мистецтво і освіта. – 2001. – № 3. – С. 10 –14. 16.Єрмаков І. Учнівське самоврядування // Завуч ( Наша вкладка ). – 2003. - №3(січень). – С.6. 17.Иванов В.Д. Самодеятельность, самостоятельность, самоуправление, или несколько историй из жизни школьников с вопросами, письмами, монологами и документами. – М., 1991. 18.Кан-Калык В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987. – 190 с. 19.Капутин Н.П. Целевая комплексная программа “Целостная система ученического самоуправления в школе.” – М., 1998. 20.Капутин Н.П. Педагогические технологии адаптивной школы: Учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. – М.: Академия, 1999. – 216 с. 21.Кацинська Л.Л. Виховний процес в сучасній школі: Методичний посібник. – Рівне: Рівненський ІПКПК, 1997. – 160 с. 22.Ковальова С.В. Розвиток творчої активності вчителів музики в сучасних умовах: теорія й практика: Наук.-метод. посіб. – Біла Церква: КОІПОПК, 2004. – 228 с 23.Конвенція ООН про права дитини. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 24 с. 24.Коротов В. Самоуправління школярів. – М.: Просвіта, 1981. – 208с. 25.Концепції освіти “рівний-рівному” щодо здорового способу життя серед молоді України // Педагогічна газета АПН України. – 2000. №12(78). – грудень. – С.4-5 26.Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. Інформаційний збірник наказів МО України. - № 13. – 1996. 81 27.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. - 2000. - червень: №6 (72). - 6 с 28.Класний керівник у сучасній школі: Метод. Посібник / В.Оржеховська, О. Пилипенко та ін. – К.: ІЗМН, 1996. – 87с. 29.Лутошкин А.Н. Как вести за собой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1981. 30.Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Твори в 7 т. – Т.5. – К.: Рад. школа, 1954. 31.Мелик-Пашаев А.А. Педагогика искусства и творческие способности. – М.: Знание, 1981. – 96 с. 32.Мистецтво життєтворчості особистості: наук.-метод. посібник: У 2 ч./ Ред. рада В.Доній, Г.Несен, Л.Сохань, І.Єрмаков та ін. – К.: ІЗМН, 1997. – Ч. 2: Життєтворчий потенціал нової школи. – 690с. 33.Моляко В.О. Психологічна теорія творчості // Обдарована дитина. – 2004. – № 6. – С. 2 –10. 34.Науково-методичні проблеми формування оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі / Т.Грабовська, В.Демчик, Т.Шевченко, О.Слісаренко, Є.Спіцин, С.Ставські. – К.: МАУП, 1999. – 46с. 35.Науменко С.І. Психологія музичності та її формування у молодших школярів: Навч. посіб. – К.: НДПІ, 1993. – 180 с. 36.Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К., 2001. 37.Новиков Б.В. Творчество и философия. – К.: Политиздат, 1989. – 193 с. 38.Особистісно-зорієнтовані технології виховання // Психологія і педагогіка життєтворчості: Навчально-методичний посібник / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К.: ІЗМН, 1996. – 792 с. 39.Практикум з педагогіки. /За заг. ред. О.А.Дубасенюк. – К., 1996. 82 40.Практична педагогіка виховання (посібник з теорії та методики виховання)/за ред. Красовицького М.Ю. – Київ-Івано-Франківськ, 2000 41.Приходько М. Педагогічні основи учнівського самоуправління. – М.: Просвіта, 1990. – 126 с. 42.Приходько Н.И. Педегогические основы ученического самоуправления. – М., 1990 43.Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. 1990.-№1.-С. 164-168 44.Рудницька О.П. Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти: Навч. посіб. – К.: ІЗМН, 1998. – 248 с. 45.Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К: Міленіум, 2006. – 346 с. 46.Спиркин А.Г. О творческой силе человеческого разума. - М.: Мысль,1979.-389 с., с. 322 47.Спиркин А.Г. Основы философии: Учеб. пособие для вузов. – М.: Политиздат, 1998. – 592 с. 48.Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974. - 776 с. 49.Учнівське самоуправління в школі: сьогодні і завтра: Книга для учителя / Л.Гордін. – К.: Рад. шк.,1989. – 334с. 50.Ученическое самоуправление в школе: сегодня и завтра: Книга для учителя./ В.Е. Гурин, В.Б. Помелов, Т.И. Сальникова и др./ под ред. В.Ю. Гордина. – К.:Рад.школа, 1989. 51.Философский словар / Под ред.. М.М. Розентшш. – Узд. 3-е. - №4.: Политиздат, 1972. – 496 с., с. 405 52.Хлєбнікова Т. Організація учнівського самоврядування // Управління школою. – 2002. – №9. – С.28-29. 53.Фіцула М.М. Педагогіка.навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Т., «навчальна книга - Богдан»1997. 83 Додатки Додаток А Методика вивчення творчих здібностей Мета: вивчення творчих здібностей Матеріал : бланк із переліком понять. Хід виконання: Інструкція досліджуваному: перед вами список понять: з чим їх можна дотепно порівняти? Напишіть 1. Настрій радісний – як…. 2. Класний керівник суворий – як … 3. Друг вірний – як … 4. Бесіда нудна – як …. 5. Учениця ошатна – як … 6. Відмінник розумний – як … 7. Шкільна форма набридла – як … 8. Пиріг смачний – як … 9. Вчителька зла – як … 10.Клас дружній – як … 11.Урок цікавий – як… 12.Школяр веселий – як… Обробка результатів Обробка отриманих результатів передбачає якісний аналіз, що дозволяє виявити не лише творчі здібності, а й ставлення учнів до школи, класу, до товаришів. При проведені дослідження краще його представити як змагання на найкращу відповідь. 84 Відповідно складається таблиця результатів по групі: Прізвище досліджуваного 1 Відповіді на пропоновані стимули 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Кількісна обробка результатів передбачає визначення оригінальності відповіді кожного досліджуваного. Для цього нараховуються бал за кожне порівняння відповідно із ключем: 2 бали - відповідь, що зустрічається тільки один раз; 1 бал – відповідь, що зустрічається не більше 3-х разів; 0 балів – відповідь зустрічається більше чотирьох разів. Підраховується загальна сума балів кожного досліджуваного. 85 Додаток Б. Методика визначення комунікативних та організаторських здібностей 1. Чи багато у вас друзів, з якими ви поспішно спілкуєтеся? 2. Чи часто вам вдається схилити більшість своїх товаришів до прийняття ними вашої думки? 3. Чи довго турбує вас почуття образи заподіяне кимсь із ваших друзів? 4. Чи завжди вам важко орієнтуватися у критичній ситуації що склалася? 5. Чи прагнете ви до встановлення нових знайомств із різними людьми? 6. Чи подобається вам займатися громадською роботою? 7. Чи правильно, що вам приємніше читати книжки чи займатися будьякими іншими справами, ніж: проводити час із людьми? 8. Якщо виникли певні перешкоди у здійсненні ваших намірів, то чи легко ви відмовляєтеся від намірів? 9. Чи легко ви встановлюєте контакт із людьми, які значно старші від вас за віком? 10. Чи любите ви вигадувати чи організовувати зі своїми друзями різноманітні ігри та розваги 11. Чи важко валі входити в нові для вас компанії? 12. Чи часто ви відкладаєте на інші дні ті справи, які потрібно було б виконати сьогодні? 13. Чи легко ви встановлюєте контакти незнайомими людьми? 14. Чи прагнете домогтися, щоб ваші друзі діяли відповідно до вашої думки? 15. Чи важко освоюєтеся в новому колективі? 16.. Чи правильним є твердження, що у вас не буває конфліктів з друзями через невиконання ними своїх обов'язків та зобов'язань? 17. Чи прагнете ви при нагоді познайомитися з новою людиною? 18. Чи часто при вирішуванні важливих справ ви берете ініціативу на себе ? 19. Чи дратують вас оточуючі і чи хочеться вам побути наодинці? 20. Чи правда, що звичайно ви погано орієнтуєтеся в незнайомій ситуації? 21. Чи подобається вам постійно бути серед людей? 22. Чи виникає у вас роздратування, якщо не вдається закінчити розпочату справу? 23. Чи відчуваєте ви труднощі, незручність або ніяковієте, якщо доводиться проявляти ініціативу, щоб познайомитися з новою людиною? 24. Чи правда, що ви втомлюєтесь від частого спілкування з товаришами? 25. Чи любите ви брати участь в колективних іграх? 86 26. Чи часто проявляєте ініціативу при вирішенні питань, що торкаються інтересів ваших товаришів? 29. Чи правда, що ви почуваєтеся невпевнено серед малознайомих вам людей? 30. Чи правильніш і твердження, що ви рідко прагнете довести свою правоту? 29. Чи вважаєте ви, що без особливих зусиль можете внести пожвавлення в малознайому для вас компанію? 30. Чи брали ви участь у громадській роботі школи? 41. Чи правильно, що ви не прагнете відстоювати свою думку чи рішенням, якщо воно не було зразу прийняте вашими товаришами? 42. Чи почуваєтеся ви невимушено, потрапивши в незнайому для вас компанію? 43. Чи з бажанням ви приступаєте до організації різних заходів для своїх товаришів? 44. Чи правда, що ви не почуваєтеся впевнено і спокійно, коли доводиться що-небудь говорити великій групі людей? 45. Чи часто ви спізнюєтеся на зустрічі з друзями? 46. Чи правда, що у вас багато друзів? 47. Чи часто ви опиняєтеся в центрі уваги своїх товаришів? 48. Чи часто ви ніяковієте при спілкуванні з малознайомими людьми? 49. Чи правда, що ви не дуже впевнено почуваєте себе в оточенні великої групи своїх товаришів? 50. Чи вважаєте ви себе поганим і ненадійним товаришем? Бланк відповідей 1 + 2 + 34 5 + 6 + 1112- 7 - 17- 8 9 + 10- 18 + 1920- 13 + 14 + 15 16- 21 + 22 + 232425 + 26 + 27282930 + 31 + 3233 + 34 + 35 + 36 + 37+ 38 + 3940- Ключ: Комунікативні схильності: ї+, 3- ,5+, 7-, 9+, 11-, 13+, 15-, 17-, 19-, 21+, 23-, 25+, 27- ,29-, 31+, 33+, 35+, 37+, 39-; Організаторські схильності: 2+, 4-, 6+, 8-, 10-, 12-, 14+, 16-, 18+, 20-, 22+, 24Д6+, 28- ,30+, 32- ,34+, 36+, 38+, 40 -. 87 Шкала оцінок комунікативних схильностей К Q рівень 0,00 – 0,45 1 низький 0,46 – 0, 55 2 нижче середнього 0, 56 – 0,65 3 середній 0,66 – 0,75 4 високий 0,76 – 1,00 5 дуже високий Шкала оцінок організаторських схильностей К Q рівень 0,00 – 0,45 1 низький 0,46 – 0, 55 2 нижче середнього 0, 56 – 0,65 3 середній 0,66 – 0,75 4 високий 0,76 – 1,00 5 дуже високий 88 Досвід роботи самоуправління ЗОШ І-ІІІ ст.. № 6 м. Малина 89 90 ПОСВЯТА В ГРОМАДЯНИ КРАЇНИ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ (Свято ведуть Веснянка та Сонячний Зайчик) Велика Квіткова Поляна ВЕСНЯНКА. Доброго дня, дорогі діти! Я почув, що ви хочете потрапити до країни Сонячних Зайчиків. Хочете? От ми з Сонячним Зайчиком і прийшли перевірити, чи гідні ви стати громадянами цієї чарівної країни. Сонячний Зайчику, а що це ти з собою приніс? СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК.. Приніс я вам чарівну квітку сонця - соняшник. Кожна пелюстка це конкурс-випробовування. Ну що, розпочинаємо? ВЕСНЯНКА. Так. А можна мені першу пелюсточку відірвати? СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Звичайно! ВЕСНЯНКА. Діти, рахуємо разом: 1,2,3,4,5 - вийшов зайчик скоромовки промовлять! СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Отож, конкурс скоромовок. Потрібно 4 учасники, по одному з кожного класу. Хто краще скаже скоромовку: Ти, малий, скажи малому, Хай малий малому скаже, Хай малий теля прив 'яже. ВЕСНЯНКА. Молодці! З першим завданням справились. 91 СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Веснянко, відривай наступну пелюстку. ВЕСНЯНКА. Знову рахуємо: 1,2,3,4,5- іде зайчик малювать. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Отож, конкурс має назву " Юний художник ". Потрібно 4 учасники, по одному з кожного класу. Вам потрібно із закритими очима намалювати зайчика. Хто швидше і краще намалює, той і отримає перемогу. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. МОЛОДЦІ, І З ЦИМ завданням справились. Веснянко, відривай наступну пелюстку і читай завдання. ВЕСНЯНКА. Знову рахуємо: 1,2,3,4,5- вийшов зайчик забавлять. Отож, конкурс "Сонячний Зайчик". СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК, Я вам даю маленького Сонячного Зайчика, який сидить на м'ячику, а ви передаєте його один одному промовляючи: Ти, біжи, чарівний зайчик, Прямо, косо по руках Хто його із вас спіймаєЗатанцює й заспіває. У кого залишився м'ячик із зайчиком на руках після того, як ми закінчили вірш, той розказує улюблений вірш чи співає пісню. ВЕСНЯНКА. Молодці, ви всі такі артисти! Напевно, ви станете громадянами нашої країни. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Почекай, у нас ще є випробовування. Відривай наступну пелюстку. ВЕСНЯНКА. Рахуємо: 1,2,3,4,5- вийшов зайчик загадки загадать. Отож, завдання "Вікторина". Сонячний Зайчик буде ставити вам запитання за книжкою Всеволода Нестайка " В країні сонячних зайчиків", а ви будете відповідати. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. 1. Хто написав повість-казку "В країні сонячних зайчиків" ( Всеволод Нестайко) 2. Чому хлопчика звуть Веснянка? (Всім розповідав, як йому сонячний зайчик малював веснянки) 3. Скільки веснянок треба мати, щоб потрапити у країну Сонячних Зайчиків? 222 4. Назвіть улюблену квітку сонячних зайчиків? ( Кульбаба) 5. Що Веснянка побачив на Вежі Сміху? ( Криві дзеркала) 6. Кого можна побачити у Палаці Чарівних Казок? ( Казкових героїв ) 7. Назвіть священну квітку сонячних зайчиків? ( Соняшник ) 8. У яких квітках у Долині Щасливих Сновидінь живуть сни? ( Сон-трава ) 9. Хто живе у Печері 33-ох Лих? ( Хвороби ) 10.Хто хотів знищити країну Сонячних Зайчиків? ( Пан Морок ) ВЕСНЯНКА. Ну що, Сонячний Зайчику, пускаєш нас у свою країну? Всі завдання ми виконали. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Почекай, Веснянко, у нас залишилось ще дві пелюсточки. Відривай наступну. 92 ВЕСНЯНКА. Рахуємо: 1,2,3,4,5- вийшов зайчик про символи розповідать. СОНЯЧНИМ ЗАЙЧИК. Отож, кожен клас розповість про квітку-символ, яку він обрав. ( Розповіді дітей ) СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Молодці! Залишилось останнє випробовування. ВЕСНЯНКА. Рахуємо: 1,2,3,4,5- вийшов зайчик девіз промовлять. Побачимо, який клас найкраще знає девіз. ( Конкурс "Девіз" ) Девіз: Над усім на світі злом Здобудем перемогу. Сонячні зайчики завжди Прийдуть на допомогу. СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. Молодці! Отож, запрошуємо вас до країни Сонячних Зайчиків! І зараз ми вирушаємо у подорож по цій країні. Перша зупинка, на якій ми зараз стоїмо, Велика Квіткова Поляна. Тут і відбулася ваша посвята. ВЕСНЯНКА. Наступна зупинка " Містечко Талантів ", де проходить конкурс " Таланти твої, школо! " СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК. А у грудні ми зупинимось на двох зупинках: "Спортивне поле", де відбудуться "Козацькі забави", та "Палац Чарівних Казок"- це Новорічне свято. ВЕСНЯНКА. У січні ми потрапимо у "Печеру 33-ох Лих", де проведемо свято "У здоровому тілі, здоровий дух". СОНЯЧНИЙ. ЗАЙЧИК А у лютому зупинимось у "Містечку Чемних", де пройде "Бал ввічливості". ВЕСНЯНКА. У березні піднімемось на "Вершину Розумників", де пройде інтелект-шоу "Найрозумніший". СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК- А у квітні потрапимо на "Вежу Сміху", де буде проходити День гумору. ВЕСНЯНКА. Час від часу будемо заїжджати на "Гору Наполегливої Праці", де будуть проходити трудові десанти: "Середа - день чистоти" та прибирання території. СОНЯЧНИЙ. ЗАЙЧИК. А у травні знову усі зберемося на Лісовій Галявині, де пройде Велика Сонячна Рада, і підведемо підсумки нашої подорожі та нагородимо найактивніших. ВЕСНЯНКА. Ось такий план подорожі. Тож будьте чемними, ввічливими, здоровими, з почуттям гумору та наполегливими. СОНЯЧНИЙ. ЗАЙЧИК Почекай, Веснянко. У кожному класі діти обрали Голову Малої Сонячної Ради.Запрошуємо їх сюди. Справа в тому, що у нас є Велика Сонячна Рада, де присутні всі громадяни країни. Отож, нам треба обрати Голову Великої Сонячної Ради за допомогою такого випробовування. ВЕСНЯНКА, Вам треба утворити якомога більше слів із букв слова "кульбаба" ( конкурс). 93 ВЕСНЯНКА. Кожному класу я вручаю своє усміхнене обличчя, на якому Сонячний зайчик буде малювати веснянки Золота веснянка - за 1 місце Срібна веснянка - за 2 місце Коричнева веснянка - за 3 місце СОНЯЧНИЙ. ЗАЙЧИК Тож бажаємо вам успіхів під час подорожі та багато веснянок. ВЕСНЯНКА. Ми з вами прощаємось до наступної Сонячної Ради. 94
